До основних принципів належать:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

1.         Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і тала-нтів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичли-вої.

2.         Науковий, світський характер навчання.

3.         Єдність національного і загальнолюдського – формування на-ціональної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщи-ни, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну; оволодіння над-банням світової культури.

4.         Демократизація виховання – розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.

5.         Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту на-вчання і виховання.

6.         Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи сту-дентів з вимогливим керівництвом викладача.

7.         Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.

 

II.        Процесуальні категорії: виховання навчання, освіта, розви-ток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальний і виховний процес – загалом не відрізняються від тлумачення їх у зага-льній педагогіці.

III.       Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання; професі-ограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента); дифе-ренційований та індивідуальний підходи; прогнозування наслідків пе-дагогічного впливу, планування навчальної роботи; форми і методи й засоби виховання і навчання; педагогічні технології навчання і вихо-вання, управління навчально-виховним процесом; самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів; гуманізація і гумані-таризація вищого навчального закладу.

Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від зага-льнопедагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об’єкту – вищо-го навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи пе-дагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (менедж-мент).

Як наука педагогіка вищої школи тісно пов’язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового роз-витку), а також філософією, соціологією та іншими науками, об’єктом вивчення яких є людина.

Оскільки предметом дослідження педагогіки вищої школи є педа-гогічний процес у ВПС (системі вищої освіти), - необхідно дати визна-чення поняття вищої освіти, її ролі та структури в Україні.

Визначення вищої освіти подане у декларації, прийнятій на Все-світній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою освітою назива-ються всі види навчальних курсів, підготовки або перепідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється університетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.

У законі України “Про вищу освіту” вищу освіту визначено як рі-вень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній сере-дній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації; зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потре-бами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світо-глядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техні-ки, технологій, культури та мистецтва; зміст навчання – структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації1.

Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загальноку-льтурну, науково-дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере актив-ну участь у розв’язанні всіх задач державотворення; у створенні мате-ріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня насе-лення України, формуванні інтелектуального потенціалу країни; забез-печенні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР; сприянні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва.

В Україні мета, задачі, структура, типи вищих навчальних закла-дів визначені Законом України «Про освіту» (1996).

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібнос-тей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Закон України "Про вищу освіту". - //Освіта. - 20-27 лютого 2002 р.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шля-хом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Завдання, права та обов’язки вищого закладу освіти визнача-ються Законом України „Про вищу освіту” та Положенням про держав-ний заклад освіти1.

Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти та його Статуту. Ос-новними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси тощо.

Управління вищим закладом освіти здійснюється на основі сумі-щення прав центральних органів виконавчої влади та керівництва ви-щого закладу освіти, розмежування повноважень, поєднання єдинона-чалля та самоврядування.

Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу осві-ти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

•          робочі органи - ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), приймаль-на комісія;

•          дорадчі органи - вчена рада (вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комі-сія тощо.

У своїй діяльності вищі навчальні заклади керуються принципа-ми: кожному, хто має середню освіту, гарантовані рівні умови; гума-нізм, демократизм; пріоритетність загальнолюдських цінностей; органі-чний зв’язок навчання і науково-практичної діяльності з історією, куль-турою України; науковий, світський характер освіти; відповідність сві-товим стандартам.