Стадійність процесу соціалізації означає наступне.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

1.         Особистість - це цілісна система взаємодіючих елементів, до того ж швидкість розвитку кожного елемента своєрідна. Тому кожен віковий етап характеризується своєрідністю автокореля-тивних зв’язків елементів особистісної системи. У кожного індивіда і на кожному його віковому етапі детермінація процесу соціалізації ви-являється своєрідною взаємодією чинників. Специфіка окремих вікових етапів обумовлюється зростанням зовнішніх детермінант розвитку, які дедалі більш опосередковуються специфікою внут-рішньої структури особистості.

2.         Своєрідність автокорелятивних зв’язків елементів особис-тісної системи, що є характерною для кожної стадії її розвитку, впливає на утворення, розвиток і розв’язання тих суперечностей, що лежать в основі новоутворень певного вікового етапу. Кількісні зміни, що відбуваються в особистісній системі, у співвідношенні її детермінант, ведуть до утворення суперечностей. Незначні, кількісні зміни в структурі особистості на кінцевому етапі дають якісний стрибок у розвитку. Нові, зріліші структури позбавляють-ся зайвих елементів. З’являються вікові новоутворення, усуваєть-ся суперечність. Якби розвиток особистості був лише накопичен-ням кількісних змін, то ніяких новоутворень не відбувалося б. Весь життєвий шлях людини складається з виникнення, формування і усунення суперечностей, які лежать в основі внутрішніх конфліктів особистості на тому чи іншому етапі життя або в конкретній ситу-ації. Внутрішній конфлікт з’являється поступово. В якийсь момент порушується внутрішня рівновага. Суперечність загострюється до конфлікту, який потребує розв’язання через революційні, швидкі глибокі зміни якісного стану.

3.         Стадійність процесу соціалізації виявляється в такій зако-номірності розвитку особистості, як нерівномірність, хвиле-подібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюються швидкими, революційними.

Нерівномірність розвитку особистісних властивостей та пси-хічних функцій доводиться багатьма дослідженнями. Психологи відмічають, наприклад, що в період 18-25 років відбуваються найбільші зміни в інтелектуальних функціях, рухливість і гнучкість зв’язків між сприйняттям і увагою людини. В 26-29 років увага у своєму розвитку випереджає пам’ять і мислення. В 30-33 роки знову відмічається високий розвиток таких інтелектуальних функцій як пам’ять, увага, які знижуються у 40 років. Виявлено, що у 41-46 років найбільш високий рівень має увага, а найбільш низький – пам’ять. Середній пік творчої активності для багатьох спеціальностей - 35-39 років. Пік творчих здібностей для різних наук не є однаковим: для математики і фізики - 30-34 років, гео-логії, медицини - 35-39 років, філософії і політики - 40-55 років.

Інтенсивність старіння інтелектуальних функцій залежить від двох факторів: обдарованості і освіти. Освіта гальмує старіння, саме тому безперервна освіта є важливою умовою інтелектуального і професійного розвитку людини.

4. Стадійність процесу соціалізації означає те, що кожний віко-вий етап розвитку людини характеризується появою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої системи цінностей. Це може відбуватися у будь-якому віці. Переоцінка цінностей пе-реживається людиною дуже болісно. На поверхні це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. Людині, яка переживає такий стан, доводиться себе перебудовувати, відмовляючись від звичних цінностей. Звичні ціннісні орієнтації вже не спрацьову-ють. Цей критичний стан часто супроводжується такими емоцій-ними корелятами, як напруженість, тривога, інколи – депресив-ними симптомами. Вихід з цього стану відбувається в результаті зміни особистістю соціальної позиції, в основі якої була провідна діяльність, що вже вичерпала себе в межах попереднього вікового етапу. Критичні періоди виникають на рубежі вікових періодів і пов’язані з перебудовою психіки, зі зміною соціальної ситуації. Критичний період потребує розв’язання внутрішнього конфлікту, адекватної переоцінки цінностей, тобто ресоціалізації. Отже, утворення критичних періодів в розвитку особистості є законо-мірністю соціалізації.

5.         Критичні періоди пов’язано з розв’язанням криз в розвитку особистості. У різних людей і в різних обставинах кризи розв’язуються по-різному. В психології виділяють нормальні кризи і

анормальні кризи.

Нормальна криза – це той критичний період в розвитку особи-стості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншо-го. Розв’язання кризи потребує переходу до іншої системи ціннос-тей, в результаті чого відбувається корекція стану. Все це нормаль-но. Адекватна переоцінка цінностей створює сприятливі можливості і передумови для входження в наступну стадію розвитку. Такі кри-зи є нормальними, або нормативними (існування у межах норми) тому, що немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя. Критичний період розвитку особистості може ускладнюва-тись анормальною кризою. Анормальна криза може бути й не по-в’язаною із завершенням певної вікової стадії. Головною ознакою анормальної кризи є неможливість прогнозувати власне майбутнє. Як відомо, потреба вийти за межі сьогодення є однією з найважлив-іших біологічних потреб людини, яка пов’язана з особливостями свідомості як можливості вийти за межі самої себе. Анормальна кри-за руйнує адаптивні можливості людини. Самій людині важко вий-ти з процесу руйнації анормальної кризи. Подолання такого кризо-вого стану потребує допомоги з боку психолога-консультанта.

6.         Як у випадку нормальної кризи, так і анормальної, розв’язання кризи значною мірою залежить від особливостей самої особистості, зокрема її вікових етапів, які визначаються не тільки за

біологічною ознакою, але й психологічною. У різних людей навіть

одного й того ж віку критичні періоди проходять по-різному.

Віковий період кожної людини має свої неповторні за змістом особливості розвитку психічних функцій (пам’ять, мислення, сприйняття), особистісних властивостей (інтереси, погляди, суд-ження, мотиви поведінки), а також особливості взаємостосунків з оточуючими. Ці психологічні, поведінкові властивості, які харак-теризують психологічний вік людини, суттєво впливають на мож-ливості особистості у подоланні критичного стану. Подолання цьо-234

го стану тісно пов’язано зі ступенем його усвідомлення, який збільшується зі зростанням особистісної зрілості, зі здатністю до рефлексування. Оскільки останнє має зв’язок з психологічним віком, то той чи інший психологічний вік суттєво впливає на особ-ливості подолання людиною критичного стану. Саме тому пробле-ма розв’язання людиною критичного стану тісно пов’язана з пи-танням психологічного віку людини.

„Теорія подій” про вікові періоди особистості

Як відомо, окрім біологічного (стан організму) і хронолог-ічного (паспортного) існує психологічний вік з його унікальним, характерним тільки для нього поєднанням психологічних, по-ведінкових властивостей, які за межами цього віку більш ніко-ли не повторюються.

Серед наукових теорій, які дають визначення психологіч-ного віку, найбільш точною і популярною є “теорія подій”, яку розробили київські вчені (Е.Головаха). Психологічний час – це не кількість днів, які прожито, а кількість зробленого, пережи-того, продуманого. У кожної людини своя тривалість часу. Один встигає, інший зіває.

Психологічний вік – це стрілка терезів, на одній чаші яких минуле, а на іншій – майбутнє. Коли більш значимим є минуле, то ми відчуваємо себе старшими, а коли майбутнє, то молодши-ми. Ось чому є реальним такий феномен, як психологічне помо-лодіння (з кожним роком майбутнє не скорочується, а все більше розвертається).

Особливостями психологічного віку пояснюється феномен “пізніх” людей – тих, чиє справжнє життя розпочалось у доволі зрілому віці. Цікавий факт: уміння правильно змінювати пси-хологічний вік змінює і біологічний, який підтягується до пси-хологічного.

Сензитивні періоди розвитку особистості

Поняття “критичний період” як характеристика певного ета-пу розвитку вживається також в значенні проміжку часу, в який і тільки-но який певний середовищний фактор може викликати ефект. Декілька таких періодів припадає на час пренатального розвитку, коли деякі хімічні препарати, ліки або хвороби мо-жуть несприятливо вплинути на розвиток певних органів пло-ду. Існують також періоди в розвитку людини, які більшою або меншою мірою сприятливі до впливів оточуючого середовища. В цьому випадку критичний період є оптимальним періодом для розвитку певних властивостей особистості. Це той проміжок часу, коли в результаті взаємодії визрівання і научіння найбільш успішно розвивається певна поведінка.

Періоди найбільшого відчуття певних зовнішніх впливів в психології називають “сензитивними періодами розвитку”. Так, наприклад, сензитивним періодом розвитку мовлення є період від 1 року до 3 років, і якщо цей етап прогаяно, то компенсувати втрати в подальшому дуже важко. Сензитивному періоду не вла-стива така якість як “все або ніщо”. Хоча і існує оптимальний термін для розвитку певної поведінки, навчитись цієї поведін-ки можна і раніше, і пізніше цього строку. Проте індивід найк-раще засвоює певну поведінку в конкретному віці: етичні уяв-лення і норми – в дошкільному віці, основи наукових знань – у молодшому шкільному і т.ін. Тому важливо не пропустити сен-зитивний період, надати індивідові те, що потрібно для його роз-витку в конкретний період. Потрібно також пам’ятати, що в сен-зитивний період певні впливи відбиваються на всьому проце-сові розвитку людини, зачіпаючи його глибокі сфери психіки (Л.С.Виготський). В інші періоди ті ж самі умови можуть бути нейтральними, або навіть може з’явитись їх зворотній вплив на хід розвитку.

Знання сензитивних періодів в розвитку психіки індивіда має велике практичне значення, воно дає можливість врахову-вати, що найліпше людина може засвоїти в тому чи іншому віці.

Проблема виявлення і максимально можливого використан-ня для розвитку кожного сензитивного періоду є однією з найважливіших проблем психології навчання і виховання дітей. Проблематичність цього питання полягає в тім, що нам, по-перше, невідомі всі сензитивні періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і закінчення. По-друге, в житті кож-ної дитини вони, мабуть, є індивідуально своєрідними, починають-ся в різний час і протікають по-різному. Труднощі, які пов’язані з практичним, педагогічним вирішенням цієї проблеми, полягають також в тім, щоб точно визначити ознаки початку сензитивного періоду, а також комплекси педагогічних якостей дитини, які мо-жуть формуватись і розвиватись в межах того чи іншого сензитив-ного періоду. Психологи припускають, що для більшості психоло-гічних якостей і поведінкових особливостей дитини протягом її життя наступає не один, а декілька сензитивних періодів. Індиві-дуально вивчаючи дітей, необхідно, крім того, навчитись прогно-зувати появу різних сензитивних періодів розвитку. В сучасній педагогічній психології з більшості цих питань не має однознач-ної, цілком задовільної відповіді.