2.4. КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ У СИСТЕМАХ ҐРУНТОЗАХИСНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Проектування і розміщення лінійних рубежів — просторової осно-ви Грунтозахисного упорядкування агроландшафтів — обумовлюють-ся типом і підтипом схилів.

Для проектування контурної організації території вченими запро-понована класифікація форм рельєфу. В її основу покладено морфоло-гічні ознаки, що характеризуються поздовжнім і загальним попере-чним профілями та станом їх поверхні (рис. 18).

Виділяють такі типи і підтипи схилів:

Поперечнопрямий тип має єдиний характер поперечного профілю — прямий. Експозиція всього схилу, як правило, однакова. За характе-ром крутизни у поздовжньому напрямку виділяють два підтипи — по-здовжньоввігнутий і поздовжньоопуклий.

Поперечноопуклий тип має зростаючу крутизну поперечних скатів від водорозділу до основи, і через опуклість поперечного профілю схил в різних своїх частинах має різну експозицію. Цей тип схилу складається із трьох підтипів: поздовжньопрямого, поздовжньоввігну-того і поздовжньоопуклого.

Поперечноввігнутий тип являє собою велике приверпшнне пони-ження — водозбори верхів'я балок і ярів. Схили цього типу мають дві і більше експозицій і є найбільш ерозійно небезпечними. Цей тип схи-лу складається із трьох підтипів: поздовжньопрямого, поздовжньовві-гнутого і поздовжньоопуклого.

Поперечноопуклий і поперечноввігнутий типи схилів підрозділяються на такі різновидності: з паралельними горизонталями і з непаралельними горизонталями, з однаковою крутизною схилу, з наростаючою крутизною поперечних схилів від водорозділу до їх основи, зі зменшувальною крути-зною поперечних схилів від водорозділів до основ.

Під час проектування лінійних рубежів за контурної організації те-риторії враховується просторове поєднання і взаємозв'язок різних ти-пів форм рельєфу. Найбільший вплив на розвиток ерозійних процесів

має поперечний профіль, від якого залежить концентрація стоку. Фор-ми поздовжнього профілю схилів по-різному впливають на величину ерозійних процесів. Для визначення величини змиву зі схилів форма поздовжнього профілю враховується через коефіцієнти: поздовжньо-прямий схил — 1,0; поздовжньоопуклий — 0,75—0,80; поздовжньо-ввігнутий — 1,20—1,25.

Основними морфологічними параметрами схилів, зміна яких від-бивається на інтенсивності змиву Грунтів, є крутизна, довжина, форма і експозиція.

Підходи до організації території за різних форм рельєфу різні. На про-стих схилах поперечнопрямого і поздовжньопрямого профілей, опуклої або ввігнутої форми розміщення меж полів і робочих ділянок проекту-ються прямолінійно. На схилах поперечноопуклого і поперечноввігнутого типів з їх підтипами за різного просторового поєднання і взаємодії форм рельєфу межі лінійних рубежів проектуються контурно.

Типи схилів (поперечний профіль)

 

Поперечнопрямі

 

Поперечноопуклі

 

Поперечноввігнуті

 

Різновидності схилів

 

3 паралельними горизонталями

 

3 непаралельними горизонталями

 

3 паралельними горизонталями

 

3 непаралельними горизонталями

 

Підтипи схилів (поздовжній профіль)

Поздовжньопрямі     Поздовжньоввігнуті        Поздовжньоопуклі

Рис. 18. Класифікація схилів для протиерозійного проектування (Лопьірев М.И., Рябов Е.И., 1989)

За контурного розміщення меж полів і робочих ділянок врахову-ються тип схилів і радіуси поворотів технологічних агрегатів.

У разі розміщення контурних рубежів витримуються умови їх па-ралельності з дотриманням допустимих відхилень від напрямку гори-зонталей, величина яких залежить від крутизни схилів, кількості опа-дів, ерозійної стійкості Грунтів і агрофону. Протяжність і ухил рубежів не повинні створювати умов для накопичення розмиваючої маси води і перевищення допустимої швидкості стоку.

Ha схилах з рівномірним одностороннім зниженням межі полів, лі-сосмуги, дороги, вали та інші лінійні рубежі розміщуються прямолі-нійно з відхиленням від напрямку горизонталей не більше 5°, а в райо-нах з надмірним зволоженням відхилення допускаються від 5 до 10°.

На розсіюваних схилах, які знижуються в різні сторони, а також на вбирних межі розташовуються криволінійно, по контуру з виправлен-ням на улоговинах. При цьому величини допустимої поздовжньої кру-тизни не повинні перевищувати критичних значень і узгоджуватися з радіусами поворотів робочих агрегатів.

За наявності групи невеликих ярів і улоговин, які вклинюються в основний масив, вони, як правило, відрізаються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулюючим валом.

Контурно-меліоративна організація території проектується в межах землекористування підприємств з урахуванням організації території прилеглих землекористувань, які мають сумісні єдині водозбірні пло-щі басейнів малих річок, балок і малих водозборів.

Вона виконує такі завдання:

—        забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільського-спо-дарських ландшафтів у водозбірних басейнах в межах землекори-стування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань з тим, щоб не погі-ршити їх захисні протиерозійні властивості;

—        максимально враховує наявні існуючі рубежі (дороги з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів), які суттєво вплива-ють на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водо-збірних площах і не підлягають реконструкції в процесі проектування;

—        визначає лінійні рубежі для розміщення полезахисних і водорегу-вальних лісових смуг, протиерозійних валів різних типів, водоохоронних захисних прибережних смуг, що виконують захисні протиерозійні функції і будуть входити до єдиної регіональної системи протиерозійних заходів довгострокової дії з тривалим строком окупності;

—        створює оптимальні умови взаємодії різних елементів ґрунтоза-хисної системи землеробства щодо забезпечення зниження втрат Грун-ту від ерозії, зменшення втрат вологи через поверхневий стік і підви-щення продуктивності агрофітоценозів.

Основою контурної організації території є диференційоване вико-ристання земельних угідь залежно від її ґрунтово-ландшафтних умов і ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур. Під час про-ектування проводиться диференціація або групування земель за типом використання. Лінійні рубежі розміщуються поперек схилів у напрям-ку наближення до горизонталей місцевості. Контурні рубежі фіксу-ються на місцевості різними засобами постійного упорядкування тери-торії (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав тощо). При цьому враховується існуюча гідрографі-

чна мережа, яка виконує функції водотоків для безпечного скидання надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, штучні споруди) в річки, ставки, водоймища, озера і у разі необхіднос-ті плануються додаткові водорегулювальні заходи.

Проектування контурної організації території здійснюють в насту-пній послідовності: виділяють еколого-технологічні групи (ЕТГ) і під-групи земель; визначають і розміщують площі сівозмін, ділянки по-стійного залуження, багаторічні насадження і природні кормові угіддя; за необхідності в землекористуваннях з багатоконтурними, в основно-му дрібноконтурними земельними ділянками зі строкатими ґрунтами і різними ухилами ділянок, землі під сівозміни можуть не виділятися, a визначаються ерозійно-безпечні і ерозійно-небезпечні площі, з ураху-ванням яких передбачається проектування плодозміни без групування їх у поля сівозмін; розташовують заходи постійної дії протиерозійного упорядкування території (лісосмуги, дорожна мережа, земляні гідро-технічні споруди, залужені водотоки, охоронні прибережні захисні смуги); за необхідності проводять внутрішньопольову організацію те-риторії, визначають робочі і технологічні ділянки всередині полів; ви-значають ділянки, на яких необхідно провести заходи щодо віднов-лення родючості ґрунтів.

Орні землі розподіляють на три основні ЕТГ. Оптимальна структу-ра посівних площ по групах земель в зональному розрізі наведена у таблицях 34 і 35.

Перша ЕТГ об'єднує повнопрофільні і слабоеродовані ґрунти, роз-ташовані на рівнинах і схилах до 3°' характер рельєфу і якісний стан ґрунтового покриву яких дозволяє вирощувати всі культури, включа-ючи і просапні.

У межах першої ЕТГ виділяються дві технологічні підгрупи:

І-а — рівнинні землі (схили до 1°), на яких не має обмежень у ви-борі напрямку механічного обробітку ґрунту і сівби;

І-б — схилові землі ( крутизна 1—3°) і ділянки з ухилами до 1° в середній і нижній частинах водозбору у Степу і Лісостепу з великими водозбірними площами, на яких обов'язковий механічний обробіток ґрунту і сівба сільськогосподарських культур поперек схилів, або кон-турно з допустимим ухилом до горизонталей місцевості. На таких зе-млях поля сівозмін поздовжніми сторонами і лісосмугами на них роз-міщуються поперек схилу або контурно.

У Степу і Лісостепу, де має місце і водна, і вітрова ерозія ґрунтів, на землях першої ЕТГ перевага надається захисту земель від водної ерозії, тому поздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщуються поперек схилів. Заходи проти вітрової ерозії посилюються ґрунтозахи-сним обробітком, сівбою кулісних культур поперек основного напря-мку шкідливих вітрів.

Таблиця 34

ОПТИМАЛЬНО ДОПУСТИМІ МЕЖІ НАСИЧЕННЯ СІВОЗМШ ОКРЕМИМИ КУЛЬТУРАМИ IЧИСТИМИ ПАРАМИ НА ПЕРШШ ЕТГ ЗЕМЕЛЬ, % (Гараріко О.Г та ін., 1998)

 

Культури        Ґрунтово-кліматичні зони, підзони і райони

 

            Степ   Лісостеп, підзони зволоження        Полісся, ґрунти

 

            півден-ний, пів-денно-східний      К X

1          центра-льний і північ-ний  передгір-ські ра-йони Криму          о <3     о и

'н й о   н

Й   О

Й Ь

О   A   о  д •-  І.І

к a       S

Зернові — всього в т.ч. озимі         50—70 30—50          50—70 30—50          50—70 30—50          60—70 40—60        50—60 30^0   50—60 30^0   50—60 30^0   40—60 30^0   50—60 30—40          50—60 30^0

Ярі — всього з них зернові — кукурудза   20^0 5—10 10—15   30—40 10—15 10—20         30^0 10—15 10—20            20—30 5—10 8—10 20—30 10—15 10—30         20—30 10—20 10—30         20—30 10—20 10—30            20—30 10—20 10—30         20—30

7—14  20—30 3—10 10—20

Технічні — всього в т.ч.: цукрові буряки — соняшник    15—20 5—10 10—12           15—20 10—20 10—15            25—30

15—25 10—15          15—20 13—18          15—30 10—20 10—15         20—30 15—30

3—5    20—30 20—30          20—30 20—30          —        8—12 3—10

Льон-довгунець — інші технічні     3—8    3—8    3—8    5—10  3—5    6—10  7—14 6—8     10—18

3—5    —        5—7 7—10

Кормові — всього

в т.ч. багаторічні трави        20^0 5—20     20—40 5—20 20^0 5—20     20—30

5—15  20—30

5—15  25^0 5—20     30—50 10—25          20—50

15—25            20—30            30—60 15—30

Просапні — всього в т.ч.: буряки цукрові

—        буряки кормові

—        кукурудза на зерно і силос   50—60 5—10 10—12 20^0  50—60

5—15 10—18 30—40           50—60 10—20 10—15 30^0            40—50

13—18 20—30          50—70 15—20 10—15 30—60        40—70 20—30

3—5 30—50   40—70 20—30

30—50            40—50 3—10

20—30            40—50 15—30          40—50 3—10

15—30

Овочі і картопля        5—23  5—23  5—23  6—25  5—30  8—30  5—30  Ю—40            20^0    20—50

Чисті пари     10—15            8—10  9—10  7—7    —        —        —        —        —        —

Проміжні посіви — післяукісні та пі-сляжнивні на корм, зерно і добриво        5—10  5—10  5—10  5—10  10—20        15—25            20^0    20—40            20—30            30^0

Примітка: інтервали показані залежно від частки земель із крутизною 0—1 і 2—3°

 

Таблиця 35

ОПТИМАЛЬНО ДОПУСТИМІ МЕЖІ НАСИЧЕННЯ СІВОЗМІН РІЗНИМИ КУЛЬТУРАМИ НА ДРУГІЙ ЕТГ ЗЕМЕЛЬ (3—5°), % (Тараріко О.Г. та ін., 1998)

 

Культури        Ґрунтово-кліматичні зони, підзони і райони

 

            Степ   Лісостеп, підзони зволоження        Полісся, ґрунти

 

            'х

К

X ± >к

«Ss

'Х ч х х и о     к

X

1          к

X ,s A   X

S 1

fr-E

g  X X X          U   О

х а,      о

и о

A

X

1

о

ч

и

X         е

о и

•р

и

X         о

ь

i-Q X

н о ч    ІЗ

, V

X I-

п х.х    'х

a

X

и и      s

X

Зернові — всього в т.ч. озимі         14—50 20—35          14—50 20—35          14—50 20—35          14—50 20—35        20—50 20—35          20—50 20—35          20—50 20—35          20—50 20—35          20—50 20—35            30—90 20^0

Ярі — всього

у т.ч.: з них ячмінь і овес

—        просо (міжсмуговий посів)

—        гречка (міжсмуговий посів) 10—15 14—20

5—7 5—7       10—15 14—20

5—7 5—7       10—15 14—20

5—7 5—7       10—15 14—20          10—15 8—10

5—7 5—7       10—15 8—10

5—7 5—7       10—15 8—10

5—7 5—7       10—15 15—20          10—15 15—20          10—20 10—20

Технічні всього          —        —        —        —        —        —        5—7    5—7    5—7    5—7

Картопля і овочі (міжсмуговий по-сів)      3—5    3—5    3—5    3—5    3—5    3—5    5—7    5—7    5—7    5—7

Кормові — всього

У т.ч. багаторічні трави

—        кукурудза  з   бобовим   на   корм

(міжсмуговий посів)

—        озимі на корм

—        однорічні трави на корм      40—76 30—60

5—7

10—20 10—20          40—76 34—60

5—7

10—20 10—20          40—76 34—60

5—7

10—20 10—20          40—76 34—60

5—7

10—20 10—20          47—76 30—70

5—6

10—20 14—20          47—76 30—70

5—6

10—20 14—20          47—76 25—65

5—6

10—20 14—20          47—66 30^8

5—7

10—20 14—20          50—70

10—15

20—30 30—40          50—70 30—50

10—15

10—20

Примітка: інтервали насичення сівозмін культурами показані залежно від земель частки із крутизною 3—5 і 5—7°

3 метою забезпечення захисту Грунтів від водної ерозії поперек схилів на чистих парах проектуються буферні смуги, а поперек основ-ного напрямку шкідливих вітрів, які збігаються з напрямком схилу, створюють куліси, захисна дія яких проявляється здебільшого в осін-ньо-зимовий та ранньо-весняний періоди, тобто в період найбільш ві-рогідного прояву пилових бур.

Друга ЕТГ включає землі, які розташовані на схилах від 2—3 до 5°, з повнопрофільними слабо- і середньозмитими ґрунтами.

На землях другої ЕТГ розміщуються ґрунтозахисні сівозміни, на-сичені культурами, що мають високу Грунтозахисну здатність. Розмі-щення чистого пару і просапних культур на землях другої ЕТГ заборо-няється.

Для диференціації протиерозійних заходів, включаючи і агротехнічні, та коригування Грунтозахисних сівозмін (за ступенем насиченості багато-річними травами), землі другої ЕТГ поділяються на дві підгрупи:

П-а — землі з крутизною схилів 3—5° без чітко сформованих уло-говин. Рекомендується тимчасово вивести з обробітку під залуження (довготривалі високоінтенсивні сіножаті).

П-б — землі з крутизною схилів 3—5, пересічені улоговинами. Ре-комендується вивести з обробітку на постійно, з подальшим штучним або природним залуженням чи залісненням.

Третпя ЕТГ включає схилові землі з крутизною більше 5°, а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску та ін., з малоеродованими, але низькопродуктивними Грунтами, які виво-дяться з обробітку на постійно з подальшим залуженням або заліснен-ням.

Після завершення еколого-технологічного групування за необхід-ності на межі між I і II групами земель виділяють рубежі першого по-рядку, які можуть збігатись із межами водоохороннних зон річок і во-дойм.

Лінійні стокорегулювальні рубежі першого порядку встановлю-ються, починаючи від вершин водозборів, і розраховуються таким чи-ном, щоб позбутися переливання через них талих і зливових вод та формування лавиноподібного стоку у періоди екстремальної водовід-дачі. Це досягається конструкцією споруд, які передбачають безпеч-ний відвід надлишку води, виключають можливість прориву споруд (валів-терас різних типів, поєднаних із залуженими водотоками, кана-вами, лісомеліоративними заходами).

За необхідності посилення захисної ролі рубежів першого порядку проектуються додаткові лінійні рубежі другого порядку, які, як прави-ло, розміщуються паралельно до рубежів першого порядку.

Під час проектування слід прагнути до паралельності меж полів і робочих ділянок. Відхилення лінійних рубежів як першого, так і дру-гого порядків від горизонталей можливе в межах встановлених допус-

ків, обумовлених крутизною, протяжністю і експозицією схилу, кіль-кістю опадів, ерозійною стійкістю Грунтів і агрофоном.

Радіуси кривизни меж мають бути зручними для поворотів усіх ма-шшшо-тракторних агрегатів і бути не меншими: на землях зі схилами до 3° — 60 м, на схилах від 3 до 5° — 30 м, на схилах понад 5° — 15 м.

У випадках, коли зміна існуючих прямолінійних меж полів пов'язана з необхідністю ліквідації лісосмуг, доріг з твердим покрит-тям, удосконалення структури землекористування з позиції підвищен-ня протиерозійної стійкості території здіснюється шляхом поліпшення його внутрішньопольової організації і більш широкого застосування Грунтозахисних технологій.

Якщо під час проектування полів і робочих ділянок на площах з непаралельними горизонталям їх сторонами або через інші причини утворюються дрібні, незручні для обробітку ділянки, то вони заліс-нюються за умови прилягання їх до лісових площ, захисних лісових насаджень, лісосмуг або залужуються.

За значної яристості території, групи невеликих ярів і улоговин, які вклинюються в основний масив по краях полів, як правило, відмежо-вуються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулювальним валом. Території, уражені ярами, як правило, під-лягають залісненню.

За необхідності на землях I і II ЕТГ закріплення контурних рубежів проводиться стокорегулювальними спорудами у вигляді різних типів валів, у т.ч. валів-доріг, валів-терас, валів-канав, нагірних канав.

Розташування водорегулювальних земляних і гідротехнічних споруд поперек схилів проводиться залежно від розрахункових і допустимих не-розмиваючих швидкостей стікання води від зливи, досягаючи 25 % забез-печеності у відповідності з «Методическими рекомендациями по опреде-лению расстояний между стокорегулирующими рубежами при проекти-ровании КМЗ. (К.: УкрНДИ землеустройства, 1987).

На схилах із частим розташуванням улоговин, які не можуть бути усі обладнані під залужені водотоки, доцільно між лінійними водоре-гулюючими гідротехнічними спорудами розміщувати додаткові спо-руди в улоговинах — земляні перемички та загати із залуженими во-дообходами.

В окремих випадках для створення прямолінійності (паралельнос-ті) ділянок розрахункові швидкості можуть перевищувати допустимі на 10 %, але в такому разі дана ділянка не повинна займати більше 20 % від загальної площі між стокорегулювальними спорудами.

Залужені водотоки та інші водовідвідні споруди розраховуються на пропуск води від зливи 10 % забезпеченості.

Якщо допустима пропускна здатність одного задернованого водо-току не забезпечує скидання максимальної розрахункової кількості води від зливи 10 % забезпеченості, то будуються здвоєні водотоки,

які розділяються між собою валиками, але з таким розрахунком, щоб через них не переливалася вода із сусідніх водотоків, що є однією з необхідних умов стабільної роботи цих споруд. Проте більше чоти-рьох здвоєних водотоків будувати в одному місці недоцільно.

В умовах строкатості ґрунтового покриву Полісся першочергове значення має не рельєф, особливо на рівних територіях, а агроекологі-чне угруповання орних земель з урахуванням біологічних особливос-тей окремих культур.

Контурна організація території передбачає ро0міщення плодово-ягідних насаджень і виноградників на схилах до 20°, а в передгірських районах — до 250.

На схилах крутизною 2—30 квартали розміщуються прямолінійно поперек схилу, створюючи сприятливі умови для освітлення, провіт-рювання, захисту насаджень від шкідливих вітрів.

На схилах крутизною від 3 до 50 квартали і ряди насаджень в них розміщуються прямолінійними відрізками поперек схилу, а за крутиз-ни від 5 до 100 — контурно, паралельно напрямку горизонталей. Допу-скається відхилення від горизонталей до 30 за крутизною на протязі не більше 60 м. Кут повороту контурних рядів має бути не меншим 1500, а радіус кривизни — не менше 15 м. На схилах більше 100 сади і вино-градники створююються на ступінчастих терасах.

Передбачається розділення водозбору на ряд контурних смуг по горизонталях, у межах яких надалі розміщуються квартали, клітки ка-рти садів і виноградників.

Контурні смуги залежно від їх призначення закріплюються на міс-цевості водовідвідними валами, валами-канавами, які суміщуються з лісосмугами і магістральними або міжквартальними дорогами.

Ширина контурних смуг визначається на розрахунковій основі і залежить від кліматичних, Грунтових, геологічних умов, ухилу і експо-зиції схилів, кількості і характеру опадів.

Способи винесення і закріплення лінійних рубежів на місцевості. Лінійні елементи проекту контурно-меліоративної організації терито-рії виносяться в натуру в повному обсязі протягом календарного року. Контурні межі виносяться інструментальними методами згідно зі спе-ціальною нормативно-технічною документацією.

У комплексі робіт з перенесення проекта на території проводиться закріплення проектних ліній межовими знаками встановленого зразка. Постійні знаки встановлюються тільки на початку або в кінці проект-них ліній в місцях ймовірного їх довгострокового зберігання. Криво-лінійні місця проектних ліній закріплюються тимчасовими знаками на період виконання комплексу робіт, за їх виносом і закріпленням.

Лінійні рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги та їх поєднання, буферні смуги з багаторічних трав) відмежовуються в на-турі на їх запроектовану ширину шляхом проорювання борозни з верх-

нього боку no схилу і наорювання валика трьома проходами всклад полицевими знаряддями з нижнього боку. Для запобігання лінійної еро-зії вздовж борозен з ухилом більше 0,01 роблять зміни глибини верхньої борозни, вимілюючи полицеве знаряддя через 50—100 метрів.

До розробки робочих проектів на будівництво гідротехнічних про-тиерозійних споруд, створення захисних лісових насаджень по ліній-них рубежах створюються тимчасові буферні смуги з багаторічних трав. Постійні і тимчасові буферні смуги на місці запроектованих лі-нійних рубежів створюються в період перенесення проектів у натуру.

Землі, зайняті під буферні смуги, виключаються зі складу ріллі і переводяться в сіножаті. Після здійснення проектних заходів вони пе-реводяться до складу відповідних угіддь згідно з їх класифікацією, ви-значеною земельно-кадастровою документацією.

Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією під час здійснення топо-графічних зйомок для розробки робочих проектів будівництва гідротехні-чних протиерозійних споруд. Місцезнаходження лінійних елементів у на-турі може уточнюватися і незначною мірою змінюватися під час проектування та будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд.

Смугове розміщення культур застосовують з метою захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії. У першому випадку культури сіють смугами впоперек схилів протяжністю понад 150—200 м і крутизною більше 20. Протидефляційні смуги розміщують перпендикулярно до пануючих віт-рів, або з допустимим кутом до них за умови відхилення від напрямку горизонталей до 20. У разі смугового розміщення посівів польові роботи проводять контурно, що різко знижує стік і змив ґрунту.

Смуги поділяються на протистокові і протидефляційні.

Протистокові (проти водної ерозії) смуги розміщуються перпенди-кулярно до основного напрямку переміщення по схилу рідкого стоку, або з допустимим доступним відхиленням від напрямку горизонталей. Такі смуги можуть бути: паралельні — поперек загального схилу, але не чітко по горизонталях; контурні — чітко по горизонталях; контур-но-паралельні — чітко паралельні, в основному вздовж горизонталей з допустимим відхиленням від них; контурно-паралельні із залуженням основних улоговин (водотоків). Межі смуг розміщують вздовж гори-зонталей, за винятком улоговин, які залужуються багаторічними тра-вами. Протидефляційні (противітрові) смуги розміщуються перпенди-кулярно або з відхиленням до 30—35° до напрямку пануючих вітрів, що створюють пилові бурі.

Усі види смуг, крім протидефляційних, створюються для запобі-гання як водної, так і сумісної дії — водної і вітрової ерозії ґрунтів. На складному, пересіченому улоговинами рельєфі, для запобігання дії во-дної і вітрової ерозії проводиться контурно-смугове розміщення посі-вів із залуженням улоговин. Смугове розміщення посівів проводиться у двох модифікаціях: смуги однорічних трав чергуються зі смугами з

багаторічних трав; смуги із густопокривних культур чергуються з еро-зійно нестійкими агрофонами, або з посівами просапних культур.

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження смуги розміщу-ють уздовж горизонталей. Відхилення робочих проходів допускаються не більше 0,50. В зоні надмірного зволоження вони повинні забезпечу-вати надійне щодо ерозії відведення стоку, яке досягається розміщен-ням меж смуг з кутом не більше 2—30 до напрямку горизонталей.

Під час складання сівозмін зі смуговим розміщенням посівів необ-хідно, щоб у кожному полі були буферні смуги, покриті рослинністю або стернею культур суцільного посіву. Під час складання схем чергу-вання культур у смугах, крім дотримання правил плодозміни і розмі-щення культур по найбільш сприятливих попередниках, слід дотриму-ватись чергування агрофонів за порами року (табл. 36)

Таблиця 36

ЧЕРГУВАННЯ КУЛЬТУР АГРОФОНІВ ЗА СМУГОВОГО РОЗМІЩЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

 

Варіант           Пора року

 

            Осінь-весна   Літо

1          Зяб

Багаторічні трави      Пар, просапні Багаторічні трави

2          Зяб Озимі       Просапні, пар Озимі

3          Зяб

Зяб зі збереженням стерні    Просапні, ярі звичайної рядкової сівби Ярі звичайної рядкової сівби, пар

4          Озимі Багаторічні трави       Озимі Багаторічні трави

Ширина смуг встановлюється з урахуванням крутизни схилу агро-фону, гранулометричного складу ґрунту і кратності проходів посівних агрегатів (табл. 37).

В основу визначення оптимальної структури посівних площ у сис-темі контурно-меліоративної організації території покладені принципи екологічної та економічної доцільності, максимального використання Грунтово-кліматичних факторів.

Оптимізація структури посівних площ є основним, найбільш деше-вим і екологічним засобом підвищення продуктивності агроекосистем. Склад і стан рослинного покриву істотно впливають на розвиток ерозій-них процесів. При цьому захищеність Грунту різними культурами зале-жить від біомаси рослин і змінюється відповідно до фаз їх розвитку.

Таблиця 37

ШИРИНА ПОСІВНИХI БУФЕРНИХ СМУГ ЗАЛЕЖНО

ВІД КРУТИЗНИ СХИЛУ, АГРОФОНУ

ТА ГРАНУЛОМЕТРИЧНОГО СКЛАДУ ҐРУНТУ

 

            Ширина посівних смуг (м) під час чергування     Ширина буферних смуг (м) під час чер-гування культур су-

цільного посіву із:

 

            багаторічних трав із: озимих і ярих

зернових суціль-

ного посіву із:                        кукурудзою

 

                                                                                 

                       

Суглинкові Грунти

1          75,6     75,6     75,6     151,2   75, 6    75,6     11,2     11,2     11,2

2          75,6     75,6     75,6     151,2   75,6     75,6     11,2     11,2     11,2

3          67,2     75,6     75,6     151,2   75,6     75,6     11,2     11,2     11,2

4          50,4     67,2     72,0     151,2   42,0     58,8     14,4     14,4     14,4

5          —        50,4     72,0     115,2   —        42,0     —        14,4     14,4

6          —        33,6     50,4     86,4     —        —        —        18,0     18,0

Супіщані Грунти

1          75,6     75,6     75,6     151,2   67,2     75,6     14,4     14,4     14,4

2          75,6     75,6     75,6     151,2   67,2     75,6     14,4     14,4     14,4

3          58,8     75,6     72,0     151,2   50,2     67,2     18,0     14,4     14,4

4          42,0     50,4     72,0     122,6   33,6     50,4     21,6     18,0     18,0

5          —        42,0     57,6     93,6     —        33,6     —        21,6     18,0

6          —        33,6     43,2     72,0     —        25,2     —        —        21,6

За травень — вересень середнє проективне покриття багаторічних трав, озимини і просапних культур відповідно дорівнює 100, 49 і 51 %. У середньому проективне покриття просапних таке саме, як і озимих, але в травні воно у 8, у червні — в 4, у липні в 2 рази менше. Багаторі-чні трави і озимі культури захищають ґрунт і в період весняного сніго-танення (Тараріко О.Г. та ін.; 1998).

Набором культур, різних за своїми ґрунтозахисними властивостя-ми, можна регулювати процес ерозії, продуктивності і родючості ґрун-ту, створювати найбільш раціональну для конкретних умов структуру посівних площ, спрямовану на всебічне використання енергетичного потенціалу Грунту і рослин. Під час розробки системи сівозмін поряд з урахуванням спеціалізації господарства, рельєфу, співвідношення ’із-них технологічних груп земель потрібно виходити з умови обовяз-кового відтворення Грунтової родючості за рахунок технологічних за-собів, природних чи антропогенних ресурсів відповідно до конкретних можливостей кожного господарства.

Диференційований підхід до використання земельних ресурсів і ство-рення умов для формування протиерозійно впорядкованих агроландшаф-тів досягається шляхом заміни прямолінійної організації території на кон-турну, а також поглибленої адаптації структури посівних площ і сівозмін до ґрунтово-ландшафтних факторів. Здійснюється це за рахунок локаліза-ції інтенсивного землеробства тільки на повнопрофільних і слабозмитих високородючих Грунтах плато і схилів до 2—3° (I ЕТГ), ґрунтозахисного землеробства із застосуванням біологічних принципів на схилах 3—5° (IIЕТГ) зі слабо- та середньоеродованими ґрунтами і виведення зі складу ріллі сильноеродованих земель із крутизною понад 5° (III ЕТГ).

На землях першої ЕТГ розміщують зернопарові, зернопаропросап-ні, зернопросапні, плодозмінні, просапні сівозміни, насичені інтенсив-ними культурами. На цій частині агроландшафту за необхідності за-стосовують інтенсивні технології для досягнення максимальної продуктивності сільськогосподарських культур з мінімальним ризи-ком для навколишнього середовища.

Проектування сівозмін базується на розроблених місцевими наукови-ми установами відомих принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення по оптимальних попередниках та періоду повернення культур на попереднє місце вирощування (табл. 38). Загальним принципом формування системи сівозмін кожної ЕТГ є спро-можність попереджувати ерозійні процеси, відновлювати родючість ґрун-ту, зокрема підтримувати бездефіцитний баланс гумусу для досягнення високої продуктивності агрофітоценозів.

У разі втрат гумусу, які не компенсуються природним шляхом, йо-го запаси поповнюються за рахунок усіх наявних у господарствах ор-ганічних добрив і побічної продукції землеробства. За невиконання ці-єї умови змінюється набір культур у сівозміні в напрямку зменшення питомої ваги просапних культур і збільшення багаторічних трав. Цей принцип дає можливість запобігти деградації ґрунтів і повинен розпо-всюджуватися на всі системи землеробства за будь-якої форми земле-користування — від окремого поля, сівозміни до району, області і держави. He може бути рентабельним і екологічно збалансованим ви-робнитцтво, якщо деградують ґрунти.

Таблиця 38

ОПТИМАЛЬНА ПЕРІОДИЧНІСТЬ ПОВЕРНЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

НА ПОПЕРЕДНЄ МІСЦЕ ВИРОЩУВАННЯ (КІЛЬКІСТЬ РОКІВ) (Тараріко О.Г. та ін., 1998)

 

Культури        Ґрунтово-кліматичні зони і підзони України

 

            Степ   Лісостеп, підзони зволоження       

 

            південний

і південно-

східний           центрально-західний і північний    недостат-

нього і не-

стійкого          достат-нього 

 

Озима пшениця        1          1          1          2          2

Озиме жито   1          1          1          1          1

Озимий ячмінь          1          1          1          2          2

Кукурудза       1          1          1          1          1

Ярий ячмінь  1          1          1          2          2

Овес   1          2          1          1          1

Просо 2          2          2          3          3

Гречка            1          1          1          1          1

Горох, вика, чина     3          3          3          3          3

Люпин на зерно       -          -          -          6—7    6—7

Рис      1          1          1          -          -

Цукрові буряки          3—4    3—4    3—4    2—3    2

Соняшник      7—8    5—6    5—6    5—6    -

Льон-довгунець        -          -          -          4—5    4—5

Коноплі          -          -          1          1          -

Картопля       1—2    1—2    1—2    1—2    1—2

Конюшина     -          -          3          3—4    3—4

Люцерна        3          3          3          3          3

Еспарцет        2—3    2—3    2—3    2—3    —

Суданська трава        3          3          3          3          3

Сорго  3          3          3          3          3

Злакові багаторічні трави     3          3          3          3—4    3—4

Люпино-вівсяна суміш-ка на корм —        —        —        5—6    5—6

Примітка: 1. За внесення під оранку 30—60 т/га гною — картошта, кукурудза і коноплі можуть вирощуватися без зниження врожайності на одному і тому ж самому полі протягом 3—5 років. 2. У колонці з двома цифрами: друга — оптимальна, перша — допустима

Ha землях другої ЕТГ зі слабо- і середньоеродованими ґрунтами проектуються ґрунтозахисні зернотрав'яні сівозміни з насиченням ба-гаторічними травами (залежно від рельєфу до 40—60 %), однорічними травами, зерновими колосовими. Землеробство на цих землях базуєть-ся на біологічних принципах захисту від ерозії, а відтворення гумусу ґрунту здійснюється переважно за рахунок багаторічних трав.

Землі третьої ЕТГ із сильноеродованими Грунтами виводяться під природні кормові угіддя або заліснення.

Ефективним біотехнологічним засобом захисту Грунтів від водної та вітрової ерозії є проміжні посіви. Науково обґрунтоване і добре органі-зоване застосування проміжних посівів, особливо в зоні Полісся і підзо-ні достатнього зволоження Лісостепу та в умовах зрошення, помітно підвищує протиерозійну ефективність і продуктивність сівозміни.

Основою планування рівня урожайності в різних зонах можуть слугувати дані зональних науково-дослідних установ, одержані за се-редніх норм органічних і мінеральних добрив, що застосовуються у більшості господарств.

Для кожної ЕТГ земель у різних зонах розробляються відповідні сівозміни різної інтенсивності та ґрунтозахисної ефективності.

Під час проектування сівозмін у великих господарствах тваринни-цького напрямку з метою ресурсо- та енергозбереження доцільне вве-дення полів із тривалим використанням багаторічних трав, зокрема, вивідних полів люцерни, не тільки в кормових, зернотрав'яних, але й в інтенсивних польових сівозмінах. Це дає можливість уникнути витрат, пов'язаних зі щорічним обробітком ґрунту і сівбою трав, обумовити свободу маневру під час сівби озимих культур, зменшити витрати де-фіцитного насіння, причому без зниження продуктивності ріллі вико-ристовуються цінні агротехнічні, економічні та фітосанітарні переваги багаторічних трав. Крім того, такий підхід сприяє вирішенню пробле-

МИ Ґ^уїтозХГсТвошіни -Se сівозміни, в яких набір, розміщення та чергування сільськогосподарських культур забезпечують захист ґру-нтів від водної (на 65—70 %) та вітрової ерозії, створюються умови для підвищення родючості еродованих і ерозійно небезпечних земель, за-безпечується підвищення врожаїв сільськогосподарських культур. Впровадження їх поєднується з контурно-меліоративною організацією території, яка включає, зокрема, спорудження різних водорегулюваль-них систем, смугове розміщення посівів, залуження відповідно до зми-тості ґрунту, крутості схилу та ґрунтозахисної ефективності культур.

Сільськогосподарські культури за їх реакцією на ступінь еродова-ності ґрунту поділяють на три групи: дуже, середньо- та малочутливі. До першої групи належать буряки, баштанні культури, соняшник, ко-ноплі, картопля, озима та яра пшениця, просо і кукурудза; до другої — ячмінь, гречка, зернобобові, однорічні трави; до третьої — овес, озиме

жито, багаторічні трави. Урожай культур першої групи на мало-, сере-дньо- та дуже змитих ґрунтах зменшується відповідно на 10—30, 30— 70, 60—90 %; другої — на 5—15, 20—55, 40—70 %, третьої — на 5— 10, 15—40, 25—55 % порівняно із продуктивністю цих культур на не-змитих ґрунтах вододілу (Здоровцев І.П., Шевцов А.Е., 1982).

Залежно від протидії ерозійним процесам, сільськогосподарські культу-ри забезпечують різну ґрунтозахисну ефективність. Так, багаторічні трави й озимі мають найбільший коефіцієнт ефективності — 0,95—0,82, однорічні трави та ранні ярі зернові й зернобобові — 0,50—0,42, просапні — 0,47— 0,14, чорний пар зовсім не захищає ґрунт від ерозії (табл. 40).

Для оцінки екологічної стійкості агроландшафтів запропоновані відповідні математичні моделі.

Так, ця стійкість знаходить вираження у коефіцієнті екологічної стійкості (Кес) агроландшафту:

Кес =  ,

S

де Sj — площа окремих видів угідь, га;

Key_ екологічна стійкість окремих угідь, балів;

Кр — коефіцієнти екологічної стійкості рельєфу, балів (табл. 39).

Таблиця 39

НОРМАТИВНА ВЕЛИЧИНА КОЕФЩІЄНТА ЕКОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ КР, балів

 

Клас земель за ерозійною небезпекою      Крутизна схилу         Рілля, сади     Сіножаті         Ліс

I           < 1       1          —       

II         1—2    0,8       —        1,0

III        2—3    0,7       —        1,0

IV        3—5    0,6       —        1,0

V         5—7    0,5       —        1,0

VI        < 7       —        1,0       1,0

VII       7—15  —        0,7       1,0

VIII     15—20            —        0,6       1,0

IX        > 20     —        0,5       1,0

Нормативна величина Кеу, балів: ліс — 0,9—0,7; сіножаті рівнинні — 0,8; сіножаті, вкриті ярами — 0,2; сади — 0,5; рілля у ґрунтозахис-

них сівозмінах — 0,35; рілля в польовій сівозміні без просапних — 0,25; рілля у польовій сівозміні із просапними — 0,15.

Оцінку екологічної стійкості агроландшафтів проводять за величи-ною коефіцієнта екологічної стійкості. За Кес 1—0,9; 0,8—0,5 і менше 0,5 стійкість агроландшафту відповідно висока, середня і низька.

Найтриваліший за часом і надійний захист ґрунтів забезпечують багаторічні трави. Добре розвинені озимі культури (із кущистістю не менше 3) захищають ґрунт від ерозії із середини осені до підняття зябу після збирання врожаю. Ярі зернові звичайної рядкової сівби захища-ють ґрунт з другої половини весни до обробітку зябу. Після культур звичайної рядкової сівби протиерозійний фон зберігається за плоскорі-зного обробітку, внаслідок чого збільшується фітомеліоративна дія рослин.

Просапні культури до змикання міжрядь мало захищають ґрунт від ерозії, а в другій половині літа, коли в рослин добре розвинена листко-ва поверхня, ґрунтозахисний вплив їх посилюється (табл. 40).

Таблиця 40

ҐРУНТОЗАХИСНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ЗАЛЕЖНО ВІД КРУТОСТІ СХИЛУ

 

Сільськогосподарські культури та агрофон           Ґрунтозахисна ефективність, % за різ-ної крутості схилу, градусів

 

            3          6          9

Багаторічні трави      95        94        84

Озимі на зерно          82        77        68

Коноплі, ярий ячмінь на зерно       50        46        41

Однорічні трави, горох        47        42        37

Цукрові буряки          47        -          -

Просо, овес    42        36        32

Гречка            39        35        31

Соняшник      37        34        -

Кукурудза на зерно і силос  35        32        -

Картопля       32        28        -

Пар чорний   0          0          0

Стерня озимих культур        51        45        39

Стерня ярих звичайної рядкової сівби       25        23        21

У дослідах Хмельницької сільськогосподарської дослідної станції на схилі з крутістю 6—8° змив ґрунту становив під покривом багаторі-чних трав першого року використання 1,1 т/га, озимої пшениці — 8,9, а кукурудзи — 53,2 т/га. Під багаторічними травами другого та тре-тього років використання змиву ґрунту майже не було. Ґрунтозахисна ефективність культур зменшується зі збільшенням крутості схилів.

Ґрунтозахисну ефективність сівозміни визначають за допомогою формули:

Гзс — (3KJ х IIBJ) + (Зк2 х Пв2)+...+Зкп х Пвп/100,

де Гзс — Грунтозахисна ефективність сівозміни, %; Зк — ґрунтозахис-на ефективність культури (1, 2 ... и) у сівозміні, %; Пв — питома част-ка культури (1, 2 ... и) у сівозміні, %.

Зі збільшенням ступеня змитості ґрунту продуктивність сільськогос-подарських культур знижується. Це залежить і від реакції культур на сту-пінь еродованості Грунту. Так, озимі, горох і ячмінь добре ростуть на ма-лозмитих ґрунтах, але різко зменшують урожай на середньо- та дуже змитих і лише еспарцет та люцерна тут найменше знижують його.

Під час підбору культур для ґрунтозахисних сівозмін особливу увагу треба звертати на те, як та чи інша культура задовольняє потре-би спеціалізації господарства, забезпечує захист Грунтів від ерозії, сприяє підвищенню родючості еродованих Грунтів, впливає на роботу мапшнно-тракторних агрегатів під час сівби, догляду за посівами та збирання врожаю.

Нормальна робота машинно-тракторних агрегатів, а також сприят-ливі умови для росту і розвитку рослин складаються, якщо цукрові бу-ряки розміщують на схилах до 3°, кукурудзу на зерно — до 7—8, ку-курудзу на силос і соняшник — до 8, ярі та озимі культури звичайної рядкової сівби на зерно — до 9—10, озимі на зелений корм — до 11— 12°. Крутіші схили доцільно засівати багаторічними травами. При цьому високу продуктивність та ґрунтозахисну ефективність забезпе-чують травопільні сівозміни, де багаторічні трави становлять близько 50—60 % посівної площі, тобто вони є основою ґрунтозахисних сіво-змін.

У ґрунтозахисних сівозмінах у районах з достатнім зволоженням треба висівати переважно конюшину, у районах з нестійким — доці-льно сіяти еспарцет або люцерну. Проте найпродуктивніші й забезпе-чують великий Грунтозахисний ефект сумішки багаторічних трав, які складаються з двох бобових компонентів. Багаторічні трави, крім ве-ликої ґрунтозахисної ефективності, є добрим попередником озимих, особливо в роки з достатнім зволоженням.

У ґрунтозахисних сівозмінах добре вдається озима пшениця, яка за продуктивністю і Грунтозахисною ефективністю займає друге місце після трав, тому для одержання високих її урожаїв розміщення після

кращих попередників має першорядне значення. Озиму пшеницю, крім розміщення після багаторічних трав, треба сіяти і після одноріч-них трав, а також кукурудзи на силос ранніх строків збирання.

У ґрунтозахисних сівозмінах кукурудзу доцільно висівати після озимої пшениці, а також після багаторічних трав дво- і трирічного ви-користання. Введення в сівозміну, особливо з короткою ротацією, ку-курудзи відіграє і фітосанітарну функцію, сприяє нормалізації умов розвитку та росту бобових трав за невеликого періоду повернення їх на попереднє місце вирощування.

Ярі ранні звичайної рядкової сівби (ячмінь, однорічні трави) вико-ристовують у Грунтозахисній сівозміні як покривні культури багаторі-чних трав. Варто зазначити, що кращих результатів досягають за під-сіву їх під однорічні трави. Ґрунтозахисні сівозміни в основному мають кормовий напрям, тому в господарствах, які спеціалізуються на виробництві яловичини чи молока, впроваджують сівозміни, де кор-мова група становить не менше 75—80 % площі. Коли ж господарства спеціалізуються з виробництва свинини чи продуктів птахівництва, зернова група сівозміни без різкого зменшення ґрунтозахисної дії мо-же бути доведена до 60 % площі посіву.

Подальше збільшення частки зернових у разі скорочення площі ба-гаторічних трав не забезпечує належного захисту Грунту, росту проду-ктивності сівозміни та розширеного відтворення родючості ґрунту.

Природо-сільськогосподарські зони України відрізняються ґрунто-во-кліматичними умовами. У Степу — недостатня родючість змитих Грунтів, часті посухи, а місцями через солонцюватість та засоленість Грунтів створюються несприятливі умови для вирощування сільсько-господарських культур. На схилах, де частина води втрачається зі сто-ком, менш сприятливі умови, ніж у інших природних зонах України. Основою ґрунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На ро-дючих ґрунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших — еспарцет звичайний і піщаний (останній урожайніший). Зі злакових — стоколос безостий, райграс високий, пирій безкореневищ-ний, а у південних районах — житняк посухостійкий. На південних схилах схожість насіння багаторічних трав у 1,5—2 рази менша, ніж на північних.

У цій зоні рекомендуються такі орієнтовні схеми ґрунтозахисних сівозмін: 1, 2 — багаторічні трави, 3 — кукурудза на зелений корм, 4 — озима пшениця, 5 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; 1, 2 — багаторічні трави, 3 — озиме жито, 4 — кукурудза на зелений корм та ранній силос, 5 — озима пшениця + післяжнивна сівба багато-річних трав. На дуже еродованих ґрунтах вирощують культури зви-чайної рядкової сівби в сівозміні: 1, 2 — багаторічні трави, 3 — озиме жито або однорічні трави на зелений корм, 4 — озимина, 5 — ярі з підсівом багаторічних трав.

Науковцями Інституту землеробства УААН і Миколаївської зональної дослідної станції з кормовиробнитцва рекомендовані для господарств Степу такі схеми Грунтозахисних сівозмін: I. 1—3 — багаторічні трави, 4 — кукурудза на зелений корм, 5 — озима пшениця на зерно, 6 — яч-мінно-горохова сумішка на зелений корм з підсівом багаторічних трав (люцерна + стоколос безостий); II. 1—3 — багаторічні трави, 4 — озима пшениця на зерно, 5 -однорічні трави (вико-вівсяна сумішка) на зелений корм, 6 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; III. 1, 2 — багаторічні трави, 3 — озима пшениця на зерно, 4 — кукурудза молочно-воскової стиглості (смугове розміщення), 5 — озиме жито на зелений корм або на зерно, 6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав; IV. 1—3 — багаторічні трави, 4 — озиме жито або однорічні трави на зелений корм, 5 — озима пшениця на зерно, 6 — ярі з підсівом багаторічних трав; V. 1 — еспарцет на зелений корм, 2 — озима пшениця на зерно, 3 — кукурудза молочно-воскової стиглості (смугове розміщення), 4 — озиме жито на зелений корм, 5 — озима пшениця на зерно, 6 — ячмінь на зерно з підсівом еспа-рцету (Бойко П.І., Кім Б.М., Омельченко Г.В., 1991).

У Лісостепу ґрунтозахисні сівозміни розміщують на середньо- та дуже змитих ґрунтах, які мають невелику родючість, на схилах, що перевищують 5 . Для них підбирають культури, які сприяють продук-тивнішому використанню цих земель та підвищенню їх родючості.

За даними Інституту землеробства УААН, тут найпродуктивнішою є травосумішка, що складається з люцерни (30 %), конюшини (10 %) та стоколосу безостого (30 %).

У сівозмінах, де передбачене дворічне використання трав, доціль-ніше висівати бобові (конюшина + люцерна), які забезпечують більші, ніж злакові сумішки, урожаї зеленої маси, а також зерна наступної озимої пшениці.

У цій зоні з однорічних культур найпродуктивнішими є озима пшениця, озиме жито, просо, однорічні трави (вико-вівсяні сумішки), a із просапних високоврожайною є кукурудза.

Для Лісостепу можна рекомендувати такі Грунтозахисні сівозміни: I. 1, 2 — багаторічні трави, 3 — озима пшениця, 4 — горох, 5 — озима пшениця, 6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав; II. 1—3 — багато-річні трави, 4 — кукурудза на зерно, 5 — горох, 6 — озима пшениця, 7 — овес або ячмінь з підсівом багаторічних трав; на дуже змитих ґру-нтах: III. 1—4 — багаторічні трави, 5 — кукурудза на зелений корм, 6 — озима пшениця або жито, 7 — овес з підсівом багаторічних трав.

У районах достатнього зволоження багаторічні трави висівають у сумішці: конюшину зі злаковими травами і люцерну з еспарцетом, а в районах нестійкого й недостатнього зволоження ефективні сумішки люцерни з еспарцетом та злаковими травами.

У гірських районах Карпат на дерново-буроземних змитих ґрунтах сумішки конюшини лучної (30 %), лядвенцю рогатого (40 %) та рай-

грасу високого (30 %), а також конюшини лучної (40 %), лядвенцю ро-гатого (30 %) та тимофіївки лучної (30 %) мають найбільшу продукти-вність та ґрунтозахисну ефективність. Після багаторічних трав дво-, трирічного використання однорічні культури в перші два-три роки дають задовільні врожаї. Серед культур звичайної рядкової сівби у практиці гірськокарпатського землеробства найпоширеніші посіви озимих (зокрема жита), а серед ярих — вівса. Сумішки багаторічних трав підсівають під ці культури. Ранню картоплю тут теж доцільно вводити у ґрунтозахисні сівозміни та використовувати як попередник озимих чи ярих культур. Льон-довгунець, як попередник озимої пше-ниці, за протиерозійною ефективністю стоїть в одному ряду 3 коню-шиною.

У гірських районах Карпат можна впроваджувати такі польові ґрунтозахисні сівозміни: I. 1, 2 — багаторічні трави, 3 — картопля, 4 — бобові, 5 — озимина і овес із підсівом багаторічних трав; II. 1,

2          — багаторічні трави, 3 — озиме жито, 4 — картопля, 5 — ярі зернові

3          підсівом сумішки трав конюшини лучної, лядвенцю рогатого та рай-грасу високого або тимофіївки лучної. У лукопасовищних сівозмінах застосовують сумішки конюшини лучної і повзучої (білої) з тимофіїв-кою та кострицею.

На Поліссі водна ерозія найбільшої шкоди завдає на крупнопилу-ватих легкосуглинкових сірих лісових Грунтах, які розповсюджені на «лесових островах». Дерново-середньопідзолисті супіщані Грунти та-кож досить інтенсивно еродуються, тому боротьба з ерозією ґрунтів Полісся — дуже важлива справа. Але тут майже не виділяють спеціа-льних ґрунтозахисних сівозмін тому, що схили на Поліссі, як правило, короткі й пологі.

На схилах південного Полісся та в перехідній його частині (до Лі-состепу), де рельєф більш розчленований і дає змогу виділити окремі поля для ґрунтозахисної сівозміни, їх насичують багаторічними тра-вами до 40 %, зокрема конюшиною та її сумішками з кострицею луч-ною чи стоколосом безостим. Щоб забезпечити нормальну густоту травостою, доцільно широко впроваджувати післяукісні та післяжнив-ні посіви багаторічних трав та їх сумішок. Особливої уваги заслугову-ють рекомендації Придеснянської станції щодо використання люпину в боротьбі з ерозією на сірих лісових крупнопилуватих ґрунтах, на яких доцільно залишати посіви люпину або його стерню до весни для боротьби зі змивом ґрунтів талими водами; ущільнювати зернові про-сапні культури люпином для боротьби зі зливою та вітровою ерозією; впроваджувати післяукісні посіви люпину для боротьби з ерозією в період між вегетацією основних культур.

На легкосуглинкових опідзолених змитих ґрунтах Полісся вводять сумішки конюшини зі злаковими травами, а також сіють люпин за та-кого чергування: 1, 2 — багаторічні трави, 3 — озимі + післяжнивні,

4 — картопля (смугами між люпином), 5 — озимі та ярі з підсівом су-мішки багаторічних трав.

Ґрунтозахисні сівозміни Степу, Лісостепу, гірських районів Карпат та Полісся необхідно будувати тільки зі смуговим розміщенням куль-тур у їх полях.

Ефективність розміщення сільськогосподарських культур смугами значною мірою залежить від ширини смуг, крутості схилу, грануломе-тричного складу Грунту та інших факторів. Ширина смуг має бути од-наковою по всій довжині й забезпечувати ефективне використання су-часних машин і знарядь. Так, на парах буферні смуги створюються з одно- і багаторічних трав, висіяних під покрив попередників чорного пару, а також із посівів озимої пшениці й озимого жита, ярого ячменю і гороху. На схилах крутістю 1—2° буферні смуги розміщуються через 50—70 м в один-два проходи сівалки, а за крутості 2—3° через 30—50 м у два-три проходи сівалки. Схили крутістю понад 3° не рекомендуєть-ся відводити під чорний пар.

Смуги, зайняті культурами, які добре захищають ґрунт від ерозій-них процесів, називають буферними. їх у полях просапних культур на схилах, що зазнають слабкої ерозії (до 3°), роблять шириною 4—6 м з відстанню між ними 50—60 м. На схилах 3—7°, де ерозія виявляється сильніше, ширину смуг збільшують до 8—10, а відстань між ними зменшують до 30—40 м.

На полях, де поширена вітрова ерозія, ширина смуг на важких ґру-нтах не повинна перевищувати 100—120 м, на середньосуглинкових ґрунтах і ґрунтах, які містять у верхньому шарі понад 4 % карбонатів,

~ ҐруТозаТснКозмі^и нГосушених землях. У поліській та лі-состеповій зонах торфові осушені ґрунти широко використовуються під посів майже усіх сільськогосподарських культур. Проте ці ґрунти поширені переважно у знижених місцях (на улоговинах вододілів, ста-роріччях, притерасних пониженнях), куди стікаються холодні маси повітря. Крім того, для них характерна висока теплоємність і слабка теплопровідність, тому вони вважаються «холодними» Грунтами. Це зумовлює набір культур, які можна на них вирощувати.

Після осушення та в процесі сільськогосподарського використання органічна маса торфу піддається біохімічному розкладанню і фізично-му подрібненню, внаслідок чого потужність торфового шару значно зменшується, що спричиняє зниження їх родючості, яке зі зменшенням потужності торфового шару пов'язане, насамперед, зі значно меншою акумуляцією води і відтворенням доступного рослинам азоту. Якщо на торфових ґрунтах з глибоким шаром торфу (1м і більше) доступного рослинам азоту буває інколи навіть більше ніж потрібно для високого врожаю, то в ґрунтах з незначним шаром торфу (0,3—0,6 м) його не вистачає, тому структуру посівних площ слід спрямувати на максима-

льне використання природних запасів азоту ґрунту, зменшення міне-ралізації, фізичного подрібнення і збереження торфу.

Інтенсивність мінералізації та фізичне розпилення торфу залежать від ступеня осушення, вирощуваних культур і заходів обробітку Грун-ту. Встановлено, що найбільш інтенсивна мінералізація торфу відбу-вається під просапними культурами та за глибокого (30—35 см) обро-бітку плугами і зниження підґрунтових вод влітку до 120—130 см від поверхні ґрунту.

Найменша мінералізація торфу спостерігається під багаторічними травами та за поверхневого обробітку ґрунту. Зі збільшенням тривало-сті строку вирощування багаторічних трав процес мінералізації майже повністю припиняється. Все це за недостатнього виробництва азотних добрив наприкінці минулого століття було теоретичною основою сіль-ськогосподарського використання торфових Грунтів. Вважалося, що на торфових ґрунтах обов'язково треба запроваджувати польові сівозміни з багаторічними травами. Внаслідок інтенсивного обробітку ґрунту торф інтенсивно мінералізується, утворюється надлишкова кількість легкодоступного для рослин азоту, інколи навіть більше, ніж його по-трібно для утворення високого врожаю.

Для раціонального та ефективного використання вивільненого азо-ту Грунту висівали багаторічні трави. Під травами процес мінералізації поступово згасає, і вже на 3—4-й рік їх використання доступного азо-ту в ґрунті майже немає. Знову виникала потреба в переорюванні трав і висіванні польових культур. I таке чергування культур на торфах проводилось весь час.

Результати досліджень засвідчили, що використання торфових ґрунтів, особливо з незначним шаром торфу, у польових сівозмінах призводить до значних, інколи невиправданих втрат органічної маси. Згідно з даними польових дослідів, сумарні втрати органічної маси то-рфу в сівозміні з п'ятьма полями польових культур і чотирма полями багаторічних трав становлять 6 -9 т/га за рік. В окремі теплі роки з но-рмальним розподілом опадів по місяцях вони досягають 11—13 т/га. У сівозміні з багаторічними (6 полів) і однорічними (1 поле) травами су-марна мінералізація торфу становить 3—3,8 т/га рік. Крім того, вихід перетравного протеїну в польовій сівозміні досягає 5,76 ц, а в кормо-вій — 6,2 ц/га. Останнє переконує, що використання торфових ґрунтів під посів багаторічних трав дозволяє подовжити строки використання їх за більш інтенсивної віддачі (Прістер Б.С., Трускавецький Р.С., Мо-стовий М.М. та ін.,1993).

3 огляду на наведе вище, для торфових ґрунтів Полісся з глибоким шаром торфу (більше 1 м) і добре відрегульованим водним режимом рекомендується така структура посівних площ: багаторічні трави — 50 %, зернові — 25, картопля і овочі — 12, силосні — 13 %. На торфо-вих ґрунтах з незначним шаром торфу (0,6—0,8 м), а також на заплав-

них торфах лісостепової зони рекомендується створювати сіяні сіно-жаті з періодичним перезалуженням: 1—5 або 1—6 років — багаторі-чні трави, шостий або сьомий рік — однорічні трави (вико- або горо-хо-вівсяна сумішки) з літньо-осіннім залуженням.

Структуру посівних площ на глибоких торфовищах Полісся реко-мендується реалізувати в таких сівозмінах: 1—4 поля — багаторічні трави, 5 — озиме жито з післяжнивним посівом вико-вівса, 6 — кар-топля і овочі, 7 — кукурудза на силос, 8 — ячмінь ярий з літньо-осіннім залуженням.

Для ефективнішого використання торфових ґрунтів і запобігання вітровій ерозії на них доцільно висівати проміжні культури і залишати смуги багаторічних трав.

На полях, які плануються під посів кукурудзи на силос, восени доці-льно висівати озиме жито. Навесні, на початку травня, жито збирають, проводять дискування і сіють кукурудзу. Це дозволяє одержати додат-ково по 150—200 ц/га зеленої маси жита і запобігає вітровій ерозії.

Під час набору та чергування культур у сівозмінах слід пам'ятати, що на торфових ґрунтах найбільш врожайними із зернових культур є озиме жито, ячмінь, овес, з овочевих — столові буряки, столова морк-ва, середньо- і пізньостигла капуста. Після багаторічних трав тут кра-ще висівати озиме жито або садити картоплю. Другою культурою піс-ля трав може бути картопля, столові буряки, морква чи капуста. Кукурудзу на торфових ґрунтах слід висівати не раніше, як третьою культурою після трав. У іншому випадку вона може бути знищена дротяником.

Осушені мінеральні землі представлені в основному дерново-підзолистими ґрунтами різного ступеня опідзолення та оглеєності і рі-зного гранулометричного складу, дерново-карбонатними та лучними.

Основна частина осушених мінеральних Грунтів зосереджена перева-жно в Поліссі і Прикарпатгі, де набувають розвитку тваршшицтво і льо-нарство. На осушених мінеральних ґрунтах Полісся, де переважає рів-нинний рельєф, рекомендовано до впровадження таку структуру посівних площ: зернові та зернобобові — 40—45 %, технічні культури — 8—9, картопля і овочі — 7—8, кормові культури — не менше 40 %. Серед кор-мових культур повинні переважати багаторічні трави — 25—27 %, силос-ні культури (кукурудза на силос) — 10—11 і кормові коренеплоди — 3,0—3,5 % (Примак І.Д., Єщенко В.О., Манько Ю.П., 2008).

Зазначену структуру посівних площ доцільно реалізовувати у пло-дозмінних і зернопросапних сівозмінах. Набір і чергування культур у різних сівозмінах може бути таким: I. 1 — конюшина, 2 — озима пше-ниця, післяжнивні посіви, 3 — картопля, 4 — кукурудза на силос, 5 — озима пшениця, післяжнивні посіви, 6 — кормові буряки, зернобобові, 7 — ярі зернові з підсівом конюшини; II. 1 — конюшина, 2 — озима пшениця, післяжнивні посіви, 3 — цукрові буряки, 4 — кукурудза на

силос, 5 — озима пшениця, післяжнивні посіви, 6 — кормові буряки, 7 — ярі зернові з підсівом конюшини; III. 1 — конюшина, 2 — озима пшениця, післяжнивні посіви, 3 — картопля, 4 — льон-довгунець, 5 — озиме жито, 6 — ярі зернові з підсівом конюшини; IV. 1, 2 — багато-річні трави, 3 — озима пшениця, післяжнивні посіви, 4 — картопля, кормові коренеплоди, 5 — ярі зернові, післяжнивні посіви, 6 — зерно-бобові, післяжнивні посіви, 7 — кукурудза на силос, 8 — ярі зернові, вико-овес із підсівом багаторічних трав.

На осушених мінеральних Грунтах легкого гранулометричного складу і бідних на поживні речовини доцільно освоювати сівозміни з короткою ротацією: 1 — люпин, 2 — озиме жито, 3 — картопля, 4 — льон-довгунець, 5 — озиме жито.

У Прикарпатському регіоні структура посівних площ на осушених землях і сівозміни повинні будуватися з урахуванням не тільки напря-мку господарської діяльності, а й рельєфу — крутості схилів полів.

Поля із крутістю схилів до 3 використовують під посіви усіх ра-йонованих сільськогосподарських культур з вирощуванням за інтенси-вною технологією. На полях з крутістю схилів 3—7° запроваджують зернотрав'яні сівозміни, а з крутістю схилів 7° і більше — проводять залуження.

У господарствах, поля яких розміщені на рівнинному рельєфі, зер-нові та зернобобові культури у структурі посівних площ повинні за-ймати 47—50 %, технічні — 15—18, картопля і овочі — 3—7, кормові культури — 29—31 %.

Для реалізації посівних площ наводимо ряд сівозмін, які рекомен-дується освоювати в зазначеному регіоні: I. 1 — конюшина, 2 — озима пшениця, післяжнивні посіви; 3 — картопля, кормові коренеплоди; 4 — льон-довгунець, однорічні трави; 5 — озима пшениця, післяжни-вні посіви, 6 — кукурудза на силос, 7 — озиме жито, ярі зернові з під-сівом конюшини; II. 1 — багаторічні трави, 2 — озима пшениця, піс-ляжнивні посіви, 3 — цукрові, кормові буряки; 4 — озиме жито на зелений корм + кукурудза на силос, 5 — ярі зернові з підсівом багато-річних трав; III. 1,2 — багаторічні трави, 3 — озима пшениця; 4 — льон-довгунець, 5 — озиме жито, 6 — картопля, кормові коренеплоди, 7 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

На полях із крутістю схилів 3—7° рекомендуються сівозміни, на-сичені багаторічними травами: I. 1,2 — багаторічні трави, 3 — озима пшениця, 4 — картопля, 5 — льон-довгунець, 6 — ярі зернові з підсі-вом багаторічних трав; II. 1 — багаторічні трави, 2 — озима пшениця, 3 — картопля, 4 — ячмінь з літньо-осіннім підсівом багаторічних зла-кових трав, 5—7 — багаторічні трави, 8 — озима пшениця з підсівом багаторічних трав.

На осушених ґрунтах Закарпаття, які розміщені у сприятливих клі-матичних умовах, рекомендується освоювати інтенсивні 7—8-пільні

сівозміни. Набір і чергування культур у цих сівозмінах пропонуються такі: 1. 1 — озима пшениця з підсівом бобово-злакових трав, 2, 3 — ба-гаторічні трави, 4 — озима пшениця, 5 — кукурудза на зерно, 6 — ози-мий ячмінь, 7 — картопля, кормові коренеплоди; II. 1 — озима пше-ниця з підсівом конюшини, 2 — конюшина, 3 — озима пшениця, 4 — кукурудза на зерно, 5 — два посіви вико-горохо-вівсяної сумішки на зелений корм, 6 — озимий ячмінь, післяжнивні посіви, 7 — картопля, 8 — кукурудза на силос.

Ґрунтозахисні технології обробітку ґрунту. На землях I ЕТГ в ін-тенсивних сівозмінах перевагу слід надавати різноглибинному поли-цево-безполицевому Грунтозахисному обробітку з урахуванням зона-льних рекомендацій науково-дослідних установ. На землях II ЕТГ застосовуються Грунтозахисні технології, які доповнюються щілюван-ням і мульчуванням ґрунту рослинними рештками.

Усі заходи механічного обробітку Грунту і сівба проводяться упо-перек схилу, а на схилах складної конфігурації — контурно. Щілюють ґрунт під просапні культури, озимі зернові, багаторічні трави, а також чистий nap і зяб.

Для проведення робіт в оптимальні строки і з метою зменшення кі-лькості проходів тракторних агрегатів перевагу доцільно надавати комбінованим машинам. Під час вибору енергорушія перевагу нада-ють гусеничним і низькокліренсним колісним тракторам. На колісні трактори ставлять більш широкі шини, або здвоєні колеса.

На крутосхилах (> 5°) допускається застосування тільки спеціаль-них машин для гірського землеробства. На полях з валами-терасами для обробітку Грунту на міжтерасних ділянках використовуються в ос-новному чизелі, плоскорізи та комбіновані агрегати. Плуги з полице-вими корпусами використовуються для відновлення валів.

3 метою збільшення інфільтраційної здатності ґрунту в зоні зосе-редження води перед валами проводиться щілювання, якщо поле зора-не на зяб, або ж щілюють всю смугу перед валом, якщо поле засіяне озимими або багаторічними травами.

Для сівби зернових культур і трав на схилових землях застосову-ють зернотрав'яні сівалки, а на крутих схилах — їх гірські модифіка-ції. Сівбу зернових культур на смугах між валами необхідно починати від вершини нижнього валу і продовжувати переміщатися вверх по схилу до межі поля або смуги. На полях з непаралельними валами за-сівають смугу до тих пір, поки у найвужчому місці не залишиться смуга, ширина якої дорівнює двом захватам посівного агрегату. Після цього засівають клинці, які утворилися в широких місцях смуги, а по-тім, коли ширина скрізь вирівняється, засівають площу до кінця.

Для збирання зернових культур застосовують зернозбиральні ком-байни загального призначення. На землях II ЕТГ комбайни працюють з подрібнювачами соломи, яка розкидається по поверхні поля. Для

збирання трав та інших кормових культур на землях II ЕТГ застосову-ють машини загального призначення з гусеничними тракторами, а на ділянках III ЕТГ — гірські модифікації кормозбиральних машин.

На полях з валами-терасами зернозбиральні агрегати рухаються від вершини валу вздовж них з наступним збиранням клинців, що утвори-лися. Збирання культур проводиться як роздільним способом, так і

ПРЯ5у1КГлТо7атГн^аходи. На землях, де досить сильно проявля-ються процеси ерозії (круті схили), в заплавах річок кращим способом докорінного поліпшення угідь є прискорене залуження багаторічними травами, без попередньої сівби однорічних культур. Ґрунтозахисна здатність багаторічних трав першого року використання — 92 %, дру-гого — 97, третього — 99, тоді як однорічних трав (горох + вика + + овес або кукурудза + горох + вика) — 65 %.

На еродованих землях II та III ЕТГ головною вимогою для освоєн-ня схилів під кормові угіддя є запобігання виникнення або зведення до мінімуму ерозії під час перезалуження, тому всі види робіт з обробітку ґрунту і підготовки його до сівби трав слід спрямувати на послаблення поверхневого стоку талих та зливових вод; щоб зменшити розмивання схилів за прискореного залуження обробіток Грунту і сівбу трав про-водять лише впоперек схилів.

Найбільш ефективним ґрунтозахисним заходом є смугове залу-ження схилів. У перший рік залуження оброблені смуги шириною 25—30 м чергуються з необробленими шириною від 10 до 20 м залеж-но від крутизни схилів, які зайняті природним травостоєм. Природний травостій на початку освоєння є буфером, який захищає ґрунт від зми-ву і розмиву. Після утворення міцної дернини під посіяними багаторі-чними травами (через 1—2 роки) готують для поліпшення залуження смуги із природним травостоєм.

Для створення сіяних сіножатей і пасовищ на схилах велике зна-чення має оптимальний підбір видів трав, їх сумішок з урахуванням районування сортів. Склад травосумішок залежить від екологічних умов їх вирощування (еродованість, кислотність, засоленість Грунтів, умови вологозабезпечення). Видовий склад формують залежно від призначення травостою (сіножать, пасовище, комбіноване викорис-тання), планового застосування добрив, меліорантів, зрошення.

Під час створення сіяних травостоїв перевагу слід надавати бобо-во-злаковим травосумішкам, які на 8—20 % продуктивніші, ніж чисті посіви люцерни, вони більшою мірою сприяють підвищенню родючо-сті Грунту, стійкі проти витоптування, довговічніші, більш безпечні щодо тимпанії у жуйних, дають краще збалансований за поживними речовинами корм.

Для залуження кормових угідь на схилах Лісостепу і Полісся зі злакових компонентів використовують стоколос безостий, кострицю

лучну, тимофіївку лучну, грястицю збірну, райграс багатоукісний і па-совищний; з бобових — люцерну синьогібридну, конюшину лучну, a на пасовищах також і конюшину повзучу.

У південно-східних районах Лісостепу і в Степу в травосумішки включають стоколос безостий, кострицю лучну, райграс високий, пи-рій безкореневищний та найбільш посухостійкі стоколос прямий, пи-рій сизий, житняк вузьколистий, ламкоколосник ситниковий. Із бобо-вих компонентів для залуження схилів використовують еспарцет і люцерну синьогібридну, а в південних районах люцерну жовту і жов-тогібридну, на засолених Грунтах — буркун білий та жовтий.

У Степу потрібно деференційовано підходити до підбору і розмі-щення трав на різних схилах залежно від крутизни і експозиції. При цьому небажано включати в травосумішки трави з різними строками настання сінокісної і пасовищної спілості. Північні, найбільш родючі схили, необхідно відводити під більш вибагливі до Грунтів трави.

Під час створення сіножатей найбільш оптимальними в Степу є травосумішки еспарцету піщаного зі стоколосом, житняком, рай-грасом. Ці сумішки можна висівати на менш родючих південних схи-лах; на північних схилах висівають сумішки люцерни з пирієм сизим або безкореневищним.

Прискорене залуження схилів проводять влітку або рано весною, коли в Грунті є достатня кількість продуктивної вологи. Літню сівбу злаково-бобових сумішок слід проводити до початку серпня, а злакових трав — до середини вересня. Весною трави висівають під покрив однорічних трав і райграсу однорічного на зелений корм і сіно, влітку — без покриву

На луках у заплавах річок слід запроваджувати прискорене залу-ження без сівби попередніх однорічних культур. При цьому природну дернину обробляють в кілька слідів важкою дисковою бороною або фрезою, удобрюють і висівають багаторічні трави.

Під час створення сіяних сіножатей і пасовищ передбачають орга-нізацію укісного та пасовищного конвеєру з урахуванням площі угідь у господарстві.

У зонах Полісся і Лісостепу у разі затоплення лук повеневими во-дами до 10 днів доцільно висівати середньостиглу травосумішку, в кг/га: конюшина лучна, 5 + конюшина повзуча, 3 + тимофіївка лучна, 4 + стоколос безостий, 10 + костриця лучна, 8 (або пажитниця багато-річна, 8) або пізньостиглу: конюшина гібридна, 4 + конюшина лучна, 4 (або лядвенець рогатий), 4 + тимофіївка лучна, 8 (або мітлиця велетен-ська, 4) + костриця лучна, 6. Заплавні луки із затопленням до 20 днів: люцерна жовта, 7 + тимофіївка лучна, 8 + стоколос безостий, 12.

Водорегулювальні лісові смуги. Лісомеліоративні насадження належать до протиерозійних заходів постійної дії з тривалими строка-ми окупності. Вони диференціюються за меліоруючими функціями і місцем розміщення.

Лісові насадження протиерозійного комплексу повинні бути бага-тофункціональними. У районах з добре вираженим поверхневим сто-ком талих вод та інтенсивним снігоперенесенням їх головним завдан-ням є ефективний вплив на ці процеси через зміну напрямку і швидкість вітру, температури повітря і ґрунту, динаміки снігового по-криву, інтенсивності танення снігу. Одночасно вони забезпечують за-хист сільськогосподарських культур від суховійних вітрів.

Дпя регулювання поверхневого стоку на прилеглих схилах залежно від їх довжини, розмірів улоговин, гідрокліматичних та інших особливостей застосовуються як основні, так і додаткові водорегулювальні (стокорегулю-вальні) лісові смуги. Відстань між ними встановлюється з урахуванням їх впливу на процеси формування поверхневого стоку талих вод на прилеглих полях, допустимих нерозмиваючих швидкостей водних потоків (для зябу), форми профілю, крутизни, експозиції і шорсткості (нерівності) схилу, інте-нсивності атмосферних опадів тощо. Для визначення густоти розміщення основних і додаткових водорегулювальних лісових смуг в цих умовах не-обхідно враховувати також порядок і швидкість сніговітропотоку.

Межі стокорегулювальних лісових смуг слід улаштовувати таким чином, щоб ширина фронту горизонтального підходу стоку була мак-симальною для даних умов рельєфу і за своїм розміром наближалася до їх загальної довжини. По коротких сторонах полів водорегулюва-льні лісові смуги необхідно розміщувати суворо перпендикулярно до горизонталей із застосуванням розпилювачів стоку. На сильноулого-винних схилах із концентрованим поверхневим стоком і переважанням сніговітропотоків, які мають напрямок, паралельний до горизонталей, доцільно застосовувати улоговинно-смугові (куртинні) лісові наса-дження спеціальної конструкції. Для підвищення ефективності безпо-середнього впливу лісових насаджень на поверхневий стік (за рахунок зниження його швидкості, розпилення та інфільтрації) вони повинні сполучатися із простішими протиерозійними гідротехнічними спору-дами. Лісові насадження в протиерозійному комплексі є довготрива-лим меліорантом. Висока їх функціональна ефективність забезпечу-ється: відповідним підбором дерев і чагарників, застосуванням най-більш доцільних схем змішування і розміщення у насадженнях; засто-суванням спеціальних лісівницьких доглядів; збереженням захисної дії за рахунок своєчасного відтворення насаджень в конкретних місцях.

Проектування захисних лісових насаджень необхідно здійснювати в складі проектів внутрігосподарського землевпорядкування. Водоре-гулю-вальні лісові смуги застосовуються на водозбірних схилах. Ос-новні водорегулювальні лісові смуги шириною 9—12 м розміщують по межах приводороздільного і присіттєвого фонду по горизонталях з деяким їх спрямленням в місцях пересічення улоговин.

Додаткові водорегулювальні лісові смуги шириною 7—9 м на при-леглому схилі застосовують у тих випадках, коли основна смуга тако-

го ж призначення не забезпечує повного регулювання поверхневого стоку з водозбору, внаслідок чого проявляється розмивання ґрунту в нижній частині цього схилу і на берегах гідрографічної мережі. їх розміщують як безпосередньо вздовж краю гідрографічної мережі (прибалкові), так і на деякій відстані від неї в межах площі прилеглого схилу, а за наявності сильного розмиву берегів мережі — безпосеред-ньо вздовж її краю.

Для посилення безпосередньої дії водорегулювальних лісових смуг на концентрований стік з водозбору в їх видовий склад на робочих ді-лянках вводять додаткову кількість чагарників.

На дрібноулоговинних схилах (за величини водозбору улоговин до 0,5 га) з невеликим мілкоструменястим стоком на робочих ділянках в крайні рядки смуг вводиться до 25 % низькорослих чагарників.

За наявності на схилах як дрібних, так і великих улоговин (площею до 1 га), по яких відбувається більш концентрований стік, на робочих ділянках у склад смуг вводять до 50 % чагарників, змішуючи їх з дере-вними породами окремими рядами.

На схилах з великими улоговинами (площею 1—3 га) з порівняно великим обсягом концентрованого стоку, лісові смуги на робочих ді-лянках створюють з одних щільних рядків чагарнику.

Водорегулювальні лісові смуги розміщують з урахуванням рельєфа водозборів, на основі розрахунків, поперек схилу (по контуру горизон-талей) такими способами: паралельно-прямолінійно — на схилах із прямим поперечним профілем; паралельно-контурно-прямолінійно — на схилах збираючого і розсіювального типів з рівномірною віддалені-стю між горизонталями; паралельно-контурно — на схилах збираючо-го і розсіювального типів з рівномірною відстанню між горизонталя-ми; контурно-паралельно із випрямленням на улоговинах — з нерівномірною відстанню між горизонталями.

Проектування водорегулювальних лісових смуг здійснюється від водорозділу по схилу до межі гідрографічної мережі.

Водорегулювальні лісові смуги за контурного їх розміщення пови-нні забезпечити: повне регулювання або безпечне скидання надлишку стоку заданої забезпеченості; узгодження мережі (сітки) лісових смуг з іншими лінійними елементами організації території; конфігурацію по-лів і робочих ділянок, зручну для контурного обробітку ґрунту; ефек-тивне сполучення лісових смуг із простішими гідротехнічними спору-дами; сприятливі умови для використання Грунтообробної, посівної і збиральної техніки шляхом випрямлення трас лісових смуг в місцях перетину улоговин і видолинків.

Обґрунтування оптимальних параметрів системи водорегулюваль-них лісових насаджень приводиться в техноробочому проекті проти-ерозійних заходів разом з проектом внутрігосподарського землевпоря-дкування або в його рамках. Розміщення водорегулювальних лісових

смуг та інших захисних лісових насаджень здійснюється одночасно з протиерозійною організацією території.

Під час проектування контурних водорегулювальних лісових смуг слід забезпечувати паралельність в їх розміщенні. При цьому контур-ність (кривизна) розміщення лісових смуг, якщо вони є направляючи-ми лініями обробітку, повинна бути такою, щоб, розпочавши обробі-ток від лісових смуг, радіус загонів на всій ділянці був не менше 60— 70 м. При цьому допустимий поздовжній ухил і протяжність ділянок лісових смуг і загонів обробітку не повинні перевищувати цю ве-личину.

Оптимальна ширина лісових смуг (6—9 м) як з водозатримуваль-ними, так і водонаправляючими гідротехнічними спорудами деферен-ціюється за природними зонами і крутизною схилів. Відстань між ря-дами рекомендується в Степу — 3 м, Лісостепу — 2,5 м, а в нижньому міжрядді, де влаштовується канава — 3 м. У всіх випадках загальна ширина лісових смуг, включаючи верхню закрайку і гідротехнічну споруду (канава — основа валу), не повинна перевищувати 12 м.

Конструкція лісових смуг в лісостеповій зоні має бути продувною, в степовій — ажурною. На розчленованих улоговинами схилах проек-туються змінні за довжиною конструкції лісові смуги, тобто вони в межах улоговин повинні бути ажурними, а на підвищеннях між ними — продувними. Асортимент порід під лісові смуги визначається ґрун-тово-кліматичними умовами і цільовим призначенням насаджень. Як правило, лісові смуги створюють з однієї головної породи і 1—2-х су-путніх. По улоговинах вводяться чагарники (до 50 % від числа посад-кових місць).

Проектування простіших гідротехнічних споруд проводиться в межах робочого проекту лісомеліоративних заходів на основі і в узгодженості з матеріалами внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Простіші гідротехнічні споруди застосовують для: гасіння кінети-чної енергії зосереджених потоків та їх розпилення; затримки в лісовій смузі вод місцевого стоку, які надходять із розміщених вище ділянок схилу; підвищення водопоглинаючої здатності Грунтів під лісовими смугами; відведення надлишку поверхневого стоку з-під пологу лісо-вих смуг.

Конструкція простіших гідротехнічних споруд визначається харак-тером формування і проходження місцевого стоку, розміром водозбо-ру і крутизною схилу, Грунтово-геологічними і гідрологічними умова-ми, допустимими (нерозмиваючими) швидкостями водних потоків.

Лісові смуги поєднують з водонаправляючими земляними валами та валами-канавами. Надлишок стоку з нерозмиваючою швидкістю відводиться з-під лісового пологу по валах-канавах.

У місцях надходження концентрованого стоку по великих пони-женнях і у мілких улоговинах (площею до 0,5 га) його розпилюють

спеціальними валиками-розпилювачами стрілоподібної форми висо-тою до 0,5 м і шириною в основі до 1 м з горизонтальними стокоскид-ними площадками на водообходах.

На схилах розсіювального типу крутизною 2—4° по нижньому уз-ліссі або в нижньому міжрядді лісової смуги на стокоприймальній час-тині розміщують канави (глибина до 1,5 м, ширина до 1 м) з валами (загальна висота до 0,7 м). У місцях перетину улоговин висоту вала збільшують до 1 м.

На схилах з інтенсивним поверхневим стоком під час розміщення водорегулювальних смуг під кутом до горизонталей в місцях перетину їх крупними улоговинами, тобто в місцях ймовірної концентрації по-токів уздовж їх стокоударного узлісся (від ріллі) і утворення лінійних розмивів застосовують водонаправляючі вали трикутної форми з ши-рокою основою (до 5 м) і висотою до 0,8 м. Польову частину валу орі-єнтують паралельно до лінії переходу поверхневого стоку до лісової смуги, тильну — перпендикулярно до її головного напрямку. Довжина польової частини валу (відкіс) повинна складати не менше 50 % ши-рини лісової смуги. Вали споруджуються до закладки лісових смуг.

Для скидання місцевого стоку в гідрографічну мережу передбача-ються необхідні гідротехнічні споруди: швидкотоки, перепади, консо-льні скидачі та інші.

Водоохоронні зони проектуються і встановлюються вздовж річок, морів, навколо озер і водосховищ та інших водойм для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, a також зменшення коливань стоку.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. На території водоохоронних зон забороня-ється використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання не-очищених стічних вод в балки, пониззя, кар’єри тощо.

До складу водоохоронних зон річок входять заплавні землі, схили по-над 5°, прилеглі до заплав, балки, що безпосередньо впадають в річні до-лини. У верхів'ях річок водоохоронна зона включає всю балкову мережу, розташовану вище стоку. Осушені землі, стік з яких потрапляє в річкову мережу, повністю включаються до складу водоохоронних зон.

До водоохоронних зон належать поля ґрунтозахисних сівозмін, розмішених, як правило, на слабо- і середньозмитих ґрунтах; сильно-змиті ґрунти, вилучені зі складу ріллі, в тому числі і відведені під кон-сервацію прилеглі до заплав або крутих берегів річкових долин, балок, поверхневий стік з яких істотно впливає на гідрологічний режим і са-нітарний стан річок.

Водоохоронні зони водойм, ставків встановлюються залежно від умов їх розміщення на місцевості. За розміщення водойм і ставків в

балках водоохоронні зони включають схили балок, безпосередньо прилеглих до них, а також схили та днища балок вище водойм, ставків на відстані не менше 2 км. У разі розміщення каскаду водойм, ставків на відстані між ними не більше 5 км, у водоохоронну зону включають-ся також схили і днища балок між цими водоймами.

У разі розміщення водойм у пониззях зі слабовираженим рельєфом до водоохоронних зон належать усі прилеглі до них угіддя. Максимальний розмір водоохоронних зон, які встановлюються на сільськогосподарських угіддях, не повинен перевищувати 2 км, а мінімальний може бути обме-жений прибережною смугою. За розміщення водойм в балках, що відне-сені до складу водоохоронної зони річки, подібні зони навколо них не встановлюються, а виділяється лише прибережна захисна смуга. До скла-ду водоохоронних зон повністю відносять лісові масиви, прилеглі до річ-кових долин, балок, які виконують водоохоронні функції.

Межі водоохоронних зон приурочуються до штучних або природ-них рубежів — меж річкових долин, балок, контурів угідь, шляхів, лі-сосмуг.

У водоохоронних зонах створюється система захисних лісових на-саджень. До них належать стокорегулювальні і прибережні лісосмуги, а також лісові насадження на чітко виражених елементах річкових до-лин: заплаві, заплавних терасах, схилах корінних берегів і на їх межах.

У долинах річок за наявності виходів водовідвідних улоговин, для захисту земельних угідь від заносів продуктами ерозії, по їх днищах створюються мулофільтри — багаторядні смуги з кущових лоз, які ви-саджуються рядами перпендикулярно до водотоку. Довжина муло-фільтрів визначається відмітками найвищого рівня піднімання талих вод, а ширина на головному руслі улоговини повинна бути не менш 50 м, на другорядних — 20—30 м.

У межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмі-чення та збереження їх водності. Вони є природоохоронною територі-єю з режимом обмеженої господарської діяльності. Навколо водойм забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залу-ження і заліснення), а також ведення садівництва та городництва; збе-рігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх табо-рів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття і обслуговування транспортних засобів та техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, цвинтарів, скотомогильників, полів ’ільтрації тощо.

Обєкти, що є в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується режим водойм. Непридатні для експлуа-

тації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам гос-подарювання, підлягають винесенню із прибережних civryr.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж максимального рівня води (у меженний пе-ріод) шириною: для малих річок (з площею водозбору до 2 тис. км2), струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га — 25 м; для середніх річок, що розташовані в одній географічній зоні і мають площу водозбору від 2 до 50 тис. км2, водосховищ на них, водойм, a також ставків площею понад 3 га — до 50 м; для великих річок, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. км2, водосховищ на них та озер — 100 м.

Якщо крутизна схилів становить понад 30, мінімальна ширина при-бережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захис-на смуга виділяється не менше 2 км від максимального рівня води в них.