ПРОГРАМА СПРИЯННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ПРЯМИХШОЗЕМНИХ ШВЕСТИЦІЙВ УКРАЇНУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 

Загрузка...

                                                                      

Поліпшення

політичних

макроекономічних

умов               Усунення

факторів, які

збільшують

ризиккапіталовкладень        Усунення факторів, які

шкодять

підвищенню

прибутковос- Поліпшен-ня умов для досягнення стратегіч-них цілей

                                                           ті інвестщій    підприємств

Рис. 5.3. Напрямки стабілізації іноземного інвестування в Україні

Поліпшення політичних і макроекономічних умов містить такі напрямки реформ, як здійснення наполегливої політики стабіліза-ції; ефективне зниження рівня інфляції; сприяння іноземному інве-стуванню з боку уряду; створення місцевими органами влади в ре-гіонах стимулів для залучення прямих іноземних інвестицій; продовження політики формування відкритої ринкової економіки; відкрита інформаційна політика міністерств і відомств; здійснення маркетингової кампанії в національних та міжнародних масштабах для поліпшення іміджу України як країни-реципієнта прямих іно-земних інвестицій.

Усунення перешкод, які збільшують ризик капіталовкладень, передбачає припинення практики постійних змін законодавства про інвестиції; здійснення принципу рівноправного ставлення і до спів-вітчизників, і до іноземців у галузі захисту від можливості позбав-лення прав власності; дотримання принципів законності на всіх рі-внях управління, ліквідація "дискримінації" (при отриманні банківських ліцензій, можливість звернення до суду при порушенні законів органами управління); ліквідація зобов'язання отримати лі-цензію на кредити в твердій валюті, відміну обов'язкового продажу 50% валютної виручки; навчання українських менеджерів міжнаро-дним стандартам управління.

Усунення факторів, які гальмують підвищення прибутковості інвестицій, включає такі напрямки структурних зрушень, як спро-щення бюрократичних процедур під час оформлення інвестицій, зменшення податків і зборів з підприємств, забезпечення фінансо-вих стимулів для прямих іноземних інвестицій.

До поліпшення умов для досягнення стратегічних цілей підпри-ємств відносяться такі заходи, як лібералізація зовнішньої торгівлі та доступ до ринку; встановлення чітких інструкцій для розробки інвестиційних проектів; створення стимулів для прямих іноземних інвестицій місцевими органами влади; поліпшення інфраструктури через приватизацію та кредити на модернізацію Всеукраїнського банку, ЄБРР, Європейського інвестиційного банку, а також завдяки проведенню міжнародних тендерів.

Існує безпосередній зв'язок між політичною ситуацією в націо-нальній економіці країни з будь-якою економічною системою та інвес-тиційною активністю. Найперші, навіть незначні ознаки політичної нестабільності, викликають сумніви в захищеності інвестицій і, в пер-шу чергу, довгострокових. Політичне протистояння владних структур або політичні скандали є одними із основних ознак такої нестабільно-сті. Така ситуація негативно відбивається на намірах інвесторів розмі-щувати капітали в країні з даною економічною системою.

Існує і обернений зв'язок: економіка, насичена капіталами, бу-де прагнути і, як правило, прагне до “збереження частки ринку", впливає всіма способами, які консолідують суспільство, намагаю-чись вивести його із стану політичної рівноваги.

Якщо вкладено капітал в певний бізнес в країні із нестабільною політичною ситуацією, то він матиме один із трьох наслідків ризику:

1)         втрата прибутку (за рік чи інший період);

2)         втрата виручки (за цей же період);

3)         втрата всього майна, всього бізнесу (найбільш важкі наслідки). Порівняльні втрати цих трьох негативних наслідків можуть

бути досить точно вирахувані методами, що застосовуються профе-сіоналами в галузі оцінки їх страхових ризиків. Саме політичний ризик - це ризик втрати всього бізнесу.

Із сказаного можна зробити висновок: 1) політична нестабі-льність підвищує рівень політичнж ризиків і є ознакою можливих втрат особистої власності (бізнесу) у найближчому або віддале-ному майбутньому. Політична нестабільність, політичний скандал сам по собі перешкоджає створенню нових бізнесів, знижує актив-ність інвесторів всіх категорій - вітчизняних і зарубіжних. Все це негативно впливає на уже діючі активи, знижуючи їх вартість.

Одним із найбільш достовірних методів оцінки вартості діючого бізнесу є метод доходносгі, у відповідності з яким вартість бізнесу тіс-но пов'язана з величиною реального доходу, який він приносить.

Доходність цінних паперів в Україні сьогодні вираховується десятками відсотків (35-40%), a у США приблизно 6,5%. Різниця на порядок пояснюється, в першу чергу, політичним ризиком.

В США банківський відсоток по депозитах населення близько 5% річних, а в нашій країні - приблизно 30%, а населення гроші в банк не вкладає. Олігархи продовжують вкладати гроші в закор-донні банки, офшорні компанії. Основна причина - невпевненість, ризик. Тобто, крім інфляції валютних ризиків населення побоюєть-ся (і не без підстав) політичних ризиків. В цьому, власне, і ключ до розуміння надзвичайно важливої проблеми нашої економіки - мо-білізації накопичень населення. Звідси важливий висновок: 2) чим вищийрівень політичних ризиків, тим більш високі вимоги до дохо-дностіу інвесторів до вкладення інвестицій.

Політична нестабільність негативно впливає на вартість майна (активів). Якщо зарубіжний інвестор, наприклад, вклав кошти у на-рощування виробництва соняшнику і переробку масложирової промисловості, переробляє в рік 250 тис. соняшнику і отримує 60 дол. від переробки 1 тонни (до сплати податків), загальна сума очі-куваного (або отриманого) прибутку становитиме 15 млн. дол. в рік. При ставці прямої капіталізації в 25%, діючої сьогодні в Украї-ні, і 8%, діючої в США, такий бізнес принесе в Україну біля 60 млн. дол, а в США - приблизно 190 млн. дол. Різниця 130 млн. дол, обумовлюється сумою всіх ризиків, але, в першу чергу, ризиків по-літичних. Висновок: 3) чим вищий рівень політичних ризиків, тим нижча вартість майна (активів) при фіксованому доході.

Таким чином, нестабільна політична ситуація в країні, яка су-проводжується політичними скандалами, звинуваченнями, закли-ками до неконституційних дій, нестабільним законодавством, хаба-рництвом не сприяють новим бізнесовим інвестиційним проектам. Тому інвестор шукає інші країни, сфери вкладання з меншим полі-тичним ризиком. Політична нестабільність сприяє зростанню полі-тичних ризиків, підвищенню ставки капіталізації, зниженню варто-сті майна, яке приносить доход. Якщо у вищерозглянутому прикладі з роботою масложирової промисловості ставка капіталіза-ції підвищиться із 25 до 30% при тій же потужності, об'ємах пере-робки, доходності активів вартість масложирового комплексу ста-новитиме 50 млн. дол. замість 30.

Приведені раніше міркування можна викласти в такий логіч-ній послідовності (рис. 5.4).

Політичний скандал підвищує рівень політичних ризиків

Підвищення рівня політичних ризиків

підвищує рівень вимог інвесторів до

доходності капіталів

При фіксованому доході і підвищенні рівня

політичних ризиків автоматично понижується

вартість майна

Рис. 5.4. Логічна послідовність політичної нестабільності, вимог інвесторів та вартості майна

Якщо події розвиваються за розглянутим вище сценарієм, це призводить до зниження вартості всіх активів, всіх видів ресурсів, національного багатства країни в цілому. Тому політична нестабі-льність, постійні заклики до неправових дій знижують реальну вар-тість національного багатства, прискорюють процес зубожіння на-селення країни.

Таким чином, можна зробити висновки:

4) політична нестабільність приводить до знецінювання наці-онального багатства в абсолютних цифрах;

5)         вумовах купівлі-продажу політична нестабільність невигі-дна продавцю, так як вона знижує ринкову вартість активів. В mux же умовах і з mux же причин політична нестабільність вигід-на покупцю;

6)         національне багатство, що розглядається як сумаринкових вартостей, яка є вартістю всіх активів економічної системи, мо-же бути збільшена за рахунок функціонування чіткого конститу-ційного механізму вирішення політичних конфліктів.

Таким чином, вартість національного багатства країни може бути збільшена без нових, додаткових капітальних вкладень, виключно за рахунок розумної, зваженої, толерантної поведінки всіх гілок влади.

Здатність країни (в першу чергу країни, що отримала свою не-залежність) вирішувати політичні конфлікти, що виникають в рам-ках діючого законодавства і конституційним шляхом свідчить про ії рух в напрямку правової демократії і одночасно - її економічної життєздатності.

В Україні досі не вироблена чітка політика структурно-технологічної перебудови національної економіки в умовах прива-тизації.

Виходячи з першочергових завдань економічної політики, пріоритетними є напрямки інвестування, які спроможні за порівня-но короткий термін забезпечити відчутні зрушення в українській економіці. Такими напрямками є галузі та виробництва з:

♦          коротким терміном окупності затрат;

♦          суттєвим мультиплікативним ефектом (такими є зокрема, ви-робництво складної техніки, машин і устаткування);

♦          значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю; Перша група підприємств (в галузях АПК, легкої, харчової

промисловості) має важливе значення для економіки з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить приваб-ливим об'єктом інвестування. Успішна реалізація інвестиційних проектів на цих об'єктах — важливий фактор формування довіри до держави за умови дотримання останньою задекларованих зобов'я-зань і реальних кроків щодо підтримки вітчизняного виробника та інвестора.

Друга група підприємств є однією з найважливіших базових галузей вітчизняної економіки. Програмою діяльності Кабінету Мі-ністрів до цієї групи підприємств віднесено такі пріоритетні галузі як літакобудування, суднобудування та виробництво ракетно-космічної техніки. Ці виробництва забезпечують успішний розви-ток усіх підприємств виробничого комплексу України. Крім цього, вони дають змогу створити велику кількість робочих місць, забез-печити зайнятість і зберегти кадровий потенціал промислової сфе-ри. Поряд із прямим економічним результатом при цьому досяга-ється суттєвий соціальний ефект - підвищення рівня життя, скорочення безробіття, зростання доходів населення, його купіве-льної спроможності тощо.

Інвестування в третю групу підприємств і виробництв сприя-тиме поліпшенню співвідношення імпорту та експорту. Налаго-дження виробництва імпортозамінної продукції дасть змогу в ряді

випадків замкнути технологічні ланцюги, досягти суттєвої економії витрат, пов'язаних із митними процедурами, і, в кінцевому резуль-таті, скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі.

Зазначені пріоритети повинні бути узгоджені та забезпечені відповідними економічними механізмами залучення і використання інвестицій.

Таким чином, завданнями владних структур України на даному етапі є:

V         створення загального правового поля, яке б стимулювало еконо-мічних агентів як вітчизняних так і іноземних до інвестування;

V         активне формування нової структури економіки з використан-ням державних коштів та коштів внутрішніх інвесторів, а та-кож спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти;

V         надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, прин-ципово важливі для прогресу економіки. Цілеспрямована інвестиційна політика повинна опиратися на

концепцію економічних пріоритетів, сприяти виявленню та підтри-мці інновацій.

Система стимулювання стратегічних інвестицій складається з двох блоків — податкових пільг і протекціоністських дій. Удоско-налювати цю систему можна за допомогою таких заходів:

податкові пільги мають надаватися для капіталів, які безпосередньо вкладаються у виробництво та його інфраструктуру;

протекціоністські дії повинні бути вибірковими, такими, що

не зачіпають неконкуруючий імпорт;

податкові пільги слід надавати за умови реінвестування доходів (прибутку й амортизаційних відрахувань).

Надто тривалі терміни дії пільг мають бути докладно обумов-лені не взагалі, а щодо кожного конкретного виду податку (відра-хування). Можливий також варіант регресивних (таких, що постій-но зменшуються) пільг.

Велика кількість національних економік перебуває на стадії ра-дикальних змін та перетворень і визначає загальну світову нестабі-льність. В умовах інтеграційних процесів спостерігається приско-рений розвиток економіки одних галузей та сповільнення інших, що пояснюється дією економічних законів. Органи центральної влади та регіонального управління, як правило, пропонують пріо-ритетні напрямки вкладення інвестицій у розвиток галузей, що мають потенціал росту та характеризуються супутнім впливом на роз-виток інших галузей народного господарства. На кожному етапі реформування економіки величина інвестицій розглядається як найважливіший критерій стабільного розвитку реальної галузі. Зниження темпів ВВП в Україні з 12,1 % у 2004 р. до 2,5 % у 2005 р. загострили проблему інвестиційної привабливості як країни в ці-лому, так і окремих галузей промисловості та регіонів.

Найбільший вплив на залучення іноземних інвестицій здійснює торгівельна та макроекономічна політика у сфері податків, зайнято-сті, навколишнього середовища, науки, ринкової регуляції, дослі-джень та розробок новітніх технологій тощо.

Нами запропоновані власні підходи стосовно деяких із напрям-ків політики, яка, у певній мірі, визначатиме створення організа-ційно-економічних умов для сприяння залученню іноземних інвес-тицій у АПК України. Насамперед це стосується торгової політики та політики сприяння експорту, сільськогосподарської, інвестицій-ної та політики стимулювання розвитку науки і техніки.

Торгова політика. В останні роки для обслуговування світових ринків, транснаціональні компанії все частіше використовують стратегію міжнародної інтеграції. В певній мірі цьому сприяє лібе-ралізація торгових та інших заходів країн.

Міжнародні політичні відносини, виражені у формі багатосто-ронніх торгових угод, що зменшують бар'єри торгівлі, сприяють збі-льшенню віддачі від міжнародної комерції. Наприклад, підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю  дало по-штовх більш інтенсивному розвитку торгівлі продуктами харчової та переробної промисловості країн Північноамериканського континен-ту. Ця угода була націлена на лібералізацію торгівлі, а не вирішення інвестиційних питань. В результаті реалізації цієї політики спостері-галося значне збільшення обсягів експорту та імпорту.

Діяльність COT сприяє експансії глобальної комерції не тільки шляхом послаблення національного захисту місцевих виробників, але й вдосконалення процедури вирішення торгових та інвестицій-них суперечок між країнами. Прагнення України стати членом COT відображає потребу інтегрованості у світові ринкові відносини. Та-ким чином, Україні слід дотримуватись обраного напрямку і при-кладати максимум зусиль, особливо щодо покращення існуючих міжнародних домовленостей, спрямованих на розширене залучення іноземних інвестицій та стимулювання експорту продукції.

У дослідженнях Кваші CM.  було проведено групування країн за ступенем відкритості їх економіки з метою визначення, якому різновиду політики у зовнішній торгівлі (фритредерству чи протекціонізму) надає перевагу та чи інша країна. На фоні проблем розвитку внутрішнього виробництва, у своїй зовнішній торгівлі Україна, більшою мірою, дотримується принципів фритредерства. Коефіцієнт відкритості аграрного ринку країни характеризує лібе-ральну позицію держави, яка має значні обсяги експорту та імпорту аграрних товарів.

Для того щоб експортно-імпортні операції були адекватні по-требам і реаліям сьогодення, вони повинні бути забезпеченими вла-сними ресурсами, з урахуванням політичних і економічних факто-рів та стратегічних пріоритетів. Порівняння обсягів виробництва продукції, її експорту та імпорту характеризує як стан внутрішньо-го потенціалу галузі, так і його експортно-імпортну орієнтованість, а також визначає зовнішньоекономічну політику держави.

Політика сприяння експорту. Як свідчить досвід, разом з ін-вестиціями з розвинутих країн надходять нові технології, нові знання, нові виробництва, сучасний менеджмент та маркетинг. Все це створює передумови для збільшення робочих місць, стимулює зростання економіки, підвищує конкурентоспроможність продукції, експортні можливості країни-одержувача інвестицій. Сьогодні екс-портні можливості України використовуються лише на 8-10 %. При цьому країна поставляє на зовнішній ринок переважно сировину. Готова продукція, у більшості випадків, не витримує конкуренції із західними зразками.

Проблема підвищення експортних можливостей пов'язана із захистом вітчизняного виробника. Захист вітчизняного виробника за надзвичайно низької продуктивності, високих енерговитратах і собівартості продукції не сприяє конкуренції, яка тільки зароджу-ється, підвищенню ефективності виробництва. Практично це може або уповільнювати, або взагалі затримати структурні зміни в еко-номіці, в тому числі й в АПК, оскільки для реструктуризації необ-хідні сучасне імпортне обладнання, технології, матеріали тощо та постійний тиск з боку іноземних конкурентів на вітчизняного това-ровиробника.

3 огляду на реальність, в якій знаходиться АПК, а також його зовнішньоекономічна діяльність, сьогодні ні стратегічні, ні тактич-ні питання, що здійснюються в країні не виконують тих функцій,

які вони повинні забезпечувати. Стратегія не створює необхідних передумов для стабілізації зовнішньоекономічної діяльності і чітко простежується її дестабілізація. Теоретично-методологічні і прак-тичні засади стратегії і тактики знаходяться на занадто низькому рівні і це не створює передумов для виведення зовнішньоекономіч-ної діяльності з загрозливої кризової ситуації. Стратегія, як засіб і механізм, не сприяють відродженню експортного потенціалу, який з року в рік руйнується. Протягом останніх років в країні втілюєть-ся в життя стратегія, яка не сприяє покращенню ситуації. Ці проце-си в АПК свідомо замовчуються або не помічаються.

Міжнародний досвід діяльності та особливості інфраструктури великих ТНК визначають їх меншу потребу в розробці урядових програм сприяння експорту, ніж попит менших за розмірами ком-паній, які функціонують на ринку продовольства України. Проте незначна потреба не заважає великим ТНК користуватися такими програмами. Більше того, вони отримують значні переваги, особли-во на слабко досліджених та небезпечних ринках.

Програми сприяння експорту є досить непередбачуваними що-до впливу на інвестиційні рішення компаній, проте вони можуть суттєво вплинути на розміщення спільних виробництв між філіями та материнськими компаніями - виробляти продукцію в Україні, щоб скористатися перевагою програм сприяння експорту та надан-ня субсидій.

Окрім основного напрямку сприяння експорту, доцільним є до-слідження шляхів впливу програм експортної орієнтації на забезпе-чення додаткової підтримки вітчизняних виробників для здійснення спільної діяльності щодо виробництва та реалізації продукції на зо-внішніх ринках, які шукають іноземних партнерів.

Імпортна політика. В умовах переходу до ринкових умов гос-подарювання іноземні інвестори зацікавлені у тих галузях АПК, що характеризуються низькою часткою імпорту продукції, яка обумов-лює доцільність обмеження імпорту товарів на внутрішній ринок країни.

Такий підхід до розробки імпортної політики підвищить конку-рентоспроможність вітчизняних товаровиробників. Додатковий вплив на діяльність підприємств АПК сприятиме спрямуванню ко-штів, отриманих в результаті підвищення митної ставки, на розви-ток агропродовольчого сектору.

Доцільно використовувати нетарифні механізми обмеження ім-порту шляхом встановлення високого рівня вимог до якості імпор-тованої продукції, яка впливає на стан здоров'я населення країни. Якщо не запобігати імпорту такої продукції, вітчизняні працівники не будуть зацікавлені у виробництві високоякісних продуктів через їх відносно високу вартість. Необхідно більш широко використову-вати пільгові митні ставки на імпорт нових ліній виробництва. Ім-портоване обладнання повинно відповідати технологіям сучасного рівня, що дозволить виробляти конкурентоспроможну продукцію.

Політика стимулювання розвитку науки і техніки. Політика здійснення технічних та технологічних інновацій в Україні повинна враховувати важливу роль іноземних інвестицій у залученні пере-дових технологій. Найкращий варіант для української економіки -надання транснаціональними компаніями своїм місцевим філіям права на проведення новітніх розробок та зосередження зусиль на стимулювання розвитку приватного сектору досліджень та розро-бок.

Інвестиційна політика. Пріоритетним напрямком інвестицій-ної політики повинна стати підтримка іноземних інвестицій в АПК. 3 цього приводу Головному управлінню іноземних кредитів, інвес-тицій та лізингу при Міністерстві аграрної політики України необ-хідно розробити торгово-інвестиційну програму. Основна її мета налагодження комерційних зв'язків вітчизняних виробників з поте-нційними іноземними інвесторами і торговими партнерами. Голо-вні напрямки діяльності програми: організація короткотермінових конференцій та семінарів, презентацій компаній, оцінка та дослі-дження ринків, надання інформаційних та інших послуг інвесторам.

Стратегічна політика. Особливості стратегічної діяльності полягають в тому, що потрібно визначити масштабність даної стра-тегії - сформувати взаємовідносини, зокрема в інвестиційній діяль-ності на тривалий проміжок часу, забезпечити концептуальне ви-раження, головним чином, концептуальні напрями, параметри та тактичні цілі, обмежені невеликим проміжком часу, конкретизувати умови, за яких найбільш вірогідно із малим ризиком може реалізу-ватись стратегія.

Мета полягає не тільки в розробці стратегії, а й у її реалізації та аналізі досягнутих результатів.

Стратегія налагодження взаємовідносин між підприємствами й іноземними інвесторами залежить від стану в сфері виготовлення

сировини. її виробники знаходяться в постійній залежності один від одного і формуються ці взаємовідносини на «фінансовому китові» - інвестуванні. Щоб забезпечити наявність усіх трьох у процесі ре-алізації цілей, потрібно виконати наступні завдання: х знизити рівень державного регулювання підприємницької дія-льності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

*          удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;

*          запровадити ефективні методи корпоративного управління;

х сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківсь-кого сектору, фондового та страхового ринків;

*          знизити податкове навантаження;

х забезпечити стабільність політичного середовища; х активізувати діяльність політичного іміджу держави.

Отже, метою створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності є забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня на-селення. Це дозволяє створити сприятливі умови для збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектору еконо-міки, сприяє надходженню іноземних інвестицій, створенню СП, в результаті чого вітчизняні підприємства зможуть функціонувати з високою економічною ефективністю і виробляти високоякісну та конкурентоспроможну продукцію.

В Україні іноземних інвесторів приваблює високий рівень кваліфікації інженерно-технічного персоналу, робітників промис-лових підприємств, працівників АПК та низький рівень їх заробі-тної плати.

Політикам головну увагу потрібно приділяти інфраструктурі та якості праці. Конкуруючи за запозичення іноземних інвестицій, уряди країн повинні проводити реформи, створювати стимули, a також організовувати компанії, що покликані проінформувати іно-земних інвесторів про такі національні особливості, як фізична ін-фраструктура, якість робочої сили, близькість до світового ринку, водночас працювати в середині країни над забезпеченням цих умов.

Насправді транснаціональні компанії беруть до уваги рівень за-робітної плати тільки в державах, які мають високоякісний людсь-кий капітал. У державах із низькою якістю людського капіталу ни-зький рівень заробітної плати не може компенсувати недостатньої продуктивності праці. Як засвідчує досвід, країни з перехідною економікою залучають незначні прямі інвестиції.

Менеджери вбачають це у таких чинниках: ^> недостатня кваліфікація персоналу; ^ політична й економічна нестабільність; ^ нерозвинена інфраструктура.

В Україні існує проблема кваліфікованих кадрів та управлінців вищої ланки: працівники з вищою освітою не володіють знаннями і управлінськими навичками, необхідними для роботи в умовах рин-кової економіки. А дефіцит менеджерів вищої ланки, у свою чергу, не забезпечує достатньо підготовленого персоналу. Капіталовкла-дення в економіку держав, які трансформуються, пов'язані з біль-шим ризиком, ніж капіталовкладення в економіку інших держав.

Україні слід посилити підготовку управлінського персоналу всіх рівнів до співпраці з потенційними іноземними інвесторами, активізувати перехід від антикризового до стратегічного менедж-менту. У зв'язку з цим необхідно створювати і мати відпрацьовану методику, яка б давала змогу здійснювати єдиний підхід до підго-товки інвестиційних пропозицій і прийняття ефективних інвести-ційних рішень щодо створення спільних підприємств. Потрібно розробити проект для інвестування, обгрунтований з економічної, технічної точок зору, а також передбачити системи управління, фі-нансування, загальну довговічність результатів проекту.

При оцінці проектів необхідно враховувати невизначеності різ-них видів інвестиційних ризиків:

>          ризик, пов'язаний із нестабільністю економічного законодавст-ва й поточної економічної ситуації, умов інвестування і викори-стання прибутку;

>          зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю і постачання, закриття кордонів тощо);

>          коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних ресурсів тощо;

>          невизначеність природнокліматичних умов, можливість стихій-них лих;

>          виробничо-технологічний ризик;

>          невизначеність цілей, інтересів і поведінки учасників;

>          невпевненість у готовності управлінського персоналу належ-ним чином працювати в умовах ринкових відносин. Необхідність інвестиційних вкладень в економіку країни для

всіх господарюючих суб'єктів стала очевидною з моменту переходу України на шлях ринкових перетворень.

Суттєво покращити організацію інвестиційної діяльності в АПК можливо лише за умови вирішення питань фінансового забезпечен-ня і вдосконалення взаємовідносин господарюючих суб'єктів в умовах спільного підприємництва.

В розвинених країнах фінансові інвестиції здійснюються за ра-хунок коштів підприємства, які є надійним джерелом фінансування. Саме інвестиційний потенціал визначає можливості підприємства інвестувати в різні види господарської діяльності, фінансові ін-струменти, з метою забезпечення умов нормального виробництва і отримання прибутку. Але в Україні сталися такі умови, що фінан-сові інвестиції ускладнено внаслідок їх обмеженості.

Низький рівень управління і неефективна організаційна струк-тура не дають можливості українським підприємствам формувати власний інвестиційний капітал. Тому держава повинна сприяти по-літиці реструктуризації і фінансового оздоровлення, що дасть змогу покращити економічний стан вітчизняних підприємств, підвищити і більш раціонально використовувати їхній інвестиційний потенціал. Вирішення проблеми нестачі фінансових ресурсів в межах країни можливо за рахунок іноземних капіталів, які, в свою чергу, є сти-мулом для розвитку і збільшення внутрішніх інвестицій.

Для вирішення проблеми зацікавлення іноземних і вітчизняних інвесторів необхідно прийняти певні міри, які б спряли покращен-ню інвестиційної привабливості як підприємств, галузей так і дер-жави в цілому.

Одним із таких методів реалізації стратегічних напрямів інвес-тиційного розвитку є проектний аналіз, який дозволяє забезпечити процес прийняття рішень в реалізації найбільш ефективних інвес-тиційних проектів, які сприяють збільшенню інвестиційного потен-ціалу підприємств.

3 огляду на особливості сучасного функціонування спільних підприємств в АПК доцільним є використання узагальнених прин-ципів: х залучення найсильніших, з наукової точки зору, партнерів, що

мають найкращі позиції на світовому ринку; х максимальна забезпеченість достовірною інформацією управління; х максимум економічних гарантій зі сторони іноземного партнера; * цілеспрямоване використання прибутку вітчизняними учасниками.

Реалізація цих принципів можлива лише за умови всебічної підготовки інвестиційних проектів з врахуваннями низки аспектів, що є принциповими для здійснення спільної підприємницької дія-льності.

Принциповим є не кількість спільних підприємств, а їх роль в регіональному розвитку України, адже українсько-зарубіжні спіль-ні підприємства здійснюють реальний позитивний вплив на складні процеси, пов'язані з активізацією заходів по формуванню ринково-го середовища через реформування сучасної системи організацій-но-правових форм господарювання.