Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Рекомендована література: : Основи педагогіки вищої освіти : Бібліотека для студентів

Рекомендована література:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

магниевый скраб beletage

1.         Державна національна програма “Освіта”. Україна ХХІ сто-ліття. – К.: Либідь, 1994.

2.         Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти. – К.: Райдуга, 1994.

3.         А.М.Бойко. Оновлена парадигма виховання: шляхи реаліза-ції: Навчально-метод. посіб. – К.: ІЗМН, 1996 – 232 с.

4.         Гаврилов Е.В., Гудзинський М.М., Горбунова А.М. Модель взаємодії компонентів системи "Викладач – студент" у замкненому стані // Проблеми вищої школи. – 1994. – Вип. 80. – С. 16 – 25.

5.         Дмитрик І.С., Бурлака Я.І. Технологія виховного процесу.-К., 1991.

6.         Дунець Л., Дунець О. Формування професійних інтересів у майбутніх фахівців // Рідна школа. – 2001. - № 1. – С. 48 – 50.

7.         Кобильченко В.В. формування особистості як психолого-педагогічна проблема // Нові технології навчання. – 2001. – Вип. 31. – С. 3 – 12.

8.         Колошин В.Ф. Педагогіка співробітництва – основа гуманіза-ції навчально-виховного процесу // Проблеми освіти. – 1995. – Вип. 2. – С. 98 – 104.

9.         Професійна підготовка студентів педінститутів до виховної діяльності: Зб. наук. ст. – К.: ІЗМН, 1996.

10.       Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів: Навч. посібник /В.К. Демиденко – К.: ІЗМН, 1996.

11.       Социальная псхология/Под ред. Петровского А.В.-М., 1987.

12.       Формирование духовной культуры студенческой молодежи. – К: Вища школа, 1990.

13. О.Л. Шевнук. Культурологічна освіта майбутнього вчителя: теорія і практика.- К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - 232с.

Термін “виховання” є похідним від слова “ховати”, “вирощувати”. В українській народній педагогіці воно вживалося у значенні “оберіга-ти”, ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття "виховувати" і "навча-ти" у сучасних умовах - це два самостійних поняття, хоча і взаємопо-в'язаних між собою. Навчання - частина виховання.

К.Д.Ушинський підкреслював : "Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу, розум"1. Ототожнювати ці поняття не можна. Ототожнення свого часу привело до дублювання понять "освіченість" і "вихованість".

В.М. Бехтєрєв писав: "Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу і аналізу, воно слугує облагоро-дженню душевних почуттів і зміцненню її волі"2. Тому і методика вихо-вання – це окрема галузь, яка має свою логіку.

Призначенням виховання як соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню ін-дивідуума суб'єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Тому інтенсивні процеси державотворення в умовах соціальної трансформації суспільних відносин неможливі без теоретичного об-ґрунтування і реалізації в освітньо-виховних закладах нової та удоско-налення існуючих парадигм виховання.

При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженнях проблем виховання.

Перший із них визначається як раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов'язково з на-данням переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсолютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Нині він характе-ризується як прогресивними, так і реакційними тенденціями. Біля вито-ків цього напряму стояли К.Д. Ушинський та М.І. Пирогов, які під-креслювали важливу роль виховання у формуванні людської особис-тості. У педагогічній творчості цих та інших педагогів подальше обґрун-тування знайшов принцип єдності навчання і виховання.

Ушинський К.Д. Твори в 6 т. – К: Рад. Школа 1954. – т.1. – с. 51. Бехтерев В.М. Вопросы общественного воспитания. – М, 1910. – с.5.

Другий напрям досліджень визначається як культуроцентри-чний, де культура розглядається як підґрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі про-цесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гу-манний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і сус-пільства.

Культуроцентрична парадигма забезпечує тріаду — «Істину», «Добро» і «Красу», навчає протистояти «Неправді», «Злу», «Поту-ранню». У наукових колах формується і третій напрям у новій паради-гмі виховання, однак його сутність і зміст чітко ще не визначені. Деякі вчені, зокрема А.П. Валецька, розглядають його як «культуротвор-чий», висхідним принципом якого вважають «цілісність картини світу і людини в ній». На наш погляд, культуротворчий напрям є лише аспек-том більш широкого культуроцентричного.

На особливу увагу, на наш погляд, у культуро-творчому напрямі заслуговує культуротрадицієзнавчий аспект. Традиції мають наці-онально-культурний, високоморальний характер.

М.Грушевський першим обґрунтував концепцію світового зна-чення національних традицій. За його висновком, національна твор-чість і надбання українського народу «не має суперників серед народів Європи». У багатотомній фундаментальній «Історії України-Руси» М.Грушевський стверджував, що український народ «у творах свого духу заложив пророчисті свідоцтва своїх визначних культурних прик-мет, багатих здібностей і здобутків довгого історичного життя»1

В.І. Вернадський найважливішим чинником формування нового біосоціального буття людства вважав наукову думку, що розглядається ним як упорядковане сприйняття дійсності. Видатний учений першим зрозумів завдання, що постало перед людством: це розумна організа-ція суспільства, гармонія взаємовідносин як єдиного цілого природи і суспільства. В.І. Вернадський писав: «Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи... Людство, взяте у ці-лому, стає могутньою геологічною силою, і перед ним, перед його дум-кою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого»2

Базуючись на вченні В.І. Вернадського і сучасних світових тен-денціях, вчені визначають ще одну – нову виховну парадигму як пла-нетарно-особистісну, глобально-історичну за своїм значенням, в

1          Грушевський М. Ілюстрована історія України: Репринтне відтворення видання . К.,^990. — С.З/

2          Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Научная мысль как планетарное явление. — М., 1991. — С.240-241

основі якої — освічена людина, озброєна науковими знаннями і найно-вішими культурними досягненнями людства.

Сучасна нетрадиційна особистісно-гуманістична парадигма виховання, розроблена Бойко А.М., має антропоцентричний характер. Вона об'єктивно прийшла на зміну знаннєцентричної і культуроцентри-чної парадигмам, її системоутворюючим фактором виступає не куль-тура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність. Для практичної реалізації особистісно-гуманістичної парадигми необ-хідне забезпечення суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних взаємин дітей і дорослих на рівні співробітництва і співтворчості. Нова пара-дигма ґрунтується на ідеях вітчизняної філософської традиції1.

Визначаючи, що виховання і навчання детермінуються сучасни-ми соціальними процесами, в особистісно-гуманістичній парадигмі доводиться необхідність перенесення акцентів із потреб і запитів сус-пільства на інтереси і потреби людини, бо не людина існує для суспі-льства, а суспільство — для неї. Усвідомлення цього потребує підне-сення культурного рівня, етикоестетичної, гуманістичної спрямованості школи, орієнтованої на можливості й потреби дитини.

Особистісно-гуманістична парадигма виховання теоретично об-ґрунтована в науково-методичному посібнику2. Вона використовується в практиці педагогічних закладів освіти всіх рівнів акредитації і загаль-ноосвітніх шкіл, що підтверджує її перспективний характер. Інтеграцію України у світовий культурно-освітній простір може забезпечити пере-дусім система виховання, адекватна меті держави і конкретної особис-тості. Тому в сфері виховання відбувається інтенсивний пошук більш досконалої моделі. Вона повинна базуватися на кращих національних, культурних і виховних традиціях, враховувати уроки історії українсько-го народу, власні ресурси і можливості держави, забезпечувати духов-ну і професійну творчість педагогічної громадськості.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його на-родності.

Національне виховання – це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним ви-явом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.

1Бойко A.M. Парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору //Рідна школа. – 2001,

№3. – С.8-12.

2 Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН, 1996.

Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації.

«Виховання створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях, чи запозичені в іншого народу»1.

Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увіч-нює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кож-ній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Виховання є складовою частиною ідеології та культури суспільства. Це категорія загальна, об‘єктивна, історична і вічна.

К.Д. Ушинський стверджував, що всі європейські народи мають багато спільних педагогічних форм, але кожний народ має свою мету виховання.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національ-ним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала, що національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократи-зацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні і самобутні скарби задля вселюдського поступу. Тоді виховання через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів.

Виховний процес, що організується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспіль-ством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть подвійний об‘єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змі-нюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особис-тості кожної людини.

Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, пере-конань, ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивіду-альну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу поля-гає в тому, щоб те зовнішнє, об'єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб'єктивним, тобто перетворилося на погляди і переко-нання, вчинки і поведінку особистості.

У формуванні людської особистості, поряд з природними особ-ливостями, провідна роль належить виховуючим відносинам.

Ушинський К.Д. Твори в 6 т. – К: Рад. Школа 1954. – т.1. – с. 54.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвине-на, високоосвічена, cоціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до самороз-витку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поко-лінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українсь-кого народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвине-ної духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури1. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

У виховній діяльності ВНЗ досить суттєвим є використання тео-ретичної парадигми національного виховання, запропонованої В. Гна-тюком, через тріаду рис особистості “громадянин – патріот – гуманіст”2.

 

Національне виховання

г ^^

патріот           гуманіст

—р. сприйняття        |—►доброта

української ідеї

|—►толерантність

            ^. сприйняття

розбудови незалежності I—►щирість

громадянин ► громадянська свідомість

*. громадянська активність

„громадянський обов’язок

громадянська гідність

громадянська ^відповідальність

готовність до захисту держави

            ^. дотримання

конституції

повага до історичної пам’яті

любов до рідної мови і культури

_^принциповість заємодопомога -► сумлінність

.справедливість

1          Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. – К.1994. – с. 6.

2          Гнатюк В. Зміст і форми національного виховання учнів //Рідна школа. – 1999. - №9.

С.20.

Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку інтелекту-ального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльнос-ті майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

•          виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосві-ченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емо-ційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

•          створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різ-номанітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культу-рно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

•          збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних тра-дицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

•          формування « Я » - концепції людини творця на основі самоос-віти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

•          пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяльно-сті студентів магістратури передбачає систематичне і комплексне ви-користання принципів, засобів, форм, методів професійного вихован-ня.

Результативність виховного процесу залежить від певних педаго-гічних умов, серед яких особливо значущим є співвідношення позиції особистості і системи педагогічних впливів.

Процес становлення студента як фахівця складається з декіль-кох етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог педагогічної професії, усвідомленого пред'явлення цих вимог до себе, самовиховання необхідних якостей, моделюючих особистість викладача, вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці етапи професій-ного становлення майбутнього спеціаліста складають основу профе-сійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та громадську роботу.

Велика увага має приділятися використанню виховного потенці-алу навчальних предметів, які формують філософсько-світоглядну позицію, науковий досвід, пізнавальну активність і культуру розумової праці, навички самоврядування, соціальної активності і соціальної від-повідальності, політичну культуру студентів; розвивають почуття лю-бові до Батьківщини і свого народу, правосвідомість; сприяють виробленню свідомого ставлення до праці, естетичної культури і фізичного вдосконалення.

Активне засвоєння суспільно-історичного досвіду майбутніми ви-кладачами, учителями забезпечує діяльнісний підхід.

Цілісність цього досвіду забезпечує системний підхід в організа-ції виховного процесу у вищих навчальних закладах (педагогічних, технічних, економічних тощо).

В умовах розбудови української державності і подальшого роз-витку незалежності України реальною методологічною основою вихо-вання як соціального явища є ідеологія державотворення зорієнтована на загальнолюдські та національно-культурні цінності.

Теоретичною основою виховної діяльності в наш час є новий національно-культурний зміст, звернення до коренів етнопедагогіки, знайомство з іменами забутих предків.

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання. І перш ніж вчити дітей самост-вердженню у суспільстві, він має сам навчитися цьому.

Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спря-мованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.

При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умо-ви його результативності, а саме:

•          формування морального обличчя особистості відбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;

•          співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними особли-востями особистості;

•          знання джерел і рушійних сил її самовизначення.

Навчальний заклад має сформувати культуру самовизначення у

кожного студента. Життєве самовизначення більш широке поняття, ніж тільки професійне і навіть громадянське. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і власного щастя, яка самореалізує свої сили і здібності. Необхідно у майбутніх педагогів сформувати базову культу-ру. Базова культура є деякою цілісністю, що містить у собі оптимальну наявність властивостей, якостей, що дозволяють людині розвиватися в гармонії з суспільною культурою. Сьогодні варто звертати увагу на формування у майбутніх педагогів таких якостей, як-от: професійна гідність, вірність обов'язкам, діловитість, уміння вести дискусію, відпо-відальність.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами

процесу виховання є: свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Таксономія цілей в афективній (емоційно-ціннісній) сфері вклю-чає цілі формування емоційно-оообистісного ставлення до явищ на-вколишнього світу на рівні:

•          сприймання (моральних норм суспільства);

•          інтересу (сформованості інтересу до моральних норм суспіль-ства);

•          готовності (реагувати певним чином на події, вчинки людей);

•          засвоєння ціннісних орієнтації;

•          активного їх вияву.

Створення чіткої таксономії цілей у виховній роботі дає можли-вість професорсько-викладацькому складу концентрувати зусилля на головних завданнях, забезпечувати ясність і гласність спільної роботи викладачів і студентів, створювати еталони результатів роботи.

Виховний процес у вищому навчальному закладі реалізує прин-ципи виховання, що визначені Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти і склалися історично (єдність національно-го і загальнолюдського; природовідповідність; культуровідповідність; активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді; де-мократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і на-ступність виховання; єдність навчання і виховання; цілеспрямованість; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; етнізація; ком-плексний підхід; опора на позитивне).

Основні напрями виховання реалізуються у навчальних закладах в процесі навчання та позааудиторної діяльності студента.

Позааудиторна виховна робота у вищому навчальному закладі проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги викладачів. Позааудиторна робота стимулює формування особистості майбутнього фахівця у контексті професіона-лізації всіх виховних впливів на студентів.

Професіоналізація позааудиторної роботи у педагогічних ВНЗ вміщує, з одного боку, "спеціалізацію", тобто урахування специфіки факультету, а з іншого - "педагогізацію", яка враховує загальну про-фесіограму вчителя, надаючи всій системі навчально виховної роботи у вищій школи педагогічної спрямованості, широко застосовуючи в практиці виховання прикладів із професіональної діяльності.

Позааудиторна виховна робота дозволяє надати процесу набут-тя професії особистісного забарвлення. Вона містить форми, які за-безпечують вдосконалення загальної педагогічної підготовки студентів.

Основними напрямами професіоналізації позааудиторної виховної роботи можна вважати:

•          врахування специфіки факультету при організації і проведенні виховної роботи із студентами;

•          широке використання форм, що відображають специфіку про-фесійної діяльності майбутніх педагогів;

•          моделювання і розв'язання педагогічних ситуацій;

•          вдосконалення умінь і особистісних якостей майбутніх вихова-телів у процесі включення їх до активної позааудиторної виховної дія-льності;

•          психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм позаау-диторної роботи студентів.

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному за-кладі є: формування наукового світогляду; громадянське та патріотичне виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне виховання; екологічне виховання; професійно - педагогіч-не виховання.

Основними засобами і формами реалізації цих напрямів роботи у вищих навчальних закладах є: диспути, вечори, читацькі конферен-ції, бесіди, свята, лекції, зустрічі та інше.

Серед форм позааудиторної виховної роботи з педагогіки мо-жуть бути: педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конференції; усні журнали (можливі такі назви журналів: "Педагогічний кругозір", "Серце віддаю дітям", "Сторінки життя видатних педагогів", "У нас в гостях педагоги-новатори" та інші); бесіди за круглим столом; вечори на педагогічні теми; конкурси "Шукаємо педагогічні таланти"; педагогічні тижні; педагогічні гуртки; студентський клуб “Вчитель”; пе-дагогічний театр.

Історично склалося, що реалізація виховної роботи у студентсь-ких групах здійснюється через інститут кураторів. Це управлінська ланка, яка взаємодіє з іншими у системі позааудиторної виховної ро-боти і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи. Результатом діяльності куратора є набуття молодою людиною соціа-льного досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.

Куратор призначається адміністрацією університету на підставі подання декана факультету, а також з урахуванням побажань студен-тів для роботи з академічними групами I-V курсів.

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог. Враховується також профіль підготов-ки фахівців та специфіка діяльності факультету. Строк перебування на

посаді куратора - один навчальний рік (згідно з наказом ректора уні-верситету). Термін дії наказу щодо призначення на посаду може щорі-чно продовжуватись. Обов’язковими умовами призначення на посаду є: стаж викладацької роботи у вищому закладі освіти (не менше ніж два роки, з них у даному університеті - не менше одного року); обов'яз-кове викладання одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-практичних занять в академічній групі. Куратор, як правило, працює із конкретною академічною групою протягом трьох-п`яти років. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі Статуту універси-тету, Концепції виховної роботи з урахуванням особливостей і тради-цій університету. Зміст його діяльності визначається такими основними документами: Законом України "Про освіту", Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI сторіччя"; "Концепцією виховання ді-тей та молоді у національній системі освіти", “Національною доктри-ною розвитку освіти України у XXI столітті”, відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками університету. Згі-дно зі своїм соціальним статусом та функціональними обов'язками куратор академічної групи у своїй діяльності реалізує конкретні виховні функції.

На кураторів академічних груп розповсюджується система мате-ріального заохочення, прийнята в університеті та за поданням даного факультету чи проректора. Результати діяльності куратора обговорю-ються систематично на засіданні кафедр, радах факультетів, ректора-тів та вченій раді згідно з планом роботи університету.

Документація, яку веде куратор, визначається відповідно до ос-новних нормативних документів щодо організації навчально-виховної роботи у вищих закладах освіти. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі плану виховної роботи, розробленого на на-вчальний семестр, рік, згідно з перспективним та річним плануванням університету за формою, затвердженою вченою радою. Адміністрати-вно куратор академічної групи підпорядкований заступнику декана факультету та погоджує свою діяльність з деканом та завідуючими кафедрами.

Організаційно-методична допомога кураторам надається адмініс-трацією університету згідно з їх посадовими обов'язками та рівнем про-фесійної компетентності. Методична підготовка куратора забезпечуєть-ся різноманітними формами методичної роботи.

Функції куратора академічної групи: аналітична, організаторсь-ка, комунікативна та соціальна. Аналітична функція передбачає плану-вання та організацію виховної роботи студентською групою на підставі

урахування куратором: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуаль-ного розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє досліджується куратором спільно з профоргами груп), стану здоров’я , результатів навчання тощо. Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студентському само-врядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалі-зується у гуманістично-орієнтованій взаємодії "педагог — студент". Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному роз-витку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями, ви-користовуючи позааудиторну виховну роботу як "ситуації соціального досвіду поведінки". Але і сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, тому що теж приймає та переробляє соціальний досвід, носієм якого є студентство. Отже, педагогічним засобом соціалізації є множинність стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, а й в органі-зації виховної позааудиторної роботи1.

Керівник академічної групи спільно з активом групи складає про-ект плану виховної роботи на навчальний рік, який затверджується на зборах академгрупи; стежить за виконанням плану, в процесі якого аналізує ефективність виховної роботи, розвиток творчої ініціативи студентів, самоврядування; веде індивідуальну роботу зі студентами; виявляє нахили і здібності студентів і сприяє їх участі в роботі науко-вих гуртків, творчих студій, культурних товариств, клубів за інтересами, спортивних секцій, в художній самодіяльності; тримає в полі зору успі-шність студентів, встановлює контакти з відповідними кафедрами з метою створення належних умов для навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з обдарованими студентами; висловлює свої рекомендації академічній групі щодо проведення вихо-вних годин, присутній на них, сприяє залученню студентів до факуль-тетських та загально-університетських заходів; піклується про житло-во-побутові умови студентів, про їх культурний відпочинок, бере участь у розподілі місць у гуртожитку, періодично відвідує його; вносить про-позиції щодо відзначення і заохочення кращих студентів, бере участь у складанні характеристик студентів академічної групи; несе відповіда-льність за свою роботу перед деканатом і кафедрою.

Планування значною мірою визначає результати та перспектив-ність системи виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке планування

1 Дубасенюк О.А. Методичні рекомендації керівнику академічної групи з виховної роботи серед студентів педагогічного університету. – Житомир: Житомир.пед.ун-тет, 2000.

допомагає кураторам уникнути багатьох помилок та негативних явищ у студентський групі. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи та конкретні шляхи розв'язання поставлених виховних завдань.