Рекомендована література:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

1.         Положення про державний вищий навчальний заклад (р.4.) // Інформаційний збірник Міністерства освіти. – 1997. - №1.

2.         Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укл. З. І. Тимошенко, І.Г. Онищенко, А.М. Греков, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Єв-роп.ун-ту, 2004. – 102с.

3.         Болонський процес: Модель структури до диплома / Укл. З. І. Тимошенко, О.І. Козаченко, А.М. Греков, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Європ.ун-ту, 2004. – 73с.

4.         Галузяк В.М. Мотиваційно-ціннісні детермінанти індивідуаль-ного стилю педагогічного спілкування: Авто-реф.дис.канд.психолог.наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України.-К.,1998.-17с.

5.         Дьяченко М.Н., Кандыбович П.А. Психология высшей школы: Изд.2-е, перераб.и доп. – Минск: Изд-во БГУ, 1981. – 383с.

6.         Карнеги Д. Как завоевать друзей и как оказывать влияние на людей: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКМСО-Пресс, 2001. – 720с.

7.         Кічук Н.В. Творча особистість вчителя: педагогічні засади фо-рмування. Навч. посіб. /Ізмаіл держ пед. інст.: МПП “Принт майстер”, 1999.

8.         Коротов В.І., Гришин Є.О., Устенко О.А.. Педагогіка вищої школи. – К., 1990. – С.22-23.

9.         Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: На-вч.посіб. – Київ: ІСДО, 1994. – 112с.

10.       Шевнук О.Л. Культурологічна освіта майбутнього вчителя: теорія і практика. – К.: Вид-во НПУ ім. М. Драгоманова, 2004. – 232с.

Професія викладача вищого навчального закладу - одна із най-більш творчих і складних професій, в яких поєднано науку і мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника (творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу і його реалі-зація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.

Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну значу-щість і займає одне з центральних місць у державотворенні, форму-ванні національної свідомості і духовної культури українського суспіль-ства. Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система. Н.В.Кузьміна виділяє структурні склад-ники і функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п’ять структурних елементів: суб’єкт педагогічного впливу, об’єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі на-вчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають сис-тему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

Отже, праця викладача вищого навчального закладу являє со-бою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку студентів. Вона є двобічною - спеціальною та соціально-виховною, найважливішими передумовами ефективності педагогічної праці. Оби-дві вказані передумови потрібно розглядати у органічній єдності. Спе-ціальна характеристика викладацької діяльності відображає зв’язок із суспільним розподілом праці. Соціально-виховний аспект викладацької праці пов’язаний з ідеологічними принципами суспільства. Професійна діяльність має свою специфіку, яка полягає, головним чином, у наступному:

1.         У сукупності певних фізичних та інтелектуальних сил і здібнос-тей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента. Серед них найважливішими є організаторські здібності.

2.         У своєрідності об’єкта педагогічної праці, який одночасно стає суб’єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб’єктів педагогічної праці багато в чому визначається рівнем їх організаційних знань та вмінь.

3.         У своєрідності засобів праці викладача, значна частина яких – духовні.

4.         У специфіці взаємозв’язку між трьома підсистемами (сукуп-ність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність певних даних об’єкта праці і сукупність засобів та структури діяльності).

Таким чином, праця викладача вищого навчального закладу - це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й виховання кадрів спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народного госпо-дарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педаго-га, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлен-ня обов’язку і почуття відповідальності.

Викладач вищого навчального закладу виконує такі функції:

•          організаторську (керівник, провідник у лабіринті знань, умінь, навичок);

•          інформаційну (носій найновішої інформації);

•          трансформаційну (перетворення суспільно значущого змісту знань в акт індивідуального пізнання);

•          орієнтовно-регулятивну (структура знань педагога визначає структуру знань студента);

•          мобілізуючу (переведення об’єкта виховання у суб’єкт, самови-ховання, саморуху, самоутвердження).

Конкретний зміст праці, права та обов’язки професора, доцента, викладача вищого навчального закладу визначає статут відповідного навчального закладу.

Визначальним і найбільшим за об’ємом компонентом праці ви-кладача є навчально-педагогічна діяльність. За своїм змістом навча-льна робота у вищому навчальному закладі - це частина цілеспрямо-ваної трудової діяльності щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфі-кації, що включає види конкретних робіт, визначених структурою на-вчального плану спеціальності. Таких видів робіт налічується більше сорока.

Навчально-педагогічна діяльність спрямована на організацію процесу навчання у вищій школі у відповідності з вимогами суспільст-ва. Для навчального процесу у вищій школі характерним є органічне поєднання навчального і науково-дослідного аспектів, підвищення ак-тивності і самостійної роботи студента (навчаючись, студент вчиться сам). У педагогічній діяльності поєднується теоретична складова, пов’язана з розкриттям нових закономірностей, сутності науки, а також практична, спрямована на перетворення конкретних ситуацій, на розв’язання системи педагогічних задач. Викладач визначає мету та задачі навчання з конкретного предмету у взаємозв’язку з іншими на-вчальними предметами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю; формує творчі колективи навчальних груп; здійснює виховання студента і виховує потребу в самовихованні. Основними видами цієї діяльності є читання лекцій, проведення лабора-торних, практичних, семінарських, розрахунково-графічних робіт, кон-сультацій, заліків, екзаменів, рецензування і прийом захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною робо-тою студентів, керівництво дипломними роботами та інше.

З навчальною роботою тісно пов’язана навчально-методична ді-яльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. У педагогічному університеті передбачається 29 конк-ретних видів навчально-методичної діяльності. В їх числі: підготовка до лекційних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розробка, переробка і підготовка до видання конспектів лекцій, збірни-ків вправ і задач, лабораторних практикумів та інших навчально-методичних матеріалів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота стосовно підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензу-вання конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розробка графіків самостійної роботи студен-тів; взаємовідвідування тощо.

Робочий день викладача поділяється на дві частини: проведення усіх вищеназваних видів робіт і підготовка до їх проведення. Таким чином, зміст навчально-методичної роботи знаходиться у безпосеред-ньому зв’язку з навчальною роботою, її об’ємом і структурою. Введен-ня комп’ютерів допомагає у розробці методики використання програ-мованого навчання, створення карток для програмованого контролю, розробки методики використання ТЗН та інше.

Праця викладача вищого навчального закладу обов’язково пе-редбачає організаційно-методичну роботу, основними видами якої є робота у підготовчому відділенні, робота стосовно профорієнтації, організація педагогічних практик, робота у приймальній комісії, підгото-вка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вузу, методична робота на допомогу вчителям, робота по підготовці науково методичних семінарів і т.д.

Органічною частиною викладацької діяльності є робота щодо ви-ховання студентів. Вона вміщує перевірку конспектів, колоквіуми, спів-бесіди, роботу куратора, керівника клубів, виховну роботу в гуртожит-ках, проведення вечорів, екскурсій тощо. За всі види роботи викладач звітується на засіданні кафедри, ректораті.

Обов’язковим елементом у роботі викладача ВНЗ є науково-дослідна робота. Зрозуміло, що елементи такої роботи є і в школі. У

ВНЗ викладають не основи наук, як у школі, а власне науку. Тому це органічний компонент навчально-виховного процесу, фактор, що ви-значає ефективність праці викладача. Наукова робота включає такі види: виконання планових держбюджетних науково-дослідних робіт, колективних договорів; написання і видання підручників, посібників, монографій, наукових статей і тез, доповідей на конференціях; редагу-вання підручників, їх рецензування, написання відзивів на дисертації; робота в редколегіях наукових журналів; керівництво науково-дослідною роботою студентів; участь у наукових радах тощо.

Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу – це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викла-дача полягає, насамперед, у доборі методів і розробці технологій реа-лізації мети і завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-виховного процесу; озброєння майбутніх спеціалістів фундаментальними знаннями; привчання сту-дентів до самостійного отримання максимальної інформації за корот-кий час і розвитку творчого мислення; озброєння уміннями наукового дослідження; виховання різнобічної, досвідченої і культурної людини.

Сутність і структура педагогічної діяльності, а також пов’язана з ними продуктивність – одне з найактуальніших питань педагогічної науки і практики. Особливо перспективним прийнято вважати напрям, пов’язаний з застосуванням системного підходу до аналізу і побудови моделей педагогічної діяльності. У психолого-педагогічних досліджен-нях цей метод застосовується не так давно. Розробка П.К.Анохіним теорії функціональних систем дозволила використовувати системний підхід і в педагогіці. Система – це сукупність багатьох взаємо-пов’язаних елементів, що утворюють одне ціле, котре передбачає обов’язкову взаємодію цих елементів. Розробляючи проблему педаго-гічної діяльності, Н.В.Кузьміна визначила психологічну структуру дія-льності педагога.

Психологічна структура діяльності педагога є своєрідним відо-браженням діяльності педагогічних систем. Психологічна структура діяльності – це взаємозв’язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв’язання пе-дагогічних задач. У ній Н.В.Кузьміна виділяє конструктивний, організа-торський, комунікативний і гностичний функціональні компоненти.

Гностичний компонент є своєрідним стрижнем усіх вищеназва-них компонентів. Він включає в себе вивчення: 1) змісту і способів впливу на студентів; 2) вікових та індивідуальних особливостей студе-нтів; 3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів влас-ної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе: 1) добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; 2) проектування дія-льності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна; 3) проектування власної майбутньої діяльності і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами. У навчальній діяльності конструктивні уміння виявляються у доборі і композиції навчальної інформації, проектуванні власної діяльності і діяльності студентів щодо засвоєння інформації. За нашими спостереженнями, у досвідчених викладачів, докторів наук найбільш розвинене вміння виділяти вузлові моменти, закономірності, тенденції, напрями, а також на високому рівні добирати і структурувати матеріал, але вони менш уваги звертають на методику викладання. Для конструктивної діяльності молодих педаго-гів характерним є планування власної діяльності, а не способів органі-зації діяльності студентів. У них відсутні відчуття особливості сприй-мання інформації аудиторією. Молоді викладачі відчувають труднощі у конструюванні матеріалу, у виділенні головного, та в розподілі його за часом. Доценти звертають увагу на конструювання контактів з аудито-рією. Під час викладання вони легко знаходять співвідношення між теоретичним і фактичним матеріалом. Педагоги-майстри відчувають аудиторію і творчо перебудовують інформацію.

Проективні – це інтелектуальні уміння, необхідні для мисленного моделювання наукового пошуку або навчально-виховного процесу.

У науковому пошуку – це вміння чітко сформулювати мету, про-блему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефективні методи вивчення явищ та аналізу даних, добирати інформаційний ма-теріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.

Організаційний компонент вміщує організацію: 1) інформації в процесі її повідомлення студентам; 2) різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; 3) власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з студента-ми.

Л.І.Уманський встановив, що організація людей, збільшення їх сили і можливостей відбувається в результаті подвійного психологічно-го ефекту: 1) об’єднання, інтеграції членів групи взаємодії; 2) впливу на групу організатора, що забезпечує цю інтеграцію. Таким чином, інтег-рація є основною функцією організаторської діяльності, яка включає: облік, контроль, перевірку виконання, установлення індивідуальної відповідальності.

Комунікативний компонент вміщує: 1)встановлення педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверхності в ролі керів-ника і організатора – “взаємини по горизонталі”; 2)установка правиль-них взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дис-циплінованість, принциповість, творчість – “взаємини по вертикалі”) і партнерів по діяльності; 3)співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави.