Статева диференціація


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Дослідження психологічних відмінностей між статями здійснюється диференціальною психологією. Статева диференціа-ція визначається як сукупність генетичних, морфологічних і фізіо-логічних ознак, на основі яких розрізняється чоловіча і жіноча стать. Статева диференціація – це універсальна властивість живого, яка пов’язана з функцією відтворення собі подібних. У людини статева диференціація обумовлена соціокультурно. Вивчення статевих відмінностей має важливе практичне значення для професійного відбору і професійної орієнтації, для вирішення багатьох задач ме-дичної психології і служби сім’ї. Статевій диференціації присвяче-но безліч робіт. Багато робіт присвячено відмінностям жіночої і чо-ловічої поведінки, яка може спостерігатись уже в перші дні після народження і стає все більш наявною в подальшому.

В багатьох дослідженнях підкреслюється, що у віці 1,5-2 роки у хлопчиків виявляється більша схильність до конструктивної діяль-ності, ніж у дівчаток. Статеві відмінності у поведінці яскраво помітні, коли аналізують сумісну з дорослими діяльність дітей обох статей. Спостерігалось, наприклад, як діти різної статі і одного віку (3-5 років) допомагали батькові виконувати домашню роботу технічно-го характеру. Було відмічено, що допомога у хлопчика і у дівчинки була різною. Дочка була готова щось принести, подати, потримати, їй достатньо бути учасницею загальної корисної справи. Сина ж це не задовольняє, він обов’язково буде прагнути схопити той самий інструмент і сам виконувати роботу, наслідуючи батькові в конк-ретних маніпуляціях.

Наявність суттєвих психологічних відмінностей між чоловіка-ми і жінками само по собі ні у кого не викликає сумніву. Важливо підкреслити, що будь-яка встановлена відмінність є середньо-ста-тистичним показником, який не можна прикласти до всіх жінок і чоловіків. Вчені виявили середньо-статистичні відмінності між чо-ловіками і жінками в ряді моторних і когнітивних функцій. Жінки, в середньому, демонструють більш високі показники в тестах на швидкість мовлення, правопис, швидкість письма і читання, розуміння соціальних взаємодій і емоційної інформації, перцептивну швидкість, тонку моторику, арифметичний рахунок і асоціативну пам’ять. Чоловіки, в середньому, краще справляються з тестами на полінезалежність, математичні судження, абстрактне мислення, ро-зуміння просторових відносин, цілеспрямовану моторику, а також стереотипно чоловічі захоплення: технічну смекалку, електронну інформацію і інформацію, пов’язану з автомобілями і крамницями.

Загально прийнято, що права і ліва півкуля головного мозку людини здатна відповідати за виконання різних функцій. Є вказів-ки на те, що півкулі чоловіків і жінок можуть по-різному спеціалі-зуватись в розумових процесах. Чоловіки, напевно, більш латералі-зовані, тобто конкретні функції мозку у них частіше локалізуються переважно в одній півкулі. Це може допомогти пояснити їх інтерес і більші здібності, наприклад, до механіки, розуміння просторових відносин і математичних суджень.

Жінки, як правило, менш латералізовані і відрізняються більшою взаємодією між півкулями. Це цілком може робити для них доступним більш широкий діапазон розумових задач і пояснити їх більшу здібність пояснювати і обробляти емоційний матеріал, а та-кож добре писати.

Статеві відмінності охоплюють досить широке коло властивос-тей і відносин. Наприклад, більша агресивність чоловіків є транскуль-турною і навіть міжвидовою константою. Міжкультурну валідність, напевно, має визначення чоловічого стилю життя, як більш предмет-ного і інструментального, на відміну від більш емоційно-експресивно-го жіночого стилю; це пов’язано з особливими функціями жінки-ма-тері і так чи інакше відбивається в спрямованості інтересів і діяльності, співвідношенні сімейних і позасімейних ролей і т.ін.

Імовірно, що багато з цих відмінностей між чоловіками і жінка-ми є генетично обумовленими. Наприклад, американські дослідники Маккобі і Джеклін припускають, що більша агресивність чоловіків може бути викликана тим, що їх організм в пренатальний період от-римував більшу кількість статевих гормонів. З цією точкою зору не погоджуються інші дослідники. Так, Тіджер стверджує, що у чоловіків відсутня будь-яка біологічна схильність до вияву агресивності. Він вважає, що підвищена агресивність чоловіків зумовлена скоріше ста-320

теворольовою соціалізацією. Згідно з іншими дослідженнями, до цих загальноприйнятих відмінностей між жінками і чоловіками за рівнем агресивності необхідно підходити з великою обережністю, – як і до статевих відмінностей в прояві математичних і вербальних здібнос-тей. Дослідивши не одну сотню людей, Хайд прийшов до висновку, що відмінності, які визначені “середнім чоловіком і середньою жінкою”, виявляються далеко не завжди.

Отже, не дивлячись на велику кількість досліджень з психоло-гічних відмінностей чоловіка і жінки, експериментальних даних з цього питання недостатньо і вони часто є суперечливі. Це свідчить про складність проблеми статевої диференціації.

Статева дифереціація основана, в першу чергу, на різній ролі чоловічого і жіночого організму у здійсненні репродуктивної функції. Одним з перших, хто намагався теоретично пояснити при-роду відмінностей чоловіка і жінки, є французький дослідник А. Фул’є (1896 р.). Суть його теорії полягає у принциповій відмінності метаболізма (обмінного процесу) у чоловіків і жінок. Метаболізм – це є взаємодія анаболізму і катаболізму. Анаболічні процеси, що включають переважно орієнтацію на живлення, інтег-рацію, збереження енергії, за А. Фул’є, є більш розвинутими у жіно-чих організмах. Ця велика анаболічна орієнтація, забезпечуючи інди-відуальну виживаність жінок, виявляється і в їх поведінці.

Катаболітичні процеси, які більш пов’язані із розмноженням, дезінтеграцією, витратом енергії, визначають поведінку чоловічих організмів. В цій теорії явним є те, що закон взаємодоповнюваності, описаний Геккелем, є універсальним, проте в реальності все набага-то складніше.

Згідно з концепцією В.А. Геодакяна (1984 р.), дихотомія чолові-чого і жіночого є дихотомія спадковості і змінності, довготривалої і оперативної пам’яті виду, кількості і якості нащадків, консерватив-ності і еволюційності. Диференціація статей є результатом соціалі-зації організмів за двома головними акспектами еволюції: збережен-ням і зміною генетичної інформації. Потік інформації від середови-ща до популяції реалізує переважно чоловіча стать, а від покоління до покоління – жіноча стать. Філогенетично більш змінюється чоло-віча стать, онтогенетично – жіноча. Онтогенетична пластичність жіночої статі забезпечує їй більшу стабільність у філогенезі. Жіноча стать більш адаптована, чоловіча – більш винахідлива. Статевий диморфізм виникає в результаті різних норм реакції на умови: жіноча стать спец-іалізується на адаптації до умов; чоловіча – на футуристичних моде-лях, які ще не мають аналогів на еволюційному шляху. Тому чолові-ки більш творчі, а жінки адаптивні. Цією концепцією В.А. Геодакян пояснює відмінності між чоловіками і жінками. Ці відмінності знахо-дяться не в конкурентних відносинах, а в комплементарних.

Концепція В.А. Геодакяна виходить з інтересів популяції і ви-являє функції двостатевості на рівні виду: мова йде про всезагальні закономірності альтернативного типу, фундаментальний характер яких потрібно мати на увазі. Тому пряме перенесення понять кон-цепції В.А. Геодакяна на рівень конкретних психологічних, соціаль-но-логічних досліджень було б помилкою.

Статевий диморфізм відноситься до постійних характеристик онтогенетичної еволюції людини, охоплюючи як самі ранні, так і самі пізні періоди людського життя. Онтогенез людини розкриваєть-ся як послідовна зміна віку, однією з характеристик якого є своєрі-дний статевий метаморфоз і поступове розгортання і посилення ста-тевого диморфізму в періоди роботи і дозрівання, потім стабіліза-ція цього диморфізму, по якій визначається статева зрілість, нарешті, послаблення і згасання статевого диморфізму в процесі старіння.

Взагалі не можна досягти якоїсь визначеності і однозначно роз-ділити поведінку людини відповідно до статі. Вчені вважають, що мозок людини має можливість програмувати поведінку як за чоло-вічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина во-лодіє одночасно маскулінними і фемінними рисами, і лише ступінь вираженості й особливості поєднання визначають індивідуальність особистості, її маскулінність або фемінність.

Гендерна свідомість схильна абсолютизувати психологічні і соціальні відмінності статей, ототожнючи маскулінність з активно-творчим культурним, природничим началом.

Як системне ціле, образи маскулінності і фемінності є історич-ними і етноспецифічними. Деякі риси, які їм приписуються, є транс-культурними: наприклад, ототожнення маскулінності з силою, аг-ресивністю, а фемінності – з м’якістю, ніжністю.

В суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси ха-рактеру, які відповідають поняттям “чоловіче” і “жіноче”. Амери-канські соціологи, вивчаючи стереотипи “маскулінності” і “фемін-ності”, запропонували студентам назвати слова і фрази, які, на їх думку, вживає більшість американців у характеристиці чоловіка і жінки. Вийшов такий список.

 

Характерні риси чоловіка    Характерні риси жінки

Сильний, схильний до занять спортом.

Мало турбується про свою зов-нішність.

Виконує роль годувальника сім’ї. Має досвід сексуального життя. Неемоційний, стійкий. Логічний, раціональний, об’єктив-ний, має розвинутий інтелект. Прагне до влади і лідерства. Активний. Прагне до успіху, честолюбний.           Слабка, не схильна до занять спортом.

Турбується про свою зовнішність. Виявляє прив’язаність до сім’ї. Добродійна. Емоційна і ніжна. Легковажна, нелогічна, наділена інтуїцією.

Залежна, великою мірою потре-бує захисту. Пасивна. Полохлива, сором’язлива.

Як бачимо, існує глибока асиметрія в принципах описування чоловіків і жінок: чоловік трактується у відповідності зі стереоти-пом маскулінності, а жінка – зі стереотипом фемінності. Чоловік сприймається і оцінюється, головним чином , своїм суспільним ста-новищем, родом занять, соціальними досягненнями, а жінки – в си-стемі сімейно-родинних відносин. В описуваннях жінок іншими досліджуваними теж підкреслюються такі риси, як материнство, плодовитість, персоніфікація природного начала.

Бути чоловіком або жінкою – це не просто бути людиною з жіно-чою або чоловічою анатомією чи фізіологією; одного цього недостат-ньо. Необхідно, по-перше, щоб людина сама відчувала себе пред-ставником чоловічої або жіночої статі, а, по-друге, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями віднос-но прийнятих у суспільстві зразків поведінки і зовнішнього вигля-323

ду чоловічого й жіночого, яке воно приписує індивідам. Отже, ста-теві відмінності формуються під впливом соціального оточення в результаті входження людини в певну соціокультурну систему че-рез засвоєння її норм.

Статеворольова соціалізація охоплює широке коло проблем, в основі вираження яких лежать такі принципи: 1) статеворо-льова поведінка – це не біологічне, а соціальне явище; 2) стате-ворольова поведінка і установки індивідів зумовлені соціонор-мативною культурою суспільства; 3) статеворольова поведінка, з одного боку, зумовлена біологічною природою людини, а з дру-гого детермінована логікою культури як системного цілого; 4) статеворольова поведінка індивідів різних суспільств і куль-тур має багато спільного, проте вона різноманітна, історично мінлива і звідси випливає необхідність її порівняльно-історич-ного аналізу; 5) різні соціальні групи і верства одного й того ж суспільства можуть істотно відрізнятись за своїми установка-ми і поведінкою, а тому існують чисельні статеві, вікові, етнічні і інші гендернорольові культури; 6) окремі елементи гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними яви-щами (гендерна культура пов’язана з загальною культурою). Це правильно не тільки щодо певних норм культури поведінки, але й поведінки окремих індивідів, яку можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статусно-ро-льовими характеристиками і т.ін.

Потрібно розрізняти поняття “статеворольова соціалізація” і “статеворольове виховання”. В останньому наголос зроблено на цілеспрямованості процесу.

На відміну від статевого виховання цілі і програми статевої со-ціалізації ніхто спеціально не формулює, у неї немає спеціальних методів і відповідних виконувачів. Дослідження формування осо-бистісних характеристик дітей показують, що “непрямі” соціалізу-ючі впливи, наприклад, батьків, відбиваються на поведінці дітей не менше, а може й більше, ніж впливи “прямі” – виховуючі. Статево-рольове виховання є важливою стороною статеворольової соціалі-зації, однією з її форм, але окрім цієї форми, існують також так звані “стихійні”, незаплановані форми статеворольової соціалізації.

В статеворольовій соціалізації можна виокремити такі функції: соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, харак-терних для індивідів певної статі, сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, значень, символів, формування со-ціального характеру гендера; інкультурацію– засвоєння традицій ген-дерної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколі-нню; інтерналізацію особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентич-ності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю.

Статеворольова соціалізація здійснюється на рівні суспільства через такі інституції, як сімейна інституція, система навчання, ви-ховання і система ідеологічного впливу, як свідомо організована, запрограмована і спеціалізована діяльність суспільства з метою фор-мування у індивідів певних гендерних властивостей. Успішність організації процесу статеворольової соціалізації цими інституція-ми пов’язана з наявністю у них системи цілеспрямовано орієнтова-них нормативів і стандартів гендерної поведінки в типових ситуа-ціях. Засвоєння індивідами ціннісно-нормативної системи суспіль-ства відбувається завдяки трансформації її у всі інші системи со-ціального оточення індивіда, аж до груп безпосереднього міжосо-бистісного спілкування, завдяки якому тільки-но і здійснюється про-цес інтеріоризації соціальних норм і цінностей.

Можна умовно виділити три сфери, в яких здійснюється статеворольова соціалізація: поведінкова, сфера спілкування і сфера самосвідомості.

Протягом всього процесу статеворольової соціалізації осо-бистість засвоює моделі статеворольової поведінки, які є позитив-ними для чоловічої і жіночої статі. Люди демонструють оточуючим, наскільки вони по відношенню до суспільства займають чоловічу, жіночу, або кроссгендерну позицію своїми висловлюваннями на цю тему, поведінкою. Це публічне, зовнішнє вираження гендера нази-вається гендерною поведінкою. Термін “статева поведінка” вжи-вається в двох аспектах. Перший – статева, в розумінні сексуальна, тобто поведінка в репродуктивно значущій ситуації. До неї відно-ситься все те, що в поведінці людини в кінцевому підсумку приво-дить до появи потомства. Поведінка в цьому випадку долає ступені

статевої полярності. Другий аспект – поведінка людини в ситуації, яка не має репродуктивного значення. Чоловіки і жінки поводять себе в кожній ситуації відповідно, по-перше, до своєї загальнолюдсь-кої сутністі, по-друге, до своєї статевої належності. Немає такої си-туації, в якій чоловіки і жінки виступали б як якісь безстатеві істо-ти. Це потрібно розглядати як одну із найважливіших умов системи статевого виховання. У зв’язку з цим ми хочемо зазначити не-обхідність розрізняти поняття “сексуальне” і “статеве”. Можливо, ці поняття не слід “розводити” за обсягом, однак їх слід розрізняти за аспектом. Коли мова йде про “сексуальне”, то наголос робиться на особливостях особистості, які пов’язані, в першу чергу, з репро-дуктивними властивостями. У понятті “статеве” домінуючими ха-рактеристиками виступають загальноособистісні, соціокультурні властивості. В будь-якому суспільстві статеве виховання передба-чає засвоєння індивідом гендерних ролей і навчання статеворольо-вої поведінці. Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізова-ною. Це – генералізоване, узагальнене уявлення про “типово” жіно-чу або “типово” чоловічу рольову поведінку. В узагальненому виг-ляді вони існують як маскулінні та фемінні риси.

Друга сфера, в якій відбувається процес формування особис-тості,– це спілкування. В контексті статеворольової соціалізації спілкування розглядається з боку засвоєння норм спілкування як з особами своєї, так і з особами протилежної статі. Існують чисельні психологічні дослідження міжстатевого спілкування і їх впливу на формування статевих якостей.

Важливою проблемою в зв’язку з цим є виховання гетеросоці-альності як властивості особистості, через яку виявляється зрілість гендерної ідентичності як статусу чоловіка або жінки в системі їх міжстатевого спілкування. Ця проблема пов’язана також з вихован-ням культури міжстатевого спілкування у відповідності з нормами і законами суспільства.

Третя сфера, в якій відбувається формування особистості – це розвиток самосвідомості. В контексті статеворольової соціалізації розвиток самосвідомості особистості розглядається як процес усві-домлення нею своєї статі. Людські істоти мають чітке внутрішнє

відчуття своєї належності до певної статі. Це внутрішнє сприйнят-тя статі визначається як гендерна ідентичність. В самому загально-му вигляді можна сказати, що процес статеворольової соціалізації відбувається як формування у людини образу Я, де перше місце посідає Я статеве.

Гендерна ідентичність – це усвідомлення індивідом своєї ста-тевої належності, суб’єктивне осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється у єдності статевого усвідомлення та поведін-ки. Трагічність долі тих, хто не зміг сформувати гендерну іден-тичність, переконує в тому, наскільки важливим для особистості є цей психологічний стан. Стать – це перша ознака, з якою індивід входить у “світ людей”. Усвідомлення себе певною статтю – це ус-відомлення себе людиною, особистістю. Тому гендерна ідентичність є основним компонентом самосвідомості людини, стрижнем її цілісності. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі статеворольової соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, в цей період відбувається її остаточне формування.

Отже, процес статеворольової соціалізації здійснюється як єдність змін у всіх трьох визначених сферах. У сукупності вони створюють для індивіда дійсність, яку він розширює, де він спілкується, пізнає і діє, засвоюючи не тільки своє найближче мікросередовище, але й всю сис-тему соціальних відносин. З перших днів життя дитини соціальне ото-чення відіграє вирішальну роль у вихованні особистості як статі.

Стадійність процесу статеворольової соціалізації

Процес статеворольової соціалізації починається з ранньо-го дитинства, продовжується довгі роки і відбувається стадійно. Можна виокремити принаймні такі періоди статеворольової соціа-лізації. По-перше, це первинна статеворольова соціалізація. Період первинної статеворольової соціалізації охоплює декілька вікових стадій: від народження до початку навчання в школі і від початку навчання в школі до соціальної зрілості. У відповідності з роллю провідної діяльності дитини, а також інституціями, які відіграють вирішальну роль у статеворольовій соціалізації, можна виділити два

важливих етапи в первинній статеворольовій соціалізації: по-пер-ше, дитинство, в якому домінуючим інституттом є сім’я, а провідною діяльністю – гра, і, по-друге, підлітковий період, особливістю якого є те, що до сім’ї приєднується такий інститут, як школа, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками.

Вторинна статеворольова соціалізація починається з періоду соціальної зрілості і продовжується все життя. Цей період теж має декілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально-віко-вого статусу до іншого.

Загальна послідовність подій, які пов’язані зі статеворольовою соціалізацією, виглядає так. Якщо виходити з тези, що особистістю не народжуються, а нею стають, то ясно, що процес статеворольової соціалізації за своїм змістом є процес, який починається з перших хвилин життя людини. При народженні спостерігається відносно небагато помітних відмінностей між статями. Взаємодіючи все більше з соціальним оточенням, діти засвоюють певні ролі, а потім, в період статевого дозрівання, гормональні фактори викликають значні зміни у статевій диференціації, збільшуючи відмінності між чоловіками і жінками. Більшість спеціалістів вважає, що хлопчики і дівчата в процесі виховання зазнають різного з ними поводження, що отримало назву диференціюючої соціалізаці. В кожному суспільстві від жінок і чоловіків очікується відповідність приписа-ним ролям, і в кожному суспільстві чоловіки і жінки мають досить узгоджені уявлення про ці очікування, незалежно від того, подоба-ються вони їм чи ні. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціа-лізації і засвоюють поведінкові паттерни, які вважаються прийнят-ними для їх статі. По мірі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив з боку оточуючих її людей і стає носієм своєї Я-концепції, яка включає уявлення про себе як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все більше усвідом-лює стать свого тіла, наявність у себе чоловічих або жіночих стате-вих органів і визначає їх як частину своєї статевої природи. Всі ці фактори приводять до розвитку первинної гендерної ідентичності.

Статеве дозрівання відбувається в пубертатному періоді. Це період життя людини, коли статеві залози починають виробляти велику кількість гормонів, що виявляється у змінах організму, у

поглибленні сексуальних почуттів і в поведінці, пов’язаній зі стат-тю. Пубертатні гормони починають формувати різні фізичні харак-теристики чоловіків і жінок. В підлітковому періоді завершується формування фундаментальних паттернів гендерної ідентичності, що дає підставу говорити про досягнення статевої зрілості індивідом і практичну завершеність формування гендерної ідентичності особи-стості. Показником гендерної зрілості є формування у індивіда со-ціально-типових гендерних рис в результаті засвоєння ними стан-дартів гендерної культури. Процес і результат набуття індивідом гендерних властивостей, які є типовими для певної статі, називається статеворольовою типізацією. Отже, гендерна зрілість означає ста-новлення гендерного типу особистості. Індивід в процесі статево-рольової типізації засвоює загальну інформацію для категоризації поведінки і ролі чоловіка і жінки, а також інформацію про форми поведінки і властивості особистості, які характерні для своєї статі. Гендерна зрілість – це не застигла сукупність раз і назавжди даних гендерних особливостей, а динамічна система, що постійно розви-вається. Особистість, вступаючи в нові зв’язки і взаємини з іншими людьми, змінюється все життя. Входження людини в нові для неї групи, прийняття нових ролей, позицій, зміна соціальних устано-вок, мотивів, потреб триває безперервно. Процес статеворольової соціалізації особистості продовжується до тих пір, поки продов-жується її спілкування, соціальне пізнання, соціальна активність. Звичайно, що в молоді роки цей процес протікає більш інтенсив-но, ніж у старших людей, що досягли певного ступеня зрілості. Зрілість – це не зупинка, а динамічна система гендерних якостей особистості, що постійно трансформується під впливом нових ви-мог. Соціальне середовище – явище динамічне. Тому результатом статеворольової соціалізації є все нові й нові гендерні властивості, яких потребує життя. А тому, розглядаючи статеворольову соціа-лізацію як процес, не можна стверджувати, що він завершується на якійсь стадії життєдіяльності індивіда. Сучасний стан транс-формації всіх сфер життя не може не впливати на зміни вимог, які пред’являються особистості. У зв’язку з цим виникає безліч про-блем, вирішення яких потребує наукового аналізу закономірнос-тей процесу статеворольової соціалізації.

Гендерна культура суспільства. Гендерні норми

Як уже було зазначено, відмінності між чоловіками і жінками обумовлені не тільки біологічним фактором, а значною мірою со-ціокультурним середовищем. Більшість наявних особливостей ста-тевої поведінки індивідів є наслідком соціально-історичних фак-торів, а саме: 1) розподілу праці в залежності від статі; 2) відмінно-стей у змісті і засобах виховання хлопчиків і дівчаток; 3) культур-них стереотипів чоловічності і жіночності; 4) диференціації чолові-чих і жіночих соціальних ролей. Перелічені соціально-історичні фактори обумовлюють зміст і функції гендерних ролей, які мають свої особливості в кожній культурі. Культура, взята в контексті історії розвитку людської статі, де всі предметні зміни корелюють з розвитком статевих властивостей індивідів, є ні що інше, як ген-дерна культура суспільства.

Гендерна культура суспільства – це система цінностей суспіль-ства, яка складає таку надіндивідуальну загальнообов’язкову поза-генетично задану програму, яка наказує індивідам відповідати пев-ним соціокультурним експектаціям відносно прийнятих для дано-го суспільства “зразків” поведінки і зовнішнього вигляду чоловічої або жіночої статі. Статеворольова соціалізація є не що інше як про-цес засвоєння особистістю стандартів, зразків поведінки, правил, цінностей, норм, вимог, очікувань, адресованих суспільством людям чоловічої й жіночої статі протягом входження особистості в соціаль-но-культурне середовище.

Гендерна культура – це така система форм і способів організації життя, без яких не існує жодне суспільство. Через певні механізми гендерної соціалізації вона формує гендерні якості індивіда, розкри-ває в певному напрямку його здібності, направляє на здійснення тих чи інших видів діяльності. Гендерна культура детермінує не тільки стиль одягу і поведінку чоловіка або жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями. Гендерна культура включає чисельну кількість різноманітних норм, за допомогою яких культура відтво-рює, закріплює і формує статеві відмінності, регулює родинні і міжста-теві взаємини. Система гендерних норм моделює комбінацію рис чо-ловіка і жінки, що приписують певну поведінку і певні почуття членам різних гендерних статусів. Соціальні очікування інших у міжо-собистісній взаємодії постійно підтримують цю норму.

Етнографічна література змальовує надзвичайно строкату кар-тину стосовно системи гендерних норм у різних народів і в різні часи. І. Кон, аналізуючи значення і місце обрядів в гендерній куль-турі суспільства показує, що обряд ініціації чоловіків в деяких сус-пільствах спрямований на те, щоб закріпити почуття чоловічої со-лідарності. Це проявляється в груповому характері ініціації, в підго-товці підлітків до ініціації поза сім’єю, в недопущенні до участі в ній жінок. Такі правила, як показує І. Кон, виражені в 37 % чолові-чих і тільки у 7 % жіночих церемоній.

В 1935 році відома американська дослідниця Маргарет Мід ви-дала книгу “Стать і темперамент”, в якій зроблено блискучий аналіз гендерної культури різних народів. Вона проаналізувала особливості культури трьох племен Нової Гвінеї, показавши її історичність і нор-мативність. В кожному з трьох досліджуваних племен була специфі-чна для цих суспільств гендерна культура зі своєю системою гендер-них норм, зовсім різними гендерними ролями, своїми стандартами, прямо протилежними тим, що прийняті у європейських суспільствах.

Велика роль у вивченні особливостей гендерних культур різних народів належить крос-культурним дослідженням. Порівняння різних проявів гендерних особливостей у неоднакових культурних умовах дає можливість встановити мінливі і незмінні, залежні від культури психічні властивості чоловіків і жінок, окреслити межі і діапазон цієї мінливості і т.ін., – одним словом, дослідити найбільш суттєві аспекти гендерної природи людини.

Норми статеворольової поведінки у різних народів завжди відповідають особливостям їх культури і конкретному способові життя. Це видно хоча б на прикладі норм статевої сором’язливості, які мають великі відмінності як в кількісному (рівень), так і в які-сному (змістовному) відношенні. Одні народи, наприклад, закри-вають більше тіло, інші – закривають лице і т.п.

Існують суттєві відмінності гендерних культур за типом стате-вої моралі. Найбільш загальний принцип класифікації культур за типом їх статевої моралі, прийнятий в етнографічній літературі, це розподіл їх на антисексуальні типи і просексуальні типи, або репре-331

сивні (суворі) і пермісивні (терпимі). Приклад репресивної антисек-суальної моралі – мікронезійці, що заселяють острови Ян (західна частина Каролінських островів). Ці люди не вважали секс гріхом, але вірили, що статеве життя шкідливе. Негативне ставлення до сексу-альності характерне і для традиційної культури папуасів племені ма-нус (острови Адміралтейства). Тип пермісивної культури можна ба-чити на прикладі народів Полінезії, де відкрито заохочується, як в чоловіків, так і у жінок, еротизм. Виявлення сексуальності у підлітків і юнаків тут вважається нормальним і здоровим. Більшість суспільств має проміжний тип статево-сексуальної культури і це залежить від загальних властивостей стилю життя і культури народу.

Оскільки культура тісно пов’язана з продовженням роду, яке регулюється спеціальними інститутами шлюбу і сім’ї, то елементом цієї культури є ціннісно-нормативна система шлюбно-сімейних відносин, якою регулюються права і можливості для кожного ген-дерного статусу в родинному осередку. В цю систему включаються гендерний шлюбний і репродуктивний статус, пов’язаний з вико-нанням або відмовою від шлюбу, народженням дітей, родинних ро-лей, а також моделі соціально схвалюваних уявлень, що служать зміцненню сімейних структур інституту батьківства.

Велика роль майже у всіх культурах приділяється соціально-статевому контролю, який виконує функцію регулятора статевої поведінки. Ядром системи соціально-статевого контролю є заборо-ни, завдяки яким суспільство уніфікує поведінку індивідів. Крім обмежень і заборон в культурі існують позитивні накази, що вказу-ють, як можна і потрібно поводитись жінкам і чоловікам. Виконан-ня цих наказів забезпечується не стільки санкціями ззовні, скільки внутрішніми психологічними установками, включаючи почуття со-рому, провини, естетичні почуття та ін.

Виконуючи регламентуючу функцію, культура завжди залишає місце для індивідуальних і ситуативних варіацій. Одні вчинки рег-ламентуються, оцінюються як “хороші” або “погані”, “вірні” або “невірні”, інші цілком віддаються на індивідуальний розсуд, фор-мулюючи той чи інший наказ. Культура завжди передбачає які-не-будь можливості його порушення. Варіації цих порушень в різних суспільствах і сферах буття різні.

Нормативні накази неоднорідні і неоднозначні. Вони розрізня-ються в залежності від того, кому, що, ким і чому заборонено. Забо-рони, які стосуються чоловіків, можуть не поширюватись на жінок, і навпаки. Розрізняються нормативні накази для різних прошарків одного і того ж суспільства. Заборона тих чи інших вчинків не зав-жди співпадає із забороною говорити про них. Бувають відносини, які принципово не називаються, невірталізуємі стосунки; їх існу-вання загальновідоме, але про них не прийнято говорити (табу слів) або можна говорити лише натяком. В той же час існують речі, про які можна говорити, але не можна робити. Поведінкові і вербальні заборони завжди співвідносяться з певним контекстом. Так, в су-часному суспільстві не прийнято, щоб діти і батьки (підлітки і до-рослі) відкрито обговорювали один з одним свої сексуальні пробле-ми, а з однолітками це цілком допустимо.

Різна і суворість заборон: одні вчинки забороняються катего-рично (інцест), до інших же відношення амбівалентне (позашлюбні зв’язки). Відповідно, норми не тільки є різними для чоловіків і жінок (подвійний стандарт), але й суперечливими: те, що забороняється офіційно, неофіційно вважається підтвердженням вірильності, тобто заборона розповсюджується на офіційну сторону життя.

Засобом соціально-статевого контролю є суспільна думка мікросередовища, що оцінює вчинки в сфері сімейно-побутових традицій в категоріях моральної свідомості. Це виявляється в жит-тєвих поняттях “доброчесності”, “невинності”, “гідності”, “честі” і т.ін. і проявляється у спонтанних реакціях мікросередовища (сусідів, близьких людей, членів групи, дорослих членів сім’ї). Ре-акція мікросередовища як неформальна позитивна або негативна соціальна санкція є одним із основних засобів соціального конт-ролю. Можна виділити типи реакцій мікросередовища на вчинки індивідів: 1) мікросередовище доводить своє ставлення безпосе-редньо до відома самих чоловіків і жінок; 2) мікросередовище вис-ловлює своє відношення до позиції дорослих (батька і матері, діда і бабусі) у формі поради, попередження, догани, зневаги, заочного осуду, недоброзичливих пліток і т.ін. В процесі соціалізації со-ціально-статевий контроль виявляється в різних формах обмежен-ня спілкування хлопчиків і дівчаток, особливо спілкування дівча-333

ток з хлопчиками. Обмеження спілкування хлопчиків і дівчаток, яке здійснює сім’я, пов’язане з певними етнопсихологічними фак-торами, витоки яких у звичаях, традиціях.

Значну регламентуючу функцію в гендерній культурі виконує гендерна ідеологія, яка виправдовує існування гендерних статусів і різну їх оцінку в суспільстві. Виходячи з гендерної диференціації суспільства, можна стверджувати про існування таких ідеологій як маскулінізм і фемінізм, кожна з яких прагне обґрунтувати свої інте-реси і впровадити в життя.

Здебільшого ідеологію маскулінізма, яка виправдовує і уста-новлює чоловіче домінування, пов’язують з пережитком архаїчної патріархальної ідеології і традиційними гендерними стереотипами (жінкам – домашня робота, а чоловікам – суспільно-виробнича сфе-ра). Гендерна ідеологія є основою гендерної стратифікації в соціаль-ному житті суспільства. В західній соціології гендерна стратифіка-ція є обов’язковим фактором у вивченні соціальної нерівності.

На основі гендерної ідеології виникає два рухи: фемінізм і чо-ловічий рух, які особливо поширені на Заході. Особливо пошире-ним в світі є феміністичний рух, який виник в кінці XVIII сторіччя. В ХІХ ст. виник і сам термін “фемінізм”, який використовується для визначення ідеології рівноправності жінок. Л. Татл, яка видала “Ен-циклопедію фемінізму”, дає таке визначення фемініста: “Фемініст – це людина, яка не має упередженості проти інших людей з огляду на їх стать, і своїми діями сприяє політичній, економічній, духовній і сексуальній рівності жінок”.

Завдяки жіночому рухові люди зрозуміли, що жінки інколи ста-ють жертвами дискримінації. Виникло навіть таке поняття як сексизм, яким називають упереджене відношення до жінок. Прибічники сек-систських поглядів вважають жінку нижчою істотою. Разом з тим під впливом жіночого руху в поле зору суспільства потрапили також про-блеми, пов’язані зі стереотипністю чоловічої гендерної ролі.

У Північній Америці виник чоловічий рух на захист потреб і виявів почуттів чоловіків. В США з’явились чоловічі групи, які роз-робляють спеціальні програми для чоловіків, в яких даються пора-ди щодо можливості виявляти поведінку, що раніше вважалась спра-вою, яка недостойна чоловіка.

Жіночий і чоловічий рухи, основою яких є гендерна ідеологія фемінізму і маскулінізму, в свою чергу, здійснюють вплив на ген-дерну культуру, змінюючи її у відповідності з тими трансформація-ми, що відбуваються у суспільстві.

Отже, особливості статеворольової соціалізації зумовлені знач-ною мірою властивостями основних структурних елементів гендер-ної культури. Системоутворюючим елементом, який значною мірою визначає нормативність гендерної культури є система гендерних стереотипів, які пов’язані з гендерними ролями.

Гендерні стереотипи як протиставлення маскулінності і фемінності

Поняття стереотипу (від грец. Stereos – твердий і typos – відби-ток) визначається як стандартизований, стійкий, емоційно насиче-ний, ціннісно визначений образ, уявлення про соціальний об’єкт. В такому визначенні це поняття було введено в науку У. Ліппманом. Гендерні стереотипи існують у вигляді схем, за допомогою яких організується і структурується інформація про кращий тип стате-ворольової поведінки. Через засвоєння цієї інформації здійснюєть-ся регуляція поведінки індивіда.

В соціальній психології стереотип досліджувався переважно як стереотип представника якої-небудь соціальної групи, а також як етнічний стереотип. Між тим зміст і функції соціальних стереотипів є більш широкими. Являючись концентрованим втіленням соціаль-ної установки, соціальний стереотип виконує функції регуляції, інтеграції в соціальних відносинах. Стереотип – це думка людей, їх сприйняття, оцінка тих чи інших об’єктів. Сутність механізму сте-реотипізації полягає в приписуванні різноманітних характеристик через віднесення об’єкта, що спостерігається, до відомої категорії на підставі протиставлення іншій.

В основі стереотипу знаходиться психологічний феномен ге-нералізації, схематизації свого і чужого досвіду. Механізм схемати-зації реалізується через протилежні образи, через антропоморфні зв’язки, через персоніфікацію. Цим пояснюється такий феномен стереотипів, як феномен поляризації, або “чорно-білого мислення”.

Така спрощеність думки і сприйняття буденної свідомості допома-гає людям орієнтуватись в тих обставинах, де непотрібні серйозні роздуми або індивідуальні рішення.

Гендерні стереотипи – це спрощені, схематизовані образи чо-ловіка і жінки. Стереотип – це образ, полярний за знаком оцінки, жорстко фіксований, що не припускає навіть найменшого сумніву в його істинності, спонукаючи до суворого однозначного дійства. В суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про модель поведінки і риси характеру, які відповідають поняттям “чоловіче” і “жіноче”. Гендерні стерео-типи функціонують на рівні буденної свідомості. Гендерний стерео-тип, це, перш за все, сприйняття, оцінка людини як статі через по-ширення на неї характеристик певної статевої групи, завдяки при-писуванню загальних протилежних характеристик всім представ-никам чоловічої або жіночої статі без достатнього усвідомлення можливих відмінностей між ними.

Гендерні стереотипи існують на таких рівнях: індивідуальному, мікрогруповому (малі групи), макрогруповому (великі соціальні гру-пи) і на соцієтальному (на рівні всього суспільства), на кожному з них гендерні стереотипи мають свої особливості. Спрощеність, схематизо-ваність, некритичність і особливо – емоційна забарвленість – це ті особ-ливості стереотипів, які надають їм надзвичайно сильної дієвості як у формуванні поведінки окремої особистості, так і великих груп людей.

Наскільки глибоко укорінені гендерні стереотипи у свідомості людей, показав такий експеримент. Батьків новонароджених дітей опитали через добу після пологів. Діти підбирались так, щоб не було нія ки х відм інно стей в їх фізи чних пока зник ах ( зріст, вага і т.д.). П ро -те батьки дівчаток описували їх як більш слабких, ніжних, тендітних. Батьки хлопчиків характеризували своїх дітей як сильних, крупних і впевнених у рухах. Очевидно, що все наступне виховання цих дітей буде гендерно орієнтованим. Хлопчикам і дівчаткам будуть купляти різні іграшки, різною мірою залучати до спортивних ігор, заохочува-ти одні і засуджувати інші прояви характеру, в залежності від статі дитини. Сміливій і ініціативній дівчинці будуть казати: “поводь себе тихіше, будь скромнішою – бо ти ж дівчинка”. Ті ж самі риси характе-ру у хлопчика будуть соціально схвалюватись.

Існують різні види гендерних стереотипів: стереотипи стосов-но якостей, характеристик особистості, поведінки, професійної діяльності. В суспільстві дуже поширеними є стереотипи, що закрі-плюють певні види діяльності за відповідними статями. Майже у всіх сучасних суспільствах досить поширеним є стереотип, що за-няття наукою – це традиційно чоловіча діяльність. З метою вивчен-ня цього стереотипу було проведено дослідження серед студентів методом семантичного диференціалу. Студентам запропонували список з 15 назв наукових дисциплін, які вони повинні були оціни-ти як заняття чоловіче або жіноче. В результаті було встановлено, що заняття, віднесені до найбільш “наукових”, були визнані найбільш “чоловічими”. Виявилось, що в уявленні студентів є “чо-ловіче знання”, або “чоловіча наука”, проте немає “жіночої науки”. Аналіз образу вченого в уявленні студентів теж підтверджує існу-вання стереотипу, що справжній вчений повинен бути чоловічої статі. В образі типового вченого (фізика) студенти називали такі риси як: розум, працелюбство, логічне мислення і одночасно “він менш артистичний і менш емоційний, менше цікавиться людьми і суспільством, які його оточують”. Ці якості є традиційно чоловічи-ми. Вони протилежні тим нормам, яких суспільство примушує дот-римуватись жінок. Стереотип, що ототожнює образ науки і типово-го вченого з чоловічою статтю, є сильним детермінуючим фактором у виборі кар’єри. Жінки, щоб більш успішно конкурувати в науці, вимушені приймати чоловічі орієнтації і систему цінностей. Прове-дене за жінками-вченими спостереження показало, що жінки – уні-верситетські вчені відрізняються від контрольної групи жінок за тими самими параметрами, за якими вони зближуються з вченими-чоловіками, що досягли великих успіхів.

Існує також стереотип, що природничими науками повинні зай-матись чоловіки, а не жінки. Юнаки вважають, що заняття природ-ничими науками для них є більш важливим, ніж для дівчат, бо це для чоловіків скоріше згодиться в майбутньому. Результати опиту-вання англійських студентів підтвердили цей стереотип. Студенти природничих факультетів хотіли б, щоб їхня майбутня дружина мала гуманітарну освіту, а не природничу або технічну, і щоб вона пра-цювала неповний робочий день, могла приділяти більше уваги сім’ї.

Стереотип маскулінної науки і маскулінності природничих га-лузей формується всією соціальною практикою освіти. Якщо про-аналізувати шкільні підручники, то в них жінки-вчені майже не пред-ставлені, навіть ті, хто здобув славу. Конкретні приклади і ілюст-рації надаються з області інтересів хлопчиків. Якщо ж жінки з’яв-ляються на сторінках підручників, то тільки в найбільш традицій-них ролях і сферах діяльності. Шкільні підручники і ілюстрації в них представляють образи чоловіків і жінок, виходячи зі стереотип-ного мислення про призначення статей: чоловіки воюють, прийма-ють участь у виробництві, а жінки – працюють на обслуговуючих місцях. Соціолог Мірфа Комаровські ще на початку 40-х років зма-лювала парадоксальну ситуацію, яка складається в результаті тис-ку цих стереотипів: щоб вважатись нежіночими, не мати ярлика “си-ньої панчохи”, розумні і здібні до навчання дівчата намагаються, іноді підсвідомо, здаватись дурнішими і безпомічними, лише б бути “жіночнішими”. Це явище отримало назву “правила бути на два кро-ки позаду чоловіків”.

В сучасному суспільстві дуже поширені патріархальні стереоти-пи, в яких особистість жінки розглядається лише у зв’язку з функція-ми материнства, сім’ї, матеріального благополуччя. Успіх у професійній діяльності з образом жінки не пов’язується. Жінок-службовців, які виявляють чоловічі якості, вважають більш перспективними у по-рівнянні з жінками, які переважно мають жіночі риси характеру. Об-раз ділової жінки, що досягла успіхів, залишається “мужеподібним”.

Поширені також стереотипи про непридатність жінок до політич-ної діяльності, до будь-якої діяльності взагалі, яка тісно не пов’язана з біологічними і соціальними функціями матері, жінки або коханої. Цей стереотип є дуже живучим, часто він погано усвідомлюється і не має раціональної мотивації. Так, за даними дослідження “соціальне самопочуття населення України”, яке проводилось Інститутом со-ціології НАН України (травень 1992 р., описано 1900 чоловік у 16 областях України), половина чоловіків вважає, що “в політиці краще обійтись без жінок”. Ця ж частина респондентів не бажає бачити жінок на керівних посадах, їх думка – “жінки не повинні займати посади керівників”. На жаль, чверть опитаних жінок притримується такої ж точки зору у відношенні своєї придатності до політичної діяльності.

Перші дослідження гендерних стереотипів пов’язані зі спробою вичленити типові відмінності в уявленнях чоловіків і жінок одне про одного і про себе. Підводячи підсумки цих досліджень, в 1954 р. американські дослідники Дж. Мак і А. Шерріф дійшли висновків:

1.         Стереотип типового чоловіка – це набір рис, пов’язаних зі соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією, раціональ-ним мисленням, активністю і ефективністю. Стереотип типової жінки – це образ, який характеризується соціальними та комуніка-тивними вміннями, теплотою і емоційною підтримкою. Проте над-мірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінних рис набуває вже негативної оціночної окраси: типово негативними якостями чоловіка визначаються грубість, атворитаризм, надлиш-ковий раціоналізм і т.п., у жінок – формалізм, пасивність, надлиш-кова емоційність і т.п.

2.         В цілому чоловікам надається більш позитивних якостей, ніж жінкам. Чоловіки демонструють набагато більшу узгодженість по відношенню до чоловічих якостей, ніж жінки – жіночих.

Поняття “гендерний стереотип” застосовується не тільки до опису когнітивно-емоційної сфери людини, але й до поведінки, що спостерігається безпосередньо. Дослідники, які вивчають стереоти-пи з цієї сторони, ставлять своєю задачею вивчення типових відмінностей між чоловіками і жінками в манері поведінки, в “про-граванні” статевих ролей і ритуалів.

Інший напрямок дослідження гендерних стереотипів – гене-тичні вікові аспекти. У вітчизняній і зарубіжній літературі бага-то досліджень, в яких аналізується роль гендерних стереотипів у формуванні статевої ідентичності в дитячому і підлітковому віці. Наприклад, вивчалось співвідношення гендерних стереотипів з уявленням про роль школяра у хлопчиків і дівчаток. Досліджую-чи те, як хлопчики і дівчатка оцінюють поведінку в школі пред-ставників власної і протилежної статі, психологи виявили, що хлопчики оцінюють дівчаток лише в позитивному тоні, а свою власну – і в позитивному, і в негативному, в той час як дівчатка визначають свою власну поведінку тільки позитивно, а хлопчиків – негативно. З цього випливає, що роль школяра і школярки по-різному співвідноситься з гендерними стереотипами. Бути “гар-339

ною” школяркою і “справжньою” жінкою – взагалі не суперечить одне одному; проте бути гарним (старанним) школярем і “справжнім” чоловіком – це протилежні речі.

Починаючи з 60-х рр. набувають поширення дослідження сте-реотипних уявлень про здібності чоловіків і жінок, їх компетентність в різних сферах діяльності. Так, було виявлено певну долю уперед-женості жінок проти самих себе в сфері наукової діяльності; сту-дентки коледжів більш високо оцінюють статті, написані чоловіка-ми, ніж жінками. Приблизно такі ж саме дані було отримано і в екс-перименті, де досліджувані обох статей повинні були оцінити зап-ропоновані їм для огляду картини, одні з яких були нібито написані чоловіками, інші – жінками. В це дослідження було введено додат-ковий фактор – статус художників. Цей фактор діяв на противагу стереотипові про менші здібності жінок в області живопису.

Була зроблена спроба інтерпретувати ці результати за допомо-гою теорії каузальної атрибуції, згідно з якою успіх або невдача по-яснюються в залежності від того, чи є вони очікуваними чи ні. Очі-куваній поведінці приписуються так звані стабільні причини, а нео-чікуваній – нестабільні. Тому у відповідності з гендерними стерео-типами, добре виконана задача, високий результат в чому-небудь, який досягнутий чоловіком, найчастіше пояснюється його здібнос-тями (стабільна причина), а такий самий результат, досягнутий жінкою, пояснюється її зусиллями, випадковою вдачею та іншими нестабільними причинами. Більше того, сама типологія стабільних і нестабільних причин виявляється неоднаковою в залежності від того, чия поведінка пояснюється – чоловіка чи жінки.

Так, наприклад, при поясненні успіху жінки фактор зусиль розгля-дається найчастіше як нестабільний і в цілому має деяке негативне оці-ночне забарвлення, а відносно професійних успіхів чоловіка, цей фак-тор інтерпретується як стабільний і як такий, що має позитивну оцінку, як необхідну умову природної чоловічої потреби у досягненні, як засіб подолання бар’єрів і труднощів, що виникають на шляху до цілі.

У реальному житті компетентність виявляється для жінки скоріш негативним, ніж позитивним фактором: високо компетентні жінки не користуються доброзичливим відношенням до них ні жінок, ні чоловіків. В експерименті, який проводили американські

соціальні психологи, було показано, що як чоловіки, так і жінки прагнуть виключити із своєї групи компетентних жінок. Резуль-тати своїх досліджень автори інтерпретують так: висока компе-тентність жінок спростовує існуючі стереотипи. В цьому випадку виникає декілька способів про реагування на дане протиріччя: 1) змінити стереотип; 2) спростувати факт наявності компетентності; 3) взагалі усунути протиріччя через фактичне усунення, виклю-чення компетентної жінки із групи. Останні два способи викорис-товуються в реальному житті найчастіше. Програвати жінці в зма-ганні, особливо чоловікові з традиційними консервативними ус-тановками на взаємостосунки між статями, майже завжди означає зниження самооцінки, оскільки у відповідності зі стереотипами, які існують в традиційній культурі, „справжній чоловік перевер-шує жінку і завжди повинен її обігравати”.

Значна частина дослідників вважає, що найбільш важливою функцією гендерних стереотипів є функція виправдовування і за-хисту існуючого стану речей, зокрема, фактичної нерівності між ста-тями. Так, американська дослідниця О. Лірі пише про існування в американському суспільстві норм упередженості проти жінок, які мають які-небудь пріоритети над чоловіками того ж самого віку і соціального стану. Вона досліджувала зв’язок між гендерними сте-реотипами і виправдовуванням затримки просування жінок по служ-бових сходах у промисловості. Нею було встановлено, що без будь-яких підстав жінкам приписувались такі установки відносно робо-ти: вони (жінки) працюють заради „кишенькових” грошей; в роботі їх більше цікавлять чисто комунікативні і емоційні моменти; жінкам більше подобається робота, яка не потребує інтелектуальних зусиль; вони цінують самоактуалізацію і просування по службі менше, ніж чоловіки. Основою всіх цих поглядів є розповсюджені гендерні сте-реотипи, за якими у жінок відсутні риси, які пов’язані з компетент-ністю, незалежністю, змагальністю, логікою, домаганнями і т.ін., і які, навпаки, постулюють у них підкреслену вираженість емоцій-них комунікативних характеристик.

Інколи для обґрунтування виправдовувальної функції гендер-них стереотипів дослідники звертаються до минувшини, намагаю-чись зрозуміти існуючу асиметрію на основі культурно-історично-341

го досвіду. Так, аналізуючи образ жінки в історії, американська дос-лідниця Дж. Хантер прийшла до висновку, що загалом це образ не-повноцінності, а процес жіночої емансипації з глибокої античності однозначно і прямо пов’язується з деструктивними соціальними наслідками і зруйнуванням сім’ї. Наприклад, одна із головних при-чин падіння Римської імперії пов’язувалась саме із процесом жіно-чої емансипації. Дж. Хантер вважає також, що великий вплив на зміст сучасних гендерних стереотипів здійснила християнська тра-диція, яка розглядає жінку як джерело зла, не випадково саме жінки і складали основний контингент жертв інквізиції.

Ці та інші фактори вплинули на те, що С. І Д. Бомбі назвали „несвідомою ідеологією” про природне місце жінки в суспільстві, а також не пов’язані з цією ідеологією витончені, закамуфльовані форми нерівності і дискримінації. В цьому відношенні можна гово-рити про негативну функцію гендерних стереотипів, оскільки вони заважають ефективному включенню жінок у сферу виробництва, науку, економіку і політичне управління суспільством. Гендерні сте-реотипи, в яких абсолютизуються маскулінність або фемінність, можуть завдавати шкоду як чоловікам і жінкам, так і в цілому всьо-му суспільству. Якщо ж залишається нереалізованим жіночий по-тенціал в будь-якій сфері діяльності, то це є втратою не тільки окре-мих особистостей, але й суспільства в цілому.

Проте, регулятивна функція гендерних стереотипів має також по-зитивну сторону. Спеціальні дослідження показують, що засвоєння осо-бистістю еталона, або зразка, має надзвичайно важливу психологічну функцію. Зразок, стереотип полегшує входження дитини в нову соціаль-ну позицію, засвоєння нових відносин, утворення нових особистісних структур. Так, виявлено, що ті діти, які в дошкільному віці мало грали в рольові ігри і тим самим мало відтворювали поведінку дорослих, гірше адаптувались в соціальних умовах. Проте, в ситуаціях, де потрібна по-вна інформація і об’єктивна оцінка, особливо при зіткненні з новим, іноді стереотипи, як непорушні конструкції, можуть відігравати негативну роль, сприяючи виникненню упереджень і неприязні до нього.

В соціальній психології існують спеціальні дослідження з вив-чення регулятивної функції гендерних стереотипів. Наприклад, аме-риканські соціальні психологи у вивченні цієї функції досліджували

вплив етнічної і гендерної належності людини на допомагаючу пове-дінку. Результати засвідчили, що жінки і чоловіки демонструють ра-сову дискримінацію, але тільки стосовно представників своєї статі, а не протилежної. Інший приклад вивчення регулятивної функції ген-дерних стереотипів, – це експеримент з виявлення відмінностей у ма-нері жінок і чоловіків переходити вулицю на червоне світло. Вияви-лося, що частіше порушують правила чоловіки, жінки є більш піддат-ливі до вимог, проте, більш конформними до групового тиску в подібній ситуації (вони обов’язково порушували правила слідом за чоловіками, але ніколи не робили цього першими).

Гендерні стереотипи виконують також ретранслятивну функ-цію. Ретрансляційна функція гендерних стереотипів досліджуєть-ся в різних напрямках. Наприклад, важливою функцією стереотипів для життєзбереження суспільства є трансляція із покоління в поко-ління гендерних ролей.

Французькі соціальні психологи (Шомбар де Лов) вивча-ли ретрансляційну функцію гендерних стереотипів в іншому на-прямку. Вони цікавились такими питаннями: яким способом різні соціальні інститути впливають на формування і розпов-сюдження гендерних стереотипів, чи існують відмінності у зоб-раженні споживачів, і якщо так, то які вони. Як виявилось, сутність цих відмінностей співпадала з традиційними лініями статеворольової стереотипізації. Чоловіки частіше змальовува-лись як розсудливі і такі, що оцінюють товар, розуміють об’єк-тивні причини його покупки, як такі, що займають автономні ролі, що пов’язані з практичним використанням придбаних пред-метів. Жінки – навпаки, змальовувались як такі, що не обгово-рюють і не оцінюють вартість придбаного товару, а як такі, що керуються суб’єктивними причинами в його придбанні (емоці-ями, побажаннями), як такі, що займають допоміжні і залежні ролі (жінки, коханки, подруги), а також як такі, що орієнтують-ся на престиж і символічне значення товарів, які ними купують-ся. Отже, з цих досліджень можна зробити висновок, що, з од-ного боку, засоби масової інформації беруть свої образи із існу-ючих стереотипів, а з другого – що стереотипи підкріплюються і розповсюджуються засобами масової інформації.

Однією з найважливіших соціальних функцій гендерних сте-реотипів є не тільки закріплення, але й трансляція із покоління в покоління гендерних ролей.

Завдяки цьому зберігається історія, продовжується людський рід. Тому позитивність цієї функції, її важливість для суспільства перева-жає негативну сторону гендерних стереотипів, про яку розповідалось.

Гендерні ролі

В понятті „гендерна роль” підкреслюються вимоги і очікуван-ня суспільства щодо поведінки особистості тієї або іншої статі. Це поняття виступає ланкою зв’язку між особистістю і соціумом, між культурою суспільства і структурою особистісних рис.

Протиставлення „чоловічого” і „жіночого” світів відбувається в специфічних гендерних приписах і обов’язках чоловіків і жінок, а також пов’язаних з ними гендерних стереотипах. Сукупність норм, що вміщують узагальнену інформацію про властивості, які прита-манні кожній статі, називається гендерними ролями. Суспільство через гендерні ролі формує психологічні якості індивідів, заохочу-ючи розвиток одних і гальмуючи інші. Через гендерні соціокуль-турні конструкти суспільство детермінує також стиль поведінки, стиль одягу, форму спілкування особистостей. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає виконувати ту чи іншу гендер-ну роль, яка нав’язується індивідові на підставі його біологічної статі. Гендерна поведінка здебільшого базується на тому, як особистість сприймає вимоги до своєї гендерної ролі. Люди, що підкреслюють маскулінні або фемінні риси, використовують ролі, які вони вважа-ють важливими в суспільстві. Від чоловіків очікується велика час-тота виявлення маскулінної поведінки, а жінки повинні демонстру-вати фемінну поведінку.

У виконання гендерних ролей, в яких представлені статево відповідні суспільні приписи, людина включається з моменту народ-ження. Процес статеворольової соціалізації триває все життя людини. На ньому відбиваються мінливі обставини і новий досвід. Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендера є вся система того, що в даній культурі пов’язується з чоловічністю або жіночністю.

В соціальні психології особлива увага звертається на такі ме-ханізми засвоєння індивідом гендерної ролі як диференційне підси-лення та „диференційне наслідування”

Диференційне підсилення – це процес соціалізації, в ході яко-го прийнятна для даного суспільства гендерно-рольова поведінка заохочується, а неприйнятна карається соціальним несхваленням, за умови, що схвалення і покарання людини за певні моделі поведі-нки залежить від її біологічної статі. Наприклад, було виявлено, що хлопчики, які притримуються традиційних статеворольових стерео-типів, користуються більшою популярністю серед своїх однолітків, ніж ті, хто у своїй поведінці відступає від них. Відомо також, що батьки заохочують у своїх дітей типові для гендера заняття.

Диференційне наслідування – це процес соціалізації, в ході якого людина вибирає рольові моделі у відповідності з групою, до якої вона належить з точки зору загальноприйнятих норм, і почи-нає наслідувати їм. З моменту, як тільки дитина усвідомлює свою стать, у неї з’являється підвищена увага до рольових моделей тієї статі, до якої вона належить. В ході процесу, який Колберг озна-чив терміном „соціалізація Я”, хлопчики наслідують поведінці чо-ловіків, а дівчатка – поведінці жінок. Явище диференційного на-слідування узгоджується з теорією соціального научіння (А. Бан-дура), яка припускає, що індивід може навчитись різним типам поведінки через спостереження за людьми, а також за тим, кара-ються чи заохочуються їх дії. За допомогою цього механізму мож-на пояснити відмінності в поведінці хлопчиків і дівчаток в ситу-ації, коли вони, отримуючи інформацію від двох гендерів, схильні відтворювати саме ті моделі поведінки, які відповідають їх генде-ру. Спочатку статеворольова поведінка маленьких дітей контро-люється ззовні (діти спостерігають, яка саме поведінка притаман-на жінкам, а яка – чоловікам), але потім дитина добудовує свою власну систему стандартів поведінки. Після цього дитина контро-лює поведінку, використовуючи санкції, які застосовує до самої себе. Така схема поведінки описується соціально-когнітивною те-орією гендерної саморегуляції (Колберг), згідно якої дитина ско-ріше буде імітувати поведінку дорослого, якщо вважає, що ця мо-дель відповідає правильній гендерно-рольовій поведінці.

Вплив гендерної ролі на людину дуже великий. У людини є тен-денція вживатись в роль, яка змінює поведінку, а потім і самого інди-віда. В психології поставлено багато експериментів, в яких ілюст-рується вплив соціальної ролі не тільки на поведінку, але й на влас-тивості особистості. Результати цих експериментів можна розпов-сюдити і на гендерні ролі. Система гендерних ролей детермінує не тільки стиль одягу і поведінку чоловіка і жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями. Гендерна роль моделює комбінацію рис чоловіка і жінки, формує гендерні якості індивіда, розкриває в певному напрямку його здібності, направляє на здійснення тих чи інших видів діяльності. Отже, засвоєння людиною тієї чи іншої ген-дерної ролі детермінує всі інші її особистісні якості.

Останнім часом увагу соціальних психологів привертає те, що традиційні стереотипні гендерні ролі обмежують розвиток особис-тості і ведуть до соціальної нерівності. Результати досліджень по-казують, що традиційно – стереотипна жіноча роль, за якою жінок оцінюють за критеріями їх молодості і фізичної привабливості, може спричиняти у багатьох нервові розлади і приводити до зниженої самооцінки. В 1963 році вийшла книга американської дослідниці Бетті Фрідан „Особливий дар жінки”, в якій вона показує, що навіть ті жінки, які завжди мріяли про роль дружини і матері, відчувають незадоволення своїм станом берегині. Непрацююча домогосподар-ка не може задовольнити багато із своїх психологічних потреб. Крім того, фінансова залежність її від чоловіка зменшує її вплив в сім’ї. Працюючі жінки, не дивлячись на подвійний тягар обов’язків на роботі і в сім’ї, все ж таки виграють від свого стану порівняно з не-працюючими. Проте, якщо працюючі жінки бажають зробити кар’-єру на роботі, вони зустрічаються з явищем „скляної стелі”. Ця ме-тафора виражає той факт, що в багатьох організаціях існує немов би небачена стеля, вище якої жінки не можуть піднятися. Це відбу-вається не тому, що жінки не мають відповідних якостей, а тому, що існують гендерні стереотипи, згідно з якими жінка може виконува-ти другорядну роль порівняно з чоловіками.

Не тільки жінки, але й чоловіки теж потерпають від тради-ційно-стереотипних гендерних ролей. На сьогодні існує порівня-но небагато наукових досліджень, які стосуються обмежень, що

накладає традиційна чоловіча роль. Лише в останні декілька років привернуто увагу дослідників до цього питання. Амери-канські дослідники Томпсон і Плек, досліджуючи чоловічу ген-дерну роль, виділяють такі її структурні компоненти: норму ста-тусу (очікування, що чоловіки завойовують статус і повагу інших); норму твердості (очікування від чоловіків розумової, емоційної і фізичної твердості); норму антижіночності (очіку-вання того, що чоловік повинен уникати стереотипно жіночих занять і видів діяльності).

Дослідження показали, що норма успішності/статуса, яка визначає цінність чоловіка розміром його зарплати і успішності на роботі, через фінансовий тиск здійснює негативний вплив на процес самоактуалізації і самооцінку чоловіка. Ця норма нега-тивно впливає на виконання чоловіками батьківських обов’язків. Наприклад, в Японії, де поняття про мужність включає в себе повну самовіддачу на роботі, батьки проводять зі своїми дітьми в середньому 3 хвилини по буднях і 19 хвилин по вихідних. Це не-гативно впливає на дітей, у яких часто з’являється відчуття, що вони були позбавлені батьківської любові.

За дослідженнями американського соціального психолога Мейджора, деякі чоловіки через неможливість відповідати стан-дартним нормам успішності змушені доводити свою гендерну на-лежність за допомогою так званої „компульсивної чоловічності”, яка включає в себе емоційну і фізичну жорстокість, підпорядку-вання жінок і поведінку, пов’язану з ризиком. Ш. Берн вважає компульсивну поведінку компенсаторною чоловічністю, задачею якої є компенсація почуття невідповідності в професійній і еко-номічній сферах. Компенсаторна чоловічність – це крайній і дес-труктивний варіант чоловічності.

Загальноприйняті стереотипи, що пов’язані з нормою розумо-вої твердості, згідно з якою чоловік повинен бути обізнаним, ком-петентним і завжди контролювати ситуацію, можуть заважати сприйняттю нової інформації, спричиняти помилки і створювати проблеми у сфері взаємостосунків. Крім того, людина, яка намагаєть-ся відповідати моделі зверхкомпетентності, починає тривожитись, як тільки усвідомлює, що чогось не знає.

Норма фізичної твердості, яка пов’язана з очікуваннями від чоловіків фізичної сили і мужності, може стати причиною агресії, ризикованої поведінки, використання стероїдів, зловживання алко-голем і наркотиками.

Найбільш серйозні проблеми для чоловіків, на думку багатьох дослідників, породжує норма емоційної твердості, яка пов’язана з забороною на виявлення чоловіками емоцій. Результати деяких до-сліджень показують, що чоловіки і жінки однаково емоційні, але ви-ражають свої емоції різною мірою інтенсивності, що пояснюється відмінностями в ситуативних експектаціях і нормах відносно емо-ційної експресії для чоловіків і жінок.

Подібно до норми емоційної твердості норма антижіночності придушує виявлення емоцій, не дозволяючи виявляти бажані, але такі стереотипно жіночі моделі поведінки, як ніжність і емпатія.

Отже, традиційно – стереотипна чоловіча гендерна роль, через те, що деякі її аспекти є дисфункційними і протирічними, може бути джерелом тривоги і напруги, що негативно вплива-тиме на психологічне здоров’я чоловіків. Наукові дослідження обмежень, які накладаються традиційною гендерною роллю на розвиток особистості, показують, що традиційно-стереотипні гендерні ролі необхідно змінювати.

Уявити майбутнє суспільство таким, в якому не існує відмінно-стей між чоловіками і жінками важко, та воно і не потрібно. Проте ситуація змінюється в сторону гендерної рівності, про що засвідчує зміна тенденцій щодо гендерно-рольових установок, яка відбулась за останні 50 років. Трансформація суспільства не може не позна-читись на змінах в системі гендерних ролей. Багато дослідників, аналізуючи історичні зміни в гендерній культурі, акцентують увагу на загальній тенденції радикальної ломки традиційної системи ген-дерної стратифікації, відмічають різке послаблення поляризації чо-ловічих і жіночих ролей.

Реальна модель маскулінності-фемінності набула рис конти-нуальності, яка передбачає, що чоловік може бути сильним і енер-гійним, при цьому не обов’язково потрібно бути грубим і агресив-ним, а жіноча ніжність – не обов’язково пасивна. Континуальна модель припускає варіації, переходи навіть в широких межах. Ста-348

тевий розподіл праці втратив минулу жорсткість і нормативність, кількість виключно чоловічих і виключно жіночих занять помітно зменшилась. Більшість соціальних ролей взагалі не диференціюєть-ся за статевою ознакою. Загальна трудова діяльність і сумісне на-вчання в значній мірі нівелюють відмінності в нормах поведінки і психології чоловіків та жінок.

Аналізуючи зміни, які відбуваються в гендерних ролях, Майєрс наводить такі дані. В 1938 році лише один з п’яти американців схвалю-вав заміжню жінку, яка працює в бізнесі або промисловості, за умови, якщо чоловік здатен її утримувати. В 1993 році такий тип жінок схва-лювали уже 86 % опитуваних, хоча 2/3 як і раніше вважали, що для дітей ідеальною сімейною ситуацією є така, коли батько працює, а мати сидить вдома і турбується про дітей. Дані іншого дослідження такі. В 1967 році 57 % американських першокурсників погодились з тим, що діяльність заміжньої жінки краще обмежити домом і сім’єю. В 1994 році з цим погодились лише 25 %. Така зміна в настановленнях супро-воджується зміною у поведінці. З 1960 року по 1995 рік частка працю-ючих жінок зросла з 1/3 до 3/5. Все більше чоловіків починають вико-нувати домашню роботу, в той час як жінки на це витрачають все мен-ше часу. Так з 1965 року по 1995 рік частка домашньої роботи, яка ви-конується американськими чоловіками виросла з 15 % до 33%. Але в інших країнах показники інші, вплив культури народу залишається суттєвим. В Японії, наприклад, чоловіки в середньому приділяють до-машній роботі біля 4 годин на тиждень, а в Швеції – 18 годин. Залиша-ються в силі традиції Сходу, де і сьогодні гендерні ролі фіксуються жорстко. Отже, гендерна роль є перш за все феноменом культури. Це підтверджується: по-перше, тим, що гендерна роль є такою системою суспільних вимог і очікувань щодо особистісних якостей і поведінки індивіда, яка постає в історично змінювальній соціально-культурній формі в кожній окремій культурі. По-друге, гендерні ролі є результа-том засвоєння індивідом соціальних конструктів (гендерних схем, ген-дерних моделей, соціально-гендерних уявлень). Це доводиться в теор-іях соціального научіння, теорії гендерних схем, в когнітивній теорії та ін. По-третє, структурні складові гендерної ролі (зразок гендерної ролі; модель гендерної ролі; гендернорольова поведінка) є явищами гендер-ної культури, яка змінюється.

Отже, в рамках культури суспільства з’являються нові зразки гендерної ролі, змінюються гендерні стереотипи. Такі зміни суттє-во позначаються на особливостях статеворольової соціалізації мо-лодого покоління.

З метою виявлення тенденцій в змінах гендерних стереотипів В.В. Москаленко і В.Г. Романовою було проведено дослідження ген-дерних рольових стереотипів підлітків. Вияснялись такі питання: 1) якими є за своїм змістом гендерні стереотипи у різних вікових груп і як вони змінюються в залежності від віку; 2) які вимоги до сучасної жінки і сучасного чоловіка існують у підлітків різної статі.

Аналіз отриманих даних показав, що гендерні уявлення стар-ших підлітків зазнали змін порівняно з молодшим віком. Ці зміни полягають в тому, що, по-перше, в образах сучасного чоловіка і жінки з’являються риси, які відсутні в традиційних стереотипах, по-друге, в цих образах превалюють загальноособистісні риси. Стереотип маскулінності і фемінності став більш “розмитим”. Так, називаючи риси сучасної жінки, дівчатка старшої вікової групи вказують на нові нетрадиційні для жінки риси. Якщо молодші дівчатка акцентують увагу на тому, що жінка перш за все повинна бути хранителькою сімейного вогнища, то старші висловлюють думку, що жінка не повинна бути домосідкою. Більше третини се-ред них (36.2 % опитаних) вважає, що незалежність і самостійність – це обов’язкові риси жінки в сучасному світі. Більше половини старших дівчаток вказують на необхідність для сучасної жінки мати хороший смак в умінні вдягатися, бути елегантною (45,5 %). Деякі дівчатка вважають, що важливою рисою для сучасної жінки є вміння вислухати, розділити інтереси чоловіка. Думка про су-часного чоловіка у старших дівчаток дещо відрізняється від тра-диційного образу чоловіка, який превалює в уявленнях молодшої групи. Старші дівчатка вважають, що сучасному чоловікові не-обхідні таки риси, як почуття гумору (54,5 % опитуваних), комун-ікабельність (25 %), акуратність, хороший смак, вміння елегантно одягатися, слідкувати за своєю зовнішністю.

Отже, уявлення про сучасну жінку і сучасного чоловіка у дітей з віком зазнає змін. У формуванні гендерно-рольових сте-реотипів молодших дітей домінуючим фактором, як правило, є

сім’я. Як відомо, сім’я є носієм більш консервативних цінностей у порівнянні з іншими соціальними групами. У старших підлітків стереотипи фемінності і маскулінності включають нові гендерні риси, які обумовлені сучасним станом суспільства. Це пояснюєть-ся тим, що в старшому підлітковому віці вплив сім’ї на форму-вання гендерно-рольових стереотипів значно послаблюється. Ви-рішальну роль в цьому процесі починають відігравати інші фак-тори, пов’язані зі включенням підлітків в більш широке коло соц-іальних груп. В молодшому віці на формування особистих рис домінуючий вплив здійснюють охоронні фактори, тобто такі, що сприяють збереженню у людини рис, притаманних духовному ук-ладові групи, яка характеризується “типовою психологією” (пси-хологія, що склалась за законом пристосування до суспільно-еко-номічних умов та потреб). В старшому віці на формування осо-бистості більший вплив починають здійснювати руйнівні чинни-ки, тобто такі, які прагнуть послабити або знищити дію охорон-них факторів і привнести в психіку підростаючої особистості нові риси, чужі, або навіть ворожі світоглядові рідної її групи. Образи чоловіка і жінки у хлопчиків виявились більш стереотипними порівняно з уявленнями дівчаток. Може це пов’язано з тим, вста-новленим дослідниками фактором, що прагнення хлопчиків відповідати гендерній ролі виявляється у більшій стереотипізації їх поведінки. В підлітковому віці нормативні уявлення виявля-ються особливо жорсткими і стереотипними саме у хлопчиків. Бажаючи укріпитись в своїй чоловічій ролі, хлопчик всіляко підкреслює свою відмінність від жінки, намагаючись подолати все, що може бути сприйнятим як виявлення жіночності.

Зміни в статеворольових стереотипах відображають соціально-економічні зміни в суспільстві, нові, більш високі вимоги як до чо-ловіків, так і до жінок. Сьогодні не можна уявляти маскулінність і фемінність як ортогональні виміри особистості. З’являється новий статеворольовий тип – андрогінний, тобто такий, який має риси як маскулінного, так і фемінного типу.

Проте це не означає, що ідеали жіночності і чоловічності вже не мають значення. Ніжність, м’якість, врода і сьогодні високо оцінюють-ся як жіночі властивості, а сила, енергійність і мужність – як чоловічі.

Незважаючи на незмінність властивостей, які складають ядро іде-алів чоловіка і жінки, з’явилось багато нового в характеристиці чоловіч-ності і жіночності. Нормативні набори соціально-позитивних рис чоло-віка і жінки перестають здаватися полярними, взаємовиключними. Ви-являється також, що не всі особистісні якості поляризуються на “чоловічі” і “жіночі”. Крім того, індивід може виявляти високу маскулінність в од-них обставинах і може бути фемінним в інших. Наприклад, змагальні види спорту здавна вважались чоловічими. Жінки-спортсменки вияв-ляли, як правило, низькі показники за традиційними вимірами фемін-ності, вчені були схильні вважати їх характер маскулінним. Однак, як виявилось, ці дівчата поєднують цілий ряд маскулінних якостей (зма-гальність, напористість, безкомпромісність) з високим рівнем фемінності.

Маскулінність і фемінність як полярні приписи соціостатевої по-ведінки слугували провідним, жорстким орієнтиром, диктатом засвоєн-ня статевої ролі у більшості етнокультур протягом століть. Проте з роз-витком суспільства жіноцтво дедалі більш включалося у процес сус-пільного виробництва, який в свою чергу, вимагав від жінки якостей, раніше притаманних тільки сильній статі. У свою чергу зміцнення парт-нерських стосунків чоловіків з жінками розвивало жіноче начало в пси-хології чоловіків, ослаблюючи їхнє домінування над слабкою статтю. Із зміною ситуації, в якій жінка зіткнулась з необхідністю брати участь у суспільній праці, жінка почала імітувати маскулінну рольову поведінку, відмовляючись від традиційної фемінної. Проте здебільшого вирівнювання соціальних позицій жінки позитивно позначилося на зміні її психології, на збагаченні статеворольових її якостей тим, що було властивим сильній статі. В той же час і особистість чоловіка теж набувала нетрадиційних для нього таких якостей, як дбайливість, турботливість, співчутливість, ніжність. Процес набуття нових соціальних ролей чоловіками і жінками, розширення спектра їхньої діяльності йшов паралельно з їхнім особистіс-ним зростанням, набуттям індивідами тих психологічних властивостей, які допомагали їм краще адаптуватись до сучасних умов суспільства. Так було покладено початок розвитку нових моделей статеворольової пове-дінки, яку в 70-х роках ХХ століття назвали андрогінною. Модель анд-рогінної поведінки виявилась найефективнішою не тільки у виявленні індивідуальних можливостей особистості, але й у функціонуванні ега-літарної сім’ї та забезпеченні партнерських міжстатевих взаємин.

Психологічне поняття “андрогінія” було введено в психологічні дослідження американським психологом Сандрою Бем. Вона прове-ла серію досліджень, в яких показала, як андрогінні індивіди обох статей демонструють “маскулінну” незалежність, коли на них здійснюється тиск, і “фемінну” турботливість, граючись з кошеням. На відміну від андрогінів, у індивідів, які відносяться до одного з тра-диційних статевих типів, форми поведінки, які є характерними для протилежного типу, були представлені недостатньо. Андрогінні інди-віди могли демонструвати як фемінні, так і маскулінні якості, в за-лежності від того, яка саме реакція відповідала ситуації. Ці результа-ти виявили те, що андрогінія дає людині більше свободи. С. Бем зро-била висновок, що високофемінні жінки і високомаскулінні чолові-ки гірше справляються з діяльністю, яка не відповідає традиційним нормам статевої диференціації. Вона висунула тезу про те, що люди знімають цю статеворольову стерео типізацію , стаю чи більш “андрог-інними”. Вона вважає, що слід всіляко сприяти тому, щоб і чоловіки, і жінки проявляли як інструментальність, так і експресивність, як напористість, так і лагідність, як маскулінність, так і фемінність, в залежності від того, який з цих різних типів поведінки в даний мо-мент більш підходить до конкретної ситуації.

Сандра Бем вказала на те, що чоловічність і жіночність не про-тиставлені одне одному, а людина може мати одночасно як чоловічі, так і жіночі риси, тобто увібрати в себе найкраще з обох статей. Було виявлено зв’язок андрогінії з ситуативною гнучкістю (тобто здатність бути наполегливим або центрованим на інтересах інших в залежності від ситуації); з високою самоповагою; з мотивацією досягнень; доб-рим виконанням батьківської ролі; суб’єктивним відчуттям благопо-луччя. Було також визначено, що у сім’ях, де обидва подружжя були андрогінними, виявився більш високий рівень задоволення шлюбом, ніж у сім’ях, де один з партнерів або обидва були статево-типізовани-ми. Існують дослідження, які показують, що стосунки, в яких хоча б один з партнерів є андрогінним, краще задовольняють обох.

Отже, андрогінна гендерна роль більш відповідає потребам і очікуванням сучасного суспільства, а тому статеворольову соціалі-зацію важливо спрямувати, спираючись на засвоєння молоддю анд-рогінних гендерних ролей.

Гендерна ідентичність особистості

Статеворольова соціалізація як засвоєння гендерної культури сус-пільства не зумовлюється прямо і безпосередньо наявністю соціаль-них експектацій, гендерних стереотипів, уявлень, гендерних ролей. Ці елементи гендерної культури повинні стати засобом усвідомлення влас-ної статевої належності, її осмисленням. Усвідомлення того, що люди-на є чоловіком або жінкою, як переживання своєї позиції “Я” по відно-шенню до певних еталонів статі, відбувається уже в зрілому віці, і ха-рактеризується як гендерна ідентичність особистості.

Гендерна ідентичність має велике значення для особистості, поза неї не може бути повноцінної особистості ні в психологічному, ні в соціальному плані. Ввійти у суспільство індивід може лише за умови придбання статевої належності, відносячи себе до чоловічої або жіночої статі і намагаючись переконати в цьому оточуючих.

Гендерна ідентичність має декілька аспектів, а саме: 1) адап-таційна статева ідентичність – це усвідомлення особистістю співвідношення своєї реальної поведінки з поведінкою інших чо-ловіків і жінок; 2) цільова концепція “Я”– це набір індивідуаль-них установок чоловіка або жінки на те, якими вони повинні бути; 3) персональна ідентичність – це особистісне співвідношення себе з іншими людьми; 4) его-ідентичність – це глибинне психологіч-не ядро того, що саме особистість людини як представника пев-ної статі означає для самої себе.