5.3. ВПЛИВ АГРОХІМІЧНИХ ЗАСОБІВ НА ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ I СТІЙКІСТЬ РОСЛИН ДО ХВОРОБ I ШКІДНИКІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Основними джерелами забруднення атмосфери є промисловість і транспорт. Хоча після застосування добрив забруднення атмосфери незна-чне, особливо за внесення гранульованих і рідких добрив, однак, воно має місце. Після застосування добрив в атмосфері виявляються сполуки, що мі-стять переважно азот, фосфор і сірку. Під час виробництва мінеральних до-брив теж можпиве істотне забруднення атмосфери. Так, пиле-газові відходи калійного виробництва містять викиди димових газів сушильних відділень, шкідливими компонентами яких є пил концентратів (KC1), хлористий во-день, пари флотреагентів і антизлежувачів амінів. За кислотних методів пе-реробки хлористого калію на безхлорні калійні добрива, гідротермічної пе-реробки сульфатно-хлоридних калійних руд як побічні продукти утворюються гази, що містять хлористий водень, а за отримання нітрату ка-лію — СЬ, тому внаслідок економічних і санітарних міркувань пиле-газові відходи калійного виробництва необхідно утилізувати і знезаражувати.

ГДК аміаку в повітрі робочої зони не повинна перевищувати 20 мг/м3, вміст пилу нітрофоски — 2—5, фосфоритного борошна — 5 мг/м3. Забруднення атмосфери агрохімічними засобами можливе че-рез порушення умов виконання технологій застосування добрив і хімі-чних меліорантів, авіахімічних робіт, хімічної меліорації ґрунтів, тех-нологій використання безводного аміаку і аміачної води тощо. Запо-бігти забрудненню повітря за цього випадку можна у разі високої від-повідальності і професіональної майстерності працівників сільського господарства, що мають справу із засобами хімізації.

Істотними джерелами забруднення природного середовища є також га-зоподібні втрати азотних сполук із добрив і ґрунту, а також безсистемне ви-користання органічних добрив, особливо безпідстилкового гною і гноєвих стоків. Найбільш значними втрати азоту можуть бути внаслідок біологіч-них процесів у ґрунті — амоніфікації, нітрифікації, денітрифікації, а також хімічної взаємодії азотних добрив із карбонатними і лужними ґрунтами.

Втрати азоту із добрив в результаті денітрифікації становлять в се-редньому 15—30 %. Інтенсивність процесу денітрифікації залежить від багатьох причин: властивостей Грунту, наявності енергетичного матеріалу, складу мікрофлори, поживного режиму, гідротермічних умов, виду азотних добрив, що застосовуються тощо. Заробка добрив в ґрунт знижує втрати азоту.

Особливо істотний, в більшості випадків місцевий, вплив на атмо-сферу справляють неправильне зберігання і використання безпідстил-кового гною. У разі зберігання його у відкритих ємкостях виділяються і потрапляють в атмосферу аміак, молекулярний азот та інші його спо-

луки. Відбуваються також розкладання органічних добрив і погіршен-ня навколишнього середовища внаслідок утворення газоподібних про-дуктів розпаду, які обумовлюють неприємний запах.

Внесення безпідстилкового гною і тваринницьких стоків від великої рогатої худоби і свиней спричиняє інтенсивне бактеріальне зараження. Патогенні бактерії зберігаються в ґрунті землеробських полів зрошення протягом 4—5 місяців. За внесення стоків у ґрунт методом дощування повітрям на відстань до 400 м поширюються і яйця гельмінтов.

Агрохімічною наукою добре вивчені умови можпивих газоподібних втрат азоту із добрив і ґрунту та їх розміри. Це дозволяє застосовувати комплекс агрономічних заходів за використання науково обґрунтованих систем удобрення, які сприяють запобіганню втрат азоту в навколишнє середовище. Найбільш важпивими з них є: визначення оптимальних доз азотних добрив під кожну культуру сівозміни; оптимальні строки їх вне-сення; заробка добрив у ґрунт плугами, культиваторами, лущильниками, дисковими боронами тощо; вибір форм азотних добрив з урахуванням їх властивостей, вимог культури, а також Грунтово-кліматичних умов. У ко-жному господарстві слід суворо дотримуватися правильної технології ро-боти з добривами і хімічними меліорантами, що розпилюються, з безвод-ним аміаком і безпідстилковим гноєм з урахуванням комплексу агрономічних і санітарно-гігієнічних вимог. Для роботи з азотними доб-ривами рекомендується користуватися інгібіторами нітрифікації. Тимча-сове пригнічення розмноження нітрифікуючих бактерій інгібіторами ніт-рифікації сприяє збереженню азоту добрив в аміачній формі і зниженню його втрат на 10—12 %, порівняно з внесенням азотних добрив без інгібі-торів. Увесь перерахований комплекс заходів у поєднанні з максималь-ним ущільненням наявності рослшшого покриву ріллі в часі значно зни-жує газоподібні втрати азоту.

Агрохімічні засоби справляють істотний вплив і на стійкість рослин до хвороб і шкідників. Він можливий в результаті прямої і непрямої дій на культурну рослину або патоген, стимулюючи або інгібуючи його розви-ток. Часто голодування рослин від недостатнього вмісту в ґрунті доступ-них форм того чи іншого поживного елемента одночасно спричиняє роз-виток патогена, наприклад бактеріоз у льону за дефіциту бору.

Основні макроелеменги по-різному діють на розвиток патогену. Надмір-не однобічне внесення азоту або в складі з іншими добривами часто поси-лює розвиток багатьох грибних хвороб. Оптимізація ж доз азоту з урахуван-ням виду, сорту, гібриду і віку рослини, гідротермічних умов, рівня вмісту азоту в ґрунті, форм азотного добрива, рівня окультуреності та ішпих умов може істотно знизити або і зовсім запобігш ходу патологічного процесу.

Фосфор в однобічному порядку або в поєднанні з азотом і калієм у більшості випадків знижує шкодочинність захворювання. Це поясню-ється тим, що фосфор сприяє посиленому розвитку кореневої системи, який підвищує стійкість рослин до несприятливих умов їх росту. Крім

того, оптимальне фосфорне живлення посилює синтез органічних спо-лук у рослинах, в тому числі і склеренхімних тканин, що підвищує опірність рослин до вкорінювання паразита.

Калійні добрива істотно стримують розвиток грибних хвороб на рос-линах оскільки калій потовщує клітинні стінки, підвищує міцність механі-чних тканин, посилює ріст і диференціацію клітин камбію у вищих рослин. Усі ці процеси сприяють підвищенню фізіологічної стійкості рослин проти інфекційного ураження, тому систему удобрення в сівозміні необхідно бу-дувати і з урахуванням оптимального калійного живлення рослин.

Дія мікродобрив на розвиток або гальмування різних грибних захво-рювань у рослин вивчена недостатньо. Проте відомо, що мікроелементи справляють істотний вплив на фізіолого-біохімічні процеси у мікроор-ганізмів, у тому числі і грибів, діють на ферментативну активність дегі-дрогенази, каталази, протеолітичних і амілолітичних ферментів. Для ус-пішного розвитку багатьох грибів необхідна наявність в поживному середовищі заліза, цинку, марганцю, міді, бору.

У зв'язку з тим, що на різних типах ґрунтів є відповідний набір ру-хомих мікроелементів, створюються і передумови для розвитку пев-них груп і видів мікроорганізмів, які не будуть виявлятися в інших біогеоценозах або агрофітоценозах через надмірну або недостатню кі-лькістіь того чи іншого мікроелемента.

Вплив добрив на пошкодження культурних рослин шкідниками менше вивчений, проте встановлений певний зв'язок між азотним удобренням і пошкодженням рослин хлібним пильщиком, шкідливою черепашкою, три-псом та іншими шкідниками. На фосфорно-калійному фоні пошкодження рослин шкідниками буває меншою мірою. Все це вимагає комплексного всебічного підходу до досліджень щодо впливу різних хімічних засобів на ланки природного середовища за використання їх в землеробстві.