Тема 11. Валютно-фінансові відносини підприємств з іноземними партнерами 11.1. Розрахунки у ЗЕД підприємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 

Загрузка...

Сутність та особливості розрахунків у сфері ЗЕД

Усі види ЗЕД пов’язані з міжнародними розрахунками.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошови-ми вимогами та зобов’язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світо-господарській сфері.

Природа міжнародних розрахунків та їхньої організація пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва , яке є чинником руху власності у міжнародному обігу через незбігання ча-су виробництва, реалізації і оплати товару, а також територіальними особливостями ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки із зовнішньої тор-гівлі товарами (звичайні товари, товари для подальшого оброблення, ремонт товарів, придбання товарів у портах транспортними устано-вами тощо) та послугами (транспортні послуги, поїздки, зв’язок, бу-дівництво, страхування, фінансові, комп’ютерні та особисті послуги), які роблять резиденти нерезидентам та навпаки, а також некомерцій-них операцій, кредитів, позик, руху капіталів між країнами.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнародних торговельних відносин.Міжнародні розрахунки у зв’язку з рухом капіталу пов’язані з функціонуванням фінансових

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

ринків, з рухом цінних паперів як у формі прямих, так і портфельних інвестицій.

Отже, міжнародні розрахунки — це:

1)         комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями,

що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

2)         некомерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів,

страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здій-снюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, ви-ручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку без-готівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і ви-конують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку – кореспондента, а банк у країні експортера спи-сує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або при-ватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповід-ну іноземну валюту.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:

—        економічні та політичні відносини між країнами;

—        становище країни на товарних і грошових ринках;

—        ступінь використання та ефективність державних заходів що-до зовнішньоекономічного регулювання;

—        міжнародні торговельні правила і звичаї;

—        регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

—        відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

—        стан платіжного балансу;

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

—        банківська практика;

—        умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

—        конвертованість валют тощо. Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

 

1.         Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відо-соблених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальнос-ті між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2.         Міжнародні розрахунки регулюються національними норма-тивними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3.         Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтернаціоналізації господарських зв’язків, універсаліза-цією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного за-конодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

4.         Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних до-кументів.

5.         Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а від-так, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну націо-нальної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. У сучас-ній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов’язань здійснюються в основному у ВКВ. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективні валюти. Використання колективних валют у міжнародних розрахун-ках зменшує залежність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб’єктів міжнародних розрахунків належать екс-портери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих доку-ментів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі бан-ки. Ступінь їхнього впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

—        масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

—        застосування національної валюти країни базування;

—        спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

—        мережі банків-кореспондентів.

При оформленні нового торговельного партнерства фірми та бан-ки, які беруть участь у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, які можуть виникнути в ході такого співробітництва.

Ризик — це небезпека втрати з вини іншої сторони або внаслідок зміни політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Зазнати втрат у ЗЕД може будь-хто з її учасників: експортери, імпор-тери або обслуговуючий банк.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні гру-пи ризиків: ризик країни, банківський, валютний, ризик контрагента.

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильним вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовніш-ньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розро-бляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною тор-говельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов’язання опосередковують здійснення плате-жів за товари, виконані роботи, надані послуги. Їх мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових докумен-тів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розра-хунків (наприклад, акредитив, чек), однак вони виконують обліково-бухгалтерську та інформаційну функцію.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на доку-ментарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкри-тий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, озна-чають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить дані розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:

—        вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються за-лежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої гру-пи товарів або медикаментів);

—        термін поставки;

—        наявність кредитної угоди;

—        платоспроможність і ділова репутація контрагента;

—        характер компромісу між контрагентами;

—        можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром

участі комерційних банків у їх проведенні:

—        мінімальна участь банків — при банківському переказі (вико-нання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення платежу для експортера;

—        середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);

—        максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціа-ру платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забез-печення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, який відкрив акредитив.

Механізм здійснення міжнародних розрахунків за допомогою інкасо

Розрахунки за інкасовим дорученням (інкасо) — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (екс-портера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Учасники інкасової операції:

—        експортер (продавець, довіритель) — сторона, яка виставляє документи на інкасо;

—        банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає здійснення операцій інкасо;

—        інкасуючий банк — банк (окрім банку-ремітента), який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

—        імпортер (покупець, платник) — сторона, яка здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Інкасова форма розрахунків має як переваги, так і недоліки (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків

Переваги

Недоліки

Для експортера

1.         Зменшення ризику довго строкової

передачі товару. Банк захищає право

експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів. Імпортер

може розпоряджатися товаром тіль ки

після інкасування документів. Отримання платежу гарантовано, як тільки

імпортер прийме документи.

2.         Збільшення конкуренто спро мож-ності. Інкасо — менш тривалий та обтяжливий засіб досягнення до-мовленості, ніж акредитив. У екс-портера є можливість продати товар за нижчою ціною, збільшуючи свою конкурентоспроможність.

3.         Зручність. Банк може запропону-вати ефективний засіб оброблення документів, здійснення розрахунків і зв’язків.

4.         Експортер має можливість одер-жати кошти від банку під акцепт або за урядовою програмою підтримки експортера

1.         Тривалість проходження до кументів через банки і, від повідно,

періоду їх оплати (акцепту), який

може забирати від декількох тиж нів

до місяця та більше.

2.         Витрати по інкасо несе експортер.

Додаткові витрати, які спричинені

неплатежем чи відмовою від акцепту з боку імпортера. Імпортер має

право відмовитись від оплати поданих документів або не мати дозволу на переказування валюти за

кордон. У цих випадках банк не несе

відповідальності. Експортер понесе витрати, пов’язані зі зберіганням

вантажу, його страху ванням, продажем його третій осо бі або транспортуванням назад у свою країну.

3.         Експортер зобов’язаний здійснювати виробництво та транспортування товару авансом

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

Продовження табл. 11.1

Для імпортера

1. Імпортер оплачує фактично від-вантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросу-проводжувальних документів. Тобто форма інкасо сприятлива для ім пор-тера щодо вибору часу для платежу            1. Імпортер здійснює платіж або ак-цепт, не маючи можливості ра ніше перевірити якість товару

2. Зменшення витрат. Витрати на здійснення інкасо у вигляді бан ків-ської комісії незначні. У деяких ви-падках, відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки, комісія мо-же взагалі не стягуватися. Крім того, ім портер може одержати вигоду з низької ціни купівлі (див. переваги для експортера)         2. Нанесення шкоди репутації у ви-падку неплатежу або відмови від акцепту. Експортер може видати спеціальні інструкції щодо замов-лення «протесту» від його імені, що дозволяє в подальшому подати офіційну скаргу.

Здійснення документарного інкасо умовно поділяють на три фази.

Фаза 1. Домовленість про умови інкасо.

Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу або узго-джує їх з покупцем у контракті на купівлю-продаж.

Фаза 2. Видача інкасового доручення та надання документів.

Після отримання замовлення або після укладення договору про купівлю-продаж продавець відвантажує замовлений товар безпо-середньо на адресу покупця або на адресу посередника. Одночасно він складає всі необхідні документи (рахунок-фактуру, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і від-правляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструк-ціями інкасуючому банкові.

Фаза 3. Подання документів платнику.

Інкасуючий банк інформує покупця про надходження докумен-тів, а також про умови їх одержання. Він приймає від покупця платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума по інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Механізм здійснення міжнародних розрахунків за допомогою акредитива

Документарний ак редитив — це уго да, згідно з якою банк зобов’язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитива) здійснити оплату документів, які відповідають умовам акредитива, експортеру (бенефіціару), на ко ристь якого відкрито акредитив.

Акредитивна форма розрахунків передбачає виконання низки умов та вимог, які мають бути виконані контрагентами та банками. Комерційні банки стають заінтересованими учасниками розрахунко-вої операції поряд із зовнішньоторговельними партнерами. Це є спе-цифікою акредитивної форми розрахунків.

Учасники розрахункової операції за акредитивом:

—        покупець-імпортер (акредитиводавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

—        продавець-експортер (бенефіціар), якому адресовано акреди-тив і на користь якого буде здійснено платіж;

—        банк-емітент (банк імпортера) — банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;

—        авізуючий банк (банк експортера) — банк, який сповіщає екс-портеру про відкриття на його користь акредитива та передає його текст.

Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.

1          фаза. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропози-ція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному по-купцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

2          фаза. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов’язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення на від-криття акредитива.

3          фаза. Використання акредитива. Експортер поставляє замовле-ний товар і надає банку документи на оплату.

У практиці міжнародних розрахунків можуть застосовуватись різні види документарних акредитивів: відкличні та безвідкличні;

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

підтверджені та непідтверджені; переказні (трансферабельні); револь-верні (відновлювальні); компенсаційні; покриті та непокриті; резервні. Основні переваги та недоліки документарних акредитивів (без-відкличних, як найпоширенішої форми) наведені в табл. 11.2.

Таблиця 11.2

Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків

 

Переваги Недоліки

Для експортера

1. Мінімальний ризик неоплати товару експортера. Банк не може від-мовитися від оплати за пов ністю від-повідними доку ментами, якщо взяв на себе без відкличне зо бов’язання виконати це.

2. Оплата банком проводиться швид-ше та зручніше, ніж інкасо від ек-спортера       1. Зниження конкуренто спро мож-ності. Продавець може обмежити се-бе або свій ринок та може зазнавати труднощів з пошуком покупців, бо імпортер несе великі витрати і має значний обсяг роботи з документами

3.         Вексель, акцептований банком,

може бути дисконтований, якщо в

країні існує ринок цих фінансових

інструментів. Це забезпечує успіх у

фінансуванні.

4.         Гнучкість відносно умов платежу.

5.         Міжнародна правова на дій ність.

6.         Використання практично в усіх

країнах.          

Для імпортера

1.         Використання практично в усіх

країнах

2.         Гнучкість щодо умов платежу.

3.         Безпека. Оплата відбувається ли-ше після пред’явлення від повідних для акредитування документів, які підтверджують відвантаження това-ру. Зав дя ки фінансовим тер мінам га-ран тується вчасне виконання від ван-таження та терміну дії акредитива

1.         Імпортер несе великі витрати за

акредитивом і має значний обсяг роботи з документами, що займає багато часу на оформлення.

2.         Покупець здійснює оплату, не

маючи можливості попередньо перевірити якість товару

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Банківський переказ

Банківський переказ належить до не документарних форм роз-рахунків. Він є складовим елементом інших форм міжнародних роз-рахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-ко-респонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за ра-хунок переказника іноземному отримувачеві (бенефіціару) із зазна-ченням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банківський переказ полягає у пересиланні платіжного доручен-ня одного банку іншому.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, який містить до-ручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

Авансові платежі

Авансовий платіж — це недокументарна форма розрахунків. У лі-тературі його найчастіше відносять до способу платежу, що залежить від механізму оплати товару по відношенню до моменту його фактич-ної доставки.

Авансовий платіж — це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем-імпортером продавцеві-експортеру до відван-таження товару в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

—        кредитування імпортером експортера;

—        забезпечення зобов’язань, які прийняті імпортером за кон-трактом.

Аванс може виступати у двох формах:

—        товарній, яка передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання;

—        грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Авансові платежі застосовують у випадках, якщо:

—        експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

—        нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

—        поставляється дороге обладнання, яке виготовлене за індиві-дуальним замовленням;

—        поставляються рідкісні дефіцитні товари, а також товари стра-тегічного призначення;

—        тривалі строки дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та новизни

товару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може нада-ватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки відповідного відсотка від неї.

Платіж на відкритий рахунок

Платіж на відкритий рахунок передбачає уведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по-точної заборгованості.

У випадку використання цієї форми здійснюються такі кроки:

—        експортер відвантажує товар і відправляє документи на адресу імпортера;

—        експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунка;

—        імпортер здійснює аналогічний запис у кредит рахунка ім-портера;

—        після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсую-чі проведення.

Особливості цієї форми розрахунків такі:

—        форма розрахунків передбачає ведення контрагентами вели-кого обсягу роботи з обліку продажу;

—        товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк;

—        весь контроль за своєчасністю платежів покладається на учас-ників угоди, передусім експортера;

—        рух товарів випереджає рух валютних коштів;

—        ця форма розрахунків найдешевша і порівняно проста у ви-конанні.

Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризиковані-шою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортер урегулює свою заборгованість в обумовлений строк.

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Розрахунки з використанням чеків

У торговельних і неторговельних розрахунках широко викорис-товуються чеки. Вони застосовуються як самостійний засіб платежу, а також у поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.

Розрахунковий чек — це документ, який містить нічим не обу-мовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачу (чеко-держателеві).

Чек — це особлива форма розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищену мобільність. Він зручний для розрахунків тоді, коли ім-портер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощаджувати обігові кошти — готівку та прискорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Безумовний характер платежу за чеком означає незалежність зобов’язань сплатити вказану в чеку суму від умов та дійсності угоди, для виконання якої видано чек. Недійсність такої умови не є підста-вою для відмови здійснити платіж за чеком.

Чек за умови передачі від однієї особи до іншої може бути: імен-ний, ордерний, чек на пред’явника.

Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.

У неторговельних розрахунках використовуються дорожні чеки та єврочеки.

Розрахунки з використанням векселів

У системі міжнародних розрахунків одним з головних інструмен-тів є вексель.

Вексель, як і чек, належать до кредитних засобів платежу, що зумов-лено поширенням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначе-ну суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Середовища застосування векселів:

—        для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані по-слуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та комерційних банків;

—        для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємниць-кої діяльності;

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

—        при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність;

—        для сплати ввізного мита, податків та зборів українським ви-конавцем при ввезенні на митну територію України даваль-ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезен-ні давальницької сировини за межі митної території України;

—        при оформленні простими векселями бюджетної заборгованості з фінансування видатків, пов’язаних з оплатою природного газу;

—        для сплати податку на додану вартість при імпортуванні това-рів на митну територію України;

—        у разі імпортування та виготовлення алкогольних напоїв і тю-тюнових виробів;

—        для сплати експортного мита;

—        для сплати податку на прибуток.

Для розрахунків із зовнішньоторговельних операцій використо-вуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, ні-чим не обумовлене зобов’язання у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселеда-вець. Таким чином, простий вексель — це боргове зобов’язання ім-портера здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо визначе-ною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовле-на пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, плат-никові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Іншими словами, переказний вексель — це письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселе-давець сам платіж не здійснює, а переказує цей свій обов’язок на сво-го боржника (платника за векселем).

Модуль ІІІ. Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

При розрахунках на умовах комерційного кредиту частіше вико-ристовується переказний вексель.

Гарантією за простими та переказними векселями є їх авалюван-ня банком. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов’язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на до-датковому аркуші (алонжі) та підписується авалістом.

У міжнародному платіжному обігу вексель є оборотним фінан-совим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передавання векселя здійснюється шляхом передавального напису – індосаменту, який здійснюється на зворотному боці векселя і підпи-сується індосаментом.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебіль-шого він виписується у валюті країни платежу.

Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, називаються іноземними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важ-ливе значення має вексельний курс.

Вексельний курс — це ціна іноземного векселя в національній ва-люті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за осно-ву береться курс «спот», а при котируванні довгострокових вексель-них курсів орієнтуються на курс «форвард».

Поряд з комерційними векселями використовуються і банківські. Банківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іно-земних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі в національ-них банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спо-сіб свої боргові зобов’язання.

Платіж пластиковими картками

Пластикові картки широко використовується у практиці міжна-родних приватних розрахунках. Цей метод платежу може бути реа-лізований лише у спеціально обладнаних місцях. Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні.

Дебетні картки використовують для оплати товарів та послуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з банківського ра-хунка клієнта.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: кредитно-модульний курс

Кредитні картки дозволяють її власникові здійснити оплату то-варів та послуг за рахунок банківських позичок чи кредиту компанії-емітента кредитної картки.

За характером надання послуг виділяють такі види кредитних карток: цільові, гарантійні, універсальні.