3.6. Методи соціально-педагогічної роботи


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 

Загрузка...

 

Групи методів Назви методів

Педагогічні     Методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад) Методи організації діяльності (тренування, створення виховуючих ситуацій, прогнозування, формування громадської думки) Методи стимулювання діяльності (гра, змагання, заохочення, схвалення) Методи самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самонаказ, самонавіювання)

Психологічні  Методи психодіагностики (тести інтелекту та здібностей, малюнкові та проективні тести, особистісні опитувальники, соціометрія) Психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна психотерапія, поведінкова терапія)

Психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія, соціально-психологічний тренінг) Психологічне консультування

Соціологічні   Спостереження

Методи опитування (інтерв’ювання,

анкетування, фокус-група)

Методи аналізудокументів (традиційний

аналіз, контент-аналіз)

Біографічний метод

Експертна оцінка

Соціально-педагогічні          Аналіз соціуму

Метод вуличної роботи

Метод "рівний-рівному"

Пояснєння

Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного характеру. Його також визначають як найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Методи соціально-педагогічної роботи - це сукупність прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних мож-ливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни нес-приятливої життєвої ситуації чи розв'язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних завдань соціального педагога. Метод у соціально-педагогічній роботі виконує подвійну роль, оскільки, з одного боку, він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з другого, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об'єкта (суб’єкта).

Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі соціальні працівники/соціальні педагоги використовують різноманітні методи, які виникли та розвинулися в межах наук про людину зокрема педагогіки, психології, соціології.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соці-ально-педагогічній практиці, є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок суджень, світогляду особистості. Переконування - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об’єкта впливу. Серед вербальних видів переконування виокремлюють роз’яснення, доведення, спростування. Основними засобами переконування є логічні доводи, факти, цифри, приклади з життя, певні події тощо. Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу їі несвідомого, а через них - на її волю і розум. Особливість навіювання полягає в тому, що воно проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконування), а на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного - важливо, не що сказав соціальний працівник/соціальний педагог, а як сказав (виразно, яскраво, емоцій-но- так, щоб „брало за душу"). За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тобто навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, фор-мування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння. Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організованої діяльності, в процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитивне підкріплення - деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтворення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріп-лення, пов’язане з діяльністю, таким чином, встановлюється зв’язок «діяльність-задоволення». Позитивні переживання, котрі пов'язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплення того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало задоволення, чи те, що створило можливості запобігти незадоволенню. Тобто якщо якась дія поєднувалася з приємним переживанням, то поєднання позитивних емоцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повторюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються позитивними стимулами (слова заохо-чення, схвалення, нагорода, можпивість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення, як правило, зменшується, якщо ці дії, навпаки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної діяльності, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка (діяльність) буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме у конкретної особи

буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде найбільш ефективною.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосову-ються з метою діагностики особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії, в якій використо-вується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем та конфліктів, подо-лання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Ігрова терапія - метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль в ній, яка допоможе усвідомити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички соціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвинутими в дитини.

Арттерапія - метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та вжиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, дрібні речі з хутра та тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арттерапії перш за все полягає в розвитку ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню їі самовідчуттів. Групові заняття з арттерапії сприяють також форму-ванню навичок спілкування між людьми, що, у свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.

Соціально-психологічне консультування - процес, який може бути як засобом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способахжиттєдіяльності тощо.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-педагогічної роботи найчастіше з метою добору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них.

Спостереження - візуальне сприйняття і реєстрація значимих щодо об’єкта спостереження фактів. Джерелом інформації для соціального педагога під час спостереження є поведінка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про суб’єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Інтерв'ю - метод опитування, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв’ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування - різновид опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом письмової відповіді респондентів на пропонований перелік запитань. Фокус-група- це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають певні суспільні події та явища.

Аналіз документів - один з основних методів одержання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації. Часто є додатковим методом з метою уточнення або підтвердження резуль-татів опитування та спостереження.

Біографічний метод полягає у вивченні особистих документів окремої людини (наприклад характеристики, листи, щоденники). Досить часто цей метод використовують соціальні педагоги загально-освітніх шкіл та закладів державної системи опіки для дітей-сиріт.

Впродовж десятиріч у практиці соціально-педагогічної роботи виникли та набули розвитку і поширення методи, яких не було на початку її становлення. Одним з них є вулична робота. її мета полягає в покращенні становища та здоров'я дітей і молоді шляхом привне-сення та додання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу; спонукання дітей та підлітків до встановлення відносин з людьми, які піклуються про них, та 3 тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля.

Основні завдання вуличної соціально-педагогічної роботи: вста-новлення довірливих відносин з кризовими категоріями дітей та молоді, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального педагога; сприяння усвідомленню та прийняттю дітьми позитивних стереотипів соціальної поведінки; залучення громадськості до вирішення соціальних проблем "вуличних" категорій дітей та молоді; консультування з питань, важпивих для даної категорії, в умовах анонімності та конфіденційності; переадресування клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної допомоги; допомога в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля; надання первинної медичної допомоги; здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей і молоді. Особливості вуличної роботи полягають: у можливості встановлення

інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій клієнтів, їх реальних проблем та потреб); наданні послуг на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів. Основними формами вуличної роботи є ігротеки, диско-теки, вуличний театр, консультування, пункт соціальної підтримки.

Одним із методів, який мають використовувати у своїй роботі спеціалісти, є аналіз соціуму - збір даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію групи людей чи окремої особис-тості в певному соціумі. Різновидом методу аналізу соціуму є складання соціальної сітки клієнта. Вона містить такі сектори: 1) організації та люди, з якими контактувала чи продовжує контак-тувати особа; 2) форми підтримки, які вони надають їй чи можуть надавати (інформаційна, матеріальна, емоційна тощо); 3) частота контактів з організаціями чи окремими особами.

Метод "рівний-рівному"- це спосіб надання та поширення досто-вірної інформації шляхом довірчого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали - лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі “намагаються зрозуміти”, пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

Метод „рівний-рівному" здебільшого розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові тверджен-ня, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод недоцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він, скоріше, є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.