Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
СТАДІЇ ТА ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ1 : Соціологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

СТАДІЇ ТА ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ1


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 

Загрузка...

 

Стадія соціалізації Інститути соціалізації

ДОТРУДОВА

Рання — від народження до всту-пу дитини до школи.

Стадія навчання, що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна.     Батьківська сім’я, дитячі дошкі-льні установи.

Школа, навчально-професійн2і уста-нови; вищі навчальні заклади .

ТРУДОВА — охоплює весь період трудової діяльності людини.          Трудовий колектив, організація, власна сім’я.

ПІСЛЯТРУДОВА — пенсійний вік.          Громадські організації, сім’я дітей.

Найбільш дослідженою є дотрудова стадія соціалізації. Най-менш розробленою — післятрудова.

Визначено, що індивіди у віці від 60 до 74 років — це люди по-хилого віку, від 75 до 90 — старі, а після 90 — довгожителі.3 Згідно з міжнародними критеріями (наприклад, ООН) населення країни вважається старим, якщо частка людей віком 65 років та старше перевищує 7 %, якщо в структурі суспільства 10—12 % громадян

1          Солодовникова И. В. Социализация личности в зелом возрасте: опыт интерипретации // Социс. — 2006. — № 2. — С. 32—39.

2          ВНЗ як інститут соціалізації, належить не тільки до дотрудової стадії, а, радше, займає проміжне положення між стадією навчання й трудовою.

3          Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку //Українське суспільство 1994—2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н.

М. Шульги. — К., 2004. — 705 с.

похилого віку — це демографічна старість суспільства. Для Украї-ни цей показник — 12,5 %.

Процес постаріння населення в Україні накладається на форму-вання в суспільстві нових ціннісних орієнтацій та настанов. У осіб похилого віку знижується рівень соціально-психологічної адапта-ції. В період трансформаційних перетворень адаптація осіб похило-го віку ускладнюється ще й особистісними проблемами: необхідні-стю розуміння представників нових молодих когорт, «узагальнених інших», які в цьому випадку виступають як суспільство загалом. З іншого боку, і суспільство повинно враховувати, «пристосовувати-ся» до того, що значну його частину становлять люди похилого ві-ку, що вікова структура має вигляд «сивого суспільства». Це про-блема і західних суспільств із розвиненою ринковою економікою.

Результати моніторингу Інституту соціології НАН України сві-дчать, що більшість людей похилого віку відчувають значний дис-комфорт, негативні соціально-психологічні риси. Їм властиві мате-ріальні проблеми. Вони висловлюють незадоволеність умовами життя, своїм становищем у суспільстві загалом. Українське суспі-льство характеризується:

•          масовим зубожінням більшої частини населення, особливо людей пенсійного віку;

•          руйнуванням традиційних життєвих цінностей і стереотипів поведінки, кризою менталітету;

•          суб’єктивною неготовністю людей до ринкових відносин;

•          соціальною незахищеністю та безпорадністю населення перед суспільними змінами1.

Стадії соціалізації

Соціалізація охоплює весь життєвий цикл людини, від самого народження. Проте окремі соціологи розглядають соціалізацію як процес, притаманний певним життєвим періодам.

Зокрема, Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:

1 Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку // Українське суспільс-тво 1994—2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. — К., 2004. — 705 с.

1)         від народження до 2 років — сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам’яті образи предметів);

2)         від 2 до 7 років — передопераціональна стадія (навчання ро-зуміти символи та їх значення);

3)         від 7 до 11 років — стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише рука-ми — підрахунок…);

4) від 12 до 15 років — стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв’язання мора-льних проблем…).

Діти послідовно проходять ці стадії, але з різною швидкістю1.

Е. Еріксон розрязняє вісім етапів в життєдіяльності людини, кожен з яких ставить перед особистістю виняткове завдання щодо формування певних психологічних характеристик. Криза, яка за-грожує індивіду на кожному з етапів, може успішно розв’язатися чи ні. Суспільству та людині визначені рівнозначні ролі у форму-ванні особистості. Однак результати перших чотирьох періодів пе-реважно детерміновані соціальним середовищем, а останніх чоти-рьох — внутрішніми, суб’єктивними факторами.

Етапи розвитку особистості за Еріком Еріксоном2

 

Етап розвитку           Психологічна криза  Домінуюча соціальна система        Позитивний результат

Немовля         Основи довіри на противагу недовірі        Сім’я   У дитини формується несвідоме почуття «ба-зової довіри» до батьків, дорослих, зовнішнього світу

Раннє ди-тинство     Самостійність на противагу сорому, сумніву        Сім’я   У дитини формується почуття автономії й осо-бистісної самоцінності, почуття самоконтролю, без збитку щодо самопо-ваги

Вік 4—5 років            Ініціатива на про-тивагу почуттю провини         Сім’я   Дитина навчається ви-значати напрямок та ціль своїм діям

Вік з 6 років до першого періоду статевого дозрівання    Працелюбність, старанність на про-тивагу відчуттю підкорення, зале-жності       Сусіди, школа            Дитина набуває почуття впевненості у власних знаннях та вміннях

1          Смелзер Н. Социология. / Пер. с англ. — М., 1994. — С. 93—129.

2          Социология / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. — М., 2000. — С. 113—149.

 

Етап розвитку           Психологічна криза  Домінуюча соціальна система        Позитивний результат

Підліт-ковий період  Усвідомлення власної особисто-сті на противагу з плутаниною з со-ціальними ролями            Група одно-літків та зовнішні групи          Індивід розвиває само ідентифікацію — чітке відчуття власного

Юність           Любов на проти-вагу самітності    Друзі та партнери по сексу  Індивід виробляє здат-ність прагнути до досяг-нення конкретної кар’є-ри та встановлювати дружні відносини та від-носини кохання

Дорослий       Творчий потенці-ал на противагу застою Нова

сім’я

робота            Індивіда починають хви-лювати проблеми за ме-жами власної сім’ї: інші люди, майбутні поколін-ня та суспільство зага-лом

Похилий вік   Цілісність на про-тивагу відчаю     Вихід на пенсію        Індивід набуває почуття задоволення прожитим життям

Соціалізація — процес, який здійснюється впродовж усього життя. І кожен її період пов’язаний із певними особливостями, які залежать як від цілей, які ставить перед собою людина, так і від агентів соціалізації, що активно впливають на людину.

Соціалізація особистості:

—        єдність уніфікації та індивідуалізації

—        основні фактори, які обумовлюють процес соціалізації:

сім’я, відносини рівності, навчання, праця, ЗМІ, організації;

—        стадії соціалізації: дитинство, підліткова стадія, зрілість, старість (дотрудова, трудова, післятрудова).

Сучасний процес соціалізації науковцями характеризується як амбівалентний. П. Бергер зазначає, що в умовах модернізації відбу-вається руйнування панування традиції й духу колективності, інди-від стає більш самостійним, однак ця самостійність одночасно

сприймається і як звільнення, і як тягар... Соціалізація у «відкрите закінчення» (за визначенням П. Бергер та Б. Бергер) відрізняється від традиційної моделі тим, що вона не дає особистості готових моделей, сценаріїв життя, «а лише надає можливість «пошуків се-бе», пошуків, які будуть тривати протягом всього наступного жит-тя. Як наслідок, системною якістю сучасного періоду стає «неви-значеність і варіативність майбутнього»»1.

Десоціалізація — процес руйнування або перебудови існую-чої системи цінностей, відучення від старих цінностей, соціаль-них норм, ролей та правил поведінки.

Ресоціалізація — наступний за десоціалізацією етап засво-єння нових цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведі-нки.

У суспільствах перехідного типу доволі часто доводиться зу-стрічатись із явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистос-ті пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикла-дами якого можуть бути цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світо-гляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив із традиційними культурними цінностями і пра-гнення бути «сучасним», граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль, і т.ін. Це радикальна зміна установок та моральних засад особистості.

Для суспільств перехідного типу характерні процеси десоціалі-зації та ресоціалізації: зростання цінності речей та знецінення ідей. Досить важливим є твердження, що особливості стратегічних оріє-нтацій зумовлює їх соціальна база. Суб’єкти стратегії успіху — середні верстви, науково-технічна інтелігенція, підприємці, керів-ники, політичні діячі. Стратегію життєвого благополуччя засто-совують переважно маргінальні верстви та представники фізичної праці. Прибічники стратегії самореалізації — гуманітарна інтелі-генція, діячі літератури й мистецтва, духівництво. Корисну інфор-мацію для аналізу особистісних орієнтацій дають Є. Рєзнік та Ю. Рєзнік, визначаючи передумови вибору певного типу орієнта1 Шманкевич Т. Ю. Затмение семьи: дискуссия во французской социологии // Журнал социологии и социальной антропологии. — 2005. — Том VIII. — № 3. — С. 157—173.

цій, умовно подаючи їх у вигляді загальних та часткових залежнос-тей, які фіксуються емпіричним шляхом на індивідуальному та груповому рівні.

Наведемо лише загальні залежності: стратегії життєвого успіху і самореалізації більш привабливі, ніж стратегія добробуту в тому випадку, коли в суспільстві вищий рівень і якість життя; чим біль-шою постійністю і визначеністю характеризується соціальне сере-довище, тим більш стійкі стратегії й тим більш планомірно здійс-нюється їх формування; більш вірогідний вибір стратегії життєвого успіху, коли частіше спостерігається покращання соціокультурних умов життя і більшим визнанням користуються особиста ініціатива і досягнення; чим глибші й гостріші соціально-економічні проти-річчя в суспільстві і чим сильніші кризові явища, тим більш мож-ливим стає вибір стратегії життєвого добробуту; більш різноманітні горизонтальні зв’язки і процеси самоорганізації в суспільстві і менш жорстока регламентація дії людей створюють більше можли-востей для вибору і формування стратегії самореалізації. Усвідом-люючи, що вибір, побудова життєвої стратегії реалізуються на ос-нові рефлексивної позиції, яка полягає в усвідомленні раціональних і нераціональних засад особистісного життя, його причинної зумо-вленості, вчені підходять до з’ясування факторів зміни життєвих стратегій: зовнішні, наприклад, зменшення рівня матеріального за-безпечення, втрата статусних позицій; та внутрішні — постійно зростаюче невдоволення самореалізацією, стан психологічного ди-скомфорту, пов’язаний з утратою ідеалів.

Дослідники розглядають різні способи пристосування до но-вих життєвих умов.

Сьогодні актуальним залишається вибір особистістю серед та-ких моделей життя:

Саєнко Ю. Українське суспільство 2002 // http: www.universum.org.ua

•          легітимна еміграція (виїзд на постійне місце проживання за кордон);

•          закордонне заробітчанство (переважно нелегітимна, рабська праця без соціального захисту);

•          тіньове та напівтіньове заробітчанство в країні, яке практично зводиться до безправного найму;

•          напівжебрацьке виживання на легітимні виплати — зарплати, пенсії стипендії, соціальну допомогу тощо;

підприємницька діяльність — із ускладненим веденням бізне-су, що визнається на світовому рівні і штовхає бізнесменів до неза-конних практик1. (Наприклад, за обтяжливістю для бізнесу наша податкова система посідає 177-ме місце із 178, щодо умов та можливості одержання ліцензії на ведення бізнесу — 174. На отриман-ня ліцензії наш підприємець витрачає в середньому 429 днів)1.

Українські вчені, розглядаючи складні процеси адаптації до кризових ситуацій (нових соціальних або екологічних умов життя), роблять висновок про наявність семи основних довгострокових стратегій: 1) дотримання традиційного способу життя, роду занять, ігноруючи нові умови та ситуації; 2) втеча у хворобу, домінування рентних (споживацьких) настанов; позиція жертви; 3) втеча від ре-ального світу у фантастичний, наркотизація, алкоголізація; 4) спрямування та інтенсифікація діяльності щодо забезпечення ма-теріального добробуту або досягнення успіху та визнання; 5) орга-нізація співтовариств з метою матеріальної або духовної підтримки її членів; 6) самореалізація у творчості; 7) перехід до ведення нату-рального типу господарювання2.

Сучасна суспільна криза зумовилла нестабільність життєвого простору особистості. Характеристикою сьогодення стає десоціалі-зація — руйнування або перебудова існуючої системи цінностей, відхід від старих цінностей, соціальних ролей. За десоціалізацією йде докорінна зміна соціального середовища і необхідність особис-тості пристосуватися до нових соціальних обставин, виробити від-повідні ціннісні орієнтири та норми — ресоціалізація. Ресоціаліза-ція передбачає переоцінку свого соціального становища, формування «сучасних» преференцій.

Довготривалі нестабільні життєві умови вносять зміни в систе-му орієнтації особистості, які переважно передбачають нові акцен-ти в ціннісних орієнтирах. Найвагомішими стають індивідуалістсь-кі, первинні, базові цінності людини.

Анормальні життєві ситуації — як позитивні, так і негативні стають підґрунтям для поповнення життєвого світу особистості знаннями, вміннями та навичками, а також для формування групо-вого соціального досвіду подолання критичних ситуацій. До основ-них соціальних ресурсів подолання надзвичайних ситуацій нале-жать як особистісний ресурс, так і ресурси соціального середо-вища: підтримка неформальних мереж людського спілкування та відповідних інстанцій. Передумовами є: по-перше, збереження міжособистісної мережі комунікації — позитивні взаємостосунки з близькими людьми; по-друге, належне функціонування системи ор1   Сколотяний Ю. Що не звіт — у нас «незалік» // Дзеркало тижня. — 2007. —

№ 36(665).

2          Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред.

рада: В. М. Доній (голова), Г. М. Несен (заст. голови), Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков

(керівники авторського колективу) та ін. — К., 1997. — Ч. 1: Теорія і технологія

життєтворчості. — С. 23.

ганізацій, що формує фаховий ресурс адаптації; по-третє, за умови сформованості відповідних уявлень у громадській свідомості щодо можливості отримати та ефективності допомоги від організаційно-фахової структури суспільства1.

Сьогодні в українському суспільстві найбільший адаптивний ресурс люди, що потрапили в тяжкі життєві ситуації, одержали в найближчому оточенні, передусім від родини. Найчастіше підтри-мку з боку родини адаптанти одержували у випадку тяжкої хвороби (86 %)2, рідше — коли відчували матеріальні проблеми (64 %), і найменше — у випадку психологічних проблем особистості (57 %).

Найактивніше організаційно-фаховим ресурсом користуються у випадку «втрат у здоров’ї» (24 % отримали допомогу від лікарів та медичних закладів, 10 % — від ритуальних служб). У вирішенні матеріальних проблем поклалися на фаховий ресурс 10 % із тих, хто пережив тяжкі матеріальні проблеми, а щодо психологічних — 8 % адаптантів.

У визначенні особистісних мотивацій працівників державних організацій превалює хабарництво чиновників — 35 % (загалом по вибірці). Особливо в такій мотивації впевнені ті, хто пережив різні скрути (39 %), психологічні проблеми (45 %). 3

У сучасному українському суспільстві адаптивний організаційно-фаховий ресурс не сформований на належному рівні, проблематич-ний, значною мірою корумпований. Він не сприяє активному подо-ланню тяжких життєвих ситуацій. Нестабільні умови життєдіяльнос-ті стають одним з основних об’єктивних факторів зміни життєвих орієнтацій, спричиняють реформацію індивідуальних життєвих по-зицій. В періоди суспільних кризових явищ, надзвичайних ситуацій найбільшою мірою окреслюється детермінуючий вплив об’єктивної реальності, однак і в реакції на тяжкі життєві ситуації проявляється їх залежність від індивідуальних особливостей суб’єкта діяльності.