РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШ-НЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 1.1. Суть і особливості здійснення зовнішньоекономічної діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 

Загрузка...

В еволюційній перебудові усіх сторін життя суспільства важли-вого значення набуває формування системи національних госпо-дарських комплексів, пов'язаних між собою відносинами виробни-чого, науково-технічного, торгового, фінансово-кредитного співробітництва та системою міжнародного поділу праці.

Необхідність міжнародного поділу праці та поєднання елемен-тів виробничих сил, що належать окремим країнам та виробникам, зумовлена, з одного боку, динамікою інтернаціоналізації господар-ського життя, загальносвітовим характером науково-технічної ре-волюції, підвищенням ступеня відкритості національних економік, з іншого, - нерівномірністю розподілу природних ресурсів, насе-лення, відмінністю в науково-технічному потенціалі, рівні освіти та кваліфікації, спеціалізації у різних країнах [101, 127].

Економіка України, як складова світового господарства, не мо-же успішно розвиватись окремо від нього. Відкритість економіки держави передбачає перетворення зовнішньоекономічної діяльності у складову економічного розвитку окремих галузей та регіонів. Ю.В. Макогон та Г.О. Мороз розглядають сферу зовнішньоеконо-мічних зв'язків як економічну підсистему країни, розвиток якої зу-мовлений «по-перше, факторами, що визначають загальний розви-ток системи, по-друге, факторами, які безпосередньо обумовлюють ії розвиток. Зовнішньоекономічна сфера формується і функціонує на рівнях: загальнодержавному, регіональному та на рівні підпри-ємств, об'єднань, організацій, фізичних осіб» [95, 116]. В таких умовах темпи розвитку галузей, пропорції та характер економічно-го зростання будуть частково формуватись під впливом зовнішніх факторів. У зв'язку з цим важливо концентрувати зовнішньоеконо-мічні зв'язки на пріоритетних напрямах, одним з яких є розвиток АПК. Протягом десятиліть АПК України в цілому та сільське гос-подарство зокрема розвивались на відносно замкненій виробничо-технічній базі. За цей період сільськогосподарське виробництво не змогло розв'язати продовольчої проблеми і не забезпечило підви-щення ефективності галузі до рівня передових країн світу .

Зовнішньоекономічна діяльність майже повністю ототожнюва-лась із зовнішньоекономічною політикою держави, була в абсолю-тній компетенції держави і обмежувалась, здебільшого, централізо-ваним експортом сільськогосподарської продукції.

Тому інтеграція економіки України до світового господарства через участь у міжнародному бізнесі вітчизняних сільськогоспо-дарських товаровиробників - новий і досить складний процес.

Соціально-економічна сутність зовнішньоекономічної діяльно-сті набуває різних тлумачень, відповідно до суспільного ладу та па-нуючих виробничих відносин. Зміни і доповнення, яких зазнає ви-значення цієї категорії, цілком виправдані. Вони відповідають об'єктивним процесам розвитку та ускладнення міжнародного еко-номічного співробітництва і досліджуються багатьма теоретиками та практиками [47, 49, 60, 78].

Зовнішньоекономічну діяльність розглядають як один із аспек-тів зовнішньоекономічних зв'язків. Разом з тим, це самостійна дія-льність підприємства, яка є, з одного боку, складовою частиною го-сподарської діяльності підприємства, а з другого - такою його частиною, яка здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у вза-ємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

Роль зовнішньоекономічної діяльності як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно підвищується. По-силюється її вплив на соціально - економічний розвиток не тільки країни, але й кожного господарського суб'єкта [18, 78]. Як частина загальної структури народного господарства, зовнішньоекономічні зв'язки впливають на вдосконалення внутрішньогосподарських пропорцій та розміщення продуктивних сил.

Зростання ролі і значення зовнішньоекономічної діяльності аг-рарних підприємств знаходить своє відображення у збільшенні те-мпів росту зовнішньоторгівельного обороту, розширенні та удоско-наленні структури експорту, розвитку нових форм співробітництва. Важливе значення має розширення зовнішньоекономічної діяльно-сті в обміні досвідом ведення сільськогосподарського виробництва .

Зовнішньоекономічна діяльність - поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробіт-ництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції. Г.М. Дроздова зазначає, що сутність

зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослі-дженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні із налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб органі-зації чи установи, з метою продуктивного досягнення зовнішньо-економічної стратегії .

У працях І.В. Багрової  під зовнішньоекономічною діяльні-стю розуміють діяльність суб'єктів господарювання України (час-тіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах між ними і здійснюється або на території України, або за її межами.

Зовнішньоекономічну діяльнісгь підприємств ототожнюють, на-самперед, із здійсненням експортних та імпортних торгівельних опе-рацій. Це і зрозуміло, адже такі операції складають майже 80 % всіх укладених угод. Найбільш доцільною є позиція B.C. Сухарського , який визначає зовнішньоекономічну діяльнісгь як сукупність напря-мів, форм і методів торгівельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також кредитних і валютно-фінансових відносин даної країни із зарубіжними державами з метою ефекгивного викорис-тання переваг міжнародного поділу праці.

Поглиблення зовнішньоекономічної діяльності спроможне ак-тивно впливати на розширене відтворення, підвищуючи ефектив-ність зусиль, спрямованих на вирішення політичних, економічних і соціальних завдань. Дана сфера повинна відігравати важливу роль у проведенні зовнішньої політики України й вирішенні глобальних економічних проблем.

Експорт повинен стати самостійним фактором збільшення ви-робництва й об'єктивним мірилом технічного рівня, споживчих властивостей, виробничих витрат і цін на товари, вироблені в Укра-їні.

У свою чергу, імпорт повинен цілеспрямовано використовува-тися для модернізації й розширення виробничого потенціалу краї-ни, збалансування виробництва та споживання товарів, економії на заміні вітчизняного виробництва зарубіжною продукцією, збага-чення асортименту на українському споживчому ринку.

Структурне включення України у міжнародний поділ праці пе-редбачає розширення й збагачення конкретних форм зовнішньо-економічних угод з використанням усієї сукупності форм міжнаро-дного ділового співробітництва (спільні підприємства, промислова кооперація, оренда, надання інженерно-технологічних послуг) .

В процесі еволюції зовнішньоекономічної діяльності в Україні розрізняють три етапи. Перший (1918-1987 pp.) - радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови. Зов-нішньоторгівельні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки «холодної війни» менш ін-тенсивно. Але в цілому об'єм зовнішнього торгового обігу постійно збільшувався. Так, в 1960 р. він складав 10 млрд. карбованців, в 1970 - 22 млрд., в 1980 р. - 91 млрд, в 1985 - 145 млрд. карбован-ців .

Проте в середині 80-х років темпи росту зовнішньоторгівельно-го обігу СРСР почали різко знижуватись. Адже питання стосовно зовнішньоекономічної діяльності знаходились у компетенції дер-жави та її органів, що максимально знижувало зацікавленість виро-бників у розвитку експортної продукції, покращенні її якості й тех-нічних характеристик. В умовах екстенсивного росту головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентоспроможність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впли-вало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987-1991 pp.) - роки перебудови економіки, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності України в складі СРСР. Цей етап характеризується ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління зовнішньоекономічноїдіяльності.

В цей період було прийнято ряд важливих законодавчих актів. Серед них варто відмітити постанову «Про подальший розвиток зо-внішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших суспільних об'єднань і організацій» від 12.12.88 p., у відповідності з якою всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ри-нок. Велика увага на даному етапі приділялась перебудові зовніш-ньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в ці-лому, системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Третій етап починається з 1991 p. і триває досі - це період ре-формування і розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні як суверенній державі. Вступ країни на шлях самостійного розвит-ку вимагав розробки нової концепції зовнішньоекономічних зв'язків з урахуванням проведення Україною самостійної зовніш-ньоекономічної політики.

За цей період значно збільшилось число суб’єктів, що здійс-нюють зовнішньоекономічну діяльність, зріс об’єм зовнішньотор-гового обігу, розширилась географія зовнішньоекономічних зв’язків.

Відповідно до законодавства України , суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території; юридичні особи, зареєстровані в Україні, які мають постійне місцезнаходження на її території (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгівельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю власністю іноземних суб’єктів господарської діяльності; об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб; стр’ктурні одиниці суб’єктів господарської діяльності, іноземних субєктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на її території; спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарювання, які зареєстровані і мають постійне місцезнаходження на її території; інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності всі її суб”єкти керуються такими принципами :

1)         дотримання суверенітету народу України;

2)         свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

3)         юридичної рівності і недискримінації;

4)         верховенства Закону;

5)         захисту інтересів зовнішньоекономічної діяльності;

6)         еквівалентності обміну. Принцип суверенітету народу України у здійсненні

зовнішньоекономічної діяльності полягає у виключному праві народу України самостійно та незалежно укладати зовнішньоторгівельні угоди на території України, керуючись

законами; обов'язку неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин.

Свобода зовнішньоекономічного підприємництва передбачає право добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, які не заборонені чинними законами України; виключне право власності на всі одержані результати від зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип юридичної рівності і недискримінації полягає в рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, a також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками.

Принцип верховенства закону передбачає регулювання зовнішньоекономічної діяльності лише законами України.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає у тому, що Україна, як держава, забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на її території згідно з законами України й здійснює його за межами України згідно з нормами міжнародного права; Україна захищає державні інтереси як на її територіі, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права .

До основних видів зовнішньоекономічної діяльності, які мо-жуть здійснюватись в Україні, належать:

-          експорт та імпорт товарів, капіталів, робочої сили;

-          надання послуг іноземним суб'єктам господарської

діяльності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних,

страхових, консультаційних, маркетингових, експортних,

посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних,

управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських

та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України;

-          наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича,

навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами

господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на

комерційній основі;

-          міжнародні фінансові операції та операції з цінними

паперами;

-          кредитні та розрахункові операції між суб’єктами

зовнішньоекономічної діяльності; створення банківських,

кредитних та страхових установ за межами України;

-          спільна підприємницька діяльність, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

-          підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності;

-          організація діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;

-          товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

-          орендні, в тому числі лізингові, операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

-          роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

-          інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України .

За своєю соціальною сутністю зовнішньоекономічна діяльність в аграрній сфері економіки покликана сприяти більш повному за-доволенню потреб населення в продуктах харчування, товарах на-родного споживання, послугах через покращення техніко-технологічної бази АПК.

Узагальнюючи зарубіжний і вітчизняний практичний досвід, М.Г. Лобас та І.М. Голодний доводять, що «різке піднесення аграр-ного виробництва в часі повністю збігається із активізацією проце-сів наукового пошуку, технічного прогресу, оптимізацією ресурс-ного забезпечення виробництва» , в таких умовах науковотехнічний прогрес стає вирішальною передумовою й одним із ос-новних показників поглиблення економічної єдності світу.

Держава повинна виконувати функцію пошуку оптимального співвідношення між заходами захисту інтересів вітчизняних вироб-ників техніки та створення умов насичення АПК кращими зразками імпортних машин і обладнання .

Науково обгрунтована стратегічна програма участі АПК Украї-ни в міжнародному економічному співробітництві в умовах сучас-ної науково-технічної революції повинна передбачати як виведення на новий рівень вітчизняного аграрного виробництва, так і викори-стання кращих загальноосвітніх технічних і технологічних нови-нок, вихід на ринок передових технологій .

Результатом досліджень зарубіжних та вітчизняних економістів системи збуту сільськогосподарської продукції у країнах з розвинутою ринковою економікою є її складний і багатоступінчатий характер, де практично немає місця такій неефективній формі збуту як прямий безгрошовий товарообмін .

Д. Булатов відмічає посилення уваги економічно розвинутих держав до врегулювання проблем, що виникають в межах зовнішньої торгівлі продовольчими товарами на багатосторонній основі . Вчений вважає міжнародні організації, пов"язані з питанням сільського господарства, продовольства і торгівлі основними форумами, де формується механізм колективної «продовольчої дипломатії».

Входження України до світового ринку, як повноправного продавця і покупця, пов"язане з виконанням вимог ГАТТ ( Генеральна угода про тарифи і торгівлю), основними принципами якої є - багатосторонність зовнішньої торгівлі; застосування загального режиму найбільшого сприяння і зниження митних тарифів та інших обмежень; взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій основі [47, 62].

Ще однією міжнародною організацією, членом якої прагне стати Україна, є Світова організація торгівлі (COT). Система COT є збіркою контрактних правил і зобов'язань, які у процесі втілення піддаються багатосторонньому контролю. її головна особливість полягає в передбачуваності та визначеності умов і вимог торгівлі. Система гарантує діловій спільноті й споживачам дотримання урядами відкритих, прозорих і зрозумілих режимів торгівлі.

Найкращою ілюстрацією глобального характеру COT є склад її Членів, який охоплює 150 країн світу (із 192), понад 95 % обсягу світової торгівлі, близько 85 % світового ВВП та понад 85 % насе-лення світу.

3 1995 р. до COT вступили 22 нові країни-Члени та митні території; останніми новими Членами стали Саудівська Аравія та Монголія. Крім цього, близько 30 країн і територій з різними рівнями розвитку висловлюють бажання щодо вступу до COT; серед них - такі великі держави, як Росія й Україна, й такі малі як Вануату та Сейшельські Острови.

Вступ до COT надає таку перевагу як гарантія передбачуваності й доступу на інші ринки COT. Він також супроводжується вступним внеском: кандидати мають продемонструвати свою відданість принципам Угоди COT шляхом зміцнення лібералізації торгівлі та втілення такого її режиму, який відповідає режиму зовнішньої торгівлі COT ще до вступу до цієї організації; зобов'язанням щодо імпортного мита на сільськогосподарські та інші товари на рівні, прийнятому для інших Членів COT; відвовідність внутрішнього законодавства з широкого кола таких питань як санітарні, фітосанітарні й технічні стандарти, митні процедури, ліцензування імпорту, субсидії та інші нетарифні заходи. Членство України в COT відкриває їй:

1.         Широку участь у міжнародному розподілі праці.

2.         Отримання більш сприятливих, порівняно з існуючими, та не-дискримінаційних умов для доступу української продукції на іноземні ринки.

3.         Доступ до міжнародного механізму вирішення торгових супе-речок.

4.         Створення більш сприятливого клімату для іноземних інвести-цій.

5.         Захист ліберального торгового режиму, створення передбачу-ваних і стабільних правових засад для ведення бізнесу та між-народноїторгівлі.

6.         Ширший вибір товарів і послуг.

7.         Отримання статусу повноправного учасника міжнародної тор-гівлі, що дозволить брати участь у регіональних союзах та об'єднаннях.

В наш час більшість основних проблем світу переросли національні кордони й за законом взаємозалежності здійснюють вплив на інші країни, регіони, континенти. Нерідко їх вирішення потребує прийняття заходів у більш широких масштабах. Такою проблемою є політика в галузі сільського господарства та продовольства. Вирішувати її покликані наднаціональні законодавчі органи та організації. Основними з них є Продовольча і сільськогосподарська Організація Об'єднаних Націй - ФАО (1945 р.) і Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку - МФСР (1997 р.).

Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності АПК, яка виступає важливим економічним важелем підтримки вітчизняних товаровиробників, є експортний лізинг (від англійського терміну «leasing», що означає «оренда»).

Термін «лізинг» у світовій практиці вживається для позначення різнострокових підприємницьких операцій, які базуються на оренді майна.

Г.В. Черевко, Г.Б. Калитка акцентують увагу на складності та багатогранності цієї форми господарських зв'язків, оскільки в ній поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька й фінансова діяльність  .

Розвиток міжнародного лізингу може дати значний поштовх до прискорення процесів, оновлення технологічного парку агропідприємств, оптимізувати використання наявних основних фондів і на вигідних умовах отримати найсучасніше устаткування, що сприятиме раціональному використанню основних засобів виробництва.

В.П. Ситник, посилаючись на світовий досвід, називає лізинг машин та устаткування для АПК однією з найбільш економічно вигідних форм залучення капіталу, оскільки, на відміну від грошового кредиту, зменшує ризик неповернення коштів .

Проте міжнародні лізингові операції здійснюються лише за умови існування відповідної системи гарантій, що покликана забезпечити гарантоване отримання узгодженої платні своєчасно і в необхідному обсязі.

Переваги лізингового орендаря в тому, що, на відміну від традиційного імпорту, він отримує машини й устаткування в своє розпорядження на відповідний строк без виплати їх повної ціни в валюті. Крім того, орендар може за згодою викупити об'єкт лізингу

після закінчення строку оренди за залишковою вартістю, або

повернути лізинговій фірмі застарілі техніку і обладнання.

Перевагою лізингових операцій слід визначити надання орендареві

комплексу додаткових послуг - інформаційних, фінансових,

посередницьких,       консультативних,     науково-технічних,

економічних, рекламних, прогнозних тощо .

Сучасний розвиток зовнішньоекономічної діяльності в Україні відбувається згідно комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед основних внутрішніх чинників, що негативно впливають на розвиток зовнішньої торгівлі України, можна виділити :

-          низьку конкурентоспроможність значної частини підприємств-експортерів - це стосується їх технічного рівня, якості товарів (послуг), техніки експортних операцій, комерційних умов контрактів, а також обсягів фінансових ресурсів, що підкріплюють

зовнішньоторгівельну діяльність;

-          недосконалість механізмів державного регулювання - нераці-ональна експортна політика, неспроможність правильно визначити структурні пріоритети розвитку, конфіскаційна податкова та надмі-рно обмежувальна грошово-кредитна політика;

-          нерозвиненість ринкової інфраструктури підтримки експорту, насамперед, систем фінансування, страхування експорту, дієвих механізмів просування товарів на міжнародні ринки, надійного технічного сервісу.

Серед зовнішніх чинників, які ускладнюють роботу українсь-ких експортерів на міжнародних ринках, відзначають :

>          посилення міжнародної конкуренції, що є характерною рисою

нового етапу розвитку світової економіки;

>          підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості

товарів, зумовлене науково-технічним прогресом і новими можливостями інформаційного обміну між країнами;

>          перехід від простих до більш витончених форм протекціонізму,

активне використання впливовими країнами механізмів підтримки власного виробника;

>          неефективність політики України в напрямі міжнародної економічної інтеграції.

Входження України в світовий інтеграційний процес, лібералі-зація економіки, надання підприємствам, котрі випускають конкуре-нтноздатну продукцію права виходу на світовий ринок, вимагають нових підходів до управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Це обумовлено такими обставинами : S переходом до відкритої для міжнародного бізнесу економіки; S необхідністю входження України в міжнародну економічну спів-дружність;

S використанням переваг у зовнішній торгівлі та ефективній їх ре-алізації;

S адаптацією специфічного стилю, організації та поведінки для до-сягнення бажаних результатів власними й іноземними фірмами.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю - це системний вплив на об'єкт - виробничі структури, фірми, організації, колективи людей для забезпечення їх життєздатності, узгодженості в роботі й досягнення кінцевого результату. Важливим елементом управління зовнішньоекономічною діяльністю є цілепокладання, яке виступає як передбачення результатів управлінської діяльності.

В процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю розрізняють поняття керуючої і керованої ланок. Керуючу ланку представляють спеціальні органи управління, що безпосередньо здійснюють розробку й реалізацію рішень з метою кращого використання потенційних можливостей, закладених в керованій ланці та досягнення поставленої мети. Керована ланка є елементом системи, яка сприймає цілеспрямований вплив від керючої ланки .

Для здійснення зовнішньоекономічної діяльності характерні два методи управління - економічний і адміністративний. Головними інструментами економічного методу є митний тариф на товари, що ввозяться, або вивозяться з території України, митні збори, ціни на експортовані та імпортовані товари, акцизний збір, норми прискореної амортизації основних виробничих фондів, норми амортизації на імпортне обладнання, ставки надання й одержання кредитів, позик.

Основними інструментами адміністративного методу управління є ліцензування і квотування товарів, заборона окремих видів експорту та імпорту товарів, застосування спеціальних імпортних процедур та спеціальних правових режимів, заходи проти недобросовісної конкуренції, розгляд суперечок, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності .

Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови її державності та економіки. Але для того, щоб цей процес приніс очікувані

результати, необхідно усвідомити і реалізувати кілька важливих положень. Вони повинні грунтуватись на знанні та прогнозуванні тенденцій у змінах зовнішньоекономічного середовища, в якому функціонує національне господарство України та чіткому усвідомленні необхідних трансформацій національного господарства, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію зі світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки  .

Наша держава тільки входить до системи світового господарства, і від динаміки цього процесу залежить подальший економічний і соціальний її розвиток як органічної системи світової економіки.