§ 3. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

загрузка...

Зміст професійної педагогіки визначається суспільством, потре-бами, інтересами як соціальних груп населення, та і окремих людей. З розвитком суспільства, накопичення знань і соціокультурного до-свіду людства зростає роль професіоналізму у соціальній сфері та Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

професійної педагогіки в системі освіти, де готуються працівники для соціально-виховної сфери.

Сьогодні простежується такий факт, що значною мірою ситу-ація в країні ускладнюється тим, що стикаються різні концепції і стратегії соціальної перебудови суспільства і розвитку соціально-педагогічної роботи. А практика показує, що саме сьогодні необхідне найбільш повне і швидке визначення стратегії і тактики соціального захисту населення, створення вкрай необхідних установ, організацій соціально-педагогічної роботи, а також створення й удосконалення системи професійної підготовки соціальних педагогів.

Історія легітимного визнання державою в 1992 році професії соціального педагога (у т. ч. різні напрямки діяльності і внутрішні спеціалізації) засвідчує, що помітно загострилась проблема само-визначення власне професійної сфери соціально-педагогічної робо-ти. Тут, зокрема, простежуються такі проблеми:

1.         Предметно-понятійні репертуари соціально-педагогічної робо-ти, підвищена семіотичність і рецесивність, проблема власного предмета та взаємозв’язку з соціально-гуманітарними знаннями. З’ясовуються поняття бідності, злиденності, девіантної і делік-вентної поведінки, проституції, соціальної патології дитинства, старості та ін.

2.         Багатоаспектність і багаторівневість зв’язків „індивід-сусупільство”, „група-суспільство”, „група-особистість” сис-темно нестабільні, динамічні, і сьогодні концептуально відо-бражаються у таких методологічних рамках, як „феноменологія допомоги; феноменологія діяльності; феноменологія суб’єкта допомоги; феноменологія об’єкта допомоги” [14, С. 22].

3.         Проблемна двоякість – феномен професійної позиції соціаль-ного педагога: виступаючи від деперсоналізованої державної влади, соціальні педагоги змушені поділяти інтереси найменш захищених індивідів і груп, представляти і захищати права зне-долених (маргиналів, меншин, субкультурних формацій, девіан-тів тощо).

4.         Соціальні уявлення і знання соціальних педагогів мають ради-калізуючу силу, яка „є найбільш складним інструментом соці-ального контролю” [11, С. 10].

5.         На відміну від доброчинності, де в центрі стоїть постать того, хто

допомагає, у соціально-виховній сфері центральною фігурою є

клієнт, а кінцевою метою є звільнення клієнта від потреби в соціальному працівникові, активізація самопідтримки, самодопо-моги [8, С. 130–131].

Виходячи з такої багатоаспектності соціально-педагогічної ро-боти, ми вважали за необхідне визначити її місце і роль у суспільстві, яке реформується і яке поступово переходить від стратегії соціаль-ної політики до практичних дій, спрямованих на користь людини. При цьому постала потреба дати наукове обґрунтування низці кате-горій, які відображають різні аспекти соціально-педагогічної робо-ти: змісту, структурі, об’єкту, предмету.

Новий етап становлення наукової парадигми соціально-виховної роботи в Україні почався з 90-х років. Це дозволяє говорити про за-родження нової професії – соціального педагога та введення нової спеціальності у вищому навчальному закладі. Цей процес спонукав до розвитку наукової думки, вирішення практичних питань у со-ціальній сфері, розвитку нових соціальних інфраструктур, визна-чення наукового статусу нових дисциплін у вищій школі. Ми могли бачити, як від емпірики соціально-педагогічна діяльність поступово переходила на пристойний науковий рівень з досить окресленою власною теоретичною і методологічною базою.

Розглядаючи зміст і структуру соціально-педагогічної роботи, вважаємо за доцільне зробити акцент на тому, що вона є видом ді-яльності. Ми виходимо, з одного боку, із загальноприйнятого філо-софського і психологічного тлумачення діяльності, а з другого боку, ми враховуємо специфіку і фактори, що характеризують об’єкт, який ми вивчаємо.

Найбільш глибоко, на нашу думку, розглядається філософія людської діяльності у працях таких вітчизняних і зарубіжних вче-них, як Л. Ази, В. Барановського, Л. Бєляєвої, В. Замули, М. Кагана, М. Князяна, Є. Кулік, О. Леонтьєва, В. Маркіна та ін.

Загалом можна розділяти загально-філософське визначення Л. Буєвої щодо діяльності як способу існування і розвитку суспіль-ства і людини, всебічного процесу перетворення нею навколишньої природної і соціальної реальності, у т. ч. її саму, відповідно потреб, цілей і завдань [2].

Серед основних ознак діяльності автор називає цілеспрямова-ність, перетворюючий і творчий характер, предметність, детермінова-ність суспільними умовами, обмін діяльністю, спілкування індивідів.

Водночас М. Каган [3] розкриває морфологію діяльності і ви-окремлює такі її види: перетворююча, ціннісно-орієнтаційна, кому-Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

нікативна. Окрім того, вчений називає три основні елементи діяль-ності: суб’єкт, котрий спрямовує свою активність на об’єкт чи інші суб’єкти; об’єкт, на який спрямована ця активність, яка проявляєть-ся в суб’єктній комунікативній взаємодії з іншими.

Психологічний фундамент діяльності досить переконливо роз-крито у працях О. Леонтьєва [4], де автор розглядає дії як процеси, що підпорядковані усвідомленим потребам і цілям. Причому у його характеристиках простежуються психологічні і соціальні причини частого незбыгу суспільного й особистісного смислу діяльності, подається структура людської діяльності, яка включає окремі (осо-бливі) види діяльності – за критерієм мотивів, які їх спонукають, а також дії-процеси, що підпорядковуються усвідомленим цілям. Такі окремі складові діяльності утворюють макроструктуру.

Прийнятними є твердження Б. Ананьєва про те, що діяльність має багаторівневий характер: по-перше, цілісної діяльності як сис-теми програм, операцій і засобів виробництва матеріальних цін-ностей суспільства; по-друге, окремої дії, що включає мету, мотиви її окреслення і способу досягнення; по-третє, макрорухів, завдяки опредмеченню і побудови програми будуються дії; по-четверте, мі-кро рухів, із яких будуються макрорухи [1].

У цьому випадку перші два рівні відповідають розгляду діяльнос-ті людини як суб’єкта, соціального індивіда, як особистості, а останні рівні визначають діяльність людини як природного індивіда.

Виходячи з цього, можна розглядати діяльність спеціалістів соціально-педагогічної роботи як інтеграції конкретних процедур і операцій: соціальна (за цілями, завданнями, змістом), психолого-педагогічна (за формою), організаторська (за функціями), профе-сійна (за зв’язками і впливом на об’єкт) Це, на нашу думку, свід-чить про наявність структури діяльності, яка є досить складною і багатокомпонентною. На цю її ознаку вказує В. Шадриков [14], ви-окремлюючи взаємопов’язані функціональні блоки: мотиви, цілі, програми, інформаційні основи, рішення, підсистему професійно важливих якостей. Але при цьому, слід сказати, що у кожній струк-турі діяльності доцільно бачити, чим одна діяльність відрізняється від іншої, оскільки, як стверджує О. Леонтьєв, всі види діяльності, в які включаються люди і в яких вони починають працювати як про-фесіонали, можуть бути поділені на групи на основі визначення го-ловного об’єкта діяльності: природа, техніка, люди, знакові системи, художні образи [4].Усе загалом дозволяє говорити, що для кожної професії, порів-няно з іншими професіями притаманні спільні і специфічні ознаки. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом професії в житті суспільства й окремої людини.

У зв’язку з цим доцільно, передусім, визначити предмет соціаль-ної педагогіки. Це цілком закономірно, оскільки статус соціально-педагогічної роботи як самостійної науки може бути доведеним, якщо буде визначена галузь явищ, які переважно вона вивчає, і доведено, що ця галузь іншими науками не вивчається. Водночас, визначення предмета дослідження дозволяє окреслити методи на-укового аналізу.

У випадку визначення предмета і об’єкта соціально-педагогічної роботи можна вести мову про визначення того рівня аналізу і харак-теру фактів (явищ, процесів), які нею вивчаються.

Практика і наукові дослідження (М. Галагузової, А. Капської, В. Курбатова, І. Миговича та ін.) дозволяють говорити про те, що соціально-педагогічна робота має своєрідний об’єкт: це процес зв’язків, взаємодій, взаємовпливів механізмів, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп та особистостей, що сприя-ють реалізації їхніх життєвих сил і соціальної суб’єктності, а та-кож характер співвіднесеності життєвих сил індивіда і групи та засобів забезпечення їх реалізації в різних соціальних та соціально-педагогіних ситуаціях [3, С. 51].

Проте, зважаючи на різні підходи до визначення предмета соціально-педагогічної роботи, доцільно зазначити, що науковці ак-центують увагу на різних аспектах цих зв’язків. Хоча до кінця 90-х ро-ків ми не могли виявити наявність системно-інтегративного підходу.

Так, наприклад, І. Мигович предметом соціально-педагоічної ро-боти називає професійну діяльність соціальних інститутів, держав-них і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язану з наданням допомоги особам чи групам людей щодо їх соціалізації, особливості впливу соціальних явищ, процесів та відносин на соці-альне функціонування означених груп людей чи осіб [8, С. 15].

Безперечно, потреба щодо розвитку методології соціально-педагогічної діяльності викликана необхідністю подолання вузько-спеціалізованого вивчення проблем, пов’язаних з соціальною корек-цією і реабілітацією особистості, а також інтеграцією епізодичних, недостатньо між собою пов’язаних соціальних гарантій, уявлень про соціальний захист, соціальну допомогу і милосердя.Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Беручи до уваги сучасний стан розробки питання про предмет соціально-педагогічної діяльності, ми вважаємо, що це поняття можна тлумачити як закономірності сприяння становленню і реа-лізації сил індивідуальної і соціальної суб’єктності людини, а також виявлення й актуалізація життєвих сил та способів їх ефективного функціонування, відновлення.

Якщо соціально-педагогічна робота розглядається як діяльність, то предмет уточнює сутність цієї діяльності. До того ж не можна не брати до уваги той факт, що предмет соціально-педагогічної роботи, як і предмет будь-якої науки, змінюється у процесі розвитку теорії і практики загалом. Запропоноване визначення предмета хоч і є до-сить широким, але воно водночас є й досить узагальненим. Це є не-обхідною умовою для подальшої організації діяльності, яка реалізу-ється через форми професійної і непрофесійної роботи (одночасно, паралельно чи у взаємодії).

Виходячи із такого широкого обсягу тлумачень і зважаючи на головну мету соціально-педагогічної роботи, ми пропонуємо роз-глядати поняття у вузькому і широкому розуміння цього виду ді-яльності. На нашу думку, соціально-педагогічна робота – це вплив професіоналів і громадськості на соціальне облаштування суспіль-ства завдяки формуванню і реалізації державної соціальної політи-ки, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної дитини та її сім’ї. Це тлумачення у широкому розумінні.

У більш вузькому, соціально-педагогічна діяльність здійснюєть-ся професійно підготовленими спеціалістами та їхніми помічника-ми і спрямована на надання індивідуальної допомоги дитині, сім’ї чи групі осіб, котрі потрапили у скрутну для них ситуацію, шляхом інформування, консультування, безпосередньої натуральної і фі-нансової допомоги, соціальної реадаптації, надання психологічної і педагогічної підтримки, та орієнтація тих, хто потребує допомоги, на власну активність у вирішенні, складних проблем.

На сьогодні об’єктом соціально-педагогічної роботи вважають людину як члена соціуму в єдності її індивідуальних характеристик. Об’єктом соціологічної теорії і практики є на соцієтальному рівні суспільство як відносно стійке об’єднання людей, а організатором соціальних дій виступає держава, різні політичні і громадські орга-нізації, зацікавлені в соціалізації членів суспільства.

На соціально-середовищному рівні об’єктом соціальної роботи виступає соціальна сфера суспільства, мікросередовище, колекти-ви людей. При цьому найбільш активно здійснюється соціально-педагогічна робота за такими напрямками: освітньо-дозвіллєва, фізкультурно-оздоровча, корекційно-реабілітаційна, соціально-правова, інформаційно-просвітницька тощо.

На індивідуальному рівні об’єктом соціально-педагогічної ді-яльності є окрема особистість, стосовно якої застосовуються різні методи, засоби соціального захисту і підтримки залежно від її по-треб та інтересів.

У науковій літературі певний час дискутувалося питання щодо визначення об’єкта соціально-педагогічної роботи. Так, скажімо, на початку 90-х років досить активно використовувалися поняття „клієнт”, „пацієнт”, „об’єкт” допомоги. Проте з розгортанням різних видів соціально-педагогічної діяльності, поступово усталилося по-няття «клієнт» [12]. Залежно від об’єкта, його проблем, соціальний педагог проектує адекватні соціальні послуги. Причому, як свідчить багаторічна практика у сфері соціальної допомоги, об’єкт може бути різним не лише за своїми проблемами, але і за своїми взаємовідноси-нами з соціальними інститутами: з одного боку, державне відомство надає послуги клієнту, який опинився у скрутній життєвій ситуації і потребує допомоги, а з другого – клієнт не звертається за допомо-гою, захистом (схильний до нарковживання, алкоголізму), і тоді со-ціальний педагог ініціює свої дії „на території клієнта”. Наприклад, підлітково-молодіжні клуби за місцем проживання, де соціальний педагог супроводжує життєдіяльність молодих у природньому для них середовищі. За таких умов об’єкт перестає відчувати себе відчу-женим, „дезадаптантом, девіантом”, невстигаючим чи одиноким [8]. Соціальний педагог, проектуючи дії стосовно об’єкта-клієнта, має вірити в те, що здатний зрозуміти його проект і прийняти усвідомлено його „дар” у вигляді соціально-педагогічної чи психологічної послуги. Своєю чергою, соціальний педагог, котрий уявляє собі об’єкта-клієнта як „клубок проблем”, вірить, що клієнт може визначити його лідерську роль як прагматика і виразника його, клієнта, інтересів. За таких умов аспекти професійної позиції соціального педагога бу-дуть соціальною формою його функціонування, що будується так: 1. Репертуарний пакет впливу – соціальний педагог володіє арсе-налом підтримки об’єкта, використовуючи такі репертуари на-туралістичні (теми здоров’я, тіла, валеології тощо), екзистентні (тема гідності, життєстійкості, абсурду), теїстичні (тема Бога,Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

смерті, страждань, співчуття), соціологічні (тема типізації, за-гального блага, командності тощо).

2.         Рольова дистанція. Кожен об’єкт-клієнт потребує адекватної ролі соціального педагога, яка залежить від його функціоналу: дослідник, прогностик, консультант, дія якого диктує орієнта-цію на особливість клієнта.

3.         Самоусунення. Цей процес можливий за умови власного сцена-рію життя, вирішення проблем і готовності підтримати інших, що свідчить про повернення його до „реальності”, життєстійкості.

Таблиця 1

Професійне „уявлення” об’єкта-клієнта

Об’єктне        Проблемне     Суб’єктне

 

Інтерпретація клієнта і завдання соціально-педагогічної роботи           Об’єкт об-слуговуван-ня різними фахівцями, посередництво у наданні по-слуг       Клубок проблем

розв’язується

прагматично,

посередництво

в системі „середовище – об’єкт (клієнт)    Суб’єкт співпраці, посередництво у наданні послуг, у вирішенні проблем, у моделюванні відносин „клієнт-середовище”

Напрямки

роботи з

життєвими

сценаріями

клієнта            Аргументація

з опорою

на правила,

інструкції,

проектування соціальної

ідентичності  Агоністика, проблематика, діагностико-прогностичний пошук адекватності соціальної і персональної ідентичності  Обмін розповідями,

самопроектами,

есперимент із

способами життя,

очікуванням

Етика  Дисциплінарні межі на рівні: „соціальний пе-дагог – об’єкт”, „лікар – паці-єнт”, „спеціа-ліст – клієнт”            Правила діалога,

оберненого

зв’язку, позиційної

комункації      Норми щоденного

спілкування;

спілкування як

пошук спільного,

проблема і

проектування

співвиробництва

Ставлення до проблем об’єкта-клієнта     Утвердження

тотальних

проблем, що

включають

проблеми

клієнта            Утвердження чи відкидання персональних і локальних міфів-проблем           Всі міфи-проблеми

мають смисл,

якщо сприяють

виживанню,

спілкуванню і

насолоді життям

Реалізація такого багатомірного функціоналу вимагає цілого комплексу об’єктивних якостей соціального педагога: світогляд, рі-вень освіченості, можливості, досвід, переконання, духовні цінності й орієнтири, фізичне здоров’я, життєвий стиль, тощо, є вирішаль-ними під час формування ідентичності та індивідуальності кожної особистості, а отже і соціально-педагогічної роботи з нею.

Без сумніву, проблема якісного професійного становлення і роз-витку соціального педагога не може бути вирішена повноцінно без опори на сукупність методологічних принципів. Для нас важливо визначити закономірності і принципи соціально-педагогічної робо-ти, що є основоположними ідеями, правилами, нормами поведінки органів соціального захисту і підтримки населення, зумовлені, сво-єю чергою закономірностями соціальних процесів і вимогами інно-ваційної практики [13, С. 29].

У спеціальній літературі закономірності соціально-педагогічної роботи пропонується поділити на дві групи: 1) закономірності функ-ціонування і розвитку суб’єктів соціальної підтримки; 2) суттєві зв’язки між суб’єктом і об’єктом соціальної діяльності та їх діалек-тика [3]. Можна погодитись з тим, що другий підхід є більш обґрун-тованим, оскільки закон (суспільна закономірність) є найбільш сут-тєвим, необхідним, усталеним і таким, що повторюється, зв’язком всіх аспектів і компонентів суспільних явищ, процесів, систем і є найбільш загальним відображенням цілісності життєдіяльності лю-дей у всіх формах прояву.

На думку науковців (В. Андрущенка, В. Беха, С. Григор’єва, М. Данакіна, І. Звєрєвої, А. Капської, М. Лукашевича, А. Мудрика та ін.), основними закономірностями соціально-педагогічної роботи можна вважати такі: взаємозв’язок соціальних процесів у суспіль-стві, соціальній політиці і соціально-виховній роботі; обумовленість змісту, форми і методів соціально-педагогічної роботи конкретними обставинами життєдіяльності різних груп, спільнот, індивідів; ви-рішення виховних проблем, виходячи з особистісних потреб, інтер-есів клієнтів; залежність результативності соціально-педагогічної роботи підтримки від професіоналізму і моральних якостей спеціа-лістів, можливостей соціальної системи виховних інститутів, школи, держави і суспільства. Враховуючи таку багатоаспектність законо-мірностей, можна запропонувати загальне визначення закономірнос-тей соціально-педагогічної роботи як суттєвих, стійких і таких, що повторюються, зв’язків, які проявляються під час взаємодії суб’єктаРозділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

соціально-педагогічної роботи й обумовлюють характер і спрямова-ність її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ та відносин.

Як результат, визначені закономірності є методологічною пере-думовою визначення принципів соціально-педагогічної діяльності. Принципи – „це не приблизні абстракції чи суб’єктивні умовиводи. Вони об’єктивні за змістом і суб’єктивні лише за формою” [13, С. 29]. Слід зазначити, що різні вчені утверджують дещо відмінні принципи соціально-педагогічної діяльності. Так, група вітчизняних авторів монографічного видання „Соціальна робота” вказують на системний характер принципів і зводять їх до трьох груп: соціально-політичні (державний підхід до соціальних завдань; гуманізм і демократизм соціальної роботи; зв’язок змісту і форм соціальної роботи з кон-кретними умовами життєдіяльності особи соціальної групи; закон-ність і справедливість соціальної роботи); організаційні (соціально-технологічна компетентність органів: працівників соціальної сфери, єдність їх повноважень і відповідальність, стимулювання, контроль і перевірка виконання тощо); соціально-психолого-педагогічні (комп-лексність, диференційований підхід, орієнтація на особистісні по-треби, цілеспрямованість) [13, С. 32–34].

Більш конкретизовано виокремлює принципи соціального за-хисту і психолого-педагогічної підтримки А. Ляшенко [7]: добро-вільність, своєчасність, персоналізація, повага, активізація дітей та молоді, комплексність.

Виходячи з того, що соціально-педагогічна діяльність є універ-сальною, а як наука вона органічно пов’язана з комплексом інших наук, то, на нашу думку, доцільно назвати кілька основних прин-ципів соціально-педагогічної роботи: історизм, соціальна обумов-леність, соціальна значущість, гуманізм, справедливість, альтруїзм, диференційованість, наступність, непевність, компетентність, комп-лексність, посередництво, солідарність, субсидарність. Всі вони ні-коли не проявляться одночасно і не є кожного разу рівнозначними. Проте кожен із них має посідати своє певне місце залежно від ситу-ації, соціальних потреб клієнта, умов його життєдіяльності, і, голо-вне, цілі соціальної роботи з об’єктом уваги.

Один із теоретиків соціально-педагогічної роботи в Украї-ні А. Капська визнає чотири групи принципів, що у своїй сутнос-ті становлять певну методологічну систему: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, а також специфічні для соці-альної роботи [5, 30].На сьогодні окреслено низку принципів, які включені до законо-давчих і нормативних актів України. Серед них варто назвати такі: дотримання прав людини і громадянина у сфері соціальних послуг; рівні можливості в отриманні соціальних послуг; доступність соці-ального обслуговування; конфіденційність; наступність всіх форм соціальних послуг; адресність; пріоритет сприяння громадянам, для яких є загроза здоров’ю та життю; територіальна організація соці-альних послуг; державна підтримка громадської діяльності щодо надання соціальних послуг населенню.

При цьому ми вважаємо за необхідне зробити акцент на останній групі принципів, зазначених А. Капською, – на специфічних принципах, які досить помітно „враховують” специфіку соціально-педагогічної ро-боти. Це, зокрема, принцип гуманізму (визнання людини найбільшою цінністю), принцип незалежності (приналежність права будь-кому на допомогу), принцип клієнтоцентризму (визнання пріоритету прав клієнта у всіх випадках), принцип опори (максимальне врахування по-тенційних можливостей людини), принцип толерантності, принцип конфіденційності та принцип максимізації (оптимальне використання всіх видів ресурсів при вирішенні проблем клієнта).

Проведений аналіз феномена соціально-педагогічної діяльності, її структури і складових дозволяє представити не лише теоретичний аспект цього виду діяльності, а й багатофункціональність певного феномена у соціально-педагогічній сфері. Соціально-педагогічна ді-яльність як складова соціальних перетворен у суспільстві є принци-повою основою для виживання людини у період реконструювання суспільства та її інтеграції в суспільство. Оточення молодої людини наповнене пристосуваннями, адаптаціями суспільної поведінки ін-ших людей, входженнями у постійно змінні ситуації, мікросоціуми, де діють свої закони, норми, правила, і де соціальний педагог завдя-ки володінню базовими науковими знаннями може об’єктивно ви-конувати соціальну роль суб’єкта соціальної сфери.


загрузка...