1.5.3. Можливості мінімального і нульового обробітку ґрунту в землеробстві


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Розрахунки свідчать, що ґрунт, який складається із пе3инних еле-ментів, теоретично може ущільнюватися до 1,8—2,0 г/см ; мікроагре-гати Грунту «самоущільнюються» до 1,5—1,6 г/см3, макроагрегатні Грунти мають верхню межу ущільнення 1,1—1,2 г/см . Отже, залежно від вмісту в ґрунті макроагрегатів самоущільнення Грунту, або так зва-на «рівноважна щільність будови ґрунту», змінюється в широких ме-жах. Сіроземи і багато відмін підзолистих, солонцюватих, каштанових

ґрунтів самоущільнюються до об’ємної маси 1,4—1,6 г/см3 і вище. Решта ґрунтів має меншу здатність ущільнюватися.

Тому у світовому землеробстві почався крутий поворот від практи-ки багаторазових обробітків Грунту до їх можливого скорочення аж до повної відмови від них. З'явилися ідеї так званого «мінімального» і навіть «нульового» або хімічного обробітку.

Мінімальним вважають такий обробіток ґрунту, який забезпечує зни-ження енергетичних затрат шляхом зменшення кількості і глибини обробі-тків, поєднання операцій в одному робочому процесі або зменшення обро-блюваної поверхні поля. За «нульового» обробітку насіння рослин спеціальними сівалками висівається в необроблений ґрунт, а бур'яни зни-щуються гербіцидами, які і обумовлюють його іншу назву — «хімічний».

Вперше мінімальний обробіток був випробуваний у США, а потім почав поширюватися в Канаді, Англії та інших країнах. Нині мініма-льний і «нульовий» обробіток ґрунту широко вивчається і впроваджу-ється в багатьох країнах. У багатьох дослідах в Україні щодо виявлен-ня можливостей мінімізації обробітку ґрунту були одержані позитивні результати.

В екологічному землеробстві мінімізацію обробітку слід розгляда-ти як важливу умову збереження потенціальної і підвищення ефектив-ної його родючості, а також захисту ґрунту від ерозії, поліпшення гу-мусового балансу і будови Грунту, зменшення непродуктивних втрат поживних речовин і вологи. Крім того, вона забезпечує скорочення строків виконання польових робіт.

У нашій країні визначилися такі основні напрямки мінімізації обро-бітку: зменшення кількості та глибини зяблевого, передпосівного і між-рядного обробітків ґрунту в сівозміні за використання гербіцидів для контролювання бур'янів; заміна глибоких обробітків поверхневими і мілкими, особливо під час підготовки ґрунту під озимі культури, 3 вико-ристанням широкозахватних плоскорізів, важких борін, лущильників, фрез, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрега-ту; поєднання декількох технологічних операцій і заходів в одному ро-бочому процесі способом застосування комбінованих ґрунтообробних та посівних агрегатів; зменшення оброблюваної поверхні поля методом впровадження смугового (колійного) передпосівного обробітку під час вирощування просапних культур і використання гербіцидів.

Мінімальний обробіток ґрунту, в першу чергу, слід застосовувати на чорноземних і каштанових та інших типах добре окультурених ґрунтів зі сприятливими для рослин агрофізичними властивостями, а також на чистих від бур'янів полях або за систематичного використання гербіцидів.

Найважливіші та загальні для всіх зон країни умови ефективного за-стосування мінімального обробітку ґрунту — високий рівень агротехніки, чітка технологічна дисципліна на полях, проведення всіх польових робіт в оптимальні строки і високоякісно, широке використання системи ефекти-

вних заходів захисту рослин, застосування добрив із врахуванням запла-нованого урожаю і висока технічна оснащеність господарства.

Теоретичною основою мінімізації обробітку є нові положення сіль-ськогосподарської науки про вплив людини і природних факторів на ґрунтові процеси, родючість ґрунту та вимоги культурних рослин до Грунтового середовища. Наукою встановлено, що надмірна інтенсив-ність обробітку прискорює розклад гумусу в ґрунті, призводить до збі-льшення втрат поживних речовин, розпилювання Грунту, зростання за-грози ерозії. Неоднаково реагують на щільність будови Грунту окремі культури. Краще переносять підвищену щільність зернові, гірше — просапні культури, особливо корене- та бульбоплоди.

Під дією зовнішніх умов розпушений ґрунт через певний час ущіль-нюється, а надмірно ущільнений саморозпушується, тобто набуває такого стану, коли його об'ємна маса стає сталою, властивою лише даному ґрун-ту (рівноважною). Величина її залежить від гранулометричного складу Грунту, вмісту в ньому гумусу тощо. Для чорноземів рівноважна об'ємна маса в середньому становить 1,1—1,25 г/см3; суглинкових дерново-підзолистих ґрунтів — 1,35—1,4; супіщаних і піщаних — 1,5—1,6 г/см3. Чим менша різниця між оптимальною і рівноважною об'ємною масою ґрунту, тим менш інтенсивний обробіток треба застосовувати (табл. 19). До таких ґрунтів належать чорноземи з добрими фізико-хімічними показ-никами, окультурені суглинкові ґрунти з вмістом гумусу понад 3,5 % і ґрунти легкого гранулометричного складу. Важкі за гранулометричним складом безструктурні Грунти, рівноважна об'ємна маса яких перевищує оптимальну, слід обробляти частіше.

Таблиця 19

РІВНОВАЖНА I ОПТИМАЛЬНА ДЛЯ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР ЩІЛЬНІСТЬ БУДОВИ ҐРУНТУ, г/см3

 

Ґрунт  Гранулометричний склад    Рівноважна об'ємна маса     Оптимальна об'ємна маса для польових культур

 

           

           

            зернових        просапних

Дерново-шдзолистии          піщаний         1,50—1,60      1,40—1,50      1,25—1,35

 

            супіщаний      1,30—1,40      1,20—1,35      1,10—1,30

 

            суглинковий  1,35—1,50      1,10—1,30      1,00—1,20

Сірий лісовий           важкоглинистий       1,30—1,40      1,15—1,25      1,00—1,20

Чорнозем       суглинковий        і легкоглинистий            1,00—1,30      1,15—1,30      1,00—1,30

Каштановий  суглинковий  1,20—1,45      1,10—1,30      1,00—1,30

Сірозем          суглинковий  1,50—1,60      1,30—1,40      1,20—1,40

Велике значення в теорії механічного обробітку має швидкість пе-реходу ґрунту з наданого йому стану до рівноважного, а також крити-чна щільність будови ґрунту, за якої починають складатися несприят-ливі умови для рослин. Саме вона, очевидно, буде найоб'єктивнішим показником необхідності обробітку ґрунту, якщо не буде інших при-чин (попшрення бур’янів тощо).

Для визначення критичної щільності будови ґрунту В.П. Гордієнко (1981) запропонував таку формулу:

85d Wd+100

де Рк — критична щільність будови Грунту, г/см3; d — питома маса (щільність твердої фази) ґрунту, г/см3; W — вологість, % від маси аб-солютно сухого ґрунту.

Цією формулою можна користуватися для розрахунків критичної щільності будови за будь-якої вологості та будь-яких ґрунтів.

Ряд вчених (Овсинский И., 1899; Щербак И.Е., 1974; Моргун Ф.Т., 1981; Шикула Н.К, Назаренко Г.В., 1990; Шикула М.К., Антонець С.С., Андрієнко В.О. та ін., 1998) вказують на необхідність повсюдної від-мови від полицевого обробітку і переходу на безполицевий обробіток. Протягом 1975—1985 pp. під адміністративним тиском впровадження так званого «безплужного» обробітку ґрунту стало масовим явищем в господарствах Полтавської області.

Між тим, дослідженнями багатьох наукових установ встановлено, що зяблевий безполицевий обробіток неоднозначно впливає на показ-ники і умови родючості ґрунту. 3 одного боку, він забезпечує високий ґрунтозахисний ефект, сприяє деякому поліпшенню водного режиму Грунту і скороченню енерговитрат; з другого — створює несприятливу диференціацію за родючістю оброблюваного шару, ущільнює і підки-слює ґрунт, погіршує його фізичні властивості та загальний фітосані-тарний стан ґрунту і посівів. За узагальненими даними більш як 50 польових дослідів, проведених у 1975—1985 pp., у 40 з них збільшен-ня забур'яненості було значним, нерідко в 2—3 рази більшим, ніж по оранці. Невипадково у США здійснення безполицевого обробітку обо-в'язково супроводжується застосуванням системи відповідних гербі-цидів (Круть В. М., Танчик С. П., 2002).

Сучасному землеробству найбільш повно відповідає система дифе-ренційованого основного обробітку, яка органічно поєднує в сівозміні чергування різноглибинних полицевих і безполицевих способів обро-бітку залежно від ґрунтово-кліматичних умов і біологічних особливос-тей вирощуваних культур.

Слід відмітити, що в жодній країні світу безполицевий обробіток не застосовується на всій площі ріллі. Найбільше він поширений в зе-

рнових провінціях Канади, СІПА, Австралії, у посушливих районах Росії і України. Для країн Західної Європи характерні диференційовані системи обробітку з перевагою полицевого, а безполицевий, в основ-ному чизельний обробіток, тут використовується під час підготовки Грунту під озимі і ярі зернові культури після просапних. У всіх без ви-нятку країнах, де має попшрення безполицевий обробіток, його засто-сування поєднується з використанням гербіцидів для захисту посівів від бур’янів.

Апробація полярних за засобами і глибиною заходів зяблевого об-робітку за подальшої інтенсифікації землеробства в переважній біль-шості дослідів показала хибність уявлень про «чудодійність» безплу-жних технологій обробітку Грунту. Систематичне застосування останніх поглиблює пошарову строкатість родючості, погіршує фіто-санітарний стан ґрунту тощо. Відомі також й істотні вади систематич-ного полицевого зяблевого обробітку (прискорена мінералізація орга-нічних речовин, низький виробіток, підвищена енергоємність) (Коломієць М.В., 1998).

Неоднакова реакція польових культур на диференціацію орного шару ґрунту за умовами і елементами його родючості за безполицево-го обробітку вкотре переконує у доцільності раціонального поєднання (чергування) різних способів обробітку в сівозміні, включаючи, із пев-ними застереженнями, навіть технологію «прямої сівби» зернових ко-лосових. З’ясовано, наприклад, що озима пшениця після багаторічних трав краще сприймає відносно однорідну за основними показниками родючості будову оброблюваного шару ґрунту. Під час вирощування кормових буряків, кукурудзи (на зелений корм і силос) доцільніший гетерогенний їх розподіл. Індиферентними в цьому відношенні є цук-рові буряки та кукурудза на зерно, які на сірих лісових Грунтах Лісо-степу за сприятливих умов формують однаково високий урожай неза-лежно від способу обробітку в межах біологічно необхідної глибини його здійснення. Звідси зрозумілою є ілюзорність спроб уніфікації окремого способу чи заходу, не кажучи вже про зональність систем обробітку ґрунту. Цілком очевидно, що, принаймні в недалекому май-бутньому, обійтися без оранки нереально. Логіка тут зрозуміла: кожен спосіб обробітку за конкретних обставин має водночас позитивні і не-гативні моменти впливу (Коломієць М. В., 1998). Інститут землеробст-ва УААН рекомендує на сірих лісових Грунтах Лісостепу в типовій зе-рнопросапній сівозміні таку систему ресурсозберігаючого основного обробітку ґрунту: 1—ше поле — конюшина; 2 — озима пшениця — дискування (5—6 см), оранка (16—18 см) з коткуванням услід за зби-ранням; за посушливих умов — мілкий (до 12 см), краще полицевий обробіток; 3 — цукрові буряки — перехресне лущення (4—5 см) з бо-ронуванням, 1—2 мілких обробітки (8—12 см) з вирівнюванням та ущільненням поверхні, пізньоосіннє чизельне розпушування (35— 38 см); 4 — кукурудза на зелений корм і силос — мілкий (10—16 см) 158II

 

м); 4 — кукурудза на зелений корм і силос — мілкий (10—16 см) піз-ньоосінній обробіток чизельними, дисковими або плоскорізними зна-ряддями; 5 — озима пшениця — поверхнево-мілкий (6—10 см) обро-біток, переважно дисковими боронами; 6 — кукурудза на зерно — післязбиральний обробіток аналогічний полю № 3, пізньоосіннє чизе-лювання (32—35 см); 7 — горох — дискування (6—8 см), пізньоосіння оранка чи безполицевий обробіток (18— 22 см); 8 — озима пшениця — поверхневий (до 8 см) обробіток будь-яким типом широкозахват-них знарядь з вирівнюванням та ущільненням поверхні поля; 9 — цук-рові буряки — післязбиральний обробіток аналогічний полю № 3, піз-ньоосіннє чизелювання (42—45 см); 10 — ярі колосові з підсівом багаторічних трав — мілкий (до 16 см) пізньоосінній обробіток чизе-льними, дисковими або плоскорізними знаряддями.

Вчені Національного університету біоресурсів і природокористу-вання України на чорноземах типових середньосуглинкових в аналогі-чній типовій десятипільній сівозміні рекомендують застосовувати сис-тему полицево-плоскорізного або полицево-чизельного обробітку. Полицево-плоскорізний обробіток передбачає 2 оранки ярусним плу-гом ПНЯ-4—40 під цукрові буряки, 2 поверхневих обробітки під ози-му пшеницю після гороху і кукурудзи на силос та плоскорізний обро-біток під решту культур. Система полицево-чизельного обробітку аналогічна полицево-плоскорізному, але замість плоскорізу викорис-товують чизель (Манько Ю.П., 1991).

Обробіток ґрунту в Україні, як центральна ланка землеробства, мав тривалий і складний розвиток.

Територія України належить до одного з ранніх осередків заро-дження мотижного, а згодом плужного землеробства. Виникнення останнього датується 2,5—2-ма тисячами років до Різдва Христового, тобто 4—4,5 тисячами років тому. Перехід у зазначені часи від моти-жного до плужного землеробства з використанням примітивних де-рев’яних плугів і тяглової сили тварин знаменував собою прогрес, який в історії людства важко переоцінити. Сучасні досліди з копіями дерев’яних плугів, виготовлених на основі археологічних матеріалів, свідчать про підвищення продуктивності праці порівняно до мотижно-го обробітку у 50 разів. Таким чином, становлення плужного обробіт-ку ґрунту було чи не однією з найбільших і найвагоміших подій в іс-торії людства, яка прискорила формування ранніх цивілізацій, їх ос-новою було виробництво зерна (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Історичний період становлення плужного обробітку Грунту майже до останніх часів характеризується домінуванням цього типу обробіт-ку у землеробстві і поступовим удосконаленням відповідних знарядь і технологій.

Нині землеробство увійшло в наступний період кардинальних змін. Найпереконливішими і найпомітнішими серед них є освоєння техно-

логій «прямої» сівби («нульовий» обробіток, no-till системи) та поява генетично модифікованих культурних рослин. Ці досягнення наукової думки і практики достатньо обґрунтовано відносять до найвагоміших надбань біологічної, агрономічної та інженерної наук другої половини двадцятого сторіччя.

Сутність таких технологічних систем полягає у заміні низки захо-дів механічного обробітку ґрунту лише на одну технологічну опера-цію, здійснювану складним агрегатом, який поєднує смуговий або су-цільний обробіток на глибину заробки насіння, здебільшого у поєднанні з локальним внесенням добрив, із сівбою на попередньо не-обробленому полі. Бур'яни контролюються при цьому виключно за допомогою гербіцидів. Основну роль серед них виконують системні препарати суцільної дії з класу гліфосатів. Вони є найбільш екологічно сприятливими, оскільки після прояву токсичної дії швидко знешко-джуються в процесі біологічного розкладу Грунтовими мікроорганіз-мами.

Технічні засоби no-till систем представлені на ринку України без-ліччю марок та їхніх модифікацій. Головними постачальниками такої техніки є США (Джон Дір), Канада (Флексі-Койл), Німеччина (Хорш), Швеція (Ведерстад). Останнім часом з'явились на ринку комплекси з Аргентини. Попри значну номенклатуру no-till систем їх можна поді-лити на дві основні групи. Сівалки-культиватори (Флексі-Койл, Хорш), до складу яких входить важкий культиватор з регулюванням глибини обробітку від 3—4 до 16—18 см і сівалковий блок. У системі культиватор може від'єднуватись від сівалкового блоку і виконувати свої функції окремо. Бункер сівалкового блоку розділено на дві части-ни для насіння і добрив. Під час роботи насіння і добрива найчастіше в одному потоці пневматичною системою подаються під 40-сантиметрову лапу. Комплекс виконує: передпосівний обробіток, сів-бу, внесення добрив, коткування. За бажанням замовників на сівалко-вий блок встановлюється пристрій для протруювання насіння в потоці повітря під час руху від бункера до висіваючого апарата.

Сівалки з роздільними пристроями розпушують вузьку смугу ґрун-ту для висіву насіння дисковим сошником. Це сівалки Грейт-Плейнс і Кінзе фірми Джон Дір, сівалкові комплекси фірми Ведерстад (Шве-ція). Комплекс операцій є аналогічним до сівалок-культиваторів, але у цьому типі знарядь потоки насіння і добрив розділяються — останні загортаються в ґрунт на 5 см у сторону і глибше від насіння. Недолі-ком порівняно до першої схеми є звужений діапазон використання техніки.

Продуктивність окремих знарядь і системи no-till в цілому зале-жить від ширини захвату і потужності трактора. Нині на світовому ри-нку присутні від однорядних знарядь на тягу коня і буйвола до ком-плексів із шириною захвату 18—25 м. Найпопшреніпшми для про-

сапних культур є 8—12—рядні знаряддя (5,6—8,4 м); для суцільної сі-вби — комплекси із шириною захвату 10—12 м. Звичайна продуктив-ність агрегатів — 0,8 га на 1 м захвату на годину.

Усі, без винятку, комплекси no-till технологій передбачають одно-часне із сівбою внесення мінеральних добрив. Пневматичні системи таких машин здатні подавати у сошники до 800 кг/га сипучого матері-алу (насіння і добрива).

Поширення таких технологій в Україні, як і в інших країнах, зумо-влюється рядом обставин: подальшою урбанізацією суспільства, що супроводжується скороченням чисельності працездатного сільського населення, можливістю обмеження і припинення всіх основних чин-ників антропогенної деградації Грунтів, підвищенням їхньої родючості за рахунок створення умов накопичення гумусу, з'ясуванням особли-вої ролі ґрунтового покриву в регулюванні циклу вуглецю на планеті. Останнім часом з'явилась низка публікацій, що свідчать про можли-вість за умов запровадження на значних площах ріллі раціональних технологій обробітку ґрунту досягти вилучення з атмосфери мільйонів тонн СОг шляхом зв'язування його органічною речовиною ґрунту.

За даними американських вчених, якщо взяти втрати ґрунту у чор-ному парі за 100 %, то за вирощування кукурудзи за загальноприйня-тими технологіями з механічним обробітком вони становитимуть 60 %, а за технологіями з мінімальним обробітком знижуються до 10 %. Водночас за вирощування багаторічних трав короткочасного ви-користання вони становлять 2 %, а за тривалого залуження — 0,4 % (Тарарико А. Г., 1993).

Таким чином, позитивний вплив сівозмінного фактора у стриму-ванні ерозії значно вагоміший, ніж обробітку ґрунту. Значна увага до мінімального обробітку ґрунту визначається рядом особливостей фун-кціонування агропромислового комплексу СІПА: історією розвитку, жорсткою конкуренцією на внутрішньому і зовнішньому ринках сіль-ськогосподарської продукції, значною ціною машин, знарядь, кваліфі-кованої робочої сили та її нечисленністю і відносно низькою ціною аг-рохімікатів, зокрема гербіцидів та інших засобів захисту рослин.

За цих умов формується вкрай звужена спеціалізація виробництва на сімейних фермах, обмежуються можливості у боротьбі з ерозією за використання найбільш ефективного, дешевого і відносно простого сі-возмінного фактора. Стратегія боротьби з ерозією в таких господарст-вах розроблялась для вузькоспеціалізованих сівозмін з високим ступе-нем насиченості кукурудзою і соєю. Саме з цим пов'язані розробки і застосування численних та різноманітних технологій мінімального об-робітку ґрунту, які допускали за певних додаткових умов вирощувати просапні культури, дотримуючись допустимих рівнів твердого стоку.

У цьому ж напрямі діють економічні й організаційні фактори, перш за все обмежені людські ресурси у землеробній галузі, їхня висока ці-

на, вузька регіональна спеціалізація виробництва. На таку стратегію зорієнтована сільськогосподарська наука, промисловість, державна служба впровадження США (Малієнко А. М., 2001). Аналізуючи зару-біжний досвід, особливо США, слід завжди бути уважним до реальних цілей їхніх наукових пошуків. Наприклад, середина і кінець 80-х років минулого сторіччя були у СІІІА періодом різкої зміни поколінь гербі-цидів. Ґрунтові препарати замінювались досконалішими — післясхо-дової і подвійної (ґрунтової і післясходової) дій. Вони були менш ток-сичними для людей і навколишнього середовища, потребували мінімальних доз застосування (грами на гектар замість кілограмів). У цей же період на складах провідних хімічних фірм і концернів США накопичилось 130 тис. т нереалізованих гербіцидів попереднього «по-коління». Активний їх збут в інші країни став на певний час основою маркетингової політики хімічних корпорацій і об'єктом підтримки урядових структур США. Пропаганда крайніх варіантів мінімального обробітку була також одним із засобів збуту відповідних препаратів.

Певний інтерес має географія застосування мінімального обробіт-ку, у тому числі no-till систем. Найбільш широкого попшрення вони набули у промислово розвинених країнах європейської колонізації (СІПА, Канаді, Австралії), де склалась організація сільськогосподарсь-кого виробництва на основі сімейних ферм, а також в Аргентині і Бра-зилії — країнах зі значним впливом крупних аграрних латифундій.

До цієї групи країн примикає Англія, де мінімізація обробітку ґру-нту, у тому числі «пряма» сівба, набули широкого виробничого запро-вадження за вирощування зернових колосових.

Одночасно у землеробстві континентальної частини Західної Єв-ропи мінімізація обробітку ґрунту не розвинулась далі застосування поверхневого під зернові колосові після просапних попередників, хоча дослідження з цих питань велись і проводяться досить інтенсивно.

Наприкінці дев'яностих років минулого сторіччя розораність сільсь-когосподарських угідь в Україні сягнула 82 %, у деяких областях (Вінни-цькій, Тернопільській, Кіровоградській) — понад 90, а в окремих районах цей показник піднявся до 96 %. Ступінь освоєння всього земельного фон-ду в Україні становив більше 60 %, порівняно з 12 % у СІПА.

Розвиток ерозійних процесів призвів до щорічних втрат ґрунту бли-зько 600 млн т, у тому числі понад 20 млн т гумусу, третини поживних речовин, 16 млрд кубічних метрів води. Це при тому, що лише кожен п'ятий житель України споживає воду відповідної якості. Щорічна пло-ща зростання деградованих ґрунтів сягнула 80 тис. га (Сайко В. Ф., 1997).

Небезпечна ситуація, що склалася, поставила на порядок денний розширення досліджень і здійснення практичних заходів щодо розроб-ки і впровадження технологій ґрунтозахисного обробітку з викорис-танням комплексу безполицевих, зокрема плоскорізних знарядь.

Розроблені зональні системи обробітку ґрунту були пристосовані до умов України і не копіювали прийняті в США і Канаді, оскільки ін-тенсивність землеробства в нашій країні за аналогічного рівня опадів на близьких за генезисом Грунтах була значно вищою.

У процесі освоєння ґрунтозахисних систем землеробства в Україні слід визначити велику подвижницьку роботу Ф. Т. Моріуна, М. К. Ши-кули, які творчо розвинули безполицеву систему обробітку Грунту, розпочату I. Є. Овсінським, котра втілилась в систему біологічного землеробства, впроваджену С.С. Антонцем в ПСП «Агроекологія» Полтавської області.

За умов, що склались, обробіток ґрунту — це далеко не єдина лан-ка системи землеробства, що вимагає вдосконалення. Для зміни ситуа-ції необхідні радикальні, а часом і неординарні заходи, в яких голо-вним має бути комплексний підхід із системою організаційних науково обґрунтованих заходів з урахуванням соціальних, економіч-них, матеріально-технічних і екологічних умов.

У числі першочергових заходів необхідно скоротити площу земель в обробітку на 10—12 млн га і перевести її в природні кормові угіддя та під заліснення. За розрахунками вчених, в Україні площу луків не-обхідно збільшити у 2,7, а лісів — у 1,8 рази.

У Сполучених Штатах до подібних кроків вдавались двічі: у 1933 і 1981—1983 pp. Останнього разу площу ріллі окремим законом конгре-су було зменшено на 26,4 млн га.

Нині класичний плужний обробіток, у так би мовити чистому ви-гляді, в Україні ніде не запроваджується. Звичайно це диференційова-ний обробіток у сівозмінах, коли під окремі культури здійснюється оранка, дисковий, плоскорізний, чизельний обробітки у межах від 6— 8 до 40—45 см.

Порівняльне вивчення усіх систем обробітку ґрунту свідчить про майже однаковий їх вплив на формування урожайності польових куль-тур. Відміни між ними знаходяться у межах 2 %. Нині, коли живлення рослин регулюється головним чином застосуванням добрив і регуля-торами росту рослин, а захист від бур'янів хвороб та шкідників покла-дено на пестициди, роль обробітку Грунту значно змінилась. Вона змі-стилась у сторону організаційних проблем, зокрема підвищення продуктивності праці, охорони Грунтів від ерозії і дефляції, раціональ-ного використання водних ресурсів, поліпшення рекреаційних власти-востей ландшафтів (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Другою передумовою необхідності зональної і територіальної ди-ференціації обробітку є наявність на території України чотирьох зон і дев'яти ґрунтово-кліматичних підзон, 23 найменувань номенклатури Грунтів і 1147 їх видів. Уже за цих причин жоден зі способів обробітку ґрунту на території України не може бути шаблоном, тим більше за відсутності стабільності землекористування.

Іншим системоутворювальним чинником є наявність в Україні принаймні чотирьох соціально-організаційних господарських струк-тур: парцелярного землеробства сільських населених пунктів, різних форм колективних підприємств, фермерських господарств та крупних капіталістичних товарних підприємств на орендованих землях. Кожна з цих структур займає певне місце в агроландшафтах, має певну струк-туру посівів і технологій вирощування культур — від примітивних кінноручних до найсучасніших енерго- та наукоємних.

Зі 32.451.900 гаріллі у власності, у громадян (без фермерських госпо-дарств) знаходиться 10889 тис. га, або по 0,44 га на одного користувача. У розпорядженні фермерських господарств перебуває 3367 тис. га. На одного користувача припадає 72,3 га. На цій площі майже без винятку в оглядовій перспективі застосовуватиметься плужний обробіток. Ли-ше 5915 тис. га належить 1684 землекористувачам і на кожного з них припадає 3512 га. Лише 41 господарство обробляє 422 292 га, або в серед-ньому 10300 га (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

3 урахуванням переважно застарілої матеріально-технічної бази, вкрай низького фінансового забезпечення більшості господарств, по-рушеної стабільності у землекористуванні у найближчому майбутньо-му відчутних змін у сформованих нині системах обробітку ґрунту не відбудеться. Безпосередньо підвищаться темпи його мінімізації пере-важно на основі використання вітчизняної техніки та інтегрованої сис-теми захисту рослин.

Частка класичних багатоопераційних технологій обробітку Грунту з використанням полицевих плугів за всіх відомих їхніх недоліків буде зберігатись ще досить тривалий час. Нині близько 0,5 млрд га землі у світі обробляється за допомогою полицевих знарядь.

У США у 2003 р. розпочато випуск напівначіпного керованого плуга з полицею для обертання скиби. Сучасні багатокорпусні плуги в агрега-ті з потужними тракторами є досить високопродуктивними знаряддями. Світовим рекордсменом — 20-корпусним плугом американської фірми «Gregory Besson» — за світловий день було зорано 432 га.

Нині у Європі численними фірмами випускаються і знаходять по-купців багато плугів різних типів та модифікацій, розробляються нові досконаліші конструкції. Плуги використовуватимуться надалі хоч би й тому, що цих знарядь у господарствах поки що найбільше. Заміна їх на новітні комплекси вимагає значних фінансових ресурсів, а тому і часу. He останню роль при цьому відіграє певний аграрний консерва-тизм і звичка до користування добре освоєними, перевіреними часом, технологіями.

Зональні особливості застосування технологій мінімального обро-бітку визначаються особливостями Грунтового покриву. Такий обробі-ток є перспективним і відносно просто запроваджується на острукту-рених добре дренованих грунтах, зокрема чорноземах. За посушливих

умов він має більші переваги, оскільки мульчування поверхні після-збиральними рештками забезпечує збереження до 25—50 мм вологи.

На суглинкових та глинистих Грунтах із середньою дренованістю мінімальний безполицевий обробіток виправдовує себе під час виро-щування озимих колосових і менше задовольняє вимоги ярих культур.

Суглинкові, особливо важкосуглинкові Грунти на слабодренованих територіях, а також дерново-підзолисті безструктурні ґрунти легкого гранулометричного складу є малопридатними для запровадження «прямої» сівби.

Враховуючи це, у Великій Британії земельні угіддя розділені на три категорії, по яких за технологіями «нульового» обробітку можна вирощувати озимі та ярі культури, лише озимі і території несприятливі за ґрунтовими умовами для технологій такого типу.

3 огляду на ці принципи розподілу для запровадження мінімально-го обробітку як системи, перспективними в Україні будуть зона Степу, значна частина Правобережного Лісостепу. Західна частина Лісостепу і Полісся залишаться, на думку В. Ф. Сайка і A. М. Малієнка (2007), ще на тривалий час зонами переважно диференційованого обробітку з домінуванням оранки та дискових знарядь. Системи мінімального об-робітку запроваджуватимуться тут лише фрагментарно окремими гос-подарствами.

Окрім ґрунтово-кліматичних умов і вологозабезпеченості терито-рій, зони України значно відрізняються між собою за щільністю про-живання сільського населення, землезабезпеченістю одного працюю-чого, одного господарства, часткою дрібнотоварних або нетоварних господарств і сільського населення (табл. 20).

Висока частка сільського населення в поліських і особливо захід-них областях (52 %) свідчить про аграрність цих територій зі значною питомою вагою дрібних господарських формувань і присадибного го-сподарства. Тільки цей чинник може внеможливлювати розвиток про-мислового великотоварного виробництва сільськогосподарської про-дукції, запровадження працеощадних технологій, включаючи мінімаль-ний обробіток і зокрема no-till технологій.

У свою чергу, в зоні Степу вони можуть мати значні перспективи поширення. Розвиток працеощадних технологій — це, очевидно, при-родний шлях розвитку систем обробітку для таких областей, як Доне-цька, Луганська, Дніпропетрівська, Запорізька з часткою сільського населення відповідно 9,7; 13,6; 16,6 і 23,8 %. Саме в цих областях утворилось згадане вище 41 господарство (десятитисячники), де умови організації товарного виробництва зерна складаються таким чином, що у лічені дні як восени, так і навесні можна «піймати» вологу і засі-яти колосальні за обсягами площі. Саме тут, у першу чергу, стають у нагоді технології мінімального обробітку ґрунту, включаючи «пряму» сівбу.

Таблиця 20

ПОКАЗНИКИ ЗЕМЛЕЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ У ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНИХ ЗОНАХ УКРАЇНИ

(Сайко В. Ф., Маліенко A. М., 2007)

 

Зони   Області           Частка сіль-

ського насе-

лення, %        Гектарів орних земель на

 

           

           

                                  

Західні райони і Полісся       Закарпатська  52        0,91     4,0       1902

 

            Івано-Франківська   

           

           

           

 

            Чернівецька Львівська        

           

           

           

 

            Тернопільська          

           

           

           

 

            Волинська     

           

           

           

 

            Житомирська           

           

           

           

 

            Чернігівська  

           

           

           

 

Лісостеп         Хмельницька 43        1,90     5,3       2853

 

            Вінницька     

           

           

           

 

            Черкаська      

           

           

           

 

            Київська        

           

           

           

 

            Сумська         

           

           

           

 

            Полтавська   

           

           

           

 

Степ   АР Крим,       23        3,22     7,24     4605

 

            Одеська         

           

           

           

 

            Кіровоградська         

           

           

           

 

            Миколаївська

           

           

           

 

            Херсонська, Харківська       

           

           

           

 

            Донецька      

           

           

           

 

            Дніпропетровська    

           

           

           

 

            Луганська, Запорізька          

           

           

           

 

У зоні Лісостепу, за великої протяжності із заходу на схід, формується ряд провінцій з різко відмінними фунтово-кліматичними умовами.

У зв'язку зі спеціалізацією господарств Лісостепу на виробництві зерна і коренеплодів цукрових буряків, тут, за прогнозами вчених, зберігатимуться диференційовані полицево-безполицеві системи об-робітку ґрунту у сівозмінах зі значною часткою оранки. Якщо з будь-яких причин буде підірвано галузь буряківництва, що за наявних умов цілком вірогідно, то відповідно посилюватиметься зернове виробницт-во і певне зрушення у бік технологій мінімального обробітку цілком можливе.

Виходячи з таких міркувань, вчені Інституту землеробства УААН прогнозують у найближчому майбутньому застосування оранки на 10—15 млн га. На іншій частині орних земель приблизно з такою ж за-гальною площею здійснюватиметься безполицевий, у тому числі міні-мальний, комбінований обробіток із застосуванням важких культива-торів і дискових знарядь, що за один прохід готують ґрунт до стану, придатного до сівби сільськогосподарських культур. На основі таких знарядь, особливо важких культиваторів і потужних тракторів, мож-ливо здійснювати поступовий перехід до сівби без попереднього ме-ханічного обробітку Грунту. Значну частку сучасних знарядь для «прямої» сівби представляють собою важкі культиватори, до яких приєднуються сівалочні блоки. При цьому культиватори можуть вико-ристовуватись як самостійні знаряддя.

Характерне для сучасного етапу розвитку землеробства звуження виробничої спеціалізації господарств і дуже висока вартість якісної Грунтообробної техніки формує в окремих господарствах відповідно обмеження їх номенклатури з використанням у кінцевому «принципу єдиного знаряддя», коли лущення, основний і передпосівний обробіт-ки, догляд за парами, а в окремих випадках і сівба здійснюватимуться на основі одного комплексного знаряддя чи агрегата.

Нині канадський фермер на чотирипільну зернову сівозміну має у розпорядженні лише три сільськогосподарських машини: важкий культи-ватор із сівалочним блоком, обприскувач і комбайн. У цьому напрямі по-ступово рухається і наше степове господарство. В інших зонах подібне спрощення машинного парку припустиме скоріше як виняток.

На сьогодні, як відомо, no-till системи в ідеальному вигляді запро-ваджуються у Агро-Союзі Дніпропетровської області. Дійсно, ситуація на ринку енергоносіїв, матеріалів і робочої сили змінилась кардиналь-но і відбувається активний пошук технологій, які б відповідали сучас-ним реаліям. У 2003 р. тут було встановлено світовий рекорд. За добу посівним комплексом HORSH було засіяно з одночасним внесенням гранульованих добрив 571,9 га ячменю ярого.

Як і будь-яка інша глобальна технологічна система, одночасно пов'язана з природними, технічними і соціально-економічними чин-

никами, «нульовий» обробіток поряд з низкою незаперечних переваг має і негативні сторони. Аналіз досить обширної сучасної літератури і певного власного досвіду дав можливість Сайку В. Ф. і Малієнку A. М. (2007) окреслити їх число та співвідношення.

Переваги no-till систем: істотне (у 3—5 разів) підвищення проду-ктивності праці; можливість здійснення сівби польових культур у най-кращі агротехнічні строки; скорочення витрат на оплату праці у 1,6 ра-за, придбання техніки — 1,5 і пальне — у 2,2 рази, а з урахуваням витрат на добрива, вапно, гербіциди та інсектициди, робочу силу, су-шіння; економія сукупних прямих витрат становить, за даними зару-біжних країн, 12 %; зниження рівня евтрофікації водойм завдяки об-меженню потрапляння в них елементів, що спричиняють бурхливий розвиток водоростей; захист ґрунтів від ерозії, дефляції і антропоген-ного переущільнення; можливість значного підвищення вмісту в Грун-ті органічної речовини і гумусу; за умов достатнього зволоження під-вищення коефіцієнтів використання елементів живлення рослин 3 мінеральних добрив, у першу чергу, фосфору (особливо за помірних доз внесення) завдяки локалізації добрив і кореневої системи у най-більш біологічно активному поверхневому шарі; зменшення втрат во-логи на фізичне випаровування; збагачення Грунтів на мікро- і мезофа-уну, зокрема на дощові черв'яки; зменшення емісії СОг в атмосферу внаслідок зниження витрат пального у річному циклі польових робіт; можливість вилучення С02 з атмосфери і закріплення його у формі ор-ганічної речовини ґрунту; можливість за певних умов (але далеко не завжди) підвищення урожайності польових культур і зниження собіва-ртості продукції землеробства; вирівнювання поверхні полів, унаслі-док чого покращуються умови праці механізаторів і функціонування технічних засобів та зниження вібраційних навантажень на організм людини і метал.

Негативні ознаки no-till систем: за наявності на поверхні поля пі-слязбиральних решток культур, особливо кукурудзи, спостерігається зниження температури ґрунту навесні на 2,8—5,0 °С, що потребує по-силеного фосфорного живлення рослин і зміщення строків сівби ярих; можливість перезволоження орного шару Грунтів з малою водопрони-кністю, що супроводжується різким зниженням їхньої біологічної ак-тивності і потребує підвищення доз азоту на 25—30 кг; погіршення умов роботи дренажних систем на осушуваних землях; зростає негати-вний вплив мікропонижень («блюдець»), особливо за формування притертої льодової кірки на озимих (під «блюдцями» в Лісостепу зна-ходиться 14 % території, Поліссі — до 20 %); можливість зниження польової схожості насіння внаслідок локалізації післязбиральних реш-ток в посівному шарі, тому необхідно норми висіву підвищувати на 15—25 %; контроль забур'яненості посівів є складнішим і дорожчим, ніж за загальноприйнятого обробітку на 15—100 % залежно від куль-

тури і виду сівозміни; знижується ефективність Грунтових гербіцидів у зв'язку з утриманням частини препаратів на післязбиральних рештках, а також посиленої детоксифікації діючих речовин у біологічно актив-ному поверхневому шарі, а іноді і внаслідок підкислення верхнього (0—10 см) шару ґрунту; посилюється ризик появи резистентних до ге-рбіцидів популяцій бур'янової флори; створюються напружені умови для підтримки сприятливого фітосанітарного стану посівів, що пов'язано з наявністю на поверхні ґрунту рослинних решток; усклад-нюється боротьба з мишоподібними гризунами; за посушливих умов можливий недобір урожаю і зниження якості зерна пшениці озимої з причин збіднення на поживні речовини нижньої половини орного ша-ру та їх позиційної недоступності за пересихання верхнього (0—10 см) шару; за великої кількості на поверхні ґрунту рослинних решток зни-жується ефективність підживлень азотом розкидним методом (за по-трапляння карбаміду на поверхню решток втрачається 1/3 азоту); за тривалого агрохімічного «навантаження» на поверхневий шар усклад-нюється підтримка оптимальних фізико-хімічних параметрів родючос-ті ґрунту, а їх корекція шляхом хімічної меліорації має здійснюватись меншими дозами вапна й удвічі частіше, ніж за традиційного обробіт-ку; за значної виснаженості Грунтів середнього і важкого грануломет-ричного складу і залишення їх без обробітку у перші роки запрова-дження no-till системи спостерігається явище сезонної цементації зі значним підвищенням щільності будови ґрунту та різким зниженням продуктивності агрофітоценозів (відновлення оптимальних параметрів щільності ґрунту відбувається поступово протягом 3—4-х років); ви-сока ціна основного технічного засобу для «нульового» обробітку ґру-нту — сівалок безпосередньої сівби, тому заміна наявної ґрунтооброб-ної і посівної техніки, що здебільшого відпрацювала амортизаційні строки, є серйозною фінансовою проблемою для будь-якого господар-ства (ціна різних комплексів з різною шириною захвату і комплектом коливається у межах від 30 до 300 тис. у. о.); запровадження техноло-гій «нульового» обробітку Грунту вимагає вищої кваліфікації агроно-мічного і технічного персоналу; різка зміна технологій вирощування польових культур на значних площах може супроводжуватися загост-ренням проблем сільського безробіття; посіви за no-till технологій мо-жуть протягом певного часу бути пожежонебезпечними, особливо, ко-ли поля не є «закритими зонами», як у фермерів СІПА і Канади, a вільними для доступу будь-кого.

Як відомо, формування і розвиток no-till систем розпочались у Ве-ликій Британії після винаходу у 1955 р. біпіридилових гербіцидів су-цільної дії, які могли знищувати всі бур'яни, а також створення сівал-ки для сівби без попереднього обробітку ґрунту. Теоретичним підґрунтям були висновки авторитетного науковця Е. Рассела (1955), який роль  обробітку ґрунту здебільшого  зводив  до  контролю  за-

бур'яненості. Проте, першими зуміли скористатися цими винаходами американці. Батьком no-till систем визнано фермера Гаррі Янга. У 1962 р. він першим у світі застосував англійську сівалку «прямої» сів-би на своїй фермі. Відсутність плужного обробітку повністю компен-сувалась застосуванням гербіцидів.

Нині у всьому світі площа ріллі становить 1 млрд 317 млн га. Ста-тистика з поширення no-till систем ведеться з 1982 р. Зведені дані об-сягів використання «нульового» обробітку в усіх країнах світу за 2004—2005 pp. складали сумарно 95 млн 480 тис. га. Таким чином, площа, на якій запроваджено no-till системи, становить 6,8 % від сві-тової. 3 цієї площі на шість країн: СІПА, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію, Парагвай припадає 94,7 %. На всі інші країни світу — від-повідно 5,3 %. Частка європейського континенту, включаючи і східну його частину, не перевищує 2,5—3 %. Щорічно площа під no-till сис-темами зростає на 1 млн га.

Кожна країна, в якій «нульовий» обробіток запроваджується у знач-них обсягах, має свої власні головні аргументи. Для СІПА — це підви-щення продуктивності праці і Грунтоохоронне значення «нульового» об-робітку. Для Канади, де виробництво зерна зосереджено у степових провінціях, вагомим чинником є збереження вологи. Те ж слід відмітити для землеробства західних провінцій Австралії. Для тропіків Бразилії, де під ріллю освоюються значні площі тропічних лісів і роль ґрунту фактич-но виконує лісова підстилка, що раптово «згорає» у разі введення в інтен-сивну культуру, збереження Грунтового покриву є серйозною державною проблемою, а основним шляхом її вирішення є запровадження «нульово-го» обробітку. Оцінюючи поширення no-till систем на Європейському ко-нтиненті, де безперечним лідером є Велика Британія, головним аргумен-том на користь запровадження «нульового» обробітку визначається можливість підвищення продуктивності праці на підготовці ґрунту і сівбі озимих та ярих колосових у 4 рази.

Відносно економії енергії в ланці обробітку ґрунту, то вона дійсно є вагомою. Але якщо оцінити енерговитрати на повні технологічні ци-кли вирощування польових культур в інтенсивному землеробстві, TO виявляється, що частка обробітку ґрунту в економії енергоносіїв дещо скромніша. Ті 25—40 %, що інколи приписуються обробітку ґрунту (Озеранський Л. А., 1986; Гордієнко В. П. та ін., 1998), є, насамперед, наслідком неповного обліку інших витратних складових. Розрахунки Сайка В. Ф. і Малієнка А. М. (2007) свідчать, що у сумі прямих екс-плуатаційних витрат енергії обробіток ґрунту не перевищує 10—12 %. За включення в обрахунки енергетичних еквівалентів застосування добрив (до 60 %) і пестицидів (6—8 %) частка обробітку ґрунту не пе-ревищуватиме 5—8 %.

За наявності певних специфічних передумов запровадження no-till систем у різних країнах спільним для всіх них є прагнення різкого під-

вищення продуктивності праці на значних територіях за незначних трудових ресурсів.

Звертаючись до зарубіжного досвіду, зокрема такої країни як США, неможливо не зупинитись на проблемі зростання пестицидного навантаження в агроландшафтах, наявність якого є незаперечною.

У США вигоди від мінімального і «нульового» обробітку ґрунту зробили фермерів заручниками цих технологій. За відсутності оранки кількість бур'янів, комахоподібних шкідників, хвороб, що локалізу-ються і розмножуються в залишеній стерні, значно збільшується. За таких обставин фермерам доводиться вносити вдвічі більше пестици-дів, ніж раніше. Держава активно стимулює виробництво продовольс-тва, яке використовує як важливий експортний ресурс і «політичну зброю». Але в кінці останнього десятиріччя громадськість США не-продуману хімізацію стала розцінювати як катастрофічну. Рівень хімі-чного забруднення ґрунтів і особливо водних ресурсів характеризуєть-ся вченими як «...найбільша помилка, якої американська нація припус-тилась за останні десятиріччя, подібно до сільськогосподарського Чорнобиля США» (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Отруєння агрохімікатами щорічно зазнають до 300 тис. осіб. Бага-то науковців визнають, що результати бездумної гонитви за прибутка-ми проявляються зростанням онкологічних захворювань, у першу чер-гу, у сім'ях фермерів. Дослідженнями, проведеними у штаті Канзас, встановлено, що використання гербіцидів групи 2,4—Д у 6 разів збі-льшує захворюваність фермерів на рак і у 8 разів тих, хто безпосеред-ньо готує суміші та вносить їх на поля. Рівень диоксину в новонаро-джених дітей виявся у 27 разів вищим від тієї кількості, яка вважається за безпечну для накопичення протягом усього життя людини.

Неприємним є й те, що деякі хлорорганічні пестициди за токсичні-стю у 100 разів перевищують сумнозвісний ДДТ. Заборонені у США гербіциди продовжують експортуватись в інші країни.

Така ситуація склалась у розвиненій країні, де екологічне наванта-ження здійснюється на 12 % території. Чого ж тоді чекати в Україні, коли подібний екологічний стрес накласти на 60 % території — землі в обробітку. До того ж в Україні в сільській місцевості проживає не 3— 4, a 32 % населення. В окремих областях частка сільського населення перевищує 50 % (Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівнен-ська, Чернівецька), у половині — в середньому 40 %.

Необхідно додати ще ряд особливостей України, що можуть знач-ною мірою обмежувати можливість, доцільність, обсяги і темпи за-провадження систем «нульового» обробітку Грунту: система no-till — це не шлях виходу з бідності, а наслідок; за сталою звичкою, прищеп-леною ще за радянських часів, наші виробники сільськогосподарської продукції налаштовані на поступальний ріст валового виробництва зе-рна, а за впровадження no-till систем урожайність в перші п'ять років

знижується на 10 %; гліфосатумісні гербіциди типу раундап в Україні значно дорожчі, ніж в Європі і США, де вони датуються державою, a тому без зниження цін на них широкомасштабне впровадження ресур-созберігаючого землеробства в Україні не є можливим; в Україні від-сутні власні енергонасичені трактори, що відповідають агротехнічним вимогам, немає їх і в Росії.

Питомий тиск на Грунт тракторів Т-150 і К-700 у 2,5 рази переви-щує нормативний (0,6 кг/см2). До того ж потужність двигуна першого є надто низькою.

Вплив рушіїв важкої техніки призводить до антропогенного пере-ущільнення орних земель та зниження урожаю. Найбільш негативно впливають на ґрунти транспортні засоби і важкі збиральні комплекси. Пов'язане зі збирально-транспортними роботами ущільнення ґрунту, як правило, перевищує глибину звичайного обробітку, що вимагає пе-ріодичного чизельного розпушування або щілювання на глибину до 50 см. Фактично для впровадження no-till систем увесь комплекс тех-нічних засобів необхідно закуповувати за кордоном.

Зазначимо, що надії на всесильність будь-якого гербіциду, покла-деного в основу окремої землеробської технологічної системи, є при-марними. Нині резистентність бур'янів до гербіцидів стала гострою всесвітньою проблемою. Вона чітко визначилась в Аргентині, де в по-сівах генетично модифікованої сої з'явились і поширюються стійкі до раундапу популяції бур'янів. Ті ж самі проблеми виявлені і в Австра-лії. Там у разі оренди земель обов'язковою процедурою є обстеження їх на наявність резистентних до гербіцидів форм бур'янів. За їх вияв-лення оренда землі здешевлюється.

Для впровадження no-till-технологій на 10 000 га необхідно мати один трактор потужністю 500 к.с. з комбінованим посівним комплексом шири-ною захвату 18—25 м, три-чотири зернових комбайни і один обприскувач із продуктивністю 1 тис. га за добу. Для обслуговування цього комплексу безпосередньо у полі необхідно 15 працівників. Характерно, що ефектив-ність no-till систем оцінюють саме за використанням таких комплексів, їх в Україні може застосовувати лише 41 господарство.

Слід також зауважити, що за використання такої техніки не можна вийти в поле без електронної карти і приладів глобального позиціонуван-ня системи супутникової навігації GPS з керуючим механізмом. За шири-ни захвату агрегату 18—25 м його неможливо вести паралельно попере-дньому проходу. У цьому разі механічний маркер замінюється системою супутникового зв'язку. Все це коштує дорого, до дрібниць — зарубіжне, без їхнього сервісного обслуговування не діятиме, і країна потрапить у довічну залежність (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Це все необхідно враховувати, оскільки заміна наявної ґрунтооб-робної і посівної техніки, яка діюча, хоча й відпрацювала агротехнічні строки, є фінансовою проблемою для будь-якого господарства.

Різка зміна технологій вирощування польових культур на значних, особливо густо заселених територіях, як правило, супроводжується загос-тренням проблем сільського безробіття. Прикладів цьому є достатньо.

Типовим «сценарієм» оренди землі сільських громад крупними фі-нансовими структурами є ліквідація тваринницької галузі і переведен-ня землеробства на працеощадні технології вирощування польових культур на зразок поширених у США і Канаді. У результаті подібної перебудови роботу у таких структурах одержує у кращих випадках 10 % наявного працездатного населення. При цьому оплату безробіт-них на депресивних сільських територіях бере на себе держава, а точ-ніше пересічні громадяни, також не обтяжені надто високою оплатою праці. Подібні явища уже стали гострою державною проблемою, яка поки що не знайшла свого позитивного вирішення.

Таким чином, суто технологічні проблеми, які обіцяють лише позити-вні наслідки, можуть мати і соціально-економічні складові. Останні мо-жуть частково або ж повністю нівелювати очікувані переваги, якщо диви-тись на них не з погляду інтересів окремої промислової фірми чи фінансової структури, а виходячи із загальнодержавних позицій.

Ці ж самі проблеми можуть виявитися у галузі сільськогосподарсь-кого машинобудування. Тільки у цьому разі соціальні «катастрофи» локалізуються у містах і, особливо, невеликих районних центрах.

Слід зазначити, що в Україні не стабілізувалося землекористуван-ня, знизилася культура землеробства. До цього часу не сформована та-кож стала кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції, що порушує стабільність землекористування. Нині важко сформувати стабільну структуру посівних площ або сівозміни. За таких умов різко збільшуються або скорочуються площі ріллі під цукровим буряком, кукурудзою, виникають ідеї до розширення площ під ріпаком до 3 млн га і взагалі значного розширення посівів «енергетичних» культур, не оцінюючи того, що такі заходи призведуть до подорожчання продово-льчого кошика мінімум удвічі.

Мінімізація обробітку ґрунту, як окрема система, не є чинником, що зумовлює підвищення продуктивності землеробства і його енерге-тичної ефективності. Порівняння коефіцієнтів енергетичної ефектив-ності — КЕЕ (співвідношення між енергією в одержаному урожаї і ви-траченої невідновлюваної у технічному циклі його вирощування) свідчить, що цей показник за вирощування пшениці озимої і ячменю в Україні вищий ніж у США, де запровадження систем мінімального об-робітку набуло найбільшого попшрення (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

На основі аналізу всіх чинників, у тому числі, соціальних і демо-графічних, вченими зроблено висновок, що в оглядовій перспективі no-till системи можуть бути поширеними в Україні на площі 600—700 тис. га максимум до 1 млн га.