Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ДО ТЕМ : Соціологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ДО ТЕМ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 

магниевый скраб beletage

A

АДАПТАЦІЯ СОЦІАЛЬНА*1 (від. лат. adaptatio — пристосування) — пристосування індивіда до умов соціального існування, будь то по-літичне середовище, місце праці або культурний простір певного суспільства.

АКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНА*** — сукупність форм людської діяльнос-ті, свідомо орієнтованої на вирішення задач, які стоять перед суспі-льством, класом, соціальною групою в певний історичний період. Як суб’єкт може виступати особистість, колектив, соціальна група, прошарок, клас, суспільство загалом. А.с. проявляється в різних сферах: трудовій, суспільно-політичній, в сфері культури і побуту.

АНОМІЯ* (від франц. — anоmіе і грецького a — nomos — беззаконня) — термін, введений Е. Дюркгеймом для опису стану суспільства, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства і особи, відсутністю чіткої моральної ре-гуляції поведінки індивідів.

АНТРОПОЦЕТРИЗМ*** (від грецького anthropos — людина і лат. centrum — середина кола) — світогляд, в якому людина розгляда-ється як центр та вища ціль світобудови.

Б

БЮРОКРАТІЯ*** — 1) Система управління, в якій вирішальну роль ви-конує бюрократичний апарат. 2) За М. Вебером — тип ідеальної ра-ціональної організації, який характеризують: ефективність адмініст-ративних дій, що досягається за рахунок спеціалізації кваліфі-кованого управлінського апарату і формального розподілу обов’яз1 Примітка: визначення подані за такими джерелами:

* Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Випуск 6. — Л. — 1996.

** Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під ред. В. І. Воловича. К., 1998.

*** Социологический энциклопедический словарь / Под ред. Г. В. Осипова. М., 1998.

ків; ієрархічна система контролю та підпорядкування посадових осіб; безособові відносини, які базуються на фіксованих законах і правилах, що визначають прийняття рішень; відокремлення адмініс-тративних функцій від власне засобів управління. 3) Синонім бюро-кратизму — відчуження державного апарату стосовно суспільства, перетворення засобів адміністративної діяльності на самоціль; фор-малізм, канцелярщина, бездушність, рутина.

В

ВЕБЕР Карл Еміль Максиміліан (Макс)** — (21.04.1864, Ерфурт — 14.06.1920, Мюнхен) — нім. соціолог, історик, соціальний філософ, громадський діяч. Засновник розуміючої соціології і теорії соціаль-ної дії, один із засновників соціологічної науки у Німеччині.

ВИБІРКА** — процес формування вибіркової сукупності.

ВИБІРКОВА СУКУПНІСТЬ** — частина генеральної сукупності, об’єкти якої виступають як основні об’єкти спостереження. Ця час-тина генеральної сукупності відбирається за спеціальними правила-ми так, щоб її характеристики відображали властивості всієї генера-льної сукупності. Таким чином, досліджується лише частина генеральної сукупності, але так, що є можливість отримати повне уявлення про всю сукупність загалом.

ВИМІРЮВАННЯ** — процедура позначення числами за певними пра-вилами ознак чи властивостей об’єкта, який вивчається соціологом, внаслідок чого дослідник надалі вже має справу не з множиною які-сно різних характеристик об’єкта, а з сукупністю чисел, кожне з яких певним чином відображає інтенсивність прояву відповідної ха-рактеристики.

ВІДБІР ВИПАДКОВИЙ ОДИНИЦЬ СУКУПНОСТІ** — це такий від-бір соціологічної інформації, за якого кожна з одиниць генеральної сукупності має однакову ймовірність потрапити до вибіркової суку-пності. Є кілька видів випадкового відбору.

ВІДБІР НЕВИПАДКОВИЙ (СПРЯМОВАНИЙ)** — це такий відбір соціологічної інформації, за якого одиниці вибіркової сукупності ві-дібрані спрямовано.

ВІДКРИТІ ПИТАННЯ* — форма питань при опитуванні, які характеризу-ються відсутністю варіантів відповідей, вміщених в анкеті. Основним принципом побудови виступає формулювання питання і відведення спеціального місця, в якому респондент пише відповідь власноручно.

ВІДЧУЖЕННЯ* — відчуття індивідом віддалення, відокремлення від си-туації групи чи культури. У соціологічний термін перетворений К. Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення психологічного ефекту відчуження у ро-бітників. Вживають його також стосовно до інших сфер суспільного життя, коли треба зазначити відірваність, відстороненість людини від політики, процесів вироблення і прийняття рішень, культурної спадщини тощо. Вважається універсальним явищем в індустріаль-ному та постіндустріальному суспільствах.

ВІДЧУЖЕННЯ* у сфері праці — стан, описаний Н. Смелзером для хара-ктеристики емоційної сфери сучасного робітника, полягає в почутті безсилля, відчутті, що праця не має сенсу, у відстороненні або пси-хологічній невключеності у роботу.

Г

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ** — це сукупність, на яку соціолог ба-жає розповсюдити висновки дослідження.

ГЕОГРАФІЧНИЙ НАПРЯМ У СОЦІОЛОГІЇ** — перша наукова шко-ла в соціології ХІХ ст., котра розглядала географічний стан і приро-дні умови як визначальні чинники розвитку суспільного життя.

ГІПОТЕЗА В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ* — наукове при-пущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціаль-них фактів, явищ і процесів, яке слід підтвердити або спростувати.

ГРУПА МАЛА** — соціальна група, члени якої безпосередньо взаємо-діють між собою. Кількісний склад Г. м. не перевищує кількох деся-тків осіб. Уперше до систематичного дослідження Г. м. звернувся на поч. ХХ ст. амер. соціолог Ч. Кулі.

ГРУПА НЕФОРМАЛЬНА** — спільнота людей, що виникає спонтанно на ґрунті взаємних симпатій, схожості ціннісних орієнтацій та інте-ресів. Спільні інтереси є підґрунтям стабільності й довготривалості існування Г. н. незалежно від їхнього змісту. Водночас наявність групової мети та відповідної спрямованої назовні сумісної діяльнос-ті не є обов’язковою умовою існування Г. н.

ГРУПА РЕФЕРЕНТНА** — мала соціальна група, яка реферує (пропус-кає крізь себе) цінності суспільства і за нормами якої живе і діє (або хоче жити і діяти) індивід.

ГРУПА ФОРМАЛЬНА** — об’єднання людей для здійснення соціально заданої діяльності за умов їхньої безпосередньої комунікації та вза-ємодії. Г. ф. має юридично фіксований статус і нормативну базу іс-нування, в якій закріплюються структура, тип розв’язуваних за-вдань, головні права та обов’язки.

ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (29.09.1866—25.11.1934) ** — видатний український історик, етнолог, фольклорист, соціолог, ор-ганізатор науки, державний та політичний діяч — перший президент УНР. Один із ініціаторів та організаторів Українського соціологіч-ного інституту, заснованого у Відні.

Д

ДІЯ СОЦІАЛЬНА** — форма або спосіб вирішення соціальних проблем і суперечностей, основою яких є протистояння інтересів основних соціа-льних сил певного суспільства. В широкому розумінні Д. с. — будь-яка акція, вчинена соціальним суб’єктом з метою забезпечення своїх інте-ресів та потреб в певній соціокультурній ситуації. Поширене вузьке тлумачення Д. с., згідно з яким нею є поведінка діючого суб’єкта, оріє-нтована на інших суб’єктів і взаємодію з ними (М. Вебер та ін.).

ДЕВІАНТНІСТЬ** (від лат. deviatio — відхилення) — характеристика поведінки, що не відповідає соціальним нормам та цінностям, при-йнятим у суспільстві.

ДЕТЕРМІНІЗМ* — (від лат. determinare — визначати) — сукупність уяв-лень про визначальну роль якогось певного чинника в суспільному розвитку та зумовленість його дією усіх соціальних процесів. Гео-графічний детермінізм, наприклад, — це визнання залежності суспі-льного розвитку від географічних факторів, технологічний детермі-нізм заснований на визнанні визначальної ролі техніки, культурний детермінізм — відповідно культури в розвитку людства.

Е

ЕКСПЕРИМЕНТ* (від лат. experimentum спроба, дослід) — один із ме-тодів одержання соціологічної інформації про кількісні і якісні змі-ни показників діяльності і поведінки об’єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і які можна конт-ролювати.

І

ІНДИВІД* — термін, що означає конкретну людину, одиничного пред-ставника роду людського, коли необхідно зазначити, що йдеться не про все людство взагалі і не про будь яку людину в ньому.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ* — це особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших включно з її природними і соціальними фізі-ологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями.

ІНСТИНКТИВІЗМ*** — орієнтація, яка пояснює явища і процеси соціа-льного життя теорією інстинктів ) У. Мак-Дугалл, Г. Лебон).

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИЙ ** — форма організації і засіб здійснення спільної діяльності людей, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм, правил, прин-ципів і санкцій, що регулюють різні сфери суспільної діяльності, І. с. (держава, право, політичні партії, армія, церква, школа, сім’я, мораль, освіта тощо) виконують організаційні, регулятивні, управ-лінські та виховні функції в суспільстві. І. с. виникає в процесі поді-лу суспільної праці і диференціації суспільних відносин як засіб здійснення спільної цілеспрямованої діяльності певних груп людей.

ІНТЕРВ’Ю** — вид опитування, під час якого інтерв’юер в особистому контакті з респондентом ставить усні запитання з метою збору соці-ологічної інформації.

ІНТЕРВ’ЮЄР** — особа, яка проводить інтерв’ю; анкетера — особу, що проводить анкетування, також називають інтерв’юером.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТЬ* — процедура передбачена методологічною частиною програми конкретно-соціологічного дослідження; полягає в уточненні співвідношення тих елементів і властивостей досліджува-ного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактич-ний стан, правильно пояснити причини виникнення і розвитку.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ* — шлях регуляції людської діяльності, за-безпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. У вужчому сенсі — процес створення соціального інституту, заміна спонтанної і експе-риментальної поведінки, передбачуваною поведінкою, яка очікуєть-ся, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціа-льних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти у напрямку задоволення певної суспільної потреби.

К

КЛАС СЕРЕДНІЙ** — основна частина соціальної структури суспільства з розвинутою ринковою економікою. С. к. складають дрібні та середні власники, фермери, менеджери, державні службовці, вчені, лікарі, ад-вокати, високооплачувана частина інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих робітників, люди т.зв. вільних професій (ак-тори, спортсмени, музиканти, письменники) тощо. С. к. не є однорід-ним соціальним утворенням. Спільне, що їх об’єднує в С. к., — це са-ме проміжне становище між вищим та нижчим класами.

КЛАС СОЦІАЛЬНИЙ*** — 1. За Леніним — велика група людей, яка відрізняється від інших місцем в історично визначеній системі суспі-льного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці і способами отримання і розмірами тієї частки багатства, якою вона володіє. 2. За М. Вебером — агрегати людей, які володіють одними й тими ж життєвими шансами. 3. За У. Л. Уорнером — група людей, що відносить себе до певної позиції в системі соціальної ієрархії. 4. Велика група людей, які мають однако-вий соціально-економічний статус у системі соціальної стратифікації.

КОНТ ОГЮСТ (1798—1857) ** — франц. філософ, соціолог, основопо-ложник позитивізму та соціології як науки, що перший окреслив її предмет, структуру, функції. К. — основоположник філос. позитиві-зму, основними принципами якого є пріоритет спостереження в до-слідженнях, констатація явищ та їх взаємозв’язків, орієнтація на «точні» методи досліджень. Ці принципи К. переносить і на соціо-логію. Це дало змогу К. вирізнити суспільство як її об’єкт, розгля-нути його як цілісну систему, утворену взаємодією її елементів, за-значити роль спостережень для збору та аналізу емпіричного матеріалу, поставити питання про необхідність використання «оч-них» (надійних) методів у соціології (спостереження, експерименту, порівняльного та історичного методів) і т.д.

КОНФЛІКТ*** — зіткнення протилежних інтересів, цілей, ідеологій між індивідами, соціальними групами, класами,

М

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ** — сукупність загальних теоретичних знань у системі соціології, що є результатом макросоціологічних дослі-джень, тобто досліджень, які охоплюють вивчення великих соціальних об’єктів — суспільства загалом, його складових частин (систем, підсистем, агрегатів, сфер), масштабних соціальних явищ і процесів, інститутів, поведінки людських мас.

МЕТАСОЦІОЛОГІЯ*** — обґрунтування методів та логіки побудови соціологічного знання.

МЕТОД* (від грецького methodos — шлях до чогось) — спосіб одержання вірогідних соціологічних знань; сукупність застосовуваних прийо-мів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

МЕХАНІЦИЗМ* — напрям у соціальній теорії, що бере за основу поняття механізму — системи. Відповідно до основних ідей механізму, робота механізму, як і суспільства загалом, забезпечується функціональною спеціалізацією його частин, а також їх інтеграцією в єдине ціле.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ** — сукупність соціологічних знань із протилеж-ною щодо макросоціології пізнавально-гносеологічною орієнтацією на вивчення т. зв. мікрооб’єктів (міжособистісні взаємодії, стосунки, комунікативні зв’язки в малих групах, поведінка індивіда, окремі «мікромасштабні» соціальні явища і процеси тощо).

МОБІЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНА*** — зміна індивідом однієї професії на іншу.

МОБІЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНА** — процес руху індивідів міжієрархічно або іншим чином організованими елементами соціальної структури: класами, прошарками, групами, статусами, позиціями. За напрямом вирізняють вертикальну, висхідну або низхідну М. с. (посадове про-сування, підвищення кваліфікації чи, навпаки, декваліфікація, пере-хід у групи та шари, які займають нижчі позиції у статусній ієрар-хії), а також горизонтальну М. с. — рух поміж однорідними у соціальному відношенні групами, статусами, робочими місцями.

Н

НАПРУЖЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА** — стан, який виникає в суспільстві внаслідок дії дестабілізуючих факторів і виявляється у зростанні не-гативних соціальних настроїв та деструктивної поведінки, що при-ховує у собі небезпеку соціального «вибуху», руйнування певних соціальних структур чи всього суспільства. Н. с. свідчить про наяв-ність кризових ситуацій у суспільстві, загострення суперечностей між соціальними верствами, вона досягає піку свого розвитку у пе-ріод їх розгортання та вирішення.

НАТУРАЛІЗМ*** — тенденція в поясненні соціальних явищ та процесів розвитку суспільства природними, біологічними факторами, яка орі-єнтується на методи природничих наук.

О

ОБЄКТ І ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ** — певна реальність (а також її різні сторони, характеристики і відносини), на яку спрямоване до-слідження. Виокремлення певного фрагменту цієї реальності дикту-ється наявністю соціальної проблеми, тобто необхідністю розв’язання соціальної суперечності. Під О. д. у конкретному соціо-логічному дослідженні розуміють реальні соціальні процеси або явища, а також соціальні відносини, що містять суперечність і поро-джують проблемну ситуацію. П. д. — певні сторони, якості, харак-теристики, особливості об’єкта.

ОПИТУВАННЯ** — термін, що позначає процес отримання відомостей про досліджуваний об’єкт шляхом ведення діалогу (комунікації) між дослідником (чи його представником — людиною, спеціальним технічним пристроєм) та респондентом за допомогою формалізова-них запитань та відповідей на них. У загальних рисах О. поділяють на інтерв’ю та анкетування. За першого варіанту інтерв’юер фіксує відповіді на запитання сам, за другого — респондент.

ОРГАНІЗАЦІЯ** — форма об’єднання людей з метою досягнення пев-них цілей на засадах позаособистісних стосунків.

ОСОБА МАРГІНАЛЬНА («ПРОМІЖНА»)** — тип особистості, що формується (або опиняється на межі різних соціальних середовищ: міста і села, класів, поколінь, культур, ідеологій, рас, тому вона від-значається особливою, зокрема дуже суперечливою, конфліктною, свідомістю і поведінкою. Уперше поняття О. м. сформулював глава Чиказької школи міської соціології Р. Парк (1928), пов’язавши мар-гінальність зі збільшуваною міграцією на межі історичного перехо-ду людини від локальних культур і поселень до цивілізації та її гіга-нтських міст.

ОСОБИСТІСТЬ* — усталений комплекс якостей і властивостей людей, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльності яких бере участь. Термін «особистість» необхідний для характеристики соціального в людині.

П

ПАТОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА** — специфічна форма відхилення від ін-ституціонально обумовлених вимог до соціальної поведінки, яка ви-являється: 1) в індивідуальних та групових діях, що пов’язані з нех-туванням соціальними нормами; 2) у масовому порушенні процесів соціальної адаптації при дезорганізації суспільної системи. Перша ґрунтовна спроба розгляду проблеми П. с. у межах соціологічної те-орії, до якої вдався Е. Дюркгейм, привела його до парадоксального висновку про «нормальну» природу вияву суспільної патології через злочинність.

ПОЗИТИВІЗМ* — термін, введений О. Контом, це — методологічна по-зиція у суспільних науках взагалі, і в соціології зокрема, яка випли-ває з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи. Вважає, що справді науковим є лише те знання, яке здобу-те точним використанням наукового методу, через збирання і аналіз емпіричних даних та послідовну перевірку гіпотез. Згідно з ним, соціологія, як і інші соціогуманітарні науки, повинна бути побудована за зразком природничих наук.

ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ** — проблемна ситуація, пов’язана з су-перечністю між соціальною дійсністю і її теоретичним осмислен-ням, яка потребує для свого пізнання і розв’язання певних методів, процедур та прийомів дослідження.

ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ** — головний до-кумент дослідження, в якому відображаються його загальна концеп-ція та ідеологія. У П. с. д. виокремлюють методологічну та процедур-ну частини. Методологічна містить опис проблемної ситуації та фор-мулювання проблеми, визначення об’єкта й предмета, цілей і завдань дослідження, інтерпретацію та операціоналізацію головних понять, формулювання гіпотез і попередній системний аналіз об’єкта дослі-дження. Процедурна частина містить принциповий план дослідження, обґрунтування системи вибірки, опис процедур збирання та аналізу даних, а також робочий план, у якому визначаються послідовність ро-біт, терміни їх виконання та матеріально-технічне забезпечення. П. с. д. логічно організовує й упорядковує весь процес дослідження.

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ** — прасоціологія, ретроспективна соціологія — пе-редісторія соціологічного знання, елементи якого існують у системі си-нкретичного суспільствознавства і філософії до його диференціації та спеціалізації на окремі науки. П. вивчає факти, здогадки, гіпотези, ідеї, концепції, емпіричні соціальні обстеження минулого, пов’язані з аналі-зом чи описом соцієтальних явищ, процесів, тенденцій, котрі безпосе-редньо входять до предметної сфери сучасної соціології.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ* — одна з течій соціологічного психологізму, розглядає суспільство як етап космічної еволюції, в якій кожен подальший етап акумулює досягнення попередніх та бу-дується на них. Згідно з поглядами Л. Уорда, найвищою мірою ево-люції є соціогенія (синтез усіх природних сил), вона характеризу-ється цілеспрямованим і творчим началом, усвідомленим прагненням до прогресу.

ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ* — одна із течій соціального психологізму, яка вивчає поведінку людей у великих групах і натовпах. Поведінка людей у натовпі відрізняється від їх поведінки в нормальних умовах і може призвести до вибухових та непередбачуваних ситуацій. У ранніх соціологічних працях французького соціолога Г. Лебона й сучасних теоріях американського соціолога Н. Смелзера та ін. Пове-дінка натовпу розглядається як потенційна загроза нормальному со-ціальному порядку.

Р

РАСОВО-АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА* — один із натуралістичних, біологізаторських напрямків суспільної думки; вважає головними причинами розвитку суспільства расові особливості, а чистоту раси розглядає як основну спонукальну силу розвитку цивілізації. У со-ціології цей напрям представлений передусім працями А. Гобіно.

РЕВОЛЮЦІЯ* — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний пере-хід від одного якісного стану до іншого. В соціології — докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджи-лого суспільного ладу і утвердження нового.

РЕДУКЦІОНІЗМ* — пояснення багатогранного феномена за допомогою єдиного визначального фактора. Наприклад, психологічний редук-ціонізм — пояснення соціальних феноменів за допомогою лише психологічного фактору; марксизм є прикладом економічного реду-кціонізму, оскільки в ньому все розмаїття соціальних явищ та істо-ричних змін зумовлене впливом економічних факторів.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ** — властивість вибіркової сукупності від-творювати характеристики генеральної сукупності.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ*– процес засвоєння нових соціальних ролей і стату-сів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

РЕСПОНДЕНТ**– особа, яка в процесі опитування є джерелом первин-ної інформації.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНА** — нормативний різновид поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, групі, організа-ції) і виконує відповідні їй функції.

РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ*– напрям, започаткований М. Вебером, який вважав, що розуміння соціальної дії є основним завданням со-ціології. Соціолог повинен уявити себе на місці інших людей, щоб зрозуміти сенс їхніх дій, мету, яку вони перед собою ставлять. Ро-зуміння є тим, що відрізняє соціологію від природничих наук.

С

САНКЦІЇ* (від лат. sanktio — суворі постанови, переписи) — соціальні нагороди і покарання, які сприяють додержанню норм.

СИМВОЛІЧНИЙ ІНТЕРАКЦІОНІЗМ* (від. англ. interaction — взаємо-дія) — напрямок соціології, який зосереджується на вивченні соціа-льних взаємодій (інтеракцій), в їх символічному відображенні (мові, жестах тощо) виходить із позиці, що індивіди поводяться з речами згідно зі смислом, який ці речі мають для них, і що смисл речей ви-являється у процесі соціальної взаємодії. Виникає як альтернатива до функціоналізму.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ** — процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв’язків і відно-син, необхідних для його становлення і життєдіяльності в певному суспільстві.

СОЦІАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ* — перенесення еволюційних принципів розвитку природи (боротьби за виживання і природного відбору) на соціальні процеси. Є основним положенням вчення Г. Спенсера, який вважав, що в суспільстві, як і в природі, розвиток відбувається від простих форм до складних форм, різноманітних, але пов’язаних між собою форм.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА* — (від грецького systema — складене з час-тин, з’єднане в одне ціле) — складно організоване, впорядковане,

цілісне утворення, що охоплює окремих індивідів і соціальні спіль-ноти, об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовідносинами, спе-цифічно соціальними за своєю природою.

СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ* — біологізаторські течії в соціології, які намагаються звести закони розвитку суспільства до біологічних за-кономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосо-ваних, до установок теорії інстинкту, спадковості тощо. Суспільство розглядається як безструктурна сукупність властивостей або елеме-нтів, а еволюція — як процес змін, що відбувається завдяки випад-ковим варіаціям.

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ* — одинична суспільна значуща подія або певна сукупність однорідних подій, типових для тієї чи іншої сфери суспі-льного життя або характерних для певних соціальних процесів. Згі-дно з Е. Дюркгеймом, це елемент соціальної реальності, що який слід розглядати як річ; він існує незалежно від суб’єкта і його треба вивчати так само об’єктивно й неупереджено, як вивчають річ у природничих науках.

СОЦІАЛЬНІ РУХИ* — різні форми колективної дії, спрямовані на соці-альну реорганізацію; функціонують неформально, хоч деякі з них можуть згодом інституціоналізуватися. За Гіденсом, можна назвати 4 основні типи соціальних рухів: демократичні, екологічні, робітни-чі, рухи за мир. Деякі дослідники додають до них феміністичні (тоб-то жіночі), релігійні (типу ісламської революції) та інші нові рухи сучасності, які виникли порівняно нещодавно.

СОЦІАЦІЯ* — термін Г. Зіммеля; означає свідому взаємодію індивідів. Є складною формою усуспільнення, яка охоплює соціальні процеси (передусім взаємодію особистостей), соціальні типи (людей з пев-ними соціальними якостями — аристократа чи відступника) та мо-делі (розширення кордонів соціальних груп із посиленням вияву ін-дивідуальності).

СОЦІОЛОГІЗМ*** — 1. Концепція, яка визнає першочергове та виклю-чне значення за соціальною реальністю та соціологічними методами в поясненні буття людини та її середовища. 2. Трактування суспіль-ства як надіндивідуальної реальності стосовно інших видів реально-сті (біологічної, психологічної і т. ін.).

СОЦІОЛОГІЯ** — це наука, що досліджує соціальні форми, закони та закономірності функціонування і розвитку суспільства через взає-модію індивідів та їхніх груп, спільностей. Термін «С» ввів франц. філософ Огюст Конт («Курс позитивної філософії»), позначивши ним універсальну науку, що вивчає суспільство «позитивно», спи-раючись на факти.

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНА** — міжгалузевий науковий напрям, пов’язаний із вивченням соціальних механізмів та закономірностей функціонування і розвитку економіки. С. е. розглядає економічне життя як взаємодію суспільних груп, які займають неоднакові пози-ції в системі суспільного виробництва, виконують специфічні гос-подарські і соціальні функції, мають неоднакові права та обов’язки,

різняться рівнем доходу та споживання і яким притаманні особливі інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, характер поведінки, спосіб життя загалом.

СОЦІОЛОГІЯ ЕМПІРИЧНА* — складова соціології, застосована на конкретних дослідженнях соціальних фактів.

СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ** — галузь соціологічної науки, предметом якої є: праця як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, навичок, знань та умінь особи з метою створення матеріальних, со-ціальних і культурних благ індивідуально або в кооперації з інши-ми; як засіб добування винагороди для задоволення різноманітних життєвих потреб; як основа соціально-економічного становища пра-цівників в індустріальному та постіндустріальному суспільствах і джерело нерівності в доходах і престижі; як дослідження соціологі-чними методами стану і динаміки ставлення робітників до предмета, процесу і результату праці, відносин між робітниками, групами ро-бітників, зайнятих у виробничій діяльності, з приводу володіння й розпорядження власністю щодо умов і засобів праці; дослідження місця праці у цілісному способі життя, мотивів і цінностей трудової діяльності, соціального самопочуття окремих робітників та груп.

СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ** — галузь соціології, яка вивчає зако-номірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, структури і процеси суспільства (організації) з метою упорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування, розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

СОЦІОМЕТРІЯ** — галузь соціальної психології, пов’язана з вивченням міжособистісних стосунків у малих соціальних групах. Під С. розу-міють методи дослідження структури міжособистісних відносин у малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, здійснених членами групи за тим чи іншим соціометричним критерієм. Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометрич-ним критерієм — запитання соціометричної анкети (тесту).

СПІЛЬНОТА СОЦІАЛЬНА** — сукупність людей, об’єднаних спіль-ними ознаками (чинниками), напр., поселення, мова, релігія, профе-сія, розмір прибутку, єдність мети та завдань діяльності тощо.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ** — становище індивіда або групи в соціаль-ному просторі стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціально значущими для цієї суспільної системи критеріями (екон., політ., соціально-правовими, професійно-кваліфікаційними тощо). Відповідно до того, чи набуває людина свого статусу завдяки успад-кованим ознакам (соціальне походження, стать, раса), чи завдяки власним зусиллям (освіта, фах), розрізняють С. с. успадкований і досягнутий.

СТРАТИФІКАЦІЯ*** (від лат. stratum — прошарок і facio — роблю) — 1. Соціальна диференціація та нерівність на основі таких критеріїв як со-ціальний престиж, самоідентифікація, професія, дохід, освіта, участь у владних відносинах і т. д. 2. Постійне ранжування соціальних статусів та ролей в соціальній системі (від малої групи до суспільства).

СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНА*** — сукупність взаємопов’язаних та взає-модіючих соціальних груп, соціальних інститутів та відносин між ними.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ* — метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об’єкта, що досліджується; служить певним пізнавальним цілям; може підлягати контролю і перевірці.

СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ* — напрям соціології та антропо-логії, який вбачає головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Розрізняють два основних підходи: а) структурний, який йде від аналізу різноманітних структур до виявлення виконуваних ними функцій; б) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.

СУСПІЛЬСТВО* — найзагальніша система взаємозв’язків і взаємовідно-син між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Згідно з Н. Смелзером, це об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну на-ціональну (соціокультурну) ідентичність.

Т

ТЕОРІЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА** — сукупність погля-дів на походження і природу сучасних західних «розвинутих» сус-пільств та їх відмінності від «традиційних» суспільств. Термін «ін-дустріальне суспільство» запровадив К. Сен-Сімон, започаткувавши теоретичну лінію, продовжувачами якої були О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, а згодом Р. Арон і У. Ростоу. Основні принципи: а) визнання закономірності переходу від «традиційних» до «індустріа-льних» суспільств, заснованих на машинному виробництві, фабрич-ній організації і дисципліні праці, національній системі господарст-ва з вільною торгівлею і спільним ринком; б) «логіка індустріалізації» провадить суспільства до зростання подібності між ними; в) індустріальний розвиток відбувається паралельно з демок-ратизацією суспільно-політичного життя, проголошенням рівних громадянських прав; особливостями індустріального суспільства є соціальна стратифікація і пов’язана з нею соціальна мобільність; г) класова боротьба замінюється мирним розв’язанням соціальних конфліктів на базі реформування суспільної системи; д) відбуваєть-ся зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

ТЕОРІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА* — розвиток си-стеми ідей, закладених у теорії індустріального суспільства, здійс-нений Д. Беллом та іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — перехід від індустріального до постіндустріального суспільс-тва, який визначається:

а) відповідним переходом від економіки, що виробляє товари, до об-слуговуючої економіки і створення розгалуженої сфери послуг, в якій зайнята більшість працездатного населення;

б)         змінами в соціальній структурі (класовий поділ остаточно поступається місцем професійному, фаховому);

в)         центральним місцем теоретичного знання, яке визначає політику,

і висуненням в центр соціального життя вчених, науковців та інтелектуалів на загал;

г)         створенням нових інтелектуальних технологій, здатних зберігати

довкілля і заощаджувати природні ресурси. На відміну від індустріального суспільства, де основним був конфлікт між працею і капіталом, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт знаходить прояв у боротьбі між знаннями і некомпетентністю.

ТЕОРІЯ КОНВЕРГЕНЦІЇ* (від лат. convergere — наближатися, сходи-тися) — концепція, розроблена П. Сорокіним, а також іншими су-часними соціологами. Центральна ідея — виникнення в майбутньо-му нової цивілізації, внаслідок зближення різних соціальних систем (наприклад, капіталізму і соціалізму) при збереженні нею позитив-них рис і цінностей кожної з них.

ТИПИ ПАНУВАННЯ* — згідно з М. Вебером, легітимні форми влада-рювання:

а)         легальне (базується на визнанні законності використовуваних

правил і норм);

б)         традиційний (базується на встановленій вірі у святість традицій);

в)         харизматичний (базується на відданості неординарним особам

вождів, героїв тощо).

Ф

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА СОЦІОЛОГІЯ* — напрям у теоретичній соці-ології, який стверджує, що все знання є соціально створеним і орієн-тованим на певні практичні проблеми. Основною метою є аналіз та опис щоденного життя, бо хоча воно й сприймається людьми як да-не, треба показати, як воно створюється. Цей напрям започаткова-ний у працях А. Шюца.

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ* — напрям у теоретичні соціології, пов’язаний насамперед з ім’ям Г. Зіммеля. Вважає, що об’єктом аналізу повинна бути форма соціальних відносин; вивчає зв’язки, які відрізняються за суттю, але демонструють певні формальні влас-тивості.

Ц

ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНІ*** — в широкому значенні — значущість явищ і предметів реальної дійсності щодо їх відповідності або не-відповідності потребам суспільства, соціальної групи та особистос-ті; в вузькому — моральні та естетичні вимоги, які виробила загаль-нолюдська культура — продукти суспільної свідомості.

Ч

ЧИКАЗЬКА ШКОЛА*— соціологічна традиція університету Чикаго (США). Основні характерні риси:

а)         органічне поєднання емпіричних досліджень з теоретичними узагальненнями;

б)         висування гіпотез у межах єдиної організованої та скерованої на

конкретні практичні цілі програми;

в)         розробка урбаністичної соціології з дослідженням специфічно міських проблем, підпорядкованих ідеї встановлення соціального контролю і згоди.

У

УЯВЛЕННЯ КОЛЕКТИВНІ* — термін Е. Дюркгейма, означає спільні уявлення та відповідні моральні настанови, які виступають у ролі об’єднуючої сили у суспільстві. Є більш важливими у простих тра-диційних суспільствах, де поділ праці недостатньо розвинутий; у складніших суспільствах поступово втрачає своє значення.