РОЗДІЛ 5. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В АПК 5.1. Відкритість економіки та зовнішньоекономічна політика України в сфері залучення іноземних інвестицій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 

Загрузка...

Трансформаційний характер економіки України призвів до ско-рочення обсягів внутрішнього інвестування та обмеження власних фінансових ресурсів. Ситуація, що склалася, обумовлює необхідність залучення прямих іноземних інвестицій у всі сфери економіки.

Аналіз обсягів та напрямків використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за обсягами, використовуються нераці-онально і неефективно.

За останні роки (2000 - 2004) в Україні відбулися певні позити-вні зміни. Досягнуто не короткотермінових, а фактично сталих те-мпів швидкого економічного зростання. 3 урахуванням прогнозних результатів 2004 року середньорічні темпи зростання ВВП за останні п'ять років (2000 - 2004) становитимуть близько 9% , у 2004 році - 13,6%. Проте, такі позитивні економічні показники не є приводом для самозаспокоювання. Зокрема, це стосується зрос-тання валового внутрішнього продукту. Адже коли розкласти цей показник на складові, то 69% приросту відбулося за рахунок зовні-шньоторговельних операцій. Тоді як в США ця частка у ВВП ста-новить лише 10%, а в західноєвропейських країнах - близько 30%. Водночас сьогодні Україна за обсягами економічного розвитку пе-ребуває лише на рівні 1968 - 1970 років. I щоб вийти на рівень 1990 року, треба працювати з такими темпами зростання принаймні до 2010 року. Правда, питання лежить в іншій площині: в умовах пе-ребудови всієї економіки, її структури, важливе значення мають не так кількісні показники, як системність .

На різних рівнях і гілках влади ведуться дискусії відносно на-прямів виходу з цієї ситуації. I шляхи виходу з кризи нерідко про-понуються абсолютно протилежні. В основному їх можна звести до двох напрямків:

-          вимоги посилення ролі держави у всіх сферах суспільного жит-тя;

-          продовження більш рішучих і послідовних ринкових перетво-рень, проведення курсу в напрямі створення вільної економіки.

Проте всі єдині в тому, що економіка України потребує глибо-кої реструктуризації. Абсолютна більшість підприємств повинні пристосовуватися до ринкових умов, змінити профіль виробництва, удосконалити технологію, організацію, менеджмент, скоротити кі-лькість зайнятих. Є розуміння й того, що деяку частину підпри-ємств необхідно закрити або реструктурувати. Процес приватизації підприємств приводить до зміни власника. В результаті трансфор-мації поступово зміниться і галузева структура таких підприємств. Проте це повинен робити ринок, а не уряд. Є декілька практичних аргументів щодо негативного впливу втручання держави в госпо-дарську діяльність підприємств.

По-перше, існує небезпека повернення до політики тотального планування (навіть директивного на місцевому рівні). Нинішні про-позиції відносно запровадження жорсткого регулювання роботи АПК багато в чому фактично означають повернення до традиційного пла-нування лише під іншою назвою. Рішення уряду стосовно того, які галузі розвивати, а які ні, не завжди є оптимальними й ефективними.

По-друге, на початкових стадіях процесів трансформації відсутня необхідна інформаційна база для прийнятгя обгрунтованих рішень, які галузі розвивати і види продукції в першу чергу випускати, а які -ні. Внутрішні ціни на деякі які види ресурсів поки що відрізняються від світових і тому дуже важко прогнозувати в майбутньому ціни. Все це створює небезпеку глибоких прорахунків і помилок, тим бі-льше, що державні чиновники не несуть відповідальності за зробле-ний вибір, як це має місце в приватних капіталовкладеннях. Вони ри-зикують виключно за рахунок платника податків. Отже, вибір уряду буде ґрунтуватися, і, як правило, ґрунтується, насамперед, на полі-тичних передумовах, створюючи тим самим небезпеку сильного по-літичного лобіювання, в процесі якого основні переваги можуть отримати (і поки що отримують) лише "старі" сектори економіки, оскільки сектори "майбутнього" тільки формуються, і вони не мо-жуть ефективно відстоювати свої інтереси.

По-третє, державне втручання у будь-якій формі (у вигляді пріо-ритетів, пільг тощо) зменшує можливості уряду дотримуватися жорс-тких бюджетних обмежень у діяльності підприємств, особливо тих, які знаходяться в державній власності. Такі підприємства та їх трудо-ві колективи не завжди бажають брати на себе економічну відповіда-льність за чужі рішення і будуть виставляти справедливі й обгрунто-вані, з їх точки зору, претензії до зробленого за них вибору.

По-четверте, держава, надаючи окремим галузям певні пріори-тетні і фінансові пільги, завдає значної шкоди бюджету, порушую-чи його збалансованість.

По-п'яте, вибір цілей галузі може виявитися помилковим з тієї причини, що в дійсності існує велика диференціація показників окремих підприємств у межах даної галузі.

По-шосте, реалізація будь-якої політики уряду вимагає сильно-го і компетентного державного апарату. А як засвідчує досвід країн з перехідною ринковою економікою, сам державний апарат потре-бує радикальної трансформації. Адже дії його не завжди виважені, достатньо обґрунтовані та ефективні. В складних умовах перехідної економіки зусилля й енергію уряду слід спрямувати на виконання основних державних функцій, таких як забезпечення громадського порядку, захист прав власності й умов виконання контрактів, ство-рення інститутів ринкової економіки тощо.

Прихильники активної і централізованої планової економіки недостатньо враховують наслідки 70-річчя її проведення, а також негативний досвід багатьох країн, насамперед, країн Латинської Америки, Африки та Близького Сходу, де державний інтервенціо-нізм приводив до величезних структурних диспропорцій, неефек-тивних державних проектів, високої інфляції, корупції і криміналі-зації економічного життя. Багато вчених посилаються на позитивний, на їх думку, досвід країн Східної і Швденно-Східної Азії, так званих “азіатських тигрів". Проте, на наш погляд, цей до-свід неоднозначний. Наприклад, у Швденній Кореї в семидесяті ро-ки форсований урядом розвиток важкої і хімічної промисловості виявився не зовсім вдалим і на початку восьмидесятих років при-йшлося проводити стабілізаційну програму .

Більш детальний аналіз динаміки економічного розвитку країн цього регіону дозволяє зробити висновки, що секрет успіху "азіат-ських тигрів" полягає в такому:

-          майже нульова інфляція;

-          жорстока грошова і бюджетна політика;

низька частка державних витрат у валовому внутрішньому продукті;

практично стовідсоткова частка приватного сектора в створенні

ВВП (і майже нульові традиції державного сектора);

висока трудова етика населення;

- обмежені соціальні зобов'язання держави, і завдяки цьому дуже висока частка приватних накопичень.

Якщо державний інтервенціонізм і відіграв у цих країнах пози-тивну роль (багато економістів у цьому сумніваються), то вона була другорядною, так як швидше всього може бути застосована до еко-номічних і соціально-культурних умов Східної Європи, країн ко-лишнього СРСР та, зокрема, України.

Деякі країни, що розвиваються (Аргентина, Бразилія, Індія, Ки-тай та ін.), вже інтегрувалися у світове господарство, забезпечили економічне зростання і за темпами економічного розвитку значно випереджають розвинуті країни. Досягти таких успіхів змогли ті країни, яким вдалося обрати оптимальний шлях розвитку, здійсни-ти структурну перебудову національної економіки й технічне онов-лення виробництва. Порівнюючи економічні перспективи шести самих багатих економік світу і чотирьох країн, що стрімко розви-ваються, експерти довгострокового економічного прогнозу інвес-тиційного банку Goldman Sachs визнали, що безперечним лідером є Індія. За їх розрахунками, Китай, Росія і Бразилія незабаром втра-тять рекордні темпи свого економічного зростання.

Але Індія встановить небувалі рекорди як за відносними тем-пами, так і за абсолютними показниками. Через 30 років її загаль-ний внутрішній продукт перевищить японський, а валовий внутрі-шній продукт на душу населення до 2050 року збільшиться, у порівнянні із сьогоднішнім рівнем, у 35 разів і буде на недоступній для інших країн висоті.

Індія залишиться єдиною країною у світі, де питома вага пра-цездатного населення буде збільшуватись до кінця 2020-х років .

В процесі ліквідації наслідків колоніальної залежності частина країн, що розвиваються, орієнтувалася на створення економіки за-критого типу. При цьому максимально обмежувався доступ інозем-ного капіталу на вітчизняний ринок. Індустріалізація господарства здійснювалася шляхом створення галузей, які заміщали імпортова-ну продукцію. Джерелом накопичення слугував традиційний екс-порт сировини і сільськогосподарських товарів. Внаслідок такої економічної політики ці країни перетворилися в сировинний прида-ток розвинутих країн, не створили сучасних галузей, і тепер відчу-вають постійний дефіцит коштів для проведення індустріалізації.

Друга модель розвитку передбачає створення відкритої еконо-міки, активне використання іноземного капіталу і переваг міжнаро-дного розподілу праці. Індустріалізація здійснюється шляхом принципово нових прогресивних галузей. Досвід країн Центральної і Східної Європи показує, що ті країни, які зробили відкритою свою економіку, досягли прогресу в реструктуризації економіки, забез-печили економічне зростання, успішно конкурують з розвинутими країнами світу.

Для України, на наш погляд, більш прийнятною є другий на-прямок розвитку. Вона має для цього достатній науково-технічний потенціал і матеріальну базу. Проте до цього часу проблемою від-критості української економіки займались, в основному, політики. При цьому досить часто в жертву суто політичним інтересам при-носились і приносяться інтереси економічні. Щоб здійснити еконо-мічні реформи та відродити економіку країни в найкоротші терміни потрібно багато передумов. Проте однією із ключових є інвестиції.

Україна - надзвичайно приваблива країна для вкладення інвес-тицій. Це зумовлюється тим, що вона:

-          займає стратегічне в економічному відношенні місце в Європі ( звідси виробник може експортувати свою продукцію в Централь-ну Європу, на Балкани, в Росію, на Кавказ і в Центральну Азію);

-          має родючі сільськогосподарські землі, забезпечена іншими природними ресурсами та кваліфікованими, але дешевими тру-довими ресурсами;

-          має місткий внутрішній споживчий ринок;

-          володіє багатьма сучасними технологіями;

-          має великий потенціал наукових кадрів і кваліфікованих фахівців. Проте реальний обсяг іноземних інвестицій в Україну дуже малий. За даними Держкомстату України, загальна потреба прямих іноземних інвестицій у галузі економіки становить 40 млрд. ( за де-якими даними - 50 млрд.) [73, 111, 118].

На 1 липня 2001 р. в економіку України вкладено 4,3 млрд. дол. іноземних інвестицій, тобто по 85 дол. на кожного громадянина країни. На 1 січня 2004 р. - відповідно 6,7 млрд.  (рис. 5.1).

В.В. Роговий вважає, що потреба в іноземних інвестиціях збі-льшиться в 2005 р. до 12 млрд., а в 2010 р. - до 25 - 30 млрд. За роз-рахунками інформаційного агентства УААН, лише для інвестуван-ня аграрного процесу в Україні потрібно інвестицій, еквівалентних 150 млрд. дол.США .

5471,8 2,8

6000

5000

I 4000

§ 3000

1 2000

1000

1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003

-Усього

-зкраїнСНД

-зінш/іхкраїнсвіту

Рис. 5.1. Прямі іноземні інвестиції в Україну

Специфікою роботи на українському ринку й основною її особ-ливістю, яка перешкоджає роботі у спільному бізнесі і стримує надходження іноземних інвестицій є “ ... прямо-таки патологічна необов'язковість і не пунктуальність української сторони" .

Найбільш привабливим і безперечним лідером для іноземних інвесторів є м. Київ. Станом на 1 листопада 2001 р. об'єм іноземних інвестицій становив 172,2 млн. дол. (у 2000 р. - 102 млн.). Далі за рейтинговим списком розмістились з великим розривом Донецька та Дніпропетровська області. Це зумовлено, насамперед, як вели-ким промисловим потенціалом, так і значним обсягом експортних операцій. За ними йдуть Львівська, Запорізька, Харківська, Одеська області. В останні три роки особлива інвестиційна активність спо-стерігається у Волинській та Чернігівській областях, які перемісти-лися в рейтингу відповідно з 26 та 23 на 13 та 11 місця.

При обрахуванні інвестиційної привабливості враховуються такі чинники, як економічний розвиток регіону, його ринкова і фі-нансова інфраструктура, потенціал людських ресурсів. Враховуєть-ся і такий специфічний для світової теорії фактор, як діяльність ор-ганів місцевої влади у сфері приватного бізнесу .

Враховуючи проблему, що склалася з надходженням інвестицій в економіку країни, Президентом України поставлене перед урядом

конкретне стратегічне завдання по необхідності максимального за-лучення інвестицій, так як з точки зору потреб, так і міжнародних стандартів, надходження іноземного капіталу в Україну є незнач-ним і не відповідає головним параметрам її економіки: масштабу країни, обсягам виробництва, місткості національного ринку, при-родним ресурсам, кваліфікованій робочій силі. Проблеми збіль-шення надходжень приватного іноземного капіталу в економіку України залишаються надзвичайно актуальними, особливо в кон-тексті загострення конкуренції на ринку капіталу.

Україні заважає розвиватися дуже низький рівень економічної свободи. Вона посідає 107-ме місце в світі ( за даними доповіді “економічна свобода в світі у 2004 році", підготовленої дослідни-цьким центром Cato Institute, "День", 24. 07. 2004). Для порівняння, Швейцарія посіла третє місце, США - п'яте, Німеччина - 22-ге, Італія та Японія - 36-те, Китай - 90-те, Росія - 114-те. У країнах з великою економічною свободою доходи на душу населення при-близно в десять разів вищі ( в середньому $ 26,1 тис. на одного ме-шканця країни, яка входить до першої п'ятірки, та $ 2,8 тис. на ме-шканця країни з останньої п'ятірки).

Економічно вільні країни залучили $ 11 тис. інвестицій на од-ного працюючого, економічно залежні - $ 847. Це обумовлено тим, що продуктивність інвестицій у вільних країнах у 70 разів вища, ніж у залежних . Отже, суспільна свобода є не тільки мораль-ним чинником, а й могутнім фактором економічного розвитку, який у нас багато років недооцінювався і недооцінюється в даний час.

У процесі гострого міжнародного змагання за іноземні інвести-ції не можна втрачати час. Капітал вкладають туди, де умови інвес-тування прозорі, де можна передбачити, що інвестиції принесуть прогнозований прибуток.

Україна - одна із претендентів на такий капітал і змагається за його отримання з країнами Центральної Європи, новими незалеж-ними державами, країнами Латинської Америки, Швденно-Східної Азії, Африки тощо. По суті, вона зараз перебуває в змаганні з усім світом. Це змагання жорстке і безкомпромісне. Тут мало місця для сентиментів, політики, загальних і навіть стратегічних міркувань. Рішення приймаються, в більшості випадків, приватним капіталом на основі підрахунків прибутків у рамках суворої економічної і ко-мерційноїдіяльності.

Сьогодні Україна значно програє в цьому змаганні. Іноземні ін-вестиції в Румунії майже в 4 рази вищі на душу населення, ніж в Україні, а в Словаччині - в 5 і Угорщині - у 18 разів. Польща ж, наприклад, тільки в 1998 р. отримала 10 млрд. дол. США, а країни -так звані "азіатські тигри" (після фінансової кризи 1998 р.) - 100 млрд. дол. США.

Потенційні інвестори в Україну зараз вичікують покращення інвестиційного клімату. Як іноземні, так і вітчизняні інвестори на-зивають одні і ті ж самі проблеми, що стримують інвестування кра-їни:

надмірне регулювання;

-          складні, незрозумілі і високі податки;

-          постійна зміна законодавчої бази;

-          неможливість повною мірою встановити терміни виконання контрактів;

-          постійне втручання адміністративних і державних органів (без-посередньо або опосередковано) у виробничо-фінансову діяль-ність підприємств усіх форм власності.

У рейтингу привабливості для вкладення інвестицій Україна у 1995 р. посідала 111 місце серед країн світу, в 1997 р. - 154 , у 2003 - 131, 2004 - 88 місце (Естонія займає четверту позицію, Гон-конг - першу) . Все це свідчить про несприятливі умови для бізнесу та інвестицій в Україні.

Сьогодні репутація нашої держави в країнах - донорах надто низька і вкладати кошти в українську економіку дуже ризиковано.

За період існування України як самостійної і незалежної дер-жави Верховною Радою було прийнято низку законів, видано декі-лька указів Президента, прийнято ряд постанов Кабінету Міністрів, спрямованих на залучення іноземних інвестицій. Проте, як справе-дливо стверджує Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні С. Пайфер “..для інвестора-бізнесмена найважливішим чи-новником був і залишається не президент, не прем'єр-міністр, не голова Національного банку, а податковий інспектор, який переві-ряє фірму, місцевий адміністратор, митник, від якого залежить ввіз необхідного обладнання і сировини, голова Держстандарту, який оцінює продукт і дає дозвіл на його продаж" .

Якраз ці чиновники дають зрозуміти іноземному інвестору: чи бажаний він в Україні. Поки що всіма своїми діями вони доводять, що його тут не чекають. У цьому переконують іноземного інвестоpa постійні i довготермінові перевірки, різні бюрократичні проце-дури, затягування видачі ліцензій з метою отримання або вимаган-ня хабара.

Сьогодні практично всі галузі економіки країни потребують ін-вестицій стратегічних інвесторів. Але останні прийдуть в Україну тільки тоді, коли буде створено таку нормативну і податкову сис-тему, яка б стимулювала, а не карала за виконання інвестицій, створення нових робочих місць та інновацій. Вони хотіли б мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали їх бі-знес. Щоб іноземні інвестори вкладали свої капітали в Україну, во-ни повинні постійно відчувати послідовну політичну підтримку. Щоб створити сприятливі умови для надходження інвестицій, не-обхідно запровадити жорстоку дисципліну та високу відповідаль-ність у міністерствах і відомствах країни, які щоденно працюють з бізнесом. Інакше інвестиції і в подальшому будуть вкладатися в інші країни.

Як свідчить досвід, разом з інвестиціями з високорозвинутих країн ринкової економіки надходять нові технології, нові знання, нові виробництва. Все це створює передумови для збільшення ро-бочих місць, стимулює зростання економіки, підвищує конкуренто-спроможність продукції, експортні можливості країни - одержувача інвестицій. Сьогодні експортні можливості України використову-ються лише на 8 - 10%. При цьому країна поставляє на зовнішній ринок переважно сировину. Готова продукція у більшості випадків не витримує конкуренції з західними зразками.

Проблема підвищення експортних можливостей безпосередньо пов’язана із захистом вітчизняного товаровиробника. Це питання широко обговорюється на різних рівнях і при цьому висловлюють-ся протилежні думки.

На наш погляд, захист вітчизняного виробника за надзвичайно низької продуктивності, високих енергозатрат і собівартості проду-кції не сприяє конкуренції, яка тільки що зароджується, підвищен-ню ефективності виробництва. Практично це може або уповільню-вати, або затримати структурні зміни в економіці, в т. ч. й в АПК, оскільки для реструктуризації необхідні сучасне імпортне облад-нання, технології, матеріали та постійний тиск з боку зарубіжних конкурентів на вітчизняного товаровиробника.

3 політико-економічної точки зору втручання держави в госпо-дарську діяльність підприємств створює умови для великої заінтересованості структур і колективів у збереженні створених раніше умов і є перешкодою для реструктуризації підприємств. Представ-ники цих галузей лобіюють у Верховній Раді та виконавчих струк-турах влади ці питання, намагаючись зберегти подібний стан й іс-нуючі пільги. В результаті український споживач змушений буде ще довгі роки купувати і споживати дорогі, інколи сумнівної якості продукти виробництва вітчизняної промисловості, що по суті озна-чає зниження реального рівня життя населення.

Особливо несприятливі умови для іноземних інвестицій і бізне-су в підприємствах малого і середнього бізнесу - секторі, який мо-же і повинен стати потужним генератором робочих місць, іннова-цій і економічного зростання. У Польщі за п'ять останніх років малий бізнес створив 2 млн. нових робочих місць. У США малий бізнес створює 52% валового національного продукту і забезпечує 54% зайнятості населення. Іноземні транснаціональні корпорації та фірми, які прийшли в Україну з їх великими фінансовими можли-востями для інвестицій, експорту товарів, послуг, технологій по-стійно відчувають дискомфорт, не знаходять взаєморозуміння на різних рівнях владних структур. Ще важче працювати українським підприємцям, в яких немає альтернативних ринків, великих грошо-вих резервів, коли майже половина підприємств є збитковими.

Поки в Україні не буде створено умов, при яких вітчизняні та іноземні підприємці зможуть успішно працювати, держава втрача-тиме можливості економічного зростання, робочі місця, прибуток із податків таких підприємств, залишатиметься в тіні з усіма викрив-леннями, витратами, які несе тіньова економіка для господарської і фіскальної політики країни, а іноземні інвестиції і бізнес будуть об-ходити її стороною.

3 огляду на вищевикладене можна зробити такі висновки:

1.         У 2000 - 2004 роках в економіці України досягнуті певні по-зитивні зрушення, але за обсягами економічного розвитку вона пе-ребуває лише на рівні 1968 - 1970 років. Щоб вийти на рівень 1990 року, необхідно зберегти такі ж темпи зростання ВВП принаймні до 2010 року.

2.         Покращити ситуацію в економіці країни можна двома шля-хами: а) посиленням ролі держави у всіх сферах суспільного життя; б) продовженням більш рішучих і послідовних ринкових перетво-рень та формуванням засад вільної економіки.

3.         Для України більш прийнятним є другий напрям розвитку. Щоб здійснити економічні реформи та відродити економіку країни в найкоротші терміни потрібно декілька передумов, але однією з ключових є нарощування обсягів інвестицій.

4.         Реальний обсяг внутрішніх та іноземних інвестицій не відпо-відає потребам країни. Основними причинами, що стримують інве-стування є наступні: надмірне регулювання; складні, непрозорі і високі податки; постійна зміна законодавчої бази; втручання адмі-ністративних та державних органів у виробничо-фінансову діяль-ність підприємств усіх форм власності; корупція і хабарництво по-садових осіб; відсутність економічної свободи для бізнесу тощо.

5.         Україна є інвестиційно-привабливою країною: має родючі землі, забезпечена іншими природними ресурсами, кваліфіковани-ми трудовими ресурсами, науковими кадрами, володіє сучасними технологіями, має місткий ринок. Але відсутність політичної стабі-льності і сприятливого інвестиційного клімату не сприяють надхо-дженню інвестицій, розвитку бізнесу і, як наслідок, де“жава втра-чає можливість позитивного економічного зростання , стимулює” тіньову економіку.

6.         Формування відкритої економіки та сприятливого інвести-ційного клімату сприятиме зростанню ВВП, покращенню добробу-ту населення країни, інтеграції України до міжнародних економіч-них структур .

Європейський Союз є одним з провідних економічних центрів сучасного світу, що суттєво впливає на розвиток економічних від-носин як на регіональному, так і на глобальному рівнях. ЄС - най-більший іноземний інвестор в Україні, якому належить третина за-гального обсягу прямих інвестицій, та другий за величиною торгівельний партнер, якого випереджає тільки Росія. Тому ви-вчення фіскальної системи ЄС і її впливу на основні економічні процеси в країнах Європейського Союзу є досить актуальним з огляду на подальше поглиблення взаємовідносин між Україною та ЄС як на державному, так і на приватнопідприємницькому рівнях. Але інтеграція України в ЄС пов'язана з проблемами економічного стану країни та виробництвом конкурентоспроможної продукції.

Входження України в Європейський Союз, поряд з іншими важливими формами міжнародної співпраці, безумовно, повинно матеріалізуватися у взаємному обміні інвестиційними потоками. На відміну від обміну товарами, інвестиційні операції орієнтовані на

тривалу перспективу. Крім цього, інвестиції здійснюють здебіль-шого на кредитній, поворотній основі. Вони не позбавлені такого характеру навіть і в тих випадках, коли їх проводять методом пря-мого фінансування окремих проектів. Адже кожен інвестор, вкла-даючи кошти, в кінцевому рахунку очікує їх повернення — у формі прибутку чи дивідендів. Названі особливості інвестиційних опера-цій, здійснюваних, до того ж в умовах міжнародної співпраці, мак-симізують ризики їх успішного виконання. Але міжнародній торгі-влі товарами загрожує більше 50-ти різноманітних ризиків, від яких експортер потребує страхового захисту. На сучасному етапі еконо-міка України потребує значних сум іноземних інвестицій, а отже, і досконалого механізму, який повинен бути налаштований на захист іноземних інвесторів. При цьому спеціалісти звертають увагу на високий рівень в Україні таких ризиків, які суттєво зменшують її інвестиційну привабливість: політичний, загальноекономічний, ва-лютний, законодавчий, ліквідності, реєстраційний, а також коруп-ційний.

Останнім часом ідея швидшого входження України до струк-тур ЄС має дедалі більше прихильників. Це особливо помітно в умовах гострої кризи в Росії. Але на українському шляху до ЄС є чимало перешкод, які не можна усунути протягом короткого часу.

Країни, які претендують на повноправне членство в ЄС, пови-нні мати сформовану ринкову економіку, здатність витримувати конкуренцію, брати активну участь у ринкових зусиллях в рамках ЄС. Ці країни повинні застосовувати правила та регулюючі прин-ципи, встановлені в рамках ЄС. Вони повинні неухильно виконува-ти жорсткі норми поведінки і рішення наднаціональних органів ЄС в таких „чутливих" секторах, як сільське господарство, чорна мета-лургія, атомна енергетика тощо, в тому числі і в тих випадках, коли йдеться про примусове скорочення посівних площ, або згортання виробничих потужностей.

Невідповідностями між Україною та ЄС є різниця між норма-тивно-правовою базою, а макроекономічна ситуація не дозволяє швидко адаптувати українське законодавство до законодавства ЄС. Стан державних фінансів України не дозволяє нести тягар внесків до бюджету ЄС. Крім цього, рівень міжнародної конкурентоспро-можності основної маси українських підприємств на сьогодні від-стає від рівня ЄС. Отже, прийняття єдиних правил конкуренції ЄС викличе, швидше за все, неминучий крах українських виробників.

Основні цілі зовнішньоекономічної політики України стосов-но країн ЄС та Європейського Союзу в цілому можна визначити наступним чином:

створення нових елементів та удосконалення існуючих інсти-туційних основ взаємовигідного економічного, фінансового та науково-технічного співробітництва, що сприяло б суттєвій динамізації та диверсифікації взаємної торгівлі, кооперації та залученню інвестицій;

поступове налагодження взаємних зв'язків інтеграційного ха-рактеру з перспективою підключення України до загальноєв-ропейського інтеграційного процесу, одним з центрів якого має виступати ЄС;

якнайкраще використання можливостей ЄС, та його країн-членів у проведенні Україною радикальних ринкових пере-творень і створенні цивілізованого соціально орієнтованого ринкового господарства;

створення передумов для зміцнення економічної безпеки України в умовах значної залежності національної економіки від зовнішньоекономічного середовища.

Україну на нинішньому етапі її розвитку цікавлять, перш за все, можливості розвитку та поступового приєднання до окремих європейських програм у галузях енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти. Пріо-ритетними є питання безперешкодного і недискримінаційного до-ступу основних експортних товарів і послуг України на ринки ЄС. Важливим є здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в еко-номіці України.

Для здійснення цих завдань необхідне визначення пріоритетів у розвитку економіки країни та її структурна перебудова. Зближен-ня з розвинутими країнами може дати лише розвиток високотехно-логічних, конкурентноздатних товарів.

Особливий інтерес і практичну цінність для нашої країни пред-ставляє співпраця і залучення інвестицій з країн-сусідів, які з 2004 року стануть новими членами Європейського Союзу.

В останні роки співпраця України з країнами-сусідами активно розвивається: зростає динаміка надходження інвестицій з цих країн та стабільно збільшується товарообіг між ними. Ця тенденція важлива в тому відношенні, що навіть вступаючи в ЄС ці країни, на нашу думку, залишаються ключовими партнерами України на Єв-ропейському ринку. Особливо це стосується Польщі, де в останні роки спостерігається позитивна динаміка торгових оборотів між нашими країнами. Тільки у 2002 році польський експорт в Україні збільшився майже на 18%, а імпорт з України - на 11%. Економіч-ний обмін з Україною - одна із найбільш динамічних сфер польсь-кої зовнішньої торгівлі. У 2003 році тенденція зростання утриму-ється, хоча більш швидкими темпами зростає український експорт в Польщу, ніж польський в Україну. Вже у 2002 році рівень взаєм-них оборотів (672 млн. дол.) був вищим, ніж в рекордному 1997 роЦі.

Особливої уваги заслуговує не лише оцінка сьогоднішнього стану економічної співпраці в інвестиційній сфері, а особливо на перспективу. Розвиток і зміцнення взаємної співпраці у цій сфері є пріоритетними завданнями на найближчі роки. Загальний обсяг польських інвестицій в Україну перевищив 110 млн. дол. і в порів-нянні з 6,7 млрд, інвестованих в Україну іноземними інвесторами в цілому - це невелика сума. Українські інвестиції у Польщі станов-лять біля 1 млн. дол. (при загальній сумі 66 млрд. дол. інвестованих у цю країну). 3 метою покращення ситуації необхідно більш інтен-сивно діяти обом країнам. Так діють вже існуючі в Україні польські інвестори: “Кредит Банк Україна", банк "Пекао Україна", виробник меблів в Донецьку компанія "Форте”, підприємство пе-рев'язувальних матеріалів із м. Торунь, яке будує свою філію біля Києва та компанія “Кен - Пак", яка споруджує біля міста Вишгоро-да завод по виробництву тари і т.п. Зараз умови для інвестування в Україну поки що несприятливі, але вони поступово покращуються  і в подальшому інвестиційний клімат сприятиме вкладанню в українську економіку іноземних інвестицій.

Найбільш сприятливі умови для польсько-української співпраці складаються у банківсько-фінансовому секторі, виробництві хіміч-них виробів, матеріалів і будівельного обладнання, продовольчих товарів, легкових автомобілів і пікапів, електротехнічних і електро-нних приладів для виробництва обладнання і охорони навколиш-нього середовища тощо. Багато коштів також інвестовано у будів-ництво торгової інфраструктури і послуг у вигляді маркетів та супермаркетів .

Членство Польщі та інших країн-сусідів України в Європейсь-кому Союзі може суттєво позитивно вплинути на економічні відно-сини з нашою країною. Подальшій плідній співпраці між Україною та країнами-сусідами членами ЄС сприятимуть такі передумови:

Членство в ЄС створює кращі умови і можливості для реалізації планів цих країн і намірів - зокрема, у сфері міжнародної економі-чної співпраці. Із цього членства вони планують використати все, що зможе позитивно вплинути на співпрацю України із сусідами найбільш близьких нам країн. Перш за все, з Україною, Росією і Бі-лорусією. Пропозиції по співпраці ставатимуть змістовнішими, ці-кавішими та зачіпатимуть більш ширші аспекти взаємних інтересів.

Уряди цих країн сподіваються на подальше надходження іно-земних інвестицій. Це сприятиме покращенню виробничо-експортного потенціалу держав, фінансово-інвестиційним можли-востям фірм цих країн, в тому числі з іноземним капіталом, збіль-шенню їх інвестиційних можливостей в країні і за кордоном. На значну частину цих інвестицій розраховує і Україна.

Ширше розвиватиметься співробітництво на рівні малих і сере-дніх підприємств. Більш ефективно будуть реалізовуватись урядові та програми приватного бізнесу. Можна сподіватись, що в подаль-шому вони діятимуть як субпостачальники і суміжники, виробники багатьох інноваційних продуктів. У зв'язку з тим, що якраз ці під-приємства домінують в торгівельно-економічних відносинах з Україною, можливості їх співпраці з українськими партнерами зро-статимуть і покращуватимуться.

Активізується міжрегіональна співпраця влади, органів само-врядування і громадських організацій. В цьому криється величез-ний потенціал ініціатив і проектів виробничої, торговельної, інвес-тиційної та інших напрямків співпраці.

Отримає подальший розвиток банківсько-фінансова співпраця, що сприятиме спрощенню для експортерів та інвесторів системи регулювання взаємних інтересів, зміцнить довіру, ймовірність і своєчасність розрахунків між Україною та її партнерами.

Завдяки використанню фінансових коштів Євросоюзу активні-ше розвиватиметься і модернізуватиметься транспорт і транспортна інфраструктура, в першу чергу України. Сформуються транснаціо-нальні транспортні коридори.

В умовах зростаючої зовнішньої конкуренції на українському й інших східних ринках збільшиться потреба і необхідність у зміцнені позицій фірм країн-сусідів та інвесторів, шляхом інвестування в різні галузі економіки України, створюватимуться спільні підпри-ємства і фірми, розвиватиметься і вдосконалюватиметься внутріга-лузева кооперація.

Виникнуть потреби в поглибленні й удосконаленні інновацій-них моделей та нових ініціатив і проектів співпраці, в зв’язку з цим зростатимуть капітальні ресурси на їх реалізацію.

Таким чином членство країн-сусідів у Євросоюзі буде сприяти розвитку торгівлі з цими країнами. Перед українськими підприємст-вами відкриваються нові можливості виходу на ринки цих країн. Членство в ЄС буде сприяти збільшенню експорту промислових то-варів, сільськогосподарської продукції, переробної, харчової промис-ловості та продукції інших галузей. Завдяки цьому Україна отримає можливість покращити і диференціювати структуру свого експорту.

Спроститься доступ до товарів із України на ринки країн-сусідів з урахуванням прийняття ними європейської системи тарифів та мит-них преференцій, які розповсюджуватимуться також і на Україну.

3 моменту вступу нових членів в ЄС українські товари, які від-повідатимуть технічним стандартам цих країн, зможуть вільно про-даватися на єдиному європейському ринку, який охоплюватиме всі країни-члени Євросоюзу.