5.2. Поліпшення інвестиційного клімату


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 

Загрузка...

Як засвідчує досвід країн з ринковою та перехідною економі-кою, чим більше в економіку країни надходить інвестицій, тим бі-льше шансів у неї для інноваційного розвитку. Інвестиції для Укра-їни важливі і з погляду економічного зростання. На думку експертів, Україні, щоб без проблем вступити до ЄС, необхідно до-сягти рівня ВВП порядку 6 тис. дол. на душу населення. Такий до-статок дає можливість країні вирішувати без особливих труднощів невідкладні соціально-економічні питання. А в Україні цей показ-ник на початку 2005 року становив близько 1,4 тис. дол. Простий математичний розрахунок свідчить, щоб перетворити 1,4 тис. у 6 тис, використовуючи головним чином внутрішні інвестиції, навіть за щорічного 10-відсоткового зростання ВВП, потрібно майже 20 років. Отже, сьогодні для України особливу актуальність має залу-чення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) [123 ].

Українське керівництво часів незалежності намагалося створи-ти відповідну законодавчу базу, яка б сприяла залученню ПІІ. В бе-резні 1992 р. вийшов Закон України „Про іноземні інвестиції". У 1993 р. з'явився Декрет Кабінету Міністрів „Про режим іноземного інвестування" і Закон України „Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну". У 1996 р. парламент прийняв За-кон України «Про режим іноземного інвестування» Ця законодавча база сприяла надходженню іноземних інвестицій (рис. 5.2).

9 т—

1         

0 -I      ,           ,           ,           ,           ,           ,           ,           ,          

1996    1997    1998    1999    2000    2001    2002    2003    2004    2005

Рис.5.2. Обсяги прямих іноземних інвестицій, що надійшли в еко-номіку України в 1997 - 2004 pp., млрд. дол.

Але обсяги надходжень не відповідають потребам країни. Рі-вень ПІІ в Україні один із найнижчих у Східній Європі - близько 190 дол. на людину. Це в десятеро менше, ніж у Польщі.

У 1993 р. було надано безпрецедентні пільги терміном на 10 років СП з іноземними інвестиціями. Вони спричинили бурхливе кількісне зростання спільних підприємств - вже на початку 1996 року в Україні було зареєстровано майже 4 тис. таких СП. Але від-чутної користі національній економіці вони не принесли. Більшість СП дуже швидко перетворилася на звичайних посередників, що на-дають за помірну плату послуги з розмитнення вантажів для імпор-терів курятини, нафтопродуктів, автомобілів та інших високолікві-дних товарів. В процесі перевірки їх діяльності з'ясувалося, що 60% капіталовкладень припадало на власні кошти СП, а інвести-ційна складова практично не проглядалася . На території До-нецької Вільної Економічної Зони і Територіях Приоритетного роз-витку лише п'ятий долар інвестицій був іноземного походження, a

всі інші інвестиції були пересічні офшори, в яких фінансово-промислові угрупування приховували свої доходи від оподаткуван-ня. На ці території в основному імпортували курячі стегенця, заво-зили устаткування з метою подальшого продажу на території Укра-їни за ринковими цінами, виводили привабливі активи з-під державного контролю.

У 2004 р. чисті втрати державного бюджету від діяльності ВЕЗ та ТПР становили 2 млрд. грн.

ВЕЗ і ТПР у їх колишньому вигляді не стикувалися з євроінтег-раційними прагненнями України. Прийнятні для всіх умови веден-ня бізнесу - це насамперед стабільність і передбачуваність право-вого поля.

Проте сьогодні, як і 15 років тому, існує ейфорія з приводу уча-сті іноземного капіталу в піднесенні економіки України, яка обіцяє стати новою демократією в центрі Європи. Однак, ці сподівання не будуть реалізовані, якщо методи роботи із західними інвесторами не стануть прагматичними і адекватними, а залишаться романтич-ними і непрофесійними.

Після набуття незалежності на початку 90-х років ліберально налаштовані політики й економісти вважали, що західні інвестори почнуть вкладати капітали в економіку нашої країни. Проте, як з'ясувалося, іноземний капітал фактично оминув країну, щорічно в Україну надходило лише від 5 до 40 дол. прямих іноземних інвес-тицій на особу. I це за умов безпрецедентних пільг, що діяли протя-гом 1992-1996 pp., проводилися стимуляційні галузеві експеримен-ти в автомобільній і металургійній промисловості, були створені спеціальні інвестиційні режими, що охопили понад 10 % території української держави, на всіх рівнях влади демонструвалась гостин-ність чиновників. Але усі ці стимули та заходи для інвесторів не мають визначального значення. Однією з ключових проблем стала атмосфера недовіри іноземців до українського партнера. Наша кра-їна в міжнародному інформаційному полі слугувала прикладом ін-вестиційних скандалів.

Українські можновладці, численні представники громадських організацій, окремі бізнес-консультанти вдавалися до сліпої непро-фесійної пропаганди, представляючи нашу країну - «порохову боч-ку» мало не «інвестиційним раєм». I це тоді, коли треба було роз-повідати про ризики і підводні рифи.

Таким чином, по-перше, у міжнародної бізнес-спільноти сфор-мувалося заздалегідь скептичне ставлення до України загалом, a по-друге, сама інформація з України перестала котируватися серед міжнародних аналітиків.

Перший стереотип сьогодні надламаний. Але доки «вузьким місцем» залишається друга згадана проблема.

На думку заступника голови парламентського Кабінету з питань євроінтеграції Поживанова М. „... в Україні ніколи не було проблеми браку інвестицій. Проблема була у браку проектів для інвестицій. Тобто підприємства, що потребують модернізації, а відповідно - ка-піталовкладень, просто не пускають до себе того, хто готовий вкласти гроші. Вигадують які завгодно схеми, щоб все робити за рахунок вла-сних коштів, чи - за рахунок повернення під виглядом іноземних ін-вестицій своїх-таки грошей, вивезених через офшорні зони".

Причину такої ситуації М. Поживанов бачить в боязні власни-ків утратити контроль над підприємством. „Тут, напевно, і наш ме-нталітет домішується. Важко українському власникові, що володіє, приміром, 50 відсотками плюс однією акцією, поділитися пакетом, залишивши в себе 20 відсотків. Хоча 20 відсотків акцій модернізо-ваного підприємства з інвестиціями могли б коштувати набагато більше, ніж 50 відсотків плюс одна - немодернізованого. Але, по-перше, у нас немає законів, що захищають дрібного власника. По-друге, у такій поведінці власників є політична складова" [ 83].

„... Власники більшості великих українських підприємств си-дять у Верховній Раді. Фірми, заводи, фабрики є для них не тільки джерелом одержання фінансового прибутку, а й основою політич-ної вагомості. Маючи „під рукою" 20-, 30-, а тим паче 80-тисячний колектив, депутат почувається важливою фігурою. Він може вивес-ти цих людей, значною мірою від нього залежних, на мітинг, на де-монстрацію, у пікет, може змусити їх голосувати, „як треба" - при-кладів президентська виборча кампанія дала багато. Тому і не приходять інвестори - їх просто не пускають власники. А держава тут наказати не може, тому що сама вона в більшості випадків вла-сником уже не є. Така сама картина на ринках землі й нерухомості в Києві" , інших містах і районах країни.

Нова демократична влада чітко продемонструвала світовому співтовариству, що вона більше не хоче миритися з колишнім за-стоєм в інвестиційній сфері. Тільки в червні 2005 року відбулася низка заходів, кінцевою метою яких була активізація інвестиційного процесу в Україні. Серед них - економічний форум у Дубліні „Можливості бізнесу в Україні", X міжнародний форум „Ринок ка-піталу України - 2005”, перший україно-російський інвестиційний форум „Україна - Росія - 2005”, український „міні-Давос”, позачер-говий „круглий стіл" „Україна 2005 у рамках Міжнародного інвес-тиційного форуму". Виступаючи на форумі Президент В. Ющенко наголосив, що „Україна - це найвигідніше поле для інвестицій" .

Рівень представництва західних інвесторів на „міні-Давосі" був не такий високий, який, приміром буває в Давосі. В. Ющенко у своєму зверненні до аудиторії пригадав той образ, який він уперше озвучив у швейцарському Давосі. Тоді він порівняв Україну з розу-мним, сильним слоном, який прокидається. На цей раз Президент сказав, що „український слон уже прокинувся, і після того, як він набереться інвестиційних сил, його вже не зупинити" . Інвес-тори погоджувалися з президентом, але нова влада реально відчула, що інвестиційний клімат з її приходом не поліпшився.

Інвестори близького і далекого зарубіжжя бояться не прогно-зованої влади, яка приводів для такого побоювання надала більш, ніж достатньо (скасування вільних економічних зон, а потім заяви, про те, що до деяких положень функціонування цих зон слід повер-нутися; непослідовність, непередбачуваність і нелогічність дій уря-ду стосовно оподаткування малого і середнього бізнесу; розмови на всіх рівнях, в тому числі і на рівні владних структур, про необхід-ність проведення реприватизації тощо). He слід, на наш погляд, по-стійно лякати інвесторів „реприватизацією”. Верховній Раді необ-хідно прийняти відповідний мораторій, а уряду перестати коментувати подібні повідомлення.

На відсутність сприятливого інвестиційного клімату в Україні лунає найбільше закидів і критики дій нової влади, причому з боку не лише традиційних опонентів, а й недавніх прихильників. Термін „реприватизація” набув великого розголосу, насправді є не просто популістським гаслом, а досить серйозним й небезпечним симпто-мом.

Один із сучасних напрямків економічної науки відомий як но-ва інституціональна економічна теорія, що сформувалася з такої течії, як інституціоналізм. Вона грунтується на дослідженнях Нобе-лівського лауреата 1991 р. американського економіста Рональда Коуза і цікава тим, що однією з ключових проблем у її аналізі є

проблема прав власності. Сформульована ще у 60-х роках теорема Коуза (у найзагальнішому викладі) показала, що визначальну роль у розподілі ресурсів у сучасній економіці мають так звані транзак-ційні витрати (у теорії - витрати передачі прав власності, витрати на пошук інформації, укладання угод, контроль за їх виконанням тощо).

Суть полягає у тому, що транзакційні витрати виступають у ролі плати за використання ринкового механізму, оскільки вони стають перешкодою на шляху ефективного розподілу ресурсів у економіці (власності в цьому випадку). Що більшими є розміри транзакційних витрат для кожного суб'єкта в економіці, то менш ефективно розміщуватиметься власність у суспільстві. Отже, роль держави полягає у створенні умов, за яких економіка функціонува-тиме з найменшими транзакційними витратами, щоб структура розподілу власності виявилася найефективнішою . Врешті-решт не так важливо, кому належить у даний момент той або інший ре-сурс: за невисоких (таких, що наближаються до нуля) транзакцій-них витрат він неодмінно опиниться в руках того, хто одержить від нього найбільший зиск.

Звідси головний висновок: щоб такий механізм запрацював, не-обхідна чітка специфікація прав власності. її створення - основне завдання будь-якої влади. Сама специфікація також не безплатна. Проте вигода, яку приносить чіткий розподіл прав власності, наба-гато більша.

Прозорість у визначенні прав власності й дотримання одного з найважливіших постулатів ринкової економіки - про недоторка-ність права власності - належать до найважливіших чинників фор-мування інвестиційного клімату, а отже, і формування конкуренто-спроможності економіки країни.

Події, пов'язані із переділом власності у країні насправді за-грожують різкому скороченню в економіку країни як вітчизняних так і іноземних інвестицій.

Критичний аналіз того, що було зроблено в інвестиційній сфері за період з 1995 по 2004 pp. (за період старої влади) дають змогу дійти висновку, що солідних іноземних інвесторів, на відміну від українських олігархів, не особливо цікавлять різні податкові пре-ференції. Вони не належать до числа принципових супротивників пільг, але і не вимагають їх.

Генеральний директор дочірнього підприємства „Сіменс Украї-на", генеральний представник концерну Siemens AG в Україні Мар-тін Грунерт констатував, що „... ми з будь-яким урядом дуже тісно співпрацюємо і дуже приємно, що всі ці роки (Сіменс працює на Україні 153 роки) змогли довести усім: від царя, Сталіна і Брежнєва до президентів України, що присутність європейського великого концерну, сусіда, йде на користь. I я не боюся сказати, що ми з ким завгодно - в рамках, звичайно, нормальних законів і нормального розвитку суспільства - працюватимемо”. Але іноземним інвесторам серйозно заважає тривалий процес реприватизації. „Кого завгодно можна цитувати із впливових світових економічних структур -американських, європейських, німецьких - це надто сильно зава-жає" .

Коли інвестори приходять на ринок, вони мають бути упевнені, що умови ведення бізнесу не змінюватимуться залежно від полі-тичної кон'юнктури, будь-яких міркувань економічного характеру. У протилежному випадку замість стратегічних інвесторів в країну приходять фінансові спекулянти.

Протягом останніх років не всі дії уряду в цьому контексті бу-ли вдалими. Поставивши тверду мету - вступ до COT і ЄС, треба чітко дотримуватися прийнятих там правил спілкування.

Іноземні інвестори, як свідчить світовий досвід, дуже не люб-лять політичні ризики. Тому політично стабільний Китай, незважа-ючи на своє комуністичне забарвлення, перебуває в числі лідерів на планеті за кількістю залучених ПІІ.

Вибори до Верховної Ради, що відбулися 26 березня 2006 р. показали, що небезпеки зміни політичного курсу в Україні немає. Поглиблення політичної реформи серйозної шкоди соціально-економічному розвитку країни не завдасть.

Досить часто негативну роль в погіршенні інвестиційного клі-мату в країні відіграють журналісти. He вивчивши документів, не поспілкувавшись із власниками приватизованого об'єкта, деякі з них поспіхом оголошують про те, що об'єкт ніби приватизовано з порушенням і його відберуть. Цим завдається шкода репутації інве-стора, все це відбувається без рішення суду, без будь-якої перевір-ки. Просто йде компанія реприватизації, яка наносить велику шко-ду іміджу країни.

Вирішити проблему конкурентоспроможності економіки України можна лише одним шляхом - здійсненням грамотної економічної політики в усіх сферах, включаючи створення сприятли-вого інвестиційного середовища, що можливо лише при викорис-танні професійних знань і світового досвіду. Саме звернення до принципів сучасної економічної науки може показати можливі шляхи розв'язання цієї проблеми.

Керівник групи радників голови Національного банку України В. Литвицький впевнений, що для поновлення високих темпів зрос-тання економіки України необхідно поліпшити інвестиційний клі-мат. «Стабілізувати економіку - це дуже скромне завдання. Треба відновити зростання на рівні 5-6%. He можна налаштовуватися на заспокоювання. Ріст економіки в 2006 році можливий на рівні 3-4%. У той же час при реалізації ряду ризиків можливий і спад на 2-3%», - вважає В. Литвицький. На його думку, прискоренню зрос-тання ВВП будуть, зокрема, сприяти збереження стабільного об-мінного курсу гривні, утримання інфляції на рівні 9%, відновлення процесу приватизації, а також не таке стрімке нарощування соціа-льних стандартів. Важливою умовою прогресу економіки, як вва-жає В. Литвицький, є відновлення нормального діалогу між владою і великим вітчизняним бізнесом, а також зниження податкового на-вантаження. «Зовнішні і внутрішні інвестори не будуть виявляти активність в Україні, - відзначає експерт, - поки не зможуть розі-братися в наслідках політичної реформи: чи збережеться баланс гі-лок влади. Інвестор обов'язково буде дивитися на те, з ким мати справу. Що таке парламентська республіка, поки також не зрозумі-ло, як і те, хто в Україні прийматиме рішення.

Серед багатьох проблем залучення інвестицій в економіку країни однією з найважливіших є створення інститутів спільного інвестування, підвищення ролі недержавних пенсійних фондів у розбудові інноваційної економіки, розробка заходів щодо запобі-гання розмиванню державної частки майна у статутних фондах ак-ціонерних товариств.

Законодавчого врегулювання потребує продаж пакета акцій приватизованих підприємств винятково на фондових біржах.

Комітет Верховної Ради з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій пра-цює над багатьма законопроектами. Зокрема, пропонується привес-ти повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) у відповідність до правових норм, що записані в законах „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, „Про обіг векселів в Укра-їні”. Пропонується також розширити перелік повноважень, надав-ши право ДКЦПФР визначати порядок ведення та вести реєстри професійних учасників ринку цінних паперів, інститутів спільного інвестування та саморегулюючих організацій .

Отже, прийняття Верховною Радою необхідних законодавчих актів надасть державній комісії з цінних паперів та фондового рин-ку додаткові повноваження, а економіка країни отримає інвестиції.

Іноземні інвестори дуже уважно ставляться до фінансового сектору економіки, і насамперед до банківської системи. Сьогодні не можна сказати що вона цілком відповідає західним стандартам. Зміни мають бути, і дуже серйозні. Усі проблеми, що є у банківсь-кій діяльності, значною мірою спричинені „хворобами росту”. Над-ходження іноземного капіталу допоможе вітчизняним банкам до-сить швидко досягти середньоєвропейського рівня.

Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці пра-вового поля.

3 цією метою необхідно:

1          активізувати роботу, пов’язану з укладанням міждержавних угод про заохочення і захист інвестицій та уникнення подвійного оподаткування, обміном інформацією про нормативно-правові акти в сфері інвестиційної діяльності, формування стабільної законодав-чої бази та умов провадження підприємницької діяльності;

2          розширювати співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку в питаннях надання фінансової допомоги Україні, здійс-нювати заходи процесу вступу України до COT.

Для поступової адаптації національного законодавства до за-конодавства Європейського Союзу та до вимог COT повинні бути прийнятті нормативно-правові акти, що регулюють питання: - подальшого реформування податкової системи; формування

нормативно-правової бази, що сприятиме функціонуванню

фондового ринку;

захисту внесків громадян із страхуванням їх життя, здоров’я,

на недержавне пенсійне забезпечення.

Українським бізнесменам не завжди вистачає уміння правиль-но побудувати свої взаємини з потенційними інвесторами. Інколи

вони погано розуміють, чого саме конкретно хоче закордонний партнер, що надалі обертається взаємними претензіями. На інозем-ців негативне враження справляє схильність бізнесменів на постра-дянському просторі видавати бажане за дійсне.

Серйозний інвестор ніколи не розщедриться на проект, поки не вивчить всю альтернативну інформацію про перспективи розви-тку бізнесу й компанії. Розмовляти з потенційним інвестором по-трібно професійною мовою, за можливості уникаючи суб'єктивних оцінок.

Західні партнери очікують прагматичного підходу до двосто-ронніх відносин на вигідній для них основі. Для того, хто хоче отримати реальну вигоду від співпраці із західними інвесторами, необхідно чітко дотримуватися наступних універсальних порад:

V         ставитися до інвесторів як до професіоналів із власним баченням світу, власною стратегією. Чесно говорити про труднощі й ризики. Іноземці знають більше, ніж показують. Західні інвестори не при-ймають рішень, не вивчивши альтернативної інформації;

V         чітко визначитися з власними можливостями й пріоритетами у співпраці з іноземцями. He слід пропонувати повного спектру по-слуг. Потрібно чесно говорити про те, чого ви не зможете зробити. Необхідно дати координати тих, хто зможе вирішити поставлене завдання професійно;

V         потрібно відійти від провінційної практики «застілля» і демон-струвати розміри господарства, його вдале розміщення до ринків збуту, наявну інфраструктуру як основні чинники перемовин із біз-нес-партнерами. Це можливо лише на пізніх стадіях бізнес-відносин, коли передінвестиційні підготовчі етапи вже пройдено. Обов'язково говорити інвестору про можливості й ризики, аргуме-нтуючи переконливо, підтверджуючи свої слова документами та розрахунками;

V         з діловим партнером слід говорити професійною мовою, по суті, не даючи суб'єктивних оцінок, не вдаючись в історичні екскурси, якщо вони не мають значення для інвестора;

V         недоцільно замикати на собі контакти і намагатися монополізу-вати потоки інформації. Треба створити умови для того, щоб інвес-тор міг вирішити свої проблеми без вашого посередництва. Такий діловий альтруїзм буде помічено і відзначено як прогресивний;

V         потрібно досконало вивчити потреби іноземного партнера, за-пропонувати йому кілька варіантів, які, з великою ймовірністю,

йому підійдуть. He слід імітувати натомість власну «активність» пропонуючи повний асортимент пропозицій чи призначаючи не-продуктивні зустрічі.

Інвестор зреагує на підготовленість свого майбутнього парт-нера, об'єктивність, щирість, спрямованість на найкращий резуль-тат, чітке розуміння його потреб і загальних ринкових цінностей. У цьому контексті метою державних органів, галузевих асоціацій підприємців, агентства регіонального розвитку мало б стати нала-годження тісних довірчих відносин з іноземними бізнес-партнерами на довгостроковій основі. А це, в свою чергу, мало б стати першим кроком до омріяного інвестиційного буму в Україні.