Висновки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

Складовою частиною діяльності, що стосується технічного регулю-вання, стали системи сертифікації продукції та акредитації випробува-льних центрів та лабораторій.

Сертифікація — визнаний у світі спосіб незалежної оцінки відповід-ності продукції, процесів і послуг встановленим вимогам. Застосування сертифікації створює передумови для успішного розв’язання низки важ-ливих соціальних й економічних проблем і завдань.

Основною метою сертифікації є, насамперед, мінімізація ризиків, яким піддається споживач (саме мінімізація, оскільки нульового ризику не існує). По-друге, сертифікація має допомогти у відстеженні пересу-вання продукції, аби в разі заподіяння шкоди споживачеві або довкіллю

2

можна було б через орган з сертифікації знайти безпосереднього вироб-ника пред’явити йому позов.

Сертифікація служить основою державного регулювання безпеки товарів та послуг. Її основною функцією є захист людини, її майна і при-родного середовища від негативних наслідків сучасного науково-технічно-го розвитку, від несумлінних виробників і продавців, а також створення умов для чесної конкурентної боротьби. Складовими частинами систе-ми регулювання безпеки і якості товарів і послуг є: система видачі дозво-лів (ліцензій) на право ведення підприємницької діяльності, нормативи безпеки і якості, стандартизація, метрологія, методи випробування ви-робів, процедура оцінки і підтвердження відповідності виробу, технології або послуги вимогам нормативних документів.

Стандартизація та процедура оцінення відповідності (сертифікація) тісно пов’язані між собою. Остання може проводитись лише за наявнос-ті нормативних документів, на відповідність якому оцінюється продук-ція, процес чи послуга. Мають бути застандартизовані методи контро-лю та випробування, а також сама процедура оцінення відповідності, що забезпечує достовірність, повторюваність та відтворюваність резуль-татів.

Основними міжнародними організаціями, які сертифікують якість продукції (послуг), крім ISO, є також Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (ЕQS), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з ви-пробувань та сертифікації (EOTC) та ін.

Історики знаходять зародки сертифікації ще в давній період. У Захід-ній Європі сертифікація зародилась у XVIII–ХІХ ст. із середовища ринку на добровільних засадах. Провідні економічні країни почали розвивати проце-си сертифікації у 1920–1930 рр.

Сьогодні сертифікація продукції (процесів, робіт. послуг) здійсню-ється в рамках існуючих міжнародних і національних систем сертифіка-ції. Головними міжнародними організаціями, які сертифікують якість про-дукції (процесів, робіт. послуг) є Міжнародна організація із стандартиза-ції (ISO), Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (ЕQS), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC) та ін.

На початку 1970-х років ISO для розробки способів взаємного визнан-ня національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних зна-ків відповідності продукції вимогам стандартів і технічних регламентів, насамперед, у галузі забезпечення безпеки споживачів, захисту навколиш-нього середовища і охорони здоров’я населення, було створено Комітет

Ради ISO з сертифікації — СЕRТIКО. Цим комітетом підготовлено зведення принципів сертифікації, що отримало назву «Кодекс принципів ISO/ІЕС по системах сертифікації третьою стороною на відповідність стандар-там». Кодекс виходить з необхідності застосування міжнародних стан-дартів у національних системах сертифікації.

Сертифікація може мати обов’язковий і добровільний характер. Останнім часом обов’язкова сертифікація часто називається сертифі-кацією в законодавчо регульованій сфері, а добровільна сертифікація — в законодавчо нерегульованій сфері.

Обов’язкову сертифікацію проводять на відповідність щодо вимог чинних національних законодавчих актів та обов’язкових вимог нор-мативних документів, міжнародних і національних стандартів інших держав. Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, за-тверджується Головним національним органом з оцінки відповідності.

Добровільну сертифікацію проводять на відповідність до вимог, які не віднесені до обов’язкових, тобто в тих випадках, коли суворе дотри-мання вимог стандартів або іншої нормативної документації на продук-цію, процеси або послуги державою не передбачено, тобто коли стандар-ти або норми не стосуються вимог безпеки і мають добровільний харак-тер для товаровиробника. Якщо для зазначеної продукції встановлені обов’язкові вимоги, то їх завжди включають до вимог добровільної сер-тифікації.

Запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійс-нення сертифікації пов’язане з наданням споживачеві гарантій щодо від-повідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів.

Як відомо, важливою функцією сертифікації є захист національного ринку від закордонних несумлінних конкурентів. Сформовані протягом десятиліть ці розходження в національних стандартах і процедурах про-ведення сертифікації або є результатом національних традицій в орга-нізації виробництва і торгівлі, які значною мірою складалися об’єктивно, або створюються спеціально з метою утруднення імпорту товарів іно-земних конкурентів. Перетворення сертифікації на засіб протекціонізму стало технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європей-ського Союзу Це і заважало реалізації ідеї створення простору без внут-рішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів та послуг.

Значний внесок у справу лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар’єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі зробили ряд організацій, у то-му числі міжнародні організації з стандартизації та сертифікації. Зок-рема, учасники Світової Організації Торгівлі (WТО), створеної на базі

Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ) здійснюють спеціальні захо-ди для гармонізації національних стандартів по процедурах сертифікації, щоб виключити перешкоди для міжнародної торгівлі. Серед таких заходів — Угода по технічних бар’єрах у торгівлі, (т. зв. «Кодекс GАТТ/WТО», 1993 р.). Загальний принцип Угоди: для продукції, що імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутріш-нього виробництва. Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів по визнанню результатів оцінки відповідності з підпи-санням угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності.

Національна система сертифікації в Україні стала створюватися з прийняттям незалежності. З 1993 р. в країні створено декілька систем обов’язкової і добровільної сертифікації, об’єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизначнішою системою сертифікації серед них є національна Система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступни-ком — Держспоживстандартом України.

Роботи з сертифікації в Україні забезпечують 118 органів з сертифі-кації (ОС) та близько 700 випробувальних лабораторій (центрів), акреди-тованих в системі Української державної системи сертифікації продук-ції (УкрСЕПРО) та занесених до Реєстру Системи.

Провідною організацією в Україні з питань науково-методичного ке-рування розробленням, впровадженням і забезпеченням функціонування систем стандартизації, оцінення відповідності, кодифікації продукції та їх інформаційного забезпечення є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), акредитований у системі УкрСЕПРО як орган з сертифікації продукції та систем управління якістю. Загальна кількість стандартів, що вхо-дить сьогодні до Головного фонду нормативних документів УкрНДІССІ, налічує 130 тис. документів.

Загальні вимоги до порядку проведення сертифікації продукції (про-цесів, робіт, послуг) в Українській державній системі сертифікації, а та-кож до технічного нагляду, за сертифікованою продукцією та послугами встановлені ДСТУ 3413–96. Вимоги є обов’язковими для підприємств, установ, організацій і громадян — суб’єктів господарської діяльності, у тому числі іноземних, незалежно від форм власності.

Порядок проведення сертифікації продукції (процесів, робіт послуг) вміщує декілька етапів:

•          подання заявки на сертифікацію;

•          аналіз наданої документації і ухвалення рішення за заявкою із зазна-ченням схеми (моделі) сертифікації;

•          обстеження виробництва;

•          атестація виробництва продукції, що сертифікується, сертифіка-ція системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

•          відбірання, ідентифікація зразків продукції та їх випробування;

•          аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

•          видача сертифіката відповідності, надання ліцензії і занесення сер-тифікованої продукції чи послуг до Реєстру державної системи сер-тифікації;

•          технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її;

•          інформація про результати сертифікації продукції.

Схема (модель) сертифікації заявленої продукції чи послуг визнача-ється органом з сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт із сертифікації. Вибір схеми залежить від виду продукції та по-слуг, її кількості, стану виробництва та інших вихідних даних.

Для сертифікації продукції (послуг) вітчизняного виробництва та імпортної можуть застосовуватися такі схеми сертифікації:

1)         сертифікація одиничних виробів;

2)         сертифікація партії продукції;

3)         сертифікація з проведенням періодичного технічного контролю;

4)         сертифікація з обстеженням виробництва;

5)         сертифікація з атестацією виробництва; сертифікація з оцінкою системи якості.

Сертифікат відповідності видається винятково органом з сертифі-кації продукції. Він може видаватися на одиничний виріб, на партію чи на продукцію, виготовлену підприємством серійно протягом терміну, установленого ліцензійним договором, із правом маркірувати знаком від-повідності кожну одиницю продукції (послуг).

З кінця 1990-х рр. в Україні встановлено порядок впровадження мо-дульного підходу оцінки відповідності. Мета цього заходу — розвиток добровільної сертифікації продукції (процесів, робіт, послуг), подальша гармонізація правил сертифікації з європейськими правилами і процеду-рами оцінення відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) вимогам нормативних документів, дія яких поширюється на них. Підставою ста-ла Постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.1998 р. № 1931 «Про заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України» щодо поетапного впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директиви Європейського Співтовариства від 22.07.1993 р. № 93/465/EEC щодо модулів для різних фаз процедур оціню-вання відповідності і правил надання і використання маркування знаком відповідності «CE», призначених для використання в директивах з технічної гармонізації. Порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу було затверджено Наказом Держспоживстандарту України від 10.01.99 р. № 2.

Кожний вид продукції (товар, процес, робота, послуга), представлений на сертифікацію, відбирається і досліджується органом з сертифікації за певною визначеною схемою (типові випробування зразків продукції, які віді-брані в торгівлі або підприємстві виробника, дослідження системи, якості продукції на виробництві та ін.).

Важливим засобом сертифікації непродовольчих товарів є оцінення відповідності груп однорідної продукції. Методологічною основою обов’я-зкової сертифікації визначених груп однорідної продукції є директиви ЄС, передусім, Директива Ради ЄС 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції, а також відповідні закони України та інші нормативні доку-менти.

У сучасному світі така інтегральна категорія, як продовольча без-пека, стає синонімом безпеки не тільки безпосередньо споживача харчових продуктів, а й економічної безпеки держави та перспективи виживання людства в цілому.

Система управління безпечністю харчових продуктів — це насампе-ред запобіжна система, яка передбачає проведення систематичної іден-тифікації, оцінювання та контролю небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних, генно-інженерних) у критичних точках технологічного процесу. Система управління безпечністю харчових продуктів базується на безумовному використанні організацією-виробником вимог чинних но-рмативних документів.

Для України найбільш прийнятним засобом створення гарантій без-пеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового лан-цюга — від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучас-них науково обґрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентив-ний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.

Порядок і вимоги до проведення обов’язкової сертифікації харчових продуктів у Державній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі — Система) встановлюються «Правилами обов’язкової сертифікації харчових продуктів» (далі — Правила), затверджених Наказом Держстандарту України від 02.06.97 р. № 322.

В Європі та світі винайдено досить дієві механізми щодо урізнома-нітнення видів послуг та підвищення їх якості. Не останню роль тут ві-діграють стандартизація та сертифікація. У світовій практиці стандар-тизація повністю охоплює готельне господарство, туризм, пасажирські і вантажні перевезення, зв’язок, освіту, банківську справу. Сертифікацію послуг проводять переважно при врахуванні їх відповідності вимогам, ви-значеним у стандартах якості.

Поетапне введення обов’язкової сертифікації послуг було розпочато Держстандартом України з 1993 р. Нині введено в дію наступні системи сертифікації в сфері послуг:

•          система сертифікації послуг з технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів (з 1 липня 1998 р.);

•          система сертифікаціїготельних послуг (з 1 жовтня 1999 р.);

•          система сертифікації послуг громадського харчування (з 1 жовтня 1999 р.);

•          система сертифікації послуг з перевезення пасажирів автомобіль-ним транспортом (з 1 жовтня 1999 р.).

Основою нормативної бази сертифікації послуг служать Закони України, міжнародні, регіональні і національні стандарти, затверджені санітарно-гігієнічні норми і правила, а також нормативні документи, прийняті у відповідному порядку органами державного управління для конкретних видів послуг.

Сертифікація систем якості виробництва продукції в системі УкрСЕПРО проводиться з метою засвідчення відповідності системи управління якістю вимогам ДСТУ ISO серії 9000 і забезпечення впевненості у тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам норматив-них документів, а продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, і, за необхідності, виробник має можливість вжити і вживає заходи для випус-ку продукції належної якості. Впроваджені вперше у 1987 р. в практику сві-тової діяльності міжнародні стандарти ISO серії 9000 стали необхідною і бажаною нормою взаємовідносин на ринках усіх країн світу.

Сертифікація систем якості — це перевірка, оцінка та посвідчення акредитованим органом сертифікації систем якості того, що система якості підприємства, яка перевіряється, відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості.

Сертифікат на систему якості підприємства — документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який посвідчує, що система якості перевірюваного підприємства відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості. Сертифікат на систему якості видається на певний вид або групу продукції.

Загальна схема сертифікації системи якості вміщує такі основні етапи:

1)         попередня (заочна) оцінка системи якості;

2)         остаточна перевірка та оцінка систем якості;

3)         оформлення результатів перевірки;

4)         технічний нагляд за сертифікованою системою якості протягом терміну дії сертифіката.