1.6. МЕЛІОРАЦІЯ СОЛОНЦЕВИХ ҐРУНТІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

У земельному фонді України солонці та солонцюваті ґрунти за-ймають загальну площу близько 4 млн га, у тому числі орні землі — 2,7 млн га. Солонцеві ґрунти розповсюджені в основному у двох ґрун-тово-кліматичних зонах — в Лісостепу (частково Чернігівське Поліс-ся) і в Степу (переважно Сухий Степ). 3 геоструктурного погляду вони

розташовані біля великих тектонічних западин — Дніпровсько-Донецької (Лівобережний Лісостеп та Полісся) і Причорноморської (Сухий Степ).

Відповідно до сучасної ґрунтово-меліоративної класифікації на терито-рії України залежно від регіону поширення та ступеня зволоження визна-чають такі основні підтипи солонців: чорноземні, лучно-чорноземні, чорно-земно-лучні, лучні, каштанові, лучно-каштанові, каштаново-лучні.

За потужністю надсолонцевого шару (см) їх підрозділяють на види: кіркові (до 2), мілкі (2—5), середні (5—15), глибокі (більше 15 см). За глибиною (см) сольового шару розрізняють солончакові (0—30), солон-чакуваті (30—80), глибокосолончакуваті (80—150) ґрунти.

Ґрунти з низьким вмістом обмінного натрію, але з вираженими ві-зуальними ознаками фізичної солонцюватості віднесено до виду зали-шково солонцюватих.

Найбільшу площу серед солонцевих Грунтів в Україні займають темно-каштанові й лучні солонцюваті ґрунти. Солонці не утворюють суцільних масивів, а залягають окремими плямами серед родючих чо-рноземів лучних і темно-каштанових Грунтів, що різко знижує продук-тивність агроландшафту. Несприятливі агрономічні властивості — си-льне запливання у разі зволоження й повільне підсихання — перешкоджають їх обробітку, затримують строки сівби на всьому полі. На солонцевих комплексах швидко настає дефіцит вологи. Культурні рослини розвиваються на солонцях погано і навіть у сприятливі щодо зволоження роки врожайність на них у 2—3 рази нижча, ніж на зона-льних несолонцюватих ґрунтах. У посушливі роки вона знижується до нуля. За оцінки родючості ґрунтів в балах (Кузьмічов В.П., 1970) боні-тети чорноземів типових у 4 рази більші, ніж солонців лучних, власне для озимої пшениці вони складають відповідно 79 й 22 бали, тому на-явність солонцюватих ґрунтів і солонців у ґрунтовому покриві розгля-дається як негативне явище.

У зоні Лісостепу солонцеві Грунти поширені в основному в запла-вах і низьких терасах рік Дніпра, Десни, Псла, Сули та ін. Поява їх у ґрунтовому покриві пов’язана із впливом близько розташованих ґрун-тових вод, з підвищеним вмістом содового або солей хлоридно-сульфатного хімізму засолення.

У північній частині Дніпровсько-Донецької западини дренованість дуже слабка, Грунтові води залягають близько до поверхні (1—1,5 м). Це створює в ґрунті випітний водний режим з активним процесом со-ленакопичення. Утворені тут за участю содово-засолених Грунтових вод Грунти відносять до содових солончаків (Самбур Г.Н., 1963) або до поверхнево-солонцевих солонців і чорноземно-лучних поверхнево-солонцюватих Грунтів (Носко Б.С., 1964; Гринь Г.С., 1969).

У верхньому шарі таких ґрунтів накопичується сода, яка спричиняє інтенсивне осолонцювання верхнього горизонту. В останньому спосте-

рігається високий вміст обмінного натрію, а також висока лужність (рН 8—10). Характерною рисою таких ґрунтів є відсутність або слабка ви-раженість ознак перерозподілу рухомих речовин щодо профілю солон-ця, слабка диференціація на елювіальний та ілювіальний горизонти.

У солонці чорноземно-лучному кірковому содово-солончаковому елювіальний горизонт майже не виражений (шар 1 см). Він замінюєть-ся потужним ілювіальним шаром, де рН складає 9,2, а увібраний на-трій — 19,2 % від ємності обміну. У верхньому шарі кількість фракцій фізичної глини більша, ніж у залеглому нижче, що не властиво солон-цям і пояснюється диспергуючим впливом розчинів соди, які підійма-ються до поверхні. Така ж, але менш виражена тенденція перерозподі-лу речовин спостерігається в чорноземно-лучних поверхнево-солон-цюватих Грунтах.

У південному Лісостепу солонцеутворення дещо відрізняється від пі-внічного Лісостепу, що відбивається на складі і властивостях солонцевих Грунтів. Тут природна дренованість поліпшується, ґрунтові води заляга-ють на глибині 2—3 м. У хімічному складі ґрунтових вод переважають нейтральні солі (хлориди, сульфати), сода утримується в незначній кіль-кості. Сезонна динаміка рівня ґрунтових вод досягає 1 м, тому ґрунти за-знають різноманітного їх впливу, періоди засолення змінюються розсо-ленням. У цих умовах формуються в основному чорноземно-лучні й лучно-чорноземні глибокосолонцюваті ґрунти в комплексі із солонцями середніми та глибокими (15—30 %). Ґрунтовий профіль різко диференці-йований на елювіальний та ілювіальний горизонти, причому в останньому зростає вміст фракції фізичної глини та ємність поглинання. Такі ґрунти належать до глибокосолонцюватих.

Сучасна тенденція розвитку солонцевих Грунтів південного Лісо-степу в цілому спрямована у бік розсолення та розсолонцювання за посиленої природної дренованості на підвищених ділянках терас, де утворюються чорноземи типові залишково солонцюваті. На низьких ділянках річкових терас за підйому рівня ґрунтових вод, що пов'язаний з будівництвом каскаду водоймищ на Дніпрі, місцями мо-жливий розвиток солонцевих ґрунтів у бік реградації (повернення до стадії засолення) і посилення солонцюватості.

У зоні Степу солонцеві Грунти розвиваються в більш різноманітних умовах, ніж у зоні Лісостепу. Слабка природна дренованість із близь-ким заляганням ґрунтових вод характерна тут лише для приосьової ча-стини Причорноморської западини — Кримського Присивашшя і те-раси — дельти Дніпра. Інша, підвищена частина території, є краще дренованою, ґрунтові води залягають глибше 10 м і не впливають на ґрунтоутворення, тому гідроморфні й напівгідроморфні солонцеві ґру-нти обмежено поширені в зоні Сухого Степу, тоді як переважна части-на Причорноморського подолу зайнята автоморфними, переважно те-мно-каштановими солонцюватими Грунтами.

У найменш дренованій частині Кримського Присивашшя з рівнем Грунтових вод до 1,5—2 м за капілярно-ґрунтового зволоження фор-муються солончаки і солончакові солонці.

У міру віддалення від узбережжя і зниження рівня ґрунтових вод до 7—8 м у ґрунтах створюється плівково-капілярне зволоження. Тут розвиваються солонці лучно-степові та їх комплекси з лучно-каштановими й темно-каштановими солонцюватими Грунтами.

На високих околицях Присивашшя й Причорномор'я, де ґрунтові води залягають глибше 8 м, поширені темно-каштанові солонцюваті Грунти, південні чорноземи, солонці степові та їх комплекси.

Для більшої частини солонцевих Грунтів Причорномор'я характер-ний переважно важкий гранулометричний склад — важкосуглинко-вий, легкоглинистий. Профіль солонців розвинутий за елювіально-ілювіальним типом. В ілювіальному горизонті збільшується вміст фі-зичної глини, ємність обміну й кількість обмінного натрію. Вони ма-ють несприятливі водно-фізичні властивості, низьку водопроникність, сильно ущільнені (об'ємна маса в шарі 0—20 см -1,4—1,5 г/см3).

Найвищий вміст обмінного натрію (19,8—27,6 % від ємності обмі-ну) спостерігається у солонців лучних, які розвиваються під впливом близько залеглих до поверхні мінералізованих ґрунтових вод, а також у солонців на морських відкладеннях (третинних глинах). Кількість обмінного натрію в лучно-степових і степових солонцях зменшується, а в темно-каштанових солонцюватих ґрунтах становить усього 2—3 % від ємності обміну.

Верхня частина профілю ґрунтів, яка не пов'язана з близьким заля-ганням ґрунтових вод, опріснена, перший сольовий горизонт залягає на різній глибині — в солонцях ближче до поверхні (30—70 см), у те-мно-каштанових ґрунтах, чорноземах — глибше (100—120 см). При цьому змінюється й хімізм солей: у солонцях солончакових та солон-чаках тип засолення переважно хлоридний, сульфатно-хлоридний, у солонцях солончакуватих та глибокосолончакуватих — хлоридно-сульфатний і сульфатний, у темно-каштанових солонцюватих Грунтах і чорноземах південних — сульфатний.

Під впливом антропогенних факторів, зокрема зрошення, солонцевий процес зазнав істотних змін. Можна виділити чотири основних напрями його розвитку: іригаційне розсолення, іригаційне осолонцювання, ірига-ційна реградація та іригаційна деградація (Новикова Г.В., 1984).

Іригаційне розсолення відбувається внаслідок поливу прісною гід-

рокарбонатно-кальцієвою водою з відношенням aNa/VaCa нижчим, ніж у Грунті, й відносно глибокого залягання Грунтових вод. У цих умовах відбувається розсолення ґрунтів, а водночас їхнє розсолонцю-вання за рахунок кальцію зрошувальних вод і карбонатів ґрунту. За використання мінералізованих зрошувальних вод, що мають відно-

шення натрію до кальцію більше, ніж у ґрунтах, а також за підйому рі-вня мінералізованих ґрунтових вод спостерігається іригаційне вторин-не осолонцювання ґрунтів.

Іригаційна реградація солонців (повернення їх до солончакової стадії розвитку) відбувається за умов підйому іригаційно-ґрунтових вод вище критичного рівня (1,5—2 м) та їх мінералізації понад 3 г/л, a також за від’ємного водного й додатного сольового балансів. По суті, процеси, що відбуваються в цьому випадку, можна кваліфікувати як вторинне засолення.

За використання солонцевих ґрунтів під посіви затоплюваного ри-су спостерігається іригаційна деградація цих земель. Вона супрово-джується руйнуванням алюмосилікатної частини Грунтів, міграцією вниз по профілю гумусових речовин, що призводить до різкого зни-ження родючості.

Підвищити продуктивність богарних і зрошуваних солонцевих Грунтів неможливо без їх меліорації. Під час розробки та вибору захо-дів меліорації необхідно враховувати не тільки властивості, але й гене-зис галогенних ґрунтів.

Наявність плям солонців на значній частині ріллі обмежує можли-вість освоєння сучасних технологій вирощування сільськогосподарсь-ких культур, знижує ефективність використання несолонцюватих зо-нальних ґрунтів, що переважають в комплексах.

Нині меліоративне поліпшення солонцевих Грунтів здійснюється в трьох основних напрямах, що сформувалися ще в 50-х роках XX ст.: хімічна меліорація, покращення солонців за рахунок внутрішньоґрун-тових запасів кальцієвих солей і меліорація за допомогою глибокого обробітку.

Із заходів хімічної меліорації в більшості країн СНД і за кордоном найбільший розвиток одержало гіпсування. Ця проблема розглядається в двох аспектах: як основний захід меліорації глибокогіпсових та глибоко-карбонатних солонців і як допоміжний захід комплексної меліорації сере-дньо- та багатонатрієвих висококарбонатних солонців. В останньому ви-падку гіпс використовується з метою усунення кірки та інтенсифікації самомеліорації за рахунок ґрунтових запасів карбонату кальцію.

Теоретичною основою гіпсування є концепція К.К. Гедройца (1922) щодо провідної ролі іона натрію в солонцевому процесі ґрунто-утворення. Дія гіпсу виявляється в тому, що внесений кальцій витісняє в ГВК обмінний натрій, внаслідок чого зменшується рухомість ґрун-тових колоїдів (гумусу, глини, заліза та ін.) і створюються умови для окультурення Грунту. 3 внесенням гіпсу в солонцевий ґрунт поліпшу-ються його агрономічні властивості, знижується лужність, підвищу-ється доступність для рослин азоту, фосфору та калію, зменшується токсичність рухомих форм заліза й алюмінію, активізуються мікробіо-

логічні процеси, підвищується врожайність культур. Якщо у ґрунті не-значний вміст увібраного натрію та високий — магнію, гіпсування знижує можливість утворення токсичних гуматів магнію й поліпшує умови кальцієвого живлення рослин.

Ефективність гіпсування підвищується за внесення органічних і мінеральних добрив. Внесення органічної речовини посилює біологіч-ну активність солонців, збільшує виділення вуглекислоти, яка сприяє кращому розчиненню Грунтових карбонатів, а отже, більш швидкому заміщенню обмінного натрію кальцієм.

Позитивна дія гіпсу проявляється лише тоді, коли ґрунтові води залягають глибше 1,2—1,5 м. У протилежному випадку продукти об-мінних реакцій (сірчанокислий натрій та ін.) не виносяться вниз по Грунтовому профілю й розсолонцювання не відбувається.

Як показали багаторічні дослідження О.М. Грінченка (1954), О.М. Мо-жейка (1962), Г.М. Самбура (1963), Н.П. Грабовського (1998) та сіль-ськогосподарська практика, найбільш ефективне гіпсування на содо-вих солонцях і солонцюватих чорноземах Лісостепу України, де випа-дає значна кількість опадів. За даними О.М. Грінченка (1954), у разі застосування гіпсу в поєднанні з органічними й мінеральними добри-вами відбувається не тільки поліпшення властивостей солонців, але й змінюється їх морфологічна будова. Зокрема, через 17 років після од-норазового гіпсування в солонці утворився культурний орний шар по-тужністю до 30 см, внаслідок чого за цей період післядії приріст вро-жаю зернових культур в середньому склав 8,8 ц/га, цукрового буряку — 80—90, сіна багаторічних трав — 31 ц/га.

У Степу в умовах незрошуваного землеробства ефективність гіп-сування на солонцях нейтрального засолення дещо нижча, ніж у Лісо-степу й не завжди воно виправдане економічно. Це пояснюється не-стачею вологи в ґрунті і, отже, низькою розчинністю гіпсу та нагромадженням продуктів обмінних реакцій (Na2S04 та ін.) у корене-вмісному шарі (Можейко A.M., 1936; Антипов-Каратаев И.Н., 1953 та ін.). Гіпсування в цій зоні більш доцільне за проведення додаткових заходів з вологонакопичення і, особливо, за зрошення, що забезпечує промивний режим верхнього шару Грунту.

3 огляду на теорію генезису та меліорації солонців, розробленої К.К. Гедройцем (1922), у практиці меліорації широко поширений метод розрахунку необхідної кількості меліоранту за вмістом об-мінного натрію в ГВК, який вимагає еквівалентної заміни катіоном кальцію.

І.Н. Антипов-Каратаєв (1953) вважав, що немає необхідності по-вністю витісняти обмінний натрій з ГВК, оскільки в ньому близько 5—10 % складає «неактивний» натрій. Присутність такої кількості ввібраного натрію не справляє негативного впливу на властивості со-лонцю.

О.Н. Соколовський (1941), а за ним О.М. Грінченко (1954) рекоме-ндують дози гіпсу розраховувати за кількістю кальцію, поглинутого солонцевим Грунтом з насиченого розчину оцтовокислого кальцію.

Ряд дослідників — Л.Я. Мамаєва (1966), Б. М. Лактіонов (1962), Н.П. Панов (1972) та ін. — пропонують коагуляційно-пептизаційний метод, основою якого є визначення дози меліоранту за порогом коагу-ляції високодисперсної фракції ґрунту. W.R. Schonover (1956) запро-понував розраховувати дози гіпсу за кількістю кальцію, поглинутого солонцевим ґрунтом з насиченого розчину гіпсу.

Доцільність використання того чи іншого способу розрахунку кальціє-вмісних меліорантів визначається властивостями й генезисом солонцевих ґрунтів. Для солонців лісостепової зони України та лучних солонців de¬ny, які в своїй більшості містять багато натрію, норму гіпсу рекоменду-ється визначати за його вмістом у ГВК. (Балюк С.А. та ін., 2000).

Для малонатрієвих солонців півдня України такий розрахунок принципово неприйнятний, і замість нього розрахунок здійснюють за допоглинанням кальцію солонцевим Грунтом, або коагуляційно-пептизаційним методом.

На солонцюватих чорноземах України О.М. Грінченко (1954) про-понує локальне (рядкове) внесення малих доз (2—4 ц/га) гіпсу за сів-би. Теоретичною основою такого заходу є забезпечення фітоекологіч-них умов у зоні коренезнаходження культурних рослин за рахунок зниження лужності й поліпшення поживного режиму та життєдіяльно-сті корисної мікрофлори.

В останні роки як меліоранти солонцевих ґрунтів широко викорис-товуються промислові відходи (фосфогіпс, сірчанокисле залізо, сірча-на кислота, дефекат цукрових заводів, хлористий кальцій та ін.), серед яких першочергового значення набуває фосфогіпс.

Цей меліорант є відходом промислового виробництва фосфорної кислоти та інших видів продукції хімічної промисловості й складаєть-ся в основному з двоводного гіпсу (80—92 %). Вміст у фосфогіпсі кальцію становить 36—38 % (у перерахунку на суху речовину), сірки — більше 20 %. До його складу входять 1—3,5 % фосфорної кислоти, у тому числі 0,3—1,2 % водорозчинної.

Високий ефект застосування фосфогіпсу на солонцевих ґрунтах підтверджується численними виробничими дослідами, проведеними в Україні, країнах СНД, СІПА, Індії, Іспанії, Румунії.

Встановлено, що меліоративна дія цього меліоранту на склад і вла-стивості солонцевих Грунтів аналогічна гіпсу, але позитивний ефект більш виражений. Це пояснюється присутністю в ньому значної кіль-кості водорозчинного фосфору. Водночас використання фосфогіпсу вимагає контролю за забрудненням ґрунтів фтором і стронцієм, вміст яких, згідно з технічними вимогами, не повинен перевищувати 0,3 і 0,5 % відповідно.

У степовій зоні на малонатрієвих солонцях найбільш доцільно за-стосовувати механічний спосіб меліорації, основою якого є глибока оранка. У процесі проведення глибокого обробітку (триярусний, план-тажний) руйнується щільний солонцевий горизонт і до орного шару залучаються природні меліоранти — солі кальцію підсолонцевих го-ризонтів, що сприяє «самомеліорації» Грунтів. Певною мірою цей ме-тод альтернативний традиційному гіпсуванню і є більш економічним, оскільки усуваються витрати на доставку і внесення кальцієвмісних меліорантів.

Глибока меліоративна оранка ефективна на солонцевих Грунтах, де карбонати (або гіпсоносні горизонти) знаходяться на порівняно неве-ликій глибині, доступній для обробітку. Глибина оранки залежить від глибини залягання цих горизонтів і від потужності солонцевого гори-зонту.

На лучно-степових та степових солонцевих комплексах України найбільш ефективною є плантажна оранка на глибину 55—60 см. У випадку меншої глибини оранки на поверхню ґрунту виноситься ниж-ня частина солонцевого горизонту, в якому відсутні солі-меліоранти, тому властивості Грунту не поліпшуються, а навіть погіршуються.

У процесі глибокої плантажної оранки відбувається механічне руйнування щільного солонцевого горизонту, перемішування шарів горизонтів, деяке розбавлення маси солонцевого горизонту масою ка-рбонатного, що сприяє зниженню солонцюватості й поліпшенню аг-рономічних властивостей Грунтів, у першу чергу водопроникності та повітряного режиму.

Позитивна дія гіпсування простежується 5—6 років, а меліоратив-ної плантажної оранки — впродовж 15—20 років.

Меліорація солонців-солончаків з близьким (1,5—2,0 м) заляган-ням ґрунтових вод можлива тільки у разі застосування комплексу за-ходів, що включають дренаж, внесення хімічних меліорантів, підви-щених доз органічних та мінеральних добрив, посів соле- і солонцестійких культур.

Із запропонованих ученими способів меліорації солонцевих Грунтів широке впровадження у практику вітчизняного землеробства отрима-ли два заходи — гіпсування та плантажна оранка, якими на сьогодні уже меліоровано близько 2 млн га.

В останні роки роботи з хімічної меліорації солонцевих ґрунтів не-обґрунтовано припинились через відсутність державних коштів. Це призвело до посилення деградації солонцевих Грунтів і зниження уро-жайності сільськогосподарських культур.

Виникла необхідність аналізу екологічного стану солонцевих Грун-тів і розробки нової концепції їх меліорації, спричиненої кількома причинами: появою нових теоретичних поглядів на природу солонце-вого процесу; економічною кризою, внаслідок чого широкомасштабна

меліорація за державний рахунок стала неможливою; зниженням ви-робництва меліорантів, добрив, меліоративної техніки; диспаритетом цін на сільськогосподарську та промислову продукцію; реформуван-ням земельних відносин; виведенням земель з ріллі (8—10 млн га); відродженням заплавних ландшафтів, луків, на яких солонцеві ком-плекси широко розповсюджені.

У сучасних умовах меліорація солонцевих Грунтів повинна розгляда-тися як важлива складова частина адаптивно-ландшафтного землеробст-ва, що забезпечує створення високопродуктивних екологічно збалансова-них агроландшафтів. Ії мета та ж сама, що й раніше, — витіснення обмінного натрію з ГВК та заміна його кальцієм, що докорінно поліпшує агрофізичні властивості солонців та підвищує їх продуктивність. Водно-час, в умовах ринкової економіки та земельної реформи наукові підходи до раціонального використання солонцевих територій і розробки заходів їх меліоративного поліпшення повинні базуватися на принципово нових еколого-економічних принципах. Нова концепція меліорації солонцевих ґрунтів включає наступні принципи (Балюк С.А. та ін.,2000).

Диференціація заходів меліорації та систем землеробства здійснюєть-ся з урахуванням ступеня солонцюватості, складу, властивостей і генези-су солонцевих ґрунтів, податливості їх меліоративному поліпшенню. Ви-ділено 5 груп (категорій) солонцевих земель, що потребують певних меліоративних заходів та різних систем їх використання (табл. 28).

Найбільш родючими серед солонцевих Грунтів є залишковосолон-цюваті південні чорноземи та темно-каштанові ґрунти в комплексі із солонцями (до 10 %). Ця категорія солонцевих земель (I група) в су-часних умовах не потребує проведення корінної меліорації, а вимагає пристосованих агротехнічних заходів з підвищення їх родючості: за-стосування органічних та мінеральних добрив, вологонагромаджува-льних заходів, за можливістю — зрошення, підбір солонцестійких культур. Ці Грунти доцільно використовувати для більш вимогливих до родючості культур у польових зернопаропросапних сівозмінах.

Доброю здатністю до самомеліорації за допомогою плантажної оран-ки відрізняються солонцеві Грунти Херсонського та Кримського Приси-вашшя (степові та лучно-степові комплекси лучно-каштанових і темно-каштанових солонцюватих Грунтів у комплексі з солонцями солончакува-тими до 25 %) з неглибоким (40—50 см) заляганням карбонатів.

На плантажованих солонцевих землях завдяки винесенню на пове-рхню природного підґрунтя з високим вмістом кальцієвих сполук по-треба в гіпсуванні відпадає. Такий довготривалої дії захід (10—15 і бі-льше років) істотно поліпшує агрономічні властивості ґрунтів, забезпечує нагромадження в ґрунті додаткової вологи, знижує за-бур'яненість. Позитивна роль цього заходу проявляється також у мож-ливості наступного застосування безполицевого обробітку, що попе-реджує дефляцію грунтів.

Таблиця 28

ТИПОЛОГІЯ ПОЛШШЕННЯ СОЛОНЦЕВИХ ҐРУНТІВ ЗА ЇХ АГРОЕКОЛОГІЧНОЮ ОЦІНКОЮ I ПОДАТЛИВІСТЮ ЩОДО МЕЛІОРАЦІЇ (Балюк С.А. та ін., 2000)

 

Категорія земель       Ґрунти, умови їх розвитку та генезису       Рекомендовані заходи меліорації    Ступінь податли-вості до меліорації Сільськогосподар-ське використання

I.    Найбільш висока Степові і лучно-степові комплекси: чорноземи     південні     залишково-солонцюваті,   темно-каштанові   за-лишково-солонцюваті, такі ж Грунти з плямами солонців до 10 %. Ґрунти розсолені, слабка фізична солонцю-ватість     He  потребують  ко-рінної      меліорації. Потрібні  агротехні-чні заходи:  внесен-ня    добрив,    підбір солонцестійких культур,    обробіток Грунту      Дуже добра    Польові і кормо-ві сівозміни

II. Висока       Степові   і   лучно-степові   солонцеві комплекси: темно-каштанові та лучно-каштанові солонцювагі, солонці солон-чакуваті. Підґрунтові води на глибині 3-7 м й нижче 7 м. Переважають про-цеси розсолення та розсолонцювання. Карбонатний горизонт залягає близь-ко до поверхні (40—50 см)            Плантажна оранка на глибину 60 см         Добра Польові, кормові та рисово-люцер-нові сівозміни

III. Задовіль-на          Степові   солонцеві   комплекси   на третинних глинах (Керченський пів-острів):  чорноземи солонцюваті та солонці на третинних глинах          Хімічна меліорація.

Плантажна оранка на глибину 60 см         Слабка Середня        Польові сівозмі-ни, а за наявнос-ті плям солонців більш 30% — поліпшені сіно-жаті та пасовища

 

IV. Низька

Лучно-чорноземні,   глибоко   солон-цюваті Грунти, солонці солончаку-ваті і солончакові (Лісостеп) та каш-таново-лучні     і     лучно-каштанові солонцюваті (в комплексі з солон-цями).   Характерна  підвищена  гід-роморфність (ґрунтові води на гли-бині   2,5—3   м),   сильна   солонцю-ватість      Хімічна меліорація. Фітомеліорація          Дуже погана  Польові, кормові сівозміни, а за наявності плям солонців більш 30 % — поліп-шені сіножаті та пасовища, сівба соле- та солон-цестійких куль-тур

V. Дуже ни-зька    (кризо-ва)          Лучні солонцюваті та лучно-болотні Грунти Полісся і Лісостепу: лучні і лучно-чорноземні   поверхнево-солон-цюваті содово-солончакуваті, лучні солонці,   содово-солончакувагі.   Ґрун-тові води залягають на глибині 1—2 м, содовий хімізм — сильно виражене оглеєння            Фітомеліорація          Надзвичайно погана            Поліпшені сіно-жаті та пасови-ща, виведення із ріллі

 

3 метою попередження негативних екологічних наслідків за прове-дення плантажної оранки слід обов'язково враховувати глибину заля-гання та вміст карбонатів і дотримуватись наукових рекомендацій що-до технології її проведення.

На лучно-степових солонцевих Грунтах з глибоким заляганням карбонатів (глибше 50 см) необхідна хімічна меліорація за рахунок внесення меліорантів, що містять кальцій з еколого-токсиколо-гічною їх оцінкою. Залежно від кон’юнктури ринку та спеціалізації господарства, меліоровані землі цієї групи землекористувач може використовувати в польових, кормових або спеціальних (рисових) сівозмінах.

Незначну піддатливість до хімічної меліорації й середню до план-тажної оранки мають солонцеві Грунти, що розвиваються на сильно за-солених третинних глинах Керченського півострова (III група земель). Ґрунти цієї групи внаслідок дуже несприятливих агрофізичних влас-тивостей і можливої реставрації солонцюватості через високу засоле-ність порід мало піддаються меліоративному поліпшенню тому мо-жуть бути обмежено придатні для сільськогосподарського викорис-тання в меліоративних польових і кормових сівозмінах. Земельні ма-сиви з великою комплексністю, де плями солонців займають 25—30 % і більше, доцільно використовувати під сіножаті та пасовища.

Дуже важко піддаються меліорації лучно-чорноземні і лучно-каштанові ґрунти та їх комплекси з солонцями солончакуватими й со-лончаковими (IV група земель). Ці ґрунти обмежено придатні для сільськогосподарського використання. На солонцевих комплексах з плямами солонців до 25 % ефективна хімічна меліорація, після якої ці землі можна використовувати для вирощування польових і кормових культур. У разі значної концентрації плям солонців (25—50 %) їх кра-ще відводити під сіножаті та пасовища. Покращення їх продуктивності можливе за рахунок фітомеліорації — підбору рослин, що адаптовані до несприятливих агрономічних властивостей солонцевих ґрунтів.

Дослідники солонцевих Грунтів вважають, що рослинність, яка здатна окультурити та підвищити родючість Грунтів має бути соле- та солонцестійкою, а за недостатнього зволоження і посухостійкою. Ме-ліоративний вплив таких рослин, з погляду ґрунтоутворення в бік роз-солення та розсолонцювання, багатогранний. Перш за все, добре роз-винена рослинність виключає фізичне випаровування з поверхні ґрунту й знижує рівень ґрунтових вод. Внаслідок цього послаблюється капілярне переміщення солей у верхні шари ґрунту. Рослинність під-кислює реакцію середовища за рахунок кислих кореневих виділень у процесі життєдіяльності в обмін на елементи живлення. Під впливом рослин-фітомеліорантів вміст обмінного натрію зменшується, активі-зуються мікробіологічні процеси завдяки збагаченню Грунтів органіч-ними речовинами.

Високий меліоративний ефект рослин проявляється лише за раціо-нального підбору культур і оптимальних технологій їх вирощування. За теперішнього часу розроблені різні регіональні шкали та групуван-ня культур за соле- та солонцестійкістю. Тим самим створені вихідні передумови для вирішення цієї проблеми. За даними Чапко П.П. (1984), кращими культурами-фітомеліорантами для заплавних солон-цевих та засолених Грунтів є цукровий та кормовий буряк, сорго цук-рове, буркун білий, просо, суданська трава, люцерна, вівсяниця лучна, стоколос безостий. Землекористувачу важливо знайти оптимальне співвідношення культур і правильно скласти сівозміну.

П'ята група земель (лучно-чорноземні і лучні солонцеві Грунти та їх комплекси із солонцями солончакуватими й солончаковими) прак-тично не піддається звичайним заходам меліорації. Докорінне їх по-ліпшення можливе тільки за проведення комплексних високозатрат-них заходів (дренаж, внесення хімічних меліорантів і добрив, сівба соле- та солонцестійких культур). 3 економічного та екологічного по-глядів ці землі більш вигідно використовувати як природні кормові угіддя. Це дасть змогу не лише кількісно розв'язати проблему вироб-ництва продукції тваринництва, але й значно поліпшити її якість та здешевити корм.

Солонцеві землі, які помилково були розорані та мають дуже низь-ку продуктивність, рекомендується використовувати під залуження соле- та солонцестійкими травами або трансформувати в екологоста-білізувальні угіддя.

Важливим принципом нової концепції хімічної меліорації є ре-сурсо- та енергозбереження. Це досягається декількома заходами: пріоритетним проведенням хімічної меліорації на більш родючих со-лонцевих Грунтах, які добре піддаються меліоративному поліпшенню (I—III групи солонцевих земель), оскільки мають вищу біопродуктив-ність; використанням для хімічної меліорації різних відходів проми-словості (фосфогіпс, дефекат, вапняк, сірчанокисле залізо та ін.) з екологічно-токсикологічною їх оцінкою. При цьому землекористувач не несе витрат на їх виробництво, а тільки на транспортування та внесення, тобто енергоємність заходів знижується. Вирішується та-кож проблема утилізації цих відходів і охорона навколишнього сере-довища; внесенням хімічних меліорантів разом з поливною водою, малих доз гіпсу (2—4 ц/га) в рядки, а також вибіркове гіпсування плям солонців на землях, де комплексність складає не більше 30 %; економічно та екологічно виправданою нормативною дозою фосфо-гіпсу (гіпсу) є: для солонців Лісостепу — 8—10 т/га, для лучно-чорноземних солонцюватих Грунтів — 3—4 т/га, для солонцюватих ґрунтів Степу — 4—6 т/га.

Ефективне використання меліорованих різними методами солонців можливе тільки за високої культури землеробства: правильна сівозмі-

на, система обробітку ґрунту, вологонакопичувальні заходи, внесення добрив, знищення бур'янів, хвороб та шкідників. Важливим принци-пом технології є адаптація рекомендованих меліоративних заходів до різних форм організації праці (індивідуальна, сімейна, колективна), до виробничо-ресурсного потенціалу виробника, рівня інтенсифікації аг-ропромислового комплексу.

В умовах земельної реформи у разі передачі солонцевих земель у приватну власність землекористувач повинен спочатку дати оцінку еколого-меліоративного стану своєї ділянки. Для цього вченими про-понується комплекс інтегрованих меліоративних показників, що за-безпечують необхідну інформацію про стан родючості солонцевих Грунтів і вибір заходів щодо її поліпшення шляхом усунення або зміни лімітуючих параметрів властивостей і режимів, а також через спеціалі-зацію господарства (табл. 29).

Таблиця 29

ПАРАМЕТРИ ПОКАЗНИКІВ АГРОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ СОЛОНЦЕВИХ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ (Балюк С.А. та ін., 2000)

 

                        Параметри оцінки

Показники     Ступінь проявлення чорнозем-них ірунтів           темно-

каштанових

ґрунтів

Обмінний натрій, % від ємності вбиран-ня          Несолонцюваті

Слабосолонцюваті

Середньосолонцюваті

Сильносолонцюваті

Солонці          < 5

5—10

10—15

15—20

> 20     < 3

3—5

5—10

10—15

> 15

aNa/VaCa       Несолонцюваті

Слабосолонцюваті

Середньосолонцюваті

Сильносолонцюваті

Солонці          < 1 1—3

3—5 5—7 > 7            < 1 1—3

3—5 5—7 > 7

Ступінь   ілювійова-ності профілю, %       Несолонцюваті

Слабосолонцюваті

Середньосолонцюваті

Сильносолонцюваті

Солонці          Відсутня         < 3,8

3,8—11,5

11,5—19,2

19,2—26,9

> 26,9

Допоглинання кальцію (увібралось кальцію, мекв/100 г Грунту)           Низьке

Середнє

Сильне           —        1—3 3—5 > 5

Закінчення табл. 29

 

Показники     Ступінь проявлення Параметри оцінки

 

           

            чорнозем-них ірунтів           темно-кашта-нових ірунтів

Глибина    залягання сольового   горизон-ту, CM           Високосолончакуваті Солончакуваті Глибокосолончакуваті Незасолені  5—30 30—80 80—150

> 150   5—30 30—80 80—150

> 150

Ступінь засолення, %           Незасолені

Слабозасолені

Середньозасолені

Сильнозасолені

Солончаки     < 0,15 0,1—0,2 0,2—0,4 0,4—0,6

> 0,6    >          0,2

0,2—0,4

0,4—0,6

0,6—0,9

>          0,9

Кислотно-лужна рі-вновага            Нейтральна Слаболужна Лужна Сильнолужна    6,0—7,0

7,0—7,5

7,5—8,0

> 8,0   

Ступінь гідроморфіз-му (глибина заляган-ня Грунтових вод)    Заболочені

Слабозаболочені

Напівгідроморфні      1—2

2—3 3—5      

 

            Автоморфні   > 5      

Глибина    залягання карбонатів, см          Неглибока Глибока   40—50 глибше 50    

Об'ємна маса, г/см3  Низька Середня Підвищена Висока           0,9—1,1

1,1—1,35

1,35—1,50

> 1,50 

Загальна порис-тість, %       Дуже низька Низька Середня Висока Дуже висока         < 15 20—30 30^0 40—50

> 50    

Запаси рухомих (мінеральних) форм азоту в шарі Грунту 0—25 см, кг/га         Дуже низькі

Низькі

Середні

Підвищені

Високі

Дуже високі   < 30 31—40

41—50

51—70

71—100

> 100  

Якщо спеціалізація господарства вже склалася, але в процесі об-стеження Грунтів виявлено її невідповідність існуючому еколого-ме-ліоративному стану, постає необхідність в її коригуванні.