Розробка методики орієнтована на вивчення педагогічних явищ через накопичення фактів, їх висвітлення і пояснення.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Звернемо увагу на відмінності понять "факт" і "науковий факт". Перше з них є елементом емпіричного знання, фіксацією тих явищ, котрі спостерігаються у педагогічній реальності Науковий факт — це вже теоретичне поняття, одиниця вірогідного знання про педагогічні

1 Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистельникова Т.Ю. Основи педагогічних дослі-джень. – К.: Експрес-об’ява, - 1998. – с. 50.

явища, які неодноразово перевірені та доведені за допомогою засобів наукового дослідження.

Системне використання методів потребує їх певної класифікації. У науковій літературі, як правило, вирізняють загальнонаукові та конк-ретнонаукові методи дослідження. До загальнонаукових відносять: загальнотеоретичні (абстракція, конкретизація, аналіз, синтез, порів-няння, протиставлення, індукція, дедукція тощо); соціологічні (анкету-вання, інтерв'ювання, експертні опитування, рейтинг тощо); соціально-психологічні (соціометрія, тестування, тренінг тощо); математичні (ра-нжування, шкалування, індексування, кореляція, статистичні методи тощо). До конкретно-наукових відносяться: теоретичні (аналіз літера-тури, архівних джерел, документацій, продуктів діяльності учнів, аналіз поняттєво-термінологічної системи, побудова гіпотез, побудова уявно-го експерименту, прогнозування, моделювання тощо); емпіричні (спо-стереження, бесіди, педагогічний консиліум, визначення і узагальнення масового та індивідуального педагогічного досвіду педагогічний експе-римент, науково-педагогічна експедиція.1

На початку дослідження, незалежно від його виду (історичне, те-оретико-експериментальне, методичне) необхідно окреслити загальні контури наукового пошуку, визначити його орієнтири та основні етапи, чітко сформулювати дослідницькі завдання. Ця попередня теоретична робота проводиться дослідником на ґрунті вивчення літературних джерел. Хоч ознайомлення з вихідною інформацією супроводжує весь процес дослідження, на перших етапах воно відіграє особливо важли-ву роль. Саме у такий спосіб отримується і накопичується певний фак-тичний матеріал, здійснюється аналіз, узагальнення та інтерпретація наукової інформації відповідно до теоретичної канви певного дослі-дження.

Існують певні правила роботи з літературою, які треба врахову-вати молодому науковцю: складання попереднього бібліографічного списку джерел, підбір публікацій, опрацювання публікацій.

Іншим варіантом огляду літератури є тематичний аналіз. Він пе-редбачає систематизацію всієї інформації за різними аспектами розг-лядуваної теми. Накопиченню матеріалів у процесі критичного аналізу допомагають такі засоби:

а)         папки з галузевої інформації, що містять окремі аркуші з відомостями про певні публікації;

б)         цитування - дослівний запис авторського тексту;

1 Практикум з педагогіки / Навч. посібник: Вид-ня 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О.А. Дубасенюк, А.В. Іванченка. – Житомир: ЖДПУ, 2002. – с. 34-35.

в)         витяги - скорочений або повний виклад змісту окремих фрагментів літературного джерела;

г)         складання словника нових термінів;

д)         анотація - коротка характеристика публікації з точки зору її

змісту, спрямування, форми тощо. Анотації зручно розміщати на окремих картках з різних питань досліджуваної теми;

е)         конспекти - детальний виклад змісту інформації. Головна вимога до нього полягає в тому, щоб виділити основні положення, зафіксувати ті з них, які є найсуттєвішими для цієї роботи.

В усіх формах накопичення матеріалу необхідно точно вказувати вихідні дані інформаційного джерела, а саме: прізвище та ініціали ав-тора, назву публікації, видавництво, місце та рік видання, відповідні сторінки тексту, загальний обсяг роботи.

Важливим джерелом накопичення інформації є вивчення та ана-ліз педагогічного досвіду. Цей метод становить складову педагогічного пошуку і застосовується з різною дослідницькою метою. Він допомагає виявити існуючий рівень функціонування навчально-виховного проце-су, властиві йому протиріччя, розкрити елементи нового і раціонально-го у практиці кращих педагогів.

Цілеспрямоване вивчення педагогічного досвіду вимагає чіткої "адресної спрямованості" дослідника, тобто усвідомлення ним того, що саме треба вивчати.

Основними критеріями, що характеризують сутність і зміст пере-дового педагогічного досвіду, є новизна, результативність, актуаль-ність, перспективність та стабільність.

До теоретичних методів дослідження відносяться індукція та де-дукція.

Індукція є формою наукового пізнання, що спрямоване на з'ясу-вання причинно-наслідкових зв'язків між педагогічними явищами, уза-гальнення емпіричних даних на основі логічних висувань від конкрет-ного до загального, від відомого до невідомого.

Індуктивні знання мають імовірний характер, бо вони завжди ви-ражають припущення про існування певної закономірності. Вірогідність такого припущення перевіряється експериментальним дослідженням. Тому індукція є обов'язковою складовою педагогічного експерименту, що допомагає визначити причинність досліджуваних явищ, з'ясувати, чому одні з них спричинюють зміни інших.

Отже, індукція відкриває шлях розвитку знання від емпіричного до теоретичного рівня, виступає способом створення педагогічних кон-цепцій, які є результатом узагальнення одиничних спостережень.

Дедукція виводиться шляхом виснувань від загального до конк-ретного і тому дає вірогідні знання, а не імовірні (як індукція). Основою дедуктивного методу виступають наукові положення і постулати, що не вимагають дослідно-експериментального підтвердження, а сприйма-ються як аксіоми.

У педагогічних дослідженнях, крім аксіоматичного дедуктивного методу використовується гіпотетичне-дедуктивний, специфіка якого полягає у зіставленні висунутих загальних положень з емпіричними фактами, які підтверджують правильність зроблених висновків. Саме так будується пояснювальна частина гіпотези, яка є дедуктивним при-пущенням про наслідки досліджуваних педагогічних явищ, що потім емпірично перевіряються в процесі експерименту.

У реальному педагогічному процесі індукція і дедукція завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального та конкретного. Індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального.

Натомість цього однобічна орієнтація на дедуктивні методи дос-лідження без потрібного аналізу емпіричних фактів позбавляє педаго-гічні знання змістового наповнення і відриває від об'єктивної реальності.

Аналіз і синтез – це два методи наукового пізнання, так само, як індукція і дедукція, не існують ізольовано один від одного. Аналіз – це уявне або фактичне розкладання цілого на частини, синтез – віднов-лення цілісності розглядуваного предмета в усьому розмаїтті його ви-явлень.

За допомогою аналізу виділяються і досліджуються окремі озна-ки предмета чи явища. Це дає можливість вивчити його структуру, відокремити суттєві риси від несуттєвих, розкрити різнобічні зв'язки розглядуваного предмета з іншими предметами педагогічної реально-сті, з'ясувати властиві йому протиріччя.

Але виділені в такий спосіб ознаки є недостатніми, оскільки вони досліджуються окремо і не зіставляються між собою. Для того, щоб розглянути їх як елементи цілого, використовується синтез, що вста-новлює єдність складових предмета.

Методи аналізу і синтезу застосовуються в теоретичних дослі-дженнях під час визначення проблеми пошуку, наукової концепції, роз-робки гіпотези тощо. Вони відіграють суттєву роль і в процесі експери-менту, висновки про результати якого формуються на основі аналізу і доводяться теоретичним шляхом за допомогою синтезу, що є не прос-то складанням частин предмету, а досить непростою логіко-конструктивною операцією наукового пізнання. У науковому пошуці

використовують також метод порівняння. Метод, за яким відбувається зіставлення досліджуваних предметів та встановлення їх подібності або відмінності, називається порівнянням. На рівні чуттєвого пізнання педагогічної реальності порівняння фіксує зовнішню подібність або відмінність, на рівні раціонального — подібність або відмінність внут-рішніх зв'язків, що дозволяє виявити певні закономірності, розкрити сутність матеріалу, що вивчається тощо. Для досягнення правильних результатів у процесі порівняння необхідно дотримуватися таких ви-мог: зіставляти тільки однорідні об'єкти чи поняття; порівнювати пред-мети за такими ознаками, які мають суттєве значення.

На початкових стадіях дослідження використовується метод класифікації, який дає можливість упорядкувати та класифікувати пе-дагогічні явища на основі визначення їх однорідності. Тим самим кла-сифікація відкриває шляхи подальшого наукового пізнання.

Продуктивність класифікації залежить від вибору єдиних ознак, за якими вона відбувається. Нечіткість такого вибору є типовою помил-кою молодих дослідників, що заважає їм усвідомити та чітко охаракте-ризувати зміст явищ і процесів, що вивчаються.

Широкого застосування набули методи абстрагування та конкре-тизації. Під абстрагуванням розуміють процес уявного відокремлення певної властивості або ознаки предмета з метою більш: глибокого його вивчення.

Існує два види абстракцій: узагальнююча та ізолююча. Один вид абстракцій здійснюється шляхом виділення у багатьох предметах за-гальних однакових рис. Інший вид абстракцій не потребує вивчення багатьох предметів, бо дослідник аналітично вирізняє потрібну власти-вість одного з предметів і фіксує на ній увагу.

Граничним випадком абстрагування є ідеалізація. Вона ґрунту-ється на послідовному максимальному ізолюванні досліджуваної влас-тивості від супутніх факторів, внаслідок чого створюються уявні ідеа-льні об'єкти, які не існують у педагогічній реальності.

Конкретизація є процесом сходження від абстрактного до конк-ретного, що дає можливість більш точно охарактеризувати об'єкт, що вивчається, урахувати структурні та функціональні зв'язки його компо-нентів.

До цієї групи методів відноситься метод моделювання. Модель — це штучна система, яка відображає з певною точністю властивості об'єкта, що досліджується. Побудова моделі, як правило, спрощує оригінал, узагальнює його. Це сприяє упорядкуванню і систематизації інформації про нього. Розглядаючи метод моделювання лише як засіб вивчення педагогічних явищ і процесів ми хочемо звернути увагу на ті

завдання в галузі методології і методики педагогічних досліджень, на який спрямований даний метод, а саме: а) формування якісної моделі опису різних властивостей навчаючого, що виступає в якості об’єкту вимірювання; б)побудова для них відповідних якісних шкал вимірю-вання; в) побудова стандартної методики обробки результатів первин-них вимірів якісних ознак, властивостей, що вивчаються, перехід до похідних вимірів; г) розробка засобів виміру якісних ознак; д) реалізація розроблених методик з використанням ЕОМ при проведенні педагогіч-ного експерименту і керівництві ним.

Кожна модель має фіксувати найголовніші риси об'єкта вивчен-ня. Дрібні фактори, зайва деталізація, другорядні явища ускладнюють саму модель та заважають її теоретичному дослідженню. Модель зав-жди виступає як аналогія і є проміжною ланкою між висунутими теоре-тичними положеннями та їх перевіркою у реальному педагогічному процесі.

Ефективним методом планування та осмислення дослідної ро-боти, що дозволяє виявити найважливіші для наукового пізнання зв'яз-ки об'єкта вивчення є уявний експеримент. В уявному експерименті виділяють три етапи: формулювання завдань і створення експериме-нтальної ситуації; формування уявної моделі експерименту; прогно-зування та аналіз можливих експериментальних результатів. Уявна ідеалізація долає просторові, структурні й часові межі реального екс-перименту, що дає можливість глибше проникнути у сутність дійсності, що вивчається, зрозуміти її внутрішні рушійні сили.

В науці широко використовуються емпіричні методи досліджен-ня. До емпіричного рівня наукового пізнання належать методи, що без-посередньо пов'язані з вивченням педагогічної реальності і забезпе-чують накопичення, фіксацію та узагальнення вихідного дослідного матеріалу. Провідним серед них є аналіз змісту педагогічної докумен-тації та результатів діяльності; педагогічне спостереження; письмове й усне опитування, тестування, експертна оцінка. Отримані за допомо-гою цих методів кількісні і якісні результати є основою подальшого теоретичного осмислення педагогічних процесів. Тому емпіричні й тео-ретичні методи створюють цілісну єдність наукового пізнання, без якої неможливо здійснити педагогічний пошук.

Аналіз документів може бути якісним і кількісним. Якісний аналіз передбачає описання документів, їх класифікацію та інтерпретацію. Кількісний аналіз визначається поняттям "контент-аналіз" чи "кількісна семантика". За його допомогою можна встановити частоту використан-ня певних термінів, виступів окремих персоналій, висловлених ідей тощо. Успішність цього методу залежить від точності визначення одиниці аналізу, конкретності вихідної позиції дослідника та мети його пошуку.

Методи аналізу результатів діяльності мають назву проективних методів, їхнє використання у педагогічних дослідженнях є суттєвим і необхідним, бо саме на основі цих методів можна зробити висновки щодо реальних мотивів, позицій, потреб, цілей особистості.

Одним із основних методів наукового пізнання є педагогічне спо-стереження, що ґрунтується на безпосередньому та опосередковано-му сприйманні педагогічних явищ. Наукове спостереження від побуто-вого відрізняється цілеспрямованістю, послідовністю і фіксацією отри-маних результатів. Воно завжди визначається певною пошуковою іде-єю і має чітко визначену мету. Разом з метою уточнюється програма спостереження, яка охоплює план роботи, засоби і техніку відбору потрібних даних, критерії їх оцінки. Адекватність сприймання педагогі-чних явищ передбачає ведення протоколів спостереження, що можуть бути доповненими аудіо-і відеозаписами.

Спостереження класифікують за ознаками способів і тривалістю їх проведення. За способами проведення вирізняють такі види спосте-режень: безпосереднє та опосередковане; причетне та непричетне. У залежності від тривалості вирізняють довгочасне і короткочасне, без-перервне і дискретне спостереження.

В педагогіці є поширеними методи опитування. Ця група методів охоплює бесіду, інтерв'ю, анкетування. Всі вони характеризуються спільною ознакою: за допомогою методів опитування дослідник дізна-ється про власні судження, мотиви дій, потреби, інтереси, позиції, пог-ляди, смаки респондентів. Ефективність отримання усних і письмових висловлювань залежить від бажання опитуваних відповідати на поста-влені запитання і від ступеня їх підготовки до спілкування з дослідни-ком на визначену тему. Тому в процесі опитування необхідно створю-вати доброзичливу атмосферу, яка спонукає до щирих відповідей, ви-кликає довірливе ставлення співрозмовників один до одного.

Крім анкетування дуже часто використовується тестування. Це система психолого-педагогічних завдань, спрямованих на дослідження окремих рис і властивостей людини.

Узагальнення результатів ряду досліджень з проблеми якісних вимірів емпіричних ознак (П.Ф. Лазарсфельд, Л. Тернстоун, Дж. Гласе і Дж. Стенлі і ін.) доводять, що трактовка поняття “тестування” стає більш визначеним формалізованим, якщо його розглядати з позиції певної процедури, що містить такі компоненти: а) об'єкт виміру – пси-холого-педагогічна характеристика (об'єкт тестування); б) дослідник (хто тестує); в) емпірична ознака – властивість, якість об'єкту виміру

(що тестують); г) тест – засіб тестування (контрольна робота, система спеціально підібраних задач) – чим тестують. Таким чином, мета про-цедури тестування – виявлення рівня сформованості заданої ознаки. Існує кілька класифікацій тестів. За природою оцінювання якостей їх поділяють на три основні категорії: тести успішності, тести здібностей та індивідуальні тести.

Конструкції індивідуальних тестів поділяються на дві основні гру-пи: тести об'єктивного оцінювання поведінки та самоописові тести. У тестах об'єктивного оцінювання поведінки джерелом інформації про певну рису особистості слугує реальна поведінка досліджуваного в процесі тестування. У самоописових тестах роль джерела інформації виконують повідомлення досліджуваного про типову для нього форму поведінки, психічній стан, переживання, настрій, інтерес тощо.

Неодмінними вимогами до тестування є такі: обов'язковий для всіх досліджуваних комплекс випробувальних завдань; чітка стандар-тизація зовнішніх умов, у яких здійснюється тестування; наявність більш-менш стандартної (фіксованої) системи оцінювання та інтерпре-тації одержуваних результатів; використання під час оцінювання дос-ліджуваних середніх показників результатів тестування. Це обумовле-но тим, що тестові оцінки мають не абсолютний, а відносний характер. Вони вказують лише місце, яке посідає досліджуваний щодо відповід-ної норми. За формою, в якій подаються завдання, бувають вербальні й невербальні тести. Вербальні - побудовані на основі завдань, вира-жених у словесній формі, а невербальні — у формі різноманітних нао-чних і слухових образів.

Щодо співвідношення форми завдань та форми, в якій подають-ся відповіді, розрізняють тести багаторазового вибору та проективні тести. Найпростішими є запитання з альтернативними відповідями "так" чи "ні" (відповідно 1 чи 0 балів). Більш складним є запитання, що передбачає вибір досліджуваним правильного варіанту відповіді серед багатьох запропонованих. Повнішу інформацію про рівень підготовки або розвитку досліджуваного дає тест, запитання якого розраховані не на один, а кілька правильних відповідей (багаторазовий вибір). Він наближається до так званого тесту з конструюванням відповіді, тобто для відповіді на запитання треба скласти окремі запропоновані елеме-нти. До цього ж виду тестів належать такі, в яких треба доповнити (до-конструювати) готову відповідь (пропущені слова, знаки, літери тощо). Формулювання запитань та відповідей до них мають бути лаконічними, чіткими, точними, орієнтованими на характеристику якості досліджува-ного, яка вивчається.

При проведенні тестування досліджуваний повинен зафіксувати свої відповіді у такій формі, яка полегшує підрахунок отриманих даних, складання таблиць, оцінку результатів опитування. В залежності від виду тесту використовуються різні засоби фіксації відповідей: тестові картки, бланки, в яких відповідь фіксується записом потрібного номеру, знаком "плюс" або "мінус", відповідною цифрою тощо; картки з теста-ми, в яких треба заповнити пропуски, внести доповнення; картки, які заповнюються за допомогою технічних засобів. Оскільки тести дають можливість кількісної обробки даних дослідження, вони характеризу-ються такими поняттями, як надійність та валідність. Надійність — це ступінь стабільності оцінок при тестуванні одних і тих самих досліджу-ваних. Цей показник визначається коефіцієнтом кореляції. Валідність за змістом є ступенем представленості у тесті знань і вмінь, передба-чених програмою викладання відповідного навчального предмета.

Окремий вид тестів складають проективні методики, експертна оцінка. За допомогою методу експертної оцінки (методу рейтингу) дос-ліджуються педагогічні проблеми, що не піддаються формалізації. Цей метод поєднує опосередковане спостереження і опитування, які пов'я-зані з залученням до оцінки явищ, що вивчаються найкомпетентнішими фахівцями. Спеціально підібрана група експертів робить свої висновки на основі логіко-інтуітивного аналізу з використанням порівняльної оцінки фактів. Від простого збору відгуків і думок метод експертних оцінок відрізняється чіткою та цілісною програмою оцінювання, засто-суванням шкали кількісного аналізу і певних критеріїв виставлення балів.

Відбір групи експертів має відповідати таким вимогам: компетен-тність у певній галузі знань; креативність, тобто здатність вирішувати складні завдання, творчо підходити до справи; позитивне ставлення до участі в експертизі; відсутність конформізму, схильності до впливу чужих думок; аналітичність і широта мислення; дотримання норм етики наукових взаємин; самокритичність.

Використання методу експертних оцінок передбачає вибір дос-татньо точної і зручної системи оцінок та відповідних шкал, що упоряд-ковує судження і дає можливість замінити їх числами. Крім того, необ-хідним є розробка документу, в якому вказується склад і завдання гру-пи експертів, їх обов'язки і права, керівник експертизи.

За допомогою методу експертної оцінки можна виявляти рівень освіченості, вихованості й розвитку студентів, характеризувати педаго-гічну майстерність викладачів, установлювати альтернативні варіанти рішення того чи іншого педагогічного завдання, визначати якість програм, методичних посібників, технічних та інших засобів навчання, про-гнозувати педагогічні явища і процеси тощо.

Важливим і трудомістким етапом педагогічного дослідження є педагогічний експеримент, що має складну структуру та здійснюється за допомогою групи методів емпіричного пізнання. Основна мета екс-перименту полягає у перевірці теоретичних положень, підтвердженні робочої гіпотези та більш широкому і глибокому вивченні теми дослі-дження. Тому експеримент вважається одним із головних способів одержання нового педагогічного знання.

Педагогічний експеримент визначають як науково визначений дослід або спостереження досліджуваного явища у спеціально ство-рених умовах, що дають змогу стежити за його перебігом, керувати ним, відтворювати щоразу при повторенні цих умов. Отже, експериме-нтом є дослідження педагогічного процесу шляхом внесення в нього принципово важливих змін у відповідності з поставленими завданнями та висунутою гіпотезою, що дає можливість розкрити відношення між явищами, що вивчаються, і описати їх якісно та кількісно. Суттєвою ознакою експерименту виступає активне втручання дослідника в об'єкт педагогічного пошуку.

В умовах експерименту фактор, яким дослідник планомірно ма-ніпулює, називається активним, а ті, що залишилися незмінними, па-сивними.

За умовами проведення педагогічні експерименти класифікують на природні та лабораторні, а за ознаками мети - на констатуючи (діаг-ностичні, контрольні), пошукові та формуючі (перетворювальні).

Природний експеримент проводиться в звичайній, "природній" обстановці навчально-виховного процесу, яку дослідник не може принципово змінювати введенням нового фактора педагогічного впли-ву.

Лабораторний (штучний) експеримент здійснюється шляхом ізолювання явища, яке вивчається, до такого ступеня, котрий дає змо-гу найповніше дослідити дію активного фактора педагогічного впливу. Ця форма експериментальних занять проходить у строго визначених і контрольованих умовах з відхиленням від усталених вимог традиційно-го навчально-виховного процесу (змісту дидактичного матеріалу, ро-бочого плану, часових обмежень та ін.).

Констатуючий (діагностичний) експеримент спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючого складу факторів, тобто тих, які були визначені до експерименту і не змінювались.

Пошуковий експеримент — це особливий вид експерименту, під час якого дослідник не знає факторів, що впливають на педагогічний

процес, і проводить його розвідку для одержання первинної інформа-ції.

Формуючий експеримент є основним видом дослідження реаль-них педагогічних явищ, мета котрого полягає в тому, щоб довести, завдяки впливу яких активних факторів можна досягти потрібних результатів навчально-виховного процесу.

Підготовка формуючого експерименту передбачає дотримання такої послідовності дій: розробка плану-програми, вибір засобів прове-дення експерименту та вимір його результатів, обробка та аналіз екс-периментальних даних, установлення адекватності одержаних виснов-ків педагогічній реальності.

План-програма містить назву теми, формулювання робочої гіпо-тези, методику експерименту, перелік необхідних матеріалів, список виконавців, календарний план роботи. В його основу покладена мето-дика - система способів чи прийомів виконання ефективного педагогіч-ного дослідження. Методика зумовлюється метою та завданнями екс-перименту, вибором активних факторів, потрібними вимірами, перебі-гом аналізу педагогічного явища.

Існує дві структури експериментального дослідження: паралель-на та послідовна. Оскільки об'єкти педагогічних досліджень (студенти, групи тощо) постійно змінюються у навчально-виховному процесі, з ними не можна проводити експеримент двічі: спочатку без введення активного фактора впливу, а потім з ним. Адже ті самі студенти у по-вторному експерименті будуть дещо іншими. Тому в практиці педагогі-чних досліджень, як правило, використовується паралельний експери-мент: обираються по можливості два однорідних об'єкти (наприклад, два класи чи групи) - експериментальний і контрольний. В експеримен-тальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі навчальний процес залишається незмінним. Спостерігаються і зіставляються два об'єкти, причому, як і до початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характерис-тики досліджуваного педагогічного явища і таким чином довести ефек-тивність проведеного експерименту.

Результати паралельного експерименту доцільно фіксувати в такій таблиці:

Експериментальна.   Контрольна.

Умовою одержання об'єктивних даних є вирівнювання експери-ментального та контрольного об'єктів за тими факторами, які можуть впливати на результати дослідження (наприклад, рівень успішності в

групі, їх попередня підготовка, умови проведення навчально-виховного процесу тощо).

В окремих випадках як виняток проводиться послідовний експе-римент, що ґрунтується на вивчення одного й того ж об'єкта двічі: без введення активного фактора впливу і з його введенням. У такому ви-падку необхідно довести, що в першому варіанті експериментальних дій характеристики об'єкта не змінились, тобто дії виявились не ре-зультативними. А в другому - введення певного експериментального фактора змінило ситуацію, що засвідчила ефективність педагогічного впливу.

Можливим є також псевдопаралельний експеримент, коли порів-нюються дані аналогічних об'єктів, одержані в минулому році (без вве-дення активного фактора) й дані поточного року (з його введенням). Використання такого експерименту потребує пояснення, що умови, в яких відбувалася експериментальна робота, були однаковими, тобто пасивні фактори не зазнали змін за цей час. Планування псевдопара-лельного експерименту можна вважати виправданим, коли бракує кі-лькості студентів для формування контрольної групи.

Важливо підкреслити, що будь-який вид педагогічного експери-менту буде результативним, якщо його сплановано у відповідності до вимог вірогідності, надійності, репрезентативності здобутих даних. Можливість досягнення цього закладається вже на підготовчому етапі, коли обираються залежні й незалежні змінні, кількість досліджуваних, обсяг та характер потрібних результатів, засоби та методика їх якісно-го аналізу та кількісної обробки.

Науково-педагогічне дослідження повинно включати не лише якісний аналіз явищ, що вивчаються, а й кількісний вимір отриманих експериментальних результатів, який підвищує ступінь вірогідності та об'єктивності їх оцінки.

Педагогічні процеси завжди мають імовірний характер, бо зв'язки між причиною і наслідками не є однозначними, а залежать від числен-них факторів, котрі не можна передбачити наперед і повністю врахува-ти.

Для практичного здійснення розрахунків необхідно: чітко визна-чити складові педагогічного процесу, які можуть бути зафіксовані у певних одиницях вимірювання (балах, кількості відповідей, виконаних завдань, витраченого часу, подій, що відбулися тощо); розробити екс-периментальну методику, яка стимулює відповідні дії досліджуваних (тести, опитувальні листки); отримати результати експерименту і нада-ти їм зручного для обчислення вигляду (таблиці, графіки); обрати до-цільний для певного педагогічного явища спосіб розрахунків (відсотки,

середнє значення характеристик, межі відхилень від середніх значень, дисперсія та ін.); подати кількісні результати у формі, що забезпечує можливість їх педагогічної інтерпретації, тобто єдності якісної та кількі-сної оцінок.

Отже, вже на початку дослідження треба знати, які параметри педагогічного об'єкта вивчатимуться, методику їх актуалізації, засоби збору та фіксації спостережень, техніку обчислення. Інакше кажучи, розробку експериментальної методики важливо розпочати з передба-чення кінцевого результату, якому мають підпорядковуватися всі попе-редні процеси.

Вимірами називають певні відповідності між явищами, що ви-вчаються, та числами. Вони здійснюються на основі визначення шкали вимірювань, одиниці вимірювань та точності вимірювань.

Найпростішою є шкала найменувань. Вона складається шляхом надання об'єктам вивчення цифрових позначень. Ці цифри вказують найменування об'єктів, їх можна міняти місцями, групувати, підрахову-вати, скільки раз (як часто) вони зустрічаються, але не можна додава-ти або віднімати.

На відміну від шкали найменувань шкала порядку (або рангова) дає можливість вирізняти ступінь виявлення певних властивостей чи ознак об'єктів, їх співвідношення типу "більше-менше", "краще-гірше". Така шкала використовується, коли треба врахувати якісні показники педагогічного явища, що не мають суворої кількісної міри. Цифри балів можна складати, ділити, множити, упорядковувати (розміщати) за ран-гами.

Шкала інтервалів визначає як градації (порядок) властивості об'єкта, так і їх відмінності в однакових інтервалах, тобто встановлює одиницю виміру. Об'єкту надається число, що дорівнює числу таких одиниць. Тому зазначені шкали інтервалів відповідають на питання "наскільки більше?". У педагогічних дослідженнях вибір одиниці виміру є досить складним завданням, яке іноді неможливо розв'язати. Напри-клад, кількісно оцінити рівень знань, творчих умінь, старанності. У цих випадках треба відшукувати непрямі ознаки властивостей, що вимірю-ються, які можна з певною імовірністю зіставити з досліджуваними явищами.

Шкала відносин відрізняється від шкали інтервалів тим, що в ній чітко визначено положення нульової точки. Наприклад, час виконання завдання, вивчення твору напам'ять тощо.

Жодне вимірювання не може бути виконаним абсолютно точно, тим більше педагогічне. Однак методи математичної статистики дають можливість урахувати імовірні неточності і відобразити їх у педагогічній

інтерпретації результатів вимірювання, які не вважаються достовірни-ми без такої статистичної обробки.

У процесі спостереження або вимірювання будь-якого показника одержують ряд чисел, які називають статистичною сукупністю. Сукуп-ність усіх значень, котрі можна добути для вивчення об'єкта, назива-ють генеральною сукупністю, а її частину - вибірковою сукупністю або вибіркою.

Вибірка має відповідати певним правилам. Вона складається за допомогою випадкового добору елементів генеральної сукупності. Одержані кількісні дані записуються у вигляді таблиці з вертикалями (графи, стовпчики) і горизонталями (рядки). Наприклад, по вертикалі фіксується число подій, а по горизонталі - їхня назва (ознаки), що мо-жуть подаватися у балах, оцінках, відсотках тощо.

Перетин вертикальних і горизонтальних значень утворює клітин-ки для вписування статистичних даних. Якщо у процесі табулювання дані записуються у довільному порядку, вони створюють неупорядко-ваний рядок, якому можна надати рангового порядку (упорядкування статистичних даних за величиною), їх об'єднання в групи (з урахуван-ням ознак віку, успішності навчання, емоційності реагування та ін.), дає можливість утворити статистичний ряд (ряд розподілу), котрий є необ-хідним для компактного запису даних.

Числове значення ознаки, за якою групуються дані, називається варіантною, а число випадків, що припадають на кожну групу - часто-тою.

Рядок розподілу складає початкову форму репрезентації експе-риментального матеріалу, на основі якої дослідником проводиться його подальша кількісна обробка та графічна ілюстрація гістограмами або полігонами розподілу.

Гістограма - це послідовність стовпчиків, кожний з яких спира-ється на один розрядний інтервал, а висота його відображає число подій або їх частоту в цьому розряді.

Побудова полігону розподілу нагадує побудову гістограми. Але на відміну від гістограми, в якій стовпчик закінчується горизонтальною лінією на висоті, що відповідає частоті в цьому розряді, в полігоні він закінчується точкою над серединою свого розрядного інтервалу на тій самій висоті. Далі точки з'єднуються відрізками прямих.

Гістограму та полігон розподілу ілюструє мал.1.

 

Мал.1. Ілюстрація гістограми та полігону розподілу.

Властивості сукупності, що вивчаються, характеризуються за пе-вною ознакою трьома середніми величинами: середньою арифметич-ною, серединною (медіаною), модою.

Найчастіше використовується середня арифметична, що уза-гальнює кількісні ознаки ряду однорідних показників (сукупності). Се-редня арифметична, яка виражає одним числом деяку сукупність, не-начебто послаблює вплив випадкових індивідуальних відхилень і ак-центує певну узагальнену кількісну характеристику, найтиповішу влас-тивість ряду показників, котрі вивчаються.

У педагогічних дослідженнях середня арифметична, як правило, умовно позначається через X . Цей показник обчислюється шляхом додавання всіх одержаних числових значень (які називаються варіан-тами) і діленням суми на їх число:

- 2х х1+х2+... + х„

X =      =          ,

п          п

де ∑- знак підсумовування; х - отримані у дослідженні значення (варіанти); п - число варіант.

Середня арифметична може бути простою незваженою, коли кожний з варіантів варіаційного ряду зустрічається лише один раз. Якщо ж варіанти або інтервали повторюються різну кількість разів, то при цьому середня обчислюється з урахуванням так званої статистич-ної ваги й називається зваженою середньою арифметичною (статисти-чною вагою або частотою називають число повторень варіантів або інтервалів).