Пояснєння


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 

Загрузка...

Поняття „соціалізація” є базовою дефініцією соціальної педа-гогіки. Це процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвіду, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створю-ваними умовами життя на всіх її вікових етапах.

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

Оволодіння соціальним досвідом і культурою відбувається як істотно історична необхідність: суспільство функціонує за допомогою передачі новим поколінням історичного досвіду, а індивід існує завдяки засвоєнню певних форм соціальності. Тому зміст процесу соціалізації зумовлений передусім соціально-економічними станом та соціокуль-турною ситуацією в суспільстві.

За своїм змістом соціалізація - це процес двобічний, який містить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з другого - активне відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його діяльності, входження в соціальне середо-вище. Виокремлюють такі підходи до трактування соціалізації: 1) со-ціологічний - розглядає соціалізацію як трансляцію культури від покоління до покоління, загальний механізм успадкування, який охоплює як стихійні впливи середовища, так і організовані, такі як виховання та освіта; 2) факторно-інституціональний визначає соціалізацію як сукупність, множинність і деяку автономність, а не жорстку ієрархічну систему дії факторів, інститутів та агентів соці-алізації; 3) інтеракціоністський, у якому соціалізація в якості важливої детермінанти передбачає міжособистісну взаємодію, спілкування, без якого неможливе становлення особистості; 4) інтеризаційний -соціалізація як засвоєння особистістю норм, цінностей, установ, стереотипів, які вироблені суспільством у результаті формування системи внутрішніх регуляторів та норм поведінки; 5) інтраінди-відуальний не вичерпує поняття соціалізації як адаптації до соціального середовища, а передбачає творчу самореалізацію особис-тості, перетворення себе.

У психолого-педагогічній науці розрізняють три напрями в соціалізаційній проблематиці. Перший - соціально-філософський -відображений у працях С.Батеніна, В.Москаленко, А.Харчева та інших. У межах соціально-філософських концепцій соціалізації смислотворчі поняття - це збереження стабілізація суспільних відносин при їх засвоєнні, а також активний комунікативний вплив, у процесі якого

відбувається апробація різноманітних соціальних ролей і формується автентичне соціальне „Я".

Другий - соціально-психологічний: у його розробці брали участь Г.Андрєєва, Н.Андрєєнкова, С.Бєлічева, Я.Коломінський, І.Кон, О.Леонтьєв, М.Лукашевич, Р.Немов, А.Петровський та інші. Тут соціально-психологічні аспекти соціалізації означені в площині вклю-чення індивіда в різноманітні суспільні відносини, засвоєння й відтворення соціального досвіду і зв’язків, активного перетворення середовища.

Третій - соціально-педагогічний, представники якого Б.БІм-Бад, В.Бочарова, Ю.Василькова, Б.Вульфов, Н.Лавриченко, І.Звєрєва, Н.Заверико, О.Мудрик, С.Савченко та інші. Особливість цього підхо-ду- намагання розглядати соціалізацію як процес, який відображає хід соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі як формування конкретного соціального типу. У цьому випадку соціалізація - це надзвичайно складний і багатофакторний процес набуття індивідом людських властивостей і якостей, направ-леність яких визначає конкретна соціальна ситуація. 3 позицій соці-ально-педагогічного підходу важливо враховувати, що в ході соці-алізації особистість активно бере участь у процесах самопере-творення, які проходять на тлі соціокультурного середовища, що змінюється. Ступінь її участі в цих змінах визначає темпи соціалізації, a спрямованість залежить від їхньої соціальної значущості. По суті, особистість тільки на перших етапах розвитку обмежена рамками первісного соціуму, згодом ідуть активні процеси його розширення, пошуку свого місця в ньому, корекції відносин, самоорганізації індивідуального простору.

Розрізняють первинну та вторинну стадії соціалізації. Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює культурні цінності та норми поведінки. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості. Вторинна стадія соціалізації - це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприк-лад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.

Виокремлюють такі типи соціалізації: політична, етнокультурна (етнічна), гендерна (cmameeo-рольова), культурна, професійна.

Розрізняють кілька видів соціалізації. Стихійна соціалізація людини відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних спеціально не створюваних обставин суспільного життя. Відносно спрямована соціалізація має на меті організацію в суспільстві певних економічних, законодавчих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості (наприклад, початок навчання в школі, мінімальний освітній рівень, віковий ценз початку трудового життя тощо). Соціально-контрольована соціалізація (виховання) - це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який відбувається в різних державних та недержавних організаціях (школа, позанав-чальні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо).

Соціалізація відбувається у взаємодії особистості з величезною кількістю різних умов та впливів середовища, які називають факто-рами соціалізації. Серед них виокремлюють мегафактори (космос, планета, світ); макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава); мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультури); мікрофактори (сім’я, сусідство, групи однолітків, виховні організації).

До соціально-психологічних механізмів соціалізації належать: імпринтинг - фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об'єктів, що на неї впливають; наслідування -копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших; ідентифікація - ототожнення людиною себе з іншими людьми, групою, спільнотою; рефлексія - оцінка особистістю різних проявів свого “Я”; інтеріоризація - процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальні; екстеріоризація - процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, практичної.

Соціально-педагогічні механізми соціалізації: традиційний -засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім’я, сусіди, родичі, друзі); інституціональний - функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. У процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований - діє в межах окремої субкультури, як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний -функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями.

Існує певна система інститутів соціалізації. Це відносно стійкі типи і форми соціальної практики, завдяки яким організується процес соціалізації особистості в рамках соціальної системи суспільства. До

них належать освіта й виховання, сім’я, школа, вищі навчальні заклади, неформальні об'єднання тощо.

Агенти соціалізації - це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

Сутність соціалізації полягає в тому, що вона - процес і резуль-тат розвитку та самозміни людини під час набуття нею соціального досвіду.

Для того щоб зрозуміти процес соціалізації особистості, насам-перед необхідно визначити, на якому фоні він відбувається. Такими фоновими показниками, на думку М. Нікандрова, є:

•          середня тривалість життя в країні;

•          якістьжиття;

•          освітній рівень суспільства;

•          економічний розвиток суспільства;

•          сукупність агентів соціалізації.

Ці показники, у свою чергу, обумовлюють об'єктивні умови соціалізації особистості в сучасних соціокультурних умовах:

•          руйнація в суспільстві усталеної системи цінностей;

•          відсутність єдиної національної ідеї;

•          домінування матеріальних цінностей в суспільстві, зокрема культу грошей та влади;

 

•          полярні оцінки історичного минулого; . майнове розшарування в суспільстві;

•          нестабільна політична ситуація в країні;

•          критиканство влади;

•          лібералізація статевої моралі;

•          послаблення виховного потенціалу сім'ї;

•          домінування культу сили;

•          зниження морально-етичного рівня населення;

•          поширення кримінальної субкультури;

•          стрімкий розвиток рекламних технологій;

•          домінування електронних засобів впливу (телебачення, комп’ютер, Інтернет).

Процес соціалізації особистості в основному є інституалізованим. Він реалізується через систему певних соціальних інституцій, які мають коректувати процес формування соціальних якостей особис-тості у відповідності із суспільно значимими цінностями, обмежувати чи активізувати вплив окремих соціальних факторів, або навпаки, нейтралізувати їх.

Саме ці інституції забезпечують створення соціально-розвиваль-ного простору для особистості шляхом формування соціальних мереж, своєрідними „вузлами” яких є сім’я, заклади освітньої сфери, заклади соціально-педагогічного обслуговування, громадські організації.

Зараз основне завдання цих інституцій полягає у пошуку різних способів сприяння становленню індивідуальної та соціальної суб'єкт-ності особистості, забезпеченні необхідних умов для задоволення їі потреб, соціально позитивних способів самоствердження та само-реалізації.