Основні положення теорії полягають у наступному.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

1.         В процесі культурно-історичного розвитку людина створи-ла багато різноманітних знарядь і знакових систем, найважливі-шими з яких є інструменти для трудової діяльності, мова і систе-ми обчислення. Завдяки їх використанню, особливо писемності, людина перебудувала всі свої психічні функції, починаючи зі сприйняття і закінчуючи мисленням.

2.         Застосування знарядь праці і знакових систем в практичній діяльності знаменує початок переходу людини від безпосередніх до опосередкованих психічних процесів, де в якості засобу управління ними виступають якраз ці знаряддя і знаки. В результаті перестро-юється вся психічна діяльність людини, піднімаючись на більш ви-сокий щабель порівняно з тваринами.

3.         Навчання являє собою передачу дитині досвіду використан-ня знарядь і знаків як засобів управління власною поведінкою (діяльністю) і психічними процесами.

4.         Психологія і поведінка сучасної людини є результатом взає-модії двох процесів: біологічного визрівання і научіння. Обидва процеси починаються відразу ж після появи малюка на світ і прак-тично злиті в єдину лінію розвитку.

5.         Всяка психічна функція в своїй генезі має дві форми: врод-жену і набуту, або культурну. Перша детермінована біологічно, а

друга обумовлена історично і є опосередкованою. Вона пов’язана з використанням знарядь і знаків в якості засобів управління нею.

6. Спочатку спосіб використання знаків і знарядь демонструєть-ся дитині дорослим у спілкуванні і сумісній предметній діяльності. Спочатку знаряддя і знаки виступають як засоби управління пове-дінкою інших людей і лише потім перетворюються для дитини в засоби управління самим собою. Це відбувається в процесі інтеріо-ризації, тобто перетворення міжособистісної функції управління у внутрішньоособистісну.

Суттєвий внесок було зроблено Л.С. Виготським у теорію ста-дійності соціалізації. Критерії, на основі яких виділяються стадії розвитку індивіда у Виготського є такі: ситуація розвитку, провідна діяльність і вікове новоутворення.

Для Виготського розвиток – це перш за все виникнення но-вого. Стадії розвитку характеризуються віковими новоутворен-нями, тобто якостями і властивостями, яких не було раніше в го-товому вигляді. Проте, нове “не падає з неба”, як пише Виготсь-кий, воно з’являється закономірно, підготовлюється всім ходом попереднього розвитку.

Джерелом розвитку є соціальне середовище. Кожен крок у розвитку дитини змінює вплив на неї середовища: середовище стає зовсім іншим, коли дитина переходить з однієї вікової стадії до наступної. Виготський вводить поняття “соціальна ситуація розвитку” – специфічне для кожного віку відношення між ди-тиною і соціальним середовищем.

Як дитина взаємодіє з середовищем? Виготський виділяє дві одиниці аналізу соціальної ситуації – діяльність і переживання. Діяльність – це зовнішній план, а внутрішній – переживання. Одну й ту саму ситуацію по-різному переживають різні діти навіть одного віку, наприклад,– близнюки. Взаємодія дитини зі своїм соціальним оточенням, яке виховує і навчає її, визначає той шлях, що веде до виникнення вікових новоутворень. Соціальна ситуа-ція розвитку змінюється з самого початку вікового періоду. До кінця періоду з’являються новоутворення, серед яких особливе місце займає центральне новоутворення, яке має найбільше значення для розвитку на наступній стадії. Як же відбувається сам процес розвитку, які його особливості?

Виготський виділив чотири основних закони, або особливості, дитячого розвитку.

Перша – циклічність. Розвиток має складну організацію у часі. Цінність кожного року або місяця життя дитини визначаєть-ся тим, яке місце він займає в циклах розвитку: відставання в інте-лектуальному розвитку на 1 рік буде дуже великим, якщо дитині 2 роки, і незначним, якщо їй 15 років. Це пов’язано з тим, що темп і зміст розвитку змінюється протягом дитинства. Періоди інтенсив-ного розвитку змінюються періодами затухання. Такі цикли ха-рактерні як для окремих психічних функцій (пам’ять, мовлення, інтелект), так і для розвитку психіки дитини в цілому. Вік як ста-дія розвитку і є таким циклом зі своїм особливим темпом і змістом.

Друга особливість – нерівномірність розвитку. Різні сторо-ни особистості розвиваються нерівномірно, непропорційно. На кожній віковій стадії відбувається перебудова їх зв’язків, зміна співвідношення між ними. Розвиток окремої функції залежить від того, в яку систему міжфункційних зв’язків вона включена. Спо-чатку (до 1 року) свідомість дитини недиференційована. Диферен-ціація функцій починається з раннього дитинства. Спочатку виді-ляються основні функції, перш за все сприйняття, потім більш складні. Сприйняття, інтенсивно розвиваючись, стає домінуючим психічним процесом. Інші функції залежать від домінуючої. На-приклад, пам’ять вплетена в процес сприйняття – дитина до 3-х років не намагається пригадувати щось само по собі, а в наглядній ситуації впізнає речі, згадує події, що з ними пов’язані. Період, коли функція домінує – це період найбільш інтенсивного, оптимально-го її розвитку. В ранньому віці домінує сприйняття, в дошкільно-му – пам’ять, в молодшому шкільному – мислення.

Кожен новий віковий період пов’язано з перебудовою міжфун-кційних зв’язків – зміною домінуючої функції, залежністю від неї інших функцій, встановленням нових відносин між ними. З пере-ходом від одного віку до іншого збільшується складність міжфун-кційних зв’язків. Перебудова старої системи і переростання її в нову стає основним шляхом розвитку психічних функцій.

Третя особливість – “метаморфози” в дитячому розвитку. Розвиток не зводиться до кількісних змін, це – якісні зміни, пе-ретворення однієї форми в іншу. Дитина – це не маленький до-рослий. Психіка дитини своєрідна на кожній віковій стадії, які якісно відрізняються.

Четверта особливість – сполучення процесів еволюції і інво-люції в розвитку дитини. Процеси “зворотного розвитку” немов вплетені в хід еволюції. Те, що розвивалось на попередній стадії, відмирає або перетворюється. Наприклад, у молодшого школяра зникають дошкільні інтереси, деякі особливості мислення, що були притаманними йому раніше. Якщо інволюційні процеси за-пізнюються, спостерігається інфантилізм.

Виготський розглядає також динаміку переходів від одного віку до іншого. Він виділяє стабільні і кризові стадії розвитку. Для стабільних характерно плавне протікання процесу, це кількісні зміни. Коли вони накопичуються, то дають якісний стри-бок: з’являються вікові новоутворення. Стабільні періоди трива-ють по декілька років, вікові новоутворення, які утворюються так повільно і довго, стають стійкими, фіксуються в структурі осо-бистості.

Кризові періоди тривають недовго. Це короткі, але бурхливі стадії, протягом яких відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. У різних дітей кризові періоди відбуваються по-різно-му, але у всіх випадках це супроводжується змінами у зовнішнь-ому плані: труднощі в спілкуванні. Але головні зміни – внутрішні. Розвиток набуває негативного характеру. Що це означає? – на перший план висуваються інволюційні процеси: розпадається те, що утворилось на попередній стадії. Але поряд з втратами, утво-рюється щось нове. В кризовий період загострюються протиріч-чя між потребами, які виросли, і обмеженими можливостями. Кризи і стабільні періоди чергуються. У Виготського вікова пер-іодизація така: 1) криза новонародженості – вік малюка (2 міся-ця – 1 рік); 2) криза одного року – раннє дитинство (1 - 3 роки); 3) криза 3-х років – дошкільний вік (3 - 7 років); 4) криза 7 років – шкільний вік (8 - 12 років); 5) криза 13 років – пубертатний вік (14 - 17 років); 6) криза 17 років.

Вікова періодизація Д. Ельконіна

Найбільш поширеною у вітчизняній психологічній літературі є вікова періодизація Д.Б. Ельконіна. Основні положення цієї кла-сифікації такі. Дитинство, що охоплює період часу від народження до закінчення школи, за віком розподіляється на сім періодів. Ма-лечий вік: від народження до одного року; раннє дитинство: від 1 року до 3-х років; молодший і середній дошкільний вік: від 3-х до 4 - 5 років; старший дошкільний вік: від 4 - 5 до 6 - 7 років; молодший шкільний вік: від 6 - 7 до 10 - 11 років; підлітковий вік: від 10 - 11 до 13 - 14 років; ранній юнацький вік: від 13 - 14 до 16 - 17 років.

Кожен психологічний вік вимагає свого стилю спілкування з дітьми, застосування особливих методів навчання і виховання.

Згідно з концепцією Ельконіна, весь процес розвитку дитини можна розділити на три етапи: дошкільне дитинство (від народжен-ня до 6 - 7 років); молодший шкільний вік (від 6 - 7 до 10 - 11 років); середній і старший шкільний вік (від 10 - 11 до 16 - 27 років).

Кожен з цих етапів складається з двох періодів, які відкрива-ються міжособистісним спілкуванням як провідним видом актив-ності, який направлено на розвиток особистості дитини і завер-шується предметною діяльністю, яка пов’язана з інтелектуальним розвитком, з формуванням знань, умінь, навичок, реалізацією опе-раціонально-технічних можливостей дитини.

Перехід від одного етапу до іншого відбувається в умовах ви-никнення ситуації, що нагадує вікову кризу (невідповідність між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операціонально-тех-нічними можливостями дитини).

Д.Б. Ельконін розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає світ – світ предметів і людських відносин, вклю-чаючи її в дві системи відносин: “дитина – річ”, “дитина – дорос-лий”. Але річ (предмет), яка має певні фізичні властивості, втілює в собі також суспільно вироблені засоби дій з нею, по суті – це є суспільний предмет, діяти з яким дитина повинна навчитись. Дорослий же теж не тільки людина, що має конкретні індивіду-альні властивості, але є представником якоїсь професії, носієм інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і

мотивами, нормами відносин, отже – суспільний дорослий. Діяльність дитини всередині систем “дитина – суспільний пред-мет” і “дитина – суспільний дорослий” являє собою єдиний про-цес, в якому формується її особистість. В той же час ці системи відносин освоюються дитиною в діяльностях різного типу.

Серед видів провідної діяльності, яка здійснює найбільший вплив на розвиток дитини, Ельконін виділяє дві групи.

Перша група – діяльності, які орієнтують дитину на норми відносин між людьми. Це типи діяльності, що мають справу з системою відносин: “дитина – суспільний дорослий”, або “лю-дина – людина” (емоційне спілкування малюка, рольова гра дош-кільняти, інтимно-особистісне спілкування підлітка – це один тип діяльності).

Друга група – провідні діяльності, завдяки яким засвоюється суспільно-вироблені засоби дій з предметами і різні еталони: пред-метно-маніпулятивна діяльність дитини раннього віку, учбова діяльність молодшого школяра і учбово-професійна діяльність старшокласника. Маленька дитина оволодіває предметними дія-ми з ложкою або стаканом, дитина старшого віку – математикою і граматикою, їх діяльність мало схожа ззовні, але по суті – і те і інше – освоєння елементів людської культури.

Ельконін формулює закон періодичності, який полягає в тім, що дві лінії розвитку “людина – людина” і “людина – річ” на кожно-му віковому етапі отримують поперемінно домінуючий розвиток то одна, то інша: у малюків мотиваційна сфера випереджає розвиток інтелектуальної, надалі – скоріше розвивається інтелект.

Отже, кожен вік характеризується своєю ситуацією розвитку, провідною діяльністю, в якій превалює або мотиваційно-потребова або інтелектуальна сфера особистості, віковими новоутвореннями, які формуються в кінці кожного періоду. Межами вікових стадій є кризи – переломні моменти в розвитку дитини.

Як відбувається особистісний розвиток дитини?

Дитина засвоює відносини і особистісні особливості дорослих через відтворення або моделювання цих відносин і особистісних якостей, які в них виявляються.

Особливо сприятливим фактором особистісного розвитку дитини є стосунки з іншими дітьми в різного роду групах в про-цесі організації і проведення сюжетно-рольових ігор. Тут дитина оволодіває предметними діями, без яких вона не може бути прий-нятою в групі.

Процес розвитку розпочинається в малечому віці зі спілку-вання як провідної діяльності. Комплекс пожвавлення (3 міс.) є складною формою спілкування дитини з дорослим. Він з’яв-ляється до того, як дитина починає самостійно маніпулювати предметами.

На межі малечого і раннього віку відбувається перехід до предметних дій, до формування практичного, або сенсомотор-ного інтелекту. Одночасно інтенсивно розвиваються вербальні форми спілкування дитини з дорослим.

У дошкільному віці провідною діяльністю стає рольова гра, яка розвиває всі сторони психіки і поведінки дитини. Головне зна-чення гри для психічного розвитку дітей полягає в тім, що завдя-ки особливим ігровим прийомам, зокрема, прийняттю на себе ролі дорослого, дитина моделює в грі відносини між людьми.