Головним механізмом формування гендерної ідентичності є ідентифікація.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Поняття ідентифікація (від лат. identificare – отожнювати) є одне з основних, яке вживається в теорії особистості. Вперше в пси-хологію це поняття введено З. Фрейдом, в теорії якого воно має два значення: 1) в першому – як становлення тотожності між образами, які народжуються в галюцинації незадоволеними інстинктами, з одного боку, і образами реальних об’єктів, які реально задовольня-ють потреби людини, з другого; 2) в другому значенні ідентифіка-ція розуміється як один із суттєвих механізмів формування особис-тості – моральної інстанції супер-Его: щоб побороти інстинкти і тим самим уникнути покарання, дитина частково ототожнює себе з батьками, з авторитетними людьми, і цим шляхом інтерналізує їх цінності, моральні норми і заборони, а також відповідні форми по-ведінки. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як не-усвідомлений процес наслідування поведінці або певним якостям тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює.

Нині термін “ідентифікації” набув значного поширення і вжи-вається в таких основних значеннях:

– уподібнення себе значимому іншому як зразку, на основі емоційного зв’язку з ним;

– ототожнення себе з персонажем художнього твору, завдяки якому відбувається проникнення в смисловий зміст твору, його ес-тетичне переживання;

– механізм психологічного захисту, який відбувається як не-свідоме уподібнення об’єкту, який викликає страх або тривогу;

– один із комплексних механізмів захисту свого “Я” (роботи Анни Фрейд). Цей механізм включає інтроекцію і проекцію. Про-екція – це процес приписування суб’єктом іншій людині своїх рис, мотивів, думок і почуттів, які викликають у самого суб’єкта почут-тя провини і тривоги. Інтроекція – це втілення у власній індивіду-альній формі особистісних властивостей іншої людини;

– розпізнання, опізнання яких-небудь об’єктів у тому числі людей), віднесення їх до певного класу або упізнання на основі відо-мих ознак (в інженерній і юридичній психології);

– ототожнення себе з якою-небудь групою (великою чи малою) або спільнотою, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе членом цієї групи або спільності (групова ідентифікація).

В соціальній психології особистості ідентифікація – це один із суттєвіших механізмів формування ідентичності особистості, зокрема, – гендерної ідентичності. Завдяки механізмові іденти-фікації з раннього дитинства у дитини починають формуватись статеві риси особистості і поведінкові стереотипи, статеворольо-ва ідентичність і ціннісні орієнтації.

Аналізові механізму ідентифікації приділяється багато уваги психологами різних напрямків дослідження. Кожна з окремих тео-рій відображає якусь одну сторону складного процесу ідентифі-кації. Ці теорії описують процес гендерної ідентифікації з різних

точок зору: теорія традиційної ідентифікації наголошує на емо-ційному факторі, когнітивна – на значенні категоризації, теорія научіння аналізує процеси навчання, тренування. Співвідношен-ня цих сторін ідентифікації на різних етапах неоднакове. В раннь-ому дитинстві домінують емоційні зв’язки і відносини, потім до емоційних підключаються когнітивні, процеси навчання і трену-вання – на більш пізніх стадіях. Якщо спробувати уявити процес ідентифікації в його цілісності, то можна накреслити таку схему. Дитина входить в життя з певними вродженими програмами роз-витку і психофізіологічними статевими відмінностями, з ними пов’язано сприймання ранньої інформації, яка сприяє формуван-ню первинної гендерної ідентичності, яка потім направляє моде-лювання, впливає на сприйняття научіння. В динаміці цього роз-витку засвоюються і інтеріоризуються гендерні ролі. В подальшо-му гендерні ролі і гендерні ідентичності функціонують в системі зворотніх зв’язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

Механізм ідентифікації забезпечує передачу “особистого” досвіду опосередковано – через особистий приклад, наслідуван-ня, навіювання. На більш пізніх стадіях соціалізації розширюєть-ся коло осіб, з яких вибирається зразок-об’єкт ідентифікації. Се-ред таких можуть бути не тільки реальні люди, але й літературні герої. Проте раніше або пізніше настає час, коли зразок втрачає суб’єктивне значення. Дезактуалізація “зразка” знаменує завер-шення певного етапу в розвиткові особистості, її піднесення на новий щабель, коли складаються нові відносини, нові мотиви, що заставляє ставити нові цілі і шукати нові ідеали. Так відбуваєть-ся формування гендерної ідентичності.

У психологічній літературі виділяються декілька етапів фор-мування гендерної ідентичності. Перший етап – це первинна стате-ва ідентичність, яка відбувається до двох-трирічного віку. Це ті знан-ня, яких дитина набуває про стать у спілкуванні з дорослими. В роз-виткові статевої ідентичності виділяються такі процеси:

– дитина узнає, що існує дві статі;

– вона включає себе в одну з цих двох категорій;

– на основі самовизначення дитина керує своєю поведінкою, вибираючи нові форми поведінки.

Вже у 6-8 місяців малюки розрізняють чоловіків і жінок, які їх доглядають. У півтора року у більшості дітей помічається пер-винна ідентифікація себе з певною статтю. До двох років діти зас-воюють перші ігрові ролі, що відповідають їхній статі. Хлопчики прагнуть до незалежності: вони підтверджують свою індивіду-альність, намагаючись відокремитись від вихователя, від матері. Для дівчаток більш характерна взаємозалежність: вони набувають особистої індивідуальності у своїх соціальних зв’язках. Для ігор хлопчиків більш характерна групова діяльність. Ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах. В цих іграх менше аг-ресивності, більше взаємності, тут частіше наслідують взаємовід-носини дорослих, а розмови ведуться більш довірливі й інтимні. У віці 2,5 років більшість дітей здатні вже розділити людство на чо-ловічу і жіночу половини, хоча вони ще можуть не знати, в чому ці відмінності. Як показують психологічні дослідження, до віку 2-3 років майже кожен має тверду впевненість, що “Я – мужчина” або “Я – жінка”. Навіть, якщо чоловіче і жіноче начало розвивається нормально, особистість ще має адаптивну задачу розвитку свідо-мості маскулінності або фемінності.

Другий етап – це формування гендерної ідентичності з трьох до семи-восьми років. В три роки відбувається чітка поляризація типових для певної статі характеристик, а з другого боку – у свідо-мості трирічних малюків стать не сприймається як щось дане лю-дині назавжди. До 4-5 років діти вже уявляють типові заняття до-рослих. До 5-6 років постійність статі не усвідомлюється остаточно, дитині здається, що можна перетворитися у майбутньому в дівчин-ку із хлопчика, і навпаки.

Протягом раннього дитинства діти поступово осмислюють значення, яке лежить в основі статевих стереотипів. Коли в ек-спериментальному дослідженні 4-річним дітям надали мож-ливість грати в „крамницю”, то, перетворившись у „продавців”, вони пропонували хлопчикам купити лютих ведмедів, а дівчат-кам – пухнастих кошенят. Така поведінка доводить, що прита-манний будь-якій культурі зв’язок предметів і властивостей з тією або іншою статтю, залежить не тільки від научіння через спостереження або заучування певних асоціацій типу „ляльки

для дівчаток, машинки для хлопчиків”. Згідно з висновками дослідників, діти навіть в такому ранньому віці, напевно, поча-ли ставити одні властивості в причинний зв’язок з чоловічою статтю, а інші – з жіночою.

Деякі спеціалісти в галузі вікової психології вважають, що діти внутрішньо мотивовані до надбання цінностей, інтересів і моделей поведінки, які відповідають їх статі. Цей процес отри-мав назву самосоціалізації. Діти можуть розвивати у собі досить жорсткі і стереотипні уявлення про те, „що роблять хлопчики” і „що роблять дівчатка”. Наприклад, хлопчики грають машинками і ніколи не плачуть, а дівчатка граються в ляльки і люблять гар-но вбиратися. Дитина здебільше звертає увагу на особливості поведінки, яка відповідає її статі і не виявляє зацікавленості до поведінки, яка несумісна з поведінкою її статі.

Деякі дослідження підтверджують, що діти більш запам’ятову-ють те, що відповідає їх гендерним схемам. Наприклад, в тестах па-м’яті хлопчики виявляють тенденцію краще запам’ятовувати пунк-ти з поміткою „для хлопчиків”, а дівчатка – пункти з поміткою „для дівчаток”. Крім того, діти допускають помилки у відтворенні опові-дання по пам’яті, коли в ньому порушуються статеві стереотипи. Ці дані свідчать про великий вплив на увагу дітей і процеси їх научін-ня гендерних схем, які в них розвиваються.

Третій етап – 6-8 років. На цьому етапі відбувається прак-тично повна диференціація статевих ролей, вибираються певні форми ігор і компаній. У дітей формується уявлення про те, на-скільки їх індивідуальні властивості і соціальна поведінка відпо-відає нормативам і очікуванням певної статевої ролі. Характер-ною ознакою цього етапу є те, що дитина усвідомлює немож-ливість зворотного розвитку своєї статі.

У 6-7 років діти розуміють, що їх стать стійка і зберігається протягом всього життя, не дивлячись на зміни зовнішності. Вони розуміють, що хлопчики обов’язково стають чоловіками, а дівчатка – жінками, і що стать є стійкою у будь-якій ситуації і часі. Такий рівень розуміння називається сталістю (незмінністю) статі. В пері-од, коли розвиваються уявлення про сталість статі і її незмінність в часі, діти схильні до особливо жорстких, стереотипних уявлень про

допустимість для тієї або іншої статі поведінки. Ці уявлення і нор-ми стають засобом організації поведінки й емоцій дитини. Якщо вони порушуються, це може викликати у них тривогу, почуття занепо-коєності. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціалізації і зас-воюють поведінкові паттерни, які вважаються дотепними відносно їх статі. В процесі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив на неї з боку оточуючих її людей і стає носієм розпізнавальної Я-концепції, що включає уявлення про себе як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все ясніше усві-домлює стать свого тіла, наявність в себе чоловічих або жіночих ста-тевих органів, і визначає їх як частину своєї сексуальної природи. Всі ці фактори ведуть до розвитку первинної гендерної ідентич-ності, тобто усвідомлення своєї належності до певної статі. Схематично це можна представити так:

Розпізнавальні жіночі і чоловічі статеві органи

Визначення статі при народженні

Образ власного тіла у дитини

Виховання дитини як дівчинки або як хлопчика

Первинна гендерна ідентичність дитини

На цій схемі показані культурні фактори і фактори навколиш-нього середовища, що здійснюють вплив на формування гендерної ідентичності дитини. Ця ідентичність встановлюється дуже рано.

Четвертий етап – підлітковий період. Це етап статевого дозрі-вання, або пубертатний період, коли відбувається становлення не тільки зрілої гендерної ідентичності, але й сексуальної ролі. Про-блеми, які виникають перед індивідом протягом пубертатного пе-ріоду дуже важливі і гострі. Від їх вирішення залежить подальший напрямок соціалізації особистості.

Відомо, що лише з гендерною зрілістю встановлюється різка відмінність чоловічого і жіночого характеру – протилежність, що завдає великого впливу на весь склад життя людини. Такі якості особистості, як жіночність і мужність (фемінність і мас-кулінність) є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Джерелом формування психічних статевих відміннос-тей і статевої поведінки є, передусім, люди, що несуть в собі ті властивості, які для індивіда є бажаними і цінними формами. Для дітей раннього віку цими людьми є батьки. В подальшому до батьків приєднуються однолітки, діти більш старшого віку, дорослі. Процес статеворольової ідентифікації не припиняєть-ся протягом всього життя людини, однак на кожному віковому етапі цей процес має свої особливості.

Психологи вважають, що статева ідентифікація є результатом майже безперервної серії реплік, натяків, отриманих від переживань, набутих з членами сім’ї, вчителями, друзями, а також із культурних джерел. Фізичні характеристики, отримані від своєї біологічної статі, такі, як загальний фізичний розвиток, фігура і фізичні параметри, взаємно співвідносяться зі складною системою стимулів, що вклю-чають заохочення, покарання, статеві ознаки батьків, що і встанов-лює статеве ототожнення.

Формування гендерної ідентичності базується на трьох факто-рах: відносинах батьків і культурній позиції, зовнішніх статевих органах дитини і генетичному впливі, який стає фізіологічно актив-ним на 6-му тижні життя зародку.

Поза формуванням у індивіда гендерної ідентичності не може бути повноцінної особистості як в психологічному, так і в соціаль-ному плані. Саме тому трагічною є доля людей з порушеннями ген-дерної ідентичності. Порушення гендерної ідентичності – це ви-раження гендерної ідентичності способами, які суперечать ана-360

томічній статі людини. Раніше в літературі замість терміна “пору-шення гендерної ідентичності” вживався термін “гендерна дисфо-рія” як тотожний першому.

Як проявляються порушення гендерної ідентичності в дитячо-му віці? Ці порушення можуть бути виражені помірно. Незначні відхилення у статеворольовій поведінці, які здебільшого спричиня-ються неправильним статевим вихованням у сім’ї, спостерігаються, зокрема, у так званих фемінних хлопчиків і маскулінних дівчаток. За даними американського психолога Р. Гріна, у більшості дівча-ток, що виявили маскулінну поведінку в ранньому віці, потім, коли наступає статева зрілість, відбувається фемінізація. Проте у малень-ких хлопчиків фемінність може бути провісником конфлікту стате-вої ідентичності у підлітковому віці.

У плані розгляду факторів, що обумовлюють конфлікт гендер-ної ідентичності у жінок, цікавими є роботи К. Хорні (1995), яка вважає причиною появи маскулінності у жінок механізм ідентифі-кації дівчинки з батьком.

Деякі люди, які переступають через традиційну межу, що роз-діляє „очікування” гендерної ролі чоловіків і жінок, відчувають пев-ний дискомфорт від традиційної чоловічої або жіночої ідентифікації і виявляють певний рівень нонконформізму по відношенню до неї (гендерної ролі). Це так звана кросгендерність, яка може виявля-тись у різній мірі. В психології кросгендерність розглядається тра-диційно як патологічний стан, і професійна література описує його за допомогою таких термінів, як порушення гендерної ідентичності і гендерна дисфорія.

Люди сприймають тільки ті ролі, які точно відповідають їх по-ляризованому поглядові на поведінку, яка доречна чоловікам і жінкам. Нерідко люди не хочуть зрозуміти тих, хто порушує со-ціально визначені бар’єри відносно статі. Кросгендерність може ви-ражатись в поведінці по-різному, від випадкових переодягань в оде-жу іншої статі до зміни статі хірургічним або гормональним шля-хом. Хоча в особистості кожної людини є якісь елементи, які не вкла-даються в рольові стереотипи, що традиційно приписуються даній статі, деякі люди присвячують значний час і сили своєму прагнен-ню до кросгендерності, яку вони вважають більш відповідною своїй

суті, ніж традиційні гендерні ролі. Ступінь кросгендерності може варіювати від випадкового часу на відпочинку, коли людина одя-гається і діє як представник „протилежної” статі, і до того, коли така поведінка виявляється протягом тривалого періоду. Людина навіть може доводити оточуючим, що це і є її дійсна гендерна ідентичність. У спілкуванні з іншими людьми така людина викликає почуття дис-комфорту в оточуючих. Кросгендерні люди в реальному житті зуст-річаються з осудом і з пересудом, а не з доброзичливістю. Це свідчить про те, що люди часто приймають тільки ті ролі, які точно відпові-дають їх поляризованому поглядові на поведінку, доречну для чоловіків і жінок. Оточуючі не хочуть зрозуміти тих, хто порушує соц-іально визначені бар’єри, які стосуються статі.

Найбільш крайньою формою кросгендерності є транссек-суалізм. Транссексуали є анатомічно нормальними чоловіками і жінками, які впевнені в тому, що вони мають особистісні якості протилежної статі, визначаючи останні так, як це прийнято в суспільстві або культурі. Здебільше вони починають усвідомлю-вати подібні відчуття вже в ранньому дитинстві і відчувають силь-ний дискомфорт. Розроблені засоби, які дозволяють за допомо-гою гормональної терапії і хірургічних методів досягти того, щоб такі індивідууми виглядали як представники протилежної статі. Транссексуали з низькою інтенсивністю таких переживань часто не виказують бажання на зміну статі таким способом. Транссек-суали, які переживають свої відчуття більш гостро, навпаки, до-сить часто приймають рішення змінити свою стать юридично і анатомічно. Кількість прооперованих транссексуалів у США оц-інюється в 11000 чоловік (не включаючи тих транссексуалів, які не погодились на заміну статі). Загальна кількість транссексу-алів у деяких європейських країнах і США оцінюється як 1 на 20-50 тис. чоловіків у віці старше 15 років. Оцінки кількості трен-ссексуалів-жінок, які прагнуть стати чоловіками, виявляються нижче, ніж транссексуалів-чоловіків приблизно у відношенні 1 до 3. До цього часу витоки транссексуалізму невідомі, а дискусії про роль виховання і природи в цьому ведуться й зараз. Недавні дослідження показали деякі анатомічні відмінності будови чоловічого мозку у транссексуалів-чоловіків, що, можливо, говорить про визначальну роль біологічного фактора.

У кроссгендеризмі існує багато тонких відмінностей, які не ви-значені і не систематизовані. Дуже мало відомо про причини крос-сгендерності. Тільки подальше дослідження факторів, які визнача-ють гендерну ідентичність, гендерну роль і сексуальну орієнтацію, можуть дати відповіді на ці питання.

Відчуття статевої належності як одне з основних стрижнів осо-бистості у своїй нормі є досить стійкою якістю. Проте, слід засте-регти, що, по-перше, ступінь стійкості цього відчуття може бути нео-днаковою і строки його остаточного формування також можуть бути різні. По-друге, саме по собі нормальне відчуття статевої належності ще не визначає повністю ступеня, в якій той чи інший хлопчик або дівчинка у наступному будуть відповідати прийнятим у суспільстві зразкам „справжнього мужчини” або „справжньої жінки”. Як пока-зує практика, діти з відхиленням у статеворольовій поведінці ма-ють чимало проблем у стосунках з однолітками, а в майбутньому – у створенні власної сім’ї. Фемінні чоловіки та маскулінні жінки не здатні ефективно виконувати статевоспіввіднесені ролі. Отже, пе-ред вихователями постає проблема розрізнення варіацій і відхилень статеворольової поведінки.