§ 2. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 

Загрузка...

Девіантна поведінка людини – це система вчинків чи окремі вчинки, які cуперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявля-ються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптова-ності, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від мораль-ного та етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін “девіантна поведінка”. Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціаль-них норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушен-ня правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкого-лізм, наркотизм, вбивства).

Девіантна поведінка завжди пов’язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що за-довольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов’язків членів цього суспіль-ства. Норма – це явище групової свідомості у вигляді уявлень, які схвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створю-ють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та ві-дображаючи, формують його. Аналізуючи поняття норми, її можна розглядати як: приписи чи заборони; ідеал, що відповідає вимогам соціального середовища, в якому живе людина; діапазон варіатив-ності поведінки. Деякі з норм мають абсолютні та однозначні кри-терії, розписані в законах та правилах (правові норми), інші – тран-слюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних, суспільних регламентацій (моральні та естетичні норми). Соціальні норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулюючу, інформа-ційну, корекційну, виховну функції. У них закладені певні способи дій, відповідно до яких індивіди будують та оцінюють свою діяль-ність, спрямовують та регулюють поведінку.

У теорії девіантної поведінки виокремлюється кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій [9]. Соціальний підхід ба-зується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. Відповідно до цього, до девіантної поведінки належить по-ведінка, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає де-віантну поведінку у зв’язку з конфліктом, деструкцією та саморуй-нівною поведінкою особистості. Девіант, згідно з цим підходом, сві-домо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.

У межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприя-ють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не повною мірою досягли психопатологічних якостей.

Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розгля-дати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесій-них характеристик людини.

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових осо-бливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна.

Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристи-ки, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значимість. Девіантні форми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певним нормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні форми поведінки лише під час перебування в таборі відпочинку, бути агре-Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

сивними лише в певній групі тощо. До постійних девіацій належать такі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повто-рення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія). При не-стійких девіаціях позначається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки (алкоголізм з агресією до близьких).

Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організо-вані) та неструктуровані (слабоорганізовані) різновиди девіантної поведінки. Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та ха-отичністю. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин і ха-рактеризуються тимчасовим характером. Їх причиною, зазвичай, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовими стихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії, спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер ре-гламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готуєть-ся до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас тривожне очікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп’ютерної залежності у підлітків). Структурована девіація – це групова форма поведінки, в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструктурованого різновиду групової девіантної поведінки харак-терна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчин-ків.

Девіантні форми поведінки за своєю спрямованостю на себе та інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїс-тичні. Експансивні девіації, на відміну від неекспансивних, харак-теризуються вторгненням в сфери життя і діяльності оточуючих, здійсненням щодо них різних форм фізичного, психічного та сек-суального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не зачіпає інтереси інших (наприклад, нервова анорек-сія – стурбованість вагою свого тіла, постійне обмеження себе в їжі). Егоїстичні девіації відрізніються спрямованістю на отримання задо-волення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються зі схиль-ністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі може переслідувати самогубець, якщо він прощається з життям заради порятунку інших.

За рівнем усвідомлюваності та критичності поведінки розрізня-ють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації – це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки су-перечать певним нормам і щодо яких вона може переживати нега-тивні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації, зазвичай, притаманні людям з психічними розладами, які перекона-ні, що їх поведінка, має адекватний характер, порівняно з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змінити будь-що у своїй пове-дінці.

Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація – це, власне, ненормативна поведінка, яка має різні при-чини (“бунт” підлітка проти авторитарності дорослих; бажання до самовираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах “нормативної” поведінки). Вторинні девіації виникають в результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповід-но того ярлика, яким оточуючі позначити його поведінку, що мала місце раніше.

Девіантна поведінка обумовлюється певними причинами. Сьо-годні науковці виокремлюють кілька груп детермінантів девіації ді-тей та молоді.

Соціально-економічні:

-          зниження життєвого рівня населення;

-          майнове розшарування суспільства;

-          обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;

-          безробіття;

-          доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;

-          неконтрольована реклама психоактивних речовин. Соціально-педагогічні:

-          криза інституту сім’ї;

-          виховання в неповній сім’ї;

-          завищені вимоги батьків до дитини;

-          ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми;

-          критицизм підлітка щодо школи, сім’ї, відчуженість від них;

-          низький статус підлітка у класному колективі;

-          слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді. Соціально-культурні:

-          зниження морально-етичного рівня населення;

-          поширення кримінальної субкультури;

-          негативний вплив засобів масової інформації;

-          лібералізація статевої моралі;

домінування серед молоді культу сили.Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

Психологічні:

-          прагнення бути незалежним від дорослих;

-          бажання бути визнаним в групі однолітків;

-          потяг до самоствердження;

-          бажання виглядати дорослим;

-          гедоністичні мотивації;

-          потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

-          підвищена тривожність, низька самооцінка;

-          підвищений, порівнянно з однолітками, рівень конформізму;

-          акцентуації характеру, психопатії;

-          психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо);

-          негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність). Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих

чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: де-лінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведін-ка, психопатологічна поведінка.

Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися пока-рання згідно статттями цивільного та кримінального кодексів [11].

До протиправних дій належать проступки (провини), правопору-шення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокрем-люють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в пере-хожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо).

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних об-ставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосві-домості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) осо-би, що свідомо порушують правові норми.

Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаман-не прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою роз-витку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої по-ведінки людина існує у своєрідному “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує [16].Розрізняють три групи адиктивної поведінки:

-          нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемб-лінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);

-          проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі):

-          хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведін-ку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркоген-них речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть люди-ни до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та ток-сикоманію.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на пси-хопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних пси-хічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромо-манію, патологічну сором’язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: самогуб-ство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки: 1)”аномічний”, пов’язаний із кризови-ми ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями; 2) “альтру-їстичний”, який здійснюється заради блага інших людей; 3) “егоїстичний”, обумовлений конфліктом внаслідок неприйнят-тя індивідом соціальних вимог та норм поведінки. Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психіч-них актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки поєднують суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної пове-дінки належать суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїци-дальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що поєднує: сприйман-ня людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим. Щодо категорії мети розрізняють:Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлен-ня себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка – мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: переживання образи, одинокості, відчуженості, немож-ливості бути зрозумілим іншими; переживання втрати батьківської любові або неподільне кохання, ревнощі; переживання, пов’язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почут-тя провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою; страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприєм-них наслідків, відійти від важкої ситуації [10].

Розрізняють 4 типи підліткових аутоагресій: суїцидальна по-ведінка; суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприєм-ностей); аутодеструкції – неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров’ю (наприклад, ризи-ковані вчинки, ігри, види спорту); несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопіки хіміч-ними речовинами, сигаретами тощо).

Різновидами психопатологічної поведінки неповнолітніх є та-кож дромоманія, дисморфоманія, гіперсором’язлива та гебоїдна по-ведінка.

Дисморфоманія базується на хибній впевненості підлітка про наявність у нього фізичних недоліків. Психічний стан таких під-літків характеризується комплексом неповноцінності, прагненням кардинально змінити свою зовнішність за допомогою радикальних засобів (пластична операція, постійне голодування, надмірні фізич-ні навантаження тощо). В поведінці таких підлітків спостерігається різке обмеження кола спілкування, занурення у власну проблему, постійний аналіз своєї зовнішності.

Гебоїдна поведінка підлітків характеризується інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з гру-бою опозицією до оточуючих, повним ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльностіпри посиленому патологічному прагненні до всього, що пов’язане з насильством, знущанням, терористичними актами.

Дромоманія характеризується втечами дитини з дому чи школи, поїздками в інші райони міста або населені пункти, прагненням до подорожування, бродяжництва.

Одним із типових для підліткового віку явищ є гіперсором’язлива поведінка. Вона проявляється несміливістю, страхом перед спілку-ванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути незро-зумілим іншими.

Наркозалежна поведінка характеризується патологічною залеж-ністю від психоактивних речовин. Синдром залежності – поєднан-ня фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вжи-вання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописа-ні лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки за наявнос-ті трьох і більше перерахованих нижче ознак, які виникали протягом певного часу: сильна потреба або необхідність прийняти речовину; по-рушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вжи-вання, закінчення або дозування вживаних речовин; фізіологічні озна-ки; ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при більш низьких дозах; прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вжи-вання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживан-ня речовини або відновлення після її дії; продовження вживання речо-вини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій вна-слідок вживання наркотиків. Наркотики, залежно від свого хімічного складу, мають різний вплив на людину. На час формування залежності впливає спосіб вживання речовини, дозування, стан здоров’я людини, яка їх приймає. Розвиваючись, залежність від наркотиків проходить ряд стадій. Кожна наступна не змінює попередню, а навпаки додає до картини захворювання нові та нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не по-чала вживати наркотики, але перебуває в середовищі тих, хто ро-Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

бить це. Вона переймає їх стиль поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації “близькості” від нар-котику людина внутрішньо готова почати їх вживати. Особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера, “дух” наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати стан різкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підлітком того, що він будь-якої хвилини може змінити свій стан за допомогою наркотику.

На стадії психічної залежності поведінка людини змінюється, бо формується синдром психічного узалежнення, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездо-ланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності за відсутності наркотику, пожвав-лення в передбаченні його приймання, розмови на “наркотичні” теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприяз-ні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик у свідомості підлітка посідають домінуюче місце. Стан наркотичного сп’яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість, порівнянно з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втрачає зв’язки з позитивним со-ціальним оточенням, цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), майже перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поступово зникає здатність до співпереживання, навіть щодо близь-ких і раніше коханих людей. Людина прагне або отримати певні від-чуття від прийому наркотиків, які можуть бути досить сильними, або, перебуваючи під впливом наркотичних речовин, відмежуватися від неприємних переживань та негативних емоцій.

При продовженні вживання наркотичних речовин до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фі-зичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише за наявності наркотику в ор-ганізмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, на-віть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти нарко-тичну речовину.На цій стадії наркозалежності повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень пе-реносимості наркотику. Ця стадія захворювання супроводжується фі-зичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів; спостерігаються ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Відбуваються також значні зміни в психічній сфері індивіда: па-діння життєвої активності, зниження інтелекту, пам’яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціаль-них і особистих інтересів, порушуються зв’язки з рідними та близь-кими, згасають прихильності.