§ 4.Принципи і закономірності соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Закономірності, представляючи одну із найбільш важливих складових теорії соціально-педагогічної реабілітації, обумовлюють її зміст у практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими мож-ливостями і визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері соціального захисту. Основні закономірності баРозділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

зуються на принципах, які обумовлюють їхній зміст. Ці принципи представлені на рис. 6.1.

До загальних закономірностей належать: зміна сутності дер-жавної політики стосовно дітей з обмеженими можливостями і ви-роблення певних механізмів для її реалізації.

Основною передумовою успішного вирішення актуальних про-блем соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями є державна політика щодо інвалідів. Саме так, у некоректній формі, формулюються поки всі державні документи стосовно цієї категорії осіб з обмеженими функціональними можливостями.

Обмеженість життєдіяльності дитини проявляється у повній чи частковій утраті нею здатності здійснювати самообслуговування, переміщення, орієнтацію, спілкування, контроль за своєю поведін-кою, а також повноцінно займатися ігровою, навчальною чи трудо-вою діяльністю.

Принципи соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями

Методологічні

Детермінізм

Відображення

Розвиток

Принципи Ін-тегративності

Соціально-політичні

Організа-ційні

Психолого-педагогічні

Принцип конкретизації

Соціальне партнерство

Соціальна солідарність

Участь

Соціальна компенсація

Загально-соціальні

Історизм

Соціальна обу-мовленість

Соціальна значущість

Пріоритет-ність

Принцип диференціації

Кооперація

Різноплановий стиль

 

Єдність багато аспектного впливу

Системність

 

Рис. 6.1. Принципи соціально-педагогічної реабілітації

Через це важливим завданням держави є забезпечення соці-альної захищеності інвалідів, створення нею необхідних умов для індивідуального розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу. Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявле-них потреб, і регулюється наданням соціальної допомоги у перед-бачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою держава визначає для дітей з обмеженими можливостя-ми додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча, слід ска-зати, що сьогодні ці діти і їхні сім’ї належать до найбільш соціально незахищеної категорії населення.

Останніми роками в державі і суспільстві визначилися позитив-ні тенденції в галузі соціальної політики щодо дітей з обмеженими можливостями і їхніх сімей, що знайшло своє відображення у пер-шій із зазначених закономірностей. Розроблено низку документів, згідно з якими державні структури, громадські об’єднання, залуча-ючи до цього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров’я населення і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, за-доволення їхніх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну ді-яльність.

Досить ефективним механізмом реалізації державної політики і вирішення проблем інвалідів в Україні стали загальнодержавні і регіональні програми, які об’єднують усі зусилля різних відомств. Особливе місце в цьому списку посідає цільова Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою Кабі-нету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року № 1545 та Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» в Україні від 5 липня 2001 року.

Наступна загальна закономірність – розробка і вдосконалення нормативно-правової бази соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями.

Вітчизняний і зарубіжний досвід засвідчує, що соціальну роботу з дітьми, котрі мають функціональні обмеження, необхідно прово-дити постійно з урахуванням нормативно-правової бази документів світового співтовариства (установчі акти, декларації, пакти, конвен-ції, рекомендації і резолюції ООН, ВОЗ, МОР, ЮНЕСКО, ЮНІ-СЕФ та ін.) та законодавчих і підзаконних актів України.Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

У практиці соціальної реабілітації дітей з обмеженими функціо-нальними можливостями залучають такі базові документи світового співтовариства: Всесвітня декларація прав людини (1948 р.), Між-народний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.), Всесвітня декларація про особливості впливан-ня, захисту і розвитку дітей (1990 р.), Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983 р.) та інші.

Незаперечним є те, що головним серед цих документів, який становить загальне підґрунтя і вимоги для прийняття конкретних заходів у національному і міжнародному плані в галузі захисту прав інвалідів, а також сприяння щодо включення їх у нормальне життя суспільства, є Декларація про права інвалідів, прийнята Генераль-ною асамблеєю ООН у грудні 1971 року. Розробляючи цю страте-гічну лінію далі, Конвенція про права дитини підкреслює:

-          Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

-          Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідально-му за турботу про неї допомоги, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитині та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

Цей документ наголошує ще й на тому, що держави-учасниці ма-ють право на обмін інформацією, у т.ч. й інформації про методи реабі-літації, що дозволяє всім державам, і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі.

Слід звернути увагу на один важливий нюанс: права дитини, в тому числі із обмеженими можливостями, зароджуються в сім’ї, яка є природнім середовищем для зростання і добробуту всіх її членів, особливо дітей. У плані соціальної роботи незаперечним є факт, що права людини і дитини невіддільні від сім’ї, саме сім’я є їхнім гаран-том. Цим самим дитина захищена від будь-яких посягань на свою гідність.

Деякі аспекти розробки й удосконалення нормативно-правової бази в галузі соціальної роботи з дітьми і молоддю з обмеженимифункціональними можливостями наявна в Україні не лише на за-гальнодержавному рівні, але й на регіональному.

Отже, друга загальна закономірність, яка проявляється в ін-тенсивному розвитку і вдосконаленні нормативно-правової бази соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональ-ними можливостями має важливе значення як юридична база цієї діяльності.

Розгортання соціально-педагогічної роботи з дітьми з обме-женими функціональними можливостями щодо їхньої інтеграції потребує того, що суспільство має сприяти створенню мережі реа-білітаційних центрів для таких груп дітей, де здійснюється профо-рієнтація завдяки профнавчанню, консультації з правових проблем, надається конкретна допомога по працевлаштуванню. Все це потре-бує кваліфікованої роботи, що зумовлює ще одну загальну законо-мірність зростання потреб сім’ї, яка виховує дитину з обмеженими функціональними можливостями, у кваліфікованій соціальній допо-мозі, що передбачає різноманітні види реабілітації.

Спостереження і вивчення особливостей роботи з дітьми з обме-женими можливостями дозволило нам визначити ряд специфічних закономірностей. Загальною особливістю їх стало те, що дитина-інвалід у будь-якому аспекті специфічних закономірностей не може розглядатися поза сім’єю, де вона проходить первинні стадії соціалі-зації. Тому першу специфічну закономірність ми визначаємо як за-лежність ефективності соціально-педагогічної реабілітації дитини з обмеженими можливостями від мобілізації потенціалу сім’ї.

З одного боку, сім’я як спільнота є об’єктом багатоаспектного впливу з боку різних соціальних інститутів. Власний потенціал сім’ї і дієздатність, які є головною підтримкою дитини з проблемами у розвитку в процесі реабілітації, багато в чому залежать від ефектив-ності, адресності і педагогічної доцільності допомоги держави і сус-пільства.

Безперечно, власний потенціал сім’ї є комплексним, інтегратив-ним показником її соціальної стабільності. Його дієвість поширю-ється на всіх членів сім’ї, які, за потреби, спроможні мобілізувати свої ресурси для підтримки того, хто їх найбільше потребує. Вихо-дячи з таких позицій, можна стверджувати, що власний потенціал сім’ї є важливою ланкою в загальній системі реабілітаційних захо-дів, тим додатковим ресурсом, значення якого важко переоцінити.Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

Таким чином, величезний діапазон і унікальність засобів впливу роблять її одним із найбільш сильних засобів соціалізації, соціаль-ної підтримки і захисту особистості, формування в ній загальнолюд-ських і, до того ж, індивідуалізованих властивостей.

Другою специфічною закономірністю соціально-педагогічної реабілітації проблемних дітей є реалізація індивідуальної програми реабілітації для кожної дитини з обмеженими можливостями згідно з її реабілітаційним потенціалом.

Сьогодні соціальна допомога не може мати абстрактний харак-тер. Предметом уваги спеціаліста є сім’я з притаманними лише їй проблемами. Одне і те саме захворювання, наприклад ДЦП, має де-сятки різновидів, складних комбінацій первинних і вторинних де-фектів. Особистість дитини є унікальною сама по собі, а у поєднанні з виявленими відхиленнями є взагалі неповторною. Цим і поясню-ється необхідність індивідуального підходу до реабілітації, що пови-нне знайти реальне відображення у повсякденній роботі з дітьми.

Індивідуальна програма реабілітації дітей з обмеженими функ-ціональними можливостями є переліком реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення здібностей дитини до побутової, сус-пільної, майбутньої професійної діяльності згідно з її потребами, колом інтересів, рівнем домагань з урахуванням спрогнозованого потенціалу його соматичного стану, психофізіологічною витрива-лістю, соціального статусу і реальних можливостей соціального се-редовища.

Реалізація індивідуальної програми характеризується чітко ви-раженим психолого-педагогічним наповненням усіх реабілітаційних заходів. При цьому простежується послідовність, комплексність і неперервність при виконанні індивідуальних програм.

Розробка індивідуальної програми реабілітації дитини з обме-женими функціональними можливостями має такі етапи:

-          проведення реабілітаційно-експертної діагностики;

-          оцінка реабілітаційного потенціалу, який містить власний по-тенціал сім’ї, котра виховує дитину;

-          реабілітаційний прогноз;

визначення адекватних заходів, технічних засобів та послуг, які дають змогу дитині відновити порушені чи компенсувати втра-чені здібності до виконання побутової, пізнавальної діяльності, рухової активності з врахуванням вікових особливостей дити-ни.Третя специфічна закономірність соціально-педагогічної реабілі-тації дитини з обмеженими функціональними можливостями полягає в об’єднанні зусиль сукупного потенціалу соціуму для найбільш повного задоволення потреб сім’ї дитини з проблемами здоров’я і розвитку.

У цьому випадку йдеться про інтеграцію діяльності як держав-них органів, так і громадських, приватних ініціатив різного профілю з метою найбільш повного задоволення потреб цієї категорії сімей у її самореалізації, розкритті власної корисності.

Зазначена закономірність відображає залежність результатів реабілітації від міри впливу сукупного потенціалу соціуму як бага-томірного явища: життєве середовище, соціальне мікросередовище, середовище проживання конкретної людини, життєвий простір, со-ціальний простір.

Соціум, у якому традиційно відбувається процес соціалізації особистості дитини з обмеженими функціональними можливостями і яка виховується вдома, зазвичай, має два виміри – сім’я і сімейно-сусідська спільнота.

Практика свідчить, що успіх реабілітації залежить від багатства зв’язків (контактів), у які вступає сім’я хворої дитини і яка обрала для себе інтегративний шлях розвитку.

Взаємодія соціуму і дитини та її сім’ї доповнюють один одного. Наприклад, спілкування і співробітництво здорових дітей і дітей з обмеженими функціональними можливостями призвело до наро-дження нового соціального явища – волонтерського руху як прояву дитячого милосердя.

Отже, можна сказати, що третя специфічна закономірність соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціо-нальними можливостями досить тісно пов’язана як із загальними закономірностями, так із двома попередніми специфічними законо-мірностями, що відображають найбільш істотні зв’язки і взаємоза-лежності між спеціалістами соціальної реабілітації, дитиною з обме-женими функціональними можливостями і її сім’єю, а також всіма соціальними інститутами, які повинні на різних рівнях забезпечити ефективність процесу соціально-педагогічної реабілітації.

Визначені загальні і специфічні закономірності соціально-педагогічної роботи та принципи соціально-педагогічної реабілітації дітей і молоді з обмеженими функціональними можливостями дозво-лили окреслити принципи діяльності фахівця, котрий спеціалізується на роботі з дітьми з обмеженими функціональними можливостями:Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

-          дотримання прав дитини;

-          надання державних гарантій у сфері соціального обслугову-вання;

-          забезпечення отримання рівних можливостей щодо отримання со-ціальних послуг і їх доступності для дітей і молоді цієї категорії;

-          послідовності всіх видів соціального обслуговування;

-          орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби;

-          пріоритетність заходів по соціальній адаптації дітей-інвалідів і молодих інвалідів;

-          відповідальності органів державної влади, органів місцевого са-моуправління за збереження прав дітей-інвалідів у сфері соці-ального обслуговування.

У забезпеченні соціальної допомоги і підтримки дітей з обмеже-ними функціональними можливостями помітну роль відіграє фахі-вець, котрий повинен:

-          забезпечити допустиме і доцільне посередництво між особистіс-тю дитини, сім’ї, з одного боку, і суспільством з різними держав-ними і громадськими структурами;

-          виконувати своєрідну роль “третьої особи”, зв’язуючої ланки між дитиною і мікросередовищем, між дитиною і молодою з об-меженими можливостями і здоровими людьми, сім’єю і суспіль-ством;

-          впливати на спілкування інваліда і його відносини у мікросоціу-мі, стимулювати, спонукати його до тієї чи іншої діяльності, яка буде сприяти її прогресивному розвитку;

-          допомагати сім’ї, котра виховує дитину з обмеженими функціо-нальними можливостями, організувати спеціалізовані види реа-білітації, причому необхідно враховувати, що медична реабіліта-ція не має чіткого відмежування від психологічної, педагогічної, соціально-економічної та професійної.

Зважаючи на законодавчу базу та особливості потреб дітей і мо-лоді з функціональними обмеженнями важливою умовою у допо-мозі такій категорії людей є незаперечна реалізація Державних про-грам (2001 р.), що сприяє захисту інвалідів.

У межах цієї програми виконується низка заходів, які стосують-ся окремих аспектів проблеми соціально-педагогічної реабілітації (див. мал. 1). Серед них можна назвати такі: 1. Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних)

освітніх установ.Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з пору-шенням інтелекту.

2.         Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з

дітьми з обмеженими можливостями.

Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріа-лів для спеціалістів і батьків щодо забезпечення групового та інди-відуального навчання дітей з порушенням емоційно-вольової сфери під час інтеграції в середовище здорових ровесників.

3.         Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з

обмеженими можливостями.

З метою поліпшення їхньої роботи на сьогодні розроблена мо-дель психолого-педагогічної консультації з діагностичним підхо-дом.

4.         Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів.

В Україні робляться перші кроки у плані впровадження моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку.