Висновки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

Технічне регулювання — це правове регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов’язкових вимог до про-дукції або пов’язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу та орга-нів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінення відповідності та/або ринкового нагляду.

Система технічного регулювання містить такі важливі компонен-ти, як стандартизація, метрологія та процедури оцінення відповіднос-ті (сертифікація або декларація про відповідність). Інтегрування зусиль в цій сфері з міжнародним співтовариством стало наслідком гло-балізації ринків, вимог екологічних факторів і гострої конкуренції.

2

Технічне регулювання відіграє першочергову роль у створенні раціо-нальних передумов для розробки національних систем технічного регулю-вання, запровадження ефективних систем управління якістю продукції.

Стандартизація — це встановлення та запровадження стандар-тів (тобто нормативно-технічних документів, що встановлюють єди-ні обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості, норм та інших особ-ливостей продукції та послуг), з метою упорядкування діяльності в певній галузі, економного використання ресурсів, дотримання техніки безпеки, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг).

Стандартизація акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з’єднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових. досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і народного господарства країни. Вона по-єднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної техніч-ної політики в різних галузях народного господарства, технічному пере-озброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і технологій, інтенсифікації виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвит-ку економіки країни.

Стандартизація є незамінним і практично єдиним засобом забезпе-чення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки та інформаційних мереж, норм безпеки та екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції. Розвиток стандартизації нерозривно пов’язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, з впровадженням систем керування якіс-тю, систем екологічного керування та інтегрованих систем.

Стандартизація виникла у глибокій давнині, розвивалася посту-пово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та економіч-ному прогресу на усіх ступенях цивілізації. Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези та теорії, взагалі всі закони і моральні норми — все це прояви фактичної стандартизації. Ще на зорі свого розвитку суспільство зро-зуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність мето-дів, і зручність виготовлення та використання виробів.

Роботи зі стандартизації аж до 1901 р. здійснювались в основному шляхом приватної ініціативи на території окремої країни, міста під-приємства. Першу національну інституцію з стандартизації — Комі-тет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандартизації) — було організовано в 1901 р. у Великобри-танії. В інших промислово розвинених країнах національні структури з

Розділ1 СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГстандартизації загалом виникають під час Першої світової війни та перші післявоєнні роки. В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, який сприяв створенню Міжнародної асоціа-ції з випробування матеріалів. Наступним кроком стало створення в 1926 р. у Нью-Йорку Міжнародної федерації національних асоціацій з стандартизації (ISA). Праобраз майбутньої ISO.

Сьогодні організаційно-методичну основу розробки стандартів як міжнародних, так і національних, створює Міжнародна організація з стандартизації (ISO, 1947 р.). ISO — це 160 країн-учасниць, близько 3000 структурних підрозділів — 190 технічних комітетів; 650 підко-мітетів; 2188 робочих груп; це — понад 15000 опублікованих стандартів.

Крім ІSО, стандартизація впроваджується багатьма міжнародни-ми і регіональними організаціями: Європейським комітетом з стандар-тизації (СЕN), Міжнародною організацією з стандартизації тестуван-ня (ISTO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМL), Міжнародною спілкою еле-ктрозв’язку (ITU) та ін.

Стандарти розрізняють національні, міжнародні, регіональні та міждержавні.

Міжнародні стандарти не є юридично обов’язковими документами для використання. Кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чи зовсім не застосовувати. Ці стандарти носять рекомендований характер. Однак вони встановлюють вимоги і показни-ки, які відповідають світовому технічному рівню і впливають на націо-нальні стандарти, а через них обумовлюють попит на ту чи іншу про-дукцію на міжнародному ринку.

Міжнародні стандарти акумулюють новітні досягнення науки і техніки провідних країн світу, відображають інтереси більшості країн і тому беруться за основу при розробці національних та регіональних стандартів. Стандартизація, яка на міжнародному рівні не тільки сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень у практику, але і допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу — це інструмент управління на-уково-технічним і економічним розвитком країн. Міжнародні стандар-ти для багатьох країн є випереджаючими.

Основу міжнародних стандартів на системи якості складають стандартів ISO серії 9000 на системи якості за стандартом ISO серії 9000–1.192094. Стандарти ІSO 9000 в галузі систем менеджменту якос-ті широко впроваджуються в Європі, США, Японії, очікується різке збі-льшення кількості підприємств, що впроваджують стандарти ІSO

7

9

серії 9000 в країнах Азії та Латинської Америки. Достатньо сказати, що понад 90 країн мають державні стандарти, еквівалентні стандар-там серії ІSО 9000. За офіційною інформацією ISO, у світі сертифіковано понад 800 тис. СУЯ відповідно до ISO 9001:2000.

Згідно з методологією та практичною діяльністю у галузі техніч-ного регулювання важливо визначити низку методичних принципів стандартизації: обов’язковості, системності, динамічності, оптима-льності, перспективності, плановості тощо.

Стандартизація в своїй діяльності використовує й різноманітні методи, найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування, типіза-ція, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на різних рівнях.

Історичне коріння вітчизняної стандартизації сягає у Середні віки.

Сучасна система вітчизняної стандартизації формувалась на ос-нові розгалуженій системи стандартизації колишнього СРСР, яка про-вадилась на всіх рівнях: державному (загальносоюзному), республікансь-кому, галузевому, на рівні підприємств чи установ. За техніко-економіч-ним потенціалом Україна посідала друге місце в Союзі, а тому практич-но весь фонд державних (понад 20 тис. ГОСТ) та галузевих (понад 43 тис. ОСТ, РТМ, РД) документів застосовували підприємства й органі-зації України.

Із здобуттям незалежності бере свій початиок процес становлення Національної системи стандартизації України. До 2001 р. в Україні фак-тично існувала система стандартизації, що залишилась у спадщину від колишнього СРСР, в основу якої було покладено жорсткий централізова-ний принцип керування господарчим комплексом. Після прийняття в 2001 р. Закону «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111 ситуація суттєво змінилась — розпочалась активна перебудова національної ста-ндартизації відповідно до принципів, прийнятих у розвинених країнах світу з ринковою економікою. Передусім Законом було встановлено доб-ровільність стандартів та розмежовано положення стандартів і зако-нодавчих нормативно-правових актів (технічних регламентів) відповідно до практики європейського законодавства (директив ЄС).

Центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулю-вання є Державний Комітет України з питань технічного регулюван-ня та споживчої політики (Держспоживстандарт), та його терито-ріальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Серед основних пріоритетів діяльності Держспоживстандарту є: • вдосконалення національної системи технічного регулювання та спо-живчої політики й адаптація законодавства відповідно до практики 10

країн-членів СОТ, Євросоюзу, Єдиного економічного простору (ЄЕП) з метою усунення ТБТ. Створення системи ринкового нагляду, та-кої як в Євросоюзі;

•          забезпечення розвитку національної системи стандартизації, її відповідності вимогам Угоди з технічних бар’єрів в торгівлі та гар-монізації з європейською моделлю стандартизації ЄС та ЄЕП;

•          забезпечення розвитку національної еталонної бази;

•          підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції (товарів, робіт, послуг);

•          розвиток міжнародного співробітництва у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, якості та оцінки відповід-ності з країнами-торговельними партнерами України. Участь у формуванні європейського економічного простору;

•          підвищення рівня захисту прав та інтересів споживачів;

•          підвищення дієвості та ефективності державного управління в си-стемі Держспоживстандарту та забезпечення відкритості в його роботі.

Держспоживстандарт представляє Україну в 9 міжнародних та регіональних організаціях. Зокрема, з 1992 р. — в Міждержавній Раді зі стандартизації, метрології та сертифікації країн СНД (в рамках «Уго-ди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, мет-рології та сертифікації» та інших). З 1993 р — в таких найвпливовіших міжнародних організаціях у сфері стандартизації, як Міжнародна орга-нізація із стандартизації (ISO) та Міжнародна електротехнічна комі-сія (ІЕС). З 1997 р. Україна є членом за підпискою Європейського коміте-ту з стандартизації (СЕN) і членом-кореспондентом Міжнародної орга-нізації законодавчої метрології (ОІМL). У жовтні 2004 р. CEN підписав Угоду про надання Держспоживстандарту України статусу Партнер-ського органу зі стандартизації. Фахівці Держспоживстандарту та-кож активно працюють в Європейському комітеті з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Міжнародній організації з стандартизації тестування (ISTO), Організації Євроазіатського співробітництва дер-жавних метрологічних установ (COOMET), Організації національних ме-трологічних установ держав Європи (EUROMET), Генеральній конферен-ції мір та вагів (СGPM).

На сьогодні з 152 національних технічних комітетів (ТК) понад 70 працює у 126 структурних підрозділах ISO у статусі активного чле-на, 28 українських ТК працюють у 124 технічних підрозділах IEC (комі-тетах та підкомітетах), 9 ТК працюють у статусі активного члена у 31 структурному підрозділі IEC, 19 ТК мають статус наглядача і пра-цюють в 93 комітетах та підкомітетах IEC.

Загалом в Україні. є чинними є 3707 національних стандартів, гармоні-зованих з міжнародними та європейськими. За 2006–2010 рр. передбачено розроблення та прийняття 8570 гармонізованих національних стандар-тів. Заслуговують на увагу й активні заходи Держспоживстандарту щодо розроблення, впровадження та сертифікації систем управління якістю на вітчизняних виробництвах, відповідно до вимог міжнародно-го стандарту ISO серій 9000, 14000.

Одним із провідних закладів системи Держспоживстандарту Укра-їни є Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стан-дартизації, сертифікації та якості (УкрНДНЦ, створений у 2003 р.), пріоритетами діяльності якого є здійснення науково-методичного керівництва процесами розроблення, впровадження та забезпечення функціонування систем стандартизації, сертифікації та керування якістю.

Планування робіт зі стандартизації є складовою частиною плану економічного та соціального розвитку країни. Методологічні засади та правила формування програми національної стандартизації значною мірою визначено здійсненням заходів щодо вступу України до СОТ та на-буття членства в ЄС. Проведення оптимального, економічно ефектив-ного планування робіт із стандартизації необхідно, передусім, для створення фонду національних стандартів, який би відповідав фондові міжнародних стандартів та стандартів промислово розвинених країн Європи, і тим самим підвищувати рівень гармонізації національних ста-ндартів з міжнародними та європейськими.

Програма робіт із стандартизації в широкому розумінні — це до-кумент, що визначає завдання та пріоритети стандартизації, засоби та шляхи їх досягнення, і формує взаємоузгоджену та комплексну сис-тему заходів центрального органу влади у сфері стандартизації, тех-нічних комітетів (ТК) та інших суб’єктів стандартизації, спрямовану на ефективне розв’язання проблем та реалізацію державної політики щодо економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, утвердження України як високотехнологіч-ної держави.

Програму розробляють, щоб здійснити державну політику щодо технічного регулювання розвитку галузей економіки, концентрації фі-нансових, інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, науково--технічного потенціалу на реалізації визначених пріоритетів щодо ро-біт із стандартизації.

Усі роботи зі стандартизації здійснюються на основі перспективних і поточних планів стандартизації, програм комплексної стандартизації 14

і метрологічного забезпечення. Ці плани дають змогу координувати діяльність усіх організацій країни, які займаються питаннями стандартизації. Загальне методичне керування щодо розроблення планів виконує Держспоживстандарт України та Кабінет Міністрів України.