2.5. Національна система сертифікації України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

Ключові слова та поняття: адміністративна відповідальність, акреди-тація органів з оцінки відповідності, акредитовані випробувальні лабораторії, акт відбирання зразків, апеляція, аудитори, випробувальні лабораторії, відпо-відальність, відшкодування збитку, гармонізація, Державна програма розвит-ку еталонної бази на 2006–2010 роки, Державний Знака якості СРСР, держав-ний нагляд, добровільна сертифікація, дублювання, експертиза, заявка, зразок-свідок, ідентифікація товарів, інспекційний контроль, інфраструктура сер-тифікації, координація, коригувальні заходи, кримінальна відповідальність, метрологія, модульний підхід оцінки відповідності, науково-технічна комісія, національна система сертифікації України, національне законодавства з тех-нічного регулювання, національний орган із акредитації, національний орган з сертифікації, органу з сертифікації, орган сертифікації систем якості, пору-шення, порядок проведення сертифікації, постанова про накладення штрафу правові засади сертифікації, протокол випробувань, Рада Економічної Взаємо-допомоги (РЕВ), сертифікат відповідності, схеми (моделі) сертифікації проду-кції в системі УкрСЕПРО, територіальні органи, технічний нагляд, Українська державна система сертифікації продукції (УкрСЕПРО), Український знак відпо-відності системи УкрСЕПРО, УкрНДІССІ, УкрНДНЦ, учасник системи сертифі-кації, штраф

Попередницею української сертифікації була сертифікація в СРСР вітчизняної експо-ртованої продукції. Вона існувала у вигляді державних випробувань, як один із видів конт-ролю якості продукції (ГОСТ 16504-81).

У 1984 р. Урядом СРСР було прийнято Постанову про сертифікацію продукції, що експортується. У 1986 р. Держстандарт СРСР ввів у дію «Тимчасовий порядок сертифіка-ції продукції машинобудування». Радянський Союз приєднався до міжнародних систем сертифікації електропобутових товарів (МЕКСЕ), електронних компонентів (МЕКСБ) і ав-тотранспортних засобів за правилами Європейської економічної комісії ООН (UNESE). Були розроблені національні правила проведення робіт із сертифікації продукції, атестації виробництв та інші нормативні документи.

Спочатку сертифікація проводилася в зарубіжних центрах і її обов’язковість фактич-но встановлювалася законодавством тих країн, куди товари постачалися з СРСР. Сертифі-кати відповідності видавалися Держстандартом СРСР.

У 1987 р. СРСР приєднався до прийнятої країнами-членами Європейської економіч-ної комісії ООН «Угоди з сертифікації автотранспортних засобів».

1987 року країнами-членами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і Югославією була підписана Конвенція про систему оцінки взаємопостачальної продукції (СЕП-РО РЕВ). Ця система передбачала проведення сертифікації з використанням як стандартів РЕВ, так і інших міжнародних норм та кращих національних стандартів. Сертифікати СЕ-ПРО РЕВ у кожній країні видавалися уповноваженими державними органами. Система була введена в дію з січня 1988 р. Ця система фактично ввела міжнародну акредитацію

випробувальних лабораторій та міжнародну атестацію. У 1991 р. в країні функціонувало 14 випробувальних центрів, було атестовано декілька виробництв.

З 1988 р. СРСР бере участь у міжнародній системі Міжнародної електротехнічної ко-місії (ІЕК) з сертифікації електропобутових приладів на відповідність вимогам ІЕК з елек-тробезпечності.

У СРСР діяли й інші форми оцінки відповідності продукції: атестація за катего-ріями якості (перша і вища, за якою продукції присвоювався «Знак якості»); держав-ні випробування, яким підлягало близько 30 % продукції, атестованої за категоріями якості; нагляд за стандартами; система розробки і впровадження продукції у вироб-ництво. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 на-йменування виробів, що випускалися промисловістю.1 На підприємствах здійснював-ся технічний контроль, а вироби маркувалися реквізитами стандартів і технічних умов, відповідно до яких вони випускалися. В Україні після ліквідації СРСР атеста-ція за категоріями якості, держвипробування продукції і держприймання були офі-ційно скасовані.

Спадщина в галузі сертифікації, залишена СРСР, була використана для розвитку й удосконалювання цієї діяльності в Україні та в інших країнах СНД.

1992 року відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в Україні роз-почались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України.

З 1993 р. в країні створено декілька систем обов’язкової і добровільної сертифікації, об’єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизна-чнішою системою сертифікації серед них є національна Система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступником — Держспоживстандартом України.

Щодо формування правових засад сертифікації, то процес їх створення висвітлений у параграфі 1.3., де йдеться про основні віхи становлення національного законодавства з технічного регулювання. Безперечно, що початковим етапом у створенні вітчизняної сертифікації стало прийняття Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 № 46-93, а також затвердження комплексу основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1–93), ДСТУ «Сертифікаці-я», ДСТУ «Система сертифікації УкрСЕПРО», ДСТУ «Метрологія», ДСТУ «Системи управління якістю» та ін.

Як вже сказано, наступним кроком удосконалення правової основи сертифікації стало прийняття у 2001 р. Законів України: «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 № 2406-ІІІ; «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» 17.05.2001 р. № 2407-ІІІ; «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111. Важливу роль у здійсненні сертифікації відіграє нові редакції Законів України «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції вiд 01.12 2005 р. № 3161-IV) та «Про безпечність та якість хар-чових продуктів» від 06.09.2005 р. № 2809-IV, «Про стандарти, технічні регламенти та

1 Проте не завжди наявність у того чи іншого виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції.

процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р. № 3164-IV (в редакції від 31.05.2007 р. № 1107-V (1107-16) та ін.

30 червня 1993 р. за № 95 вийшли Накази Держстандарту України: «Про введення обов’язкової сертифікації продукції в Україні» та «Перелік продукції, що підлягає обов’яз-ковій сертифікації в Україні» (останній згодом неодноразово редагований, у тому числі Держспоживстандартом від 1 лют. 2005 р. № 28).

Свій позитивний внесок у подальше удосконаленні національної системи сертифіка-ції України внесла і заміна основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1–93) оновленим комплексом правил і положень системи ДСТУ «Націона-льна стандартизація…» і таке ін.