2.3. ОПТИМАЛЬНА СТРУКТУРА АГРОЛАНДШАФТІВ ЗАПОРУКАІСТОТНОГО ЗМЕНШЕННЯ АБО ПРИПИНЕННЯ ЕРОЗІЙНИХ ПРОЦЕСІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Нестійкість і недостатня продуктивність сучасного землеробства є наслідком ряду невирішених економічних і екологічних проблем. По-рушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, у т.ч. співвідношення площ ріллі, природних угідь, лісових і водних ресур-

сів, ускладнення соціально-економічної ситуації призвело до суттєвої деградації агроландшафтів і ґрунтового покриву. Ущільнення ґрунтів, вторинні геохімічні аномалії, втрати гумусу і порушення балансу біо-генних елементів стали розповсюдженим явищем. Особливо небезпеч-них розмірів досягли водна і вітрова ерозія. Сучасні щорічні втрати продукції землеробства тільки від ерозії перевищують 9—12 млн т зе-рнових одиниць з ймовірною вартістю 10 млрд $, що реально загрожує життєзабезпеченню українського народу.

Отже, потрібні негайні заходи з удосконалення сучасного стану аг-роландшафтів, введення Грунтозахисних, заснованих на екологічних принципах і адаптованих до конкретних природних і соціально-економічних умов, систем землеробства.

Під агроландшафтами слід розуміти природно-господарські тери-торіальні системи сільськогосподарського призначення. Вони склада-ються з географічної оболонки, що в свою чергу є сукупністю природ-них елементів з різним ступенем антропогенного навантаження, в т.ч. орних сільськогосподарських угідь (Швебс Г.І., 1993).

Агроландшафт — це антропогенний територіальний комплекс, в яко-му природна рослшшість на більшій його частині замінена агрофітоцено-зами (посівами, багаторічними насадженнями) і може розглядатися також як пейзаж сільської місцевості (Жарінов В.І., Довгань С.В., 2008).

Сучасні агроландшафти створені з різних елементів агроекосистем, у т.ч. ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень, незначних за площею ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ, a також доріг, комунікацій і споруд. Вони складають структуру агро-ландшафту і екологічне різноманіття, які обумовлюють його стабіль-ність і продуктивність.

Природні системи здатні до саморегуляції, вони спроможні збері-гати себе і повертатись у стан рівноваги із середовищем після незнач-них втручань природних або антропогенних факторів.

Склад і співвідношення елементів сучасного агроланшафту різко погіршились. На сьогодні непорушених господарською діяльністю природних ландшафтів майже не залишилось. Збільшилась розора-ність, особливо схилових земель, зменшились площі природних кор-мових угідь, заповідно-охоронних територій. Водночас значно збіль-шився рівень урбанізованих та індустріальних територій.

Екологічну сталість ландшафту визначають: оптимальний водний режим, управління його витратними статтями, особливо поверхневим стоком під час екстремальних періодів, водовіддача; стабільна родю-чість Грунтів, попередження їх деградації, в першу чергу процесів еро-зії; оптимальна структура земельних угідь; умови для існування різно-маніття природної флори і фауни.

Порушують сталість ландшафту: висока розораність земельних угідь, що обумовлює не тільки прискорення ерозійних процесів, але й

деградацію ґрунтів; погіршення стану водних ресурсів; ерозійні про-цеси, які руйнують не тільки ґрунти, а й довкілля в цілому; нераціона-льне використання схилових земель, що прилягають до гідрографічної мережі; від'ємний баланс органічної речовини і біогенних елементів; техногенне надходження ксенобіотиків; понаднормативне урбаніза-ційне і рекреаційне навантаження.

Головна проблема, що має бути вирішена на шляху формування екологічно сталих агроландшафтів, — це зниження або припинення процесів ерозії.

Серед усіх видів деградації Грунтів ерозія є основною і найбільш масштабною причиною зниження продуктивності земельних ресурсів.

Основними факторами, що спричиняють посилення інтенсивності ерозійних процесів, є: високий рівень розораності сільськогосподарсь-ких угідь; прямолінійна організація території схилових земель; велика питома вага в структурі посівних площ просапних культур, у т.ч на еродованих землях, нехтування їх руйнуючої дії на ґрунт; відсутність ґрунтозахисних технологій. Ерозія обумовлює ґрунтову посуху, втрати гумусу і поживних елементів, загалом зниження енергетичного потен-ціалу Грунту і зменшення врожаїв на 15—20 % — на слабоеродованих ґрунтах, 30—40 % — на середньозмитих і в 2—2,5 рази — на сильно-еродованих ґрунтових відмінах.

Основним критерієм оптимального співвідношення сільськогоспо-дарських угідь в ландшафтах є висока продуктивність агроценозів за мінімальних витрат матеріально-енергетичних ресурсів, попередження ерозійних процесів та забруднення ґрунтових і поверхневих вод про-дуктами ерозії.

Найбільш ефективно впливають на формування екологічно сталих ландшафтів захисні лісосмуги, особливо сполучені із природними лі-сами, вони покращують розподіл опадів на полях, зменшують поверх-невий стік талих і зливових вод, сприяють зниженню інтенсивності водної ерозії та дефляції.

Крім лісових насаджень, для комплексної екологізації агроланд-шафтів велике значення мають трав'янисті ценози (сіножаті, луки, па-совища). Чергування розораних та нерозораних смуг або окремих ді-лянок дає змогу попередити ерозію ґрунту, покращити екологічний стан території.

Для відновлення родючості деградованих, малорозвинених і мало-продуктивних сильноеродованих земель, у т.ч. розораних заплавних, доцільно вивести їх з обробітку під природні угіддя. Зменшення роз-ораності агроландшафтів буде сприяти зниженню інтенсивності еро-зійних процесів, суттєвому покращенню водного балансу території, підвищенню ефективності Грунтоводоохороних заходів, зменшенню втрат азоту, фосфору і калію, відновленню біорізноманіття і збере-женню природного біогенофонду.

 Крім цього, це дозволить зконцентрувати матеріально-енергетичні ресурси на високородючих землях, де від їх застосування буде досяг-нутий максимально можливий економічний ефект.

Екологічна збалансованість агроландшафту визначається системою землекористування. В умовах здійснення земельної реформи ця обста-вина набуває особливого значення.

Під час реформування земельних відносин необхідно дотримуватись плану створення контурно-смугової або мозаїчної структури ландшаф-ту. Особливо це стосується територій з високою потенційною небезпе-кою прояву ерозійних процесів. Реалізація цього плану можлива тільки на принципах ландшафтного контурно-меліоративного землеробства і диференційованого використання земельних ресурсів (рис. 17).

Основними особливостями такого підходу є: протиерозійна конту-рна організація території з урахуванням структури природних компле-ксів і меж між землями різного типу використання, а також закріплен-ня їх на місцевості системою луколісомеліоративних заходів (лісосмугами, валами, буферними смугами з багаторічних трав); при-орітет природоохоронної організації території агроландшафту над ад-міністративними та господарськими межами; підрозділ земель за ти-пом їх використання на три еколого-технологічних групи (ЕТГ); приорітет Грунтозахисних технологій вирощування культур; створення польової гідрографічної мережі.

За традиційних систем землеробства велика увага приділялась підви-щенню родючості малопродуктивних, у т.ч. еродованих Грунтів. Напри-клад, рекомендувалось на схилових землях збільшувати дозу органічних і мінеральних добрив на 50—60 %. За контурно-меліоративного землероб-ства (КМЗ), максимум органічних і мінеральних добрив вноситься на зе-млях з родючими повнопрофільними ґрунтами (перша ЕТГ земель).

Для оцінки ерозійної ситуації в агроландшафтах визначається по-казник еродованості Грунтового покриву в цілому для тієї чи іншої те-риторії.

За збільшення крутості схилів в цілому в Україні еродованість ґру-нтів зростає. Схили крутістю більше 3° вже еродовані більше ніж на 80 %. При цьому середньобагаторічні втрати гумусу на них переви-щують 10 т/га. Ніяка інтенсивність Грунтотворчого процесу не зможе компенсувати таку велику втрату Грунту (Тараріко О.Г. та ін., 1998).

Для вирішення проблеми захисту Грунтів від ерозії, стійкості зем-леробства і його екологічної збалансованості необхідно дотримуватись раціонального співвідношення угідь в агроландшафті. Існують еколо-гічні норми земле користування: розораність території — 40—45 %, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі — не менше одиниці. Але для кожного конкретного випадку структуру угідь визначають на засадах економічної доцільності і еко-логічної допустимості.

 

 

ДИФЕРЕНЦІИОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

 

 

1                                 1                                 1

I ЕТГ земель — плато та схили до 3° з повнопрофільними та слабоеродованими Грунтами                       II ЕТГ земель — схили 3— 5° зі слабо- та середньо-еродованими Грунтами             III ЕТГ земель — схили

>5° із середньо- та сильно-

еродованими Грунтами

 

                                  

                                  

 

                                                                      

Інтенсивне землеробство                           Ґрунгозахисне землеробство або тимчасова консервація                                   Використання під природні угіддя

                                                                      

Сівозміни з просапними культурами                                Сівозміни з культурами

суціального посіву

або залуження                                  Залуження або заліснення

                                                                      

Інтенсивні Грунтозахисні технології                                 Ґрунтозахисні технології обробітку                         Створення водоохоронних або рекреаційних зон

 

:=

IS

X Єґ

* g н IS

 

КОНТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІІ ПО МЕЖАХI, II, III ЕТГ ЗЕМЕЛЬ

 

Залужені водотоки, лісомеліорація

Водорегулюючі вали на ріллі, лісосмуги

 

ПОЛЬОВА ГЩРОГРАФІЧНА МЕРЕЖА

Виположені яри,

гідротехнічні споруди,

лісомеліорація

 

Протиерозійні ставки

 

:=

IS

X Єґ

'3 и

й g

н ю о =--

 

МАЛІ РІЧКИ ТА СТРУМКИ ПО ДНИЩАХ БАЛОК

Рис. 17. Основні принципи і ланки грунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

(Тараріко О. Г. та ін., 1998)

 

Для формування ерозійно стійких агроландшафтів необхідно знати ерозійно-гідрологічну ситуацію конкретної місцевості: еродованість Грунтового покриву, кількісні показники всіх факторів ерозії з ураху-ванням їх імовірного проявлення, інтенсивність втрат ґрунту.

Нормальна ерозійна ситуація відзначається тим, що інтенсивність ерозії компенсується інтенсивністю Грунтотворчого процесу. В цьому випадку є підстави для констатації, що ерозії ґрунту немає.