4.7. СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ, РЕЛІГІЇ, НАУКИ ТА ОСВІТИ 4.7.1. Методичні рекомендації до вивчення теми


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 

Загрузка...

Підготовку до вивчення теми традиційно розпочніть із прига-дування лекційного матеріалу, опрацювання відповідних розділів рекомендованих вам навчальних підручників і посібників, інших джерел. Використайте запропоновані вам опорний конспект та план (логіку) засвоєння матеріалу теми:

1.         Поняття, форми, види та соціальні функції культури.

2.         Нова соціально-культурна реальність в Україні.

3.         Соціологія релігії.

4.         Соціологія науки.

5.         Соціологія освіти.

При підготовці до семінарського заняття необхідно усвідоми-ти ту велику роль, яку у формуванні цілісності суспільства, його якісному визначенні відіграє культура.

Термін «культура» латинського походження і спочатку озна-чав обробку землі, її культивування. Надалі цим терміном почали визначати все, створене людиною, а під культурою, розуміти все, що відрізняє людину, суспільство від природи, є результатом со-ціальної взаємодії. Це — знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, норми, соціальне регулювання поведінки, соціальний ко-нтроль тощо.

Культура — поняття складне та багатогранне. В широкому значенні слова культура — це соціальний механізм взаємодії (ме-тоди, способи, засоби взаємодії) особистості, спільноти з середовищем існування (природним і соціальним), який забезпечує пе-редачу досвіду та розвиток перетворювальної діяльності. У вузь-кому значенні слова — це цінності, переконання, зразки поведін-ки, притаманні певній соціальній групі, певному суспільству.

Залежно від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії роз-різняють типи, види та форми культури.

Історично склались дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна включає, насамперед, класичну музику, живопис, літературу. Їх створюють професіонали висо-кого рівня. Народна культура — фольклор, пісні, танці, казки, міфи — створюється людьми в повсякденному житті. Як прави-ло, елітарна культура створюється та споживається невеликою кількістю людей, народна — пов’язана з життям широких мас.

У сучасному суспільстві у зв’язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура, яка апелює до всіх верств населення та розрахована на масове споживання.

Різноманіття культур не виключає спільних елементів або ку-льтурних універсалій. Виділяють десятки загальних рис, прита-манних різним культурам. Насамперед, це виготовлення та вико-ристання одягу, знарядь праці, звичай дарування та гостинності, поховальні ритуали, засудження вбивств, крадіжок тощо. Куль-турні універсалії дозволяють говорити про спільні культурні тен-денції розвитку загальнолюдської культури.

Головними складовими елементами культури є:

1)         мова як система знаків, наділених певним значенням, які ви-користовуються для збереження, переробки та передачі інформації;

2)         цінності, які включають змістожиттєві цінності (уявлення про щастя, сенс життя), цінності міжособового спілкування, сім’ї, вірування, переконання.

3)         норми, які виражають вимоги до поведінки. Вони дозволя-ють здійснювати соціальний контроль та дають зразок поведінки.

4)         складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди. Звичаї являють собою приклади соціальної регуляції, взяті з минулого. Традиції — успадковані елементи, які забезпечують послідовний зв’язок у людській історії. Обряди — стереотипи символічних колективних дій, що виражають почуття.

Всі ці елементи виступають не тільки засобом збереження та передачі досвіду, а й засобом перетворювальної діяльності. Культура виконує цілий ряд функцій:

1)         генетичну (народжена суспільством, сама впливає на нього);

2)         ціннісно-нормативну та виховну (культурні норми, цінності впливають на соціалізацію індивідів);

3)         інтегративну (як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин);

4)         регулятивну (збереження відносної цілісності суспільства);

5)         світоглядну (формує в межах культурної системи світо-гляд);

6)         пізнавальну (виявляється в діяльності науки та в освіті);

7)         комунікативну (реалізується в передачі соціальної спадщи-ни за допомогою мови);

8)         соціального контролю (виявляється в дії права і моралі) та ін.

Таким чином культура являє собою один з найвпливовіших соціальних інститутів, який суттєво обумовлює характер суспі-льних відносин та спрямованість соціальних процесів.

Специфічною формою духовного є релігія. Соціологію ре-лігії цікавить це соціальне явище як важливий структурний компонент суспільства в різних його соціальних проявах, на різних соціальних рівнях. Предметом соціології релігії висту-пають релігійна свідомість, релігійні організації та інститути, як у взаємозв’язку між собою, так і з іншими компонентами суспільства.

Релігія — це соціальне явище. Її виникнення, існування, ево-люція детерміновані певними суспільними умовами минулого та сьогодення, а в релігійних уявленнях, образах віроповчальних текстах специфічним чином закодовані певні типи суспільних ві-дносин, норм, правил людського співіснування.

Релігія існує в суспільстві не ізольовано. Вона тісно пов’яза-на з суспільною структурою, переплітається та взаємодіє з інши-ми сферами та формами життєдіяльності суспільства: політи-кою, економікою, культурою, правом, мораллю; істотно впливає на них.

Вплив на суспільство та суспільні процеси релігія здійснює через свої інститути (культові установи, релігійні організації, общини віруючих), через систему організації релігійного культу, релігійну ідеологію та масову релігійну свідомість. Всі ці компо-ненти структури релігії в їх зв’язку з різними компонентами структури суспільства мають соціальний вимір і стають предме-том соціологічного дослідження.

Головним сполучним, інтегруючим елементом сучасної куль-тури є наука. Всі структурні елементи суспільства відчувають всезростаючий вплив науки. У свою чергу, наука піддається все більшому впливу соціально-економічних та інших про-цесів.

Наука — складний різноманітний феномен, який слід розгляда-ти в різних аспектах. У культурологічному плані — це компонент культури, це форма передачі позитивного досвіду, що забезпечує прогрес суспільства, спадкоємність його розвитку. В практично-му — це безпосередня виробнича сила суспільства, яка перетво-рює не тільки матеріальне виробництво, а й духовну сферу. Нау-ка — це велика духовна, моральна та інтелектуальна сила суспільства. В інституціональному плані — це особливий соціаль-ний інститут, який придає устаткованість та визначеність суспіль-ним відносинам і разом з тим прискорює суспільний розвиток.

Наука виконує дві головні соціальні функції: пізнавальну та практичну. Перша спрямована на пошук нового, аналіз сутності процесів та явищ, виявлення закономірностей їх розвитку, дру-га — на використання знань у різних сферах суспільства.

Функціонування науки як соціального інституту тісно пов’яза-но з розвитком та функціонуванням інституту освіти.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адек-ватну підготовку людей до повноцінної реалізації в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник со-ціалізації людей.

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематич-но, за допомогою певного кола осіб, у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відно-сини та є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціа-льно важливих функцій.

Освіта виконує також ряд інших важливих соціальних функцій:

1.         Функція професійної соціалізації (підготовка кваліфікова-них кадрів для всіх сфер життя).

2.         Виховна функція (цілеспрямоване формування у підроста-ючого покоління певного світогляду, ціннісних орієнтирів, норм поведінки).

3.         Функція загальноосвітньої підготовки (розширення меж професіоналізму та ерудиції).

4.         Науково-дослідна функція (творення нового знання в сис-темі освіти).

5.         Відтворення і розвиток соціальної структури суспільства.

Виявлення основних функцій системи освіти залежить від

стану та потреб суспільства, від окреслених державою соціальної мети і принципів освіти.