Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
Взаємозв’язок соціального й індивідуального в людині : Соціальна психологія : Бібліотека для студентів

Взаємозв’язок соціального й індивідуального в людині


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Соціально-типові риси – це природний атрибут кожної лю-дини. Будучи відносно стійкою якісно визначеною соціальною ре-альністю, соціально-історичний тип особистості не існує до і поза індивідами. Це ставить завдання дослідження проблеми соціаль-но-типового в зв’язку з індивідуально-окремим і висуває дослід-ження проблеми індивідуальності на одне з перших місць. Це пи-тання взаємозв’язку соціального і індивідуального в людині, сутності і існування, соціалізації і індивідуалізації. Суттєвий вне-сок в розробку діалектики соціально-загального і індивідуально-окремого в розвитку особистості внесли представники німецької класичної філософії, особливо Гегель. Розглядаючи ступені руху духу від абстрактного до конкретного, він розкрив діалектику за-гального і одиничного, об’єктивного і суб’єктивного. При з’ясуванні сутності індивідуалізації Гегель не зупиняється на одиничності індивіда, а піднімає його на рівень всезагальності. Смисл індиві-дуалізації він пов’язує з набуттям індивідом “самості”, вбачаючи її сутність у єдності з загальним – абсолютною ідеєю. Таким чином, процес розвитку індивіда у Гегеля є рухом від загального до окре-мого, в якому зливаються одиничне і загальне, індивід і рід.

Ідея Гегеля про те, що процес розвитку людини здійснюєть-ся через залучення окремого індивіда до загального, через його включення в життя роду, завдяки чому і відбувається зняття об-меженості індивідуального буття, знайшла подальший розвиток у філософії і психології. Після Гегеля у трактовці проблеми со-ціального й індивідуального чітко виявилися дві протилежні тен-денції. Одна в образі Маркса і Енгельса пов’язала вирішення пи-тання з суспільними відносинами, абсолютизуючи соціальне. Друга, що бере початок від С.К’єркегора, знайшла своє відобра-ження в екзистенціалізмі, персоналізмі, філософській антропо-логії, психоаналізі, трактує індивідуалізацію як самоздійснення ізольованого індивіда, що відкриває себе у власній самосвідомості і бачить вирішення проблеми індивідуальності людини у рекон-струкції її внутрішнього світу.

В рамках традицій історико-культурного напрямку в психології вихідні позиції в розумінні проблеми соціального і індивідуального полягають в детермінації процесу соціалізації перш за все предмет-ною діяльністю людини. Через діяльність індивідів, що перетворю-ють умови свого життя і створюють для себе нові можливості, роз-вивається і сутність людини, збагачується “людський рід”. Таким чином, суспільне і індивідуальне – це дві сторони людського буття.

Індивідуальність особистості

Людина, як творча істота, постійно створює свій світ і саму себе. Тому людське “Я” – це світ розвитку людських сутнісних сил. В світі людини знаходиться об’єктивний зміст її родової сутності. Цей світ – не середовище і умова існування людини, а сама людина в її об’єк-тивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людина є у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетво-рення світу, перш за все, і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини.

Індивідуальність – це особлива форма буття людини в суспільстві. Будучи суспільною істотою, людина разом з тим являє собою окрему індивідуальність. Індивідуальне і родове життя лю-дини не є чимось відмінним, хоча через необхідність спосіб існу-вання індивідуального життя буває або більш окремим, або більш загальним виявом родового життя, а родове життя буває або більш окремим, або загальним індивідуальним життям. Індивідуальність – це не щось, що існує поряд з особистістю, а це є конкретна осо-бистість, вираження її суспільної сутності в окремій, індивідуальній формі. Не можна погодитися з тим, що індивідуальність – це лише риса, якість, характеристика особистості (як вважають деякі авто-ри). Поняття індивідуальності виражає спосіб буття конкретної осо-бистості як суб’єкта самостійної діяльності. Як спосіб буття особи-стості, як суб’єктивність, яка формується в результаті власної діяль-ності, індивідуальність – це не риса і не специфічність, а сама осо-бистість, яка є дзеркалом світу. Ще Лейбніц, створивши динамічну картину світу, засновану на індивідуальній активності її складових елементів, які в силу цього виявляються органічно пов’язаними зі

світовим цілим, підкреслював, що кожна індивідуальність тут – це не тільки частина всесвіту, але і її дзеркало, яке відображає в собі весь існуючий світ. Особистості поза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повинен набути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистість не на-буде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості ви-даються не як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як сутнісні, закономірні характеристики соціального буття людини, як реалізація її соціальної сутності, як відображення соціального в інди-відуумі. Індивідуальність не означає незалежності індивіда від сус-пільства, а спосіб його буття в ньому.

Таким чином, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона являє собою єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Осо-бистість визначається не “індивідуальним світом” а тим, якою мірою цей її індивідуальний, особистий світ вміщує в себе “світ людини”.

Характер зв’язку соціального і індивідуального є суперечливим. Це виражається у протилежності родової сутності людини і її реалізації в окремих індивідах. Це знаходить виявлення, наприклад, у тому, що за гальна прогресивна тенденція розвитку людини як роду може здійсню-ватися за рахунок відчуження і пригноблення людини як індивіда.

Зв’язок індивідуального і соціального опосередковується сус-пільними відносинами, що визначають соціальне положення індивідів в суспільстві, їх спосіб зв’язку з людським світом, який визначає міру реалізації соціального в індивіді. Зв’язок індивідуального і соціаль-ного визначається соціальним положенням індивідів як їх об’єктив-но детермінованою належністю до тієї чи іншої соціальної групи, відношенням індивідів до культури, так і їх взаємними відносинами.

Дослідження діалектики соціально-загального і індивідуально-окремого показують, що родова сутність людини виявляється як зв’язок індивідів, які існують перш за все як предметно-діяльнісні відношення. Зміст життєдіяльності індивідів як представників роду є загальним. У той же час життєдіяльність кожного окремого інди-віда не співпадає з життєдіяльністю роду. Індивід не є тотожним своєму роду, він унікальний. Цей парадокс, що полягає в уявній не-сумісності визначень людини як родової істоти і як самобутності,

унікальності, неможливо вирішити з позицій метафізики, яка ста-вить бар’єр між змістом соціальної сутності людини і її вираженням в унікальній, індивідуальній формі. Але у тому й справа, що людина як рід здійснює себе через багатоманітність індивідуальних відмінно-стей людей. Тому індивід є не тільки одиницею роду, але й його най-суттєвішою характеристикою. У людському індивідуумі інтегрують-ся соціально значущі риси. З одного боку, “світ людини” – це сус-пільне існування індивідів (адже він існує десь поза чи над індиві-дами), з іншого боку, “світ людини” є автономним, він є об’єктив-ною цілісністю, що підпорядкована об’єктивним законам.

Суперечливість системи “людина-світ” є джерелом самого роз-витку як людини, так і її світу.

Потенційно людина як особистість – це безкінечна, універсаль-на, загальна істота, актуально вона завжди обмежена. Це протиріччя вирішується у процесі того, як індивід, розвиваючись в особистість, розширює своє буття у часі, включаючи себе у час роду (історію). Істо-рія є процес послідовного вирішення протиріччя між потенційною безкінечністю людини і її актуальною обмеженістю та породженням цього протиріччя у нових соціально-культурних умовах. Засобом вирішення цього протиріччя є діяльність індивіда по створенню куль-тури суспільства. Соціальна функція культури у кожний конкретний відрізок історичного часу полягає у тому, щоб привести індивідуаль-не буття людини у відповідність із суспільним буттям, узгодити, по-єднати між собою особисте і суспільне, індивідуальне і загальне. Тоб-то головна соціальна функція культури полягає в такому розвитку людської індивідуальності, яка відповідає масштабам і результатам досягнутого в даний момент суспільного розвитку. Чим ширшими й багатшими є зв’язки людини з оточуючим світом, іншими людьми, тим більшими можливостями вона користується у розвитку своєї особистості, тим більш універсальною постає форма її культурного життя. Адже культура є головним показником не якогось особливо-го, а саме суспільного розвитку людини.

Таким чином, особистість є завжди своєрідним зв’язком унікаль-ності і універсальності. У ній передбачають одне одного і протибор-ствують різні “Я”, що рухаються в сторону унікальності, неповтор-ності, самостійності окремого “Я” і в сторону його універсальності,

зверненості до безкінечного світу. Щоб безкінечний універсальний світ став доступним індивіду чер ез вуз ьк и й к а на л йог о ж иттє вої пра к-тики, для цього людський світ набуває різних форм культури як сис-теми загальнозначущих способів життєдіяльності. А світ особистості набуває форм духовного життя, яке будується на діяльнісній основі і включає в себе усі суб’єктивні потенції і здібності особистості.

Освоюючи свою родову сутність у формах культури, індивід стає культурно-історичним суб’єктом, що робить історичне минуле його власним минулим, а майбутнє, як його майбутнє, за яке він відпові-дає. І цією подвійною залежністю визначається його діяльність у те-перішньому, а також його свобода і відповідальність. У цьому випад-ку він перестає бути функціонером, він стає особистістю.

Зв’язок індивідуального і соціального не можна підміняти ди-хотомією “соціальне середовище – індивід”, де соціальне постає “се-редовищем”, що ззовні впливає на індивіда. При такому роз’єднанні соціального і індивідуального обидва вони спустошуються, бо пер-ше низводиться до анонімно-безособової соціальності, а друге – до пустого вмістилища цієї соціальності.

У нашій літературі з проблем формування особистості має місце стереотип людини як результату соціального середовища, в якому вбачається примат суспільного над індивідуальним. Цей стереотип привів у теорії до недооцінки індивідуально-особистісного в людині, а на практиці – під прапором боротьби з індивідуалізмом – до прини-ження людської індивідуальності. У зв’язку з цим стає важливим ак-цент на цінності індивідуально-особистісних начал нашого суспіль-ства, який орієнтував би розуміння такого зв’язку соціально-загаль-ного і індивідуально-окремого, в якому необхідною умовою реальної сили соціально-загального є повнота розкриття індивідуально-окре-мого. На цій методології повинні засновуватись спеціальні методи-ки, що реалізують принцип індивідуального підходу в системі навчан-ня і виховання. В зв’язку з чим постають такі питання: як співвіднес-ти заздалегідь сплановану програму з індивідуальними даними, якщо формування і розвиток особистості, з одного боку, передбачає обо-в’язкове засвоєння певного навчального матеріалу, а з другого – по-винно спиратися на індивідуальну самостійність і індивідуальну вик-лючність кожного, хто навчається. У вирішенні цих питань необхід-180

но спиратися на принцип єдності соціально-загального і індивідуаль-но-окремого, який орієнтує на те, що розкриття індивідуальних мож-ливостей людини можливе тільки через реалізацію соціально-загаль-ного, а реалізація соціально-загального досягається тільки через здійснення індивідуально-окремого. Цей принцип націлює на подо-лання будь-якої однобічності: як абсолютизацію і поклоніння індив-ідуально-природним даним людини, так і на їх ігнорування.