СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ДЕВІАЦІЇ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 

Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає. Є кі-лька теоретичних підходів у поясненні цього феномена.

Біологічний підхід. У ХІХ ст. велике значення у криміналістиці та соціології девіантної поведінки відіграла теорія італійського лі-каря, вченого Чезаре Ломброзо (1835—1909). Він встановив зв’язок між кримінальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних ви-мірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування «при-роджених злочинців», які становлять до 40 % загальної кількості засуджених (інші — це випадкові злочинці). Їм властиві особливі фізичні риси: сплющений ніс, рідка борідка, низький лоб, великі щелепи, високі вилиці («атавістичні» риси особистості, повернення до більш ранньої стадії еволюції людини). Ця теорія була популяр-ною на початку ХХ ст., але згодом її витіснили інші теорії (таблиці, складені Ломброзо, не підтвердилися подальшими дослідженнями).

Уільям Х. Шелдон (1940), відомий американський психолог і лікар, наголошував на важливості будови тіла. Він вважав, що у людей певна будова тіла означає наявність характерних особистіс-них рис:

•          ендоморфу (людині з округлими формами) притаманні това-риськість, вміння знаходити спільну мову з людьми, потурання своїм бажанням;

•          мезоморф (чиє тіло відрізняється силою і стрункістю) виявляє схильність до неспокою, він активний і не занадто чутливий;

•          ектоморф (людина слабкої статури) характеризується здатні-стю і схильністю до самоаналізу, наділений підвищеною чутливіс-тю, вразливістю.

Спираючись на дослідження поведінки двохсот юнаків у центрі реабілітації, Шелдон зробив висновок, що найбільш схильні до девіан-тної поведінки мезоформи, хоча вони не завжди стають злочинцями.

Власне соціологічні теорії девіції

Теорія аномії

Еміль Дюркгейм — основоположник соціологічного дослі-дження девіації. Він стверджував, що девіація має функціональне значення в суспільстві: сприяє усвідомленню меж того, що вважа-ється поведінкою нормальною, допустимою. Девіації виконують роль факторів, що спричинюють людей підтвердити свою відда-ність моральному порядку суспільства.

Дюркгейму належить ідея аномії.

Аномія — суспільний стан, який характеризується розла-дом системи цінностей, обумовлений кризою всього суспіль-ства, його соціальних інститутів, протиріччям між проголо-шеними цілями та неможливістю їх реалізації для більшості.

Американський соціолог Роберт Мертон Кінг застосував понят-тя аномії та соціальної солідарності до аналізу соціальної дійсності США. Для більшості американців, життєвий успіх, що передусім втілювався в матеріальних благах, перетворився на культурно схвалену ціль. Окремі фактори, наприклад, гарна освіта та робота з високою заробітною платою, одержали схвалення як суспільно ви-знані засоби досягнення успіху.

Декларувався рівний доступ до засобів досягнення матеріально-го успіху в житті. Однак бідним та представникам національних меншин часто досяжні лише більш низькі рівні освіти та обмежені матеріальні ресурси. Інтерналізація цілі щодо матеріального успіху та перешкоди в можливості її реалізації можуть зумовити девіантну (нонконформну) поведінку.

Отже, тоді, коли суспільство проголошує спільні символи успі-ху для всього суспільства, обмежуючи при цьому доступ значної частини людей до визнаних засобів їх досягнення, створюються умови для антисуспільної поведінки.

Теорія культурного перенесення

Французький соціолог Габріель Тард сформулював теорію на-слідування для пояснення девіантної поведінки. Він переконався,

1 Социология: Учебник / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. — М., 2000. — С. 201—232.

що злочинці, як і добропорядні люди, імітують поведінку тих лю-дей, з якими вони зустрічалися раніше, знали про них…але на від-міну від законослухняних громадян, вони імітують поведінку зло-чинців.

В 1920—1930 рр. соціологи Чиказького університету, намагаю-чись пояснити високий рівень злочинності в окремих районах Чи-каго, провели ряд досліджень, внаслідок чого з’ясували, що в окре-мих районах міста рівень злочинності залишався стабільним протягом ряду років, незважаючи на зміни в етнічному складі насе-лення. Вчені дійшли висновку, що кримінальна поведінка може пе-редаватися від покоління до покоління.

Едвін Г. Сазерленд розробив теорію диференційної асоціації, яка базується на ідеях інтеракціонізму та наголошує значення соці-альної взаємодії в процесі формування поглядів та вчинків людей. Згідно з Сазерлендом, індивіди стають правопорушниками тією мі-рою, якою вони належать оточенню, що наслідує девіантні цінності та установки, методи. Чим раніше розпочнуться контакти з кримі-ногенним середовищем, чим інтенсивнішими та тривалішими вони будуть, тим вища вірогідність того, що такий індивід стане право-порушником. Однак тут відбувається не лише наслідування, а й на-вчання. Згідно з цим принципом, тюремне ув’язнення має досить негативні наслідки з огляду на контакти.

Теорія культурного перенесення. Показує, що соціально не схвалена поведінка викликається тими самими процесами соціалі-зації, що й соціальна схвалена. Соціолог Вальтер Б. Міллер провів дослідження чинників девіації в молодіжному середовищі пред-ставників нижчого класу. Він визначав поведінку молоді як адап-тацію до культурних зразків, набутих такими молодими людьми в процесі їх соціалізації в гетто та в міському середовищі. Культура нижчих класів, на думку Міллера, приділяє велике значення ряду таких першочергових принципів, як порушення громадського спокою (заохочуються зіткнення з поліцейськими, керівництвом школи, соціальними працівниками та іншими представниками влади).

Азарт (пошук гострих відчуттів, гра з небезпекою).

Доля (віра в те, що більшість важливих подій у житті не підля-гає контролю, світом править випадок та доля).

Нахабство (здатність перехитрити, обманути).

Автономія (прагнення звільнитися від зовнішнього контролю). Хоча ці принципи не обов’язково злочинні, але їх наслідування створює ситуації з високою вірогідністю використання протиправ-них моделей поведінки.

Теорія конфлікту

Згідно з марксистською теорією правлячий клас капіталістів екс-плуатує та грабує народ. При цьому йому вдається уникати покаран-ня за свої злодіяння. Трудящі — жертви капіталістичного гноблен-ня — у своїй боротьбі за виживання змушені вчиняти дії, які правлячий клас клеймить як злочин. Інші види девіації — алкого-лізм, зловживання наркотичними засобами, проституція… — проду-кти моральної деградації, які базуються на гонитві за наживою та гнобленні бідняків, жінок, представників національних меншин. За Річардом Квінні, правова система США відображає інтереси та іде-ологію правлячого класу. А якщо держава слугує інтересам правля-чого капіталістичного класу, то й злочин є класово обумовлений по-літичний акт, закладений у структуру капіталістичної системи.

Теорія стигматизації

Стигматизація від грецького — клеймо. Едвін Леметр, Говард Беккер, Кай Еріксон стверджують:

■S По-перше, жоден вчинок власне не є кримінальним за суттю. «Негатив» вчинку обумовлений не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють і реагують на нього. Відхилення завжди є предметом соціального оцінювання.

■S По-друге, прибічники цієї теорії відхиляють популярну ідею, що людей можна поділити на тих, хто нормальний, та тих, хто має патологію. Вандалізм, невиконання домашнього завдання, поведін-ка фанатів на матчі… — первинна девіація — поведінка, яка пору-шує соціальні норми, але, зазвичай, залишається непоміченим з бо-ку правоохоронних органів.

S По-третє. Чи будуть ці люди визнанні як девіанти залежить від того, що вони роблять, а також від того, як реагують інші люди на їх поведінку. Тобто ця оцінка залежить від того, яким правилам слідує суспільство, в яких ситуаціях та стосовно яких людей. Особ-ливе значення мають ті ярлики, якими наділяють індивіда.

■S По-четверте, наклеювання ярликів призводить до певних нас-лідків для таких людей. Воно створює умови для вторинної девіації — девіантної поведінки, викликаної у відповідь на санкції щодо індивіда. Індивід отримує публічне визначення, яке підноситься до рангу сте-реотипу, та оголошується як правопорушник, насильник… ярлик сприяє закріпленню індивіда в статусі аутсайдера. Подібний головний статус придушує усі інші та відіграє роль пророцтва, що саме реалізу-ється. Порушники починають сприймати свій статус як конкретний тип девіантності та формувати на його основі власне життя.

■S По-п’яте, ті, хто отримав клеймо правопорушника, зазвичай з’ясовують, що звичайні громадяни засуджують їх та не бажають «мати з ними справу», від них можуть відвернутися друзі, рідні та іноді їх відправляють у психічні лікарні. Всезагальна ізоляція під-штовхне індивідів до девіантних груп. Участь у девіантній субку-льтурі — спосіб подолати критичну ситуацію, знайти емоційну під-тримку оточення, яке тебе розуміє. Своєю чергою, входження до девіантної групи сприяє закріпленню у індивіда уявлень про себе як про правопорушника, сприяє виробленню девіантного стилю життя, послаблює його зв’язок із законослухняними громадянами.

Джон Масіоніс характеризує соціальні основи девіантності1

1.         Девіантність розрізняється залежно від культурних норм (культурний релятивізм). Жоден вчинок, навіть вбивство, не є де-віантними за своєю природою; вони стають такими лише стосовно норм, визначених у конкретних соціокультурних середовищах та ситуаціях. Смертна кара злочинця та позбавлення життя невинної людини оцінюються по-різному. «Куба і В’єтнам переслідують своїх громадян за «спілкування з іноземцями»; у Сінгапурі заборо-нена торгівля жувальною гумкою; в Ірані поліція може заарештува-ти жінку за користування косметикою; громадяни США ризикують арештом, якщо відвідають Лівію»2.

2.         Люди стають девіантними, коли стають такими в очах ін-ших, тобто з моменту стигматизації, яка надалі може суттєво впливати на поведінку особистості та ставлення до неї оточуючих (навіть ретроспективне). Культурні норми порушуються переваж-ною більшістю, але вторинна девіація визначається оцінкою соціаль-ного середовища вчинку, поведінки як поведінки з відхиленням.

3.         Як встановлення, так і порушення правил передбачає на-явність соціальної влади. Норми, закони та їх застосування відо-бражають соціальну нерівність, зокрема в питаннях влади та до-ступу до неї.

Історичний, інтелектуальний та моральний розвиток суспільства сприяє зміні уявлень про норми та девіації (гомосексуалізм, нарко-манія — як хвороба, відьми....)3.

1          Масионис Дж. Социология. — СПб, 2004. — С. 259—300.

2          Масионис Дж. Социология. — СПб, 2004. — С. 262.

3          Социология: учебник / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н. Попов А. В. — М., 2000. — С. 193—232.

Девіантну поведінку не слід змішувати з варіаціями норм як со-ціально прийнятних стилів поведінки, які входять у зону припус-тимої поведінки. Наприклад, спосіб життя у зразкового сім’янина та легковажного одинака, який веде вільний спосіб життя, вклада-ється у соціальні норми сучасного суспільства. Однак людина, яка обрала своїм стилем сексуальне насилля, — переходить межу між нормою та девіацією.

Соціальні наслідки девіації негативні, особливо якщо вони по-ширені.

Уроки, які може взяти суспільство із існуючих девіацій: Функції девіації:

♦          По-перше, виявлення девіацій та публічне оголошення їх та-кими сприяє укріпленню соціальної конформності — готовності підкорятися соціальним нормам (оголосити когось злочинцем).

♦          По-друге, засудження девіації дає суспільству змогу чіткіше побачити, що визнається в якості норм; (санкції показують, що така поведінка і в подальшому буде засуджуватися: ЗМІ — висвіт-люють судові процеси).

♦          По-третє, колективно осуджуючи девіантів, група укріплює власну згуртованість та єдність, спрощується процес групової іден-тифікації. Так пошук «ворогів народу» слугував засобом згуртування суспільства навколо керуючої «верхівки», яка може захистити.

♦          Виникнення та широке розповсюдження девіацій сигналізує про неправильне функціонування соціальної системи у суспіль-стві (злочинність — низький рівень життя) та свідчить про потребу соціальних змін.

(«Наприклад, Мартін Лютер Кінг-молодший та його прибічники прагнули, привернути увагу до недемократичного характеру сегре-гаційних законів південних штатів США шляхом масової непокори цим законам; рух чорношкірих за громадянські права призвів до того, що ці закони були переглянуті») 1.

Більше того, девіації (флуктуації, мутації) — необхідні механіз-ми зміни й розвитку, а, отже, самого існування системи (соціальної, фізичної або біологічної). Без девіацій «нічого ніколи породити не могла б природа», як помітив ще Лукрецій 2.

Социология: учебник / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н. По-пов А. В. — М., 2000. — С. 193—232.

Гилинский Я. И. Социальный контроль над девиантным поведением в совре-менной России: теория, история, перспективы // Социальный контроль над деви-антностью в современной России. — СПб., 1998. — С.4.

Дисфункції девіацій проявляються у тому, що вони вносять розлад у функціонування соціальних систем, порушують їх стабі-льність. Часто вони є небезпечними для соціального середовища — наприклад, злочинність, наркоманія. Інколи вони наносять шкоду людині, яка здійснює девіантну поведінку (девіація, спрямована проти себе: наркоманія, алкоголізм тощо).

+1
загрузка...
Бібліотека для студента 9 из 10 на основе 24 оценок. 24 клиентских отзывов.
Книги Фінанси, Гуманітарія, Правовознавство