Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ : Соціологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 

магниевый скраб beletage

Функції соціальних інститутів можуть бути зовнішніми — сто-совно тієї системи, елементом, якої є цей соціальний інститут, та внутрішніми — у процесах організації соціальних дій і регулюван-ня соціальних зв’язків власного персоналу. Зазвичай, соціальний інститут — поліфункціональний (виконує кілька функцій). Його специфіку визначає, з одного боку, сукупність, запропонованих йому соціальних функцій, а з іншого боку — головна (основна) со-ціальна функція1.

Усі соціальні функції інститутів можні поділити на:

•          основні та не основні;

•          універсальні (притаманні всім чи багатьом інститутам) та спе-цифічні (властиві лише конкретному інституту);

•          явні та латентні.

 

Явні (зазвичай формальні)   Зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені і прийняті причетними до певного інституту людь-ми, підконтрольні суспільству (наприклад, в інсти-туті освіти: набуття грамотності, професійна соціа-лізація тощо).

Латентні (при-ховані)          Офіційно не заявлені, але насправді здійснюються (наприклад, в інституті освіти: «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні і досягненні через сис-тему освіти (елітарні престижні вузи, які дають за-требувану професійну кваліфікацію) соціальної не-рівності.

1 Глотов М. Б. Социальный институт: определение, строение, классификация // Социологические исследования. — 2003. — № 10. — С. 13—19.

Універсальні функції соціальних інститутів

 

Закріплення та відтворення суспільних відносин            Соціальні інститути мають систему норм, правил поведінки, які закріплюють, стандартизують поведі-нку, роблять її передбачуваною. Соціальний конт-роль забезпечує порядок та межі, в яких повинна протікати поведінка кожного члена інституту.

Регулятивна   Регулювання відносин між членами суспільства. Полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дії індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки).

Інтегративна Згуртування та мобілізація соціальних груп. Полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що зага-лом забезпечує соціальну стабільність суспільства.

Транслююча  Передавання соціального досвіду.

Соціальний інститут транслює досвід, цінності, но-рми культури з покоління в покоління.

Комунікативна          Розповсюдження інформації.

Спрямована на забезпечення зв’язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Широкий перелік та характеристику функцій соціальних інститутів дав І. Гавриленко1

Функції соціальних інститутів

1.

Репроду-ктивна (відтво-рюваль-на)

Кожне суспільство прагне продовжити своє існування в часі і просторі історії. Тому в ньому створюється відповідний інструментарій (сукупність засобів і ресур-сів) для відтворення відносин, структур, соціального порядку загалом. Багато що залежить від міри впоряд-кованості суспільних дій і стосунків. Відбувається рух від хаосу до порядку й організації. ... процес перетво-рення окремої позитивно спрямованої дії (продуктивної у плані підтримання існуючого порядку) в масову, ма-сової — в обов’язкову (рух від вчинку до звички, тра-диції, правила і, нарешті, регулятивного принципу).

1 Гавриленко І. М. Соціологія. — Кн. 1. Соціальна статика: Навч. посіб. — К., 2000. — С. 230—302.

 

                        Відповідно визначаються ціннісні орієнтації, дозволені і заборонні засоби, норми і правила, стратифікація, санкції і заохочення, свідомість і колективна пам’ять. Страти-фікація, виникнувши, дає певні переваги у відновленні со-ціального порядку тим соціальним групам, які посідають вигіднішу соціальну позицію, зокрема, ближче до владних засобів соціального примусу та контролю. Можна з пев-ною мірою обґрунтованості стверджувати, що переваж-но, репродукція історичного соціального порядку відбу-вається в інтересах тих індивідів, які вже мають більш високий соціальний статус. Вони впливають на цей про-цес тим, що прагнуть якомога жорсткіше контролювати дії соціальних інститутів, використовуючи їх як інстру-мент власної волі та інтересів.

2.         Комуні-кативна        Спрямована на певну організацію (інституціалізацію) сус-пільного спілкування: між поколіннями, соціальними гру-пами, професіями, культурами (субкультурами), окреми-ми видами історичного досвіду тощо. Завдання соціальних інститутів при цьому полягає в тому, щоб зробити це спілкування можливим, доступним, ефектив-ним щодо намірів та досвіду суб’єктів соціальної взаємо-дії, продуктивним. Можна погодитись із прибічниками розуміючої соціології, які стверджують, що проблема спі-лкування у підсумку полягає у виборі прийнятної для всіх системи знаків, відповідних їм значень і правил їх пере-творення задля узгодження (чи уніфікації) колективного бачення світу, ототожнення різних образів дійсності. Інша річ, що це не суто логіко-граматичний процес. Могутніші у соціальному відношенні прошарки нав’язують своє сприйняття й оцінку ситуації, використовуючи цілу низку прийомів: приписування комунікативним знакам вигідного значення, редукцію (звуження дії) певних знаків і значень, переінтерпретацію їх відповідно до свого досвіду, витіс-нення невигідних для себе знаків або їх змісту.

3.         Регуля-тивна Виявляється в здатності соціальних інститутів до ко-ординації, узгодження, організації, кооперації, страти-фікації (впорядкування послідовності) соціальної взає-модії, керування та управління нею. Це відбувається на основі складання соціальних сил, контролю за ресурсами (особливо інструментами фізичного і духовного приму-су), відносної монополізації владних важелів. Залежно від соціальної позиції, окремі групи можуть справляти менший чи більший вплив на вибір мети, визначення до-зволених і заборонених засобів її досягнення, викорис-тання наявних ресурсів, інструментів контролю, санкцій та винагород. Через це реалізація регулятивної функції є класово-стратифікаційною за змістом.

156

 

4.         Адапти-вна   Полягає в пристосуванні колективних чи індивідуаль-них дій до навколишнього оточення, обраних цілей, ле-галізованих засобів їх досягнення; правил стратифі-кації, субординації і підпорядкування, санкцій і заохо-чень.

На її реалізацію, насамперед, націлені економічні ін-ститути. Політико-державні більше стежать за під-триманням обраних цілей, правові контролюють ви-значені правила соціальної взаємодії, а освітні — відтворення вироблених взірців поведінки. Загалом, міра раціональності соціального інституту залежатиме від міри адаптованості використовуваних засобів до обраних цілей.

5.         Інтегра-тивна            Інститути сприяють згуртуванню суб’єктів соціаль-ної взаємодії, посиленню взаємної відповідності окре-мих елементів соціальної системи, узгодженню струк-тури і функції, позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних) функцій, поєднанню мети і засобів, цінностей і норм, статусів, ролей і прести-жу, заохочення і покарання, вибору нормативних і реа-лістичних цілей, особи і функції, вкладу і винагороди і т. ін. Суспільство буде більш інтегрованим, якщо чітко визначені загальні правила поведінки і значна частина суспільства дотримується їх. Найефективніше тут діють мораль і право, оскільки вони є дієвими чинниками людської інтеграції.

6.         Дифере-нційна          Є протилежною щодо інтегративної. Полягає в зміц-ненні та підтримці існуючі розбіжності. Частково це здійснюється у загально технологічному аспекті: між метою і засобами, цінностями і нормами, винагородою і покаранням, статусом, роллю і престижем тощо, час-тково — у змістовнішому значенні — підтримувати наявні етнічні, класові, стратифікаційні, професійні, культурно-ідеологічні відмінності тощо. Ототожнен-ня і накладання їх призведуть до уніфікації, одномані-тності, застиглості, що в цілому зменшує здатність су-спільства до продуктивної взаємодії. Не менш загрозливою є зворотна тенденція — абсолютизації відмінностей. Тому основним критерієм ефективного соціального керівництва є досягнення доцільної про-порції між відмінностями і тотожністю, або, в більш нормативному аспекті, між рівністю й ефек-тивністю.

157

 

7.         Соціалі-зуюча            Полягає в діях щодо засвоєння індивідом чи групою обра-них суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм поведінки, перетворення їх на мотиви і дієві принципи со-ціальної активності. Засвоєння їх свідомістю як суб’єктивних чинників дії називають інтерналізацією. Остання виявляється у спілкуванні (повідомленні, розу-мінні, сприйнятті), заохоченні та покаранні, колективному тиску, соціальному контролі, справедливій (за вкладом) стратифікації, здатності суспільства або груп (класи, нації, страти, професійні групи та ін.) запропонувати привабли-ву індивідуальну чи колективну перспективу.

8.         Гедоніс-тична           Полягає в діях з підвищення міри задоволення людей своїм буттям. Задля цього певні структури ритмізують діяль-ність людей у просторі і часі. Час, зокрема, є буденним і свя-тковим, повсякденним і незвичайним, сакральним і профан-ним (вульгарним). Поділяється він також на виробничий і позавиробничий, необхідний і вільний, примусовий і дозві-льний. Соціальні інститути контролюють розподіл і вико-ристання соціального часу. Гедоністична функція спрямо-вана на перетворення вільного часу у дозвільний і пошук відповідних форм його позитивного насичення. З одного бо-ку, завдання соціальних інститутів — здійснити організо-ване використання дозвільного часу, спрямувати людську активність у нормальне річище, не допустити хаосу й розпа-ду соціальних зв’язків із причин надмірної негативної сво-боди; з другого — використати дозвільний час задля поси-лення позитивно спрямованих почуттів, ідей, дій чи уявлень: консолідації, згуртування, інтеграції, колективного єднання, інтенсифікації почуттів «ми-група» або неприйнят-тя інших, «вони-групи». Відбувається і розмежування соціа-льного простору, зокрема створення культурних, дозвіль-них, святкових центрів, поділ житлових споруджень на такі, що призначені для звичайного, буденного вжитку, і на хра-мові, культові, символіко-орієнтаційні споруди.

9.         Продук-тивна            Сприяє створенню нових суспільних відносин, структур чи самих інституцій, тобто відтворенню нового соціа-льного типу суспільства. Інколи ця діяльність обмежу-ється зусиллями по частковому перетворенню окремих елементів певного суспільного устрою або активізує появу принципово нового соціального порядку. Соціа-льні інститути беруть участь у підтриманні, поширен-ні, засвоєнні цінностей розвитку. В інших випадках має місце лише їх співучасть у виробництві необхідних ре-сурсів розвитку, налагодження ефективного економіч-ного виробництва, суспільного накопичення чи вилу-чення з нього певних цінностей для створення ресурсів розвитку (науки, культури, освіти, технології).

У періоди «нормального» розвитку суспільства інститути зали-шаються досить стабільними й стійкими. Неефективність їх, не-узгодженість дій, нездатність організувати суспільні інтереси, на-лагодити функціонування соціальних зв’язків і мінімізувати конфлікти та попередити катастрофи — ознака кризи інституціо-нальної системи, тобто базової системи будь-якого суспільства1.

Невиконання, неналежне виконання функцій соціальним ін-ститутом — дисфункція (негативна функція).

Найпоширеніші дисфункції:

•          Невідповідність інституту конкретним потребам суспільства;

•          Розмитість, невизначеність функцій, виродження їх у симво-лічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей;

•          Зниження авторитету соціального інституту у суспільстві;

•          Персоналізація діяльності соціального інституту — зміна фу-нкцій залежно від інтересів окремих людей, а не залежно від соціа-льних потреб.

Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності й інтеграції суспільст-ва. Вона може розцінюватися як дисфункціональна, якщо працює не на його збереження, а на руйнування. Наростання дисфункцій у діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дез-організації суспільства.

Сучасне українське суспільство переживає інституціональну кризу: основні соціальні інститути не виконують соціального за-мовлення, не відповідають рисам громадянського суспільства, правової держави. Зниження авторитету, довіри, негативна оцінка діяльності держави, економіки, освіти та інших інституцій — ди-сфункціональна діяльність основних соціальних інститутів.

Громадська думка як соціальний інститут2

Однією з інституцій громадського суспільства є громадська ду-мка. Фактично вона є індикатором сформованості громадянського суспільства.

1Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб. пособ. — М., 1995. — С. 20—24.

2 Оссовський В.Л. Соціологія громадської думки. — К., 2005.

Громадська думка є відображенням ставлення її суб’єктів до структур влади з приводу рішень, спрямованих на розв’язання пев-ної проблеми.

Розрізняють такі функції громадської думки:

1.         експресивна — вона за будь-яких умов займає певну пози-цію щодо тих чи інших питань... та емоційно оцінює дії влади;

2.         консультативна — громадська думка радить владі, як розв’язувати ту чи іншу проблему; при цьому передбачається, що влада справді потребує такої поради і зацікавлена в її отриманні;

3.         директивна — громадськість сама приймає рішення щодо розв’язання проблем життя суспільства, і це рішення має директив-ний характер: наприклад, при проведенні виборів враховується громадська думка.

За умов тоталітарної системи громадська думка як соціальний інститут не існує — вона існує лише як стан свідомості. Тобто, не існує легітимних механізмів її впливу на ухвалення рішень владни-ми структурами, легальних засобів висловлення опозиційної точки зору. Однак і сучасне українське суспільство не сформувало у гро-мадської думки інституційних механізмів впливу на діяльність держави.