Підприємливість як міра економічної соціалізованості особистості ринкової економіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Як уже зазначалось, в кожній конкретно-історичній суспільній системі формується відповідний соціальний тип особистості. В умо-вах ринкової економіки формується підприємницький тип особистості.

Одним з перших дослідників, який створив найбільш цілісну концепцію підприємництва, був австрійський економіст Йозеф А. Шумпетер. В 1912 р. вийшла його книга “Теорія економічного розвитку”, в якій сутність підприємництва визначається його фун-кцією реалізації нововведень у виробництві, створенні нових комб-інацій факторів виробництва і запровадженні їх у економіку з ме-тою забезпечення економічного росту.

Й. Шумпетер вважає, що підприємництво допомагає розвиватись суспільству завдяки “здійсненню нових комбінацій”, основними з яких є: виготовлення нового, невідомого споживачеві блага, відкриття но-вих способів виробництва (технологій) і комерційного використання уже існуючих благ, освоєння нових ринків збуту; освоєння нових дже-рел сировини; зміни структури галузі або виробництва.

Ідеї Й. Шумпетера знайшли своє відображення у працях В.А. фон Хайєка, який теж сутність підприємництва вбачає у пошуку і вивченні нових економічних можливостей. Таких же поглядів на функцію підприємництва дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей. Вони вважають, що основна функція підприємництва полягає у подоланні старих сте-реотипів і меж в економіці. Отже, в основі підприємництва лежить акт відкриття нових прибуткових можливостей економічної системи.

Головною фігурою підприємництва є особистість підприємця, яка має підприємницьку силу для здійснення підприємницької діяльності. Потрібно зазначити, що в жодній країні світу не існує професії “підприємець”, не дивлячись на те, що підприємництво як заняття існує. Головна задача підприємця – об’єднати навколо себе особистісний персонал, спрямувати його зусилля на досягнення цілей підприємництва. В більшості робіт підприємництво розгля-дається з позицій діяльнісного підходу. Як і інша людська діяльність, підприємницька діяльність має певну структуру. Вона включає в себе ціль, потреби, мотиви, предмет, знання про нього; способи і за-соби досягнення цілі, а також умови діяльності. Таке розуміння структури діяльності вперше чітко сформульовано в роботах О.М. Леонтьєва, і досі підтримується як у вітчизняній, так і в за-рубіжній психології. В дослідженнях підприємницької діяльності з точки зору її структури звертається увага на те, що головною ціллю підприємницької діяльності є отримання вигоди, а “середовищем” діяльності підприємця є, за виразом відомого американського досл-ідника Ф. Найта, невизначеність. Необхідність поринати в цю не-визначеність виникає тоді, коли економічна ситуація не може бути типізованою на підставі минулого досвіду і невідомого імовірного характеру подій. Отже, людина може бути підприємцем, якщо у неї є готовність до занять такою діяльністю, яка не може гарантувати отримання на себе відповідальності за реалізацію своєї цілі.

Підприємницька ціль обумовлена такими структурними еле-ментами підприємницької діяльності, як мотиви або внутрішні спонукання до діяльності. Особливе місце в зарубіжній психо-логії приділяється мотиву досягнення. За теорією Д. Макклел-ланда індивідуальна економічна активність залежить від потре-би до досягнення успіху. Колеги вченого і сам він розробили ме-307

тодику визначення параметрів потреби до досягнення (n йч – n Ach – скорочено від англійської “потреба до досягнення”). Одна з методик – пропозиція вирішувати задачі різного ступеня склад-ності (хтось бажає вирішувати складніші, а хтось – простіші, але більше за той самий час). Ключова якість підприємця, за Мак-клелландом, це прагнення до нововведень. А тому право власності на підприємство не є принциповим, він більше спирається на ек-спертів, ніж на родичів і знайомих; переважно прагне розпочати нову справу, а не розвивати ту, що є; самоцінність грошей для нього невелика; гроші сприймає як засіб досягнення цілі.

Розвиток концепції Макклелланда здійснено в дослідженнях Дж. Аткінсона, який формалізував два психотипи, що відрізняють-ся сприйняттям успіху і поразки. Тенденція до успіху або тенден-ція до уникнення поразки є добуток мотивації, імовірність досяг-нення і стимулу. Максимум значення Т-успіху – за імовірності, близької до 50 %. Якщо у індивіда мотивація до успіху є вищою за мотивацію уникнення поразки, то він характеризується як реалі-стичний негравець, який з більшим бажанням береться за справи з імовірністю 50 на 50; удача його стимулює, у випадку послідов-них удач суб’єктивно збільшує імовірність подальшого успіху; не-вдача розчаровує; не втрачає час на марні і малоімовірні справи, але скоріше візьметься за складні справи, які потребують навичок, сам факт досягнення успіху має для нього велике значення; напо-легливий, але не упертий; удача – запорука майбутнього успіху, невдача – крах надій, тому вибирає помірний ризик.

Якщо у індивіда мотивація запобігання невдач є вищою за мо-тивацію до успіху, то він: береться тільки за надійні справи; може взятися за даремну справу, поразка в якій спеціально не засуджуєть-ся; уникає ситуації, коли його компетенція може бути порівняною з іншими; боїться соціального несхвалення, що може спричинити відмову від 100 % справи, в якій найбільш засуджується можлива невдача; справжній успіх або невдачу розглядає тільки як справжнє явище, яке не зв’язане з майбутнім.

За К. Юнгом, велика схильність до підприємництва є у екстра-вертів. Д. Майєрс вважає, що потрібен також внутрішній локус кон-тролю. Й. Шумпетер виділяє три підприємницьких мотиви. Пер-308

ший – потреба в пануванні, владі, впливові. Вона матеріалізується в накопичені підприємцями майна. Другий – прагнення перемоги, успіху у боротьбі із суперником і з самим собою. Третій мотив – радість творчості, яку дає самостійне ведення справ. Російські дос-лідники А.Д. Смірнов, В.Ф. Максимов, Д.М. Акуленок визначають такі мотиви підприємницької діяльності. По-перше, бажання виді-литись, виявити себе, задовольнити здорове честолюбство. По-дру-ге, прагнення до незалежності. По-третє, бажання принести благо суспільству. По-четверте, задовольнити особисті потреби у лідерстві. По-п’яте, виявити потреби у самовираженні, самоактуалізації. В дослідженнях українських науковців підкреслюється значення та-ких мотивів як прагнення до свободи, потреба у творчості.

Важливим елементом підприємницької діяльності є спосіб і засоби досягнення цілі. Під ними розуміють певні знання, вміння, навички а також здібності і задатки. Значна кількість дослідників дотримується думки, що навчити підприємництву неможливо. Для цієї діяльності необхідні особливі здібності, які розвиваються на основі певних вроджених анатомо-фізіологічних задатків. Такої точ-ки зору дотримуються, зокрема, дослідники Гарвардського медич-ного центру Рут Ричарда і Денніо Кінней. Вони вивчали здібності до підприємництва, які визначаються ними як “творча потенція”. Такої ж думки дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей, які визначають підприємництво як здібності до творчості. Мова йде не про якісь особливі підприємницькі здібності, а про рису особистості, яка є основою у забезпеченні підприємницької діяльності. Для заняття підприємницькою діяльністю особистості потрібен цілий комплекс властивостей. Й. Шумпетер вважає, що перша і основна якість підприємця – це розвинута інтуїція. Друга основна якість – це силь-на воля. Третьою якістю є розвинуте уявлення, яке допомагає при-думувати нові комбінації і знижувати ступінь невизначеності. На думку української дослідниці Н.А. Побірченко, однією з важливих якостей підприємця є комбінаторика або вміння змінити той чи інший підхід, пункт плану, використати іншу можливість, тобто зо-рієнтуватись в реальних обставинах. Підприємлива людина навіть у невдачі завжди шукає можливості, нові варіанти досягнення ба-гатства. Помилка – це спосіб навчитись і піти далі, використавши

всі попередні можливості, набувши досвіду. Існують моделі, в яких дається дуже детальний перелік особистісних рис. Наприклад, В.В. Рибалко поклав в основу своєї моделі підприємця-менеджера три виміри: соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та ге-нетичний. Модель складається з п’яти етапів і до неї входять 307 якостей особистості. Генетичний рівень представлено в цій класи-фікації високим рівнем розвитку якостей та здібностей, який відпо-відає вимогам ефективної реалізації професійної управлінської діяльності досвідчених менеджерів. Діяльнісний вимір включає ди-ференціацію 50 здатностей та 250 конкретних здібностей за такими компонентами: потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнаваль-ний, цільоутворюючий, результативний, емоційно-почуттєвий. Соц-іально-психолого-індивідуальний вимір має 7 груп (підструктур) особистості, які узагальнюють 50 здатностей: ділове спілкування, ділова спрямованість; характерологічні риси особистості; само-свідомість; діловий досвід; професійна компетентність; якості інте-лектуальних, творчих, психічних процесів; психологічні властивості. Різні дослідники, аналізуючи систему психологічних рис в мо-делях особистості підприємця, виділяють різні домінуючі якості. Американські дослідники Р. Хізрич і М. Пітерс вважають, що лю-дей, які мають особливі вроджені задатки можна навчити необхід-них для бізнесу вмінь. Вони виділяють 14 умінь і знань, які є найбільш важливими для підприємницької діяльності, а саме.

-          Ясне розуміння підприємництва.

-          Відділення фактів від міфів.

-          Уміння давати виважені оцінки.

-          Уміння знаходити нестандартні рішення.

-          Уміння поводитись і приймати ріше ння в умовах не визна ченості.

-          Уміння виробляти нові комерційні ідеї.

-          Уміння оцінювати перспективність нових ідей.

-          Знання, які є необхідними для створення нової справи.

-          Уміння оцінювати зовнішню ситуацію.

-          Уміння оцінювати дії з точки зору етики і моралі.

-          Уміння укладати угоди, встановлювати контакти, вести пе-реговори.

-          Уміння отримувати належне.

Оскільки більшість з цих перерахованих умінь може сформу-ватись на основі вроджених задатків, то це говорить про необхідність відбору на курси підприємців. При цьому залишається невиріше-ною проблема визначення задатків. В літературі є дані про те, що 11% населення народжується з задатками до підприємництва.

Цікаве дослідження з проблеми оволодіння учнями професія-ми підприємницької сфери проведено в Україні Н.А. Побірченко. На основі експерименту нею було визначено критерії особистісної готовності учнів до професійної діяльності в сфері підприємницт-ва; розроблено моделі розвитку підприємливості як якості особис-тості майбутнього бізнесмена. Дослідниця розробила психодіагно-стичну методику для виявлення в учнів схильності до праці в бізнесі.

Окрім спеціальних здібностей і певної мотивації для здійснення підприємницької діяльності важливим є створення сприятливих умов для її розвитку. Йдеться про створення режиму сприяння підприєм-ництву. Визначення такого режиму – це спеціальна тема, яка торкаєть-ся не тільки теорії, але й практики. Слід, однак, зауважити, що його умови визначаються багатьма складовими, серед яких соціально-пси-хологічні фактори займають не останнє місце. Скажімо тільки, яку важливу роль в цьому відіграє використання засобів масової комуні-кації, за допомогою яких створюється соціальна атмосфера, що фор-мує сприятливу для бізнесменів суспільну думку.

Отже, з аналізу досліджень підприємництва можна зробити висновок, що підприємництво – це системна характеристика діяль-ності, в якій підприємливість є системоутворюючим фактором. Якщо розглядати підприємливість як комплекс якостей, що забез-печують здатність досягнення конкретних цілей в господарській, соціальній або інших сферах суспільного життя за рахунок своєї ініціативи, винахідливості, самостійності, нестандартних рішень, готовності до ризику і відповідальності за результати, то не існує чітко розмежованих груп людей: підприємців і непідприємців. Відмінності між людьми полягають в тім, як багато підприємниць-кої активності вони виявляють, а також в тому рівні підприємли-вості, яка втілена в цій активності. Якщо займати таку позицію відносно моделі підприємницької діяльності, то є правомірним ба-чити в ній втілення соціального типу особистості ринкової економ-311

іки. Така модель виконуватиме функцію, по-перше, професійної орієнтації індивідів – порівняння власних параметрів з параметра-ми типової моделі. Їх близькість може сприяти прагненням людини займатись підприємництвом. По-друге, створення моделі типового підприємця потрібно для отримання уявлень про психічні особли-вості сучасного вітчизняного підприємця. Така інформація допома-гатиме у визначенні факторів та умов соціалізації особистості підприємця, організації підприємництва як соціально-психологіч-ного явища в соціально-економічному, духовному і власне культур-ному середовищі.