Глава 7. Гуманістичний напрямок в соціальній психології


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Історичні передумови формування гуманістичної соціальної психології

Гуманістична психологія сформувалась в середині ХХ ст. як реакція проти зовнішнього детермінізму теорії научіння і внутріш-нього детермінізму, який пропонується психоаналізом. Тому інко-ли гуманістичну психологію називають третьою силою в дослідженні особистості, а теоретичні напрямки персонології часто класифіку-ють в термінах трьох основних категорій. Перша – психоаналіз – представляє людину як істоту з інстинктами та інтрапсихічними кон-фліктами. Другий напрямок в психології особистості, біхевіоризм, трактує людей як результат впливу зовнішнього середовища. Гума-ністична психологія – це третій напрямок в персонології, який про-тистоїть першим двом. Психологи гуманістичного напряму відки-дають детермінізм поглядів, інстинктів або середовищного програ-мування. Вони вважають, що люди самі вибирають, як їм жити. Найбільш відомими представниками гуманістичної психології вва-жаються американські психологи А. Маслоу та К. Роджерс. Ці пси-хологи вище за все ставлять людський потенціал.

Гуманістична психологія заявляє, що людина позитивна за своєю природою і здатна до самоудосконалення. З точки зору гуманістичної психології, сама сутність людини постійно рухає її у напрямку особис-тісного росту, творчості і самодостатності, якщо тільки сильні обста-вини оточення не перешкодять цьому. Прибічники гуманістичної пси-хології стверджують, що люди є у вищій мірі свідомими і розумними, а безсвідоме в людині має таке ж саме значення, як і свідоме.

Термін “гуманістична психологія” введено в науку групою до-слідників, які на початку 1960-х рр. під керівництвом Маслоу об-’єднались з метою створити теорію, яка б стала теоретичною аль-тернативою психоаналізу і біхевіоризму. Гуманістична психологія не є строго організованою теоретичною системою – її краще розглядати як рух. Хоча погляди прибічників цього руху складають до-сить широкий спектр, вони все-таки поділяють певні фундамен-тальні концепції на природу людини. Практично всі ці концепції мають глибокі коріння в екзистенціальній філософії. Екзистенці-алізм – це напрямок в філософії ХХ ст., в центрі уваги якого – праг-нення людини знайти смисл свого існування і жити вільно і відпов-ідально у відповідності з етичними принципами.

Найбільш важливою концепцією, яку гуманістичні психологи взяли з екзистенціалізму – це концепція становлення. Людина ніко-ли не буває статичною, вона завжди знаходиться в процесі станов-лення. Отже, як вільна істота людина відповідальна за реалізацію якомога більшої кількості можливостей, вона живе справжнім жит-тям, якщо тільки виконує цю умову.

Оптимізм психологів гуманістичного напрямку помітно відрізняє його від більшості інших теоретичних підходів до вивчення особис-тості. Отже, гуманістичні персонологи розглядають людей як актив-них творців власного життя, які мають свободу вибирати і розвивати стиль життя. Подібні погляди на формування особистості поділялись багатьма дослідниками, зокрема і Е. Фроммом. Проте всезагальне виз-нання видатного представника гуманістичної теорії особистості отри-мав американський психолог Абрахам Маслоу (1908-1970).

Концепція А. Маслоу

Свою теорію особистості А. Маслоу запропонував в 1954 році. Особливе значення в ній надається вродженій потребі до самоакту-алізації (повному розвиткові свого потенціалу), яка властива кожній людині. Одним з найбільш фундаментальних тез, які лежать в ос-нові гуманістичної позиції Маслоу, є теза про те, що кожну людину потрібно вивчати як єдине, унікальне, організоване ціле, а не як набір диференційних частин, і те, що відбувається в якійсь частині, впли-ває на весь організм.

Прибічники гуманістичної психології визнають глибокі відмінності між поведінкою людини і тварин, а тому вивчення тва-рин (як у біхевіористів) нічого не дає для розуміння людини. Найбільш значною концепцією гуманістичної психології є визнан-142

ня пріоритету творчої сторони в людині. Маслоу першим звернув увагу на те, що творчість є найбільш універсальною характеристи-кою людей. Маслоу розглядав творчість як рису, яка потенційно притаманна всім людям від народження.

Маслоу стверджував, що жоден з психологічних підходів, які застосовувались для вивчення поведінки, не надавав потрібного зна-чення функціонуванню здорової людини. Зокрема він рішуче крити-кував Фрейда за те, що він, зосередившись на вивченні хвороб пато-логії і поганої адаптації, ігнорує силу і доброчесність людини. Щоб виправити цей недолік, Маслоу сконцентрував увагу на психічно здо-ровій людині. Гуманістична психологія виходить з того, що самоудос-коналення є основною темою життя людини – темою, яку неможли-во виявити, вивчаючи лише людей з психічними відхиленнями.

Теорія ієрархії потреб

Мотиваційні процеси є серцевиною гуманістичної теорії осо-бистості. Маслоу описав людину як “бажаючу істоту”, яка рідко до-сягає стану завершеного задоволення. Якщо одна потреба задово-лена, то інша спливає на поверхню і контролює увагу та зусилля людини. Коли людина задовольняє і її, ще одна голосно вимагає за-доволення. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось хочуть.

Маслоу припустив, що всі потреби людини вроджені і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування.

Ці потреби наступні (в порядку їх черговості):

-          фізіологічні потреби;

-          потреби безпеки захисту;

-          потреби належності і любові;

-          потреби самоповаги;

-          потреби самоактуалізації, або потреби особистісного удоско-налення.

В основі схеми потреб лежить припущення, що домінуючі потре-би, які розташовані знизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, які розташовані зверху. Отже, потреби одного типу повинні бути задоволені повністю, перше ніж інша, розташована вище потреба виявить-ся і стане діючою. Задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, робить можливим усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії та їх участь у мотивації. Отже, фізіологічні потреби повинні бути в до-статній мірі задоволені до того, як виникнуть потреби у безпеці. Фізіо-логічні потреби і потреби безпеки і захисту повинні бути задоволени-ми до певної міри до того, як виникнуть і будуть вимагати задоволення потреби належності і любові. За Маслоу, це послідовне розташування основних нужд в ієрархії є головним принципом, який лежить в основі організації мотивації людини. Він виходив з того, що ієрархія потреб розповсюджується на всіх людей, і що, чим вище людина може підня-тись в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості і псих-ічне здоров’я вона продемонструє.

Маслоу розрізняв дві великі категорії мотивів людини: дефі-цитарні мотиви і мотиви росту. Дефіцитарні мотиви націлено на зниження напруги, а мотивація росту (метамотивація) націлена на підвищення напруги через пошуки нових переживань. Маслоу ви-ділив декілька метапотреб (істина, краса, справедливість), за допо-могою яких описав самоактуалізованих людей, і висунув теорію, що ці потреби біологічно закладено в людях, також, як і дефіцитарні потреби. Якщо метапотреби не задоволені, це викликає метапато-логії. Апатія, цинізм і відчуження – ось деякі з великої кількості симптомів, які вказують на метапатології у людей, що потерпіли не-вдачу у задоволенні своїх метапотреб.

Самоактуалізація особистості

Найбільше уваги Маслоу приділив проблемі самоактуалізації особистості. Він зробив припущення, що більшість людей, якщо не всі, потребують внутрішнього удосконалення і шукають його. На основі власних досліджень він зробив висновок, що прагнення до реалізації наших потенціалів є природнім і необхідним. І все-таки лише деякі (за оцінкою Маслоу, менше 1% населення), як правило, обдаровані люди досягають самоактуалізації. Таке відбувається тому, що багато людей просто не здогадуються про існування свого потенціалу і не розуміють користі від самоудосконалення.

Реалізація же нашої потреби в самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвідові. Маслоу стверджував, що діти, які виховувались в безпечній, дружній атмосфері, більш схильні до того, щоб мати здорове уявлення про процес росту. Отже, в здоро-вих умовах (коли задоволенню основних потреб ніщо не загрожує) зростання приносить задоволення, і людина прагне стати настільки хорошою, наскільки дозволяють її здібності.

Маслоу, як і інші гуманістичні психологи, висловлював оптимі-стичну точку зору на природу людини. Він не тільки підкреслював вроджений потенціал позитивного і конструктивного росту, але й був впевненим в реалізації цього потенціалу в задовільних умовах ото-чення. Якщо люди хочуть самоактуалізуватися, вони повинні подо-лати обмеження суспільства і свої дефіцитарні потреби і визначити свою відповідальність за те, щоб стати тим, чим вони здатні стати.

В своєму невеличкому неформальному дослідженні Маслоу змалював в загальних рисах людей, яких він вважав самоактуалізо-ваними. Для цього він використав біографічний матеріал, який він зібрав за допомогою інтерв’ю з сучасниками, а також письмові до-кументи, які стосуються історичних осіб. Він зібрав дані з 48 осіб. В це число він включив своїх особистих друзів і знайомих, визначних осіб сучасного і минулого, а також студентів коледжу.

Маслоу стверджував, що соціальне і культурне оточення часто пригнічує тенденцію до актуалізації певними нормами по відношен-ню до якоїсь частини населення. Прикладом може бути гендерний стереотип маскулінності. Такі якості, як співчуття, доброта, м’якість і ніжність часто заважають чоловікам, тому що існує культурна тен-денція розглядати ці характеристики як фемінні. Те ж саме можна відмітити стосовно впливу традиційної гендерної ролі жінки на пси-хосоціальний розвиток жінок. Отже, людям потрібно відповідне суспільство, в якому можливо було б розкрити свій людський по-тенціал найбільш повно. З цієї точки зору жодне суспільство в людській історії не надавало оптимальної можливості для самоак-туалізації всіх його членів.

Маслоу відмічає також негативний вплив на реалізацію са-моактуалізації потреб безпеки. Процес росту потребує постійної готовності ризикувати, помилятись, відмовлятись від старих

звичок. Це потребує мужності. Отже, все, що збільшує страх і тривогу людини, збільшує також і тенденцію повернення до пошуків безпеки і захисту. Відомо також і те, що більшість лю-дей мають тенденцію зберігати специфічні звички, тобто до-тримуватись старого стилю поведінки. Це були люди, які за всіма загальноприйнятими стандартами, здавалось, досягли на-справжньої зрілості. Вони не виявляли тенденцій до невротич-них, психотичних або інших явних психічних розладів. В той же час виявлялась самоактуалізація, яку Маслоу визначив як свідчення того, що людина прагне до досконалості і робить най-краще саме те, на що вона здатна. Це дослідження стало для Маслоу основою для описання самоактуалізованої людини як моделі оптимального психічного здоров’я. Виходячи зі свого дослідження, Маслоу прийшов до висновку, що самоактуалізу-вати люди мають наступні характеристики:

1.         Більш ефективне сприйняття реальності.

2.         Прийняття себе, інших і природи.

3.         Безпосередність, простота і природність.

4.         Центрованість на проблемі.

5.         Незалежність і потреба у відокремленості.

6.         Автономія: незалежність від культури і суспільства.

7.         Свіжість сприйняття.

8.         Вершинні, або містичні переживання.

9.         Суспільний інтерес.

10.       Глибокі міжособистісні стосунки.

11.       Демократичний характер.

12.       Розмежування засобів і цілей.

13.       Філософське почуття гумору.

14.       Креативність.

15.       Опір окультурненню.

Маслоу здобув високу оцінку як психолог, який серйозно дос-ліджував позитивні виміри людського досвіду і, що важливо, сфор-мулював свої ідеї як для широкого кола громадськості, так і для своїх ерудованих колег-психологів. Він мріяв про суспільство, яке дозво-лило б нам піднятись самим, а також підняти наше відношення один до одного на істино гуманістичний рівень.

Карл Роджерс

Інший психолог гуманістичного напрямку, Карл Роджерс (1902-1987), здійснив великий вплив на педагогіку і психотера-пію. На відміну від фрейдистів, які вважали, що людський харак-тер обумовлено внутрішніми потягами, багато з яких є шкідли-вими для людини, Роджерс вважав, що ядро людського характе-ру складається з позитивних, здорових, конструктивних імпульсів, які діють, починаючи з народження. Як і Маслоу, Род-жерса цікавило перш за все те, як можна допомогти людям реа-лізувати свій внутрішній потенціал. На відміну від Маслоу, Род-жерс не розробляв спочатку теорій, щоб потім застосовувати їх на практиці. Він більше переймався ідеями, які виникали в ході його клінічної практики. Він виявив, що максимальний особис-тісний ріст його пацієнтів відбувався тоді, коли він щиро і по-вністю співчував їм і коли вони знали, що він приймає їх такими, які вони є. Він назвав це “тепле, позитивне, прийнятне” ставлен-ня позитивним. Роджерс вважав, що позитивне ставлення психо-терапевта сприяє більшому самоприйняттю клієнта і його більшій терпимості у ставленні до інших людей.

Гуманістична психологія виявилася дієвою в декількох відно-шеннях. Вона здійснила суттєвий вплив на консультування дорос-лих і на зародження програм самодопомоги. Вона також сприяла роз-повсюдженню методів виховання дітей, які основувались на повазі до унікальності кожної дитини, і педагогічних методів, спрямованих на гуманізацію внутрішньошкільних міжособистісних відносин.