§ 3. Соціокультурне середовище як педагогічний фактор розвитку соціально активної молоді


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

На основі вивчення наукових положень «соціокультурне серед-овище» можна охарактеризувати як складне організоване багато-рівневе утворення, де складові володіють відносно функціональною автономією один від одного і від цілого. Всі складові соціокультурного середовища об’єктивно постійно змінюються, що свідчить про те, що рух у соціокультурному середовищі є необхідною умовою її роз-Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

витку. Окрім того, у характеристиці соціокультурного середовища слід враховувати фактор часу і простору, які відображають соціаль-не буття культури.

Але при цьому не варто відкидати думки про те, що співвідно-шення різних цінностей в конкретному історичному соціокультур-ному середовищі також не є незмінним. І в кожну історичну епоху в одному й тому самому соціокультурному середовищі домінують нові ідеї і нові цінності, нова ієрархія будови системи цінностей тощо.

Виходячи з аналізу суті дефініцій «соціокультурне середовище», можна з впевненістю говорити про наявність у її структурі трьох обов’язкових складових – «людина – культура – середовище». Тому вивчення змісту цієї структури, її «статусу» в громаді, суспільстві, можливостей реалізації інтересів кожної людини і всього суспіль-ства разом є вкрай необхідним.

Безперечно, у структурі «людина – соціокультурне середовище» центральною є людина. Але у взаємовідносинах організму з серед-овищем «два члени уже не є рівноправними, оскільки суб’єкт є пер-винним і вихідним, а середовище виступає як фактор, що має певне значення для організму» [1, С. 41]. До того ж середовище людини включає комплекс природних (фізичних, хімічних, біологічних) і соціальних факторів, які можуть впливати безпосередньо або опосе-редковано на життя і діяльність людей. Проте ми повинні пам’ятати і про те, що одна людина щодо іншої також виступає як складова се-редовища, впливаючи на неї своїм ставленням і діями. Для людини соціальна спільнота існує у її спілкуванні, взаємодії, взаємозв’язку, комунікації та інших процесах.

Це дозволяє нам висловити думку про те, що за своїм соціаль-ним призначенням соціокультурне середовище має відповідати трьом основним вимогам:

1)         формувати соціально й особистісно значущі потреби, інтереси, запити і забезпечувати умови для їх задоволення відповідно до соціальних і культурних норм;

2)         створювати умови для самореалізації духовних сил особистості і соціальних спільнот;

3)         забезпечити відтворення соціокультурного потенціалу. Безперечно, необхідно зважати на те, що кожне соціокультурне

середовище має свою специфіку: особливості способу життя; спе-цифіку умов праці, побуту; циклічність у відтворенні соціально-демографічної і професійної структури населення, норми поведінки і форми спілкування жителів села; можливості культурних і освітніх установ. Тому можна сказати, що соціокультурне середовище – це все, що оточує молоду людину і з чим вона взаємодіє: освітнє серед-овище, виховне, сімейно-побутове, трудове, середовище громади, культурно-просвітницьке середовище, управлінсько-координаційне та ін.

Безперечно, означені типи соціокультурного середовища не рівноцінні, але кожен із них може бути значущим для індивіда на певному етапі його життя і відповідно стимулювати його розвиток у певному напрямку. Усе висловлене вище дозволяє говорити про те, що сільське соціокультурне середовище – це досить складний комп-лекс, що поєднує різні соціально значущі для виховання фактори: соціально-економічні, національні, конфесійні, майнові, вікові.

Водночас слід сказати, що сучасне село зазнало помітних змін. Досить явно простежується активна міграція молоді із сіл у міста. Частина із них залишається проживати в селі, а продуктивною пра-цею займається у місті, що призводить до того, що молода людина не стає міським жителем, але вже надірвала коріння зв’язку з рідним селом. Тому можна завдячувати вітчизняним науковцям, котрі по-бачили й окреслили проблеми сучасного села і прогнозують можли-вості соціально-виховної роботи з молоддю. При цьому важливим чинником трансформації сучасного у період його реформування є суттєві зрушення у соціальній структурі. Її можна представити „як сукупність таких соціальних прошарків: субеліта, середній клас, який поділяється на верхній, базовий та нижні середні шари, а та-кож нижній прошарок” [2, С. 23].

Водночас, слід зазначити, що саме таке розшарування досить часто призводить до суперечностей у взаємовідносинах молодого покоління, оскільки для молоді притаманне бажання якнайшвидше самореалізуватися і задовольнити свої потреби.

Досліджуючи соціальне середовище як педагогічний феномен, ми повинні виходити із розуміння того, що його позитивний вплив на життєдіяльність і соціальну активність молоді можливий за умо-ви функціонування міжособистісного простору, в якому кожна осо-бистість відчуває себе комфортно в емоційному плані і стабільно у плані самореалізації. І тому, говорячи про соціокультурне середови-ще села, ми вважаємо за доцільне підкреслити, що важливим факто-ром у його позитивному впливі на молодь є формальність у взаємо-Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

діях, особистісна значущість, емоційна насиченість, високий рівень включення у спільні справи. Все це створює умови для позитивного розвитку особистості.

Розкриваючи соціокультурне середовище, ми поділяємо його на світ дітей, світ молоді і світ дорослих, які постійно взаємодіють один з одним чи всі разом. Водночас світ молоді можна розділити ще на кілька сфер:

– сфера відносин молодих людей зі своїми близькими друзями; – сфера відносин молодих людей з дорослими (педагогами, батька-ми, соціальними працівниками, адміністрацією району, міста). Соціальне середовище, в якому перебуває сьогодні молодь, ви-світлює невпевненість у собі, стресову нестійкість, високий рівень роздратування, змушує молодь пристосовуватися до різних сфер взаємовідносин, де інші допомагають вирішувати згадані проблеми, засвоювати певні стереотипи поведінки, прив’язуючись до груп за-вдяки солідарності, розумінню і відкритості відносин.

У вітчизняній педагогічній науці простежуються витоки вихо-вання молоді в адекватному соціокультурному середовищі. Це до-сить добре висвітлюється у працях Н. Селіванової, В. Сухомлин-ського, С. Швацького. Причому соціальне виховання базується на методологічному визнанні як системоутворювальний фактор осо-бистості: її інтересів, мотивів, цілей, здібностей, активності тощо. І тоді нові соціокультурні системи створюються шляхом поєднання окремих соціальних інституцій, в яких розгортається життєдіяль-ність молоді і в яких діють свої механізми впливу на неї і технології розвитку в молоді соціальної активності.

Отже, „соціокультурний простір” – це простір для спільної жит-тєдіяльності молодої людини та інших суб’єктів цього простору, що дозволяє забезпечити вибір цінностей, життєвого сенсу, кон-кретного мікросередовища діяльності, способів самореалізації, які функціонують на принципах соціально-особистісної детермінації, соціально-культурної обумовленості, інформаційної забезпеченості (вибіркової) та мотиваційної спрямованості.

Водночас, це системне явище, яке може швидко зникати, якщо ми зосередимось лише на одній сфері життєдіяльності молодої людини. Адже вплив різноаспектних сфер (освітньої, виховної, сімейно-побутової, трудової, громади, культурно-просвітницької, управлінсько-координаційної) не можна розглядати окремо, неза-лежно одну від другої, оскільки в реальній ситуації вони не можутьфункціонально діяти, а в контексті соціокультурного середовища суспільства ці сфери життєдіяльності молоді набувають нового зна-чення. Це і спонукає до того, щоб їх розглядати у єдності.

Окрім того, слід зазначити, що вплив означених нами сфер буде достатньо вагомим, якщо молода людина буде включена в кожну (чи у більшість) із них, а це відбувається під час її діяльності і відносин. Отже, означені характеристики дозволяють ще раз підкреслити, що соціокультурне середовище є інтегрованим фактором, що впливає на розвиток соціальної активності молоді.

Привертає увагу той факт, що чим багатшою є соціокультурне середовище, тим легше кожній молодій людині розкрити індивіду-альні можливості, спиратися на них з урахуванням виявлених інтер-есів, нахилів і об’єктивного досвіду, набутого в сім’ї, школі, на робо-ті, у процесі реальної взаємодії зі світом. При цьому соціокультурне середовище визначається нами як простір спільної життєдіяльності молоді, вчителів, батьків, громади, які сукупно впливають на вибір цінностей, засвоєння життєвого сенсу, розкриття індивідуальних ресурсів особистості, освітньої, культурної і професійної самореа-лізації.

Практика засвідчує вплив середовища на особистість як у плані позитиву, так і в плані негативу. Тому можна говорити, що серед-овище може: 1) гальмувати розвиток особистості і її соціальну ак-тивність; 2) бути нейтральним щодо до особистості; 3) стимулюва-ти особистісний розвиток і соціальну активність особистості (воно може мати достатній потенціал для створення оптимальних умов щодо стимулювання соціальної активності). Причому взаємодія особистості і соціокультурного середовища відбувається найбільш повноцінно у діяльності, спілкуванні, у створенні специфічної ком-фортної атмосфери для реалізації спільних інтересів.

Якщо вести мову про ставлення молоді до конкретного соціо-культурного середовища, то вона може займати різні позиції:

а)         перебування молоді в конкретній місцевості може бути лише

формальним (зареєстрованим), зв’язки з мікрогрупами і сферами середовища – мінімальними, суть зводиться лише до місця

проживання (іноді нічного, іноді у вихідні дні), ставлення молодої людини часто байдуже;

б)         ставлення молодої людини до соціокультурного середовища відображає споживацький характер, причому воно використовується, переважно, як сфера послуг;Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

в)         взаємодія молодої людини з соціокультурним середовищем як з

полем діяльності: воно продукує нові засоби і форми діяльності, бере участь в організаційних заходах, підтримує традиційні

види діяльності тощо;

г)         молода людина вважає себе суб’єктом розвитку соціокультурного середовища, а його (середовище), своєю чергою, умовою для

особистісного розвитку і соціального становлення.

Без сумніву, позиція молодої людини в соціокультурному середовищі обумовлена суб’єктивністю її сприйняття. Скажімо, те, що

для однієї молодої людини чи мікрогрупи є цінним і важливим, має

чітке окреслення і смисл, то для інших воно може бути незрозумілим, не відповідати їхнім запитам, інтересам і може не стати їхнім

позитивно спрямованим середовищем. Від такого суб’єктивізму у

сприйнятті соціокультурного середовища молодою людиною залежить роль і міра його впливу на особистість. Їх різнорівневість і різноаспектність дозволяють прогнозувати можливий перехід суб’єкта

від однієї позиції до другої, більш продуктивної, більш змістовної і

більш переконливої.

При цьому молода людина буде виступати як суб’єкт взаємодії з соціокультурним середовищем за умови, якщо це середовище зможе сприяти прояву суб’єктності і, до того ж, йому притаманні ознаки:

а)         цілісність, що означає введення всіх необхідних і значущих для

молодої людини компонентів взаємодії до системи „людина –

навколишній світ”, створення інтегрованого соціального і культурного простору;

б)         варіативність, яка обумовлює наповнення смислового поля соціокультурного середовища різноманітністю смислів і значень,

можливістю вибору змісту і видів діяльності; варіативність стає

умовою самовизначення молоді в соціокультурному середовищі, допомагає особистості виявити адекватні шляхи взаємодії не

лише безпосередньо в одному середовищі, але й в інших сферах

життєдіяльності.

І, нарешті, ще один момент, на який варто звернути увагу, – це

наскільки соціокультурне середовище відповідає потребам та інтер-есам сучасної молодої людини?

Незаперечним є факт, що соціокультурне середовище є просто-ром для самореалізації молодої людини, оскільки основні завдання соціального виховання полягають у створенні різних соціосередо-вищ, в яких відбувається формування соціальної активності молоді,самореалізації її творчих сил. Враховуючи те, що інтереси і потреби молоді є досить різноманітними і динамічними, соціокультурне се-редовище має бути достатньо багатогранним. Молодь, переважно за-йнята роботою чи освітою і, що є незаперечним, обмежена у коштах, тому доцільно створити такі умови, щоб максимально наблизити до молоді поле задоволення їхніх інтересів, щоб молоді люди мали змогу обрати таку нішу їхньої діяльності, яка б не лише приносила задоволення, але й давала змогу бачити перспективу свого розвитку. Адже чим ширшим є середовище, яке відкриває людині доступ до загальнолюдських і культурних цінностей, чим воно багатогранні-ше і чим воно більше надає можливостей для саморозвитку молодій людині, тим більше воно відповідає вимогам і умовам, необхідним для соціального становлення особистості.

Чому важливо розглядати саме соціокультурне середовище як багатогранний фактор розвитку соціальної активності молоді?

Справа в тому, що соціокультурне середовище є найбільш за-гальним серед усіх середовищ. Воно багатофункціональне, багато-факторне, спільне поле охоплює не лише професійний чи побутовий, інформаційний чи освітній простір, але й пронизує всю життєді-яльність особистості, формує певний спосіб життя. Водночас, со-ціокультурне середовище не є простим поєднанням двох середовищ – культурного і соціального, але вже сам термін „соціокультурне се-редовище” передбачає два аспекти, в контексті яких ми розглядаємо розвиток соціальної активності молоді: соціальний і культурний, які мають вплив на всі сфери життєдіяльності.

Сьогодні склалася тенденція, що найбільш ефективними у со-ціальному становленні молоді є фактори освітнього середовища (навчання, виховання, просвітництва, дослідницької діяльності), особливо це стосується учнів старших класів, студентів навчальних закладів різного типу. Освітнє середовище, безперечно, стає важ-ливим засобом особистісного становлення молоді не лише в руках педагога, але й у руках громадських організацій, академгруп, класів, органів місцевого самоуправління тощо.

Це дозволяє нам стверджувати, що багатогранність факторів освітнього середовища сприяє формуванню у молоді таких якостей, як інтелектуальна мобільність, готовність засвоювати нову інфор-мацію, рівень освіченості, культури і почуттів, об’єктивне і наукове пізнання світу. На нашу думку, фактори освітньої сфери, зазвичай, допомагають молодій людині продуктивно взаємодіяти з іншимиРозділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

сферами життєдіяльності і з іншими соціальними інституціями. У розвиненому соціокультурному середовищі координатор соціально-виховної роботи завжди продуктивно використає творчий та інте-лектуальний потенціал освіченої молоді з метою розширення зони духовного і морального впливу на інші категорії жителів.

Помітним фактором впливу соціокультурного середовища на формування соціальної активності молоді села є також її інформа-ційне оточення. Молода людина потребує постійного розширення інформаційної сфери, оскільки вона повинна орієнтуватися у ши-рокому інформаційному полі. Формування інформаційної куль-тури молоді є обов’язковою умовою розвитку особистості загалом. Поінформованість молоді – це не „нав’язування” певних передач, фільмів, преси, літератури, політичних поглядів, це ще й підтримка народних традицій, це формування світоглядної цілісності, це збе-реження мовної культури, сприйняття державної атрибутики, по-зитивне ставлення до громадянства, прояв етнічної толерантності, терпимості до релігійних конфесій.

Безперечно, в кожній із означених сфер життєдіяльності мо-лоді домінують ті чи інші фактори. Так, скажімо, у культурно-просвітницькій чи фізкультурно-оздоровчій сферах особливо зна-чущим є фактор спілкування, який допомагає формуванню у молоді навичок мовленнєвої взаємодії, прояву ставлення до інших людей. Завдяки сформованому спілкуванню молода людина вибудовує від-носини зі своїми ровесниками чи з референтними групами. А відтак, завдяки пізнанню інших людей, вона пізнає і саму себе, сприймає впливи інших учасників того чи іншого соціального проекту як мож-ливість проявити власне „Я” у взаємодії з ними, здійснити корекцію власної позиції чи намірів тощо.

Ми не ідеалізуємо силу соціокультурного середовища у станов-ленні соціально активної особистості, але, водночас, органічне й адекватне конкретній сфері використання соціально-педагогічних факторів – все це створює духовно-моральну атмосферу в молодіж-ному мікросоціумі.

Як засвідчує практика, найбільш невимушено й органічно фор-мується і проявляється соціальна активність молоді у культурно-просвітницькій сфері. З одного боку, молодь має змогу провести вільний час, відпочити, діяти за інтересами, а з другого – організато-ри соціального виховання мають змогу змоделювати таку культурно-просвітницьку сферу, в якій кожна молода людина матиме змогу нелише задовольняти свої інтереси і потреби, але й бути активним учасником у створенні і реалізації соціальних проектів, які є важли-вим фактором формування соціальної активності.

Таке розуміння і використання факторів впливу на особистість робить дозвілля специфічною формою самовираження, коли віль-ний час перетворюється у засіб активного розвитку молоді. Чітка система культурно-просвітницької діяльності – це міцна соціально-педагогічна платформа для розгортання просвітницької діяльності: клуби за інтересами, клуб молодої сім’ї, клуб любителів природи, мистецька вітальня, клуб любителів народної пісні. Завдяки таким формам роботи в мікроколективах живе стійкий клімат доброзичли-вості, толерантності, поваги, зникають стресові напруги, а творча ді-яльність піднімає людину на нову сходинку від споживача духовно-культурних цінностей до творця.

Безумовно, «соціальне становлення сучасної молоді не потребує патерналізму, надмірної опіки з боку дорослих, держави. Їй, переду-сім, необхідно лише створити належні умови для плідної праці, на-вчання і відпочинку, допомогти відчути власну гідність, віру у свої сили, реалізувати бажання власною працею досягти кращого життя, а не пасивно очікувати його» [3, С. 193]. Тому у цьому плані суттєву роль відіграє управління і координація життєдіяльності молоді на селі. Ця сфера має свої важливі змістові складові, які дозволяють оперативно, гуманно і на демократичних засадах втручатися у жит-тя молоді.

Особистісне становлення молоді як соціально активної осо-бистості не може бути вирішене лише завдяки дії одного фактора, оскільки, соціокультурне середовище є інтегрованим соціальним простором, в якому всі сфери взаємодіють у вихованні молоді і вза-ємодоповнюють одна одну. А у своїй сукупності вони є водночас і комплексним фактором саморозвитку особистості. При цьому сила впливу усіх факторів залежить як від суб’єктивного сприйняття, так і від ставлення сільської до соціокультурного середовища в за-галом.