Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
3.2. Основні закони і закономірності менеджменту : Менеджмент. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

3.2. Основні закони і закономірності менеджменту


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Закони і закономірності управління економікою є об'єктивними і не залежать від волі та свідомості людей. їх дія про-являсться тільки в діяльності людини, залежить від того, наскільки повно враховані вимоги об'єктивних законів.

Управління виробництвом враховує дію не тільки економічних законів, а також законів філософії, соціології, психології, кібернетики та інших наук. Управління виступає як основний засіб використання законів економіки в процесі сумісної трудової діяльності людей [5, с.19; 29,с.53-58; 30,с.19-25].

В науці під законом розуміють відносини, які носять характер стійких, об'єктивних, істотних, необхідних і постійно повторюючих при певних умовах явищ. Закон відображає найбільш загальні понят-тя, а закономірність - це прояв закону, його частка, його сторона.

Закономірність - це відображення істотних, об'єктивних від-носин в реальному управлінні економікою і виробницгвом. В теорії управління закономірність розглядається як попереднє визначення закону при його теоретичному усвідомленні і дослідженні.

Пізнання закономірностей управління на основі теоретичного аналізу і практичного досвіду дозволяє:

проводити глибокий науковий аналіз системи управління;

об'єктивно оцінювати її стан, що дає можливість удосконалю-вати існуючу систему;

враховувати фактор часу при удосконаленні управління і рівень розвитку управляємої системи;

здійснювати системний підхід до управління;

обмежувати діяльність суб'єктивних факторів в управлінській діяльності.

Закони менеджменту - сталі та незаперечні норми управління організаціями.

До загальних законів менеджменту відносяться:

Закон спеціалізації управління. Сутність закону полягає в тому, що управління в організації або фірмі, як правило, здійснюється значною кількістю спеціалістів і це обумовлює необхідність в розпо-ділі і спеціалізації різних функцій управлінського персоналу.

Види робіт, які виконує управлінський персонал залежать від наступних факторів: функцій управління (планування, організація, координація, мотивація, кошроль); засобів праці (інформаційні і техРозділ 3. Методологічні аспекти менеджменту

нічні, дослідницькі і статистичні методи тощо); трудомісткості вико-нуваних функцій (керівники служб, спеціалісти, підлеглі); різних по-вноважень (рівні повноважень, права, обов'язки, відповідальність). Розподіл обов'язків управлінського персоналу в залежності від пере-лічених факторів набуває характеру спеціалізації і професіоналізму.

Професіоналізм в роботі є невід'ємною рисою менеджера -спеціаліста. У зв'язку з тим, що управління є дуже складною спра-вою, функцію керівницгва, як правило не може виконувати одна лю-дина, тому керівницгво у великих підприємствах організовано у ви-гляді робочих груп.

Закон інтеграції управління. Сутність закону визначасться необхідністю самого підприємства і управління.

Зміст інтеграції міститься в самій суті управління. Інтеграція -це об’єднання розрізнених, спеціалізованих дій в єдиний загальний процес функціонування і розвитку управління. Цей закон має об'єктивний характер, тому що в практичній роботі управління не може здійснюватися без об'єднання і координації діяльності всіх спе-ціалістів.

Інтеграція в управлінні проявляється через наступні компонен-ти: ціль; механізми управління координацію роботи структурних під-розділів; інформаційне забезпечення; мікроклімат в колективі, корпо-ративну культуру, а також інфраструктуру управлінського апарату.

В процесі виробництва інтеграція просувасться до переходу в нову якість, але є певна межа, після якої може початися дезінтеграція. Якщо дезінтеграція починається і швидко розвивається, то це може призвести до тяжких наслідків, навіть до банкрутства підприємства. Дезінтеграція, яка розвивається у широких масштабах є руйнівною і може охопити в цілому економіку держави.

Закон необхідної і достатньої централізації управління. За-кон припускає, з однієї сторони, централізоване і сконцентроване управління, а з іншої - передбачає передачу окремих функцій управ-ліннянанижчийрівень.

Об’єктивно система управління має цешралізовану форму. Мозковий центр менеджмешу представлений, як правило, адмініст-ративною радою, директором організації. Організації, в яких керівни-цгво вищої ланки бере на себе більшу частину повноважень, необхід-них для прийнятгя важливих рішень, називаються централізованими. Децешралізовані організації - це такі, де повноваження розподілені

Розділ 3. Методологічні аспекти менеджменту

по нижчим рівням управління.

Переваги централізації: дозволяє поліпшувати контроль і коор-динацію спеціалізованих управлінських ланок; зменшує кількість можливих помилкових рішень; забезпечує цілісність і узгодженість дій; дає можливість більше ефективно використовувати досвід і знан-ня центрального управлінського апарату.

Переваги децешралізації: значно полегшує процес управління великою організацією за рахунок передачі повноважень на нижчий рівень управління; стимулює ініціативу підлеглих; сприяє швидкому просуванню молодих кадрів.

Визначити вид менеджмешу в організації (централізований чи децентралізований) можливо за наступними характеристиками: кіль-кості рішень, які приймаються на нижчестоячих рівнях; ступеню кон-тролю, який здійснюсться за роботою підлеглих.

Закон демократизації управління. Закон припускає, що управління буде ефективним у тому випадку, якщо воно відповідати-ме інтересам людей. Для цього необхідно щоб управління було не тільки професійним, але й демократичним. Цей закон розглядає взає-мовідносини між людьми в колективі, співвідношення влади та підле-глості.

Демократизація управління включає широке коло питань: за-лучення великої кількості працюючих до управління за рахунок пере-дачі їм майна (акції та інші цінні папери); використання закону деце-нтралізації управління; нововведення в управлінських структурах. Демократизація управління базусться на таких взаємовідносинах ке-рівника і підлеглих, коли дії керівника викликають позитивну відпо-відну реакцію.

В розвинених демократичних країнах багато менеджерів бу-дують свою діяльність з урахуванням цього закону. 3 цієї причини в системі управління організацією закладений блок демократії, який включає практичні дії по удосконаленню управління людьми.

Закон часу - закон управління часом. Цей закон є надто ва-жливим ринкової економіки. Зараз час перетворився в економічну ка-тегорію, цінність якої визначають всі сторони діяльності організації (швидкість, реакція на зміни умов тощо).

В управлінській практиці час знаходиться у центрі уваги мене-джерів, а закон економії часу виступає в менеджменті як закон управ-ління часом. В умовах ринку важливо випередити своїх конкурентів,

Розділ 3. Методологічні аспекти менеджменту

швидше знайти нові ринки збуту, раніше інших перейти до випуску нової продукції, своєчасно перебудувати уп’авлінські структури. Цей закон має глобальний характер. 3 ним повязана успішна діяльність не тільки окремих підприємств і організацій, але й розвиток цілих країн.

Тільки при повному врахуванні дій об’єктивних законів мож-ливо досягти цілей організації, і навпаки, ціль стає недосяжною, якщо вона «протирічить» вимогам окремих законів, зв’язкам координації і субординації.

В науковому управлінні використовуються закономірності ме-неджменту, в яких проявляються закони суспільного розвитку. Знан-ня закономірностей дає можливість не тільки правильно оцінити управлінські явища і процеси, але і прогнозувати їх розвиток.

До основних закономірностей менеджменту відносяться:

Єдність системи управління виробництвом, що означає стійкість внутрішніх зв’язків при змінах зовнішнього середовища.

В практиці управління необхідна єдність:

принципів управління для усіх ланок і ступенів управління;

основних функцій управління, яка міститься в повноті управ-лінської діяльності;

методів управління, які використовуються при вирішенні різ-них проблем розвитку виробницгва;

організаційних форм системи управління, яка проявляється при уніфікації її структурних характеристик та функціональному розподі-лі управлінської праці;

процесу управління, який відображає його безперервність та ритмічність, узгодженість всіх операцій, стадій, етапів;

системи управління, яка проявляється в єдиних вимогах до ке-рівників та інших працівників апараіу управління.

Єдність системи управління виробницгвом не встановлюсться автоматично. Вона свідомо формується, підтримується та укріплю-ється. Порушення єдності може проявитися у втраті необхідної само-стійності якоїсь виробничої ланки або, навпаки, її зайвої відокремле-ності.

Пропорційність виробницгва і управління необхідна в органі-зації для раціонального розвитку основного і допоміжного виробниц-тва, як однієї з умов високої продуктивності праці. Пропорційність важлива і в середині основного виробницгва, для чіткої роботи його

Розділ 3. Методологічні аспекти менеджменту

підрозділів.

Пропорційність необхідна, не тільки в організації виробницгва, але і в організації праці, підборі професій, кваліфікації працюючих в професійних групах.

Пропорційність як закономірність управління відноситься не тільки до управління, але і до управляючої системи. Кожна служба управління по об’єму і технічному озброєнні повинна бути здатна ви-конувати свої функціональні задачи для того, щоби управляюча сис-тема в цілому могла чітко організовувати роботу управляємої систе-ми.

Централізація і децентралізація управління припускає необхідність ефективного розподілу задач, функцій і повноважень (рис. 1).

Цешралізоване управління представляє систему, при який іс-нує безпреревна, постійно діюча і достатньо стійка підпорядкова-ність кожної ланки суб’єкту управління. Воно вимагає обов’язкової узгодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.

 

Функції                       Засоби

 

                       

 

1'                     ' '

Обов’язки                  Права

 

                       

 

1'                     1

Відповідальність                   Влада

 

                       

 

Рис. 1. Розподіл задач, функцій і повноважень в менеджменті

Цешралізоване управління не означає максимально жорстокої регламентації діяльності кожного елемента системи. Повна централі-зація в соціально-економічній системі в принципі неможлива. Деяка самостійність її складових елементів обумовлюється різними обста-винами їх функціонування, всю сукупність яких неможливо врахува-ти централізовано.

В процесі розвитку виробницгва рівень цешралізації зміню-ється. Згідно із теорією управління недоцільно вважати що краще:

Розділ 3. Методологічні аспекти менеджменту

високоцентралізоване або децентралізоване управління. Для кожного етапу розвитку виробницгва повинен бути свій оптимальний рівень централізації.

Ця закономірність знаходить відображення в порядку розподі-лу актів управління по ієрархії системи і в змінах варіантів цього роз-поділу по мірі розвитку виробницгва, або його якісного реформуван-ня. У формальному відношенні це насамперед розподіл повноважень по вертикалі і делегування їх в процесі управління. Важливо на якому рівні ієрархії приймається рішення. Чим вище рівень, на якому прий-мається рішення, і нижче ступінь, для якої воно призначено, тим ви-ще рівень централізації управління.

Співвідносність і адекватність управляючої та управляємої систем. Зміни співвідносності суб'єкта і об'єкта управління відбува-ється під дією різних факторів. Найважливими з них є організаційні та економічні, які проявляються в збільшенні вартості управління. Ця тенденція має об’єктивну основу і відображає процеси підвищення технічного рівня управління на базі використання сучасної техніки. Вартість управління підвищується також за рахунок нових вимог, які пред'являються сучасним виробницгвом. Якщо раніше управління здійснювалося кадрами з вищою загальнотехнічною освітою, то зараз необхідні кадри зі спеціальною підготовкою. Управління, стало про-фесією, і цій професії необхідно навчати, що вимагає додаткових ви-трат. Ріст вартості управління обумовлений новими задачами, які стоять перед виробницгвом і вимагають розширення складу спеціалі-стів, але темпи збільшення вартості управління не повинні бути над-мірними. Співвідношення вартості управління і економічної ємності виробництва в цілому повинно стабілізуватися і відповідати реаль-ним потребам виробницгва.