РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА Глава 1. Соціальна психологія як явище


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Соціальна психологія – це складне, багатоманітне культурне явище, яке не може зводитись тільки до наукової форми існування. Як соціально-психологічне явище вона існує стільки, скільки існує суспільство. Людина – це суспільна тварина, але на відміну від інших суспільних тварин (бджіл, мурашок та ін.) люди здійснюють вплив один на одного. Завдяки тому, що люди живуть у взаємодії з іншими людьми, вони піддаються їх впливу і, в свою чергу, впливають на них, відчувають різні емоції з цього приводу, формують певну пове-дінку. Ще в давнину люди могли викликати один у одного певні психічні стани (перед полюванням, війною), володіли механізмом створювати „психологічне зараження”, формувати почуття „ми” та „вони”. Все це передавалось з покоління в покоління через обряди, традиції, ритуали, малюнки, танці, різні табу і т.ін. Відомо, що в ста-родавньому Римі, Греції використовувалось мистецтво як інструмент

психологічного впливу на людей. Поширеними були також прийоми впливу ораторського мистецтва на маси. З давніх давен людям, які включені в різноманітні відносини і взаємодії, властивий соціально-психологічний тип мислення, тобто певний спосіб сприйняття і по-яснення подій, явищ, станів, які людина може спостерігати у себе і в навколишньому світі. На різних етапах розвитку людської цивілізації це соціально-психологічне мислення приймало форму різних соціо-культурних явищ і процесів. Багато віків соціальна психологія як масове психічне утворення виконувала функцію регулювання жит-тєдіяльністю людей, а також була світоглядом. Вона існувала в жи-тейській, побутовій формі, а також у формі зразків мистецтва.

Соціальна психологія і в сучасному суспільстві існує як явище буденної свідомості. І тепер такі її форми, як обряди, традиції, міфи, казки, прислів’я та ін. виконують детермінуючо-регулятивну функ-цію в життєдіяльності людей.

Погляди, наміри, почуття, думки людей, що виражають го-товність їх до певних дій, виникають в процесі спілкування, взає-модії між людьми і, пов’язуючи в єдине ціле елементи індивідуаль-ного та соціального за певними законами, складають соціальну пси-хіку, яка, впливаючи на індивідуальну поведінку, приводить її у відповідність з вимогами конкретної спільноти.

Українська дослідниця О. Донченко визначає цю соціальну психіку як неусвідомлювану структуру соціуму, схожу на міф, в якій постійно повторюються та закріплюються одні й ті ж соціопсихічні властивості; як колективний словник історико-культурної спадкоє-мності суспільства, що стимулює, актуалізує і санкціонує реаліза-цію численних програм і вмінь суспільства.

Ефект соціальності та його виявлення в психічних феноменах

Соціально-психологічна реальність виявляється в різнома-нітних феноменах, але сутність всіх цих феноменів пов’язана з ефектом соціальності психічної діяльності. Давно помічено, що хоча всі властивості психіки людини соціальні, але ефект со-ціальності не є однаковим тоді, коли людина насамоті, або коли

вона у взаємодії з іншими. В соціальній взаємодії люди поводять-ся непередбачувано. Ще Платон стверджував, що насамоті люди-на поводиться раціонально, а у натовпі – вона жертва стадних інстинктів. Чому так? В Античності склалась концепція, що в людській спільноті (групі, натовпі) особистість не виявляє кра-щих якостей, а навпаки. Людська спільнота прагне до нижчого рівня її членів. Тим самим всі можуть приймати участь у суміс-них діях і відчувати себе рівними. Тому не має підстав говорити, що дії і думки зводяться до „середнього”, вони скоріше за все на нижчій відмітині. Солон стверджував, що один окремо взятий афінянин – це хитра лисиця, але коли афіняни збираються на на-родні збори, уже маєш справу з чередою баранів.

Римляни придумали приказку: сенатори – мужі дуже достойні, а римський сенат – це паршива тварина. Так вони визначили кон-траст імовірних позитивних якостей кожного сенатора окремо і не-розсудливість, необачливість і моральну вразливість, що заплямо-вують сумісні обговорення на зборах, від яких залежали тоді мир або війна в античному суспільстві.

Отже, соціальність, що виявляється в сумісній поведінці лю-дей, має особливу властивість, яка полягає у великій силі впливу на окремих індивідів, в автоматичності механізму її дії, в його підсвідо-мості і блискавичності спрацьовування.

В чому полягають підґрунтя цього ефекту соціальності психіч-ної діяльності? Чому якийсь наказ або повідомлення з переконли-вою силою заставляє людину прийняти деяку ідею, емоцію, дію, які логічно людина не мала розумної підстави приймати? У людей з’яв-ляється ілюзія, що вони приймають рішення самі, не усвідомлюю-чи того, що стали об’єктом впливу, навіювання.

Щоб дати відповідь на ці запитання, потрібно проникнути в саму суть явища. А це вже є задачею науки. Задача ця не з легких, бо немає складнішого явища у світі, ніж людина та її поведінка. Англійський психолог Бартлет, який займався дослідженнями со-ціально-психологічних явищ, підкреслював, що суспільна поведі-нка є великою тайною. І якщо він більш-менш проникнув в глиби-ни людської істоти, не може осмілитись стверджувати, що він зро-зумів суспільну поведінку, хоча займається цим все життя.

Соціально-психологічна реальність, яка виявляється через ефект соціальності, охоплює такі групи явищ. По-перше, це – мінливі психічні групові утворення, що виникають як відображен-ня певних соціальних ситуацій в конкретно-історичних умовах сус-пільства (соціальний настрій, соціальна думка, революційність мас, соціальний патріотизм, соціальний оптимізм чи песимізм та ін.). По-друге, це стійкі явища масової психіки, що утворюються тільки в масах людей в результаті їх взаємодії через механізми психічного зараження, наслідування, навіювання (чутки, плітки, мода, паніка та ін.). По-третє, це стійкі психічні утворення, які характеризують соціальний характер груп (великих – нація, клас; малих – виробни-ча бригада, шкільний колектив). По-четверте, до певного типу соц-іально-психологічної реальності належить також соціальність по-ведінки особистості в ситуації групи.