ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

Соціологія (букв. «наука про суспільство», від лат. soclestes — сус-пільство і гр. logоs — навчання): 1) наука про закони і форми соці-альною (суспільною) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інститутах, процесах; 2) наука про закони становлення, функціонування і розвитку сус-пільства в цілому, соціальні відносини і соціальні спільноти.

Відносини соціальні — відносини між соціальними суб’єктами, що займають різне положення в суспільстві; беруть неоднакову участь у її економічному, політичному і духовному житті, і які відрізняють-ся способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особис-того споживання.

Спільність соціальна — реально існуюча, що емпірично фіксуєть-ся, сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і ви-ступає самостійним суб’єктом історичної і соціальної дії, поведінки (класи, верстви населення; демографічні, політичні, культурні).

Інститут соціальний — форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм і санкцій соці-альні інститути (політичні партії, армія, церква, школа, родина, мо-раль, право і т.ін.) виконують організаційні, регулятивні, управлінські і виховні функції в суспільстві.

Процес соціальний — послідовна зміна становища суспільства чи його окремих систем. Виступає як рух у часі ряду подій, суб’єктами яких є великі групи людей.

Інтегральна соціологія — загальна теорія соціального аспекту жит-тя, що вивчає родові ознаки всіх суспільних явищ і залежність між ними на основі всіх джерел пізнання, раціональних висновків з них та інтуїції.

Фактор соціальний — явище чи процес, що обумовлює ті чи інші соціальні зміни. В основі виділення — зв’язок соціальних об’єктів, при якому одні з них (причини) за певних умов з необхідністю пород-жують інші соціальні об’єкти чи їхні властивості (висновки).

Закон соціальний — явище чи процес, об’єктивний, стійкий і пов-торюваний причинний зв’язок між спеціальними явищами, процеса-ми, сторонами громадського життя, що виникає, виявляється і реалі-зується завдяки масовій діяльності і через діяльність людей.Предметний покажчик

Соціальний факт: 1) стан соціальної дійсності що вчинив подію, що не залежить від дослідження; 2) елементарний компонент систе-ми соціального знання (одиниця обґрунтування, докази чи спросту-вання в системі наукової аргументації), отриманий шляхом опису окремих фрагментів соціальної дійсності в деякому строго визначе-ному просторово-тимчасовому інтервалі.

Соціологічний факт — факт соціальний, описаний у потенціях соціологічного знання.

Соціологічне дослідження: 1) вид соціального дослідження, що відрізняється специфікою методології і методики одержання но-вого достовірного соціологічного знання; 2) система логічно по-слідовних методичних, методологічних і організаційно-технічних процедур.

Програма дослідження — виклад його мети і загальної концепції, вихідних гіпотез разом з логічною послідовністю операцій для їхньої перевірки.

Маються істотні розходження в логіці програми теоретико-прик-ладного і прикладного досліджень. У першому випадку посилена увага приділяється концептуальній частини програми, у другому — проробленні способів реалізації загальної концепції, включаючи соці-альне експериментування.

Робочий план дослідження — документальне фіксування послі-довності й обсягу всіх ресурсних витрат, необхідних для виконання програми дослідження.

Спробне (пілотажне) дослідження — призначається для пере-вірки надійності методів і процедур основного дослідження, схеми організації і проведення самого дослідження і передує йому.

Розвідувальне (пошукове) дослідження — попередній етап соці-ологічного дослідження, коли немає чіткого уявлення про проблему й об’єкт дослідження. Ціль — збір інформації, вивчення документів, проведення спостережень.

Описове дослідження — проводиться при наявності гіпотези про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики досліджуваного соціального об’єкта. Ціль — емпіричні дані для пере-вірки описової гіпотези.

Аналітичне дослідження — відрізняється особливою складністю і має практичну цінність. Ціль — виявлення причин, ЩО лежать в основі досліджуваного явища.Методичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

Об’єкт дослідження — соціальний процес, область дійсності, умо-ва явна чи така, що містить соціальне протиріччя і що породжує проблемну ситуацію.

Предмет дослідження — властивості і сторони об’єкта, що відкри-вають в ньому протиріччя, що досліджує проблему. Предмет дослід-ження відбиває взаємозв’язок проблеми дослідження й об’єкта дослід-ження.

Гіпотези дослідження — обґрунтовані припущення про структу-ру досліджуваних соціальних об’єктів, характер складових їхніх еле-ментів, механізм функціонування й розвитку і т.ін.

Операціоналізація понять — специфічна наукова процедура вста-новлення зв’язку концептуального апарата дослідження з методич-ним інструментарієм. Вона поєднує проблеми формування понять, техніки виміру і пошуку соціальних індикаторів.

Виміри — процедура приписування чисел значенням ознаки, дос-ліджуваної соціологом. Ціль виміру — одержати числову модель, дослідження якої могло б замінити дослідження самого об’єкта.

Індикатор соціальний — доступна спостереженню і виміру харак-теристика (ознака) досліджуваного чи керованого соціального об’єкта.

Інтерпретація понять — процедура розробки програми соціоло-гічного дослідження. Вона включає теоретичне й емпіричне уточнен-ня понять. Важливо визначити поняття операціонально, тобто спів-віднести з явищами (елементами) реальної дійсності так, щоб останні були охоплені їх змістом і, таким чином, перетворилися у відповідні емпіричні індикатори й показники кожного поняття.

Вибірка — процес формування вибіркової сукупності. Процес вибірки характеризується такими ознаками: 1) числом ступенів до-бору; 2) типом виділених об’єктів репрезентації на проміжних ступе-нях добору; 3) способом добору об’єктів репрезентації й одиниць спостереження на кожному ступені; 4) способом районування виді-лених на проміжних ступінях добору об’єктів репрезентації.

Генеральна сукупність: 1) та сукупність, на яку соціолог поши-рює висновки дослідження; 2) безліч об’єктів, що мають відношення до проблеми дослідження.

Проблема дослідження — питальна ситуація, зв’язана з проти-річчям між соціальною дійсністю і її теоретичним уявленням, яка по-требуює для свого пізнання і вирішення визначених методів, проце-дур і прийомів дослідження.Предметний покажчик

Вибіркова сукупність — частина генеральної сукупності, об’єкти якої виступають як основні об’єкти спостереження, вибирається так, щоб її характеристики відбивали властивості генеральної сукупності.

Монографічне дослідження — системне вивчення соціальних явищ, що характеризується всебічним сутнісним аналізом одинич-них об’єктів. Специфіка полягає у виборі одиничного об’єкта і його всебічному аналізі.

Панельне дослідження — один з видів соціологічного досліджен-ня, у якому інформація збирається за допомогою декількох (не менш двох) опитувань членів постійної вибіркової сукупності (панелі). Тому що інформація охоплює дані, отримані від кожного члена па-нелі в двох (чи більш) тимчасових крапках, то з’являється мож-ливість поряд із сукупними зрушеннями вивчати й індивідуальні зміни.

Когортне дослідження — тривале вивчення визначеної когорти населення, об’єднаної загальною соціальною ознакою.

Панельне дослідження — вивчення процесів, що мають більш три-валий часовий масштаб, зв’язаних з життєвими циклами індивіда і покоління (соціалізація молоді, етапи розвитку родини й т.ін.).

Респондент — особа, що виступає як джерело первинної інфор-мації в процесі опитування чи в результаті спостереження з приводу деякого явища.

Опитування — термін, що позначає сукупність методів одержан-ня інформації про досліджуваний об’єкт. Здійснюється шляхом діа-логу між дослідником і респондентом.

Анкетування — письмове опитування, опосередкована соціально-психологічна взаємодія дослідника з респондентом.

Анкета — опитувальний лист, самостійно заповнюваний респон-дентом по зазначених у ньому правилах.

Інтерв’ю — спеціальний вид цілеспрямованого дослідницького спілкування, застосовуваний як метод одержання соціологічної інформації.

Інтерв’ю-повідомлення — опитування, ціль якого — отримати ін-формацію.

Інтерв’ю-думка — як коментарі відомих фактів і подій.

Вільне інтерв’ю — як початковий етап розробки стандартизова-ного інтерв’ю чи анкети для перевірки прийнятності питань та інфор-маційної ємності відповідей.Методичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

Стандартизоване інтерв’ю — формалізована процедура опитуван-ня, що наближається до методу анкетування (опитування при пере-писах населення).

Тест — метод виміру й оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда.

Проективний тест дозволяє виявити наявність визначених соці-ально-психологічних властивостей особистості. Проективні тести складаються з визначених стимулів-побудників, реагуючи на який, людина виявляє властиві їй властивості.

Тест-оцінка дозволяє провести відносний вимір здібностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам’яті, мислення й т.ін.).

Тест професійності дозволяє виявити ступінь готовності до виз-наченого виду діяльності, тобто вимірити рівень засвоєння необхід-них знань і навичок.

Соціометрія — різновид групового психологічного тесту, засно-ваного на опитуванні і що є методом діагностики, виміру й аналізу взаємин у малих, що цілком сформувалися, соціальних групах.

Мала соціальна група — соціальна група, члени якої знаходяться в безпосередній міжособистісній взаємодії.

Соціограма — спосіб зображення структури міжособистісних відносин у малій соціальній групі.

Експерт-опитування — виявлення, у результаті застосування мето-ду опитування, суджень компетентних осіб з досліджуваної проблеми.

Експерт-оцінка — судження компетентних осіб з досліджуваної проблеми.

Спостереження — безпосереднє цілеспрямоване сприйняття і реєс-трація соціальних процесів.

Соціологічний експеримент — спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв’язків між показниками функціо-нування, діяльності, поводження соціального об’єкта і деякими ке-рованими контролюючими факторами, що впливають на нього. По суті, це — спостереження, що втручається. Розрізняють: 1) природ-ний (польовий) експеримент, коли об’єкт знаходиться в природних умовах свого функціонування; 2) лабораторний експеримент, що проводиться в особливо створених умовах.

Соціологія праці — галузь соціології, предметом якої є праця як основна сфера формування, розвитку і задоволення матеріальних таПредметний покажчик

соціальних потреб, інтересів працівників, як основа соціально-еко-номічного положення (статусу) у суспільстві.

Соціологія праці вивчає соціально-трудові відносини у формі різних соціальних явищ і процесів, закономірності їхнього виникнен-ня й функціонування.

Трудовий колектив — специфічна форма соціальної організації. Трудовий колектив з’являється в єдності двох якостей: 1) у якості соціальної спільності; 2) у якості соціальної організації.

Соціальна організація — суспільний варіант інституту з управ-лінською ієрархією. Кожній соціальній організації властиві такі ознаки: наявність загальноорганізаційної мети; горизонтальна, чи поділ праці, зв’язаний з існуванням підрозділів і працівників, що виконують їхні самостійні функції; вертикальна, чи поділ праці по вертикалі (підпо-рядкування працівників владі керівника і субординаційна залежність).

Структура трудового колективу — сукупність соціальних груп і відносин між ними.

Соціальна група — сукупність людей, що має загальні соціальні ознаки: загальну професію, стаж роботи, подібні права й обов’язки.

Трудовий колектив — носій різних видів соціальних відносин, оскільки поєднує різні соціальні групи.

Трудове поводження — виконавська сторона трудової діяльності, її зовнішній прояв.

Мотивація трудової діяльності — формування внутрішніх спо-нукальних сил трудового поводження.

Потреби — побудники до праці, що активізують людину, однак спонукальною силою володіють лише усвідомлені потреби.

Потреба — нестаток, що прийняв специфічну форму у відповід-ності з культурним рівнем і особистістю індивіда.

Нестаток — почуття недостачі, що відчувається людиною, чого-небудь.

Інтерес — причина соціальної дії, усвідомлена і якимсь чином виявлена потреба. Потреби й інтереси бувають матеріальні, духовні і соціально-політичні.

Цінності — уявлення суб’єкта (суспільства в цілому, класу, гру-пи, окремої людини), про головні цілі життя і роботи, а також про основні форми досягнення цих цілей.

Ціннісна орієнтація — це стійке, соціально обумовлене відношен-ня до сукупності матеріальних, духовних благ і ідеалів, на основіМетодичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

якого виникає прагнення до досягнення визначених цілей. Ціннісні орієнтації визначаються по пануючому інтересі в сполученні з ре-альним статусом людини.

Установка — це спрямованість у відношенні людини до об’єктів, ситуацій, ролей, статусів, її готовність до визначених дій (може бути неусвідомленою).

Мотив — суб’єктивне відношення людини до свого вчинку, внут-рішня реакція на трудову ситуацію, що сформувалася на основі ус-тановок і ціннісних орієнтації, під впливом зовнішніх стимулів. Мо-тиви передують трудовому вчинку.

Мотиваційне ядро — сукупність мотивів.

Мотивування — відкрито проголошуваний мотив.

Диспозиція — особиста схильність.

Диспозиції:

1)         установки, формовані на основі потреб біологічного характеру в найпростіших ситуаціях;

2)         соціальні установки, формовані на основі потреб у спілкуванні в звичайних повсякденних обставинах;

3)         диспозиції, що характеризують загальну спрямованість інте-ресів особистості у визначену сферу праці чи дозвілля — це базові соціальні установки;

4)         вищий диспозиційний рівень, що утворить систему ціннісних орієнтацій особистості.

Стимул — основа виникнення й існування мотивів.

Стимул — об’єктивні стосовно людини впливи, що спонукують до визначеного трудового поводження, що викликали трудову активність.

Стимулювання — спосіб опосередкованого впливу на особистість, при якому вона може свідомо вибирати учинок відповідно до інди-відуальної переваги.

Стимулювання — особливий спосіб керування соціальною діяль-ністю людей, при якому поводження регулюється за допомогою впли-ву не на особистість, а на умови її життєдіяльності, на зовнішні об-ставини, що породжують визначені інтереси і потреби.

Згуртованість малої соціальної групи — характеристика ступеня єдності членів групи, погодженості їхньої спільної діяльності і міцності взаємин. Процес згуртування трудового колективу — фор-мування і підтримка єдності інтересів, цінностей і норм поводження всіх членів колективу в трудовій діяльності.Предметний покажчик

Керівник — особа, наділена суспільними інститутами керування колективом, повноваженнями влади, що виконують функції активно-го регулюючого впливу на групу осіб (колективів), йому підлеглих.

Лідер — визнаний авторитет, виразник інтересів, ідей, що здій-снює стихійне керівництво зсередини.

Керівництво колективом — процес безупинного обміну інфор-мацією між суб’єктом і об’єктом керівництва з метою виконання управлінських функцій.

Стиль керівництва — це соціальна сукупність індивідуальності керівника і суб’єктивних факторів суспільства. Ефективне поєднан-ня демократичного і директивного стилів керівництва (демократич-ний (колегіальний); директивний; анархічний (потуранний).

Конфлікт соціальний — зіткнення інтересів різних соціальних груп, окремий випадок прояву соціального протиріччя, одна з його форм, що характеризується наявністю вираженого протистояння суспільних сил чи проблеми, що є ядром конфлікту, а також усвідом-ленням носіїв конфліктної ситуації (конфліктуючими групами) своїх протилежних інтересів і цілей діяльності.

Трудові суперечки — особливий вид ділових конфліктів, розбіж-ності між робітниками та службовцями, з одного боку, і адміністра-цією підприємства, установи з іншого, про застосування чинних норм законодавства про працю.

Позиційні конфлікти — різновид ділових конфліктів, що викли-кані протилежністю об’єктивного положення працівників в адміні-стративно-посадовій структурі колективу.

Міжособистісні конфлікти — зіткнення різних суджень, оцінок, позицій, супроводжуване активним протистоянням членів колекти-ву, перекручуванням уявлень один про одного, розвитком ворожості і ворожнечі.

Особистість — інтегральна соціальна якість, що формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, освоєння їм матеріальних і духовних продуктів людської культури.

Спрямованість особистості — функціональна підсистема осо-бистості, що здійснює внутрішню регуляцію спрямованості соці-альної діяльності людини, всю безліч суб’єктивних відносин людини до світу і до себе, усіх її диспозицій і потреб, що утворює психоло-гічний механізм мотивації і цільової орієнтації її соціальної актив-ності.Методичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

Людина — істота суспільна, тому що суспільство породило всі її якості. Людина є головна складова соціальної системи, її продуктом і творцем.

Характер — індивідуальне поєднання істотних властивостей осо-бистості, що показують відношення людини до навколишнього світу і виражаються в його поводженні, вчинках.

Темперамент — тип реакції особистості на зовнішні умови. За ступенем емоційності розрізняють чотири типи темпераменту: 1) хо-лерик; 2) меланхолік; 3) сангвінік; 4) флегматик.

Соціалізація — процес формування основних параметрів людської особистості (свідомість почуттів, здібностей і т.ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей і, у результаті, перетворення людини в члена сучасного йому суспільства. Через соціалізацію відбу-вається спадкування і перетворення індивідами соціального досвіду, перетворення його у власні установки, орієнтації, навички, вміння, здібності і т.ін.

Асоціальне поводження — результат недоглядів у ході соціалізації.

Соціальне самовизначення — усвідомлення людиною своєї со-ціальної природи, свого місця в суспільстві.

Соціальне самовизначення — як усвідомлення індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства. Об’єктивною передумовою соціального самовизначення є існування класів, соціальних верств і груп, що детермінують основні характеристики соціального стану людей: місце в системі виробничих відносин, роль у суспільній орга-нізації праці, рівень і джерела доходів, специфіку економічних, по-літичних та інших інтересів.

Соціальний статус — положення індивіда чи соціальної групи щодо інших індивідів, груп, обумовлене соціально значущими для даної суспільної системи ознаками (економічними, професійно-ква-ліфікаційними, соціально-демографічними та ін.).

Паразитизм соціальний: 1) суспільно неприйнятний спосіб існу-вання окремих соціальних груп, шарів, індивідів, при якому одні з них існують за рахунок інших чи за рахунок суспільства; 2) складне, що змінюється, явище, що має свої причини, кількісні (стан, дина-міка) і якісні (характер, структура) параметри.

Характеризується розмаїтістю джерел існування і способів при-своєння засобів до життя. Найчастіше паразитизм виявляється у формі жебрацтва, злодійства, бродяжництва, дармоїдства, вимаганняПредметний покажчик

(рекет). Існують приховані форми: корупція, хабарництво (бюрокра-тичний рекет).

Причини паразитизму соціального в істотній мірі варіюються в різних соціально-політичних і економічних умовах та поряд з інши-ми соціальними відносинами свідчать про регресивні і деструктивні процеси в суспільстві, тупикові лінії у його розвитку, про розкла-дання раніше сформованих суспільних структур, цінностей, про відсутність у членів суспільства можливостей для досягнення бажа-них цілей, життєвих перспектив.

Соціологія політики — галузь соціології, що вивчає теоретичні й емпіричні закономірності політичних явищ і процесів. Загальна зада-ча соціології політики полягає в розкритті закономірностей розвитку і функціонування політики з іншими сферами життя суспільства для наступного використання досягнутих результатів у політичній прак-тиці. Конкретні цілі і задачі соціології політики визначаються соці-альним замовленням.

Електоральне поводження (від лат. elegio — вибирати) — форма прояву політичного поводження громадян із приводу делегування ними своїх повноважень. Специфіка електорального поводження ви-являється на етапах участі в акціях передвиборної кампанії: участі (чи неучасті) у процедурі виборів, що відбивається на результатах голосування; на етапі реалізованого електорального поводження, що характеризується зв’язком виборців з обранцями, відкликанням і пе-реобранням депутатів і т.ін.

Характерна риса електорального поводження — рухливість, здат-ність до мінливості під впливом цілеспрямованого впливу як шля-хом формування ясного усвідомлення і обирання власних групових і соціально-класових інтересів у боротьбі на виборах, так і можливість деформації електорального поводження як наслідок маніпулювання суспільною свідомістю шляхом соціальної демагогії, наклепу, політич-ної некоректності й аморальності, аж до застосування насильства, залякування і терору.

Лідер політичний — людина, яка завдяки своїм особистим якос-тям має переважний вплив на членів соціальної групи.

Легітимність — у буквальному значенні; згодний із законами, пра-вомірний, належний, правильний, ступінь законності тієї чи іншої влади. У політичному змісті термін уведений М.Вебером для відмін-ності «емпіричної легітимності» соціального порядку, що зв’язуєтьсяМетодичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

з його фактичною значущістю для людей і виявляється в їхньому поводженні, від нормативної легітимності, що характеризується фор-мальною відповідністю соціального порядку законам країни (легаль-ністю).

Маргінали — специфічні соціальні верстви перехідного неадапта-ційного типу, що знаходяться в умовах втрати чи значної втрати по-чуття культурної і соціальної самоідентифікації.

Маргінали характеризуються на індивідуальному поведінковому рівні: розгубленістю, «самітністю», утратою соціальних зв’язків, заз-нають соціального дискомфорту, схильні до агресивності. Маргінали можуть виступати в ролі ватажків радикальних соціально-політичних і націоналістичних рухів, стати соціальною базою тиранічних ре-жимів.

Дія соціальна — спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, в основі яких лежить зіткнення інтересів і потреб основних соціаль-них сил даного суспільства.

Соціологія політики вивчає соціальні дії, спрямовані на вирішен-ня політичних проблем.

Ідеал політичний — відповідне економічним, політичним і соці-альним інтересам якої-небудь соціальної групи уявлення, узагальне-ний образ про найбільш досконалий суспільний чи державний устрій, що є метою її прагнень і діяльності.

Соціологія молоді — галузь соціології, що вивчає молодь як спе-цифічну соціально-демографічну групу, особливості її способу жит-тя і свідомості.

У нашій країні соціологія молоді одержала розвиток у 20-і роки, коли активно досліджувалися питання умов праці і побуту молодих людей. Формування світоглядних і професійних орієнтації.

Вік соціальний — рівень соціальних досягнень індивіда (кар’єра, суспільне становище, сімейний статус і т.ін.) у порівнянні зі статис-тично середнім рівнем людей одного з ним віку. Вік соціальний виз-начається як інституалізований віковими нормами (межі шлюбного і пенсійного віку, повноліття і т.ін.), так і більш гнучкими соціально-психологічними регуляторами — віково-рольовими очікуваннями.

Віково-рольові чекання — норми і вимоги соціального оточення, пропоновані до людини, що досягла меж визначеного вікового ета-пу, і освоєння, що полягають у чеканні від нього визначеного кола ролей, що відповідають даному віку і соціальному стану.Предметний покажчик

Молодь — внутрішньо неоднорідна соціально-демографічна гру-па суспільств, що володіє властивим тільки їй набором соціально-психологічних якостей, що включає людей не молодше 14 років і не старше 30 років.

Молодіжна культура — комплекс своєрідних світовідчуттів і способів самовираження, характерні зразки поводження і взаємодії людей, іміджі, лексикони, символи, музика, що відповідають ідеї, й т.ін.

Культура особистості — сукупність зразків веління, душевно-ду-ховний склад, вихованість, ступінь розвиненості природних здібнос-тей і схильностей, крім цього, елементи культури, властиві великим соціальним групам, суспільству, людству в цілому. Доцільно відрізня-ти культуру молоді від молодіжної культури. Якщо молодіжна куль-тура належить молоді і не властива суспільству як цілому, то куль-тура молоді включає загальні елементи культури.

Молодь — неоднорідна соціальна група, термін «молодіжна суб-культура» позначає культури окремих груп молоді.

Субкультура — результат постійної взаємодії людей, що знахо-дяться в особливих умовах, при цьому цілісна культура не зводить-ся до торби субкультур, тому що свій внесок у культуру вносять різні спільності й окремі особистості, що не володіють субкультурою.

Соціальний інститут — специфічне утворення, що забезпечує відносну стійкість соціальних зв’язків і відносин у рамках соціальної організації суспільства.

Шлюб — соціально санкціонована і регульована (за допомогою релігійних, моральних чи юридичних норм) історична форма відно-син між партнерами, що установлює їхні права й обов’язки по відно-шенню один до одного і до дітей.

Соціологія родини — галузь соціології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку родини як соціального фе-номена, що поєднує у собі риси соціального інституту і малої соці-альної групи.

Родина — мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кровно-му спорідненні людей, зв’язаних спільністю побуту і взаємною відпо-відальністю.

Виділяють такі функції родини: виховну, господарсько-побутову, духовного спілкування, рекреативну, опікунську, сексуальну, представ-ницьку, репродуктивну, матеріального забезпечення, організаційну.Методичний посібник до вивчення курсу «Соціологія»

Для суспільства важливо ефективне здійснення родиною репро-дуктивної і виховної функції, тому що саме в родині відбувається початкове формування особистості.

Особливості сучасної родини — організація на емоційні й осо-бистісні, а не економічні (статусні) характеристики індивідів у ситу-ації шлюбного вибору.

Життєвий цикл родини — основні етапи розвитку родини:

1)         створення родини (перший шлюб);

2)         початок дітородіння (перша дитина);

3)         закінчення дітородіння (народження останньої дитини);

4)         «порожнє гніздо» (виділення з родини останньої дитини);

5)         припинення існування родини (у зв’язку зі смертю одного з подружжя) чи розлучення, що порушують нормальну послідовність циклу родини.

Студентська родина — родина, у якій обоє з подружжя студенти денного відведення, гомогенне (однорідне) за соціальним станом чо-ловіка і дружини середовище, вік чоловіка і дружини не більше 28 років і стаж сімейного життя не більш як 5 років.