Організаційна структура ІSO


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

ISO сьогодні — це 160 країн-учасниць, близько 3000 структурних підрозділів — 190

технічних комітетів (ТК); 650 підкомітетів; 2188 робочих груп;

це — понад 15 000 опублікованих стандартів

ІSО як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є най-більшою міжнародною організацією в галузі стандартизації і сертифікації з широкого кола питань. До основних пріоритетів діяльності ІSО, передусім, належать:

•          заходи, які сприяють координації та уніфікації національних стандартів;

•          розроблення та затвердження міжнародних стандартів;

•          обмін інформацією з проблем стандартизації;

•          співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації та ін.

Членами ІSО є не уряди, а національні організації з стандартизації і сертифікації (комітети-члени) з правом одного голосу (рис. 1.2.3). У складі ISO працюють понад 80 комітетів-членів, опорою яких є сильні національні організації з стандартизації роз-винених держав, які сплачують пільгові внески і мають доступ до всіх доробків міжна-родної стандартизації. Крім комітетів-членів, до ІSO введено статус членів-кореспонден-тів, якими є оранізації з стандартизації країн, що розвиваються (близько 25). Останні об-межені у доступі до інформації про стандарти, які розробляються. Національні організа-ції — це провідники всіх досягнень ІSO, а також — виразники національної точки зору у відповідних технічних комітетах організації.

Повноправний член організації має право брати участь в усіх робочих органах, бути обраним до керівних органів, отримувати копії всіх робочих документів, представляти на розгляд зауважен-ня щодо них. Для цього виду членства встановлена шкала щорічних внесків до бюджету ІSО.

Члени-кореспонденти за рахунок сплати незначного внеску до бюджету ІSО мають право отримувати комплект всіх міжнародних стандартів, що видаються, інших інфор-маційних видань. Членами-кореспондентами є країни, що розвиваються, їх економічний стан не дозволяє стати повноправними членами.

Члени-абоненти сплачують пільгові внески і мають можливість отримувати інфор-мацію щодо міжнародної стандартизації.

Сьогодні органи цієї організації дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ІSО — англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи ІSО.

ІSО складається із керівних і робочих технічних органів. Вищим органом ІSО є Ге-неральна Асамблея, яка скликається один раз на три роки. Генеральна Асамблея — це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет--член має право представляти не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати наглядачі. Члени-кореспонденти та члени-абоненти беруть участь як наглядачі.

До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ІSО в перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні коміте-тів-членів Ради. У період між засіданнями і за потребою Рада може приймати рішення шляхом переписки. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний се-кретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, орга-нізації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропози-цій щодо створення та розпуску технічних комітетів (ТК); визначення галузі стандарти-зації і сертифікації, якими повинні займатися комітети.

 

повноправний член організації;

член-кореспондент;

член-абонент.

20

Рис. 1.2.3.

Види членства в ІSО Технічними органами Ради 1SO є Комітети, що розробляють питання міжнародної стандартизації. Так, Комітет з принципів стандартизації (SТАКО) надає методичну та інформаційну допомогу по принципам і методикам розробки міжнародних стандартів. Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації і сертифікації та підготов-ку рекомендацій по досягненню оптимальних результатів у даній області, займається пи-таннями термінології й організацією семінарів по використанню міжнародних стандартів.

На початку 1970-х рр., у зв’язку з бурхливим розвитком сертифікації в усіх країнах світу, створено Комітет з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (САSСО). САSСО розгля-дає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних доку-ментів. Вивчає практику діяльності в галузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розро-бки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробу-вань. САSСО періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сер-тифікації продукції на відповідність вимогам ІSО.

Результати роботи Комітету з оцінки відповідності набувають особливого значення для країн, де створюються національні системи сертифікації. САSСО спільно з 1SO під-готував ряд керівних рекомендацій з основних аспектів сертифікації. Ці документи на-йшли широке визнання у країнах-членах ІSО і ІЕС. У ряді країн вони покладені в основу національних систем сертифікації.

До компетенції Комітету з інформації (ІNFСО) входить координація та гармоніза-ція діяльності в галузі інформаційних послуг, банків, даних маркетингу, продажу стан-дартів і технічних регламентів. ІNFСО тісно співпрацює з Комітетом з питань інформа-ційних мереж (ІSONЕТ).

Комітет з допомоги країнам, що розвиваються (DЕVСО), здійснює обслуговуван-ня цих країн по усіх питаннях міжнародної стандартизації та метрології, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо. DEVCO тісно співпрацює з цих напрямів з ООН. Результатом їх спільних зусиль стало створення та функціонування міжнародних центрів навчання.

Як видно, в структурі ІSO є спеціалізований Комітет по захисту інтересів спожи-вачів (СОРОLСО), створений у 1977 р. з метою стандартизації в галузі інформації спо-живача та забезпечення зв’язку між ІSO та міжнародними організаціями, які займаються питаннями споживчої політики. До завдань цього Комітету входить:

•          визначення шляхів сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції;

•          розроблення рекомендацій щодо забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів;

•          узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації, використанню стандартів на споживчі товари;

•          підтримування зв’язків з різними органами ІSО, діяльність яких зачіпає інтереси споживачів. СОРОLСО проводить щорічні практикуми для представників споживачів, органів

державної влади, виробників та експертів товарів з таких проблем, як безпека товарів,

інформування споживачів, упакування, економія енергії, безпека товарів для дітей, пере-ваги застосування міжнародних стандартів тощо. Результатом діяльності САРОLСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять ін-терес для організацій споживачів, а також підготовка Настанов з питань товарів народ-ного споживання. Наприклад: Настанова 12 «Порівняльні випробування споживчих то-варів», Настанова 14 «Інформація про товари для споживачів».

Комітет зі стандартних зразків (RЕМСО) займається питаннями методичної до-помоги та розробки настанов по стандартних зразках. RЕМСО, координатор робіт зі ста-ндартних зразків, тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями.

Робоча сфера діяльності ІSО розподілена між ТК. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандар-тів. Кожний ТК має затверджену Радою ІSО конкретну сферу діяльності. наприклад: ТК 10 «Технічні креслення», ТК 12 «Одиниці вимірювання», ТК 22 «Автомобілі», ТК 37 «Технологія», ТК 176 «Управління якістю та збереження якості». ТК поділяються на за-гальнотехнічні та на комітети, які працюють в конкретних галузях техніки. Діяльність загальнотехнічних комітетів спрямована на вирішення загальнотехнічних і міжгалузевих проблем. Решта комітетів здійснюють свою діяльність в конкретних галузях техніки.

Особлива увага в роботі ТК приділяється проблемам якості. До речі, у 1979 р. було створено ТК 176 «Забезпечення якості», який у 1987 р. перейменовують в «Управління якістю та забезпечення якості». Цей ТК був створений з метою розробки однакового під-ходу до вирішення питань якості продукції на підприємствах та у сфері обігу. У 1987 р. Комітет опублікував 4 стандарти ІSО серії 9000, що стало початком впровадження сис-тем якості в різних країнах світу.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створю-ються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомі-тетів, 2188 робочих груп.

За ініціативи колишнього Президента ІSO пана Лью Ман Леонга була підготовлена «Біла книга ІSO», яка являє собою стисле, але важливе звернення до високих посадових осіб країн стосовно міжнародних стандартів та інших технічних регламентів з визначенням їх ролі у між-народній торгівлі, в усуненні технічних перешкод в торгівлі, використання міжнародних стан-дартів для покращання системи управління якістю та збереження навколишнього середовища.

ІSO визначила «Довгострокові стратегії технічного регулювання на 1999–2001 рр.», а згодом — Стратегічний план ISO на 2005–2010 роки «Стандарти для стабільного сві-ту», метою якого є розроблення узгодженого та багатосекторного фонду міжнародних стандартів, що відповідають глобальним потребам та залучення всіх заінтересованих сторін до цього процесу. Пріоритетами тут є:

•          Стандарти ІSO повинні зробити виробництво й торгівлю більш ефективними;

•          Стандарти ІSO мають бути придатні для використання під час оцінки відповідності мають сприяти якості та надійності на всіх рівнях виробництва і торгівлі за умови конкурентоспроможних цін та для кінцевого задоволення споживача;

•          Стандарти ІSO, коли і де б вони не застосовувалися, мають сприяти задоволенню людських та суспільних потреб з точки зору безпеки, охорони здоров’я й навколишнього середовища, а також в аспекті ринкових та всезростаючих торговельних вимог; •        Стандарти ІSO мають діяти як еталони під час регуляційної та контрольної діяльності федеральних, державних та місцевих органів влади;

•          Стандарти ІSO в країнах, що розвиваються або знаходяться на стадії перехідної економіки, мають відігравати роль стратегічного знаряддя сприяння національному економічному розвитку і торгівлі. Досить широкими є ділові контакти ІSO: з нею підтримують зв’язки понад

500 міжнародних організацій, в тому числі всі спеціалізовані агентства ООН, що працю-ють у суміжних напрямах. ІSO співпрацює з усіма регіональними організаціями з стан-дартизації, члени яких одночасно є членами ІSO. Тому під час розробки регіональних стандартів за основу приймається стандарт ІSO часто на стадії проекту. Найбільш тісні робочі стосунки підтримуються ІSO з Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), Європейським комітетом з стандартизації (СЕN), Міжнародною організацією з стан-дартизації тестування (ISTO).

ISO сприяє розробці міжнародних стандартів у всіх галузях, за винятком станда-ртів у електротехнічній та електронній промисловості, які відносяться до сфери ком-петенції Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС, 1906 р.). Доцільно зазначити, що початок міжнародного співробітництва в галузі електрики і електротехніки було покладено у 1881 р. Міжнародним конгресом з електрики, коли бурхливий розвиток цієї нової галузі потребував встановлення уніфікованих у міжнародному масштабі одиниць. На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рі-шення щодо створення з метою технічного співробітництва Комісії для розгляду пи-тань стандартизації, термінології в галузі електротехніки і номінальних параметрів електричних машин. ІЕС було засновано на конференції в Лондоні в 1906 р. представ-никами 13 країн.

Структура ІЕС (Рада, технічні комітети, підкомітети, робочі групи) аналогічна структурі ІSО. Вищим керівним органом ІЕС є Рада, в якій представлені національні ко-мітети країн. Очолює ІЕС Президент, який обирається на 3 роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та надає їй свої рішення на затвердження. Комі-тет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів ІЕС або за-гальні питання щодо діяльності всієї організації.

У 1947 р. ІЕС приєдналась до ІSО на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну самостій-ність. У 1993 р. прийнято новий Статут цієї організації. Нині ІЕС об’єднує 60 країн. Майже 200 робочих органів ІЕС розробили понад 2,5 тис. стандартів. Серед пріорите-тів діяльності ІЕС — сприяння координації і уніфікації національних стандартів в галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв’язку; створення міжнародних систем сертифікації у цій галузі; вивчення, пропаганда і обмін передовим досвідом різних країн і таке ін.

Особливістю діяльності ІЕС в сфері якості продукції є створення міжнародних сис-тем сертифікації. На початку 1970-х років вона перша з міжнародних організацій почала створювати під своєю егідою системи сертифікації. Першою з міжнародних систем сер-тифікації була створена система виробів електричної техніки, на відповідність вимогам

стандартів ІЕС. Другою системою сертифікації, створеною в рамках ІЕС, є система сертифікації електротехнічних виробів. З 1984 р. діє система з випробувань електрично-го обладнання на відповідність стандартів безпеки (ІЕСЕЕ). У 1986 р. створена система з сертифікації виробів електронної техніки (ІЕСQ) і таке ін.

У 1976 р. між ІЕС і ІSО була підписана Угода про сумісну діяльність і створен-ня єдиної системи міжнародної стандартизації. Сфери впливу цих організацій розме-жовані галузями техніки, які входять до їх компетенції. З загальних питань стандар-тизації ІSО та ІЕС виступають узгоджено. Вони видають спільні рекомендації та нор-мативні документи. Співробітництво ІЕС та ІSО здійснюється шляхом встановлення безпосередніх зв’язків між ТК і робочими групами цих організацій у системі ІSО/ІЕС, а також поза нею утворюються тимчасові та постійно діючі робочі органи, які здійснюють серйозні наукові дослідження, аналіз, розробку прогнозів, змісту, форм і методів роботи з стандартизації в умовах безперервного розвитку науки і техніки.

Ці дві організації, ISO та ІЕС, разом з Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМL), Міжнародною спілкою електрозв’язку (ITU) та Міжнародною конференцією з вимірювальної техніки та приладобудуванню (IIЕСО) створюють найкрупнішу в світі неурядову систему для здійснення добровільного промислово-тех-нічного співробітництва на міжнародному рівні, вирішення проблем міжнародної стан-дартизації. Створені ними стандарти, незалежно від того, стосуються вони товарів або послуг, являють собою колективні знання та досвід сторін, які беруть участь в їхньому розробленні — виробників, урядових органів, науково-дослідних інститутів, випробу-вальних лабораторій, організацій споживачів тощо. Загалом, у світі існує понад 350 різних міжнародних організацій, які займаються проблемами технічного регулю-вання та управління якістю.

2001 року ISO, ІЕС та ITU створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів (WSC — Wold Standart Cooperation) з метою:

•          посилення ропі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

•          забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

•          координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш

ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій.

Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глобальної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного

життя (рис. 1.2.4).

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

•          між ISO, ІЕС і ITU на міжнародному рівні;

•          між організаціями зі стандартизації на регіональному рівні, наприклад, CEN, CTNTLEC та ETCI в Європі;

•          двосторонніх між національними органами стандартизації.

Рис. 1.2.4.

Система глобальної стандартизації

Крім вищеназваних міжнародних організацій з технічного регулювання стандарти-зація впроваджується багатьма регіональними організаціями. (Перелік міжнародних і ре-гіональних організацій з стандартизації надано у табл. 1.2.1).

Так, у межах ЄС система стандартизації та підтвердження відповідності пройшла два етапи формування. Чинна практика веде свій відлік від 1985 р., коли було прийнято директиви «нового», а потім і «глобального підходу» до технічної гармонізації. Раніше в країнах ЄС діяли системи національних стандартів, обов’язкових до застосування. Згід-но з «новим підходом» вимоги до продукції та послуг установлюють на основі таких принципів:

•          обов’язкові вимоги зазначають не в стандартах, а в директивах ЄС, що їх прийма-ють на законодавчому рівні, та в технічних регламентах;

•          обов’язкові вимоги до продукції суворо обмежено лише її безпечністю;

•          стандарти не є обов’язковими, вони лише визначають шляхи досягнення обов’язко-вих вимог директив;

•          уведено категорію «гармонізований стандарт», виконання якого не є обов’язковим; він передбачає презумпцію відповідності директивам, тому застосування таких ста-ндартів звільняє виробників і постачальників від необхідності звертатися до орга-нів сертифікації;

•          наявність переліку добровільних стандартів, які в директивах розглядають як основу презумпції відповідності.

Таблиця 1.2.1