Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У НІМЕЧЧИНІ. : Основи педагогіки вищої освіти : Бібліотека для студентів

СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У НІМЕЧЧИНІ.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

магниевый скраб beletage

Вища освіта у Німеччині має давню історію. Численні німецькі університети були створені за часів Середньовіччя. З того часу вони підпорядковувалися землевласникам, найчастіше безпосередньо тому чи іншому князеві, хоча й пишалися своєю автономією. Вона полягала у системі внутрішнього самоврядування, проте фінансування все одно здійснювалося князем, якому іноді професори приносили присягу. І в наш час витрати федеральної влади на вищу освіту не складають бі-льше ¼ загального бюджету; залишок покривається власниками землі. Приватних вищих навчальних закладів у Німеччині немає, всі вищі навчальні заклади – державні.

Питаннями планування вищої освіти у Німеччині займається Ко-місія з планування освіти. Крім того, діє федеральне міністерство осві-ти та науки, рада ректорів, наукова рада та інші федеральні органи, які виконують кожен свої функції. У Німеччині (порівняно з США) спостері-гається велика єдність у типах, структурі та управлінні вищими навча-льними закладами, в термінах і програмах навчання.

На чолі закладу вищої освіти стоїть ректор і його замісники (про-ректори). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює питання планування, розвитку наукової роботи, навчального процесу, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, яке як зазвичай, включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна і будівництва та відділ кадрів.

Університетська і взагалі вища освіта у Німеччині поєднує дослі-дження з навчальним процесом при достатній увазі до формування особистості студента. Німеччина законодавчо захищає права громадян (що мають атестат про середню освіту) на безкоштовну освіту без складання вступних іспитів. Однак полегшений вступ не призводить до негативних наслідків завдяки високій якості підготовки спеціалістів, що здійснюється відповідно до вимог роботодавця.

Перше, що відрізняє організацію німецького університету – це порівняно незначна роль чи повна відсутність кафедр. Кафедра – це трибуна. Кафедра означає професорські обов’язки; на дверях німець-ких університетів немає написів “кафедра”, лише – “професор”. Він

виконує основне навчальне навантаження. Немає доцентури, а є помі-чники, які працюють у тій галузі, що й професор; є співробітники й аспі-ранти, секретар. Професор має кабінет, телефон, апаратуру і оргтехні-ку.

Друга особливість – відсутність поділу на факультети. У більшо-сті університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності. Так, у 1969 році замість шести факультетів у Гамбурзькому університеті було створено 15, а потім 19 спеціальностей. Нижчий поділ “семінар”. Кожний семінар відіграє роль кафедри. Дослідницький інститут – окрема структурна одиниця всере-дині спеціальності, його співробітники не пов’язані з викладанням; вони займаються чистою наукою.

Для вступу до університету необхідно мати тільки один документ – шкільний атестат. Кожна федеральна земля сама регулює університет-ські порядки. Квоту для вступу опосередковано визначає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом встановлення прохідного балу на основі шкільного атестату. Відсів при цьому є досить значним. Залишаються найбільш підготовлені – це головний принцип університетської освіти. Вступають сотні, а залишаються десятки. Строк навчання підраховується не за роками, а за семестрами; за ними ж про-водиться прийом (на І семестр чи на ІІ семестр). За семестрами також нараховується кількість рефератів і заліків, строки занять, їх початок і закінчення. Так, у Гамбурзі перший (зимовий) семестр починається з 1 жовтня і закінчується 30 березня; до нього включені 10-12 днів різдвяних канікул. Літній семестр починається з 1 квітня і завершується 30 верес-ня. Ці строки ніколи не змінюються. Так само точно позначені дати всту-пних і підсумкових лекцій – 23 жовтня і 10 лютого в зимовому семестрі, 30 квітня і 15 липня - у літньому. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на час навчання, самостійно планує своє академічне життя. Самостійно вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему яку буде вивчати, з якої буде складати екзамен, строк навчання, професорів і семінари. Він сам визначає яким екзаменом закінчить своє навчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магістерську роботу (диплом). Правда, потім він може сам і змінити цей план. Всі 8 (або 12 чи 13) семестрів навчання студента в університеті поділяються на два пе-ріоди: початкове навчання і основне навчання.

Початкове навчання відбувається протягом чотирьох семестрів, основне – наступних; між ними студент складає екзамен. Він може вчитися одночасно за 2-3 спеціальностями; в такому випадку має скласти 2-3 державних екзамени. Від вибору кількості спеціальностей залежить строк навчання в університеті. На кожну спеціальність, зазвичай, відводиться 4 семестри. Якщо студент обрав три спеціальності – навчання відбувається протягом 12-14 семестрів. Зрозуміло, що пе-реводу з курсу на курс під контролем декана немає; тривалість на-вчання залежить від можливості переходу з одного університету в ін-ший.

Набір форм занять близький до наших: лекція, просемінар, семінар, практичне заняття. Семінар з V семестру – головна, провідна форма на-вчання. Вибір семінару залежить від симпатій студента щодо викладача, його наукових інтересів. Студент самостійно планує роботу на тиждень. Основна задача семінару – навчити студента мати свою точку зору і за-хищати її. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20-25 ст.). Таких робіт може бути дві, три, п’ять залежно від здіб-ностей студента. Кількість заліків, що мають скласти студенти до держав-ного екзамену постійна. Екзамену відводиться останнє місце, їх є лише два: перший – проміжний – після закінчення IV семестру; другий – держа-вний чи дипломна робота.

Педагогічна освіта у Німеччині являє собою розмаїту, строкату, проте добре налагоджену освітню галузь. Педагогів тут готують універси-тети, педінститути, вищі педагогічні, технічні, спортивні, музичні школи, академії мистецтв. Кадри шкільної адміністрації та інспекції навчаються у системі підвищення кваліфікації (інститутах, центрах). Принциповою хара-ктеристикою німецької педагогічної освіти є достатньо урівноважене по-єднання теоретичної та практичної підготовки. Цього принципу дотриму-ються і за умов зосередження підготовки педагогічних працівників в уні-верситетах (кількість самостійних педінститутів та вищих педагогічних шкіл постійно скорочується за рахунок їх інтегрування в університети шляхом перетворення у факультети чи філії).

Строки педагогічної освіти у Німеччині в середньому більші, ніж у Великобританії, і складають 3-7 років. Така ситуація є відображенням загальної тривалості освіти у німецькій вищій школі (середня трива-лість навчання в університеті – 14 семестрів, а в галузевих інститутах -понад 9). В Англії студенти закінчують університет у 23 роки, у Франції – в 26, Німеччині – 28,5. Середній вік випускників педагогічних ВНЗ – 26,5 років. Дипломи випускників вищої школи Німеччини досить прес-тижні і визнаються у країнах Західної Європи.

У німецькій педагогічній освіті, подібно до англійської, виділя-ються дві фази, однак в іншій (не в предметно-педагогічній, а в акаде-мічно-практичній) площині. Перша фаза педосвіти – академічна – за-вершується складанням першого державного екзамену; друга – прак-тична – полягає у трирічному стажуванні під керівництвом досвідчено-го педагога – ментора з одночасним відвідуванням семінарів і завершується другим, учительським, “педагогічним” екзаменом. Теоретична освіта у вищій школі Німеччини є більш спеціалізовано-прикладною, ніж у вузах США та Канади, і відображає німецький прагматизм у підго-товці фахівців.

На відміну від США і Великобританії у ВНЗ Німеччини відсутні академічні ступені бакалавра і магістра. Майбутні педагоги більше уваги приділяють вивченню предметів викладання, мають менше мож-ливостей щодо вибору курсів. Однак спостерігається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації й індивіду-алізації навчання.

Педагогічну освіту отримують: учителі початкової й основної школи, викладачі реального училища, викладачі гімназії.

Учителів початкової й основної школи готують переважно в Гам-бурзькому і Гессенському університетах, а також у вищих педагогічних школах інших університетів. Тривалість підготовки майже скрізь скла-дає три роки. Програма включає: вивчення шкільних предметів і мето-дики їхнього викладання; глибоке вивчення однієї шкільної дисципліни на вибір (німецька мова, англійська мова, математика, історія, політи-ка, релігія й ін.); вивчення основ педагогічних знань (вступ у педагогіку тощо). Шкільна практика здійснюється або у вигляді щотижневих відві-дувань декількох уроків з наступним обговоренням під керівництвом викладачів ВНЗ, або у вигляді роботи у школі під час студентських канікул.

Викладачів реального училища готують вищі педагогічні школи й університети. Студенти протягом трьох років поглиблено вивчають два спеціальних предмети і методику їхнього викладання, а також педаго-гічні науки. Передбачено одно-дворічне практичне педагогічне стажу-вання.

Викладачів гімназії готують університети, технічні й музичні ВНЗ. До навчального плану входить набір традиційних дисциплін: релігія, німецька мова, історія, математика, природничі науки, древні й сучасні мови. Крім того, студенти вивчають економіку, соціальні науки, педаго-гіку, психологію, теорію виховання. Практична педагогічна підготовка здійснюється в процесі стажування, яка називається референдиатом. Паралельно проводяться психолого-педагогічні теоретичні заняття.