Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Семінарські заняття можна класифікувати: : Основи педагогіки вищої освіти : Бібліотека для студентів

Семінарські заняття можна класифікувати:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

магниевый скраб beletage

1.         Залежно від складності, об'єму і вимог: просемінари (підгото-вчі); власне семінари; міжпредметні семінари.

2.         Залежно від мети: семінар-повторення і систематизації знань; семінари вивчення нового матеріалу; мішані (комбіновані).

3.         За формою проведення: семінар-бесіда; семінар-обговорення (реферативний); коментоване читання; диспут; розв'язування задач; комбінований; міжпредметний семінар та його різновидність - семінар-конференція.

Структура семінарів може бути різною. Наприклад, семінар-бесіда має таку структуру: слово викладача, бесіда за окремими не-величкими питаннями, підсумкове слово викладача.

Семінар-доповідь (за рефератом): доповідач і опоненти, рецен-зент. Коментоване читання - навчити читати і аналізувати текст (текст добирається заздалегідь). Семінар - розв'язування задач: вступне сло-во вчителя, виступи, колективне обговорення - оцінка роботи. Семінар-диспут - проміжний вид між семінаром-бесідою і повідомленням. Стру-ктура: вступне слово викладача, дискусія, підведення підсумків. На сучасному етапі розвитку вищої педагогічної школи найбільш пошире-ними формами організації дискусій є “круглий стіл” - обмін думками; засідання експертної групи; форум, симпозіум; дебати, судові засідан-ня тощо. Широко використовуються таки методи: дидактичні, ділові, рольові ігри; метод драматизації.

Однією з форм занять є групова консультація. Групова консуль-тація проводиться в таких випадках:

1.         При необхідності детально розглянути практичні питання, які були недостатньо висвітленні в лекціях або практичних, лабораторних, самостійних та інших формах занять.

2.         З метою допомогти слухачам у самостійній роботі, при підго-товці до лабораторних, практичних, написанні рефератів, курсових, складанні заліку або екзамену.

3.         Студент самостійно, без проведення лекцій та інших видів за-нять, вивчає ті чи інші документи, інструкції, положення або методики.

Останнім часом у практику роботи вищої школи входять освітні інформаційні технології. Поняття "педагогічна технологія" дедалі біль-ше поширюється в науці й освіті. Його варіанти "педагогічна техноло-гія", "технологія навчання", "освітні технології", “технології в навчанні", "технології в освіті" - широко використовуються в психолого-педагогічній палітрі і мають багато формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компонента освітнього процесу.

Етимологія слова "технологія" означає "знання обробки матеріа-лу" (techne-мистецтво, ремесло, наука+logos - поняття, вчення). Технологія включає також і мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується. Технологічний процес завжди передбачає пев-ну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (ма-теріалів, інструментів) і умов. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: "Як зробити (з чого і якими способами)?"1

Поняття педагогічна технологія відоме з 20-х років XX ст., зу-стрічається у працях В. Бехтєрєва, І. Павлова, А.Ухтомського, С. Ша-цького. Вже тоді воно трактувалося по-різному. В одному разі - як суку-пність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організа-цію навчальних занять, що нагадує виробничу технологію; в іншому -як уміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, вико-ристовувати наочні посібники. У подальші роки сутність поняття дослі-джували В. Беспалько, В. Бухвалов, Б. Горячов, В. Гузєєв, В. Євдоки-мов, Т. Ільїна, М. Кларін, А. Кушнір, І. Лернер, В. Монахов, Т. Назарова, В. Паламарчук, О. Пєхота, Л. Прессман, І. Прокопенко, Г. Селєвко, М. Сибірська, С. Сисоєва, О. Філатов, Д. Чернілєвський, М. Чошанов, С. Шаповаленко та ін. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці про-блеми педагогічних технологій представлено в дослідженнях таких

1 Педагогічні технології в неперервній освіті: Монографія (С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, П.М. Воловик, О.І. Кульчицька та ін.); За ред. С.О. Сисоєвої – К.: Віпол, 2001 – 502с. – с.4.

вчених як С. Ведемейер, Г. Веллінгтон, М. Вульман, М. Кларк, П. Міт-чел, Ф. Персиваль. С. Сполдінг, Р. Томас та ін.

Теоретичні й практичні аспекти інноваційних педагогічних техно-логій організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах розглядались в дослідженнях О. Гохберг, О. Євдокимова, І. Козловської, А. Слободенюка, інноваційній технології професійної під-готовки майбутніх учителів розкриті в роботах І. Богданової.

З розвитком навчальної техніки і комп’ютеризації навчання "тех-нологія навчання" і "педагогічна технологія" стали усвідомлюватись системою засобів, методів організації і управління навчально-виховним процесом. На кінець 70-х - початок 80-х років відокремились два складника педагогічної технології : використання системного знан-ня для вирішення практичних задач і використання в навчальному процесі технологічних засобів (М.Кларк, Т.Сікамото, Д.Фінн).

На відміну від поняття “технології в освіті”, що відповідало понят-тю “технічні засоби навчання” під педагогічною технологією почали розуміти сукупність засобів і методів педагогічного процесу1

У документах Асоціації з педагогічних технологій США підкрес-лювалось; "педагогічна технологія є комплексним інтегральним проце-сом (люди, ідеї, засоби і способи організації діяльності) для аналізу проблем планування всіх аспектів засвоєння знань". З цього часу від-бувається осмислення педагогічного процесу з різними деталізаціями поняття "педагогічні технології"

Тому є сенс говорити про те, що воно отримало еволюційний ро-звиток у науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однозначно, як на початку XX століття.

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у Т.Назарової. Як стверджує автор, воно розвивалося аде-кватно до розвитку педагогічної науки. У зв'язку з цим трансформува-лось у нові поняття: освітні технології, педагогічні технології, технології навчання. Що це — те саме поняття, але під іншою назвою? Т.Назарова зробила опис кожного, з'ясувала відмінності між ними, до-вела, що на кожному з них діє відповідна ієрархія цілей, завдань, зміс-ту.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору, їх призначення — прогнозування розвит-ку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів.

1 Освітні технології: навчально-метод. посіб. О.М. Піхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За ред. Піхоти О.М. – К.: А. 2001 – 256с. - с.14.С.К.,

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні системи. На сучасному етапі — це гуманістична концепція ос-віти; система освіти в Україні та ін.

Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогі-чні технології втілюють тактику її реалізації (за Т.Назаровою) у навча-льно-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом. Наприклад, модель особистісно орієнтованого розвивального навчання, модульно-розвивального навчання, проблемного навчання та інші.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відо-бражає модель навчально-виховного і управлінського процесів освіт-нього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Навчальна технологія — поняття близьке, але не тотожне понят-тю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчально-го змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання добираються зміст і методи навчання або до методів — форми і структурується зміст навчання. Наприклад, це можуть бути предметне навчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, тех-нологія використання опорних схем, конспектів, класичне лекційне навчання, навчання за допомогою аудіовізуальних технічних засобів чи книжки, система «консультант», система «репетитор» (індивідуальне), дистанційне навчання, комп'ютерне навчання та ін.

Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управління пов'язані з педагогічними технологіями, освітніми технологіями загаль-ною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами, змістовим наповненням функцій. Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання й ви-ховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (ви-ховання).

Це означає, що поняття педагогічна техніка, безумовно, пов'я-зане з поняттями навчальна (виховна) технологія, педагогічна тех-нологія, освітня технологія.

Змістовий взаємозв'язок розглянутих понять можна показати схематично (схема 2):1

Буркова Л. Технології в освіті//Рідна школа – лютий – 2001 – С.18-19.

 

1          — освітні технології

2          — педагогічні технології

3          — технології навчання (виховання, управління)

4          — педагогічна техніка

Схема 2. Змістовий взаємозв'язок понять педагогічної техно-логії

Наукові пошуки в напрямку оптимізації та вдосконалення органі-зації навчально-виховного процесу на різних рівнях освіти, в тому числі й вищої освіти, свідчать про суттєву трансформацію терміну " педагогі-чна технологія " - від " технології в освіті" до" технологічної освіти", а потім до" педагогічної технології".

Ґрунтовний аналіз літературних джерел дозволив нарахувати деяким авторам понад 300 визначень " педагогічна технологія "1 .

Близькими до нашого розуміння є визначення:

Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведенню на-вчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В.М. Монахов).

Педагогічна технологія – це системний метод створення, за-стосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння знань

1 Перспективні освітні технології : науково-методичний посібник за ред. Т.С. Сазоненко.-К: Гопак 2000,- 560 с*

з урахуванням технічних і людських ресурсів в їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, що використовуються для досягнення педагогічної мети (М.В. Кларін).

Педагогічна технологія - це створена адекватно до потреб і можливостей особистості і суспільства теоретично обґрунтована на-вчально-виховна система соціалізації, особистісного і професійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі, яка, внаслідок упорядкованих професійних дій педагога при оптимальності ресурсів і зусиль всіх учасників освітнього процесу, гарантовано забезпечує ефективну реалізацію свідомо визначеної освітньої мети та можливість оптимального відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню пе-дагогічної майстерності педагога. (С О. Сисоєва).

На нашу думку поняття педагогічна технологія є змістовим уза-гальненням, що включає в себе всі ці визначення і може бути предста-влено трьома аспектами:

а)         науковим (педагогічна технологія - складова педагогічної науки, що проектує педагогічні процеси у педагогічних системах);

б)         процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, сукупність

цілей, змісту методів і засобів, для досягнення гарантованих результатів, запланованої мети);

в)         процесуально-дійовим (здійснення технологічного процесу,

функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних

педагогічних засобів).

Таким чином педагогічна технологія функціонує в якості науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і в якості системи принципів, прийомів і способів, що застосовуються у навчанні і в якості реального процесу навчання.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що під педагогічною те-хнологією, насамперед, розуміється система найбільш раціональних способів досягнення педагогічної мети, наукова організація навчально-виховного процесу, що визначає найбільш раціональні й ефективні способи досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей.

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам, критеріям технологічності:

> концептуальність (опора на певну концепцію, що містить фі-лософські, психологічні, дидактичні і соціально-педагогічні обґрунту-вання освітніх цілей);

>          системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи);

>          логічність процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цілісність;

>          керованість (можливість цілепланування, проектування про-цесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і метода-ми з метою корекції результатів);

>          ефективність (оптимальність витрат, гарантованість досяг-нення запланованого результату - певного стандарту навчання);

>          відтворюваність (можливість застосування в інших однотип-них умовах, іншими суб’єктами);

>          єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємообумов-леність.

Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез до-сягнень педагогічної науки і практики, поєднання традиційних елемен-тів минулого досвіду і того, що породжено суспільним і технічним про-гресом, і перш за все, гуманізацією, демократизацією суспільства і технологічною революцією.

Джерелами і складовими частинами нових педагогічних техноло-гій є:

-          соціальні перетворення і нове педагогічне мислення;

-          суспільні, педагогічні, психологічні науки;

-          сучасний передовий педагогічний досвід;

-          історичний вітчизняний і зарубіжний досвід (надбання попере-дніх поколінь);

-          народна педагогіка.

У сучасній педагогічній теорії і практиці існує багато варіантів пе-дагогічних технологій. Найбільш глибоко і різнобічно до їх класифікації, на нашу думку, підійшов Г.К. Селевко, який дає класифікацію за суттє-вими та інструментально значимими властивостями: цільовій орієнта-ції, організації навчання, особливостями змісту освіти, орієнтації на особистісні структури (ЗУН - оволодіння знання, уміння, навички, СРД-систему розумових дій, СЕМ - система естетично-моральна, СКМ -система самокеруючих механізмів, СДП - систему дійово-практичну). Він виділяє декілька класів педагогічних технологій /

Кожна педагогічна технологія має свої процесуальні характерис-тики (мотиваційна, управлінська, категорія учнів), а також має програ-мно-методичне забезпечення (навчальні плани, програми, методичні

посібники, дидактичні матеріали, наочні технічні засоби навчання, діаг-ностичний інтерпретацій).

Нині погляди українських педагогів усе частіше спрямовуються до технології модульного навчання, яке останнім часом впроваджуєть-ся в навчально-виховну практику вищої школи як передовий педа-гогічний досвід і як експериментальна психолого-дидактична система.

Модульно-розвивальне навчання сприяє становленню особисто-сті не тільки завдяки змісту, методам, формам організації, а й через свою сутнісну багатовимірність, логіку буття з огляду на специфічну форму психосоціального зростання індивідуальності.. Унікальність його полягає в тому, що всі сторони, аспекти, компоненти педагогічно керованого навчального процесу стимулюють, реально прискорюють численні процеси розвитку, які ієрархічно подані в загальній картині психосоціального розвитку кожного студента.

Ніні можна виділити декілька підходів до створення модульної системи залежно від географії та змістовно-структурних особливостей інноваційно-освітнього досвіду: американська та німецька моделі, ли-товська модель, українська.

Щодо модульного навчання для вищої школи, то найцікавішими є підходи К.Я. Вазіної та А.М. Алексюка.1

Найважливішими положеннями, що забезпечують відносно цілі-сне розуміння призначення та принципових моментів функціонування модульної системи (А.М. Алексюк) такі:

1.         Модульна система навчання головним своїм призначенням повинна мати таку заміну організаційних засад педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечила б суттєву його демократізацію, умови для дійсної зміни місця студента у навчанні (перетворення його з об'є-кта в суб'єкт цього процесу), надала б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, запровадила б у дію принцип індивідуалізації на-вчання.

2.         Модуль - це відносно самостійна частина навчального проце-су, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фун-даментальних за значенням понять, законів, принципів.

3.         Засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лек-цією. Далі йдуть індивідуальна самостійна навчальна робота, консуль-тації, потім кілька групових тьюторських занять за опрацьованими джерелами, що впроваджені замість традиційних семінарських занять і в своїй сукупності складають зміст модуля.

1 Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи.: Курс лекцій: Модульне навчання. – К., 1993 –

220с.

Вазина Н.Я. Модульное обучение. – Горький, 1991. – 122с.

4.         Організаційно кожне тьюторське зайняття включає у себе три-чотири види навчальної роботи, серед яких два є постійними (невели-ка письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих задач, еврис-тична бесіда, рольові та ділові ігри тощо).

5.         Джерела, виділені у списках літератури позначкою "X", скла-дають мінімум навчального матеріалу, необхідного для систематично-го оволодіння предметом.

6.         Студент може достроково вивчити й скласти звіт з матеріалу, що входить до того чи іншого модуля, за домовленістю з викладачем. Вивільнений таким чином час використовується ним згідно із своїми інтересами. Звіт студента за змістом конкретного модуля вважається прийнятим, якщо студент під час співбесіди з викладачем продемонст-рує розуміння головних ідей модуля і послідовно, аргументовано ви-кладе їх (письмово та усно).

7.         Для студентів, що засвоїли матеріал і відзвітувалися за зміс-том усіх модулів до закінчення семестру, екзамен з даного предмету відміняється.

8.         Коли студент не зміг з тих чи інших причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, він може зробити це за домовленістю з викладачем під час консультації.

9.         При організації індивідуальної навчальної діяльності залиша-ється актуальним питання про стимулювання систематичної самостій-ної роботи з першоджерелами. Формалізм у питаннях обліку її резуль-татів значною мірою усувається за умов функціонування пропонованої системи навчання тим, що перевірка конспектів першоджерел відміня-ється і факт наявності або відсутності їх у студентів не впливає на оці-нку якості його навчальної праці.

 

10.       Виконання навчальних завдань оцінюється певною кількістю залікових одиниць, облік яких ведуть як викладач, так і сам студент. Оскільки наперед відомо, яку кількість їх треба набрати для того, щоб одержати "5", "4" або "З", кожен студент отримує можливість протягом усього часу вивчення предмету контролювати та свідомо регулювати успішність свого просування в засвоєнні курсу шляхом цілеспрямова-ного планування та розподілу своїх зусиль для досягнення навчальних результатів, що відповідають його запитам. Прикінцева оцінка успіш-ності вивчення предмета визначається підсумовуванням залікових одиниць, які були отримані студентами за виконання всієї сукупності навчальних завдань.

3 метою стимулювання навчальної активності студентів за підсумками кожного навчального року з урахуванням загальної суми набраних залікових одиниць визначається десятка найкращих студентів з предмета. З числа цих студентів рада факультету (за поданням кафедри) може рекомендувати студентів до аспірантури з педагогіки. Отже, серед основних принципів модульності відмітимо такі:

1)         наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають студенти (учні) за допомогою дидактично доцільних засобів, що відпо-відають природі цих ідей;

2)         формування самостійної планової, цілісної одиниці навчальної діяльності, яка б сприяла досягненням студентом чітко визначених цілей;

3)         оволодіння принципом модульності досягається через засто-сування різних форм і методів навчання, підпорядкованих загальній темі навчального курсу або актуальній науково-технічній, соціальній чи іншій проблемі;

4)         принцип модульності - це також складання автономних порцій, поділ навчального матеріалу на частини (кроки, порції, такти - на зра-зок розділу або теми) для груп студентів.

Таким чином нова структура навчального процесу за модульним принципом характеризується наступним змістом її елементів і логікою побудови:

1. Вивчення теми (розділу) учбового матеріалу проводиться не по частинам на заняттях, а подається цілісно узагальненим модулем на установчих лекціях. Тривалість лекцій визначається об’ємом теоре-тичного матеріалу, способами його структурування. Установчі лекції висвітлюють особливо складні, проблемні питання теми, найновіші факти і події. Активізація мислення студентів в ході лекції забезпе-чується, якщо лекція носить проблемний характер. Суть проблемної лекції полягає в створенні на ній викладачем проблемного завдання, яке вирішується, як правило, за участю аудиторії. Можна відокремити такі складові частини проблемної лекції:

•          одержання вихідних даних для формулювання проблемної си-туації,

•          формулювання та роз’яснення проблемної ситуації,

•          визначення загального напрямку пошуку рішення і розділення (якщо потрібно) проблеми на підпроблеми,

•          розв’язок проблемної ситуації на основі висунутих гіпотез,

•          аналіз результатів та встановлення зв’язку з практикою.

Ідеальним є варіант, коли студенти беруть участь у розв’язуванні

проблеми, висувають свої гіпотези, самі аналізують результати. Навіть тоді, якщо рішення буде з’ясовувати сам викладач, активність студен-тів буде висока.

Важливим прийомом активізації навчання є евристична бесіда. Це ланцюг запитань викладача, які примушують студентів на базі вже сформованих понять, одержаних знань, життєвого досвіду, логічного мислення формувати нові поняття робити висновки. Вагомою допомо-гою засвоєння лекційного матеріалу може бути робота студентів під час лекції з опорними конспектами.