РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ § 1. Предмет та завдання соціальної педагогіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, загострили інтерес до розвитку і соціального становлення людини у конкрет-ному соціуму, діяльності. Суспільство характеризується “відкритіс-тю”, багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління, несучи водночас як розширення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливів. Тому назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та молоді у єдності та взаємозв’язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної й освітньої політики.

Відродження в Україні соціальної педагогіки в кінці ХХ ст. об’єктивно відображає цю потребу часу. Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального середовища і се-редовища педагогічного є фундаментом для нового етапу розвитку педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких ком-понентів, як час – соціум – виховання – соціалізація – особистість.

Можна сказати, що на початку XXІ ст. соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціаліза-ції і розвитку особистості протягом всього життя [1; 2; 3; 6].

Соціальна педагогіка детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений, ходом іс-торичного розвитку України і обумовлений політичним, економіч-ним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни.

Тому соціальну педагогіку можна розглядати як науку, яка роз-криває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціальним середови-щем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов’язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально-громадських відносин.

Соціальна педагогіка спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів, оптимізацію стосунків осо-бистості і соціуму. Тому завданнями соціальної педагогіки є: пошукиРозділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

методів і засобів попередження проблем, виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які породжують ці проблеми, розроблення умов і забезпечення превентивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і, таким чином, оздоровлення со-ціального мікросередовища.

Звичайно, той факт, що соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить проте, що ті самі процеси і явища, які вивчають-ся педагогікою, тут розглядаються у певному специфічному аспекті. І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань обумовлена словом “соціальна”.

Поняття “соціальна” вбирає в себе всі чинники, пов’язані з лю-диною, взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у соці-умі. Тому можна сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише власне людина, а людина у середовищі, у взаємодії з різ-ними соціальними інститутами: сім’єю, дошкільним закладом, шко-лою, підлітковим чи молодіжним об’єднанням, закладами культури і спорту та ін. Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожен індивід, – це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава з її інституалізованими структурами.

Можна стверджувати, що соціальна педагогіка вступає у між-дисциплінарні контакти з соціологією освіти, соціологією вихован-ня, педагогічною і соціальною психологією, психологією управлін-ня [3, сс. 16-17]. Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов’язково притаманній соціальній педагогіці, – гума-ністична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак – співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1. С. 16].

Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фо-кус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінце-вий пункти багатогранного процесу соціалізації. Це означає, що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах сус-пільного життя. Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних проектів і технологій.

Специфіка соціальної педагогіки полягає в тому, що вона осмис-лює закономірності і розробляє проекти і програми формування не лише і не стільки професійно-кадрового потенціалу суспільства,скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це зму-шує соціальну педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму буття одиничного представника люд-ського роду. Згідно з більшістю відомих нам точок зору, об'єктом соціальної педагогіки виступає особистість. Однак у деяких до-слідженнях об'єкт уточнюється і визначається як особистість в її становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом із тим, поняття особистості, що стабілізувалося на сьогодні, достатньо ши-роке. До нього входять найрізноманітніші характеристики людини від формально-динамічних властивостей темпераменту до світогля-ду і життєвих принципів. Подібне розширене тлумачення усклад-нює розуміння самого феномена особистості та її суті і призводить до неможливості розмежування завдань повноцінного розвитку, на-вчання та виховання людини.

На наш погляд, найбільш обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування людини, як члена сус-пільства, як представника певної соціальної групи, тобто соціокуль-турної реальності. Такий підхід широко представлений у психології і добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з позиції міждисциплінарної, а по суті – соціально-педагогічної.

Розглянемо більш детально ті характеристики особистості, в яких відображається її соціокультурна природа. Саме за рахунок подальшого уточнення та конкретизації цих характеристик нам ви-дається можливим визначити предмет і основну функцію соціаль-ної педагогіки як науки та практичної дисципліни. Достатньо чітко феномен особистості виявляється в позиції людини, у взаємовід-носинах її з іншими людьми, розкривається у її життєвих цілях та мотивах, у засобах поведінки і дій стосовно своїх загальних цілей та завдань. Таким чином, поняття особистості тісно пов'язане з по-няттям позиції і співвідносних з поняттями соціальної ролі і соці-ального статусу. Під поняттям соціальної ролі найчастіше розумі-ють програму, яка відповідає очікуваній поведінці людини в тій чи іншій соціальній групі. По власне – це заданий, визначений статус участі особи в житті суспільства. Поняття «статус» описує поведін-ку людини, введеної до системи соціальних відносин, що склалися, де для неї відведені місце та засіб дії, тип нормативної поведінки у статусній системі, яку регулюють наші стосунки і дії. Хоча поняттяРозділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

статусу і ролі є адекватними характеристиками особистості з боку її зовнішніх, найбільш очевидних проявів, вони не охоплюють самої суті особистості. Суть особистості пов'язана із здатністю людини діяти вільно, самостійно та відповідально, тобто виходити за межі статусно-рольових обмежень та нормативних розпоряджень. Місце людини в соціальному житті може бути задане, продиктоване во-лею і обставинами. Одночасно це саме місце в житті мусить бути вибране, знайдене, завойоване самою людиною, за її власною волею і вільно усвідомленим вибором. У такому випадку варто говорити про вибір людиною позиції в житті, про її особистісне самовиражен-ня, а позицію можна вважати найбільш цілісною характеристикою людини як особистості. Особистість в такому аспекті – це людина, що вільно, самостійно і відповідально визначає своє місце в житті, в суспільстві, в культурі.

На підставі сказаного стає зрозуміло, що особистість – це цілком соціокультурне утворення, суб'єкт, що вільно визначився та виро-бив свою позицію у просторі культури і в часі історії. Проте особис-тість – це не раз і не назавжди сформована якість, стан, структура, а засіб дій, образ буття, суб'єкт дій. Кожна людина повинна утвер-джувати себе як особистість, обираючи та обстоюючи власні пози-ції. Отож, особистість – є специфічний спосіб існування людини, а відтак можна говорити і про особливе особистісне буття людини. Таким чином, буття забезпечується завдяки особистісним утворен-ням. Ці утворення, своєю чергою, формуються та складаються лише за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності, при веденні людиною індивідуального способу життя. Особистість – це повне самовизначення людини у всій сукупності дій, стосунків з ін-шими, її спрямувань та орієнтацій.

Таким чином, соціальна педагогіка як наука покликана узагаль-нювати результати, що стосуються закономірних відносин, логіки взаємозв'язків, структурно-функціональних взаємодій всіх складо-вих, які утворюють зміст процесу соціалізації. Як практична дис-ципліна, соціальна педагогіка покликана будувати технології, що забезпечують успішне проходження процесів, які стосуються соці-алізації. Тепер ці технології соціалізації втілюються у вигляді різ-них соціальних служб, покликаних часом. Водночас особистість не лише засвоює соціальний досвід, але й реалізує свої задуми, будує відносини на свій розсуд, тобто виступає суб'єктом соціальних від-носин. Суб'єктність в соціальних стосунках є результатом сформо-ваності особистісного рівня. Завдяки наявності особистісного рівня стає можливим індивідуальне самовизначення як умови самореалі-зації особи. Саме останнє є втіленням справжньої соціальної при-роди людини.

Варто зазначити, що саморегуляція особи можлива не всупереч суспільству, а завдяки йому, тобто через засвоєння та творче вико-ристання різноманітного соціального досвіду. Сам процес особистіс-ного самовизначення та самореалізації є найбільш повним втіленням соціальної природи людини. При такому розумінні призначення та завдань соціальної педагогіки, закономірності та технології вихо-вання потрапляють у сферу її інтересів. На основі викладених вище положень, що стосуються соціальної природи людини, предметом соціальної педагогіки варто вважати закономірні відносини, логіку взаємозв'язків, структурно-функціональні взаємодії всіх складових, які утворюють зміст процесу соціалізації, особистісного самовира-ження та самореалізації. Основною метою соціальної педагогіки як науки є інтеграція знань про соціальну природу особистості як пе-дагогічної мети. Головною метою соціальної педагогіки як практич-ної дисципліни слід вважати побудову технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї справжньої соціальної природи.