Основні рекомендації «Глобальної концепції» ЄС можна сформулювати у шести тезах:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

1.         Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EΝ 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам.

2.         Застосування стандартів серії EΝ 45000, які встановлюють вимоги до органів з серти-фікації та випробувальних лабораторій при акредитації.

3.         Заохочення створення централізованих національних систем акредитації.

4.         Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється зако-нодавством.

5.         Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.

6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання ви-пробувань та сертифікатів.

Значний внесок у справу лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар’єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгі-влі зробили ряд організацій, у тому числі міжнародні організації з стандартизації та серти-фікації. Зокрема, учасники Світової Організації Торгівлі (WТО), створеної на базі Генера-льної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ) здійснюють спеціальні заходи для гармонізації національних стандартів по процедурах сертифікації, щоб виключити перешкоди для між-народної торгівлі.

Адже зовнішня торговельна діяльність країн залежить від розвитку національних си-стем стандартизації і сертифікації, їх відповідності вимогам Генеральної угоди тарифів і торгівлі (GАТТ) і Кодексу цієї організації. GАТТ є всебічним міжурядовим договором, чинним з 1947 р., що визначає права і зобов’язання сторін-учасників у області зовнішньої торгівлі, яка об’єднує більш 100 країн. Усі учасники GАТТ і ті країни, які бажають приєд-натися до цієї організації, повинні виконувати принципові, правила Кодексу стандартів з 40 позицій. Головне завдання GАТТ полягає у лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар’єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі. У 1993 р. на Уругвайському раунді було прийнято рішення про перетворення GАТТ у Світову організацію торгівлі — СОТ (World Trade Organization — WТО), яка офіційно почала функціонувати з 1 січня 1995 р. GАТТ, як всебічна угода, що регулює торгівлю товарами, стала складовою частиною СОТ.

Членство у СОТ має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєми-нах з країнами-торговими партнерами. З погляду споживача, участь України у багато-сторонній торговельній угоді дає йому новий підхід до вибору товарів і послуг, якість яких, як правило, має відповідати міжнародним стандартам і бути значно вищою за наці-ональний рівень. Саме стандарти, технічні норми (регламенти) та процедури підтвер-дження відповідності, що відрізняються від міжнародних аналогів та невиправдано ма-ють обмежувальну дію, створюють так звані ТБТ, стримуючи її розвиток, провокуючи додаткові втрати з боку виробників і міжнародних трейдерів. ЄС вироблено власні інструменти усунення ТБТ для вільного переміщення товарів. Чинне місце серед них належить директивам «нового підходу» та «глобального підходу», що дають промисло-вості гнучкий вибір, сприяють впровадженню інновацій, зокрема, сучасних методів управління якістю.

Доцільно тут відзначити — Угоду ТБТ (так званий «Кодекс GАТТ/WТО»), сферою дії якої є технічні правила, регламенти і стандарти, які можуть впливати на торгівлю пря-мим чи непрямим чином. Угода ТБТ засвідчує, що національні або регіональні стандарти, які містять обов’язкові вимоги не створюють непотрібних перешкод у світовій торгівлі, якщо вони базуються на узгоджених міжнародних стандартах. Тому СОТ підкреслює пере-вагу стандартів, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) та Міжнародним союзом телекомунікацій (IUT). Діяльність цих організацій поширюється на усі галузі стандартизації у світі та під-тримує реалізацію Угоди ТБТ. Угода СОТ та ТБТ на основі міжнародних стандартів — це фундамент світового ринку.

Угода по технічних бар'єрах у торгівлі (прийнята на Уругвайському раунді GАТТ у 1993 р.)

Загальний принцип: для продукції, що імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів по визнанню результатів оцінки відповідності з підписанням угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності

У сфері сертифікаційних бар’єрів Угода торкається питань процедури оцінення від-повідності і визнання оцінки відповідності; міжнародних і регіональних систем оцінки від-повідності, а також інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки від-повідності.

Загальний принцип Угоди полягає в тому, що для продукції, яка імпортується, по-винен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробни-цтва. Так, у пункті 7.2 Угоди сказано: «Учасники повинні стежити за тим, щоб системи сертифікації розроблялися і застосовувалися так, щоб забезпечити постачальникам анало-гічної продукції, виробленої в інших країнах-учасницях, доступ до даної системи на умо-вах, не менш сприятливих, ніж існуючі для постачальників аналогічної продукції вітчизня-ного виробництва чи виробництва якої-небудь іншої галузі, включаючи встановлення здатності і бажання таких постачальників виконувати вимоги системи. Доступ до систем сертифікації розуміється як можливість для виготовлювача одержати сертифікат на свою продукцію від країни-учасниці, що імпортує, відповідно до правил, установлених системо-ю. Доступ до систем також передбачає одержання знака системи, якщо такий існує, на умовах, не менш сприятливих, ніж установлені для системи».

За процедурами оцінки відповідності, Угода зобов’язує країни-учасниці гарантувати виконання центральними урядовими органами таких положень:

•          Приймати такі процедури оцінки, які не створюють дискримінації для іноземних по-стачальників як за самою процедурою, так і за оплатою за цю послугу. Додаткових незручностей не має створювати і місце розташування випробувального обладнання.

•          Постачальник має мати можливість здійснювати оцінку відповідності на місці виго-товлення з отриманням знака системи.

•          Процедури оцінки «не повинні бути більш суворими або застосовуватися суворіше, ніж це необхідно» для засвідчення відповідності товару технічному регламенту (стан-дарту). Не можуть створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань: за проханням заявника його необхідно інформувати про перебіг оцінки та пояснити причини затримки.

•          Дотримання конфіденційності інформації про товар, який випробовується, необхідної для захисту законних комерційних інтересів.

•          Якщо продукція, яка визнана відповідною технічному регламенту (стандарту), моди-фікована, то необхідно процедуру її оцінки обмежити. У цьому випадку необхідно впевнитися лише в тому, що продукція відповідає вимогам, які висуваються.

•          Як нормативну основу для процедури оцінки відповідності необхідно застосовувати міжнародні стандарти, керівництва і рекомендації, видані або такі, що перебувають на

завершальній стадії розробки в міжнародних організаціях. Неможливість їх повного або часткового використання повинна бути чітко обґрунтована. Основні причини роз-біжностей, як правило, належать до вимог національної безпеки, безпеки і здоров’я людей; захисту навколишнього середовища; географічних факторів (наприклад, клі-мату); фундаментальних проблем у галузі інфраструктури й технологій. Для того, щоб досягти більш повного ступеня гармонізації процедур оцінки відповідності, краї-нам-учасницям необхідно використовувати всі можливості для активної участі в дія-льності міжнародних організацій з стандартизації.

•          За відсутності міжнародних розробок, а також коли національні правила процедур оцінки відповідності не гармонізовані з міжнародними, країни-учасниці повинні: від-крито публікувати повідомлення про наміри прийняття конкретної процедури оцінки відповідності і на які види продукції вона розповсюджується; повідомляти інші краї-ни-учасниці про ці нововведення і надавати їм час для обговорення та підготовки письмових зауважень.

•          Якщо при розгляді країнами-учасниками подібних нововведень виникають проблеми, що стосуються національної безпеки, загрози життю і здоров’ю людей, екології, то країна має право відмовитись від відповідних положень. Процедури оцінки відповід-ності можуть бути прийняті місцевими урядовими та неурядовими органами.

•          Країни-учасниці несуть відповідальність за виконання тих вимог даної Угоди, які

стосуються їх компетенції.

Щодо визнання оцінки відповідності центральними урядовими органами Угода зобо-в’язує країн-учасниць гарантувати прийняття результатів оцінки, навіть якщо процедури самі по собі у чомусь мають відмінності, але «забезпечують установлення відповідності продукції технічним регламентам або стандартам, які застосовуються так само, як і їх про-цедури». При цьому визнається можливість передніх консультацій для досягнення взаємо-розуміння за такими важливими питаннями, як технічна компетентність органів, що здійс-нюють оцінку; прийняття тих результатів, які отримані в країні-експортері, без додаткових вимог; ступінь впевненості в надійності результатів оцінки. Впевненість у надійності ре-зультатів оцінки залежить від адекватності та незмінності технічної компетенції органів. Дуже важливо, щоб акредитація випробувального органу проводилася на відповідність ре-комендаціям (керівництва) міжнародних організацій з стандартизації. Якщо така акредита-ція мала місце — це вважається основним показником адекватної технічної компетенції.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів з визнання резуль-татів оцінки відповідності. Угода рекомендує їм, за проханням інших країн-учасниць, про-водити переговори з метою підписання угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Такі угоди можуть стосуватися окремих видів продукції для сприяння роз-витку торгівлі ними.

Відносно міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності головні рекомен-дації Угоди такі: країни-учасниці повинні дати гарантію, що якщо їхні центральні урядові органи приймають міжнародні (регіональні) системи, то вони виключають ті їх положен-ня, які суперечать усьому викладеному.

У сфері інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповід-ності Угода зобов’язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу. Ця служба

повинна забезпечувати зв’язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити І на-даючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються: технічних регла-ментів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні); будь-яких процедур оцінки відпо-відності, які діють або пропонуються на їх території; членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях з стандартизації або системах оцінки відповідності, дво- та багатосторонніх угодах; місця розташування Довідкових служб та друкованих видань, в яких публікується повідомлення, що стосується предмета даної Угоди.

Будь-яка країна-учасниця зобов’язана повідомляти інші країни-Учасниці, які угоди, пов’язані з питаннями оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини. Такі заходи необхід-ні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих пе-решкод у розвитку торгівлі.

Проблемам, пов’язаним з нетарифними бар’єрами та шляхами їх усунення, приділяє багато уваги у своїй політиці й ЄС. Нещодавно країни ЄС у своїй державній політиці ви-користовували відмінність технічних норм для захисту інтересів національних виробників від зовнішньої конкуренції. Але глобалізація у світовому господарстві торкнулась і сфери технічних стандартів та норм. Об’єктивні процеси інтернаціоналізації, а також відставання західноєвропейських компаній стали причиною використання стандартів і норм американ-ських та японських транснаціональних корпорацій, особливо у нових прогресивних галу-зях (електроніка, інформатика, біотехнологїя). Це стало поштовхом для активізації країна-ми ЄС своїх зусиль у галузі стандартів і норм до їх уніфікації та гармонізації на всіх рів-нях — національному, регіональному і міжнародному. На європейському рівні діє Євро-пейський комітет стандартизації, до складу якого входять не лише члени ЄС, а й інші краї-ни західноєвропейського регіону. Україна також має певні домовленості про співробітниц-тво з даним комітетом. Мета політики ЄС у галузі стандартизації полягає у створенні спі-льного для всіх фірм і підприємців технологічного середовища заради підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Для зближення законодавств щодо оцінки відповідності європейські країни-учасниці ЄС використовують європейські директиви, які стосуються конкретної продукції, питань оцінки відповідності та є обов’язковими для них.

Нині у світі існує понад 400 тис. відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша — це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга охоплює норми техніко-комерційного характеру (йдеться про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характе-ризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄС відносно пер-шої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої групи — уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров’я людини.

Стратегія ЄС на усунення технічних бар’єрів у торгівлі ґрунтується на тому, що для охорони здоров’я та безпеки громадян каїни-члени ЄС можуть видавати обов’язкові техні-чні умови (технічні правила). Виробник вільний виготовляти продукцію, яка не відповідає стандартам, але він зобов’язаний надавати підтвердження (у різних формах), що його продукція відповідає встановленим вимогам безпеки, зазначеним у директивах.