1.7. Національна система стандартизації України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

Ключові слова та поняття: випробування, галузеві стандарти України (ГСТУ), державний нагляд, державні стандарти України (ДСТУ), Держспожи-встандарт України, директиви ЄС, експертиза, забезпечення єдності та то-чності вимірювань, комплекс нормативних документів, контроль, контроль якості продукції (процесів, робіт, послуг), метрологія, науково-технічна ко-місія, об’єкти національної системи стандартизації, основоположні станда-рти, перевірка, стандарти ДСТУ ISO, стандарти на методи контролю, ста-ндарти на продукцію (послуги), стандарти на процеси, стандарти науково--технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ), стандарти під-приємств (СТП), технічні комітети, технічні умови України (ТУУ), Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання

Членство України у СОТ та завдання інтеграції до ЄС вимагають прийняття міжна-родних та європейських стандартів. Це дозволяє зорієнтуватись у вимогах глобальних і регіональних ринків та визначити рівень характеристик продукції, прийнятний для них.

Національна система стандартизації України1 — це система, яка визначає основ-ну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила вико-нання всіх видів робіт зі стандартизації. Вона являє собою комплекс взаємопов’язаних правил і положень, які регламентують організацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі стандартизації країни. Зокрема, основні положен-ня Національної системи стандартизації України визначають її основну мету та завдан-ня; об’єкти стандартизації; організацію робіт зі стандартизації; категорії та види станда-ртів; порядок розробки, затвердження, перегляду та використання стандартів; державний нагляд за додержанням стандартів; міжнародне співробітництво.

Комплекс правил та положень Національної системи стандартизації наведено в ос-новоположних стандартах України ДСТУ «Національна стандартизація…», які розробле-но на заміну Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1–93) та низки інших пов’язаних з нею нормативних документів:

•          ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення.

•          ДСТУ 1.1:2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяль-ності. Терміни та визначення основних питань.

1 Як вже зазначено, вперше Державну систему стандартизації було запроваджено у 1970 р. в Радянському Союзі. Вона об’єднала роботи зі стандартизації на усіх рівнях управління народним господарством. Державна система стандартизації не може розглядатися як абсолютно стабільна система положень і правил. Вона постійно розвивається, удосконалюється, доповнюється новими правилами і стандартами, суттєво впливає на методи роботи зі стандартизації, значно поширює сферу застосування нормативної документації тощо. До прийняття незалежності України у Державній системі стандартизації сталися значні зміни, що пов’язано з розвитком науки і техніки, впровадженням світового досвіду в технології виробництва, організацією управління якістю продукції та народним господарством. За цей період вона декілька разів переглядалася й оновлювалася.

•          ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів.

•          ДСТУ1.3:2003. Національна стандартизація. Правила розроблення, побудови, ви-кладання, погодження, прийняття та позначення технічних умов.

•          ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформ-лення та вимоги до змісту нормативних документів.

•          ДСТУ 1.6. Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів.

•          ДСТУ 1.7:2001. Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосу-вання міжнародних і регіональних стандартів.

•          ДСТУ 1.8. Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт зі стан-дартизації.

•          ДСТУ 1.9. Національна стандартизація. Правила розроблення та впровадження між-державних стандартів.

•          ДСТУ 1.10. Національна стандартизація. Державні класифікатори соціально-економі-чної інформації. Основні положення, правила розроблення, ведення та скасування.

•          ДСТУ 1.11. Національна стандартизація. Правила проведення експертизи проектів національних нормативних документів.

•          ДСТУ 1.12. Національна стандартизація. Правила ведення справ нормативних документів.

•          ДСТУ 1.13:2001. Національна стандартизація. Правила надавання повідомлень тор-говим партнерам України.

Метою Національної системи стандартизації України є:

•          здійснення єдиної технічної політики;

•          захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);

•          раціональне використання всіх видів ресурсів; відповідність продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності;

•          гармонізація національних стандартів із світовими аналогами;

•          відповідність вимог стандартів законодавчим актам.

Основними пріоритетами Державної системи стандартизації є:

•          встановлення раціональної номенклатури продукції (процесів, робіт, послуг);

•          встановлення прогресивних вимог до якості продукції (процесів, робіт, послуг);

•          забезпечення комплексності об’єктів стандартизації;

•          забезпечення взаємозв’язку та узгодженості нормативних документів на всіх рівнях;

•          забезпечення вимог в галузі розробки, виробництва, експлуатації та ремонту проду-кції (процесів, робіт, послуг) шляхом розробки загально технічних та організацій-но-методичних комплексів стандартів і систем класифікації;

•          контроль за правильністю використання нормативних документів.

У Національній системі стандартизації України особливо підкреслюється взаємозв’язок стандартизації з технічним прогресом, її роль в підвищенні технічного рівня виробництва та якості продукції, необхідність досягнення високого світового рівня продукції (процесів, робіт, послуг). У зв’язку з цим до стандарту як носія передового світового

досвіду висуваються високі вимоги, які зможуть забезпечити розроблення та виробництво високоякісної продукції (процесів, робіт, послуг), раціональне використання усіх

ресурсів, охорону зовнішнього середовища, безпеку праці, охорону здоров’я населення,

захист їх від шкідливих дій тощо. Найважливішими структурними елементами Національної системи стандартизації України є:

1.         Органи та служби стандартизації.

2.         Комплекс нормативних документів.

3.         Система контролю за впровадженням і виконанням нормативних документів. Об’єкти Національної системи стандартизації України представлені у табл. 1.7.1.

Таблиця 1.7.1

Об’єкти Національної системи стандартизації України

 

№ з/п  Об’єкти          Напрямки

1          Організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти    •          організація (правила) проведення робіт зі

стандартизації;

•          термінологічні системи різних галузей знань та

діяльності;

•          класифікація та кодування техніко-економічної,

соціальної інформації;

•          системи та методи забезпечення якості та

контролю якості, методи випробувань;

•          метрологічне забезпечення;

•          вимоги техніки безпеки, гігієни праці,

ергономіки, технічної естетики;

•          системи технічної та іншої документації

загального використання, єдина технічна мова;

•          системи величин та одиниць;

•          типорозмірні ряди та типові конструкції виробів

загальномашинобудівного застосування;

•          інформаційні технології;

•          довідкові дані про властивості речовин та

матеріалів

2          Продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку     

3          Складові елементи народногоспо-дарських об’єктів державного значення, в тому числі банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема, охорона навколишнього середовища, оборона    

4          Об’єкти державних соціально-економічних та державних нау-ково-технічних програм.    

Як вже було зазначено, Центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт) та його територіальні органи в Автоно-мній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Держспоживстандарт України відповідає за організацію, стан і розвиток стандарти-зації в країні, визначає основні напрями розвитку науково-методичних і техніко-еконо-мічних основ стандартизації. Він має право доручати міністерствам, відомствам, органі-заціям і підприємствам різні види робіт, що пов’язані зі створенням чи зміною держав-них стандартів; давати вказівки щодо усунення виявлених порушень норм і вимог, які встановлені в державних стандартах; вживати заходи щодо заборони випуску продукції, яка не відповідає вимогам стандартів тощо.

Держспоживстандарт України як національний орган зі стандартизації репрезентує Україну в міжнародних і міждержавних організаціях з питань стандартизації, метрології, акредитації, сертифікації та споживчої політики.

У сфері стандартизації Держспоживстандарт України:

•          вживає заходів для гармонізації розроблюваних національних стандартів із відпо-відними міжнародними (регіональними) стандартами;

•          бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших норматив-но-правових актів з питань стандартизації;

•          установлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національними стандартами, їх позначення, класифікації за видами та ін-шими ознаками, кодування та реєстрації;

•          організовує і координує проведення робіт у сфері стандартизації;

•          схвалює та приймає національні стандарти відповідно до законодавства;

•          здійснює реєстрацію нормативних документів;

•          вживає заходів до виконання зобов’язань, зумовлених участю України в міжнарод-них (регіональних) організаціях стандартизації;

•          формує програму робіт із стандартизації та координує її виконання;

•          приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандарти-зації, визначає їх повноваження і порядок створення;

•          організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

•          організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації;

•          здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням стандар-тів, норм і правил, інших вимог щодо безпеки та якості продукції;

•          здійснює координацію робіт щодо створення і функціонування державної системи

кодифікації продукції.

Слід додати, що в Україні нині діє 152 технічні комітети стандартизації (ТК), діяль-ність яких регулюється згідно з Наказом Держстандарту України «Типове положення про технічний комітет стандартизації» від 20.05.2002 р. № 298. Технічні комітети функ-ціонують у різних сферах діяльності та створені на базі організацій, установ, науково-дос-лідних та проектно-конструкторських інститутів, науково-виробничих об’єднань, вищих навчальних закладів різного підпорядкування, діяльність яких постійно спрямовується Держспоживстандартом на реалізацію завдань з гармонізації національних стандартів з між-народними та європейськими стандартами, що випливає з курсу вступу України до СОТ.

До роботи у ТК залучені на добровільних засадах уповноважені представники заці-кавлених підприємств, установ і організацій замовників, розробників, виробників проду-кції (процесів, послуг), органів зі стандартизації, товариств (спілок) споживачів, науко-во-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці.

Національні ТК наразі було задіяно у перегляді понад 14000 стандартів колишнього СРСР. Низка українських ТК є активними членами різних міжнародних організацій із стандартизації.

Держспоживстандарт України має розгалужену мережу територіальних органів, які об’єднують понад 30 центрів стандартизації, метрології та сертифікації, які від імені Держспоживстандарту виконують практичну і методичну роботу зі стандартизації, мет-рології та сертифікації на території України і знаходяться в обласних містах. До них від-носяться:

•          Державне підприємство Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів ДП «Укрметр-тестстандарт»;

•          Державне підприємство «Київський обласний науково — виробничий центр станда-ртизації, метрології та сертифікації» ДП «Київоблстандартметрологія»;

•          Державні підприємства: Вінницький, Волинський, Дніпропетровський, Криворізь-кий, Донецький, Житомирський, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Кримський, Луганський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Рівненський, Севастопольський, Сумський, Тернопільський, Харків-ський, Херсонський, Хмельницький, Чернігівський, Черкаський, Чернівецький регі-ональні науково-виробничі центри стандартизації, метрології та сертифікації;

•          Державне підприємство «Державний центр стандартизації, метрології та сертифіка-ції в м. Києві»;

•          Державне підприємство «Донецький дослідний завод «Еталон». До основних функцій діяльності цих територіальних органів належать: контроль за

додержанням стандартів та іншої нормативної документації й єдністю вимірювань в да-ному регіоні; розповсюдження інформації про нормативні документи; організаційно-ме-тодична і технічна діяльність зі стандартизації, метрології, управління якістю та серти-фікації, оцінки якості продукції (процесів, послуг), її випробування тощо. Територіальні органи систематично аналізують інформацію щодо якості продукції, яку виробляють підприємства регіону і яка реалізується на ринку, подають цю інформацію до відповід-них центральних органів управління.

У галузях народного господарства роботи зі стандартизації, метрології та управління якістю координують служби — підрозділи стандартизації, які діють у рамках міністерств (відомств), організацій. Головна ознака служб стандартизації — галузева, вони носять ві-домчий характер і здійснюють свою діяльність від імені міністерства (відомства).

Держспоживстандарт України координує і направляє діяльність галузевих служб, до складу яких входять управління (відділи) стандартизації міністерств (відомств), головні та

базові організації. Головні завдання управлінь (відділів) стандартизації міністерств (відомств) — керівництво діяльністю служб у системі міністерства (відомства); вивчення основних напрям-ків розвитку галузевої стандартизації; організація впровадження стандартів і здійснення конт-ролю за їх впровадженням. Галузеві управління реєструють, розмножують і розповсюджують нормативні документи у своїй галузі.

Головні організації — це самостійні науково-дослідні, проектно-конструкторські, технологічні організації, що: виконують найважливіші роботи зі стандартизації продук-ції, яка відповідає їх профілю; науково-методичне керівництво і координацію робіт галу-зевих базових організацій зі стандартизації; готують експертизу проектів стандартів до затвердження; галузеві та державні стандарти; вивчають науково-технічний рівень про-дукції, яку виробляють в Україні та за кордоном; перевіряють та переглядають чинні стандарти; здійснюють контроль за впровадженням і використанням стандартів.

Базові організації ведуть роботи зі стандартизації певної групи продукції, яку ви-робляють підприємства галузі. Це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструктор-ські організації, фабрики та заводи. Базові організації розробляють основні напрямки розвитку стандартизації закріпленої за ними групи продукції, проекти державних і галу-зевих стандартів на конкретний вид продукції, здійснюють перевірку технологічних роз-робок, експертизу нових виробів з метою визначення рівня уніфікації та взаємозаміннос-ті тощо.

На окремих підприємствах і в організаціях створені відділи зі стандартизації чи спеціальні бюро, головним завданням яких є науково-технічне й організаційно-методич-не керівництво роботами зі стандартизації, метрології та управління якістю на підприєм-стві, а також безпосередня участь у виконанні цих робіт. Відділи зі стандартизації — це самостійні підрозділи, вони підпорядковуються безпосередньо головному інженеру під-приємства. До основних функціональних обов’язків відділів стандартизації на підприєм-ствах належать: систематичний контроль за впровадженням і дотриманням стандартів та інших нормативних документів; забезпечення відділів, цехів та лабораторій необхідною нормативною документацією та інформацією щодо змін у ній; контроль якості продук-ції; забезпечення єдності та точності вимірювань тощо.

Останнім часом з метою підвищення рівня державного управління Держспоживс-тандарт України застосував вже випробувану міжнародну практику запровадження міжнародних стандартів серії ISO 9000 на засадах принципів загального управління якістю (ТQМ). У своїй діяльності він керувався нещодавно введеним у дію ДСТУ-П IWA 4:2006 «Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001:2000 в суб’єктах місцевого самоврядування (IWA 4:2005, LTD)» (ідентич-ному міжнародній настанові ISO IWA 4, яку було створено для забезпечення місце-вих органів влади всього світу послідовним підходом до якісного управління), а та-кож Постановою Кабінету Міністрів України «Про прийняття Програми запрова-дження системи управління якістю в органах виконавчої влади» від 11.05.2006 № 614 (в редакції від 18.06.2008 р. № 548). Виконання Програми органами Держспоживста-ндарту сприяло значній оптимізації процесів планування, розподілу ресурсів, а та-кож визначенню додаткових підходів до об’єктивного оцінювання результатів їхньої діяльності. Так, наказом «Про забезпечення впровадження в центральному апараті Держспоживстандарту України системи управління якістю» від 25.12.2007 р. № 390 уведено в дію документи СУЯ в центральному апараті та затверджено перелік методик. (див. табл. 1.7.2).

Таблиця 1.7.2

Перелік документів СУЯ центрального апарату Держспоживстандарту України, розроблених відповідно до ДСТУ-П IWA 4:2006 «Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001:2000 в суб’єктах місцевого самоврядування»

 

Ч/ч      Назва документа       Познака документа

1          Політика у сфері якості         ПЯ — 5.3 — 01

2          Настанова з якості    НЯ — 4.2.2 — 01

3          Методика управління документацією        МЯ — 4.2.3 — 01

4          Методика управління протоколами           МЯ — 4.2.4 — 01

5          Методика проведення внутрішнього аудиту         МЯ –8.2.2 — 01

6          Методика управління невідповідною послугою   МЯ — 8.3 — 01

7          Методика проведення коригувальних та запобіжних дій           МЯ — 8.5.2 — 01,

8          Методика надання послуги розробки та погодження проектів нормативно-правових актів 8.5.3 — 01

9          Методика надання послуги опрацювання запитів громадян та центральних органів виконавчої влади            МП — 7.5.1 — 01

10        Методика процесу у сфері управління якістю       МП — 7.5.1 — 02

11        Методика процесу надання послугу сфері стандартизації           МП — 7.5.1 — 03

12        Методика процесу надання послуг у сфері метрології     МП — 7.5.1 — 04

13        Методика процесу надання послуг у сфері технічного регулювання     МП –7.5.1 — 05

14        Методика процесу надання послуг у сфері споживчої політики та захисту прав споживачів           МП –7.5.1 — Об

15        Методика процесу надання послугу сфері забезпечення діяльності Голови та Колегії Комітету       МП — 7.5.1 — 07

16        Методика процесу надання послуг у сфері аналізу системних ризиків та координації робіт  МП — 7.5.1 — 08

17        Методика процесу надання послуг у сфері діловодства  МП — 7.5.1 — 09

18        Методика процесу надання послуг у сфері моніторингу та забезпечення виконання планів центрального апарату та територіальних органів            МП — 7.5.1 — 10

Закінчення табл. 1.7.2

 

Ч/ч      Назва документа       Познака документа

19        Методика процесу надання послуг у сфері стратегічного прогнозування та планування      МП –7.5.1 — 11

20        Методика процесу надання послуг у сфері участі в регіональних організаціях, вступу до Світової організації торгівлі та європейської інтеграції       МП –7.5.1 — 12

21        Методика процесу надання послуг у сфері міжнародного співробітництва     МП –7.5.1 — 13

22        Методика процесу надання послуг у сфері інформаційних технологій і взаємозв’язків з ТО МП –7.5.1 — 14

23        Методика процесу надання послуг у сфері зв’язків з громадськістю та ЗМІ     МП –7.5.1 — 15

24        Методика процесу надання послуг у сфері правового забезпечення та роботи із зверненнями громадян            МП 7.5.1 — 16

25        Методика процесу надання послуг у сфері планово-фінансової політики та бухгалтерського обліку            МП –7.5.1 — 17

26        Методика процесу надання послуг у сфері державного нагляду            МП — 7.5.1 — 18

27        Методика процесу надання послуг у сфері контрольно-ревізійної роботи       МП — 7.5.1 — 19

28        Методика процесу надання послуг у сфері аудиту           МП — 7.5.1 — 20

29        Методика управління персоналом МП — 7.5.1 — 21

Запровадження СУЯ дозволило органу влади досягти суттєвого покращання резуль-тативності та ефективності в межах компетенції державного управління на підставі застосування основних принципів ТQМ: орієнтація на споживача; провідна роль керів-ників; заінтересованість службовців у досягненні кінцевого результату; процесний та си-стемний підхід; прийняття обґрунтованих рішень; тісний взаємозв’язок з партнерами і постачальниками.

Категорії та види стандартів.

Національна система стандартизації України вміщує різноманітні стандарти, в яких встановлені вимоги до конкретних об’єктів стандартизації. Залежно від об’єкта стандар-тизації, складу, змісту, сфери діяльності та призначення вони поділяються на такі види:

•          державні стандарти України — ДСТУ;

•          галузеві стандарти України — ГСТУ;

•          стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України — СТТУ;

•          технічні умови України — ТУУ; •  стандарти підприємств — СТП;

•          кодекси усталеної практики. Державні стандарти України (ДСТУ) — це нормативні документи, які діють на

території України і використовуються усіма підприємствами незалежно від форми влас-ності та підпорядкування, громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, мініс-терствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких по-ширюється дія стандартів. ДСТУ для будь-якої держави світу є національним стандар-том України, який затверджується Держспоживстандартом України. ДСТУ мають міжга-лузеве використання і запроваджуються переважно на продукцію масового чи серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття, позначення й інші об’єкти, регламентування яких потрібно для забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності та взаємозв’язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Республі-канські стандарти колишнього УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Державні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги. До обо-в’язкових належать:

•          вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров’я, майна грома-дян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середови-ща та вимоги методів випробувань цих показників;

•          вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

•          метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

•          положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції. Обов’язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної

виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов’язковими для виконання, якщо:

•          це передбачено чинними актами законодавства;

•          ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

•          виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам. Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в разі

відсутності ДСТУ, або за потребою встановлення вимог, які перевищують або доповню-ють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов’язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) України (СТТУ)

розробляють за потребою розповсюдження та впровадження систематизованих, уза-гальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у певних

галузях знань та сферах професійних інтересів. Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, якщо вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих стандартах. Використання СТТУ для виготовлення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача ці-єї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови (ТУ) — нормативний документ, який розробляють для встановлен-ня вимог, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів). ТУ затверджують на про-дукцію, що перебуває на стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ роз-робляються на один чи кілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погодженням із замовником. Підприємства використовують ТУ неза-лежно від форми власності та підлеглості, громадяни — суб’єкти господарювання — за договірними зобов’язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію проду-кції (надання послуг).

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес, роботу, по-слугу), яку виробляють і застосовують (надають) лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об’єктами СТП є складові продукції, технологічне оснащення та інструмент; технологічні процеси; послу-ги, які надають на певному підприємстві; процеси організації та управління виробницт-вом. СТП — основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, техніч-ні системи, які різняться конструктивним виконанням. В кодексах усталеної практики зазначають правила та методи розв’язування завдань щодо координації робіт зі стан-дартизації та метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів.

Технічний регламент — це новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування законодавчо регульованої та нерегульованої сфери використання нормативних документів. В одночасно прийнятому Законі України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 № 2406-ІІІ такий документ названо технічний регламент з підтвердження відповідності і йому надано статус урядового нормативно-правового ак-ту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов’яз-ковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності та-ким вимогам. Отже технічний регламент — це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики проду-кції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Він може також міс-тити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які за-стосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Залежно від специфіки об’єкта стандартизації, призначення, складу та змісту вимог, які встановлені до нього, для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів:

•          основоположні;

•          на продукцію, послуги;

•          на процеси;

•          на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загальнотех-нічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, за-гальнотехнічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та взаємоузгодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону навколишнього середовища.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила приймання, способи контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання продукції або якості на-даних послуг.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використо-вуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) регламенту-ють послідовність (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них наводяться уніфіковані методи контролю якості, що засновані на досягненнях сучасної науки і техніки.

Щодо міжнародних стандартів, то в Україні вони почали використовуватися з 1989 р. З 1996 р. в Україні діють міжнародні стандарти ІSО 9000, які охоплюють систе-ми забезпечення якості, з 1 січня 1998 р. — стандарти ІSО 14000, які охоплюють сферу навколишнього середовища, з 1 липня 1998 р. — європейські стандарти EN 45000, які регулюють діяльність в галузі оцінки відповідності. В кінці 2002 р. набули чинності на-ціональні стандарти, створені на основі міжнародних стандартів серії ІSО 9000 нової ве-рсії. Запроваджено низку стандартів серії ІSО 14000 та інших серій. На кінець 2006 р. в Україні затверджено 17 технічних регламентів з підтвердження відповідності, що базу-ються на європейських директивах «нового підходу» і в яких встановлено обов’язкові

вимоги щодо безпеки до певних видів продукції (будівельні вироби, медичні вироби, ви-бухові матеріали цивільного призначення, обладнання та системи захисту, призначені для застосування у вибухонебезпечній атмосфері, прогулянкові судна і таке ін.).

Державні стандарти України ДСТУ ISO серії 9000 набули чинності 27 червня 2001 р. і є ідентичним перекладом міжнародних стандартів.

До цієї серії стандартів належать:

•          ДСТУ ISO 9000:2001. Системи управління якістю. Основні положення та словник;

•          ДСТУ ISO 9001:2008. Системи управління якістю. Вимоги;

•          ДСТУ ISO 9004:2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення ді-яльності;

•          ДСТУ ISO 19011:2001. Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та/чи навколишнім середовищем. Разом вони формують узгоджену серію стандартів на системи управління якістю

(СУЯ), яка сприяє взаєморозумінню в національній та міжнародній торгівлі.

Стандарт ДСТУ ISO 9000:2001 розроблено для сприяння організаціям (незалежно від їхнього типу та чисельності працівників) у впровадженні та забезпеченні функціону-вання ефективних СУЯ. ДСТУ ISO 9000:2001 описує основні положення СУЯ, викладені у стандартах ISO серії 9000, і визначає термінологію для СУЯ, сферу застосування, принципи управління якістю.

Стандарт ДСТУ ISO 9001:2001. У стандартах ISO версії 2000 р. пропонується ли-ше одна модель системи менеджменту якості. Вона викладена у стандарті ISO 9001:2000 (ДСТУ ISO 9001:2001). Цей державний стандарт розроблено на принципах управління якістю, сформульованих у ДСТУ ISO 9000 та ДСТУ ISO 9004, і може застосовуватися «внутрішніми» і «зовнішніми» сторонами, зокрема: органами із сертифікації для оціню-вання спроможності організації дотримуватися вимог замовника, регламентованих ви-мог і власних вимог організації. Стандарт установлює: вимоги до системи управління якістю, які можна застосовувати для внутрішніх цілей організації або для цілей серти-фікації чи контрактних цілей. Він зосереджує увагу переважно на результативності системи управління ISO якістю з погляду дотримання вимог замовника

Вимоги до СУЯ наведено у розділах 1–8. Це загальні вимоги, передбачені для ви-користання в усіх організаціях незалежно від їхньої величини, типу та продукції, що випускається, або послуги, яка надається. Якщо якісь вимоги ISO 9001:2000 з огляду на особливості організації та її продукції не можуть бути використані, їх можна ви-ключити. Однак виключати можна лише вимоги, викладені в розділі 7 — «Процеси життєвого циклу продукції», і лише у випадку, якщо вони не впливають на спромож-ність організації випускати продукцію, яка відповідає вимогам споживача та відповід-ним регламентам.

Таким чином, можна виокремити постійні вимоги (містяться у розділах 1–6, 8 стандарту), а також ті, що можуть бути змінені (містяться у розділі 7).

Стандарт ДСТУ ISO 9004:2001 містить настанови (рекомендації), які охоплюють широкий діапазон цілей системи управління якістю, ніж стандарт ISO 9001, зокрема що-до постійного поліпшення загальних показників та ефективності і результативності дія-льності організації. Ці настанови ґрунтуються на восьми принципах управління якістю і призначені для одночасного врахування результативності та ефективності СУЯ. Вісім принципів управ-ління якістю розроблені для застосування вищим керівництвом із метою спрямування ді-яльності організації на поліпшення її показників. Успішне застосування організацією цих принципів управління дасть змогу зацікавленим сторонам одержати такі переваги, як зростання прибутків, створення цінностей, підвищення стабільності.

Стандарт застосовується до процесів діяльності організації. Отже, принципи управ-ління якістю можуть бути поширені на всі рівні організації. Цей стандарт пропонує кон-цепції, ідеї, настанови і рекомендації, не призначений для цілей сертифікації та регламе-нтації чи контрактних цілей і не є настановою щодо застосування стандарту ДСТУ ISO 9001. Стандарт не містить рекомендацій, специфічних для інших систем управління, пов’язаних, наприклад, з навколишнім середовищем, промисловою гігієною, безпекою праці, фінансами, ризиками. Він дає змогу організації узгодити, інтегрувати, адаптувати свою систему управління якістю з відповідними системами управління.

Стандарти ДСТУ ISO 9001 та ДСТУ ISO 9004 розроблено як узгоджену пару стандартів на СУЯ, призначених доповнювати один одного, але їх також можна застосовувати окремо.

Стандарт ДСТУ ISO 19011:2001 затверджено в 2003 р. як державний стандарт України. Він замінив стандарти ДСТУ ISO 10011-1, ДСТУ ISO 10011-2, ДСТУ ISO 10011-3, ДСТУ ISO 14010, ДСТУ ISO 14011, ДСТУ ISO 14012. Цей стандарт містить ре-комендації стосовно здійснення аудитів СУЯ і систем управління довкіллям.

Положення стандарту ДСТУ ISO 19011:2001 гнучкі і можуть застосовуватися ши-роким колом потенційних користувачів. Ці положення, як і зазначається в тексті станда-рту, можуть бути адаптовані залежно від величини, типу і структури організації, а також залежно від цілей та сфери аудитів.

Безперечно, концепція нових стандартів більш досконала і віддзеркалює ті підходи, які вже використовуються зарубіжними фірмами. Перехід на нову версію стандартів фактично є переходом до нової технології менеджменту якості.

Сьогодні в Україні чинними є 5 664 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

Доречно навести узагальнені дані за результатами виконання у 2001–2006 рр. пла-нів національної стандартизації, які наведено в табл. 1.7.3. (с. 93) та 1.7.4. (с. 94)

Таблиця 1.7.3. містить інформацію щодо кількості національних стандартів, запла-нованих до розроблення за кошти державного бюджету і гармонізованих з європейськи-ми та міжнародними, щодо кількості стандартів, розробляння яких розпочато у зазна-чений рік, щодо кількості затверджених стандартів (станом на 01.01.2006), щодо фактичного фінансування цих робіт у відсотках до запланованих обсягів та щодо кількості залучених до роботи ТК. У таблиці 1.7.3. наведено дані додатків до річних планів стандартизації щодо кількості стандартів, розроблюваних за кошти міністерств (відомств) та інших ор-ганізацій, та щодо джерел фінансування.

На сьогодні ступінь гармонізації українських стандартів відповідно до міжнарод-них складає 22 % (при потрібних 80 %, як мінімум).

Таблиця 1.7.3

Зведені дані планів стандартизації 2001–2006 років

 

План національної стандартизації  Роки

 

            2001    2002    2003    2004    2005    2006

Разом нових тем, шт.           1677    1330    1055    1271    869      1236

Запровадження:                                                                  

• європейських стандартів ЕV ЕNV тощо, шт.      912      403      319      497      248      436

• стандартів ISO, шт.            621      429      362      605      431      473

• стандартів ІЕС, шт.            27        128      27        74        93        169

• стандартів ISO/IEC, шт.     51        28        34        41        21        29

• стандартів переліків директив ЄС, шт.    573      383      186      277      163      270

Розпочато розробляння стандартів, шт.    1379    7          47        1183    209      Фінансування, % від запланованих обсягів          51,0     22,0     100,0   50,6     100,0   Фінансування, % від запланованих обсягів          293      500      485      532      886      Кількість задіяних ТК, шт.    83        84        69        70        65        70

Таблиця 1.7.4.

Зведені дані щодо фінансування розроблення стандартів у 2002–2005 рр.

 

Міністерства (відомства), інші організації  Профінансовано розробляння стандартів, шт., за роками

 

            2002    2003    2004    2005

Міністерство аграрної політики      33        46        115      5

Міністерство промислової політики          22        0          41        24

Міністерство внутрішніх справ       10        0          0          0

Міністерство надзвичайних ситуацій        0          2          9          24

Мінпаливенерго       3          1          2          0

Міністерство транспорту та зв’язку           0          0          0          5

Міністерство науки та освіти          1          0          0          0

Держкоменергозбереження 2          0          9          0

Держкомінформполітики     2          2          1          0

Національний банк України            0          0          4          0

Національна академія наук України           0          9          0          4

Науково-дослідні інститути 6          7          31        11

Підприємства (ДП, АТ, ЗАТ, ТОВ) 29        25        40        71

Разом  108      92        252      144 Україна приділяє важливу увагу міжнародному співробітництву в галузі техніч-ного регулювання з різними організаціями і бере безпосередню участь у роботі міжнаро-дних і регіональних організацій та їх технічних комітетів. Методологічними засадами та-кого співробітництва є Укази Президента «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу» від 11.06.1998 р. № 615/98 та «Програма інтеграції України до Європейського Союзу» від 14.09.2000 р. № 1972/2000, а також Закон. України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 18.03.2004 р.

Головним завданням міжнародного співробітництва є зближення та гармонізація державної системи технічного регулювання України з міждержавними та регіональними системами, прогресивними національними системами технічного регулювання інших країн з одночасним забезпеченням захисту інтересів країни. Серед пріоритетів в галузі міжнародного співробітництва в галузі технічного регулювання:

•          зближення та гармонізація національної системи технічного регулювання України з міждержавними та регіональними системами, прогресивними національними систе-мами стандартизації і сертифікації інших країн;

•          удосконалення та розвиток Національного фонду стандартів та інших нормативних документів на засадах застосування міжнародних, регіональних і національних стандартів інших країн, а також систематизація, узагальнення та максимальне вико-ристання досягнень науково-технічного прогресу;

•          проведення цілеспрямованої науково-технічної та економічної політики шляхом розроблення міжнародних і регіональних стандартів на базі стандартів України на нові конкурентоспроможні види продукції та послуг;

•          поліпшення нормативного забезпечення торговельного, економічного і науково-технічного співробітництва з іншими країнами та участь в міжнародному розподілі праці;

•          забезпечення захисту інтересів країни під час розроблення міжнародних, регіональ-них і міждержавних стандартів;

•          забезпечення єдності вимірювань;

•          забезпечення взаємного визнання результатів випробувань і сертифікації продукції. З 1 березня 1998 р. набула чинності «Угода про партнерство та співробітництво між

Україною та Європейським Союзом», цілий ряд статей якої передбачають зближення української системи технічного регулювання з європейською. Такий розвиток технічно-го регулювання відповідає політичному курсу України на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур, приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ) та вступу до СОТ (WТО).

Центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання — Держспо-живстандарт України — представляє Україну в 9 міжнародних та регіональних органі-заціях. Зокрема, з 1992 р. — в Міждержавній Раді зі стандартизації, метрології та серти-фікації країн СНД (в рамках «Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стан-дартизації, метрології та сертифікації» та інших). З 1993 р — в таких найвпливовіших міжнародних організаціях у сфері стандартизації, як Міжнародна організація із стандар-тизації (ISO) та Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС). З 1997 р. Україна є членом

за підпискою Європейського комітету з стандартизації (СЕN) і членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (ОІМL). У жовтні 2004 р. CEN підпи-сав Угоду про надання Держспоживстандарту України статусу Партнерського органу зі стандартизації. Фахівці Держспоживстандарту також активно працюють в Європей-ському комітеті з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Міжнародній організа-ції з стандартизації тестування (ISTO), Організації Євроазіатського співробітництва державних метрологічних установ (COOMET), Організації національних метроло-гічних установ держав Європи (EUROMET), Генеральній конференції мір та вагів (СGPM).

Наприклад як Національний член ISO, Держспоживстандарт має зобов’язання та виконує певні функції, обумовлені членством у цій організації. 27-а Генеральна асамб-лея ISO 2004 року обрала Україну до складу 18 членів Ради ISO на період 2005– 2006 рр. Членство в Раді для України — почесна і дуже відповідальна місія. Завдяки членству в Раді ISO Україна отримала можливість безпосередньо впливати на прийн-яття стратегічних рішень з питань міжнародної стандартизації та одночасно відстоюва-ти інтереси держави.

Держспоживстандарт є активним членом Комітету з оцінки відповідності (CАSCO), спостерігачем у Комітеті ISO з питань країн, що розвиваються (DEVKO), Комітеті ISO зі споживчої політики (COPOLCO), та Комітеті зразкових матеріалів (REMCO), членом ін-формаційної мережі ISONET. Саме ці стратегічні комітети розробляють політику всієї організації.

Українські фахівці найбільш активно співпрацюють у таких галузях, як суднобу-дування, лісова промисловість, інформація та документація, промислові гідроприводи та гідроавтоматика, змащувальні системи, ракетна і ракетно-космічна техніка, аналіз газів та інші.

Держстандарт приєднався до Кодексу сумлінної практики підготовки, прийняття і впровадження стандартів.

З метою реалізації Плану дій «Україна — ЄС» у частині «Стандарти, технічне ре-гулювання та оцінення відповідності (гармонізовані з ЄС)» у грудні 2005 р. в Брюсселі між Держспоживстандартом та Генеральними директоратами Європейської Комісії (ЄК) «Підприємництво та промисловість» і «Торгівля» була підписана домовленість стосовно закріплення основних напрямів співпраці на основі Плану дій щодо вільного просування промислових товарів, які потрібно здійснити у рамках підготовки до укла-дення з ЄС Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів (АСАА) (План дій АСАА).

Такі угоди ЄС укладав з країнами-кандидатами на членство в ЄС та країнами Середземномор’я. Продукція, охоплена цими угодами, вільно просувається на внутріш-ньому ринку ЄС без додаткових випробувань та процедур оцінки відповідності.

У рамках виконання зазначеного Плану дій українська сторона визначила пріорите-тні сектори промисловості, за якими в першу чергу відбуватиметься приєднання до АСАА, а саме: низьковольтне обладнання, машини і механізми, прості посудини, що працюють під тиском; електромагнітна сумісність. З метою прискорення впровадження в Україні європейських директив за цими напрямами, ЄК прийняла рішення щодо надання Україні технічної допомоги за коротко-строковою програмою ТАІЕХ (ТАІЕХ — програма обміну інформацією та технічної допомоги). У рамках проекту наприкінці листопада 2006 р. в Києві представники ЄК, експерти з Данії, Великобританії та Бельгії провели семінар «Впровадження директив «нового підходу» в Україні». На високому експертному рівні було проведено низку окремих робочих обговорень електромагнітної сумісності, низьконапружного обладнан-ня та машин і механізмів між представниками ЄС та фахівцями Укрметртестстандарту. Генеральний директорат «Підприємництво та промисловість», відзначивши прогрес у співробітництві між Україною та ЄС у сфері технічного регулювання, висловив готов-ність Європейської комісії надати Україні технічну допомогу за програмою ТАІЕХ в рамках нових проектів.

Наразі розпочато проект «Twinning» «Зміцнення стандартизації, ринкового нагляду, метрології, законодавчої метрології, оцінки відповідності та споживчої політики в Укра-їні», що є складовою проекту «Норми і стандарти» за Національною програмою дій ТАCIS для України 2005 р. (початок запровадження — 2007 рік). Мета проекту — надан-ня підтримки впровадженню Плану дій «Україна — ЄС» стосовно наближення українсь-кого законодавства, норм та стандартів до європейських, та Плану дій, спрямованого на підготовку до укладання Угоди АСАА.

Активно розвивається міжнародне співробітництво на двосторонній основі. Достат-ньо сказати, що станом на 31 грудня 2006 р. у сфері стандартизації, метрології, оцінки відповідності та захисту прав споживачів діє 47 угод з 33 країнами, 18 з яких укладено на міжурядовому рівні. На сьогодні міжурядові та міжвідомчі угоди укладені майже з усіма країнами СНД, країнами Балтії, країнами ЄС (Австрією, Францією, Фінляндією, Італією, Німеччиною, Словаччиною, Ірландією, Грецією, Туреччиною), США, Аргенти-ною, Болгарією, Бразилією, В’єтнамом, Єгиптом, Ізраїлем, Іраном, Китаєм, Кубою, Ма-кедонією, Монголією, Польщею, Словенією, Угорщиною, Хорватією, Чехією, Чилі, Югославією та ін. Особливого значення набуло укладення таких угод зі спеціалізовани-ми інститутами та фірмами цих країн.

На сьогодні з 153 національних технічних комітетів (ТК) понад 70 працює у 126

структурних підрозділах ISO у статусі активного члена,

28 українських ТК працюють у 124 технічних підрозділах IEC (комітетах та підкомітетах), 9

ТК працюють у статусі активного члена у 31 структурному підрозділі IEC, 19 ТК мають

статус наглядача і працюють в 93 комітетах та підкомітетах IEC.

Участь передбачає розгляд проектів міжнародних стандартів, надання пропозицій до них,

голосування тощо                 .

В рамках участі в роботі ISO, IEC, CEN та CENELEC оброблено, проаналізовано та розіслано до українських технічних комітетів стандартизації (ТК) 1126 технічних

документів ISO, IEC, CEN та CENELEC. Враховуючи високий науковий потенціал українських фахівців і активну участь в розробленні міжнародних стандартів, керів-не технічне бюро ISO, прийняло рішення щодо передачі ведення секретаріату міжна-родного технічного комітету ISO/ТС 218 «Деревина» українському ТК 18 «Лісома-теріали».

Держспоживстандартом здійснено низку заходів щодо залучення фінансових мож-ливостей Європейської комісії для участі українських технічних комітетів у відповідних технічних комітетах CEN та CENELEC, а також навчання (стажування) українських фа-хівців у підрозділах CEN та CENELEC для отримання практичного досвіду.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» пропозиції щодо розроблення національного стан-дарту розглядає відповідний ТК з урахуванням пріоритетів у стандартизації, а у разі їх відсутності — організації, що мають відповідний: науково-технічний досвід у даній сфері. Приймаючи рішення стосовно такої пропозиції, ТК або відповідна орга-нізація повинні брати до уваги чинні або розроблювані (на завершальних стадіях) міжнародні та регіональні стандарти, а також оцінювати потреби нашої держави, рі-вень її економічного розвитку тощо. Перевагу в застосуванні слід надавати чинному міжнародному стандарту. Гармонізуючи національні стандарти з міжнародними та європейськими, ТК беруть за основу документ, розроблений в ISO, ІЕС, CEB, CENELEC тощо.1

Дані щодо запровадження в Україні стандартів переліків директив ЄС надано у табл. 1.7.5. Зауважимо, що запровадження стандартів директив ЄС одночасно зобов’я-зує згідно з вимогами CEN/CENELEC скасувати усі національні стандарти, які супере-чать директивам. Такі роботи на сьогодні практично в Україні не виконують.

Важливо зазначити, що згідно з міжнародною практикою стандарти є добровільни-ми для застосування. Вимоги щодо безпеки продукції та послуг для здоров’я і життя громадян, майна і навколишнього середовища перенесені у технічні регламенти (ТР), обов’язкові до виконання. У разі підтвердження відповідності показникам безпеки засто-совують способи залежно від потенційного ризику з урахуванням існуючого міжнарод-ного досвіду. Зазначені принципи враховано у Законі України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р. № 3164-IV, а також у змінах, що було внесені на початку 2006 р. до законів України «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності», прийнятих у 2001 р. Це остаточно узгодило законо-давство України з положеннями Угоди про ТБТ СОТ.

1 Існують випадки, коли ТК розробляє гармонізований національний стандарт, вимоги яко-го суперечать уже чинному національному або міждержавному стандарту. При цьому навіть не розглядається питання щодо скасування чинного ДСТУ або ГОСТ чи щодо розроблення відповідної національної передмови до національного стандарту. Тому і виникає багато звер-нень до Держспоживстандарту та його організацій стосовно впровадження таких стандартів. Таблиця 1.7.5

Запровадження директив ЄС

 

Назва директиви ЄС            Номер директиви     Усього стандартів у дирек-тиві, шт.           Запро-ваджено в Україні, шт.    На стадії розроб-лення, шт. План

2006 р.,

шт.

Низьковольтне електричне обладнання    73/23/ЕЕС      524 (656)        230      63        78

Безпечність машин   98/37/ЕС         468      127      28        61

Електромагнітна сумісність 89/336/ЕЕС    99(111*)         33        15        21

Радіо- та

телекомунікаційне

обладнання    99/5/ЕС           188 (208)        0          1          14

Засоби індивідуального захисту      89/686/ЕЕС    238      123      13        47

Прилади, що працюють на газоподібному паливі           90/396/ЕЕС    72        25        27        15

Обладнання для роботи у вибухонебезпечному середовищі      94/9/ЕС           42        5          0          12

*У дужках наведено кількість стандартів з урахуванням змін та попередніх версій.

В умовах сьогодення залишається актуальним питання перегляду великої кількості чинних в Україні державних стандартів колишнього СРСР та застосування замість них міжнародних. Так, вітчизняні суб’єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тис. ГОСТів і до 30 тис. галузевих нормативних документів колишнього СРСР, затверджених до 1992 р.. Ці НД значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному науково-технічному рівню. Недостатньо оновлює фонд стандартів колишнього СРСР Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (МДР): 100–250 документів щорічно. З них лише 20–50 ГОСТів гармонізовано з міжнародними чи європейськими нормами.

На виконання «Державної програми стандартизації на 2006–2010 роки» Держспож-ивстандарт розробив та затвердив «Програму перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, та приведення їх у відповідність до Угоди про ТБТ СОТ». З 2006 р. в Україні скасовано 3222 стандарти колишнього СРСР і нині ця робота продовжується. До 2012 р. має бути переглянуто увесь масив цих документів від-повідно до зобов’язань України у зв’язку із вступом до СОТ.

Серед інших заходів, в контексті приведення національної системи технічного регулювання до вимог СОТ та ЄС, слід відзначити також реалізацію положень вже зга-даного розпорядження Кабміну України «План заходів щодо нейтралізації можливих не-гативних наслідків у зв’язку із вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкуренто-спроможності національної економіки» від 12.01.2006 р., а також вищезгада-ної «Концепції розвитку технічного регулювання та споживчої політики у 2006– 2010 роках».

Доречно зазначити, що лише протягом 2007 р. Держспоживстандартом України було опрацьовано і надано зауваження та пропозиції більше ніж до 50 проектів законів України, 220 проектів постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, більше 50 інших нормативно-правових документів. Крім того, виконано більше 200 доручень Секретаріату Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Важливо зауважити, що зі вступом у СОТ Україна взяла зобов’язання до 2012 р. реформувати систему технічного регулювання, яка базується на стандартизації, оцінці відповідності та метрології, з метою подолання технічних бар’єрів у торгівлі з країнами-членами СОТ. Наразі перед Держспоживстандартом стоїть важливе завдання — виваже-ний підхід до реформування системи технічного регулювання з урахуванням національ-них особливостей розвитку цієї сфери.