§ 2. Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Порушення в останні десятиріччя традиційних для України механізмів соціального регулювання і взаємодії, поведінки людей потребували перегляду не лише соціальної політики, але й теоре-тичних засад, які стали підґрунтям в осмисленні того, що відбува-ється з людиною, яка логіка зміни подій, який механізм самозахисту і загальнодержавної підтримки людей. Все це свідчить про те, що необхідне термінове вироблення стратегії соціальної політики як на державному, так і регіональному рівнях.

Крім того, очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соці-ального педагога і соціального працівника якісних змін, які відбувають-ся в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості. При цьому нову роль починають виконувати, з одного боку, соціально-культурні традиції, які іноді ускладнюють життя людини, а з другого – уніфікація соціокультурно-го розвитку людини під впливом засобів масової інформації.Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

Переосмислення основного змісту і напрямків соціальної полі-тики, безперечно, змушує теоретиків і практиків визначити місце і роль соціальної роботи в реалізації цієї політики. Хоча можна з пев-ністю стверджувати, що сьогодні ніхто не заперечує, що соціально-педагогічна робота є надзвичайно важливим інструментом соці-альної політики. При цьому соціальна політика, визначаючи зміст, спрямованість, нормативно-правову базу соціально-педагогічної роботи, водночас є і методологічною, організаційно-практичною основою, яка диктує методи, форми і технології соціальної роботи.

Проте соціально-педагогічна робота є не лише засобом реалі-зації соціальної політики. Вона, виконуючи обернений зв’язок, ви-ступає своєрідним соціальним локатором, який визначає реальні наслідки соціальної політики, її життєвості й ефективності. Саме система соціально-педагогічної роботи як діяльність у плані надан-ня допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі потрапляють у складну ситуацію, шляхом надання їм матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки показує реальні мож-ливості суспільства і держави у сфері захисту, підтримки і допомоги людині.

Звичайно, реалізовувати соціальну політику може лише та лю-дина, яка володіє відповідними професійно-якісними характерис-тиками. У зв’язку з цим заслуговують на увагу деякі аспекти ціннос-тей соціальної педагогіки не лише як особистості, але й професійної діяльності, що свідчить про їх взаємодію і єдність.

Цінності професійної діяльності можна сприймати як певну до-мінуючу потребу – служити своєю професією на благо інших людей, яка орієнтує (чи акумулює) професійно-особистісну активність со-ціального педагога чи соціального працівника у досягненні цієї гу-манної цілі.

Взявши за основу характерні потреби особистості і співвіднося-чи їх з новою професією – «соціальний педагог», її гуманістичним смислом, можна назвати такі групи цінностей соціально-педагогічної діяльності:

-          цінності, які відображають специфіку професійної діяльності, альтруїстичного характеру (допоможи іншому, хто потребує твоєї підтримки, чи слабозахищеній людині);

цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальноїроботи, яка, як і інша галузь знань, перебуває у процесі постій-ного розвитку і збагачення тощо); - цінності, пов’язані з потребами самореалізації, самостверджен-ня і самовдосконалення особистості соціального педагога і до-сягнення професіоналізму в діяльності.

Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності відображає їх комплексний харак-тер, гуманістичну природу і сутність.

Якраз гуманістичний ідеал – самоцінність особистості – визна-чає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відображають визнання гармонії суспільних і особистісних інтересів, пріоритету загальнолюдських цінностей (істина, здоров’я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У зв’язку з цим основним завданням соціально-педагогічної роботи є налаго-дження балансу між відповідальністю суспільства перед особистіс-тю і особистості перед суспільством.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індиві-дуальному, міжособистісному і суспільному.

Напрацьовуючи досвід соціально-педагогічної роботи в Україні, ми маємо зважати на набутий досвід за рубежем. Зокрема істотну роль відіграють різні підходи і методи в зарубіжній школі соціальної роботи, які доповнюють цілі, завдання і зміст цієї роботи у нашому суспільстві. У зв’язку з цим можна відзначити різні напрямки і під-ходи у зарубіжній практиці (Мері Річмонд, Зігмунд Фрейд, Джон Дьюї, Вірджинія Робінсон, Гордрн Гамільтон, Аліса Соломон та ін.). Якщо представники “діагностичної” школи роблять акцент на діа-гностиці (причому оцінка особистості мала надзвичайне значення, більше, ніж оцінка соціальної ситуації, оточення, середовища), то представники “функціональної” школи акцентують увагу на процесі надання допомоги, вважаючи, що людина внутрішньо завжди праг-не до чогось позитивного і перебуває у стані зростання і розвитку. Вони наголошують на значенні соціального оточення, культурних і економічних факторів, які сприяють чи ускладнюють цей процес. Водночас представники “функціональної” школи впевнені в тому, що не можна напряму пізнати “Я” іншої людини, для цього необхід-но налагодити такі відносини, при яких клієнт може розкритися. Це потребує від спеціаліста хорошого знання себе. Тому вони вважа-ють, що підготовка фахівця соціальної сфери потребує його “тоталь-Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

ного (повного) вживання”, у сферу його діяльності, що забезпечить саморозвиток, самопізнання. Ця позиція науковців виправдала себе і підтвердилася багаторічною практикою.

Таким чином, результатом соціально-педагогічної роботи зага-лом зарубіжні дослідники вважають “поліпшення функціонування клієнта і його краща адаптація до умов соціального середовища” (Холліс і Вудс); “забезпечення сприятливих змін у житті клієн-та” (Г. Бендлер); ”наближення, зміна гостроти різних проблем, які з’являються в житті людини” (Х. Сведнер).

Як засоби досягнення визначених цілей пропонуються: “свобо-да, розвиток і зміни” (Г. Бендлер); “різні методи здійснення соціаль-них змін” (Х. Сведнер); “зміна умов життя і способів життя людини” (Л. Юнсон) та ін.

Таким чином, мета соціально-педагогічної роботи – сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі – вивільнення і розвиток ресурсів людини та її соціального ото-чення, здійснення необхідних соціальних змін.

Серед наукових тлумачень терміну “соціальна педагогіка” в Україні: Соціальна педагогіка – 1) галузь наукових знань і прак-тичних дій, спрямованих на суспільне виховання, формування про-соціальних позицій дітей та дорослих, нейтралізацію впливу на них негативних чинників; 2) складова загальної педагогіки розкриває значення конкретних соціокультурних умов середовища (макро-, мезо-, мікро-), їх вплив на педагогічний процес і виконує роль по-середника між соціальним середовищем та окремими галузями пед. науки; 3) галузь педагогіки, що досліджує соціальне виховання як соціальний інститут (виховання всіх вікових груп і соц. категорій населення як у спеціально створених організаціях, так і в тих, де ви-ховання не входить до їх функціоналу) [1].

Існує ще ряд визначень, в основі яких лежать слова: допомога, підтримка, захист. Проте найбільш прийнятливим може бути визна-чення суті самого змісту соціально-педагогічної роботи, яке поєднує в собі кілька аспектів, що характеризують її:

1)         це надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опи-нилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, кон-сультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг;

це актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації;3) цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної по-літики на всіх рівнях – від загальнодержавних до місцевих – з метою забезпечення соціально здорового середовища життєпобуту та жит-тєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опи-нилися у складній життєвій ситуації. Перші два рівні представляють мікрорівень, третій – макрорівень соціально-педагогічної роботи. Водночас ми розглядаємо соціально-педагогічну роботу і як своєрідну управлінську діяльність, спрямовану на зміну сукупності умов функціонування і розвитку соціальних процесів з метою досяг-нення оптимальної відповідності інтересам і потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Таке широке тлумачення дозволяє сприймати соціально-педагогічну роботу як феномен, метою якого є здійснення корекції соціальних відносин, соціальних процесів роз-витку і становлення особистості.

Зміст і структура соціально-педагогічної роботи як виду професійної діяльності, з одного боку, виходять з прийнятого філософського і психо-логічного трактування діяльності, а з другого – враховують специфічні особливості і фактори, які характеризують об'єкт, що вивчається нами.

Специфічною особливістю людської діяльності є соціальна фор-ма її організації, яка сприяє активній інтеріоризації кожним учас-ником суспільних норм і цінностей. Що ж стосується соціальної роботи як виду діяльності, то можна сказати, що вона спрямована на досить складний об'єкт: людина чи група людей, які потребують соціальної допомоги, підтримки, корекції, реабілітації.

Для розуміння діяльності особистості соціального педагога не-обхідно починати з визначення цілей: чим визначаються його цілі в конкретній практичній ситуації в певним період і як визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію включається завдання, яке може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресур-сів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів – рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, одержала назву спрямова-ності особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації про-являється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтрим-ки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб'єкт керу-ється ставленням до нього як до цінності.Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості со-ціального педагога (працівника), як відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відміну від міжособистісних:

1.         Формування відносин спеціаліста обумовлено професійними цілями. В діяльності соціального педагога чи соціального пра-цівника відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради окремих завдань і результатів.

2.         У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні їх проблем.

3.         Соціальний педагог будує відносини на основі об'єктивності і усвідомлення власної відповідальності, що дозволяє йому від-волікатися від власного емоційного стану, щоб сприймати об'єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини. Водночас варто наголосити на думці, що людина-особистість

більш різноманітна, складніша і багатша, ніж діяльність, і її сут-ність не вичерпується нею. Але смислом акмеологічного підходу у професійно-особистісному розвитку спеціаліста є те, що не мож-на розглядати особистість поза діяльністю, так само, як діяльність не можна розглядати без врахування особистості, її спрямованості щодо розвитку, саморегуляції, самореалізації, тощо.

Зважаючи на аксіологічну і функціональну природу, соціально-виховна робота є однією із багатогранних і об'ємних видів професій-ної діяльності. Соціальний педагог виконує весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення, підтримки (психоло-гічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави – на рівні управ-ління, матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охоро-ни здоров'я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

-          Таке розуміння діяльності соціального педагога потребує вод-ночас усвідомлення соціальної ролі спеціаліста цієї галузі. Загалом їх можна поєднати у чотири блоки, які дозволяють висвітлити осно-вні аспекти розуміння соціальних ролей:роль як зразок поведінки і установок, соціально заданий з біль-шою чи меншою мірою визначеності;

-          роль як стратегія поведінки, спрямована на оволодіння ситуаці-єю певного типу;

-          роль як система очікувань стосовно людей певного статусу;

-          роль як дія, як виконання певних вимог людиною, призначеною на цю роль (3). Спеціаліст, включаючись у професійну діяльність, виконує свої

професійні ролі. Професійна роль формується і обумовлюється не лише місцем індивіда в системі об’єктивних функцій у діяльності. Виконання різноманітних професійних ролей в соціальній роботі пов’язане з виконанням різних робочих функцій. Робоча функція може бути охарактеризована як певний обов’язок, завдання чи дії, які пов’язані з специфічною професійною роллю.

Кожна професійна роль має набір конкретних робочих функ-цій: організаторську, управлінську, комунікативну, діагностичну, прогностичну, педагогічно-терапевтичну, посередницьку та ін. Ефективність виконання цих функцій, співвідносячись з певними здібностями людини та її особистісними якостями, різною мірою визначається цілеспрямованим тренуванням в діях, в яких вони ре-алізуються. А щоб реалізувати ці дії, кожен спеціаліст має володіти пакетом відповідних технологій, які в сукупності є не лише проце-сом, ходом дії, але й відображають зміст і характер цих дій.