6. Орфоепічна правильність мовлення


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 

загрузка...

49. І. Прочитайте вірш, дотримуючись норм літературної вимови. Особливу увагу зверніть на вимову ненаголошених голосних [е], [и]. Прослухайте цей текст у магнітофонному за-писі. Порівняйте свою вимову з вимовою диктора. Вдоскона-люйте свою вимову.

 41

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

МОЯ МОВА Все в тобі з’єдналося, злилося -Як і поміститися в одній! -Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. І тобі рости й не в’януть зроду, Квітувать в поемах і віршах, Бо в тобі – великого народу Ніжна і замріяна душа (В. Симоненко). II. Перевірте за орфоепічним словником наголос у слові віршах і поясніть причину порушення його автором.

! Прочитайте й запам’ятайте

Висока культура усного мовлення вимагає орфоепічної правильності. Тому треба пам’ятати, що в кінці складу та сло-ва дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко: сад, казка, ніж, захід, гриб (але грип). У запозичених словах перед голосним є приголосні вимовляються твердо: лекція, література, тех-нік. В українській мові є злиті звуки дз, дж (дзеркало, джере-ло), крім ц, ч, що є і в російській мові.

Ці та інші правила вимови (орфоепії) становлять основу усного спілкування, і знання їх обов’язкове для всіх, хто корис-тується українською мовою.

Висока культура усного мовлення не можлива без доскона-лого звукового його оформлення. Зі звуковою стороною мови пов’язані насамперед фонетичні й орфоепічні (вимовні) нор-ми. Фонетичні норми виявляються в додержанні правильного

 42

І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергуван-ня голосних і приголосних у словах, подовження, уподібнен-ня тощо: спокій – спокою; лебідь – лебедя (а не лебідя), ка-мінь – каменя (-ю); село – сіл (а не сел); Київ – Києва (а не Ки-їва); знання, весілля, стінний (а не знаня, весіля, стіний); бік – бічний – на боці (і на боку), порох – порошина – у поросі (а не в пороху); радити – раджу (а не ражу і не радю); сиді-ти – сиджу (а не сижу і не сидю), їздити – їжджу; возити – вожу; косити – кошу; летіти – лечу.

В основі орфоепічних, або вимовних, норм літературної мови лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові. Основні з них такі:

1.         Ненаголошені [е] та [и] у вимові зближуються і вимов-ляються то як [еи], то як [ие]: [веисна], [стеиповий], [жиеве], [виешневиĭ].

2.         Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється чітко [вода], [молоко], [голова], [додому]. Лише в деяких словах перед складом з наголошеним [у] він наближається у вимові до [у]: [зоузул’а], [лоупух], [коужух].

3.         Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимов-ляються дзвінко: [книжка], [казка], [дуб], [ніж]. Глухо вимов-ляється лише приголосний [г]: [вохко], [лехко], [кіхті], орф. вогко, легко, кігті.

4.         Приголосний [р] вимовляється твердо в кінці складу і в кінці слова: [зв’ір], [комар], [л’ікар], [Харк’іў], [пов’ірте]. На початку слова або складу [р] буває м’яким: [р’асний], [р’адно], [бур’ак], [чотир’ох], [говор’у].

5.         Шиплячі приголосні вимовляються твердо: [н’іч], [н’іж], [товариш], [д’іўчата], [ручка], [біжат’], [кричат’], лише перед і, я, ю пом’якшуються [ч’ітко], [облич’: а], [п’ід: аш’: а] [з’б’іж’: у] (графічно збіжжю).

6.         Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м’яко: [хло-пець’], [с’т’ілец’], [с’в’ітлиц’а]; тверда вимова [ц] буває лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках: [шприц], [палац], [пайац], [бац], [клац].

 43

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

7.         Звуки [дж], [дз] вимовляються злито: [джерело], [хо-джу], [дзв’ін], [дзеркало], [кукурудза].

8.         Проривний звук [ґ], що вимовляється подібно до ро-сійського [ґ], вживається в українських і запозичених словах (на письмі він позначається п’ятою буквою українського ал-фавіту): [ґанок], [ґн’іт], [ґуцзик], [ґедз’], [дзиґа], [ґеоґраф’ія], [ґетеи] (графічно Ґете).

9.         Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твер-до: сту [де]нти, лі [те]ратура, ін [женер], [те]ма.

10.       Приголосний [в] не оглушується й не переходить у [ф].

Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці

слова вимовляється, як [ў]: [буў], [даўно], [шоўк], [в’іўторок].

Українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у закономірному розвитку й удоскона-ленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення груп при-голосних, важких для вимови: [ста], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц], [рнч]: вісник, тижневий, обласний, виїзний, серце, сон-це, гончар тощо.

Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають у резуль-таті чергування звуків [у]- [в], [і]- [й]: упевнитись – впевни-тись, уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в поле, пішов у поле, батьків і дітей.

Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із школи); у, у в, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі, бачив уві сні); піду підіу підо (під землею, піді (підо) мною).

Завдання для самоконтролю

50. І. Запишіть слова. Поставте наголоси. Поясніть вимову голосних звуків. Перевірте за орфоепічним словником.

 44

І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Вересень, вимете, випишіть, пелюстковий, серпанковий, лексика, сонечко, швидкий, веселка, легкий, ділитися, карти-на, вулицею, берізка, примерзлий, оселедець, література, ко-жух, собі, зозуля, веретено, решето.

ІІ. Які особливості наголошення виділених слів?

51.       Прочитайте слова. З’ясуйте різницю у вимові звуків,

позначених літерою в. Запишіть слова фонетичною транскрипцією.

Дівчина, ввійти, робив, давно, вовк, бував, товар, смаку-вав, півострова, вчора, вітер, дзвенять, важкий, взув, ввесь, вервечка, булава, вовна, ввібрати.

52.       І. Прочитайте слова, а потім запишіть у дві колонки зліва – з літерою г, а справа – з ґ. Перевірте вимову слів

за орфоепічним словником.

Гайок, галас, ґава, ґандж, галицький, ганьба, ґиґнути, ґир-лиґа, ґалаґан, ґрунт, гіркий, гість, генерал, ґудзик, ґуля, ґедзь, годен, година, глухий, ґлей ґніт, ґрати, грати, ґречний, грець-кий, гриміти, ґатунок.

ІІ. З’ясуйте значення виділених слів, складіть з ними ре-чення.

53.       І. Прочитайте речення, дотримуючись орфоепічних

норм української мови. Поясніть вимову звуків, позначених

літерами дж, дз.

1. Земля віддала людям, що могла віддати, і, чи то з жалю до себе, чи з жалю до людей, заплакала осінньою сльозою і неспокійно ввійшла в зимовий сон. 2. Ох як люто, на шаленій коловерті вітрів, зачинався цей сон: спочатку вітровіям і сні-говиці хотілося підважити, вирвати з насиджених місць пере-лякані хати, розметати золото скирт і вдарити на сполох спі-вучою міддю дзвонів. 3.А потім вони (вітри) втихомирились, поскочувались, прищулились у яругах, і тепер люди по коліна бредуть у снігу, що вечорами шеретує крихти срібла та вико-лихує блакитні дими й волошкове цвітіння (За М. Стельма-хом).

 «

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

ІІ. Визначте метафори, виражені дієсловами. Які образи вони викликають у вашій уяві?

54.       Прочитайте уривок з вірша. Зверніть увагу на вимову

прикінцевих приголосних.

Мохнатий джміль із будяків червоних Спиває мед. Як соковито й повно Гуде і стелеться понад землею Ясного полудня віолончель! …………………………………………… Заснули води і човни на водах, Висять рої, як кетяги пахучі, І навіть сонце, мов достиглий плід, Здається непорушним… (М. Рильський). ІІ. З’ясуйте роль виділених іменників у створенні худож-нього образу.

55.       І. Прочитайте текст, правильно вимовляючи губні й

шиплячі приголосні звуки. Зверніть увагу на пом’якшену вимову цих звуків. Поясніть причини такої вимови.

Ніжна душа нашого народу бринить у слові. Слово, опо-вите любов’ю, вигране вічністю, заходить у серце і настроює струни ніжності. З ніжної душі – слово ніжне і запашне, як розпростерта у світ неперевершена українська пісня. Дивить-ся мудрими очима вічності й промовляє до нас зелен-травою, яблуневою весною, червоним осіннім зойком клена і ніжністю слова. Слово ніжне будить у нас людину, слово ніжне освячене любов’ю до найдорожчого на землі, слово ніжне сходить зо-рею і яскравіє, доки людина живе для добра, доки мудрість і праця квітчають землю, доки живе в людині жага творення…

Людина опоетизовує найдорожче, увічнює його у слові. Вона хоче словом сказати всьому світові про свої найглибші почуття і зоряні мрії. Людина вибудувала з минулого в при-йдешнє золотий міст, яким спішать у серця посланці людя-ності і любові – викупані у пелюстках квіту і в пробуджених росяного ранку слова (І. Вихованець).

 46

І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

ІІ. Які почуття викликає текст? Перекажіть у формі роз-думу про рідну мову.

56.       І. Дотримуючись орфоепічних норм української мови,

прочитайте речення і зверніть увагу на вимову звука [ц]. Як

він вимовляється: на початку складу; в кінці складу і слова?

I.          Кождий нарід, хоть би дикий, любить свій родимий

край, любить отцівські язики, свою мову і звичай (А. Могильницькиій). 2. Діалект, а ми його надишем міццю духу і огнем

любови і нестерпний слід його запишем самостійно між культурні мови (І. Франка). 3. Он калина розцвілася, уквітчалась

білим, попід нею простелився зелененький килим (А. Кримський). 4. Ні! В кім думка прагне слова, хто в майбутнім хоче

жить, той всім серцем закричить: «В рідній школі рідна мова!»

(О. Олесь). 5. Сиділи ми в садку, там саме зацвітало і сипався з

капітанів білий цвіт (Леся Українка). 6. Творець творця! Владики пурпурові перед тобою меркнуть, як зола. Та й вічність би

себе не осягла, аби її ти не осяг у слові! (Б. Олійник). 7. Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись

(Л. Костенко). 8. Ти зрікся мови рідної. Твій дух на милицях

жадає танцювати (Д. Павличко).

II.        З’ясуйте смисл двох останніх речень. У чому їх сила і

правда?

57.       І. Користуючись орфоепічним словником, у поданих

словах поставте наголос.

Адже, бажаний, ознака, близький, болітце, вивершений, вимова, каталог, вітрище, в цілому, вогкий, сільськогосподар-ський, дихання, завдання, одинадцять, дрова, другий, здій-сненний, косий, навскоси, помаленьку, сімдесят, ціпилно, чо-тирнадцять, шасі, помилка, завжди, разом, світанковий.

ІІ. З виділеними словами складіть речення.

Мовознавче дослідження

58.       І. Прочитайте, вибираючи з варіантів слів, що в дужках, найбільш доречний. З’ясуйте мотиви свого вибору. Запишіть текст у зошити.

 47

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

Рідну Батьківщину (в, у) (усі, всі) віки порівнювали (з, із) матір’ю, бо нема нічого найдорожчого (в, у) людини, як мати (і, й) рідна земля. Окрема людина невіддільна (від, од) народу, а народ невіддільний (від, од) Батьківщини: (в, у) цьому сила народу (і, й) міць його, невмирущість (і, й) безсмертя.

Черпаючи (з, із) скарбниць усної народної творчості, що сягає (у, в) прадавні часи, (пересвідчуємось, пересвідчуємося), якою вірністю (і, й) незрадливістю шанували наші предки рід-ну землю, захищаючи її (від, од) ворогів на (ратному, ратнім) полі. З древньоруських літописів, легенд та переказів, (з, із) героїчних дум та пісень постає (перед, переді) нами та любов а гартована (у, в) битвах (з, із) степовими ордами половців (і, й) печенігів, турків, татар, ляхів. Мабуть, (нема, немає) та-кої пісні чи думи, де (б, би) народ не оспівав своєї рідної землі (Є. Гуцало).

ІІ. Перекажіть текст, дотримуючись правильної вимови звуків, звукосполучень і наголосу.

59. Дайте письмові відповіді на запитання

1.         Що вивчає орфоепія?

2.         Чому треба правильно вимовляти й наголошувати слова?

3.         Яких правил треба дотримуватися при вимові голосних і приголосних звуків? Наведіть приклади.

4.         Як впливає наголос на правильність мовлення?

5.         Від чого залежить милозвучність української мови?


загрузка...