§ 6. Сім'я військовослужбовця – особливий об'єкт роботи соціального педагога


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Одним із стратегічних загальнонаціональних пріоритетів дер-жавної політики України є захист та підтримка сім’ї як важливого соціального інституту. Це стосується і сім’ї військовослужбовця Збройних Сил України, яка посідає одне з провідних місць у со-ціальному устрої українського суспільства. Адже від вирішення багатьох проблем, що виникли перед сучасною сім’єю військовос-лужбовця, залежить результативність реформ, які здійснюються сьогодні у Збройних Силах, боєздатність держави, а також характер процесів, що відбуваються як усередині неї, так і за її межами.

Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид ді-яльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців, для якої харак-терні певні обмеження: чітка регламентація професійної діяльності, поведінки та побуту; певні обмеження у деяких особистих, грома-Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

дянських, політичних та соціально-економічних правах (наприклад, військовослужбовцям заборонено вступати до політичних партій, або членство у таких на період служби призупиняється; свобода слова, доступ до отримання інформації обмежуються таким понят-тям як «нерозголошення військової таємниці»); відсутність звичних умов життя; звуження кола людей, з якими спілкується військовос-лужбовець і його сім’я. Діяльність військовослужбовців, які викону-ють конституційний обов’язок із захисту Вітчизни, часто пов’язана з ризиком для життя. На особистість, стиль життя військовослужбов-ця впливає також можливість застосування насильства (іноді – з ви-користанням зброї) при виконанні закріплених законом функцій.

Незважаючи на все це, специфіка праці військовослужбовця формує у нього такі соціально-типові якості, характерні для вій-ськової професії, як: законопослушність, відповідальність, муж-ність, дисциплінованість, виконавчість, вольові якості і ін. Ці якості набувають характеру духовно-моральних зразків, цінностей, норм, що формують так звану військову субкультуру.

Особливості професійної діяльності, наявність тих чи інших особистісних якостей, безперечно, накладають відбиток і на сім’ї військовослужбовців, їх функціонування та розвиток. Традиційно сім’ї військовослужбовців є нуклеарними, малодітними (виховують двох дітей), що зумовлюється частими переїздами через зміну місця проходження служби та, зазвичай, низьким рівнем матеріального забезпечення військовослужбовців. Більше 75 % сімей військовос-лужбовців є дистантними сім’ями, що викликано проблемами у за-безпеченні роботою дружин військовослужбовців за місцем про-ходження служби чоловіком та труднощами у забезпеченні сім’ї житлом.

Соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців Збройних Сил України здійснюється відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Концепції виховної роботи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях Укра-їни, Концепції гуманітарного і соціального розвитку Збройних Сил України, ряду інших законодавчих та нормативних документів.

Об’єктом діяльності соціального педагога з сім’єю військовос-лужбовця є конкретна сім’я (індивід), включена у соціальне військо-ве середовище. Метою соціально-педагогічної роботи є організація позитивно спрямованої життєдіяльності сім’ї військовослужбовцята гармонізація її взаємодії з соціальним середовищем. При цьому слід враховувати, що саме взаємозв’язок сім’ї військовослужбовця і соціального середовища, в якому вона функціонує, обумовлює осно-вні завдання цієї роботи: створення умов для формування соціально-педагогічної стійкості сім’ї до сприйняття і подолання важких жит-тєвих ситуацій; підвищення потенціалу соціалізуючої дії сім’ї на своїх членів; відновлення і підтримка активності сім’ї; стимулю-вання потреби членів сім’ї у трансформації соціально-педагогічних знань у процесі соціальної взаємодії; досягнення такого кінцевого результату, за якого необхідність у соціально-педагогічній підтрим-ці сім’ї зникне.

Уся соціально-педагогічна діяльність з цією категорією сімей підпорядковуватиметься таким принципам:

1)         соціально-політичним: принципу законності та прав людини, який полягає у забезпеченні державою та відповідними соці-альними інститутами реалізації прав і свобод, ратифікованих нашою державою; принципу державного підходу до завдань, який реалізується шляхом активної участі держави у підготовці і організації соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовос-лужбовців; принципу зв’язку змісту соціально-педагогічної ді-яльності з конкретними умовами функціонування сім’ї військо-вослужбовця, що полягає у організації допомоги та підтримки, зумовленій умовами макро- і мікросередовища цієї сім’ї;

соціально-педагогічним: принципу особистісного соціально-діяльнісного підходу до професійної діяльності, який забезпе-чує облік у соціально-педагогічній роботі усієї сукупності по-треб кожного члена сім’ї військовослужбовця, переорієнтацію членів сім’ї з пасивно-споживчої на активно-змінюючу соціаль-ну діяльність; принципу диференційованого і індивідуально-го підходу до об’єкта діяльності, який передбачає необхідність відмежування конкретних потреб сім’ї військовослужбовця від загальних, врахування індивідуальних особливостей кожного члена сім’ї і ситуації, що склалася; принципу суверенності сім’ї, який забезпечує врахування права сім’ї на пошук та отримання (чи відмови від) допомоги, вибору з наявних варіантів надання допомоги найбільш прийнятного для сім’ї, погодження щодо втручання в особисте життя сім’ї військовослужбовця (за ви-нятком випадків, обумовлених законом);Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

3)         організаційним: принципу педагогізації соціально-педагогічної діяльності, передбачає використання соціально-педагогічної тео-рії як комплексної основи для організації соціально-педагогічної діяльності; принципу інтеграції, який забезпечує координацію зусиль керівництва військової частини, державних і недержав-них організацій у вирішенні проблем сімей військовослужбов-ців; принципу професійної компетентності, який передбачає надання допомоги спеціалістами відповідної кваліфікації та під-креслює обов’язковість професійної підготовки фахівця; прин-ципу контролю, який забезпечує контроль щодо організації та здійснення соціальної підтримки і захисту, їх результативності, а також формування рекомендацій з підвищення ефективності цих процесів;

специфічним: принципу соціокультурної спрямованості соціально-педагогічної діяльності, який передбачає використання поняття «культура соціального військового середовища» як мети і критерію оцінки рівня розвитку середовища існування сімей військовослуж-бовців у конкретних військових частинах, містечках, гарнізонах, місцях їх компактного проживання; принципу наукової обґрунто-ваності соціально-педагогічної діяльності, що забезпечує вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду, визначення змісту, організації і методики соціально-педагогічної діяльності з військовослуж-бовцями і їх сім’ями; принципу цілеспрямованості, відповідно до якого соціальний педагог повинен цілеспрямовано досягати пози-тивного результату у роботі з сім’єю військовослужбовця, вплива-ючи на свідомість, волю, почуття і вчинки як членів сім’ї, так і її оточення; принципу універсальності, згідно з яким слід виключити дискримінацію при наданні соціально-педагогічної допомоги сім’ї військовослужбовця за будь-якими ознаками: ідеологічними, полі-тичними, релігійними, національними, расовими, віковими тощо; принципу соціального реагування, який передбачає усвідомлення необхідності вжива ти заходів до виявлених соціально-педагогічних проблем сім’ї військовослужбовця, діяти відповідно до конкретних обставин соціальної ситуації індивідуальної сім’ї; принципу клієн-тоцентризму, що означає визнання пріоритету прав сім’ї військо-вослужбовця в усіх випадках, крім тих, де це суперечить правам та інтересам інших людей; принципу опори на власні сили, який підкреслює суб’єктну роль сім’ї військовослужбовця, її активну позицію у вирішенні своїх проблем (йдеться про сім’ї, достатньодієздат ні з огляду на їх інтелектуальні, психічні та фізичні ресур-си); принципу конфіденційності, що полягає у забезпеченні нероз-голошення тієї інформації про сім’ю військовослужбовця, яка може завдати їй шкоди чи дискредитувати її членів; принципу толерант-ності, якого слід дотримуватись, насамперед, у роботі з сім’ями, які можуть не викли кати симпатії у фахівця (політичні, релігійні й національні особливості індивідів, які потребують допомоги, їхні поведінкові стереотипи й сама зовніш ність можуть виявитися не-приємними для соціального педагога); принципу системності, згід-но з яким сім’я військовослужбовця – це органічна єдність, що ста-новить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій; принципу об’єктивності, який у широкому соціологіч-ному аспекті передбачає об’єктивний підхід до проблем сім’ї вій-ськовослужбовця на теоретичному й державно-організаційному рівнях; у вузькому розумінні – вимагає від фахівця, який надає допомогу сім’ї, подолання усіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), які виявляються у результаті дії чинників, визначених самим соці-альним педагогом; принципу гуманізму, що має на меті професій-ну діяльність на основі людяності, емпатії, альтруїзму, прийняття особистості такою, як вона є – з усіма позитивними і негативними сторонами; принципу фамілієцентризму (родиноцентризму), який передбачає, що у процесі організації соціально-педагогічної діяль-ності на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стоятимуть на першо-му місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства та ін.

У своїй сукупності вказані вище принципи визначають функції і сфери соціально-педагогічної діяльності з сім’ями військовослуж-бовців Збройних Сил України, а саме:

– діагностичну функцію, яка зумовлює сферу соціальної діагнос-тики і прогнозування. Соціальній діагностиці підлягають: влас-не соціальні потреби сімей військовослужбовців; міра розвитку цих потреб і їхнього задоволення в конкретній військовій час-тині, військовому містечку, гарнізоні, місці компактного прожи-вання військовослужбовців і членів їхніх сімей; міра розвитку інфраструктури конкретного військового соціуму і її відповід-ності потребам його мешканців; міра оптимальності і гармоній-ності взаємодії військовослужбовців і членів їхніх сімей із се-редовищем їхнього перебування та ін.;Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

– обслуговуючу функцію, яка зумовлює розвиток відповідної сфе-ри соціально-побутового обслуговування;

– адаптаційну функцію, якій відповідає сфера соціальної адаптації (реадаптації) сімей військовослужбовців та становлення кожно-го члена сім’ї як сім’янина, члена колективу, фахівця та ін.;

– превентивну, профілактичну і корекційну функції, які форму-ють сферу соціальної профілактики і корекції поведінки членів сімей військовослужбовців і умов та факторів військового се-редовища;

– реабілітаційну функцію, що зумовлює розвиток і функціону-вання сфери соціальної реабілітації і реалізується стосовно тих сімей військовослужбовців, які мають несприятливу, негативну динаміку розвитку; військовослужбовців і членів їхніх сімей, які зазнали психотравмуючого впливу військової служби та ін.;

– анімаційну функцію, яка зумовлює формування і функціонуван-ня сфери соціально-культурного розвитку і пов’язана не лише з організацією дозвілля сімей військовослужбовців, але і з гумані-зацією вільного часу кожного члена військового соціуму;

– освітню функцію, що зумовлює розвиток сфери підготовки і пе-репідготовки кадрів і охоплює військовослужбовців, які звіль-няються або вже звільнилися з військової служби, а також чле-нів їхніх сімей, та пов’язана з їхньою професійною орієнтацією, перепідготовкою на нові для них спеціальності і працевлашту-ванням відповідно до потреб місцевого або регіонального ринків праці;

– прогностичну функцію, яка дозволяє прогнозувати перспективи розвитку і задоволення потреб сімей військовослужбовців;

– організаційно-розпорядчу функцію, яка зумовлює розвиток і функціонування сфери менеджменту соціально-педагогічної ді-яльності;

– функцію забезпечення сприятливих соціально-екологічних умов для життєдіяльності і розвитку сімей військовослужбов-ців, що передбачає діяльність з усунення негативних факторів, поліпшення умов праці і побуту військовослужбовців, сприяння підвищенню можливостей працездатності військовослужбовців і здатності їх сімей до соціального функціонування;

– функцію розвитку соціальних комунікацій, яка полягає у лікві-дації напруженості, конфліктів, особливо в закритих військових містечках, відірваних від широких соціальних контактів;– функцію соціальної освіти, яка формує відповідну їй сферу соці-альної освіти та проявляється у проведенні симпозіумів, семіна-рів, конференцій соціальних педагогів, які працюють з сім’ями військовослужбовців, організації вивчення, узагальнення і по-ширення передового досвіду соціально-педагогічної діяльності; виданні і поширенні наукової, навчальної і методичної літера-тури з соціально-педагогічної роботи у військовому середовищі; презентації програм і проектів соціально-педагогічної діяльнос-ті з сім’ями військовослужбовців.

Функції соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослуж-бовців тісно пов’язані з її напрямками. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності з сім’ями військовослужбовців зумовлюють-ся проблемами, які виникають у кожній конкретній сім’ї. Їх можна одночасно вважати і цілями, що можуть конкретизуватися у вигляді певних завдань. До напрямків роботи соціального педагога з сім’ями військовослужбовців належать: соціальна допомога, соціальний за-хист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне обслу-говування, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація, підготовка до цивільного життя та організація освітньо-дозвіллєвої діяльності. Таким чином, соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців покликана задовольняти різні соці-альні потреби військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Зміст соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовос-лужбовців та її результативність залежать від багатьох чинників, і, насамперед, – від типу кожної конкретної сім’ї, особливостей її життєдіяльності, професіоналізму соціального педагога, який пра-цюватиме з цієї сім’єю, наявності зацікавлених у позитивному ви-рішенні проблеми партнерів (членів сім’ї, працівників військового підрозділу, соціальних служб, навчально-виховних закладів, ото-чення сім’ї та ін.).

Тип сім’ї військовослужбовця можна визначити за рядом ознак: якістю зовнішніх і внутрішніх меж (ретрофлексуючі і дезорганізо-вані); структурою влади (авторитарні, демократичні та ліберальні сім’ї); стадією становлення (молоді, середні, зрілі); складом (нукле-арні, розширені, змішані (перебудовані), неповні сім’ї, подружні); розподілом ролей (традиційні (патріархальні чи матріархальні), егалітарні); психологічним кліматом (сім’ї зі сприятливим і неспри-ятливим психологічним кліматом); мірою негараздів (проблемні,Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

конфліктні, кризові); основними функціями сім’ї: рівнем матері-альної забезпеченості (бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті), професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням до релігії та особливими умовами сімейного життя, складом сім’ї (про-сті (неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі – у різних варіантах), великі (батьківська пара, декіль-ка дітей зі своїми сім’ями – три і більше подружніх пар)), кількістю дітей в сім’ї (інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (дві ди-тини), багатодітні (троє і більше дітей до 16 років)), однорідністю соціального складу (однорідні, різнорідні); тривалістю подружньо-го життя (сім’ї молодят, сім’ї з тривалістю подружнього життя: від 1 до 3 років, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, від 20 до 25 років, від 25 до 30 років, від 30 років і більше), типом керівництва (гелітарні; авторитарні); типом юридичних взаємос-тосунків (побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні; оформ-лені юридично, але проживають окремо), юридичними взаємосто-сунками батьків та дітей (рідні діти; зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім’ї), якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї (гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорга-нізовані); сім’ї зі специфічними проблемами (наявністю психічних чи фізичних захворювань, правопорушників, алкоголіків, наркома-нів, захворювань на СНІД, схильності до суїциду, інвалідів); благо-получні і неблагополучні (у тому числі – зовні благополучні) сім’ї; професійною ознакою (сім’ї офіцерів (молодших і старших, керівного складу), сім’ї прапорщиків (які перебувають на командних, техніч-них посадах і посадах тилового забезпечення), сім’ї курсантів, сім’ї рядового і сержантського складу, сім’ї військовослужбовців-жінок, сім’ї цивільного персоналу (робочих, що служать)); ставленням до військового соціуму (новоприбулі сім’ї; сім’ї, що вибувають до місця служби військовослужбовця; осілі сім’ї; сім’ї військових пенсіонерів; сім’ї військовослужбовців, звільнених у запас; сім’ї військовослуж-бовців – ветеранів війни, учасників бойових дій) тощо. Типів сучас-них сімей військовослужбовців можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей військовослужбовців.

Щодо особливостей життєдіяльності сімей військовослужбов-ців, то найголовнішими з них (які докорінно впливають на зміст соціально-педагогічної роботи), є:а)            подружні відносини усе більше визначаються мірою і глибиною

прихильності між членами подружжя, різко підвищується їх рівень сподівань стосовно один одного, реалізувати які більшість

не може як в силу традицій, культури, індивідуальних особливостей, так і через специфіку військової професії;

б)         традиційний розподіл праці на «чоловічу» і «жіночу» у більшості сімей, у зв’язку зі специфікою військової служби, зведений до

мінімуму; закономірним є підвищення статусу жінки в сім’ї, яка

виконує типово керівну роль у веденні господарства;

в)         велика кількість сімей мають одну дитину і складаються з двох

поколінь – батьків і дітей; бабусі і дідусі, інші родичі, зазвичай,

живуть окремо. У результаті – батьки не лише не мають можливості повсякденно використовувати досвід і підтримку попереднього покоління, але й гіпотетичне використання цього досвіду

часто є проблемним;

г)         у зв’язку зі специфікою професійної діяльності батьківвійськовослужбовців, частими переїздами, діти раніше дорослішають, швидше навчаються тому, як переборювати труднощі,

долати стреси, характерні для нашого часу (зокре ма розлучення

батьків та їх наслідки, конфліктні сімейні ситуації, проблеми

пристойного виживання тощо);

д)         відносини дітей і батьків стали складнішими, адже діти отримують можливість проводити велику частину вільного часу поза

сім’єю або лише під наглядом матері. Зазвичай, цей час вони

присвячують заняттям, що є прийнятними серед однолітків, і

далеко не завжди піклуються про схвалення їх батьками. Авторитет батьківської влади часто не спрацьовує – на зміну йому

повинен приходити авторитет особистості батьків.

Виходячи із зазначеного вище, важливою умовою ефективності

соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослужбовців є ор-ганізація в них соціально-педагогічного процесу – спеціально органі-зованої послідовної зміни функціонування сім’ї, яка розвивається в часі і в межах визначеної виховної системи та спрямована на пере-творення особистісних властивостей і якостей її членів. Зміст цьо-го процесу полягає у перетворенні соціально-педагогічних знань у власний потенціал сім’ї, що відбувається у чотири етапи: – інформаційно-аналітичний, характерною особливістю якого є створення банку даних про: актуальні проблеми різних типів сімей, їх структуру, можливі наслідки життєдіяльності, ресур-Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

си і можливості та їх використання в обставинах, що склалися. Найважливішими завданнями соціально-педагогічної роботи на цьому етапі є збір інформації і розробка загального стратегіч-ного плану дій соціального педагога; оцінка рівня складності і характеру проблем сім’ї; аналіз можливостей щодо надання сім’ї необхідної допомоги; – прогностичний, для якого характерним є інтенсивне формування обґрунтованих думок про можливі зміни у сім’ї в найближчому майбутньому і далекій перспективі, або про альтернативні шля-хи її розвитку. До завдань цього етапу належить: прогнозування змісту і тенденцій розвитку можливих психолого-педагогічних проблем сім’ї на різних стадіях, або в змінних умовах її життє-діяльності; моделювання та прогнозування ефективності діяль-ності фахівця щодо надання допомоги цій сім’ї; – спонукально-супровідний, який відрізняється особливою дина-мічністю і евристичним характером діяльності як соціального педагога, так і членів сім’ї, з якою він працює. Найважливіші завдання цього етапу: розробка і впровадження методик оцінки різних явищ, діяльності, спілкування, технологій соціального виховання; психолого-педагогічна допомога сім’ї (батьківський всеобуч, консультування, профілактика, корекція, сімейна тера-пія та ін.); соціалізація (соціальне виховання) членів сім’ї; – відновно-реабілітаційний, який є етапом активного залучення сім’ї до вирішення власних проблем і освоєння членами сім’ї технологій відновлення і підтримки життєвого потенціалу сім’ї. До найважливіших на цьому етапі належать завдання: діагности-ка сімей, на які подіяли стресогенні чинники (втрата близьких, стихійні лиха, непередбачені зміни в житті та ін.); відновлення втрачених функцій психічного здоров’я клієнтів і психологіч-ного здоров’я сім’ї; проведення психолого-педагогічної реабілі-тації; узагальнення і впровадження вітчизняного і зарубіжного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім’єю, інновацій у со-ціальній сфері.

Під час соціально-педагогічного процесу в сім’ї військовос-лужбовця фахівець почергово виступає у трьох основних ролях: порадника (інформує сім’ю про важливість і можливості взаємодії подружжя між собою та з дітьми; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей); консультанта (кон-сультує з питань сімейного законодавства, організації соціальноївзаємодії та налагодження позитивно спрямованої життєдіяльності в сім’ї; інформує про методи виховання, орієнтовані на конкретну сім’ю; пояснює батькам способи забезпечення умов, необхідних для нормального розвитку та виховання дитини в сім’ї); захисника (за-хищає права індивіда (сім’ї) у випадку, коли відбувається порушен-ня законних прав і свобод, нормальних умов життєдіяльності чи де-градація особистості (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей, тощо)).

Форми соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослуж-бовців класифікують за такими ознаками: складом і кількістю учас-ників (індивідуальні, групові, масові); тривалістю (одноразові за-ходи, постійно діючі, «пульсуючі»); перспективою (розраховані на близьку перспективу, розраховані на середню перспективу, розра-ховані на віддалену перспективу); місцем проведення (стаціонарні, виїзні, пересувні, циклічні); мірою самостійності учасників (групи самодопомоги, взаємодопомоги; ті, які працюють за допомогою кон-сультанта, сім’ї, які працюють під безпосереднім керівництвом соці-ального педагога); рівнем творчості (інформаційні, репродуктивні, тренувальні, творчі); видом діяльності (ігрові, комунікативні, трудо-ві, навчальні); умовами здійснення (екстрені, звичайні); характером спілкування (безпосередні, опосередковані); метою (спрямовані на збір та аналіз інформації, участь у формуванні сімейної політики і завдань соціально-педагогічної роботи, участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу сім’ї, профілактику неблагополуччя та його рецидивів, узагальнення результатів, контр-оль за якістю соціально-педагогічної роботи); складністю побудови (прості, складні, комплексні).

Метод – це спосіб взаємодії соціального педагога з сім’єю (індиві-дом), який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Найпоширенішими методами роботи соціального педагога з сім’ями військовослужбовців є: бесіда, переконання, формування перспек-тиви, вправа, заохочення і покарання, методи подолання конфлік-тів (прямі і опосередковані), методи діагностики (спостереження (включене, систематичне, не систематичне, ситуативне), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг). Ефективність діяльності соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємовідповідністю методів, прийомів і засобів, які використовуються в межах усієї методики. Прийом – це конкретизо-ваний метод або його частка (метод реалізується саме через прийом).Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

У роботі з сім’ями військовослужбовців використовують твірні (за-охочення, увага, прохання, довіра, зміцнення індивіда у власні сили) і гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попе-редження, вибух емоцій) прийоми. Засоби соціально-педагогічної діяльності – це сукупність матеріальних, інтелектуальних, емоцій-них прийомів, які використовуються соціальним педагогом в своїй діяльності. Як засоби найчастіше виступають книги, засоби масової інформації, природа і навколишнє середовище. Сукупність методів, прийомів і засобів оптимального вирішення назрілої у сім’ї проблеми чи виконання певного виду діяльності – це методика впливу на сім’ю військовослужбовця.

Для забезпечення ефективної соціальної-педагогічної діяльності соціальний педагог співпрацює з керівництвом військового підроз-ділу, частини, в якій служить військовослужбовець Збройних Сил, різноманітними соціальними службами, державними і недержавни-ми установами та організаціями, навчальними закладами.

Найбільш розповсюдженою організацією, покликаною здій-снювати соціально-педагогічну діяльність з сім’ями військовос-лужбовців, є Жіноча Рада військової частини. Головною метою діяльності Жіночих Рад є сприяння командирам усіх рівнів, орга-нам виховної і соціально-виховної та просвітницької роботи серед військовослужбовців та членів їхніх сімей у відродженні духовних традицій українського народу та формуванні серед військовослуж-бовців готовності до подвигу заради незалежності України. Голо-вними завданнями Жіночих Рад є: надання допомоги командирам усіх рівнів щодо формування серед військовослужбовців та чле-нів їхніх сімей високої моральності, виховання у них національ-ної самосвідомості, гордості за історичне, героїчне минуле Укра-їни, вірності бойовим традиціям Українського війська; активна популяризація української мови, літератури, мистецтва, народної творчості, свят та звичаїв як головних чинників відродження ду-ховності військовослужбовців та членів їх родин; проведення се-ред дружин військовослужбовців роз’яснення актуальних питань соціально-політичного життя України, будівництва її Збройних Сил; національно-патріотичне виховання дітей військовослуж-бовців, пропаганда, педагогічних знань серед батьків, надання до-помоги в організації позашкільної роботи, діяльності дошкільних закладів, проведення оздоровчих заходів під час шкільних канікул; надання всебічної допомоги у вирішенні питань соціального захис-ту військовослужбовців та членів їхніх родин, працевлаштуванні дружин та створенні умов для отримання ними нових професій; надання благодійної допомоги багатодітним сім’ям та сім’ям заги-блих військовослужбовців, а також тим сім’ям, у яких члени сім’ї отримали інвалідність під час виконання службового обов’язку у лавах Збройних Сил; сприяння створенню побутових умов, що відповідають естетичним та санітарним нормам; проведення ак-тивної роботи щодо естетичного виховання військовослужбовців та членів їхніх сімей, організації доцільного дозвілля; створення умов для розвитку народної творчості військовослужбовців та чле-нів їх родин, фольклорно-етнографічних колективів, забезпечення їх активної участі у проведенні конкурсів, оглядів, фестивалів; ор-ганізація для військовослужбовців та членів їхніх сімей конферен-цій, семінарів та інших заходів з метою підтримки тісних зв’язків із громадськими організаціями.

Оптимізація соціально-педагогічної роботи з сім’ями військо-вослужбовців забезпечуватиметься: створенням мережі спеціа-лізованих соціально-педагогічних служб; наявністю у фахівців соціально-педагогічної діяльності спеціальної підготовки щодо роботи у військовому середовищі та вирішення проблем військо-вослужбовців і їхніх родин; організацією самодопомоги і взаємодо-помоги родин військовослужбовців; задоволенням різноманітних потреб членів сімей військовослужбовців, що виникають у процесі взаємодії із соціальним військовим середовищем; формуванням ді-євої соціальної політики держави загалом та у сфері соціального за-хисту військовослужбовців та їхніх сімей зокрема.