2.5. ПРОТИЕРОЗІЙНІ ПДРОТЕХНІЧНІ СПОРУДИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Протиерозійні гідротехнічні споруди різняться за призначенням (зменшують поверхневу ерозію до допустимих меж і припиняють лі-нійну ерозію ґрунтів), характером взаємодії із поверхневим стоком (водозатримувальні, водоспрямовуючі, водоскидні та донні гідротех-нічні), місцем розташування, конструктивними ознаками та видом ма-теріалу, з якого вони побудовані.

Водозатримувальні споруди затримують поверхневий стік і поступово відводять його або спрямовують на зволоження прилеглих ділянок.

Водоспрямовуючі споруди підводять поверхневий стік до водоза-тримувальних чи водоскидних споруд, або роззосереджують водний потік на дрібні струмочки. До них належать також споруди, що відво-дять воду від ярів та ділянок земель, які зазнають водної ерозії.

Водоскидними називаються споруди для відведення води у низини (яр, балка тощо).

Донні споруди зменшують швидкість водного потоку по дну яру до допустимих меж, збільшують стійкість його берегів та затримують мул, запобігаючи наносам.

За місцем розташування розрізняють протиерозійні гідротехнічні споруди на схилах, де спостерігається поверхнева ерозія, у прияружній зоні та місцях різкого зниження рельєфу, тобто природних перепадів. На схилах та в прияружній зоні будують водозатримувальні та водо-спрямовуючі споруди. Залежно від крутизни схилу, як водозатримува-льні споруди, будують вали — канави, вали-тераси і тераси.

За наявності зсувів потрібно враховувати їх вплив на стійкість гідро-технічних протиерозійних споруд. Регулюючи поверхневий стік з метою зменшення його руйнівної сили, слід передбачати можливість виникнення зсувів після будівництва водозатримувальних споруд у прияружній зоні через збільшення вологості Грунту. Найчастіше зсуви ґрунтів відбувають-ся внаслідок дії поверхневих та Грунтових вод. Чим крутіший і вищий схил, тим менша його стійкість. Висота схилу може збільшуватись у разі поглиблення яру, внаслідок чого стінки його втрачають стійкість і можуть зсуватися. Якщо гірські породи, з яких складається схил, мають нахил у той же бік, що й схил, це може зумовити їх зсув.

Водозатримувальні споруди збільшують підґрунтовий потік вна-слідок фільтрації води, що зумовлює за суфозійно нестійких ґрунтів винесення через стінки яру дрібних частинок Грунту (механічна суфо-зія), а у разі наявності у складі порід легкорозчинних солей (гіпс, кар-бонати) — утворення порожнин (хімічна суфозія).

Водоспрямовуючі споруди також деякою мірою сприяють переве-денню стоку у підземний, величина якого тим більша, чим більша до-вжина споруди й чим вищий коефіцієнт фільтрації ґрунтів.

Вал-канава — це ущільнена земляна дамба до 2 м заввишки, яка розташована впоперек схилу і має перед собою канаву. Якщо по гре-беню валу-канави прокладена дорога, її називають валом-дорогою.

Вал-тераса — це ущільнена дамба до 1 м заввишки, збудована впоперек схилу для запобігання змиванню ґрунту.

Тераса — це горизонтальний або з невеликим схилом майданчик на схилі, що утворює уступ. Розрізняють наорні, плантажні та східчас-ті тераси. Наорні створюють звичайними плугами, плантажні — за до-помогою плантажних плугів, а східчасті — виїмково-насипним спосо-бом бульдозером із поворотним ножем.

На схилах крутизною до 8º будують вали-тераси, наорні та план-тажні тераси, а від 8 до 24º — східчасті тераси. У гірських місцевостях Криму та Карпат є тераси на схилах крутизною до 30º.

У прияружній зоні споруджують водозатримувальні та водоспря-мовуючі вали-канави; по дну ярів — донні споруди; у місцях різкого зниження рельєфу, тобто там, де є природний перепад, — водоскиди. Такі перепади існують у вершинах ярів та в місцях, де починається вторинне поглиблення дна яру. Водоскидні споруди будують також на крутих схилах, куди необхідно спрямувати потік води.

Споруди, розміщені на схилах, зменшують поверхневу ерозію ґру-нтів і запобігають виникненню лінійної ерозії, а в прияружній зоні та ярах запобігають розвитку лінійної ерозії ґрунтів на розташованих вище ділянках схилів.

Із протиерозійних гідротехнічних споруд на орних землях можна створювати вали-тераси та вали-канави. Площа, яку вони займають, випадає із сівозмін. Якщо водозатримувальні вали та їх ставочки ма-

ють коефіцієнт мокрого укосу (т) 7 і більше та забезпечують випуск води з них, то можна обмежитись вилученням із сівозміни тільки тих площ, які займають сухий укіс валу та споруди для відведення води.

До площ, які використовують у сільському господарстві, належить і полотно терас. Водоскидні й донні споруди розташовують, як прави-ло, на землях, не придатних для сільськогосподарського використання.

Найефективнішими протиерозійними гідротехнічними спорудами є водозатримувальні вали та вали-тераси. Вони затримують продукти змиву ґрунтів, зменшують замулювання річок та водосховищ, а в ра-йонах недостатнього зволоження збільшують продуктивну вологість Грунту. Затриману воду у цих районах можна використати для зро-шення ділянок, які розташовані нижче валів. Ці споруди сприяють та-кож нагромадженню снігу і тим самим збільшують вологість ґрунту.

Водозатримувальні вали і вали-канави. Для припинення росту ярів і зменшення поверхневої ерозії Грунтів застосовують водозатри-мувальні вали, які будують перед вершинами ярів або збоку від яру, куди підводять водний потік від вершини, щоб запобігти лінійній еро-зії, а також щоб запобігти поверхневій ерозії на землях, розташованих нижче валу. Ці споруди затримують поверхневий стік і перетворюють його на підґрунтовий потік, збільшуючи тим самим запаси продуктив-ної вологи у ґрунті, що сприяє підвищенню врожаїв сільськогосподар-ських культур, особливо в посушливій зоні. Водозатримувальні вали нагромаджують продукти змиву (родючий ґрунт, добрива) із розташо-ваної вище території, запобігають замулюванню річок, водосховищ, ставків і заплавних земель.

Вали будують за нахилу місцевості від 1 до 12°. їх не можна спо-руджувати в зонах зі зсувами або там, де можливе їх виникнення після будівництва валу, та на землях, де розвивається хімічна суфозія ґрун-ту. На території, де ґрунти зазнають механічної суфозії, водозатриму-вальні вали слід споруджувати одночасно із проведенням заходів для припинення її розвитку.

Необхідно також враховувати те, що зосередження великої маси води в одному місці є небажаним, оскільки може призвести до значно-го осідання ґрунту через зміну його вологості, особливо в перші роки експлуатації валу, а також до руйнування споруд та скидання затрима-ної води за вал.

Водозатримувальний вал складається з тіла, ставочка, перемичок, шпор і дренажу (рис. 19). Тіло валу зі шпорами утримує воду, яка зби-рається в ставочку після дощу або танення снігу. У поперечному пере-різі вал може мати форму трикутника або трапеції (рис. 20). Вершину за трикутної форми валу або його верхню основу, що має в перерізі форму трапеції, називають гребенем. Останній завжди роблять гори-зонтальним. У разі осідання валу гребінь слід підсипати, щоб вода не переливалась через вал.

 

Рис. 19. План водозатримувального валу-канави:

1 — водообхід; 2 — шпора з водообходом; 3 — водозатримувальний вал-канава; 4 — перемичка; 5 — ставочок; 6 — глуха шпора; 7 — прияружна лісосмуга; 8 — трубчасіий водоскид; 9 — кювет; 10 — трубчасіий водовипуск

Укіс з боку ставочка називають верховим, або мокрим, а з проти-лежного боку гребеня низовим, або сухим. За коефіцієнт укосу валу беруть котангенс кута нахилу укосу до горизонтальної лінії.

 

Рис. 20. Типи водозатримувальних валів:

a — поперечний переріз водозатримувального валу-канави трикутної форми з укосами, що обробляються; б — поперечний переріз водозатримувального валу-канави трикутної форми з укосами, що не обробляються; в — поперечний переріз водозатримува;ьного валу-канави трапецієподібної форми з укосами ставочка, які обробляються; г — поперечний переріз водозатримувального валу без канави форми трапеції; д — поперечний переріз водозатримувального валу без канави у формі трикутника: 1 — кріплення сівбою багаторічних трав; 2 — ставочок; 3 — тіло валу

За значної довжини валу ставочок розділяють поперечними валами — так званими перемичками, які розміщують перпендикулярно до ва-лу, щоб на випадок прориву його тіла не вся вода витекла зі ставочка і не спричинила значного розмивання ґрунту або утворення нового яру. Відстань між перемичками становить 150—200 м і залежить від того, якої шкоди може завдати вода, прорвавши вал. Гребінь перемички розміщують на одному рівні з гребенем валу, а в місці прилягання її кінця до поверхні землі — на 20—30 см нижче розрахункового гори-зонту води у ставочку з тим, щоб вода під час розрахункового рівня рівномірно розподілялась по всіх секціях ставочка. Перемичка у попе-речному перерізі має таку ж форму, як і вал, укоси беруться такі, як і верховий укіс валу.

Перемички бувають двох типів: такі, що обробляються (тобто че-рез них можуть проходити сільськогосподарські машини в робочому стані), і такі, що не обробляються. Перші в поперечному перерізі ма-ють форму трапеції з шириною по гребеню 5 м, укоси беруться такі, як і верховий укіс валу. Гребінь перемички, що обробляється, у місці прилягання до валу роблять на 30 см вищим за гребінь валу.

Для того, щоб вода зі ставочка не обтікала вал, на кінцях його роблять шпори — земляні дамби: на одному кінці — шпора глуха, а на другому — з водообходом. Шпори, по яких можливий переїзд сільськогосподарських знарядь у робочому стані, називають шпорами, що обробляються. У по-перечному перерізі вони мають форму трапеції з шириною по гребеню 5 м та з коефіцієнтом укосів 8—10. Позначку гребеня шпор роблять на 30 см вище позначки гребеня валу. Шпора, що не обробляється, має таку ж форму і позначку гребеня на укоси, як і вал. Довжина шпори залежить від її висоти та крутизни схилу. У разі малої крутизни схилу шпори знач-но довші. Для зменшення їх довжини збільшують ширину і глибину кана-ви валу так, щоб увесь об’єм води був тільки у виїмковій частині ставоч-ка. Щоб сільськогосподарські знаряддя під час руху через шпору, яка обробляється, не перекошувалися, її розміщують перпендикулярно до осі валу. Глухі шпори, що не обробляються, як правило, прилягають до валу під тупим кутом (100—120°) відповідно до місцевих умов. Якщо під час експлуатації валу об’єм поверхневого стоку більший за розрахунковий, то ставочок не може прийняти весь стік, внаслідок чого вода переливається через вал, і він руйнується. Щоб уникнути цього, роблять шпору 3 водо-обходом, через яку спрямовують зайву воду. Об’єм води, більший за роз-рахунковий, є аварійним, тому шпори з водообходом проектують на тому кінці валу, де у разі пропускання аварійного об’єму води не буде завдано шкоди, або вона буде найменшою. Інколи будують споруди для відведен-ня аварійного об’єму води нижче валу у вигляді канав із перепадами або лотоків.

Шпору з водообходом роблять також у випадках, коли весь об’єм стоку не вміщується у ставочку верхнього водозатримувального валу.

Вода з нього витікає через водообхід у ставочок нижче розташованого валу. В останньому шпору з водообходом роблять для скидання ава-рійного об’єму води.

Водообхід влаштовують у місці примикання шпори до поверхні землі. Позначка порогу водозливу водообходу має дорівнювати позна-чці розрахункового горизонту води у ставочку. Через водообхід пе-редбачають пропускання води шаром не більше 7—10 см, що відпові-дає витраті води 30—40 л/с на 1 м водозливної частини водообходу. Останній спрямовує воду на задерновану поверхню, щоб запобігти розмиванню та утворенню промоїн. Для скидання аварійного об’єму води ширина водообходу може дорівнювати 3—5 м. Чим більша пло-ща водозбору, тим більшою роблять ширину водообходу.

Ґрунт для шпор і перемичок зрізають рівномірним шаром з укосу ста-вочка, розташованого проти валу, по всій його довжині та ширині. Вода, що затримується у ставочку, фільтруватиметься крізь дно та бічні поверх-ні. Однак, за значної глибини ставочка і наявності ґрунтів з малою фільт-раційною здатністю фільтрація може тривати довго, і ставочок не встигне звільнитись настільки, щоб прийняти об’єм стоку від наступного дощу. Під час замулювання ставочка фільтраційна здатність ґрунту значно зни-жується. Щоб площу ставочка можна було використати під посіви сільсь-когосподарських культур і запобігти їх вимоканню, вода в ньому не пови-нна затримуватися довше, ніж передбачено агротехнічними умовами. За даними С. Д. Лисогорова (1981), допустимий час затоплення посівів ози-мих культур становить 2—3, багаторічних трав — 10—60 діб, залежно від їх виду. За суфозійно нестійких ґрунтів воду зі ставочка треба відвести за найкоротший час.

Для відведення води зі ставочка роблять дренаж — трубчастий (трубчастий водовипуск і трубчастий водоскид) або щебенистий. Тру-бчастпий водовипуск застосовують тоді, коли можна відвести воду до водоприймача по задернованій поверхні (за допустимої швидкості во-дного потоку), а трубчастпий водоскид — коли треба спрямовувати во-дний потік безпосередньо на дно яру чи балки.

Дренаж можна робити зі щебеню, вкриваючи його поверхню мата-ми з базальтового або синтетичного скловолокна.

Розрізняють водозатримувальні вали з канавою та без неї. Коли по гребеню валу проходить дорога, то такий вал називається валом-дорогою, а якщо канава валу заповнена рослинними рештками, то ва-лом Потапенка — за прізвищем автора.

Щоб можна було ущільнити вал під час будівництва водозатприму-вальних валів-канав за допомогою котків, ширина гребеня валу у формі трапеції повинна становити 2,5—3 м, а коефіцієнт мокрого укосу у формі трикутника валу — не менше 5.

Висота водозатримувальних валів може коливатись у межах 0,6—2 м. Проте, слід уникати високих валів. Чим менша висота їх, тим вони на-

дійніші, тому вали висотою понад 1,6 м допускають як виняток. Висо-кі вали затримують великий об’єм води, утворюють значний напір, що під час прориву валу може завдати значної шкоди ріллі.

Інститут «Укрземпроект» рекомендує будувати вали, які мають форму трикутника або трапеції з коефіцієнтами укосів сухого 1,5 і мо-крого 5; 7 і 8. Коефіцієнт укосів ставочка повинен дорівнювати коефі-цієнту мокрого укосу валу. Висота валу становить 0,6—1,6 м.

Будівництво таких валів можна повністю механізувати. Площа, яку займає ставочок валу з мокрим укосом за коефіцієнта 7 та 8, не випа-дає із сівозміни. Перемички та шпори, якщо це можливо, роблять про-їздними. Щоб посіви не вимокали, на валах влаштовують дренажі.

Водозатримувальні вали без канави будують із привезеного ґрунту. Вони не мають перед собою канави, тому об’єм їх ставочка є меншим. У поперечному перерізі такі вали мають форму трикутника або трапеції.

Якщо поблизу валу-канави повинна проходити внутрішньогоспо-дарська дорога, то останню прокладають по гребеню валу, який відпо-відно розширюють. Вал-дорогу проектують і обладнують сигнальними стовпчиками. Вали-дороги повинні мати водоспуски. На похилих ді-лянках у місцях перетину валу-дороги з водними потоками встанов-люють труби-переїзди.

Вал розміщують так, щоб не порушувати організацію території і забезпечити умови для механічного обробітку Грунту та догляду за сільськогосподарськими культурами. Водозатримувальні вали розмі-щують здебільшого перед вершинами яру або збоку його, куди підво-дять воду від вершини яру за допомогою водоспрямовуючого валу, або на межі між полями польової та ґрунтозахисної сівозмін. Трасу ва-лу намічають так, щоб вода не підтоплювала дороги, які є поблизу. Для цього її прокладають вище ставочка валу. На ріллі вал і дорогу по можливості об’єднують.

He можна намічати трасу валу поблизу бровки яру, оскільки це може призвести до обвалу чи зсуву. Вісь валу слід розміщувати на від-стані не ближче двох-трьох глибин яру, а в разі засипання вершини яру ґрунтом можна і ближче.

Довжина валу залежить від об’єму води, яку він повинен затриму-вати або зарегулювати. Чим більший об’єм води, тим більшими мають бути його довжина й висота. Проте, остання не повинна перевищувати 1,6 м. Коли умови місцевості не дозволяють спорудити водозатриму-вальний вал необхідної довжини, замість нього будують водоскидну споруду або планують 2—3 водозатримувальних вали один вище од-ного. Однак, за такого розміщення валів вилучається значна площа сі-возміни і створюються несприятливі умови для обробітку ґрунту та догляду за посівами сільськогосподарських культур.

У разі розміщення валу на схилі крутизною 0,01—0,03° через під-пір, що утворює споруда, затоплюється значна ділянка. Щоб цього

уникнути, розширюють дно ставочка, ширина якого залежить від об'єму стоку та довжини валу, а глибина — від фільтраційних власти-востей ґрунту. Для того, щоб висота валу була постійною, його треба розміщувати по горизонталі. На місцевості горизонталі здебільшого йдуть не по прямій лінії, і в плані мають криволінійний та хвилястий вигляд. Якщо вал будувати по горизонталі, то поле матиме неправиль-ну форму, протилежні межі його будуть частіше непаралельними, що ускладнюватиме нормальний обробіток Грунту, тому напрям водозат-римувального валу намічають по прямій або правильній кривій лінії, дотримуючись горизонталі місцевості й не відступаючи від неї більш як на 0,5 м у кожний бік по вертикалі так, щоб протилежні сторони поля були паралельними. У цьому випадку висота валу відхиляти-меться від його середньої висоти на 0,5 м. Чим менше це відхилення і чим більше витримана паралельність до протилежної межі поля, тим краще він спроектований. Щоб висота валу не змінювалась, планують його основу.

Для спорудження водозатримувальних валів, перемичок та шпор найпридатнішими є суглинки. До непридатних належать засолені ґру-нти, що містять понад 5 % хлоридних, або понад 10 % загальної маси сульфатних чи сульфатно-хлоридних солей. He можна використовува-ти для спорудження валів скельні та добре водопроникні породи, а та-кож ґрунти, що містять понад 5 % решток рослин, або понад 8 % по-вністю розкладених органічних речовин.

Неоднорідний Грунт укладають у вал шарами: добре водопроник-ний — у низовий, а ґрунт з низьким коефіцієнтом фільтрації — у вер-ховий укіс валу.

Для спорудження водозатримувальних валів, перемичок та шпор використовують ґрунт, що залягає вище валу. Іноді їх споруджують із ґрунту, розташованого нижче валу, коли вал розміщують на значній відстані від яру, наприклад, вали-тераси. Якщо ґрунт поблизу непри-датний, або під відносно водонепроникним шаром залягають ґрунти, які під час фільтрації зазнають механічної суфозії, використовують привозний ґрунт.

У всіх випадках перед будівництвом валу, шпор та перемичок на площі, де треба вийняти ґрунт, а також в основі під вал зрізують ро-дючий шар ґрунту, який складають вище ставочка.

Після спорудження тіла валу, шпор та перемичок поверхню їх вкривають раніше знятим ґрунтом і засівають травами.

Вали-тераси будують для запобігання поверхневої ерозії ґрунтів за крутизни схилу від 0,5 до 8°. Вони не тільки практично припиняють змивання ґрунту, а й збільшують його вологість, що сприяє підвищен-ню врожайності сільськогосподарських культур. Залежно від взаємодії з водним потоком вони бувають горизонтальні або похилі. Горизонта-льні вали-тераси розміщують упоперек схилу місцевості горизонталь-

но i здебільшого y посушливих або недостатньо зволожених районах на ґрунтах із доброю водопроникністю.

Похилі вали-тераси розташовують під кутом до горизонталей міс-цевості у достатньо зволожених районах, а також там, де ґрунти мають низький коефіцієнт фільтрації. Крім того, ці вали-тераси мають меншу висоту, ніж горизонтальні, особливо там, де спостерігається значний стік.

Високі вали-тераси ускладнюють механічний обробіток ґрунту, тому їх не слід будувати.

У разі великих ухилів спостерігається розмивання ґрунту, а малих — замулювання. Щоб запобігти цьому, ухил канави розраховують на основі допустимих швидкостей водного потоку. Він може коливатись від 1 до 5°. Довжина похилих валів-терас не повинна перевищувати 500 м. Щоб уникнути клинів на полі, вали-тераси будують паралель-ними. Поле, де планують їх розміщення, має переважно хвилястий ре-льєф, тому, щоб вали були паралельними, одні тільки горизонтальні вали споруджувати, як правило, не вдається. У цьому випадку вали-тераси матимуть горизонтальні й похилі відрізки.

У місцях, де вали в плані змінюють напрямок, їх будують по коло-вих кривих, які для всіх валів мають один загальний центр. При цьому радіус кривої кожного наступного валу для даного створу збільшують на величину, що дорівнює відстані між валами, а кут повороту встано-влюють однаковий. Якщо вали-тераси мають однаковий радіус, то во-ни не будуть паралельними, і під час обробітку поля залишатимуться клини. Вони є небажаними, тому їх слід вилучити із сівозміни. Кут по-вороту кривої повинен становити не більше 60°.

Поперечний переріз валу-тераси має форму трикутника. Для зруч-ності обробітку поверхні валу коефіцієнт його укосу має становити 8 і більше.

На схилах крутизною від 0,5 до 3,5° вали-тераси будують з верхо-вими та низовими укосами, що обробляються. За більшої крутизни схилу довжина такого укосу стає значною, внаслідок чого штучно збі-льшується крутизна поля, тому у разі крутизни схилу понад 3,5° слід робити вали-тераси тільки з верховим укосом, що обробляється. У цьому разі ухил низового укосу валу роблять дещо більшим за приро-дний (т = 1,5) і засівають травами. Вали-тераси такої конструкції бу-дують за крутизни схилу 3,5—6°. За крутизни схилу понад 6 і 8° висо-та горизонтальних валів стає значною, тоді відповідно будують похилі вали-тераси та східчасті тераси.

Вал-тераса може мати виїмкову частину з обох боків або тільки зверху чи знизу валу. Виїмку з обох боків роблять, якщо обидва укоси валу передбачено обробляти.

Під час будівництва валу-тераси з одним оброблюваним укосом ґрунт можна виймати вище або нижче валу. Якщо його виймають ви-

ще валу, крутизна схилу збільшується, що є небажаним, а якщо нижче валу — зменшується, тому на крутих схилах його слід виймати нижче валу по схилу. Це не тільки зменшить крутизну схилу, а й поліпшить умови обробітку його та догляду за вирощуваними сільськогосподар-ськими культурами.

Висота валів-терас має бути мінімальною (0,4—0,8 м) і, як виняток, для горизонтальних валів-терас не перевищувати 1 м, що може бути на крутих схилах. Чим більша крутизна схилу, тим менша водозатриму-вальна здатність валу і тим більша його висота. Якщо вона більша за 0,8 м, то вали слід споруджувати похилими, а відстань між ними зме-ншувати.

На кінцях горизонтальні вали-тераси мають шпори (одна з них має водообхід), а через 200—300 м — земляні перемички, що обробляють-ся. Ширина гребеня перемички — 5 м, що на 0,3 м вище гребеня валу. Коефіцієнт укосів перемички становить 8. Якщо горизонтальна части-на валу розташована вище похилої, то її від останньої відокремлюють перемичкою.

У разі перетину валом місцевих понижень або підвищень змінюється висота горизонтального валу-тераси і ширина укосів валу по його довжи-ні, тому вісь ставочка валу та лінія перетину укосів із поверхнею землі не будуть паралельними осі валу, що ускладнюватиме технологію вирощу-вання сільськогосподарських культур на місці валу. Крім того, сошники сівалки не скрізь заглиблюватимуться у Грунт, тому ширина укосів валу повинна бути кратною ширині захвату сівалки. Щоб висота валу та дов-жина укосів були постійними в горизонтальній частині, проводять поздо-вжнє планування його основи до досягнення середньозваженої нівелірної позначки, а для похилих валів планують основу так, щоб вона могла за-лишатись на окремих ділянках.

Горизонтальні та похилі вали-тераси висотою до 0,5 м наорюють. За крутизни схилу до 2—3° наорюють вал з обох боків. Ширина орної смуги по боках від осі валу становить 15 м. Під час руху плуга нижче валу скиби ґрунту відвалюються уверх по схилу, а в разі руху вище валу — вниз до його осі. У першому циклі роблять 22 проходи, а за наступних плуг зміщують від осі валу на половину ширини захвату. При цьому плугами недоорюють щоразу смугу на один прохід (1,4 м). За 5—6 циклів формується вал-тераса з укосами 1:8—1:12. Після цього поверхню укосів планують дисковим лущильником або скрепером.

За крутизни схилу понад 3° вал наорюють з одного боку. Спочатку плугом роблять 5—6 проходів усклад для формування сухого укосу. Потім орють з одного боку з обертанням скиби вниз до осі валу. Холо-стий хід трактора використовують для ущільнення валу. Укоси пла-нують, як і під час наорювання валу, з обох боків.

Процес наорювання валів-терас можна прискорити, якщо на кор-пус плуга встановити поздовжні полиці КВ-1, що збільшує перемі-

щення скиби на 30—40 см, тобто вдвічі. Щоб відвал КВ-1 міг працю-вати на першому корпусі, на ньому знизу за лемешем роблять виріз на довжину 25 см (Подгорний В.К., 1985).

Вали-тераси висотою понад 0,5 м споруджують бульдозерами так, як і водозатримувальні вали-канави.