2.7. Сертифікація продовольчих товарів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

Ключові слова та поняття: атестація виробництва, біобезпека, ветери-нарний сертифікат, генетично модифіковані організми (ГМО), заява про відпо-відність, знак відповідності, знак сертифікації, ідентифікація харчової проду-кції, інспекційний контроль, карантинний сертифікат, Комісія «Codex Alimentarius», контроль, ліцензія, мікробіологічні показники, норми безпеки, по-рядок сертифікації продовольчих товарів, правила обов’язкової сертифікації харчових продуктів, показники безпеки, продовольча безпека продовольча си-ровина, продукти тривалого зберігання, роздрібна торгівля, санітарно-гігієні-чний висновок, система управління безпечністю харчових продуктів, система ХАССП (НАССР), схеми сертифікації продовольчих товарів, токсичність, фіто-санітарний контроль, харчова продукція, швидкопсувні продукти

У сучасному світі така інтегральна категорія, як продовольча безпека, стає синонімом безпеки не тільки безпосередньо споживача харчових продуктів, а й економічної безпеки держави та перспективи виживання людства в цілому. Саме тому для забезпечення глоба-льної продовольчої безпеки міжнародні організації — ООН, Світова організація торгівлі (WTO), Світовий банк та Комітет всесвітньої продовольчої безпеки, здійснюючи постій-ний моніторинг чисельності населення та рівня його життєзабезпечення (у першу чергу, харчовими продуктами), визначають наявні та перспективні запаси продовольства, доступ-ність їх для населення країн. У разі необхідності (природні катастрофи, здійснення спеціальних програм економічного та соціального розвитку) розвинені країни світу організовують гуманітарну продовольчу допомогу іншим країнам для постачання населенню достатньої кількості продуктів харчування.

Раціонально розглядати систему продовольчої безпеки з двох позицій — економічної та соціальної. Так, на загальнодержавному економічному рівні продовольча безпека зумовлюєть-ся балансом виробництва та споживання, що забезпечується гармонійним, стосовно темпів зростання попиту, розвитком сільського господарства, харчової та інших споріднених галузей промисловості, збалансованою інфраструктурою розподілу запасів і джерел товарних потоків.

Індикативно — це характеризується ступенем забезпеченості країни власними продо-вольчими товарами, співвідношенням експорту та імпорту, життєво важливими видами продукції (наприклад, енергоносіями), рівнем державних резервів продовольства.

Система управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП) — це насамперед запобіжна система, яка передбачає проведення систематичної ідентифікації, оцінювання та контролю небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних, генно-інженерних) у критичних точках технологічного процесу. Система управління безпечністю харчових продуктів базується на безумовному використанні організацією-виробником вимог чинних санітарних норм і правил. Схема взаємодії основних процесів СУБХП надана на рис. 2.7.1.

Верифікація

Коригувальні дії

Моніторинг

 

Удосконалення

Планування

Виготовлення небезпечного продукту

Е

                       

Упровадження ХАССП-плану       Упровадження операційних програм-передумов

 

Попередні кроки до

аналізування

небезпечних чинників

Аналізування

небезпечних

чинників

Валідація заходів управління небез-печними чинниками

Рис. 2.7.1.

Схема взаємодії основних процесів СУБХП

В Європі та світі винайдено досить дієві механізми щодо безпечності харчових про-дуктів. Так, в Євросоюзі вже декілька років діють кодекси документів із стратегії безпеч-ності харчових продуктів – «Зелена» та «Біла» книги, набула чинності родина міжн-ародних стандартів ISO 22000 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів»1 (див. параграф 1.6.), що удосконалює систему безпеки продовольства. Вироблені Дирек-тива 93/43/ЄЕС від 14.06.93 р. «Про гігієну харчових продуктів та Кодекс Аліментаріус» та Директива 2001/95/ЄС «Про загальну безпеку продукції» від 03.12.2001 р., що містять вимоги до систем менеджменту безпечності харчових продуктів; а також Директива 2001/18/ЄС від 17.08.2002 р. «Про навмисне вивільнення генетично модифікованих орга-нізмів у довкілля» (раніше 90/220/ЄС), яка є «матір’ю» всіх законів ЄС щодо генетично модифікованих організмів і встановлює нові стандарти безпеки, спрямовані на захист дов-кілля та охорону здоров’я громадян. Складено «Рекомендований міжнародний звід правил

1 1. ISO/ТS 22003. Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до органів, що здійснюють аудит і сертифікацію систем менеджменту безпеки харчових продуктів.

2.         ISO/ТS 22004:2005. Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Настанова із застосування ІSO 22000:2005.

3.         ІSО 22000:2005 Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга.

харчової гігієни» («Recommended International Code of Practice-General Principles of Food Hygiene» — рекомендації САС/RCP 1-1969 (Rev.4-2003)).

Основні особливості нових міжнародних документів полягають у відході від рекомен-даційного характеру старих документів та обов’язковості виконання нових вимог. Вважа-ють, що вони є більш гнучкими, але більш суворими.

Слід зазначити, що вирішення проблеми безпечності харчових продуктів, передусім, пов’язано з діяльністю таких впливових міжнародних організацій, як Експертна комісія з про-довольства при ООН «Codex Alimentarius» (САС), Організація з питань продовольства та сіль-ського господарства ООН (FАО), Консюмерський Інтернаціонал (Сonsumer International — СІ), Міжнародна організація з стандартизації (ІSО), Світова організація торгівлі (WТO), Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO), Європейська організація з якості (EOQ) та ін.

Так, Комісію «Codex Alimentarius» (лат. — «Кодекс харчових продуктів»), міжурядо-вий нормотворчий орган, було створено у 1963 р. згідно зі спільною програмою FAO/WHO. Завданням САС є розроблення міжнародних стандартів і подібних документів щодо безпечності та якості харчових продуктів з метою захисту здоров’я споживачів і за-безпечення доброчинної практики у торгівлі харчовими продуктами. Схвалені нормативні документи опубліковано в «Codex Alimentarius». Станом на лютий 2006 року до складу Комісії входять 173 держави-члени і одна організація-член (Європейський Союз), репрезе-нтуючи 98 % світового населення. Засновники САС (FAO і WHO) наділили її ще однією суміжною функцією: координувати всі роботи зі стандартизації харчових продуктів, вико-нувані міжнародними урядовими та неурядовими організаціями. З того часу ці організації беруть участь у роботі Кодексу як спостерігачі, здійснюючи неоціненну технічну експер-тизу і забезпечуючи узгодженість між Кодексом та їхньою власною роботою.

Одним з найстаріших постійних спостерігачів у Кодексі є Міжнародна організація з стандартизації (ІSО). Традиційно роботи САС та ISO доповнювали одна одну в царині ме-тодів аналізування, відбирання зразків і стандартизації для деяких об’єктів споживання. Методи аналізування і відбирання зразків, підтверджені САС для включення в стандарти на причетні до Кодексу об’єкти споживання, мають посилки на численні стандарти ISO. Загальні настановчі документи щодо відбирання зразків та аналізування також посилають-ся на відповідні стандарти ISO. Комітет Кодексу з методів аналізування і відбирання зраз-ків є базою для такого співробітництва. Діяльність ISO з розроблення міжнародних стан-дартів, головним чином для промисловості, розглядається як додаткова до роботи САС, що створює стандарти та подібні документи переважно для використання урядами.

Світова організація торгівлі (WTO) у 1995 р. додала новий важливий аспект до «Codex Alimentarius», пов’язаний з міжнародною торгівлею. Оскільки в центрі уваги зали-шається безпека продовольства, стандарти, настанови і рекомендації, прийняті САС, роз-глядаються як міжнародні стандарти відповідно до «Угоди із застосування санітарних і фітосанітарних норм» (Угода SPS). Інші положення документів Кодексу, що торкаються таких моментів, як якість та маркування продуктів, пов’язані з «Угодою з технічних бар’є-рів у торгівлі» («Кодекс GАТТ/WТО»). Ці угоди WTO зробили документи Кодексу автори-тетними еталонами для міжнародної гармонізації. Пізніше з’явилися нові розробки у сферах, пов’язаних з продовольчою безпекою. У 1993 р. САС схвалив «систему ХАССП» (англ. — «Hazard Analysis Critical Control Points» — НАССР) — «Настанову із застосування Системи

аналізу ризиків і критичних контрольних точок». Тоді цю схему Кодекс рекомендував як підхід до менеджменту ризиків, породжуваних харчовими продуктами.

ХАССП — «Настанова із застосування Системи аналізу ризиків і критичних контрольних точок»,

схвалена Експертною комісією з продовольства при ООН «Codex Alimentarius» (САС) у 1993 р. Це — система керування безпечністю харчових продуктів, за допомогою якої визначають, оцінюють і контролюють небезпечні чинники, важливі для безпечності харчових продуктів. ХАССП не є системою з нульовим ризиком, але вона спонукає до мінімізації ризику від потенційно небезпечних чинників у харчових продуктах. Базуючись на сучасних науково обґрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів. Ця концепція набула визнання та отримала поширення у країнах Європи.

Згідно із вимогами ЄС, а головне, із уведенням у дію нового стандарту ІSО 22000, з 2006 р. наявність цієї системи стає обов’язковою

Понад сорокарічний досвід використання концепції ХАССП міжнародною спільнотою свідчить, що система ХАССП найкращим чином функціонує, якщо вона базується на семи принципах (рис. 2.7.2).

ґ          \

Принцип 1

Проведення аналізу небезпечних чинників

 

Принцип 2

Визначення критичних точок контролю (КТК)

 

Принцип 3

Визначення критичних меж для КТК

 

Принцип 4

Встановлення системи моніторингу для КТК

 

Принцип 5

Запровадження коригувальних дій, якщо результати моніторингу свідчать про втрату контролю у КТК

 

Принцип 6

Запровадження процедур перевірки для підтвердження ефективності функціонування системи ХАССП

 

Принцип 7

Запровадження системи ведення документації та реєстрації даних

 

230

Рис 2.7.2.

Принципи системи ХАССП

Дана методологія зарекомендувала себе як ефективний інструмент запобігання мож-ливості виникнення невідповідностей харчових продуктів у технологічному процесі, а та-кож ідентифікації та усунення проблем до того, як невідповідна готова продукція стане джерелом отруєнь або погіршення стану здоров’я споживачів.

Система ХАССП акцентує увагу безпосередньо на процесному контролі параметрів здійснення технологічного процесу та оцінення сировини й матеріалів, що використову-ються для виготовлення харчового продукту, а також упроваджує стратегію гарантії його безпеки «від ферми до виделки» і ґрунтується на трьох стовпах:

•          законодавчі вимоги до убезпечення харчових продуктів;

•          глибокий науковий підхід до ухвалення рішень;

•          контроль за виконанням законодавчих вимог. До основних переваг, які надає підприємству розробка та запровадження системи

ХАССП, можна віднести:

•          можливість контролю безпечності протягом усього життєвого циклу виробництва харчової продукції;

•          зменшення невиробничих витрат (втрати під час виробництва, брак, рекламації);

•          зменшення витрат на проміжний контроль і контроль готового продукту за рахунок системного підходу та визначення проблемних місць виробництва, куди необхідно спрямувати ресурс, вивільнивши його з тих процесів, де ситуація може бути не такою критичною;

•          чітке розподілення відповідальності персоналу за безпечність продукції підпри-ємства;

•          підвищення довіри споживачів та операторів ринку до безпечності продукції підприємства за рахунок наявності задокументованих доказів контролю за про-цесами;

•          перемога під час участі в різних тендерах на постачання харчової продукції;

•          уможливлення ефективно використовувати ресурси за рахунок переходу від коригу-вальних до запобіжних заходів щодо безпечності харчових продуктів;

•          додаткові переваги для участі в європейській та міжнародній торгівлі;

•          зменшення кількості аудитів та інспекційного контролю, які проводять на підприєм-стві сторонні організації;

•          реалізація вироблюваної продукції за світовими цінами;

•          покращання іміджу компанії як на внутрішньому, так і на зовнішньму ринках. Життєвий цикл реалізації принципів системи ХАССП з використанням настанов

ISO/ТS 22004:2005 «Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Настанова із застосування ІSO 22000:2005» представлений на рис. 2.7.3.

Міжнародні організації запроваджують нове сучасне трактування поняття «безпеч-ність харчових продуктів» — це відсутність не тільки безпосереднього, а й віддаленого (у майбутніх поколіннях) негативного впливу продукту на організм людини. Передусім, це актуально для продукції, що містить генетично модифіковані (трансгенні) організми, виробництво якої зростає в геометричній прогресії. Найінтенсивніше використовуються ГМО для потреб медицини, енергозберігання, сільськогосподарського виробництва, хар-чової та хімічної промисловості та ін.

 

Дослідження

потенційних

небезпек

Ідентифікація потенційних небезпек

3ZE

Джерела інформації

 

Інформаційне

забезпечення життєвого

циклу

Опис сировини,

матеріалів,

діаграма процесу

виробництва,

опис продукту, сучасні

вимоги до безпечності

Управління відповідним продуктом

Рис. 2.7.3.

«Життєвий цикл» реалізації принципів ХАССП

Генетично модифікований організм (ГМО) — будь-який організм, у якому генети-чний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбу-ваються у природних умовах, а саме:

•          рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій гене-тичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження;

•          методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін’єкції, макроін’єкції та мікроінка-псуляції;

•          злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин. Директива ЄС 2001/18/ЄС дозволила використання ГМО в агрокультурі, фармакології

та інших галузях. Директива також містить процедуру отримання загальноєвропейського

дозволу на комерціалізацію ГМО (виведення на ринок). У 2002 р. норму рівня дозволеного генетичного забруднення продуктів харчування в законодавстві ЄС зменшено з 1 % до 0,5 %. Генетично модифіковані організми (ГМО) містяться не тільки в низці овочевих культур, але й у ковбасах, сосисках, м’ясних консервах, пельменях, сирі, йогуртах, кашах, цукерках, шоколаді й навіть дитячому харчуванні, тобто у звичайних повсякденних проду-ктах. Відрізнити їх за кольором або смаком неможливо.

Результати впровадження нових технологій вражають. У 2001 р. ГМ-агрокультури виро-щувалися вже у 15 країнах світу на площі 52,6 млн. га (площа більша, ніж територія Великої Британії). Обсяг реалізації тільки насіння модифікованих агрокультур досяг 3,5 млрд. доларів США. В останні роки світовий обсяг інвестицій у біотехнологію щороку складає 15 млрд. доларів США. Контролюють технології створення ГМ-рослин такі відомі транснаціональні компанії з капіталом у мільярди доларів США, як Дюпон, Монсанто, Адванта тощо. Досвід пе-редачі технологій в галузі генної інженерії характерний для деяких міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної служби по впровадженню досягнень агробіотехнології (ISAAA).

Комерційний прибуток від продукування трансгенних культур за останні п’ять років збільшився у 30 разів. Згідно із положеннями Картахенського протоколу з біологічної без-пеки планується прийняття єдиних для Євросоюзу правил обігу генетично модифікованих продуктів. Угоди в рамках Світової організації торгівлі, зокрема із санітарного і фітосані-тарного контролю (SРS) та про інтелектуальну власність у сфері торгівлі (TRIPS), містять пункти про біобезпеку. Відмічено, що для забезпечення сталого розвитку торгові угоди повинні бути взаємодоповнюючими. Проте, СОТ не розглядає соціально-економічні загро-зи, пов’язані із ГМО: наприклад, те, що їх розповсюдження може спричинити зникнення традиційних культур та ін. Наслідки ж споживання харчових продуктів із ГМІ практично не прогнозовані.

Запровадження ефективної системи управління безпечністю харчових продуктів — актуальне й для нашої держави. Адже однією з основних проблем сучасного вітчизняного продовольчого ринку є підміна традиційних товарів продуктами-сурогатами та фальсифі-кація продукції. В тому числі все активніше завойовують український ринок сільськогос-подарські продукти і взагалі продукти харчування, виготовлені за новітніми технологіями з використанням генної інженерії, в основному імпортного виробництва. Статистика свід-чить, що в Україні внаслідок насичення ринку неякісними, фальсифікованими, небезпеч-ними для здоров’я і життя товарами гине 75 тис. людей на рік, з них 13% — він неякісних і фальсифікованих алкогольних напоїв.

Для нашої країни, безперечно, найбільш прийнятним засобом створення гарантій без-пеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового ланцюга — від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучасних науково обґрунтованих вимогах, ця система за-безпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.

Доцільно зауважити, що концептуальні пріоритети розвитку системи продовольчої безпеки в Україні знаходяться в стадії гармонізації з міжнародними в аспекті основного стратегічного курсу нашої країни на вступ до ЄС, реалізації державної політики, спря-мованої на запровадження інноваційної структурної перебудови та зростання економіки.

Безперечно, що механічне копіювання європейських вимог на українське підґрунтя немо-жливо через значні невідповідності, які склалися історично.

В Україні правові засади безпечності харчових продуктів декларує Конституція України, у ст. 42 якої записано, що «держава захищає права споживачів, здійснює конт-роль за якістю і безпечністю продукції». Законодавча база складається із Законів України: «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції вiд 01.12.2005 р. № 3161-IV), «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.2005 р. № 2809-IV, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підтвердження якості та безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини» від 08.09.2005 р. № 2863-IV, «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та вико-ристанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 р. № 1103-V, «Про дитяче харчування» від 14.09.2006 р. № 142-V; а також санітарних правил і норм, медико-біологі-чних вимог, низки стандартів, чисельних нормативних актів щодо нагляду за ринками.

В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчої сировини» від 07.08.2001 р № 601/2001 наголошено на необхідності «здійснювати заходи щодо впрова-дження на підприємствах, що виробляють продовольчі товари, міжнародних систем забез-печення безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини»; «…вжити заходів щодо подальшої гармонізації системи сертифікації сільськогосподарської продукції в Україні та норм, що регламентують санітарний, ветеринарний та фітосанітарний контроль, з міжна-родними стандартами та вимогами».

На виконання цих та інших законодавчих та нормативних документів набув чинності національних стандартів ДСТУ 4161-2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги» відповідно до наказу Держспоживстандарту України № 53 від 07.04.2003 р. Цей стандарт реалізує вимоги Директиви Ради ЄС 93/43 «Про гігієну хар-чових продуктів та Кодекс Аліментаріус» від 14.06.93 р. і містить вимоги до систем управ-ління з метою підвищення якості, безпечності та конкурентоспроможності вітчизняної харчової продукції, що забезпечує захист інтересів і здоров’я споживачів, сприяє розши-ренню ринків збуту у вітчизняному та світовому економічному просторі, підвищує автори-тет підприємства та імідж України в цілому.

Актуальним є й прийняття стандарту ДСТУ ISO 15161:2004 «Настанови щодо за-стосування ДСТУ ISO 9001:2001 у виробництві харчових продуктів та напоїв», яким запроваджено системи управління безпечністю харчових продуктів та системою ХАССП.

У 2007 р. Держспоживстандартом України було затверджено ДСТУ ISO 22000:2007 «Системи управління безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організа-цій харчового ланцюга» гармонізований зі стандартом ІSО 22000:2005 «Системи мене-джменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга».

Порядок і вимоги до проведення обов’язкової сертифікації харчових продуктів у Дер-жавній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі — Система) встановлюються «Правилами обов’язкової сертифікації харчових продуктів» (далі — Правила), затвер-джених Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 02.06.97 р. № 322.

Вимоги Правил є обов’язковими для органів сертифікації харчових продуктів (далі — ор-гани сертифікації), що акредитовані в Системі, а також для підприємств незалежно від форм власності, в тому числі іноземних, які виробляють або постачають продукцію в Україну.

Сертифікація харчових продуктів в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг на під-ставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості. Право на прове-дення робіт із сертифікації продукції, послуг надається виключно лабораторіям (центрам) будь-якої форми власності та аудиторам, що акредитовані в Системі та занесе-ні до її Реєстру.

Система встановлює відповідальність:

•          виробника за невідповідність сертифікованої продукції, послуг вимогам нормативних документів і порушення правил Системи;

•          продавця чи постачальника — за відсутність сертифікатів або знаків відповідності на продукцію, що реалізується;

•          випробувальної лабораторії (центру) — за достовірність та об’єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції чи послуг. Знак відповідності, технічні вимоги до нього, порядок та правила його застосування

встановлені ДСТУ 2296-93. Основою інформаційного забезпечення Системи є її Реєстр, який ведеться згідно з вимогами ДСТУ 3415-95 і публікується в інформаційних виданнях Держспоживстандарту України.

Сертифікації підлягає продукція, яка:

•          вироблена в Україні;

•          ввозиться в Україну і позначена виробником як відповідна діючим в Україні норма-тивним документам;

•          ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нор-мативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповіда-ти чинному в Україні нормативному документу на аналогічну продукцію;

•          ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нор-мативним документам і яка не може бути ідентифікована як така, що має відповідати чинному в Україні нормативному документу.

У визначених законодавством випадках для сертифікації у Системі продукції рослин-ного та тваринного походження, що ввозиться в Україну або вивозиться з неї, повинен бути дозвіл Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства і продовольства України та (або) Головної державної інспекції карантину рослин України.

Обов’язкова сертифікація продукції у Системі проводиться на відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей та охорони довкілля. Порядок обов’язкової сертифікації конкретного ви-ду імпортної продукції у Системі встановлює орган сертифікації відповідно до Правил, а також «Порядку ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації», затвердженого наказом Державної митної служби України і Державного комітету України по стандартизації, метрології та серти-фікації від 10.05.94 р. № 107/126, і «Порядку проведення робіт з сертифікації продукції

іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості», затвердженого наказом Державного комітету України з стандартизації, метрології та сертифікації від 02.08.96 р. № 329.

Порядок одержання сертифіката відповідності продукції висвітлений в пара-графі 2.5.

Подання заявки па проведення сертифікації харчової продукції. Для про-ведення обов’язкової сертифікації харчової продукції підприємства, установи, орга-нізації і громадяни — суб’єкти господарської діяльності, у тому числі іноземні, — незалежно від форм власності (далі — заявник), подають в акредитований орган сертифікації заявку на проведення сертифікації продукції в Системі УкрСЕПРО (див. рис. 2.7.4).

            Q

Специфіка оформлення заявки

(залежно від специфіки заявника)

 

Громадянин-підприємець

Зазначається «Виробник, що мешкає за адресою…"; номер і дата видачі документа, що засвідчує право займатися підприємницькою діяльністю

 

1

Специфіка оформлення заявки

(залежно від походження продукції)

 

Для імпортної продукції

Номер нормативного документа не заповнюється — вказується

номер висновку санітарно-гігієнічної експертизи

 

Для продукції тваринного походження

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» та Митного кодексу України додається ветеринарний сертифікат

 

Для непереробленої

продукції

рослинного

походження

Додається дозвіл (висновок) органу Головної державної інспекції карантину рослин України

 

236

Рис. 2.7.4.

Подання заявки на сертифікацію

Інформація про акредитовані органи сертифікації продукції і (послуг) міститься в до-відкових матеріалах, що складаються на підставі даних Реєстру Системи і публікуються Держспоживстандартом України.

У разі відсутності при поданні заявки акредитованого в Системі органу сертифікації продукції заявка подається безпосередньо до Держспоживстандарту України.

Якщо існує декілька акредитованих органів сертифікації конкретного виду продукції, заявник має право подати заявку в будь-який з них.

Усі документи, що направляються разом із заявкою до органу сертифікації, оформля-ються державною мовою. При сертифікації імпортованої продукції документи складаються мовою оригіналу з завіреним автентичним перекладом українською або російською мовою.

Взаємини між заявником і органом сертифікації регулюються договорами, укладени-ми між ними.

Аналіз документації харчової продукції. Подану заявку розглядає орган сертифіка-ції, який розглядає та приймає рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифі-кації. Орган сертифікації надсилає заявнику та випробувальній лабораторії рішення за заявкою. Термін розгляду заявки та прийняття рішення за нею не повинен перевищувати 15 днів від дня її реєстрації. Копія підписаного рішення за заявкою зберігається у справі про сертифікацію. Сертифікат видається на термін до п’яти років, з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості.

Обстеження виробництва харчової продукції проводиться комісією, що признача-ється органом сертифікації, до складу якої входять спеціалісти з виробництва конкретного виду продукції чи послуг. Склад комісії та програма її роботи затверджуються керівницт-вом органу сертифікації.

За результатами атестації харчової продукції видаються рекомендації про періодич-ність випробувань, кількість зразків і проб, необхідних для сертифікації, способи і правила їх відбору. Результати атестації оформляються атестатом виробництва, що реєструється в Реєстрі Системи і направляється заявнику, а його копія у територіальний орган Держспоживстандарту.

Сертифікація систем якості проводиться з ініціативи заявника чи за рішенням органу сертифікації, якщо це передбачене схемою сертифікації, органами, акредитованими в Системі на право проведення таких робіт. Результати сертифікації системи якості оформляються серти-фікатом системи якості, що видається заявнику, а копія направляється в орган сертифікації.

Сертифікат якості — це супровідний документ, що засвідчує якість виробленої продукції, товару, який постачається, наданих послуг і містить показники якості, технічні характеристики.

За наявності сертифіката на систему якості, що поширюється на виробництво продукції, надання послуг, заявлених на сертифікацію, заявник додає до заявки копію цього сертифіката. Перевірка в такому разі здійснюється для підтвердження того, що продукція, яка випускається підприємством, чи надані послуги відповідають обов’язковим вимогам нормативних документів.

Орган сертифікації після одержання заявки і копії сертифіката системи якості подає в орган сертифікації системи якості запит щодо документального підтвердження задовільно-го функціонування на підприємстві системи якості. Після одержання документів з позити-вною відповіддю і їх аналізом орган сертифікації визначає схему сертифікації продукції, що передбачає сертифікацію системи якості.

Якщо за результатами розгляду заявки отримані позитивні результати аналізу, то приймається рішення про схему проведення сертифікації. Правила вибору схеми (моделі) сертифікації продукції:

а)         Схема (модель) сертифікації заявленої харчової продукції визначається органом сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт із сертифікації. Вибір схеми

(моделі) залежить від виду продукції, її кількості, стану виробництва та інших вихідних даних.

б)         Для сертифікації харчової продукції вітчизняного виробництва та імпортної застосовуються такі схеми (моделі) (табл. 2.7.1).

1          — сертифікація кожної партії;

2          — сертифікація з обстеженням виробництва;

3          — сертифікація з атестацією виробництва;

4          — сертифікація з оцінкою сертифікованої системи якості.

в)         Схеми (моделі) сертифікації з атестацією виробництва або з оцінкою сертифікованої

системи якості застосовуються лише за бажанням виробника (включаючи іноземного) продукції, що випускається серійно, одержати сертифікат на термін дії з правом

самостійно застосовувати його до кожної випущеної партії продукції.

Схема 1. Сертифікація партії харчової продукції проводиться шляхом випробування

зразків, відібраних з цієї партії в порядку та у кількості, що встановлені органом сертифі-кації відповідно до вимог нормативних документів.

На підставі позитивних результатів випробувань видається сертифікат відповідності на партію (із вказівкою обсягу сертифікованої партії) з терміном дії до одного року, але не перевищуючи терміну придатності продукції (якщо він установлений). У сертифікаті від-повідності, що видається на партію харчової продукції, зазначаються відомості про розмір партії, дату виготовлення продукції, номер і дату підписання договору (контракту), за яким ця партія завезена в Україну.

Після видачі сертифіката технічний нагляд за продукцією не здійснюється.

Схема 2 використовується для одержання сертифіката відповідності на харчову продукцію, що випускається серійно. Сертифікат відповідності при цьому видається на підставі позитивних результатів випробування зразків харчової продукції і проведення обстеження виробництва.

Якщо продукція, виготовлена серійно, сертифікована за цією схемою, то орган сертифікації відповідно до затвердженої програми технічного контролю здійснює тех-нічний нагляд, контрольні випробування продукції, що відбирається з місць виробницт-ва чи торгівлі.

Сертифікат відповідності за цією схемою видається терміном дії до двох років.

Схема 3. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із проведенням атестації виробництва передбачає:

•          випробування зразків продукції;

•          атестацію виробництва;

•          технічний нагляд (контрольні випробування, контроль атестованого виробництва). При використанні такої схеми сертифікат відповідності видається на термін до трьох

років, але не більше терміну дії атестата виробництва.

Таблиця 2.7.1

Схеми (моделі) сертифікації харчової продукції в системі УкрСЕПРО

 

Серій-ність продукції (послуг), що сер-тифіку-ється        Обов’язковість проведення робіт щодо харчової продукції, яка сертифікується          Документи, що видаються

органом

сертифікації

продукції

(послуг)

 

            обсте-ження

її вироб-ництва         атестації її вироб-ництва     серти-фікації системи якості її вироб-ництва        її випро-бувань з метою сертифікації            технічного

нагляду за її

виробництвом         

 

Партія продукції        Не прово-диться       Прово-диться, якщо ви-рішено органом сертифікації та заявником            Не прово-диться       Проводиться на зразках,

що відібрані в порядку і в

кількості, які

встановлені органом

сертифікації    Проводиться тільки за наяв-ності угоди між заявником та органом сертифі-кації щодо атес-тації виробництва

в порядку, визначеному орга-ном сертифікації     Сертифікат

відповідності на

партію продукції

(послуг,

виробів) з

наведенням

розміру

сертифікованої

партії

Продук-ція, що випус-кається серійно       Прово-диться            Не прово-диться       Не прово-диться            Проводиться на зразках, відіб-раних у порядку та в кількості, що встанов-лені

органом сертифікації Проводиться в

порядку, що

визнаний

органом

сертифікації    Сертифікат з терміном дії, що встановлюється

ліцензійною угодою (до

одного року)

Продук-ція, що

випуска-ється

серійно           Не прово-диться       Прово-диться            Не прово-диться       Проводиться на зразках, відібра-них у порядку та в кількості, що встановлені органом сер-тифікації      Проводиться в

порядку, що

визнаний

органом

сертифікації    Сертифікат з терміном дії, що встановлюється

ліцензійною угодою з ураху-ванням терміну

дії атестата виробництва (до

двох років)

Продук-ція, що випус-кається серійно       Не прово-диться       Не прово-диться       Прово-диться органом серти-фікації якості   Проводиться на зразках, відібра-них у порядку та в кількості, що встановлені

органом сертифікації Проводиться у

порядку, що

визнаний органом

сертифікації    Сертифікат з терміном дії, що встановлюється

ліцензійною угодою з ураху-ванням терміну дії сертифіката на систему якості (до трьох років)

Схема 4. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із сертифікацією системи якості виробництва передбачає:

•          випробування зразків;

•          сертифікацію системи якості, а якщо вона вже сертифікована, то оцінку системи яко-сті;

•          технічний нагляд і контроль за відповідністю системи якості установленим вимогам і

дієвістю системи якості.

Сертифікат видається на термін до п’яти років, з урахуванням терміну дії сертифіка-та на систему якості.

Відбірання, ідентифікація та випробування зразків харчової продукції прово-диться органом сертифікації або, за його дорученням, іншою, не залежною від виробника організацією.

Кількість зразків харчової продукції для випробувань (кількість упаковок, загальна маса, точкова маса, кількість і розміщення точок відбору) встановлюється органом серти-фікації відповідно до вимог міжнародних та (або) державних стандартів на цю продукцію. За відсутності стандартів правила відбору зразків (їх кількість) встановлюються органом сертифікації залежно від обсягів випуску (партії).

Відбірання зразків представником органу сертифікації проводиться виключно в при-сутності представника виробника (постачальника) і оформляється актом відбору зразків із зазначенням таких відомостей:

•          місце і дата відбору зразків;

•          назва продукції;

•          назва виробника продукції;

•          розмір партії продукції;

•          дата виготовлення або граничні дати виготовлення партії;

•          характеристика продукції в споживчій упаковці;

•          термін та умови зберігання продукції;

•          кількість зразків для випробувань та зразків-свідків для зберігання. Акт оформляється в трьох примірниках і підписується особою, що проводила відбір,

та представником підприємства-виробника або постачальника. Один примірник залиша-ється у виробника, другий (разом із зразками-свідками) надсилається в орган сертифікації для зберігання, третій (разом із зразками для випробувань) — в акредитовану випробува-льну лабораторію, яка зазначена в рішенні за заявкою.

Відібрані зразки для випробувань та зберігання маркують і пломбують.

Підприємство-виробник (постачальник) передає відібрані для випробувань та збе-рігання зразки продукції у випробувальну лабораторію та в орган сертифікації за свої кошти.

Ідентифікація харчової продукції проводиться органом сертифікації за результата-ми аналізу інформації, що наведена на етикетці чи в маркуванні, візуального огляду про-дукції, визначення (у разі необхідності) в акредитованих випробувальних лабораторіях органолептичних та фізико-хімічних показників продукції та звірення їх із вимогами чинних в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію за загальною на-звою (рис. 2.7.5).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ — встановлення, перевірка додержання вимог нормативного документа щодо

 

Рис. 2.7.5.

Методи ідентифікації харчової продукції

Ідентифікація харчової продукції, в тому числі імпортної, проводиться з урахуванням таких вимог:

•          продукція повинна мати етикетки або чітке маркування, де в доступній для сприйнят-тя формі державною мовою зазначаються: загальна назва; маса (об’єм); склад, який включає перелік використаних в процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійність (якщо це передбачено для даного продукту); дату виготовлення; термін придатності до споживання (крім продукції, те-рмін придатності якої не обмежений); умови зберігання; найменування та адреса ви-робника; інша інформація, передбачена чинними в Україні нормативними документа-ми, що поширюються на цю продукцію;

•          не підлягає ідентифікації продукція без етикеток або чіткого маркування, без належ-ної інформації, з наявними ознаками пошкодження упаковок і така, для якої термін придатності до споживання не означений або вичерпаний;

•          у разі неможливості ідентифікувати імпортну продукцію за результатами звірення (за загальною назвою) її органолептичних і фізико-хімічних показників з вимогами чин-них в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію можливість прийн-яття цієї продукції на обов’язкову сертифікацію вирішується на підставі висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи;

•          за результатами ідентифікації представник органу сертифікації разом із заявником чи уповноваженою особою заявника складають акт ідентифікації.

Зразки харчової продукції, що не пройшли ідентифікації, на сертифікацію не приймаються!!!

Загальні відомості про відібрані зразки харчової продукції (дата, назва продукції, кі-лькість, заявник та його адреса, прізвище особи, що відібрала зразки тощо) заносяться в спеціальний «Журнал обліку зразків», який ведеться в лабораторії. У разі необхідності зразки позначаються номерами, етикетками або іншим чином, про що робиться запис у журналі.

Частина зразків харчової продукції, що використана для ідентифікації, підлягає спи-санню або поверненню заявнику.

Випробувальна лабораторія повинна забезпечувати умови зберігання зразків харчової продукції для випробувань, а також зразків-свідків згідно з вимогами нормативного доку-мента на продукцію протягом усього терміну зберігання.

Списання або повернення заявнику використаних для ідентифікації зразків харчо-вої продукції скріплюється підписами заявника або його представника і відповідальної особи лабораторії в графі про списання у «Журналі обліку зразків». Залишок зразків продукції приймається випробувальною лабораторією на відповідальне зберігання до за-кінчення випробувань і, залежно від їх результатів, або повертається під розписку заяв-нику, або зберігається випробувальною лабораторією як зразок-свідок сертифікованої продукції. Термін зберігання зразка-свідка не перевищувати терміну придатності проду-кції до споживання.

Випробування зразків харчової продукції проводять виключно акредитовані в Систе-мі випробувальні лабораторії, які визначені органом сертифікації в рішенні за заявкою.

Самостійне прийняття випробувальною лабораторією рішень про проведення випро-бувань зразків з метою сертифікації харчової продукції не допускається.

Зразки харчової продукції випробовуються на відповідність усім вимогам чинних в Україні нормативних документів, що зазначені в рішенні за заявкою, в тому числі на від-повідність обов’язковим вимогам.

Використані зразки харчової продукції, що в повному обсязі випробувані за показни-ками безпеки, списують або повертають заявнику.

За результатами випробувань випробувальна лабораторія подає до органу сертифі-кації протокол випробувань харчової продукції. Протокол повинен бути підписаний виконавцями робіт і затверджений керівником випробувальної лабораторії. Якщо випро-бування проводилось у випробувальній лабораторії, що акредитована в Системі тільки на технічну компетентність, протокол випробувань повинен бути підписаний також представником органу сертифікації, який (за дорученням органу сертифікації) брав участь у випробуваннях.

Протокол випробувань повинен містити:

•          посилання на позначення та назву чинних нормативних документів на методи випро-бувань;

•          графу «Вимоги нормативного документа до продукції», в якій записують конкретну норму, визначену нормативним документом;

•          графу «Результати вимірювань (випробувань)», в якій записують числовий результат

вимірювань.

Записи на зразок «Відповідає», «В нормі» чи «Не виявлено» не допускаються для по-казників, що підлягають вимірюванню. Якщо результат вимірювань (випробувань) нижчий від межі чутливості застосованого приладу чи методу вимірювань (випробувань), в зазна-ченій графі робиться запис: «Менше ніж…» і наводиться визначене числове значення межі чутливості приладу або методу вимірювань (випробувань).

Пломбування зразка-свідка сертифікованої харчової продукції виконує відповідальна особа органу сертифікації або, за рішенням органу, відповідальна особа випробувальної

лабораторії, що проводила випробування з метою сертифікації на підставі позитивного рішення органу сертифікації щодо можливості видачі сертифіката відповідності на харчо-ву продукцію за заявкою.

Пломбування зразка-свідка виконується за методом, що виключає підміну, заміну чи доступ до продукції без руйнування пломби випробувальної лабораторії.

Видача сертифіката відповідності на харчову продукцію та занесення її до Реєстру Державної системи сертифікації здійснюється винятково органом з сертифікації продук-ції, який розглядав результати робіт із сертифікації харчової продукції за заявкою. За пози-тивними висновками розгляду результатів робіт із сертифікації заявнику видасться оригі-нал сертифіката відповідності (рис. 2.7.6).

Заповнення реквізитів, передбачених сертифікатом відповідності, є обов’язковим. У разі коли заходи, передбачені в реквізитах і сертифікатів відповідності, не проводилися, в реквізиті робиться запис: «Не проводилось», «Не маркується», «Не наноситься».

У сертифікаті відповідності, що видається на партію продукції, зазначаються відомо-сті про розмір партії, дата виготовлення продукції та номер і дата підписання договору (контракту), за яким ця партія ввезена в Україну.

На зворотному боці форми (бланка) сертифіката відповідності в реквізиті «Випробу-вань, що проведені випробувальною лабораторією» для вітчизняної продукції зазначають-ся також відомості щодо назви державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, яка дала дозвіл виробнику на виготовлення і реалізацію проду-кції в Україні з зазначенням реєстраційного номера, дати його видачі та прізвища, ініціалів і посади особи, уповноваженої Міністерством охорони здоров’я України.

Реєстраційний номер сертифіката відповідності в Реєстрі Системи визначає уповно-важена особа органу сертифікації.

Рис. 2.7.6.

Видача сертифіката відповідності на харчову продукцію

Копія виданого сертифіката відповідності харчової продукції зберігається органом сертифікації у справі про сертифікацію продукції заявника. Другий примірник копії пода-ється до Держспоживстандарту України.

 

Визнання іноземних сертифікатів, що підтверджують відповідність імпортної харчо-вої продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів. Визнанню в Системі підлягають сертифікати, видані уповноваженими органами інших держав (далі — інозем-ний сертифікат), шляхом укладання угод про визнання результатів сертифікації продукції або ухвалення рішення про визнання згідно з ДСТУ 3417-96 «Система сертифікації Укр-СЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується».

Свідченням про визнання іноземних сертифікатів є сертифікат відповідності або сві-доцтво про визнання.

Технічний нагляд за сертифікованою харчовою продукцією під час її виробницт-ва, як вже сказано, полягає у проведенні періодичних контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються у виробника чи в торговельних організаціях. Залежно від схе-ми (моделі) сертифікації застосовуються одночасно і такі види технічного нагляду:

•          періодичний технічний нагляд за станом виробництва або за атестованим виробницт-вом сертифікованої продукції;

•          періодична оцінка ефективності функціонування сертифікованої системи якості у

виробника.

За результатами технічного нагляду виконавець складає і подає до органу сертифіка-ції звіт, в якому зазначаються можливі причини невідповідностей визначеним вимогам (за наявності) та пропонуються коригувальні заходи.

Орган сертифікації може прийняти рішення про проведення додаткових випробувань чи перевірок залежно від інформації про стан сертифікованої продукції, яка надходить від споживачів і органів контролю.

Орган сертифікації може тимчасово припинити або зупинити дію сертифіката відпо-відності у разі:

•          виявлення невідповідності харчової продукції вимогам, що встановлені під час серти-фікації;

•          порушення вимог технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, маркування харчової продукції тощо;

•          внесення виробником змін до нормативних документів, методів випробувань, складу тощо, які можуть вплинути на відповідність сертифікованої харчової продукції ви-значеним вимогам, без попереднього узгодження з органом сертифікації;

•          порушення умов договору заявником. Орган сертифікації продукції в триденний термін надсилає письмову інформацію про

прийняте рішення щодо призупинення або припинення дії сертифіката відповідності до Держспоживстандарту України, його територіального органу та заявника. Рішення про тимчасове припинення дії сертифіката відповідності може бути скасоване у тому разі, якщо проведенням коригувальних заходів виробник може усунути невідповідності та при-чини зникнення в місячний термін і підтвердити відповідність продукції визначеним вимо-гам без проведення випробувань в акредитованій випробувальній лабораторії.

За інших обставин дія сертифіката відповідності зупиняється. Коригувальні заходи проводяться виробником продукції зразу ж після одержання рішення органу сертифікації. Контроль за виконанням коригувальних заходів здійснює орган сертифікації, що видав сертифікат відповідності.

Усі витрати щодо проведення коригувальних заходів та контролю за їх виконанням несе виробник сертифікованої продукції. Коригувальні заходи вважаються успішно вико-наними, якщо:

•          продукція після їх виконання відповідає вимогам нормативних документів;

•          внесено зміни до виробничого процесу, що виключають виготовлення продукції, яка вимагатиме повторного проведення коригувальних заходів;

•          невідповідна продукція вилучена зі складів, оптових баз, закладів торгівлі, у спожи-вачів, доопрацьована або знищена чи проведені інші дії, які забезпечують належну ефективність вжитих заходів. Повідомлення про успішне виконання коригувальних заходів із рекомендацією про

відновлення дії сертифіката відповідності надсилається організацією, що контролює, в орган сертифікації, яким прийнято рішення про проведення коригувальних заходів.

Інформацію про результати сертифікації харчової продукції надає орган з серти-фікації, який веде облік виданих ним сертифікатів і направляє їх копії до Держспоживста-ндарту України, який на підставі реєстру системи сертифікації УкрСЕПРО видає довідни-ки, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції.

Отже, як ми могли впевнитись, в Україні діє відпрацьована система сертифікації хар-чової продукції. Проте, сучасний етап розвитку товарного ринку свідчить про те, що до цього часу в країні не створено ефективну систему нагляду і контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, а також систему інформування громадян про їх права і реальний стан справ на споживчому ринку. І це вимагає подальшого удоскона-лення процедури визначення безпечності харчових продуктів. В цьому плані, на наш погляд, потребують поліпшення декілька принципових факторів:

1.         Потребує перебудови система сертифікації, зокрема слід посилити роль добровільної

сертифікації, яка є основою прозорості відношення виробника до споживача. Адже на

будь-якому ринку, локальному чи глобальному, довіра споживача — це вирішальний

чинник. Стандарти можуть стати засобом забезпечення цієї довіри на тлі зростання

соціальної відповідальності, корпоративної етики, які демонструють транснаціональні компанії.

3. Для України характерна відсутність єдиної системи в галузі наукових досліджень що-до визначення безпечності продовольства. Це значно знижує рівень довіри до україн-ських товарів.

2.         Актуальним є потреба у розширенні переліку показників, удосконалення методик їх визначення. Наприклад, у Німеччині визначають близько 100 показників без-печності питної води, а в Україні їх приблизно 50. Активне запровадження в процедури визначення рівня безпечності продовольства в усьому світі нових ре-зультатів наукових досліджень, отриманих у певній країні, повинно мати перма-нентний характер.

3.         Ускладнює ситуацію дублювання функцій державними організаціями, що здійсню-ють нагляд за якістю та безпекою товарів (органи Держспоживстандарту, митної слу-жби, Міністерство екології, Санітарно-епідеміологічна служба, Державна служба ве-теринарної медицини, інспекція карантину рослин та ін.). Відсутнє чітке розмежуван-ня функцій нагляду та контролю. Основними проблемами, що потребують негайного

вирішення, є розроблення єдиної загальнодержавної стратегії формування безпеки продовольства та раціоналізація загальної системи її державного контролю.

4.         На жаль, спроби поліпшити ситуацію через прийняття нової редакції Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» (від 08.09.2005 р. № 2863-IV) не виправили, а значно ускладнили ситуацію. Адже в законі фактично не відображені принципи формування безпечності харчових продуктів згідно з вимогами міжнародних документів, зокрема «Codex Alimen-tarius». Не створено засад для наукової діяльності щодо безпечності товарів. Натомість закон створює дискримінаційні умови для вітчизняного виробника, ви-магаючи періодичного отримання експлуатаційного дозволу на здійснення своєї діяльності. Така кількість фіскальних органів та їхня розкоординованість є абсур-дними для Європи; цей підхід створює новий бар’єр для розвитку конкурентних відносин. Незважаючи на те, що закон спростив процедуру імпорту в Україну продовольчої сировини, він не лише не змінив ситуації стосовно вітчизняного то-варовиробника, а практично значно погіршив її, не виконавши свого основного завдання.

5.         Існують суттєві термінологічні розбіжності у вітчизняній законодавчо-нормативній документації. Так, ЄС оперує єдиною парою антонімів — «безпечна» та «дефектна» продукція. Натомість в українській законодавчій базі близькими за значенням, але не узгодженими є терміни «якість», «безпека», «небезпечна», «нестандартна», «неякіс-на», «некомплектна» продукція (чи товар), а також «дефект», «недолік», «істотний недолік». Це не лише ускладнює ситуацію, а й унеможливлює вирішення спорів між виробниками та споживачами в разі придбання ними неякісної продукції, провокує появу фальсифікатів. Створення єдиного термінологічного апарату є лише одним за-собом поліпшення ситуації. Зокрема, два нових Закони («Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.2005 р. № 2809-IV та «Про м’ясо та м’ясні продукти» від 22.02.2006 р.) навіть не повністю кореспондують один з одним. В одному, напри-клад, йдеться про безпеку харчових продуктів, а іншому — про безпечність. Низка інших термінів обох згаданих Законів не відповідають ані стандартизованим визна-ченням «Рекомендованого міжнародного зводу правил харчової гігієни» (рекоменда-ціям САС/RCP 1-1969 (Rev.4-2003)) ані Угоді SPS «Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.

6.         Доцільно якнайшвидше прийняти національні версії стандартів серії ІSО 22000, доко-рінно поліпшити систему санітарії та гігієни на виробництві харчових продуктів, створити єдиний орган з контролю за їх безпечністю, запровадити ефективну систему підготовки та підвищення кваліфікації інженерно-технічного складу підприємств га-лузі тощо.

7.         Прийняття Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випро-буванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 р. № 1103-V аж ніяк не вирішує проблему, адже наукові розробки щодо створення ГМО в Україні на сьогодні знаходяться в критичному становищі внаслідок відсутності підтримки наукових структур з боку держави та відтоку вчених (значна кількість спеціалістів в сфері біотехнології останнім часом покинула Україну для

роботи за кордоном). В державі не існує достатньої кількості випробувальних лаборато-рій, які б на 100 % могла б діагностувати наявність у продуктах вмонтованих ге-нів. На наш погляд, на кожний компонент, що входить до складу продуктів харчу-вання, слід мати повну інформацію аж до описів патентів, використаних під час конструювання ГМО, дані про наявність диких родичів на території держави, про країни, де ці агрокультури вже випробувалися, повні дані токсикологічних випро-бувань тощо. Без такої інформації ввезення ГМ-продуктів являє собою загрозу на-ціональній безпеці.