Глава 2. Соціальна психологія як наука


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Соціальна психологія як наука досить молода. Більшість дос-лідників вважає, що вона стала самостійною в першій половині ХХ ст. Існують також інші думки. Дехто стверджує, що соціальна психологія виникла в 90-і роки ХІХ ст., пов’язуючи цей термін з датою виходу в 1895 р. роботи Г. Лебона “Психологія народів і мас”. Інші дослідники прямо вказують на дату 1908 р. як рік народження соціальної психології, коли одночасно вийшло дві книги: Уільяма Мак-Даугалла “Вступ в соціальну психологію”, яка вийшла в Лон-доні, і Едварда Росса “Соціальна психологія”, яка вийшла в Нью-Йорку. Б.Д. Паригін стверджує, що соціальна психологія оформи-лась в самостійну науку в 70-х роках ХХ ст.

Такий різнобій у визначенні цієї дати пояснюється тим, що на-звати точну дату появи науки, як народження дитини, неможливо, бо становлення науки, її розвиток – це багатоманітний, розтягну-тий у часі процес. Тому, визначаючи термін появи соціальної пси-хології як самостійної науки, ми можемо говорити приблизно про етап її виникнення, виходячи з розгляду його передумов, а також особливостей періодів, стадій, в яких відбувався розвиток соціаль-но-психологічних знань.

Передумови виникнення та розвитку соціальної психології як науки

Можна говорити про декілька стадій розвитку соціальної пси-хології. Б.Д. Пригін вказує на три стадії оформлення соціальної пси-хології як самостійної науки.

Перша стадія – це формування соціальної психології як на-прямку думки.

Друга стадія – це формування соціальної психології як си-стеми знань.

Третя стадія пов’язана з диференціацією прикладних розділів, відділення їх від загальної соціальної психології, перетворенням соціальної психології у загальну теорію і мето-дологічну основу людинознавства.

Формування соціальної психології як напрямку думки здійсню-валось на основі складання певних передумов, серед яких можна виділити такі.

Накопичення емпіричних даних на основі досвіду практичної діяльності людей. Це чисельні дані про механізми створювання пев-них психологічних станів у людей, про способи впливу на маси, які накопичено в історії людства.

Серед передумов формування соціальної психології як наукової думки визначну роль відіграють філософські джерела. Потрібно зауважити, що більшість проблем дослідження соціальна психологія бере з філософії. Роботи багатьох філософів античності присвячені соціально-психологічним питанням. В трактаті Аристотеля “Про по-літику” людина визначається як політична тварина, а політична орга-нізація — як психологічне об’єднання, в основі якого – інстинкти.

Платон, розмірковуючи про політику і державу, говорить про ірраціональну поведінку мас у натовпі як таке явище, що супровод-жує демократію. Він звертає увагу на явище “бунтівних настроїв” людей, які невдоволені існуючим ладом, як фактор політичних змін.

Філософські роботи наступних часів включають багато різних соціально-психологічних проблем. Згадаємо, хоча б “теорії суспіль-ного договору” французьких просвітителів, в яких природа держа-ви пояснювалась природними людськими інстинктами, потягами та іншими психічними властивостями. Або, скажімо, французьких ма-теріалістів ХVІІІ ст. Гольбаха, Гельвеція, які писали про роль по-треб, здібностей, що обумовлені соціальним середовищем.

А великого філософа, найяскравішого представника німець-кої класичної філософії Г.В. Гегеля, справедливо можна назвати й соціальним психологом. В своїх “Лекціях з філософії історії” він пояснює історію як розвиток “духу народу”, а релігію і дер-жаву – як виявлення тих або інших змін в “духові народу”. Г.В. Ге-гель підкреслює значення “почуття ми” для національної спільно-ти, а у діях людей виділяє такі детермінуючі фактори як потреби, інтереси, здібності.

Велике значення для формування філософських передумов соціальної психології мали погляди Л. Фейербаха, який послідовно і яскраво показав всю важливість емоційних, особистісних відно-син між людьми, відносин “я” і “ти”.

Передумовою формування соціальної психології як напрямку думки стали також дослідження соціально-психологічних проблем в людинознавстві. Насамперед такі дослідження з’являються у мовознавстві (Лазарус, Штейнталь, Вундт) в зв’язку з вирішенням різних проблем, пов’язаних з міграцією народів, зокрема проблем мовного спілкування.

В роботах антропологів, етнографів, археологів соціально-пси-хологічні проблеми досліджувались у зв’язку з аналізом психологі-чних особливостей етносів (Л.Г. Морган), побуту людей первісної культури (Е. Тейлор), особливостями мислення людей стародав-нього світу (Л. Леві-Брюль).

З’являється соціально-психологічний напрямок в психології (роботи психологів Б. Болдуіна, В. Мак-Даугалла, В. Вундта, Т. Рі-бо), в психіатрії (Бехтерєв, З. Фрейд). Формується психологічний напрямок в соціології. Основи соціально-психологічного підходу в соціології були створені французьким соціологом Емілем Дюркгей-мом, який доводив, що поведінка індивіда визначається сукупністю соціальних фактів, які здійснюють тиск на індивіда і штовхають його на ті чи інші вчинки.

В якості соціальних фактів Дюркгейм розглядав колективні уявлення, тобто певні способи мислення, відчуття і діяльності, яких людина набуває в ході соціалізації. Механізм регуляції соціальної поведінки людини він уявляє як дві можливі форми “соціального примушування”: з одного боку, соціальна поведінка людини регу-люється і обмежується зовнішніми об’єктивно існуючими правила-ми соціальної взаємодії, а з іншого – не менш дійовим способом ре-гуляції виступають інтеріоризовані соціальні норми і цінності. Ос-таннім Дюркгейм відводив головну роль, бо, як він стверджував, істинна основа солідарності в суспільстві полягає не в примушу-ванні, а в інтерналізованому моральному обов’язку по відношенню до норм групи. Таке розуміння регуляції соціальної поведінки було

успадковано соціальною психологією в подальшому. Також була успадкована ідея Дюркгейма про існування рівня колективних уяв-лень як одного з двох рівнів індивідуальної свідомості. Ця ідея, зок-рема, в переробленому вигляді використана в одній з основних кон-цепцій засновника теорії символічного інтеракціонізму в соціальній психології Дж. Г. Міда – понятті “узагальненого іншого”, яке розу-міється як результат інтерналізації людиною соціальних установок в ході соціалізації. Головна ідея Дюркгейма полягала в тім, що лю-дину робить людиною саме всезагальне, тобто символічно представ-лене в свідомості суспільство. Індивідуальне і соціальне в людині, за Дюркгеймом, існують паралельно, як два полюси, які досить жор-стко розведено. Полюс індивідуального пов’язано з фізичними по-требами людини, а полюс соціального – з соціальними (мораль). Таке опозиційне розведення соціального і індивідуального в людині, а також акцентування на процесах інтерналізації соціального конт-ролю у вивченні соціалізації, надалі стало переважаючим у погля-дах на соціальну детермінацію індивідуального розвитку серед більшості спеціалістів з проблем соціалізації.

В переліку концепцій, які ми відносимо до перших соціально-психологічних досліджень в соціології, належне місце посідає кон-цепція теорії “дзеркального Я” одного із засновників теорії малих груп Чарльза Хортона Кулі (1864-1929). Кулі розглядав суспільство, соціальні групи і індивіда як єдиний живий організм, який ґрун-тується на ментальній природі “зверх Я”, “великій свідомості”. “Со-ціальне й індивідуальне” – дві сторони ментальної цілісності, осо-бистість і суспільство єдині як частини загального цілого. В цій єдності “соціальне” є лише кумулятивним аспектом цілісності, а “індивідуальне” – її дискретний аспект. Цю цілісність Кулі визна-чає категорією “людське життя”. Залучення індивідуальних менталь-них процесів до “великої свідомості” – це і є соціальний процес, який Кулі розуміє як соціалізацію індивідуальної свідомості. Соціаліза-ція індивідуальної свідомості починається в первинній групі (сім’я, сусіди), де є безпосередній психологічний контакт. Вона розвиваєть-ся від інстинктивного самовідчуття, в якому “Я” – це емоції, збуд-ження, до соціальних почуттів (любов, повага, співчуття та ін.). Ре-28

зультатом соціалізації є “образи” або “уявлення”. В “уявленнях” “са-мовідчуття” індивіда асоціюється із загальноприйнятими символа-ми і стають в результаті “соціальними почуттями”. “Соціальні по-чуття”, за Кулі, – це основа соціальної організації і соціального кон-тролю. Потенційна розумна природа індивідуального “Я” набуває соціальної якості лише в комунікації, міжособистісному спілкуванні всередині первинної групи. Уявлення про своє “Я”, які індивід зас-воює, і які виникають у свідомості “інших”, Кулі називає “уявлен-ням уявлень”. Вони визначаються як соціальний факт і є основним предметом соціології Кулі. “Соціальне” на мікрорівні зводиться до індивідуального досвіду, а на макрорівні виступає як посередник, що координує функціонування частин цілісного розумного органі-зму – “людського життя”. “Людське життя” постійно змінюється, еволюціонує і уявити його можна лише описуючи окремі соціальні факти. Об’єктом соціологічного аналізу, який встановлює соціальні факти, є досвід первинної групи, який синтезує в собі індивідуаль-ну і загальну свідомість. Первинну групу і суспільство пов’язує ідеал “морального співтовариства” – домінуючого соціального уявлення відносно самих загальних питань зміни і розвитку. Концепція Кулі вплинула на розвиток інтеракціоністських концепцій в соціальній психології, зокрема на теорію Дж. Г. Міда.

Отже, накопичення емпіричних даних на основі досвіду прак-тичної діяльності людей; філософські роботи, в яких розглядались соціально-психологічні питання; дослідження соціально-психоло-гічних проблем в людинознавстві; формування соціально-психо-логічного напрямку в психології і психологічного – в соціології, склали передумову до наступної стадії розвитку соціальної психо-логії, оформлення її в соціальну науку, а саме, до етапу становлен-ня її як системи знань. Цей етап є третьою стадією формування соціальної психології як науки, вона є переходом від напрямку наукового мислення до системи наукових знань.

Ця стадія передбачає визначення статусу соціальної психо-логії в системі інших наук, визначення предмету дослідження, інструментального апарату, методів дослідження, а також експе-риментальної і фактологічної бази науки.

Предмет соціальної психології як науки

В залежності від ступені дослідження соціально-психологічних явищ змінювались визначення предмету соціальної психології, відбувалось його уточнення.

На сьогодні існує багато різних підходів до визначення пред-мета соціальної психології як науки. Американський соціальний психолог Шеріф визначає соціальну психологію як наукове вив-чення досвіду і поведінки індивіда в зв’язку з впливом на нього соціального стимулу. Д. Майєрс дає визначення соціальній пси-хології як науці про те, як люди думають одне про одного і як ставляться одне до одного. А.Г. Олпорт запропонував своє, так би мовити, “синтетичне” розуміння соціальної психології. Він зазначив, що переважна більшість соціальних психологів роз-глядає свою дисципліну як спробу зрозуміти і пояснити, який вплив здійснює на думки, почуття і поведінку індивідів реальна, уявна або передбачувана присутність інших.

В цих визначеннях можна виділити три пункти, які не викли-кають різних тлумачень: одиницею аналізу вибирається індивід; предмет вивчення визначається як вплив на індивіда інших індивідів (як основних елементів соціальної ситуації, основних соціальних стимулів і т.ін.); предмет вивчається у відповідності з правилами особливого способу пізнання.

Вибір індивіда в якості одиниці аналізу пояснюється тим, що носієм психіки є індивід, саме тому наука називається хоча і со-ціальною, але все-таки психологією. Крім того, соціальна психо-логія як експериментальна наука виросла із загальної психології, тісно з нею пов’язана і не повинна зраджувати її методологічним принципам. Отже, психічне тут розуміється як індивідуальне. Не можна не погодитись з П. Шихиревим, що таке розуміння психіч-ного є спрощенням, яке створює труднощі для соціальної психо-логії у дослідженні соціального буття людини. Для вирішення цієї проблеми потрібно визначити, що таке соціальне для соціальної психології, тобто визначити психологічний аспект соціального. По суті, вирішення даного питання означатиме відповідь на те, що є предметом соціальної психології.

Існує декілька способів визначення соціального. У більшості випадків соціальне визначається через соціальну ситуацію як ситу-ацію, яка передбачає присутність іншого індивіда. Існує і більш широке розуміння соціального як ситуації, що включає не тільки іншого індивіда, але й інші “соціальні стимули”. Цими соціальними стимулами є, окрім індивіда, інші групи, ситуації колективної взає-модії, а також культурного середовища (результати взаємодії лю-дини з іншими людьми у минулому або сучасному). Соціальність визначається через віднесеність до зовнішнього, соціального світу. Виходить, що чим більш чисельною є спільнота, тим вона більш со-ціальна. В цьому випадку виникає проблема “розміру” цієї соціаль-ності, яку повинен вивчати соціальний психолог, тобто проблема того, чи повинен він враховувати макроструктуру, макропроцеси, що вивчаються іншими науками (соціологією, антропологією, по-літичними науками). Шибутані пропонує визначення соціального як безпосередню соціальну взаємодію, яка обмежується сферою по-ведінки індивіда. Але з його точкою зору можна не погодитись, тому що соціальне в його достовірному розумінні не обмежується наяв-ною взаємодією індивідів.

Соціальне – це взаємодія індивідів, яка опосередкована знако-вими, економічними, політичними та іншими системами, в які вклю-чений даний конкретний індивід.

Отже, у визначенні предмета соціальної психології є багато про-блем. Не дивно, що дискусії з цього приводу ще й досі продовжують-ся. У вітчизняній соціальній психології виокремлюють декілька етапів цієї дискусії. Така дискусія відбулась в 20-х роках, в якій це питання обговорювалось в зв’язку з умовами соціальної детермінації психіч-ного. Російський психолог Т. Челпанов запропонував поділити пси-хологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Обговорення цих питань стало передумовою розвитку соціально-психологічних досліджень у рамках загальної психології та педагогіки.

В 50-60-их роках знову розгорнуто дискусію щодо предмета со-ціальної психології. Ця дискусія відбувалась навколо питань співвідношення соціальної психології та ідеології, психології соціаль-них груп та особистості. Соціальна психологія розглядалась як один із рівнів свідомості поряд з іншим її рівнем – ідеологією. У визна-31

ченні предмета соціальної психології в цій дискусії намітилось дек-ілька підходів. Перший підхід, якого дотримувались соціологи, поля-гав в тому, що соціальну психологію потрібно розглядати як науку про “масовидні явища психіки”. Представники другого підходу – пси-хологічного – вважали предметом дослідження соціальної психології особистість. За допомогою третього підходу вчені намагались синте-зувати два попередніх і розглядали соціальну психологію як науку, яка вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості в групі.

Поступово як наслідок дискусії про предмет соціальної психо-логії у 20-х та 60-х роках склалось компромісне рішення, що поєдна-ло в собі два різні підходи – психологічний та соціологічний у визна-ченні предмета соціальної психології. Поширеним стало визначення соціальної психології як науки з подвійним предметом (не два пред-мети, а подвійний предмет). З одного боку – психологічні властивості людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з другого боку – особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, які по-роджують ці психологічні властивості. Г.М. Андрєєва визначає со-ціальну психологію як науку з двоєдиним предметом і вказує на ос-новні напрямки розвитку цієї науки. Предметом соціальної психо-логії вона вважає закономірності поведінки і діяльності людей, які обумовлені включеністю їх в групи, а також психологічні характери-стики цих груп. Вона виділяє такі розділи соціальної психології:

– закономірності спілкування і взаємодіяльності людей;

– соціально-психологічні характеристики груп, взаємозв’язок особистості і групи;

– соціально-психологічні особливості особистості.

Коло об’єктів сучасної соціальної психології як науки доволі широке та різноманітне, що і визначає структуру соціально-психо-логічного знання, яка в кожний історичний період розвитку є ре-зультатом взаємодії диференціації (розділення її на складові части-ни) та інтеграції з іншими науками. Відомий західно-європейський соціальний психолог С. Московічі, аналізуючи нинішній стан со-ціальної психології як науки, розділяє її на такі підрозділи: таксо-номічну, диференційну і системну.

Метою таксономічної (таксономічною вона називається тому, що обмежується психологічним описуванням і класифікацією різних

видів стимулів) соціальної психології є визначення характеру змінних, які пояснюють реакцію індивіда на стимул. Для таксоно-мічного підходу є характерним перенесення соціального на об’єкт. Суб’єкт же розуміється як щось недиференційоване, невизначене, тобто тільки як індивід, що здатен відповідати на стимули. Об’єкт же диференціюється на соціальний і несоціальний. Метою дослід-ження в цьому випадку є вивчення того, як соціальні стимули впли-вають на процеси мислення, сприйняття, формування установок. Параметрами можуть бути різні дослідження соціальної перцепції, соціокультурної зумовленості сприйняття.

Диференційна соціальна психологія, на відміну від таксономі-чної, диференціює не об’єкт, а суб’єкт. За основу диференціації бе-руться різні критерії в залежності від того, до якої дослідницької школи належить дослідник, або від характеру досліджуваної про-блеми. Так, наприклад, дослідження можуть диференціюватись за їх когнітивними стилями (конкретний, абстрактний), характером установок (етноцентричні, догматичні) і т.ін. Прикладом можуть бути дослідження мотивації до досягнення, лідерства, зрушення до ризику і т.ін., в яких соціальні феномени пояснюються в термінах психологічних характеристик індивідів.

Третій розділ соціальної психології, який виділяє С. Московічі, – це системна соціальна психологія. Її характеризує підхід до явищ з позицій системи, яка утворюється відношенням суб’єкта і об’єкта. Це відношення опосередковується втручанням ще одного суб’єкта – аген-та дії. В цьому трактуванні кожна зі сторін повністю опосередко-вується двома іншими. В залежності від того, як розглядається цей трикутник: у статиці чи динаміці – з’являються два типи досліджень. У статичному підході аналізується зміна реакцій в результаті про-стої присутності інших (роботи з соціальної фасилітації). У динам-ічному підході соціальне відношення (відношення між двома інди-відами) розглядається як основа для появи процесів, що породжу-ють соціально-психологічне поле, в якому виникають і відбувають-ся психологічні феномени, що спостерігаються. Прикладами тако-го типу досліджень можуть бути роботи динаміки групових процесів К. Левіна, розвитку міжгрупових відносин М. Шеріфа, досліджен-ня проблеми соціального порівняння Л. Фестінгера.

Виділені С. Московічі три типи соціально-психологічних дос-ліджень можна розглядати також з точки зору історії соціально-пси-хологічних досліджень. Історично таксономічна соціальна психоло-гія домінує в період 40-50-х рр. Саме в цей період найбільший авто-ритет має школа К. Ховленда, яка досліджує процес зміни устано-вок під впливом цілеспрямованих переконань. Тоді ж починається активне дослідження соціальної перцепції.

Другий етап – це 50-60-ті роки – період розквіту диференцій-ної соціальної психології. В цей період з’являється теорія когнітив-ного дисонансу Л. Фестінгера, починаються дослідження феноме-ну зрушення до ризику Д. Стоунера.

Третій етап починається з кінця 70-х років, коли починає фор-муватись системна соціальна психологія. Цей період характери-зується відродженням інтересу до символічного інтеракціонізму, пожвавленням досліджень міжгрупових відносин ( А. Теджфел).

Кожен з виділених С. Московічі типів соціальної психології досліджує специфічні закономірності певної сторони соціально-пси-хологічної реальності. Всі разом ці типи соціальної психології відоб-ражають багатоаспектність соціальної психології як науки, що підтверджується тим, що в підручниках з соціальної психології вони представляють одну науку, яку в широкому розумінні можна ви-значити як науку “про закономірності становлення соціально-пси-хологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціо-нування” (М.К. Корнєв, А.Б. Коваленко).

Оскільки предметом соціальної психології є соціально-психо-логічна реальність, яка складається у процесі її суб’єктивного відоб-раження людиною, то цей предмет не може бути чимось сталим. Пошуки парадигм його визначення тривають і досі. Це пояснюєть-ся як динамікою самої соціально-психологічної реальності, так і гли-биною її розуміння, ступенем дослідження. Останнє визначається не тільки потребами суспільства в соціально-психологічних знан-нях, але й можливостями самої науки, етапом її розвитку.

Сучасна стадія розвитку соціальної психології пов’язана з ди-ференціацією цієї науки на різні прикладні соціально-психологічні напрямки, які вивчають закономірності функціонування соціаль-но-психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності

індивіда та групи (соціальна психологія управління, економічна психологія, організаційна психологія, політична психологія, юри-дична психологія тощо). Разом з цим йде процес перетворення за-гальної соціальної психології в загальну теорію і методологічну ос-нову людинознавства. Соціальна психологія стає мислиннєвою па-радигмою сучасної системи гуманітарних наук.